Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101 «Правознавство» Львів 2009

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Тема 1 ФОРМУВАННЯ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПРАВОВА СИСТЕМА РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Основні поняття до теми Суспільний лад Джерела права

Подобный материал:

• Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів за фахом 060101 "Правознавство", 428.91kb.
• Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «правознавство», 423.03kb.
• Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
• Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів денної та заочної, 963.48kb.
• Методичні вказівки, плани семінарських занять та матеріали для організації самостійної, 745.06kb.
• Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1563.62kb.
• Методичні рекомендації до семінарських занять та організації самостійної роботи з курсу, 961.94kb.
• Загальні положення, 248.55kb.
• Методичні рекомендації для викладачів до семінарських занять для студентів ІІ курсу, 893.04kb.

Тема 1

ФОРМУВАННЯ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК
ТА ПРАВОВА СИСТЕМА РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(4 години)


І заняття

1. Формування державності у східних слов’ян.

2. Теорії походження Київської Русі, їх оцінка та характеристика. Сучасна концепція виникнення держави на Русі.

3. Державний устрій

а) центральні органи влади

б) формування вищих органів управління

в) місцеві органи управління

4. Характеристика суспільного ладу Київської держави.

5. Загальна характеристика джерел права Київської Русі.

а) звичаєве право

б) політичні та торгівельні угоди князів з іноземними державами

в) рецепція візантійського права

г) церковні статути київських князів

6. Походження, основні редакції та списки Руської Правди


ІІ заняття

1. Походження, основні редакції та списки Руської Правди.
   
2. Характеристика цивільного права:
   

а) право власності;
б) зобов’язальне право (основні види договорів, їх зміст та оформлення);
в) право спадщини;
г) сімейно-шлюбне право.

3. Основні риси кримінального права:
   

а) поняття і види злочинів;
б) мета і система покарань.

4. Характер та особливості судочинства.
   

Теми рефератів

1. Дискусійні питання утворення Руської держави.
   
2. Походження назв «Київська Русь» та «Русь Україна».
   
3. Запровадження християнства як державної релігії на Русі.
   
4. Способи спадкування влади: принцип «старшинства» та принцип «отчини».
   

Питання, які виносяться на самостійне вивчення

1. Характеристика податкової реформи Ольги: її зміст та значення.
   
2. Реформи Володимира Великого. Їхній зміст та значення.
   
3. Династичні зв’язки київських князів.
   
4. «Повчання Володимира Мономаха дітям» - твір-настанова щодо управління державою.
   

Основні поняття до теми

Князівські з’їзди – з’їзди удільних князів Київської держави, які визначали васальну залежність від великого князя київського. З’їзди мали загальнодержавний характер. Вони вирішували питання припинення міжусобиць, організації опору зовнішнім ворогам, ухвалювали нові закони. Відомі князівські з’їзди у Любечі 1097 р., Витичеві 1100 р., на Долобському озері 1103 р. Скликалися за необхідністю.

Віче – збори мешканців міста і приміських округів чоловічої статі з метою вирішення найважливіших питань внутрішнього життя. Скликалися з ініціативи князя, правлячої верхівки чи народу. Віче втратило своє значення в кінці ХІІІ ст., а до ХІУ ст. зовсім зникло.

Удільні князі – представники київських князівських династій, що перебували у васальній залежності від Великого князя. Місцеві князі очолювали адміністрацію, військо, здійснювали судочинство в уділі самостійно або через своїх уповноважених тіунів.

Посадник – намісник князя, який управляв певною областю, був зобов’язаний збирати й доставляти князю данину.

Тіун – назва кількох категорій посадових осіб у Київській державі та на українських землях у складі Великого князівства Литовського. Тіунами називались господарські управителі князя або бояр (тіун двірський – відав домом; тіун конюшний – відав конюшнями і табунами; тіун ратайний – польовими роботами). Тіуни були найближчими помічниками феодальних землевласників у галузі суду і управління.

Воєводи – у Київській Русі з Х ст. – командуючі князівською дружиною або народним ополченням.

Суспільний лад

Вервь – сільська територіальна община в Київській Русі. Термін «вервь» походить від шнурка, яким вимірювали ділянку землі, зайняту членами общини. Органом управління верві була копа або віче.

Смерди – особисто вільні селяни, що «сиділи» на державних землях і виконували певні повинності на користь князя, держави, церкви. Вони мали свій будинок, вели власне господарство, сплачували податки. Деякі вчені вважають, що смерди були 2 груп: особисто вільні і феодально залежні. Смерди мали ряд обмежень у праві, зокрема у праві спадщини.

Рядовичі – категорія тимчасово залежних людей у Київській державі. Рядовичі були змушені для підтримки свого господарства укладати на певних умовах договір («ряд») із землевласником. За соціальним і юридичним становищем були близькі до закупів.

Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі в ХІ-ХІІІ ст. Закупами називали людей, які брали у землевласника позику («купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності. Сплата боргу робила закупа вільним, хоча умови виплати залишаються невідомими. За спробу втечі до сплати боргу закупа могли перетворити на холопа.

Ізгої – категорія неповноправних людей у Київській державі в ХІ-ХІІ ст., які вийшли зі свого звичайного суспільного середовища через різні обставини («понижені» в стані); холоп, що викупився, але не мав засобів на життя.

Задушні люди - холопи, яких господар зі заповітом (як вважалось, для спасіння душі) відпустив на волю. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні.

Холопи – категорія залежного населення. Холопами ставали внаслідок: неповернення боргу, скоєння злочину, самопродажу, одруження з рабинею, продаж за борги, народження від невільних батьків. Холоп не мав жодних прав. Господар мав необмежені права над холопами. Вони не були суб’єктами злочину, не мали права виступати свідками.

Челядь – категорія залежного населення Київської Русі. У ІХ-Х ст. – раби, які стали об’єктами купівлі-продажу, а також особи, що потрапили у рабство в результаті полону.

Джерела права

Звичаєве право – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки, яке набуло загальнообов’язкового характеру.

Руська Правда – перший кодифікований збірник права Руської держави. До нас дійшло 106 списків Р.П., які діляться на три редакції: Коротку, Розширену і Скорочену.

Списки Руської Правди – це тексти Руської Правди, переписані місцевою адміністрацією та суддями.

«Закон судний людям» - юридичний збірник, укладений болгарським царем Симеоном (893-927 рр.), був переробкою деяких візантійський та давньоєврейських законів. Мав велике поширення на Русі.

Номоканон – (на Русі називалися Кормчі книги) – юридичні збірники, де містились як церковні правила, так і настанови римських і візантійських імператорів про церкву. У руській церкві домінували два номоканони: Іоана Схоласти, що складався з 50 титулів (УІ ст.) і номоканон із 14 титулів (УІІ ст.), який був перероблений патріархом Фотієм 883 р. Оскільки руська церква підпорядковувалась константино­польському патріархові, то повинна була користуватися є єдиними церковними правилами. Згодом номоканони на Русі переклали на слов’янську мов.

Еклога – офіційний законодавчий звід візантійського права УІІІ ст. Мала на меті обмежити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалося проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів. Проголошувався намір слідувати принципам християнської моралі, зокрема запроваджувався принцип рівності всіх перед законом, оплатність діяльності суддів, безкоштовність судових послуг для учасників процесу. Звід значно пом’якшував відповідальність за злочини, зменшив жорстокість процедури страти. В цілому система покарань націлювалась на справедливість та невідворотність відплати за вчинене діяння. Він відповідальності звільнялися діти до 7-літнього віку та особи, що здійснили злочин у стані афекту. Збірник регулював також шлюбно-сімейні відносини, зобов’язальне право, право власності..

Прохірон (879 р.) – своєрідний посібник для вивчення законодавства Візантійської імперії. Анулював низку положень «Еклоги», змінив багато джерел права. У галузі спадкового права скасував інститут заповіту, збільшив розмір передшлюбного подарунку з боку нареченого тощо.

Перекладені слов’янською мовою «Еклога» та «Прохірон» дістали на Русі назву «Градського закону». Їхній текст час від часу доповнювався руськими правовими нормами, що відзначалися гуманнішим, ніж у Візантії, характером. Там, де у Візантії застосовувалися смертна кара або калічницькі покарання, в Київській державі накладали грошові штрафи на користь єпископа.

«Устави» та «Уроки» - перші зразки князівської правотворчості. Урок – означає «уректи», тобто проголосити, висловити, а устав – «установити», «постановити».

Покарання

Обида – заподіяння матеріально, фізичної чи моральної шкоди.

Віра – грошове стягнення за вбивство у розмірі 6-40 грн. Подвійна віра – 80 грн. Полувіра – 20 грн. (за вбивство чи заподіяння каліцтва жінці). Дика віра – штраф, який сплачувала не конкретна особа, а члени общини (верві).

Продажа – штраф у розмірі від 3 до 12 грн., що надходив до скарбниці князя у трьох розмірах (залежно від виду злочину): 1) тяжкі злочини – 12 грн.; 2) інші злочини – 3 грн.; 3) малозначні – 60 куп.

Урок – грошова компенсація, яку отримували потерпілі від злочинів. Розмір визначався судом індивідуально.

Головщина – грошове стягнення на користь сім’ї чи родичів убитого. Як правило, розмір головщини відповідав розміру віри.

Потік і пограбування - найбільш суворе покарання в Київській державі, що передбачало вигнання злочинця з общини (верві), перетворення членів його родини на рабів (потік) і конфіскації майна злочинця (пограбування). Застосовувався за три види злочину: вбивство в розбої, підпал будинку і присадибних будівель, повторне конокрадство.

Судочинство

Тяжба – судовий процес. Суд процес розпочинав потерпілий.

Форми досудового провадження

Заклич – оголошення на торжищі про факт викрадення речі. Якщо після трьох днів від оголошення закличу її у когось знаходили, останній вважався відповідачем. Він був зобов’язаний не лише повернути річ, а й сплатити три гривні штрафу. Якщо ж власник знайшов річ в іншої особи до оголошення, або до закінчення триденного строку закличу, або поза межами міста, в якому він мешкав, то розпочинався другий етап досудового пошуку.

Звід – це , з одного боку засіб відведення підозри від особи, на яку вона впала, а з іншого – метод пошуку відповідача через опитування осіб, котрі певний час володіли викраденою річчю. Ця процедура могла закінчуватися трьома способами: 1) останній підозрюваний не зможе довести законність придбаної речі. В цьому разі він визнавався злодієм; 2) він спроможний довести законність придбання, але не знає тієї особи, в якої її придбав; 3) звід веде до кордонів держави.

Гоніння сліду - розшукування злочинця по залишених ним слідах, Відповідальність покладалась на тих осіб, у чиїх маєтностях річ знайдена. Якщо слід губився у громаді, то вона повинна була знайти злочинця, а коли не знаходила – сплачувала «дику віру». Там, де втрачався слід і мав перебувати злочинець. Якщо слід губився на землях, які нікому не належать, або полі чи в лісі, або торжищі, то пошуки припинялися, оскільки встановити особу винного за таких умов буде неможливо.

Видоки – учасники судової процедури, свідки, очевидці подій.

Послухи – учасники судової процедури, свідки, які могли надати певну інформацію по справі, «які чули про дану подію». Як правило, послухи свідчили про добру репутацію («добру славу») тої чи іншої сторони процесу.