Geum.ru

1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21


100


має бути наділений правом вимагати подання додаткової інформації, ії відповідності чинному законодавству.


Захист авторських і суміжних прав також потребує певного удосконалення. Зокрема, розділ V Закону <Про авторське право і суміжні права>, в якому іде мова про захист авторських і суміжних прав, викладений досить стисло. Багато необхідних норм у ньому відсутні, інші викладені не досить чітко. Проте, п. 1, ст. 41 Закону, який дає визначення порушень авторських і суміжних прав, є досить вдалим і, безумовно, має бути відтворений в новому ЦК України. Що стосується визначення контрафактних творів, то п. п. 2 і 3 ст. 41 Закону без шкоди змісту можна об'єднати в один пункт і сформувати його так: <Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторських і суміжних прав, є контрафактними. Контрафактними визнаються також твори і фонограми, імпортовані в Україну із держав, в яких ці твори і фонограми не охоронялись або перестали охоронятись>.


Ст. 43 Закону також викладена невдало. Чому, наприклад, відповідно до п. 1 цієї статті до суду можна звертатися лише в разі використання чужого твору без договору, недотримання умов використання творів і об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав суб'єктів авторських і суміжних прав. Передусім, формулювання <використання чужого твору без договору...> не точне за своїм змістом, оскільки цей же Закон наводить великий перелік випадків, коли дозволяється використання чужого твору без договору. Тому наведений вислів, безумовно, варто уточнити застереженням про винятки, встановлені Законом.


Крім того, неправомірне використання чужого твору без договору є порушенням майнових прав суб'єктів авторських і суміжних прав, і тому немає потреби вдаватись до повторення.


З урахуванням наведеного зазначену статтю можна було б викласти з відповідними поправками в редакції Типового Закону ВОІВ, де вона наведена більш чітко і повно (ст. 47):


<Стаття...Цивільно правові засоби захисту авторських і суміжних прав.


1. Суб'єкт і авторських і суміжних прав вправі вимагати від порушника:


1) визнання прав;


2) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення неправомірних дій;


3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;


4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків;


5) виплати компенсації', що визначається судом в сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати замість відшкодування збитків чи стягнення доходу;


6) прийняття інших, передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних з захистом їх прав.


101


Зазначені в п. п. 3, 4, 5 даного пункту заходи застосовуються по вибору суб'єкта авторських і суміжних прав.


2. Суб'єкти авторських і суміжних прав мають право вимагати від порушника відшкодування моральних збитків в розмірі, що визначається судом.


3. При визначенні розміру збитків суд зобов'язаний виходити із характеру порушення, майнових і моральних збитків, заподіяних суб'єкту авторських і суміжних прав, а також можливого доходу, який міг би одержати суб'єкт авторських і суміжних прав при правомірному використанні твору чи об'єкта суміжних прав. В розмір збитків включаються суми, витрачені суб'єктом авторських і суміжних прав на ведення судової справи, включаючи виплату гонорару його адвокату.


4. При визначенні компенсації суд зобов'язаний встановити її конкретний розмір в установлених підпунктом 5 п. 1 цієї статті межах виходячи із характеру порушення.


5. Суд може винести рішення про конфіскацію контрафактних примірників творів чи фонограм, а також матеріалів і обладнання, що використовувалось для їх відтворення>.


В Законі України <Про авторське право і суміжні права> в ст. 43 міститься норма, відповідно до якої суд може постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограм, щодо яких встановлено, що вони виготовлені або розповсюджені з порушенням авторських чи суміжних прав. Ця норма стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворювались примірники творів, фонограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовувались для їх відтворення.


Дещо інша рекомендація міститься в Типовому Законі ВОІВ (ст. 47 п. 5). В цьому пункті рекомендується конфісковані контрафактні примірники твору чи фонограми на вимогу суб'єктів авторських і суміжних прав передавати їм. Не витребувані суб'єктами авторських і суміжних прав контрафактні примірники твору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовувалось для їх відтворення, за рішенням суду підлягають знищенню.


Зазначена ст. 47 Типового Закону ВОІВ повністю відтворена в ст. 49 Закону РФ <Про авторське і суміжні права>. Модельний кодекс (остання редакція) відсилає до загальних правил про захист цивільних прав. Викладені норми, що стосуються контрафактних творів чи фонограм, викликають деякі зауваження.


Передусім, редакція п. З ст. 43 далеко не досконала. Фраза: <...Суд, арбітражний суд може постановити рішення про знищення або відчуження...всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав осіб, які мають авторське право і суміжні права>досить громіздка і нечітка. Її можна викласти простіше: <Суд, арбітражний суд може постановити рішення про знищення або відчуження контрафактних примірників твору або


102


фонограми>. В такій редакції ця фраза стала набагато коротшою чіткішою і ні в якій мірі не змінює змісту норми.


Проте, недолік цієї статті не тільки в її невдалій редакції. Так, не зовсім зрозуміло, чому в п. 2 цієї статті мова йде про вилучення і конфіскацію всіх примірників твору або фонограми та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. В той же час, в п. 3 цієї ж статті мова йде про те, що суд може постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, виготовлених з порушенням авторських і суміжних прав. Така ж доля має спіткати усі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворювались примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовувались для їх відтворення (підкреслено автором О. П.).


Виникає запитання, чи може суд прийняти рішення про знищення або відчуження кліше, матриць, форми, оригінала тощо, які не підлягали конфіскації. Адже, конфіскації підлягають лише контрафактні вимірники творів або фонограм, обладнання і матеріали. Знищенню або відчуженню за рішенням суду підлягає значно ширший перелік різноманітних предметів. Ясно, що ці два пункти не узгоджені між собою, і ця їх суперечність має бути усунена.


І все ж більш істотним недоліком цієї статті видається те, що відповідно до неї цей досить широкий перелік предметів, за допомогою яких виготовлялись контрафактні примірники творів чи фонограм, підлягає знищенню або відчуженню. Закон не визначає, коли має бути знищення, а коливідчуження. Але суть цієї проблеми також полягає не в цьому, а в тому, чи варто знищувати досить цінні матеріали, обладнання тощо. Таке рішення просто не раціональне. Матеріальні цінності не повинні бездумно знищуватись, їм треба знайти інше призначення, а не знищувати. Можливо, дещо із цих предметів справді має бути знищено, але не все. Тут є над чим поміркувати. Варто більш чітко визначитись також і з приводу програм мовлення. В п. 2 вони не згадуються, хоча мова йде про заборону передачі в ефір чи по дротах, але вже в п. 3 програми мовлення підлягають знищенню або відчуженню.


Варто підкреслити, що Типовий закон ВОІВ також рекомендує контрафактні примірники твору і фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовувалось для їх відтворення, за рішенням суду знищувати. З цим важко погодитись. Хоча за Типовим Законом ВОІВ рекомендується знищувати лише невитребувані суб'єктом авторських чи суміжних прав предмети, але і при такій ситуації знищувати матеріальні цінності недоцільно.


Безумовно, в законодавстві мають бути норми, за якими суд може постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по дротах, про припинення їх розповсюдження, які були виготовлені контра


103


фактним способом. Рішення про поновлення порушених прав має бути виконано шляхом відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущені порушення або іншим дозволеним способом. Проте, в законодавстві має бути норма, за якою конфіскації не підлягають контрафактні примірники твору чи фонограми, добросовісно набуті третіми особами.


В Законі України <Про авторське право і суміжні права> чи в ЦК України обов'язково має бути норма, яка б передбачала вжиття необхідних заходів для забезпечення справ про порушення авторських і суміжних прав. В ній, зокрема, можна було б закріпити правила, за якими суддя одноособове має право внести ухвалу про заборону відповідачу чи іншій особі, стосовно якої є достатні підстави припускати, що вона є порушником авторських чи суміжних прав, здійснювати певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в прокат, імпорт чи будь яке інше, передбачене чинним законодавством використання, а також транспортування, охорона чи володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів чи фонограм, стосовно яких є підстава гадати, що вони є контрафактними).


Суддя повинен маги право винести ухвалу про накладання арешту і вилучення всіх примірників творів і фонограм, стосовно яких є підстава припускати, що вони є контрафактними. Арешту і вилученню підлягають матеріали і обладнання, призначені для виготовлення і відтворення контрафактних творів і фонограм.


Якщо є підстави гадати, що порушенням авторських чи суміжних прав вчинено злочин, то орган дізнання, слідства чи суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення пред'явленого чи можливого у майбутньому позову шляхом розшуку і накладення арешту на:


примірники творів і фонограм, стосовно яких є підстави гадати, що вони є контрафактними;


матеріали і обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;


документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом здійснення кримінальний дій.


Безумовно, можуть бути вироблені й інші норми, які в кращий спосіб забезпечували б виконання судових рішень у справах про порушення авторських і суміжних прав.


Цей коротенький і не досить грунтовний огляд Закону України <Про авторське право і суміжні права> дає підставу зробити два основних висновки.


Перший зводиться до того, що прийняття Закону України <Про авторське і суміжне право>це явище надзвичайно великої державної і суспільної ваги. Україна вперше в своїй історії має власне законодавство з авторських і суміжних прав. В цілому воно спря


104


мовано на захист особистих немайнових і майнових прав передусім авторів і суб'єктів суміжних прав та їх правонаступників. Цей Закон відзначається рядом інших позитивних характеристик. Найважливішими з них є те, що це Закон ринкових відносин, він врахував кращі досягнення правової науки і законодавчої діяльності країн з розвинутою ринковою економікою, <не відірвався> від країн СНД.


Разом з тим здійснений аналіз свідчить про певну недосконалість Закону, про його прогалини, неповноту окремих норм і статей. Він має багато уразливих, нечітких, редакційне не відпрацьованих положень, громіздких формулювань, невідпрацьованих термінів і словосполучень. Усі ці вали Закону досадні, але не вони визначають його сутність. Безумовно, закон потребує подальшого удосконалення, усунення відзначення окремих недоліків, певного доопрацювання. Практика його застосування виявить ще більш випукло його достоїнства і окремі упущення. Але Закон є, він уже працює на користь науки, літератури і мистецтва України, і це головне. Охорона прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки здійснюється двома законодавчими актами: Законом України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> від 15 грудня 1993 р.(


194) і Законом України <Про охорону прав на промислові : зразки> від 15 грудня 1993 р.(


195).


Оскільки зазначені результати творчої діяльності за своєю юридичною природою дуже схожі між собою, то і правова охорона їх


здійснюється близькими за своїм змістом законодавчими актами.


Аналіз цих Законів засвідчив, що відмінність між ними дуже не


значна і не істотна. Тому їх розгляд доцільно проводити разом.


Раніше відзначалось уже, тут ще раз підкреслюється, що сам


факт прийняття зазначених Законівявище для України надзви


чайно позитивне. До прийняття цих законодавчих актів Україна свого патентного законодавства взагалі ніколи не мала. Конститу


ція колишнього СРСР правове регулювання відносин в галузі науково технічної діяльності відносила до союзного підпорядкування. Законодавство УРСР в цій сфері зводилось до повторення кількох статей в Цивільному кодексі УРСР. Так, ст. З нині чинного Цивільного кодексу Української РСР(


196) прямо і однозначно проголошує, що відповідно до Основ цивільного законодавства колишнього СРСР відносини, що виникають у зв'язку з відкриттями, винаходами, раціоналізаторськими пропозиціями, промисловими зразками та іншими досягненнями науки і техніки, регулюються союзним законодавством.


В самому Цивільному кодексі України два розділи присвячені регулюванню відносин, що складаються у сфері науково технічної діяльності. Це розділ V <Право на відкриття>, який містить три коротких статті, і VІ розділ <Право на винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок>, в якому було 10 статей. В зазначених розділах визначались лише самі основні положення. В той же час слід відзначити, що V розділ <Право на відкриття> фактично втратив свою силу. Зараз в Україні ніхто відкриттів не заявляє і їх реєстрація не здійснюється. Проте, законодавець про це не знає, бо в своїй законодавчій діяльності продовжує вважати відкрит


(


194) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32. (


195) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34. (


196) НадаліЦивільний кодекс України.


106


тя окремим об'єктом правової охорони. Законом України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> відкриття вноситься до відповідних законів як об'єкт правової охорони. Офіційно розділ V Цивільного кодексу України є чинним, оскільки офіційно його ніхто не відміняв.


Розділ VІ Цивільного кодексу повністю викладений в новій редакції. Тепер він називається <Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію>. Він містить ті ж 10 статей, з яких п'ять (517, 520, 521, 522, 523) викладені в новій редакції.


Сказати, що розділ VІ Цивільного кодексу приведений у відповідність до чинного законодавства, було б явним перебільшенням. В ньому збереглися статті, які фактично втратили свою чинність, інші суперечать чинному законодавству. Наприклад, ст. 519 ЦК. проголошує, що патент видається строком на 15 років. Ст. 5 закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> стверджує, що строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Держпатенту України. Є й інші суперечності, які чомусь не враховані при внесенні змін і доповнень до цього розділу.


Нова редакція VІ розділу ЦК стосується, головним чином, раціоналізаторських пропозицій, оскільки відповідний закон поки що не прийнятий.


Не є доцільним детально аналізувати розділ VІ ЦК, оскільки з 10 йото статей одна відсилає до нового законодавства про промислову власність, 4 стосуються раціоналізаторських пропозицій, одна статтяправу про промисловий зразок, яка суперечить чинному законодавству. Останні чотири явно застаріли, не відповідають чинному законодавству, містять посилання на законодавство колишнього СРСР тощо.


Отже, розглянуті розділи Цивільного кодексу Української РСР не можна вважати законодавством України про промислову власність. Тим більше зростає значення, роль і цінність законодавчих актів України про промислову власність. Це перші закони України про промислову власність. Вони не позбавлені окремих недоліків, прогалин та інших огріхів. Але це законодавство незалежної України і воно діє.


Проте, становлення патентної системи України не вичерпується прийняттям зазначених законодавчих актів. На розвиток названих законів прийнято блок інших нормативних актів, що стосуються науково технічної діяльності, в тому числі і законів. Але це тільки правова основа патентної системи, і то в неповному обсязі.


Крім правового забезпечення патентної системи, необхідно створювати, як кажуть, на голому місці організацію державного управління науково технічною діяльністю, в тому числі і патентною системою. Треба створити свій власний патентний фонд і


107


організаційно правові форми ефективної діяльності патентної системи.


Важливим є те, що крім згаданих законів, які безпосередньо


стосуються правової охорони об'єктів промислової власності, прийнято ряд інших законів, що в тій чи іншій мірі забезпечують належну діяльність патентної системи в цілому або в певній мірі стосуються її. Серед них варто назвати Закони України <Про власність>(


197), <Про зовнішньоекономічну діяльність>(


198), <Про основи державної політики у сфері науки і науково технічної діяльності>(


199), <Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності>(


200), <Про державне мито>(


201) та інші.


Не можна стверджувати, що вже сьогодні створення патентної системи завершено. Проте, будь якого сумніву в тому, шо її основні контури уже визначилися і вона працює, ні в кого не викликає.


Оскільки основними Законами, що безпосередньо стосуються промислової власності, є Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>, Закон України <Про охорону прав на промислові зразки>, то аналіз законодавства про промислову власність варто почати саме з цих Законів.


Найбільш вагомим досягненням зазначених законів слід вважати те, що вони визнали результати науково технічної творчості об'єктами права власності і отже, товаром. В умовах ринкової економіки об'єкти інтелектуальної власності, у тому числі і промислової власності, в усьому світі визнані товаром і можуть бути об'єктами будь яких цивільно правових правочинів. Результати науково технічної творчості внаслідок цього приносять солідні прибутки. Тільки в межах колишнього СРСР зазначені результати товаром не визнавались. Ця політика дається взнаки до цього часу. Ще не відомо, яка ідея буде покладена в основу проекту Цивільного кодексу Українивизнання за винахідниками та іншими авторами результатів науково технічної діяльності виключного права на використання цього результату, чи все ж таки верх візьме інша точка зорувизнання за творцями права власності на їх творіння.


В Україні понад три роки діють закони про промислову власність, які визнали за авторами результатів науково технічної діяльності саме право власності. Це право власності ще дуже обмежене,у більшості випадків воно визнається за роботодавцями, ще досить підстав для використання цих результатів без дозволу патентовласника і таке інше. Проте, зроблено перший і дуже важливий крок визнання за творцями (не за усіма) права власності на їх творіння.


(


197) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 20, ст. 249. (


198) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 29, ст. 377. (


199) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 12, ст. 165. (


200) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 21, ст. 296. (


201) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1993, № 13, ст. 249.


108


Зараз завдання полягає в тому, щоб зберегти цей принцип і не допустити відновлення норми про визнаная за суб'єктами прав на об'єкти промислової власності тільки виключного права на використання. Чинне законодавство про промислову власність не передбачає будь яких правових форм державного стимулювання науково технічної творчості, не містить норм про будь які привілеї для авторів. Вважається, що раз винахідник чи автор будь якого іншого науково технічного досягнення визнається власником свого творіння, то цим уже надано найбільш сприятливі форми державного стимулювання. І видається, що у цьому плані законодавець з подачі чиновників надто далеко зайшов.


Держпатент України з органу державного управління науковотехнічною творчістю фактично перетворився в комерційну структуру. Складається враження, що основною функцією Держпатенту України є не управління патентною системою, а вилучення коштів із науково технічної діяльності і поповнення ними державного бюджету. При цьому діяльність Держпатенту спрямована на вилучення коштів не за рахунок організації найбільш ефективного і широкомасштабного використання досягнень науки і техніки. Цієї ділянки Держпатент не стосується. Усі зусилля Держпатенту спрямовані на стягнення коштів із заявників в процесі розгляду заявок, оформлення та видачі патентів і підтримання їх в силі. Опубліковані дані свідчать саме про цю найбільш <ефективну і продуктивну> ділянку діяльності Держпатенту.


Видається, шо Держпатент України спрямував свою діяльність не в той бік. Організація науково технічної творчості, акумуляція результатів цієї творчості, широка їх пропаганда, організація раціонального використання здобутків науково технічної діяльності, стимулювання і якнайбільше сприяння розвитку науково технічної творчостіці напрями функціональної діяльності Держпатенту Уіфаїни ніби і не входять в коло його обов'язків. Видається, що це принципово неправильний підхід до визначення основного напрямку діяльності Держпатенту, він не відповідає інтересам України.