Geum.ru

1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21
Глава VІІІ. ПРАВО НА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ


1. Загальна характеристика Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>


Як зазначалось вище, Україна до цього часу не мала закону про знаки для товарів і послуг (даліЗакон про товарні знаки). Навіть у чинному Цивільному кодексі України немає згадки про такий цивільно правовий інститут. Існував лише союзний нормативний акт.


Правове регулювання суспільних відносин, що складалися в процесі створення і використання товарних знаків, відносилось до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялось мати своє законодавство про товарні знаки, аби не набували надмірної незалежності.


Між тим роль і значення товарних знаків в міжнародній практиці швидко зростало. Уже в 1883 році фабричні або товарні знаки були включені до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше була укладена Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 року Україна підписала новий міжнародний договір про закони щодо товарних знаків, який повинен забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків в зарубіжних країнах(


211). Було прийнято ряд інших міжнародних угоди про товарні знаки(


212). В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> від 15 грудня 1993 р.(


213).


Отже, законодавство про товарні знаки України знаходиться в стадії становлення. Але є його стержень, навколо буде розвиватись інше законодавство про товарні знаки.


Само по собі прийняття Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>, як і прийняття інших законів про промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави. Прийняттям цих законів закладений міцний правовий фундамент в галузі інтелектуальної діяльності.


(


211) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знаки для товарів і послуг. Закон і Бізнес) 1995, № 20, 17 травня.


(


212) Див.: Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (1989); Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957). (


213) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36.


173


Закон України про товарні знаки має своїм основним завданням індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями. В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай необхідна, оскільки вона дозволяє товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від товарів і послуг інших виробників чи осіб, що надають послуги. Саме цим Законом про товарні знаки відрізняється від законодавства про фірмове найменування (фірму), завданням якого є індивідуалізація виробників, а не товарів чи послуг.


Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої організації' інтелектуальної власності. Його функції полягають не тільки в розрізненні товарів і послуг. Знак для товарів і послуг має значно ширше призначення. Позначення певних товарів чи послуг товарних знаком накладає на його власника серйозні зобов'язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане ризикувати своєю діловою репутацією, виробляти товари чи надавати послуги нижчої якості в порівнянні з товарами чи послугами своїх конкурентів. В противному разі йому треба залишати свою підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів чи послуг, хто їх виробляє чи хто надає послуги. Тому широке впровадження знаків для товарів і послугце шлях до істотного підвищення якості товарів і послуг в самому широкому значенні цього слова. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних характеристик товару, позначеного товарним знаком певного виробника. Це його технічний рівень, зовнішній вигляд, якість конструктивного рішення і якість його виготовлення, мала матеріаломісткість і енергоекономічність та багато інших параметрів.


Отже, товарний знак не просто позначення для відрізнення товару одного виробника від товару іншого. Це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності і технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виробити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня. Це засіб істотного підвищення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом товарного знаку досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, бо на ринку попит будуть мати той товар чи послуга, які погрібні споживачеві.


Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> істотно відрізняється від законодавства про товарні знаки колишнього СРСР. Положення про товарні знаки колишнього СРСР носило скоріше символічний характер. Позначення за цим Положенням скоріше мали значення загальновживаних символів, а не товарних знаків. Це можна прослідити на такому яскравому прикладі, як позначення <Київський торт>. Важко визначити його


174


функціональне призначення цього позначення. У всякому разі ролі товарного знаку воно не відігравало. Під цим позначенням могли випускати торти будь який хлібзавод і за якість такого торту виробник ніякої відповідальності не ніс. Таких прикладів можна навести немало.


Основна ж позитивна риса нового Закону України про товарні знаки якраз і полягає в тому, що за ним товарний знак наділений тими функціями, які він має виконувати, а саме розрізняти товари одного виробника від товарів чи послуг іншого виробника.


Надзвичайно позитивним положенням Закону про товарні знаки є норма про визнання знаку для товарів і послуг об'єктом права власності. П. 3 ст. 5 Закону проголошує: <Право власності на знак засвідчує свідоцтво>. Це означає, що власник знаку має право ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд. Визнання права власності на знак зовсім не позбавляє його власника виключного права на його використання.


Закон визначає межі його чинності. Передусім, правова охорона не надається позначенням, що суперечать суспільним інтересам та принципам гуманності і моралі. Крім того, в Законі міститься багато обмежень для визнання позначення в якості знака для товарів і послуг. Перелік підстав для відмови в наданні правової охорони досить широкий, але, мабуть виправданий, бо ж далеко не всяке позначення має визнаватися знаком для товарів і послуг.


Так, Держпатент України відмовив у визнані товарним знаком зображення, яке мало вигляд стилізованого зображення малого герба України у вигляді усміхненого дракона як такого, що суперечить суспільним інтересам. Було відмовлено у реєстрації знака <Київська Русь> американській фірмі <Сінгрен> для спиртових напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не тільки для українського споживача, аж ніяк не асоціюється із Сполученими Штатами Америки. Простіше сказати, таке позначення просто може ввести в оману споживача.


Закон визначає, що обсяг правової охорони, яка налається, зумовлюється наведеним у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг.


Межі правової охорони знака для товарів і послуг визначаються не тільки Законом України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>, а й рядом інших законів. Це Закон України <Про захист права споживачів, обмеження монополізму та неприпустимості нечесної конкуренції>, <Про мови>, Указ Президента України <Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та й припинення>, постанова Верховної Ради України <Про державний герб України> та інші.


Підстави для відмови в реєстрації позначення в якості товарного знака в Законі поділено на чотири групи, які складають 22 позначення чи інші товарні символи, інші об'єкти, які не можуть бути зареєстровані в якості товарних знаків.


175


Таким чином, Закон не визначає певних правових ознак чи вимог, яким мало б відповідати позначення, що заявлене для реєстрації. При цьому в Законі міститься досить чітке визначення поняття знака для товарів і послуг. В ст. 1 Закону: <Знакпозначення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб>. Видається, що в Законі можна було б сформулювати позитивні ознаки товарного знака, які б давали можливість відхиляти від реєстрації позначення, які не відповідають визначеним вимогам чи ознакам. Проте, законодавець пішов іншим шляхомпереліком підстав, які унеможливлюють реєстрацію позначення в якості товарного знака.


Суб'єктів права власності на знак для товарів і послуг Закон визначає досить чітко. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону про товарні знаки, право на одержання свідоцтва у порядку, встановленим цим Законом, може мати будь яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Отже, три категорії суб'єктів права власності на товарний знак. Першаце фізичні особигромадяни України, особи без громадянства, а також іноземні громадяни. Безумовно, суб'єктами Права на одержання свідоцтва про реєстрацію товарного знака можуть бути тільки дієздатні особи. Але власниками товарного знака, безумовно, можуть бути будь які громадяни незалежно від віку. Наприклад, неповнолітні можуть стати власниками в порядку спадкування чи іншого правонаступництва.


Постає питання, чи можуть бути суб'єктами права власності на товарні знаки об'єднання громадян. Це можуть бути самі різноманітні об'єднання, починаючи від політичних партій, і різного роду господарські товариства. Видається, що можуть. Адже Закон не містить прямої заборони реєструвати знаки для таких об'єднань. Більш того, уже згадуваний п. 5 ст. 5 Закону говорить про особи і об'єднання осіб, тобто цим поняттям безумовно охоплюються і об'єднання осіб (громадян).


В Законі немає прямої вказівки про те, що право власності на знак для товарів і послуг може переходити у спадщину за законом чи за заповітом. Проте, про можливість успадкування права власності на знак для товарів і послуг можна зробити висновок з п. 4 ст. 16 Закону. Норма цього пункту проголошує, шо власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва. Правда, в цій статті мова йде про передачу права власності на знак на підставі договору. Проте, видається, що власник свідоцтва на знак фізична особа таке право має також. Цей висновок підтверджується і п. 2 цієї ж статті, який також говорить про те, що свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом (підкреслено авторомО. П.).


Даний Закон не містить також норми про можливість передачі свідоцтва на знак для товарів і послуг Фонду винаходів України. Немає норми і про правову долю знака для товарів і послуг, строк правової охорони на який сплив, а власник свідоцтва не забажав


176


подовжити його чинність. Між тим відповіді на ці запитання мають практичне значення. Видається, шо власник свідоцтва може передати своє право власності на знак будь кому. Це випливає з уже наведеного п. 4 ст. 16 Закону.


Що стосується другого запитання, то видається, що знак, який втратив правову охорону, може бути зареєстрований будь якою особою за винятком випадків, зазначених в ст. 18 і ст. 22 цього ж Закону. Проте, було б краще, коли б в самому Законі про це було сказано чітко.


Слід відзначити, що Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> в редакційному плані вигідно відрізняється від останніх Законів про промислову власність. Статті, окремі норми в ньому викладені більш чітко і лаконічно, але разом з тим тлумачення інших норм доводиться шляхом зіставлення з другими нормами.


Характерною особливістю даного Закону є також і те, що в сфері правової охорони знаків для товарів і послуг немає такого суб'єкта права на знак, як його автор. Автор знака для товарів і послуг може бути лише в одному випадкуякщо він виступає підприємцем, тобто коли власник підприємства чи будь якої іншої комерційної структури сам розробив і заявив товарний знак. В такому разі за умови, що заявлене на реєстрацію позначення відповідає вимогам правової охорони, свідоцтво на знак буде видане його заявнику, тобто самому автору.


В інших випадках заявником і власником одержаного свідоцтва буде власник підприємства чи іншої комерційної структури фізична особа, чи будь яка юридична особа, але не автор.


Відносини між автором і замовником заявником регулюються окремим договором. За своєю юридичною природно, це буде договір, близький до авторських договорівдоговір художнього замовлення. Сам автор має на свій твір авторське право. Позначення, яке розроблено з метою його творчої праці,об'єкт інтелектуальної власності. Але цей результат не є об'єктом промислової власності. Він є об'єктом авторського права, права його автора захищаються саме авторським правом.


Проте, коли дане позначення зареєстровано в якості знака для товарів і послуг, воно уже виступає об'єктом промислової власності, оскільки його функціональне призначення зумовлюється сферою матеріального виробництва, а не духовного. В даному разі товарний знак підпадає правовій охороні не тому, що він є результатом творчої діяльності, а тому що він виконує спеціальну функцію. Правовому захисту підлягає саме його розрізняльна здатність.


Не можна сказати, що позначення, зареєстроване як знак для товарів і послуг, має подвійну юридичну природу. Так само як і винахід: до кваліфікації його в якості такого він виступає лише як певна пропозиція. Те ж саме і позначеннявоно є результатом лише художньої творчості до реєстрації. Після реєстрації цей ре


177


зультат творчої діяльності набуває нового функціонального призначення.


Важливою позитивною рисою Закону про товарні знаки є також і те, шо в ньому дуже чітко визначені права і обов'язки власника свідоцтва на знак для товарів і послуг. На відміну від інших законів про промислову власність, Закон про товарні знаки містить норму, за якою власник товарного знаку, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону, може користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Такої норми інші закони України про промислову власність не містять.


178


2. Критичний аналіз Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>


Передусім, викликає зауваження сама назва цього Закону <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>. В усьому світі позначення певними символами називається товарний знак. В Паризькій конвенції 1883 р. такі позначення називаються фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Узагальнюючим поняттям є товарний знак. В Модельному кодексі (остання редакція) відповідний розділ називається <Правова охорона товарного знака>. Наведене зовсім не означає, що ми маємо обов'язково слідувати сусідам і користуватись саме таким словосполученням. Але для чіткості і однозначності все ж краще було б прийняти загальновизнане словосполучення <товарний знак> і відповідно назвати Закон <Про охорону прав на товарний знак>. Для фахівців зрозуміло, що мова йде як про знаки для товарів, так і про знаки для послуг.


Закон <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> розроблений по тій же схемі, і структурі, що і останні Закони про промислову власність. Тому йому властиві ті ж огріхи.


Вище вже говорилось про те, що Закони про промислову власність, у тому числі і Закон про товарні знаки, містять багато формальних підстав для відхилення заявок. Так, відповідно до п. 6 ст. 10 Закону заявка, що не відповідає вимогам ст. 7 даного Закону, або документ про сплату збору за подання заявкивстановленим вимогам, і недоліки, зазначені порушення, не будуть усунуті протягом двох місяців. Відомство надсилає заявнику рішення про відхилення заявки.


Які ж це можуть бути порушення ст. 7 Закону? Передусім, заявка має бути складена українською мовою. Вимога справедлива, але ж не беззастережна. А якщо заявка буде складена російською мовою і заявник протягом двох місяців не перекладе на українську, то в такому разі заявка буде відхилена. Чи розумно лише за такою формальною ознакою відхиляти заявку? Видається, це просто формалізмом.


За іншою підставою, яка полягає в тому, що протягом двох місяців має бути сплачений збір за подання заявки, заявка також


178


може бути відхилена. Але ж не тільки за несплачений своєчасно збір. П. 6 ст. 10 цього ж Закону вимагає, що документ про сплату збору за подання заявки має відповідати встановленим вимогам. Яким саме вимогам має відповідати документ про сплату збору за подання заявки. Закон не визначає. Тобізаявникутреба це знати, ти і шукай відповідь на це запитання. Це вже, як кажуть, чистої води формалізм. Причому ця вимога ставиться до всіх документів про сплату зборів за подання заявки на видачу правоохоронного документа будь якого об'єкту промислової власності. Так що це не поодинокий випадок, а продумана лінія. Чи вірна вона, чи відповідає ця тактика інтересам розвитку інтелектуальної діяльності? В пресі появилось багато нарікань на те, що вимоги такого роду занадто суворі(


214).


Істотним недоліком Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> є також відсутність чітких строків для розгляду заявки на видачу свідоцтва. Строки, встановлені в Законі, пов'язують тільки заявників, причому досить суворо. Якщо не усунуті протягом становленого строку виявлені порушення вимог до заявки, вона вважається відхиленою.


Звертає на себе увагу різноманітність тривалості строків від 6 до одного місяця. Видається, що можна було б їх уніфікувати без шкоди для процесу розгляду заявки. Якщо усі ці строки будуть дотримані, то заявка буде розглядатися понад два роки. Чи не занадто для знаків для товарів і послуг? Правда, заступник директора Науково дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) Держпатенту України Ніна Мошинська пише в своїй досить цікавій статті: <Кожен знак, а їх в Держпатенті близько 40 тисяч, повинен пройти детальну перевірку, результати якої ляжуть в основу рішення про реєстрацію знака чи відмову у такій реєстрації>(


211). В цій цитаті відчувається прихований натяк: <Надто багато заявок надходить, а нас мало, тому строки розгляду затягуються>. Мабуть, це так. Але це ні в якій мірі не виправдовує Держпатент України в занадто тривалих строках розгляду заявок в цілому.


Закон про товарні знаки, як і інші Закони про промислову власність, не позбавлений формальних підстав для відхилення, відкликання чи визнаною відкликаною заявок. При цьому в Законі немає тлумачення, що варто розуміти під цими поняттями: відкликана, визнана відкликаною, чи відхилена заявка. Які правові наслідки настають, коли заявка відхилена, відкликана чи визнана відкликаною. Між тим, ці правові наслідки мають значення. Заявка вважається відкликаною, тобто вважається, що сам заявник відкликав свою заявку на знак для товарів і послуг. Чи має він право подати ту ж саму заявку вдруге, з яким пріоритетом (мається на увазі національний пріоритет, тобто дата надходження заяв


(


214) Див.: Бугаєв С. Налог на сообразительность. Всеукраинские ведомости 1996, 21 февраля.


179


ки до Держпатенту України), та інші наслідки. Все це відкриває широкий простір для свавілля.


В цьому Законі вживаються ті ж самі термінизаявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена (ст. 5 п. 6); заявка вважається відкликаною (ст. 8 п. 3); заявка відхилена (ст. 10 п. 6); вважається відкликаною (ст. 10 л. 8). Проте, в самому Законі зміст цих понять не розкривається, що, безумовно, може і буде приводити до різного тлумачення цих понять.


Але мало того, що ці поняття не розкриті в Законі. Їх просто багато в Законі. Вони часто встановлюють просто формальні підстави для відхилення заявки, ставлять перешкоди на шляху проходження заявки.


Викликає заперечення ст. 19 Закону, в якій йдеться про підстави визначення свідоцтва недійсним. Серед цих підстав наведені такі: невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони і наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів, яких не було в поданій заявці.


Передусім, Закон не пояснює, хто має визнавати за цими підставами свідоцтво недійсним. Ті юридичні факти, які стали підставами визнання свідоцтва недійсним, настали з вини працівників Держпатенту. Адже вони мали перевірити заявку на відповідність знака умовам надання правової охорони. Працівники Держпатенту мали виявити елементи зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було в заявці. Чи це працівники Держпатенту, чи працівники науково технічної експертизи, в даному разі особливо значення не має, оскільки свідоцтво видає Держпатент і він, і ніхто інший, не повинен нести відповідальність за його вірогідність. Врешті решт заявник платить гроші за проведення експертизи. Мало того, що він оплатив неякісну роботу, на нього ще й покладають відповідальність за свою вину. Це явно несправедливо.


П. 2 ст. 19 також сформульований не дуже чітко. Із нього не зовсім ясно, про які мотиви заперечення проти видачі свідоцтва йде мова. Чи цс ті мотиви, які викладені в п. 1, чи це можуть бути й інші мотиви.


Не дивлячись на досить широкий перелік підстав для відмови в реєстрації товарного знака, що міститься в Законі порівняно із зарубіжною законотворчою практикою, він все ж не охоплює усіх позначень чи символів, які не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака. Так, наприклад. Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> не містить правил, відповідно до яких не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака прапор ООН, емблеми, абревіатури і найменування міжнародних урядових організацій, членами яких є країни учасниці конвенції. Проте, реєстрація дозволяється, якщо з точки зору Патентного відомства емблеми, абревіатури або найменування, використання яких передбачається:


не створюють для громадськості ніякого зв'язку між організацією і товарним знаком або


180


не вводять громадськість в оману стосовно існування зв'язку між користувачем і організацією(


215).


П. 2 ст. 16 Закону також не охоплює всіх способів використання товарного знака. Він говорить лише про такий спосіб, як позначення товарів чи послуг, але не згадує про інші. Так, наприклад, в практиці іноземних держав законодавство визначає використання товарного знака так:позначення знака на товарах або упаковці;пропозиція або виставлення товару для продажу, поставка на ринок або зберігання з цією метою за умови позначення їх знаком;


імпорт і експорт товарів, маркірованих знаком;використання позначення в діловій документації або в рекламі.


181


3. Зауваження до окремих статей


Передусім, звертає на себе увагу неоднозначність вживання деяких понять. Зокрема, мається на увазі реєстрація знака чи реєстрація свідоцтва на цей знак? Ці поняття вживаються неоднозначно. Так, в ст. 1 Закону про товарні знаки <Визначення> наводиться таке тлумачення: <РеєстрДержавний реєстр свідоцтв України на знак для товарів і послуг>. Таке ж визначення наводиться і в Законі України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>: <РеєстрДержавний реєстр патентів України на винаходи або Державний реєстр патентів України на корисні моделі>; в Законі України <Про охорону прав на промислові зразки><РеєстрДержавний реєстр патентів України на промислові зразки>.


В Законі України <Про охорону прав на сорти рослин> йдеться про два реєстри. Першийпросто Реєстр сортів рослин, другийДержавний реєстр сортів рослин. Але в обох реєстрах мова йде про реєстр саме об'єктів правової охорони, а не про реєстр правоохоронних документів. В Законі України <Про племінне тваринництво> багато йдеться про облік, але нічого не згадується про державний реєстр племінного тваринництва.


Проте, повернемося до Закону про товарні знаки. В тексті цього Закону йдеться про реєстрацію знака, а не про реєстрацію свідоцтва на знак. Отже, маємо два поняття: <Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг> і <реєстрація знака> (ст. ст. 10.3, 10.10, ІІ, 12, ІЗ, 14, 7.4, 7.5).


Працівники Держпатенту України вживають поняття відповідно до Закону (тлумачення): <Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг>(


216).


(


215) Див.: Дахно И. И. Патентно лицензионная работа. Киев, <Блиц информ>, 1996, с. 199.


(


216) Див.: Матвієнко К., Кістєрська С. Про ведення Держреєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Закон і Бізнес, 1995, № 8, 22 лютого.


181


Маємо також і два види самих реєстрівреєстри правоохо


ронних документів і реєстри об'єктів промислової власності, зокрема нових сортів.


Така розбіжність в понятійному апараті в законодавстві неприпустима.


П. 2 ст. 5 Закону наводить перелік позначень, які можуть бути знаками для товарів і послуг. В ньому немає звукових знаків. Проте, законодавча практика інших країн до позначень відносить і звукові сигнали, словосполучення чи музичні позивні. Так, наприклад, кожна радіостанція має свої звукові позивні, які відрізняють її від інших. Тому видається доцільним визнати правову охорону і на позначення послуг шляхом звукових сигналів.


Окремо постає питання про позначення буквами або цифрами. В переліку позначень, що містяться в Законі, вони не згадуються. Із статті заступника директора Науково дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) Держпатенту України Ніни Мошинської можна зробити висновок, що такі позначення не можуть визнаватися товарними знаками(


217). Вона пише: <Якщо знак є набором цифр чи букв або просто геометричних фігур, то це може сприйматися як кількісне позначення, кодове, сертифікаційне тощо>. У цьому міркуванні, видається, є резон. Справді, такі позначення можуть приводити до плутанини, а товарний знак має сприйматися однозначно, споживач не повинен розмірковуватице знак чи ні.


Невдало сформульований п. 1 ст. 7, який проголошує: <Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Відомства заявку>. В цій же статті визначаються вимоги до заявки. Але викликає певний сумнів занадто широкий простір для заявників. Можливо, все ж в певній мірі треба обмежити право на одержання свідоцтва на товарний знак. Закон таких обмежень не містить. П. 5 ст. 5 надає право на одержання свідоцтва будь якій особі, об'єднанню осіб або їх правонаступникам. П. 1 ст. 7 також проголошує повну свободу на одержання свідоцтва. Але ж може заявник навмисне подає заявку на одержання свідоцтва, аби перешкодити своєму конкуренту, використати знак в недобрих цілях, з іншими зловмисними намірами. Видається, що право на одержання свідоцтва на знак можна було б зумовити фактом реального заняття підприємницькою діяльністю. Простіше сказати, право на одержання свідоцтва на товарний знак повинен мати той, хто доведе його необхідність у своїй діяльності.


П. 7 ст. 10 ще раз нагадує, експертиза заявки по суті може буде проведена лише за умови, що документ про сплату збору за подання заявки оформлено правильно. Але в Законі ніде не говориться, що означає <документ оформлено правильно> чи <документ оформлено неправильно>.


(


217) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг. Закон і Бізнес. 1995, № 20, 17 травня.


182


Викликає певний сумнів редакція п. 6 ст. 16 Закону. Вона проголошує: <Договір про передачу права власності на знак та ліцензійний договір вважається дійсним, якщо вони складені в письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набирають чинності стосовно будь якої іншої особи лише після їх реєстрації у Відомстві>.


Вказівка в першій частині цієї норми про необхідність складання договору в письмовій формі зовсім недоцільна, оскільки є загальна вимога до такого роду договорів про їх обов'язкову письмову форму. Це договори досить складні і усна форма тут абсолютно неприпустима. Дещо наївно звучить припис, за яким такі договори мають бути підписані сторонами. Це настільки очевидно, що спеціально передбачати в Законі норму про що вимогу просто недоцільно. Адже будь який договір, не підписаний однією із сторін, не набуває чинності.


Що стосується другої частини цього пункту, то погоджуючись із за значеним приписом в цілому, варто було б визначити, які ж правові наслідки наступають, якщо такий договір не буде зареєстрований в Держпатенті, чи має чинність такий договір чи ні. Отже, постає питання, яка із сторін зобов'язана зареєструвати такий договір і, отже, сплатити збір за його реєстрацію. Без визначення зазначених обов'язків реєстрація може повиснути в повітрі.


Істотним недоліком Закону про товарні знаки слід визнати відсутність в ньому норм про те, які дії визнаються порушенням прав власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг. В Законі є лише загальна норма (ст. 20), яка в п. 1 визначає, що <будь яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України>.


Вище уже зазначалось, що ця загальна норма не охоплює собою усіх можливих способів порушення прав власника свідоцтва. Тут видається доцільним доповнити сказане раніше. В законодавстві про товарні знаки зарубіжних країн порушення прав власника свідоцтва розуміється дещо ширше. Так, наприклад, в законодавстві Великобританії порушенням прав на зареєстрований товарний знак визнається в торговій діяльності використання ідентичного позначення або позначення, здатного ввести в оману споживача. Але що ще більш цікаво, це те, що порушенням вважається використання ідентичного або дуже схожого позначення не тільки стосовно ідентичних або подібних товарів і послуг, але й використання позначення, подібного або ідентичного товарному знаку, що застосовується для неідентичних або для неподібних товарів і послуг, якщо останній із названих товарів чи послуг користується попитом, а використання позначення створює безпідставні переваги над товарним знаком або буде шкодити товарному знаку(


218).


(


218) Див.: Дахно И. И. Патентно лицензионная работа, с. 199.


183


В зарубіжній законодавчій практиці порушенням визнається використання зареєстрованого товарного знака, якщо особа, що його використовує, знала або мала підстави для припущення, що застосування знака є порушенням прав власника свідоцтва.


Наведені норми не були б зайвими в законодавстві України про товарні знаки. Норми Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> викладені занадто стисло і не розкривають сутності порушення прав власника свідоцтва. Тому було б бажано відповідні норми уточнити і доповнити. Адже такі порушення прав власника свідоцтва можуть мати місце І в межах України.


Стосовно захисту прав власника свідоцтва на знаки для товарів і послуг, то варто висловити побажання, щоб в законодавстві про товарні знаки було застереження щодо чинності права на знак. Не може вважатися порушенням прав на товарний знак його несанкціоноване використання до дати публікації про його реєстрацію. З таким застереженням не можна не погодитися. Відповідно до цього не може порушуватися ніяка справа в суді про порушення прав на товарний знак до його фактичної реєстрації.


Звичайно, щодо Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> можна зробити ще багато істотних і окремих зауважень. Але справа не в тому, аби знайти ці окремі недоліки. Закон уже працює в інтересах України. Його застосування виявить ще й інші недоліки. Їх необхідно узагальнювати, проаналізувати і зробити відповідні висновки, дати їм належну оцінку і розробити заходи по їх усуненню.


На сучасному етапі законодавчої діяльності у сфері правової охорони промислової власності постає питання про подальше удосконалення цього законодавства. Саме з цією метою провадиться цей аналіз законодавства про інтелектуальну власність.


Зрозуміло, що не всі міркування, оцінки і пропозиції, висловлені в цій роботі, є безспірними. Але висловлені міркування, можливо, зможуть в певній мірі сприяти удосконаленню в цілому доброго Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>.


184