Geum.ru

1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


Існують організації управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі, які утворені на міжнародному рівні. Наприклад, незалежна міжнародна асоціація кінопродюсерів (ІФПІА), Міжнародна Федерація акторів (ФІА), Міжнародна Федерація музикантів (ФІМ). З цією ж метою укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлення, якими передбачається обмеження <часу голки>, під яким розуміють обсяг використання комерційних записів з метою радіомовлення. Це обмеження зумовлено прагненням дати більше простору <живому голосу>, тобто захистити інтереси професійних виконавців.


(


164) Див.: Матвеев Ю.Г Международные конвенции по авторскому праву. М., Международные отношения 1978, с. 141 и последующие. (


165) Див.: Гражданское, торговое и семейное право калиталистических стран. Сборник нормативных актов: Авторское право. М., Изд во Университета дружбы народов, 1988.


(


166) Більш детально див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную собственность. К., 1994, с. 106; наступні.


69


Закон <Про авторське право і суміжні права> передбачає нові


і більш ефективні цивільно правові засоби захисту суб'єктивних


прав авторів та інших митців. Передусім, закон чітко визначає, що є порушенням авторського права і суміжних прав: відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в


Україну без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав


та їх правонаступників творів фонограм програм мовлення. Закон


дає досить широке поняття порушення авторського права і суміж


них прав. Це не тільки протиправне відтворення, розповсюджен


ня та інше використання творів, а також протиправне ввезення примірників творів в Україну. Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав є контрафактними, тобто такими, що виготовлені неправомірними способами.


Порушенням авторського права і суміжних прав за Законом визнається також ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства, із держави, в якій ці твори і фонограми не охороняються або перестали охоронятися. Особисті і майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав в залежності від характеру їх порушення можуть захищатися в порядку, встановленому адміністративним, кримінальним і цивільним законодавством. В судовому порядку розглядаються власне усі спори, що виникають у зв'язку з відтворенням, використанням та розповсюдженням творів та об'єктів суміжних прав.


В позовному порядку розглядаються спори про порушення особистих і майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, в тому числі використання чужого твору без договору з зазначеними особами або порушення умов договору. В такому разі суд може прийняти рішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом. У відповідних випадках порушення авторського права і суміжних прав суд або арбітражний суд може прийняти рішення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах,


про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми. Конфіскації підлягають також обладнання і матеріали, призначені для виготовлення і відтворення об'єктів авторського права і суміжних прав. Якщо при розгляді справи суд встановить, що твори науки, літератури або мистецтва, а також об'єкти суміжних прав були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, то може прийняти рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми. Знищенню чи відчуженню підлягають усі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворювались примірники творів, фонограми,


70


програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовувалось для їх відтворення.


Закон України <Про авторське право і суміжні права> зберіг загальне правило цивілістикизаподіяні збитки підлягають відшкодуванню(


167). Тому в разі заподіяння порушенням авторського чи суміжного права шкоди їх суб'єктам, вони можуть вимагати:


1) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторського права і суміжних прав, включаючи також втрачену вигоду;


2) вилучення та спрямовування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним внаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;


3) виплати компенсації, розмір якої визначається судом, у сумі віл 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків.


Принциповим нововведенням є положення про накладання штрафу на порушників авторського права і суміжних прав. Суд чи арбітражний суд, крім відшкодування збитків чи стягнення прибутків на користь позивача, накладає штраф в розмірі 10 відсотків від сум присуджених судом на користь останнього. Стягнений штраф спрямовується до відповідного бюджету. Важливою та істотно новою є норма про відшкодування порушником авторського права чи суміжних прав їх суб'єктам моральної шкоди, її розмір визначається судом. (


167) Див.: Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве, изд во КДУ, 1955, с. 21; Матвеев Г.К. Основания гражданско правовой ответственности, М., Юридическая литература, 1970, с. 36; Егоров Н.Д. Гражданско правовое регулирование общественных отношений. Л д. изд во ЛГУ, 1988, с. 92; Иоффе О.С. Обязательное право. М., Юридическая литература, 1975, с. 106. Загальна позитивна оцінка Закону, про який йде мова, зовсім не виключає його недоліків, певної недосконалості, нечіткості формулювань окремих норм, прогалин тощо. Сам факт прийняття цього закону є важливим позитивним явищем, про що уже йшлося.


Проте, закон не позбавлений окремих і істотних помилок і похибок. Передусім звертає на себе увагу назва Закону: <Про авторське право і суміжні права>. Із назви випливає, що є авторське право (лише одне) і суміжні права (їх багато). Проте, авторське право складається із комплексу суб'єктивних авторських прав, про які йдеться в самому Законі. Так, наприклад, ст. 13 Закону говорить про особисті (немайнові) права і дає перелік цих прав. Ст. 14 цього ж Закону наводить перелік 9 видів майнових прав, підкреслюючи при цьому, що цей перелік не є вичерпним. Отже, авторське право в об'єктивному значенні є сукупність суб'єктивних прав авторів на відтворення, використання і розповсюдження своїх творів. Тому, на наш погляд, не можна говорити про авторське право як про щось одиничне і про суміжні права як чисельні. Нам видається краще в такому разі говорити про авторські і суміжні права. Не можна розглядати зазначену назву закону і в площині і правових інститутів, мовляв, авторське правоце один цивільно правовий інститут, а суміжні праваце інший або кілька інших інститутів. На наш погляд, це один єдиний цивільно правовий інститут, який об'єднує в собі як авторські, так і суміжні права. В них надто багато спільного, щоб їх поділяти на два окремі інститути.


Проф. Ю. Г. Матвеев наводить грунтовий аналіз умов, які сприяли прояві нових цивільно правових відносин, що одержали назву <суміжних прав>. Науково технічний прогрес істотно розширив можливості використання творів шляхом звукоі відеозаписів, програм мовлення. В принципово нових умовах опинилися артисти (мається на увазі будь які виконавці), розробники фонограм, організації мовлення, які одержали сучасні засоби прийому і передачі звуку і зображення. Постало питання про правовий захист їх інтересів. Такі можливості породили цілий комплекс правових проблемяким чином надати надійний захист їх інтересів. Все це об'єктивно створило такі умови, за яких законодавство багатьох країн обрало основним методом охорони інтересів зазначених категорій суб'єктів систему прав, яка потім одержала назву <суміжних прав>(168).


Ця нова категорія прав фактично аналогічна авторським правам. Їх основний зміст полягає в тому, що використання третіми особами фонограм, радіо і телепрограм, а також творчих результатів виконавців потребує згоди або артиста виконавця, або осіб, які здійснили звукочи телезапис, або організації мовлення. Термін <суміжні права> вживається у правових системах романо германської орієнтації. Англо саксонська система, зокрема право США і Англії, цим терміном не користуються. В них воно замінено загальним поняттям <монопольне використання> усіх видів власності, включаючи й ту, яка належить артистам виконавцям, організаціям мовлення(


169). Отже, як видно із наведеного аналізу принципової різниці між авторським правом і суміжними правами немає (


170). В доповнення можна було б навести додаткові аргументи. Виконання артистів, звукоі відеозаписи програми мовленняце все об'єктивовані результати інтелектуальної діяльності, які за законодавством США та інших країн є об'єктами права власності і потребують правової охорони. Діяльність артистів виконавців, розробників фонограм, складачів програм мовлення безумовно


(168) Див.: Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. С. 138. (


169) Див.: Матвеев Ю.Г., вказ. праця, с. 139.


(170) Див.: Закони Сполучених Штатів Америки. Розділ 17. авторське право. Матеріали міжнародного симпозіуму. К., 1993.


носить творчий характер. Все це дає підставу вважати, що суміжні права є однорідними з авторськими правами і складають єдиний цивільно правовий інститут.


Якщо це так, то з цього випливає неспростовний висновок, що суміжні права і є авторські права. Виконання артиста виконавцяце творчий процес, і його зафіксований результат є власність артиста виконавця. Здійснення звукозапису (фонограма) також творчість, результат якої є власністю автора цього запису. Складання програм мовлення має той же характер, а сама програма, безумовно, є результатом творчої діяльності, і її автор (автори) мають виключне право на її використання. Отже, суб'єкти суміжних прав є ті ж самі суб'єкти авторських прав, а артистивиконавці (а їх ціла група), розробники фонограм є ті ж автори результатів творчої діяльності. Мають своїх авторів і програми мовлення, їх же складають живі люди, хоча виключне право на їх використання належить організаціям мовлення.


З наведеного можна зробити висновок, що істотної різниці між авторськими правами і суміжними правами немає. Тому закон України <Про авторське право і суміжні права> можна було б назвати <Про авторські і суміжні права>, але, на нашу думку, ця назва також не задовільна. Оскільки суміжні права нічим принциповим не відрізняються від авторських прав, то не було б ніякої помилки, якби у назві закону йшлося лише про авторське право. Ми приходимо до висновку, що поняттям <авторське право> охоплюються і суміжні права(


171).


Нам видається, що найліпшою назвою зазначеного Закону була б така: Закон України <Про охорону авторських прав>. Коротко, чітко і ясно. Так названі патентні закони України, і названі дуже влучно. Видається не дуже вдалим і вислів чи словосполучення, яке прийнято в Законі: <автор або інша особа, творчою працею якої створено твір. У словосполученні <автор або інша особа, яка має авторське право> дійсні автор твору і ця інша особа ніби при


рівнені. Але ж це не так. Автор і інша особаце різні особи. Під іншою особою можна розуміти і фізичну особу, але не автора, і юридичну особу, до яких авторські права перейшли за законом чи за договором. Отже, за правовим становищем це різні суб'єкти права: авторце первісний суб'єкт авторського права, а інша особа, яка має авторське право,це особа, яка має похідне авторське право, яке перейшло до неї в силу закону чи договору. Вже не кажучи про те, що суб'єктами авторських особистих немайнових прав ці так звані інші особи взагалі не можуть. В загальній теорії цивільного права, суб'єктів, до яких перейшли певні цивільні права прийнято називать правонаступниками.


Тому краще було б вживати саме це словосполучення. Воно більш чітке і більш точно передає зміст цього поняття. Особливо


(


171) Варто підкреслити, що так називається і Закон РФ <Об авторском праве и смежных правах> від 9 липня 1993 р.


73


важко сформулювати це словосполучення, коли мова йде про авторів і суб'єктів суміжних прав. Це має звучати приблизно так: <Автори та інші особи, які мають авторське право, суб'єкти суміжних прав та інші особи, які мають суміжні права>. Цей же зміст можна передати більш чіткою фразою: <Суб'єкти авторських і суміжних прав та їх правонаступники>. Якщо ж погодитися з тим, що суміжні права це і є авторські права також, то в такому разі можна було взагалі відмовитися від терміна <суміжні права> і говорити лише про авторів та їх правонаступників.


В Законі України <Про авторське право і суміжні права>, безумовно, є ще багато нечітких термінів, понять, словосполучень тощо. Про них мова йтиме трохи пізніше. Зараз же мова йде лише про назване словосполучення, оскільки воно досить часто вживається в Законі і є досить громіздким. Якщо ж виходити з того розуміння, що виконавська діяльність, фонограми та програми мовлення є не що інше як об'єкти авторського права, то ту ж саму фразу можна було б ще більше скоротити і викласти, таким чином: <Автори та їх правонаступники>. На наш погляд, ця фраза охоплює собою поняття авторів в точному розумінні слова, суб'єктів суміжних прав, правонаступників перших і других. Під правонаступниками варто розуміти усіх тих, до кого авторські (суміжні) права переходять в силу закону чи договору. Маємо на увазі і спадкоємців, оскільки до них авторські (суміжні) права переходять в силу закону чи заповіту..


На підставі викладеного в проекті нового Цивільного кодексу варто запустити в науковий цивільно правовий оборот такий вислів, як <Автор та його правонаступники>. Спрощення вживаної термінології набагато полегшило б користування законодавчими актами, зробило б їх більш доступними для широкого читача, для якого, власне кажучи, і створюють законодавчі та інші нормативні акти.


Потребує критичного аналізу ст. 12 Закону. У ній йдеться про співавторство. Відповідна ст. 479 чинного Цивільного кодексу України (відмінена) визначала, що кожному із співавторів належить авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення. Тобто, ЦК України 1963 р. розрізняв співавторствороздільне і нероздільне. Якщо у колективному творі частина його, написана одним із співавторів, має самостійне значення, то це буде роздільне співавторство. Якщо ж колективний твір представляє собою єдине нероздільне ціле, то маємо нероздільне співавторство. Такий поділ мав важливе практичне значення, оскільки при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігав за собою авторське право на створену ним частину і міг ним розпорядитися на свій розсуд. Авторське право на колективний твір в цілому належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна із який має також самостійне значення. В цій статті підкреслюється, що відносини між авторами можуть


74


визначатися угодою. Якщо ж такої угоди немає, то авторське право на колективний твір (підкреслено авторомО. П.) здійснюється усіма співавторами спільно. З цієї норми робимо висновок, що кожний із співавторів при роздільному співавторстві має право використати написану ним частину на свій розсуд незалежно від волі інших співавторів(


172). Тобто, він може укласти видавничий договір чи договір про інше використання створеної ним частини колективного твору. Ця точка зору була панівною в радянській спеціальній літературі, проте не одностайною(


173).


Але повернемося до ст. 12 Закону України <Про авторське право і суміжні права>. Вона дає визначення поняття <співавтори>. Ними визнаються особи, спільною працею який створено твір. Вона не розрізняє видів співавторствароздільного і нероздільного. Зазначена стаття своїм основним змістом має лише визначення відносин між співавторами. Залишається в силі норма, відповідно до якої відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. А якщо такої угоди не було укладено, як бути у такому випадку,стаття відповіді не містить. Проте, вона декларує, що право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Але ця ж норма знесилюється попереднім приписом, що усі питання розв'язуються лише угодою між співавторами. Якщо ж такої угоди не досягнуто, то кожний із співавторів може доводити своє право в судовому порядку. Правда, стаття містить припис, за яким один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. З цього припису випливає, ще раз, що жоден із співавторів самостійно використати свою частину у колективному творі без згоди інших співавторів не може. А якщо такої згоди хоча 6 один із співавторів не дає, то в такому разі спір може бути розв'язаний тільки судом. А це, між іншим, не так просто. У цьому ми і вбачаємо істотне обмеження прав співавтора у його праві використання належної йому частини колективного твору незалежно від волі інших співавторів. За ст. 12 жоден із співавторів цього зробити не може.


Тому видається, що редакція ст. 479 чинного ЦК України (відмінена), а також ст. 1079 (ч. 2) Модельного кодексу більш вдалі. Обидві статті визнають роздільне і нероздільне співавторство. Отже, право будь кого із співавторів при роздільному співавторстві ви


користати свою частину у колективному творі на свій розсуд, незалежно від волі інших співавторів. Необгрунтованою є норма, викладена в п. 2 цієї статті. У ній йдеться про розподіл винагоро


(


172) Див.: Антимонов Б.С., Флесйшиц Е.А. Авторське право. М., 1957, с. 70; Гордон М.В. Советское авторское право. М., 1955, с. 43, 45; Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. М., 1956, с. 64; Сутулов Д.М. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. М., 1974, с. 19; Гаврилов З.П. Авторское право. Издательские договоры. М., 1988, с.7.


(


173) Див.: Гаврилов З.П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. М., 1984, с. 118 и сл.


75


ди між співавторами. Відповідно до цієї норми, винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачено інше. Очевидно, мова йде про рівні частки за певну одиницю виміру обсягу твору. Інше тлумачення просто неприпустиме, оскільки не може ж бути так, що один співавтор написав 2/3 твору, інший 1/3 і їм буде виплачена однакова винагорода. Але редакція цього пункту дає підставу саме для такого висновку. Тому й також необхідно сформулювати більш чітко. На нашу думку, в проекті нового Цивільного кодексу України цю статтю можна було б сформулювати так:


< 1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено спільний твір. Авторське право на цей твір належить співавторам незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається із частин, кожна із яких має також самостійне значення. Частина спільного твору визначається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору. Кожний із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину спільного твору, яка має самостійне значення, і може використовувати на свій розсуд незалежно від волі інших співавторів.


2. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування. Інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний із співавторів може доводити своє право в судовому порядку.


3. Винагорода за використання твору належить співавторам пропорційно відповідно до обсягу часток, створених ними, якщо в угоді не передбачається інше>.


Проте уточненням статті про співавторство проблема не вичерпується. Справа в тому, що ЦК України 1963 р. у ст. 479, яку ми вже наводили, вживає такий термін, як колективний твір> в значенні твору, створеного спільною творчою працею співавторів. Між тим в міжнародно правовій практиці під цим терміном розуміють дещо інше. І тому нам видається, що такі поняття, як <твір, створений спільною працею співавторів> і <колективний твір> потребують уточнення.


Закон України <Про авторське право і суміжні права> не містить поняття <колективний твір>. Немає в ньому і визначення твору, створеного спільною працею співавторів. Між тим це різні твори і вони потребують свого правового визначення.


Твір, створений спільною творчою працею співавторів, варто було б назвати <спільний твір співавторів>. Від нього належить відрізняти колективний твір, яким визнаються збірники окремих самостійних творів, що у своїй сукупності складають єдиний завершений твір. Основними ознаками колективного твору є:


76


1) це збірники окремих, не пов'язаних між собою змістом, самостійних творів;


2) кожний із них зберігає своє самостійне значення;


3) поєднання окремих творів в колективний твір здійснюється на основі якоїсь ключової ідеїінформування, освіта тощо;


4) в колективному творі беруть участь значно більше авторів, ніж співавторів у спільному творі.


Авторське право на колективний твір належить фізичній чи юридичній особі, за ініціативою і за завданням якої цей твір створено. До колективних творів відносяться енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання тощо.