Geum.ru

1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21


145).


Група авторів на чолі з академіком НАН України А. К. Шидловським повідомляє газету, що необхідне обладнання для технологічного процесу відпалювання металевої стрічки виробляється в Україні. Спеціалісти Інституту електродинаміки НАН


(


142) Див.: Сафонова Л. Все на продаж. Голос України, 1994 р. 20 липня; Оніпко О.) Кунцевич В., Сосенко П., Лановий В., <Інтелект України>шанс для держави. (


143) Див.: Косий М., Правденко С.Коли стає холоднопритуліться один до одного. Голос України, 1995, 23 січня. (


144) Див.: Абліцов В. Наша Вітчизна має своїх пророків. Голос України, 1995, 18 квітня.


(


145) Див.: Прудка Н. В Україні налагоджено монетне виробництво. Вечірній Київ, 1994, 12 травня.


53


України вже на протязі 15 (п'ятнадцяти) років виробляють індуктори для відпалювання металевої стрічки(


146).


Ще однією досить серйозною перепоною в активізації технічної творчості і у використанні її результатів є (дуже влучно названий журналістами) науково технічний рекет. Він полягає в тому, що особи, від яких в тій чи іншій мірі залежить доля винаходу чи іншого технічного рішення, ставлять автору рішення умовуабо включай мене в співавтори, або пропозиція не піде. Таких прикладів можна навести досить багатохвороба досить поширена. Ці люди (якщо їх можна назвати людьми) керуються одним побільше здерти з самого винахідника у свою кишеню. Більше їх нічого не цікавитьні інтереси держави, ні науково технічний прогрес, ні то ні інше. Яспівавтор, або пропозиція твоя нікуди не піде. Умовою може бути не тільки співавторство, а й інші особисті чи корпоративні інтереси. Ці людці знайдуть свій інтерес скрізь.


Чинне законодавство про промислову власність не містить досить ефективних норм, які б стояли на перепоні таким рекетирам. Вести з ними боротьбу дуже складно, але необхідно. Дуже шкода, що прикладом такого науково технічного рекетирства став Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона(


147).


Як ставиться держава до негараздів в сфері інтелектуальної творчості) в тому числі науково технічної? Найкраще це ставлення висловив заступник директора Науково дослідного центру патентної експертизи пан С. Новіков. Він пише: <Майбутній патентовласник, тобто заявник, має чітко усвідомлювати, що одержання патентуце насамперед його власна справа. І якщо всі права і прибутки матиме він сам, то і весь клопіт і витрати, пов'язані з одержанням патенту, також припадають на його долю. На якусь окрему спеціальну допомогу з боку патентного відомства чи держави йому, як правило, розраховувати не слід>(


148). Отак, не більше, і не менш. Державі в особі Держпатенту України немає ніякого діла до справ винахідників і винахідництва. Це справа самих винахідників.


Чи можна визнати державу зацікавленою у розвитку винахідництва при такому ставленні? Вочевидь, що ні. І справа не тільки в тому, що якийсь там чиновник зробив таку заяву. Справа в тому, що все чинне законодавство про промислову власність пронизане саме цією ідеєю. Воно має своєю метою як можна більше обмежити надходження заявок до Держпатенту і якомога більше зідрати із


(


146) Див.: Шидловський А.К.., Ращепкін А.П., Ісаков В.М., Крутилін В.О., Плугатор О.П. Не шукайте за кордоном те, що є у нас дома. Вечірній Київ, 1994, 26 травня.


(


147) Див.: Максимович Б.. Скачко Ю., Пустовіт Ю. Вовча зграя, або науковотехнічний рекет проти науково технічної революції. Вечірній Київ, 1994, 22 січня,


(


148) Новіков С. Кому і навіщо потрібен патент на винахід. Інновація, 1995, №58, с. 15.


54


заявників різного роду зборів. Слід відзначити, що в цьому Держпатент досяг неабияких успіхів.


Із викладеного напрошуються певні висновки: 1. Для того, щоб найскоріше вивести Україну із кризового стану, необхідно невідкладно проголосити пріоритетним напрямом державної діяльності прискорення науково технічного прогресу в Україні. Це лозунг радянської влади. Але він не втратив своєї актуальності і сьогодні, бо одним із самих головних факторів, які можуть сприяти виведенню України із кризового стану, є розвиток науки і техніки та раціональне використання їх результатів га інших науково технічних досягнень. В програмних доповідях керівників нашої держави про необхідність прискореного розвитку науки, техніки та інших видів інтелектуальної діяльності або зовсім не згадується, або згадується як про щось другорядне. Тим більше, ці проблеми не проголошуються пріоритетними, їм не приділяється належна увага з боку держави. Між тим, науку в усьому світі уже давно визнано за не лише важливу, а й високорентабельну галузь(


149). Україна має не лише багаті природні ресурси, а й володіє вагомим науково технічним потенціалом, і саме він може вивести країну із кризового стану(


150).


2. В Україні жоден державний орган не знає її науково технічного потенціалу, із чого він складається і як його раціонально використати. Тому передусім треба визначити такий орган державного управління, який мав би опікуватися проблемами інтелектуальної, а перш за все, науково технічної творчості. Таким органом, на нашу думку мав би стати Державний комітет України з науки, техніки, промислової політики.


3. Основним завданням згаданого Комітету має стати вироблення чіткої державної політики у сфері науки, техніки і народного господарства. Необхідно розробити і прийняти ефективну правову організацію виявлення, обліку та використання усіх наявних науково технічних досягнень. Державна реєстрація винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо, безумовно, доцільна, і її треба зберегти. Але ця реєстрація далеко не повна і вона не охоплює усіх науково технічних досягнень. Науково технічні розробки на основі винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо, власне кажучи, ніде не реєструються. Інформація про них поставлена погано, і часто споживачі шукають за кордоном те, що самі маємо, про що не раз повідомляла наша преса, говорили керівники держави. Патентна інформація не налагоджена.


4. Необхідна не просто державна реєстрація усіх науково технічних досягнень, а й визначення найбільш цінних серед них, шляхів і способів їх використання. Причому, це має бути не <впровадження>, а саме пропозиції до використання фізичними і юри


(


149) Див.; Семиноженко В., Бар'яхтар В. Наука: бути чи не бути? (


150) Див.: Яблонський В. Наука, закони і дійсність. Голос України, 1995, 22 березня.


55


дичними особами незалежно від форм власності на комерційній основі.


5. Чинне законодавство про інтелектуальну власність не містить норм, які визначали б правові форми державного стимулювання науково технічної творчості. Держава й тут йде визначеним шляхомніяка творчість й не цікавить. Хто хоче творити, то хай собі творитьдержаві до цього діла нема. Державні форми стимулювання відомі усім розвинутим країнам, бо там розуміють значення творчості для розвитку й держави. Мають бути розроблені матеріальні і моральні правові форми державного стимулювання, які закликали 6 і надихали б трудящих на створення і використання найновіших науково технічних досягнень. Таке стимулювання має поширюватися не тільки на авторів, творців будь яких науковотехнічних досягнень, а й тих фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності, які активно використовують або не менш активно сприяють використанню зазначених результатів інтелектуальної творчості. Для авторів будь якої науково технічної пропозиції має діяти відомий у всьому світі <принцип банана>, за яким будь яка пропозиція, незалежно від й цінності, має бути винагороджена.


6. Стимулювання інтелектуальної творчості може виражатися також у вигляді звільнення заявників від встановлених зборів. Мова йде не про всіх заявників, а лише про заявників індивідуалів, які не працюють або створили ту чи іншу пропозицію не у зв'язку з працею по найму. Таких заявників небагатовідсотків 5 10 віл їх загальної кількості. Із цього числа в усякому разі мають бути звільнені ті заявники, які передають свої досягнення Фонду винаходів України. Варто було б звільнити від сплати зборів також деяких інших заявників. Взагалі стягнення зборів з заявників за надані їм юридичне значимі послуги не варто розглядати як одно із джерел поповнення державного бюджету. Коли держава прагне поправити свої фінансові справи за рахунок стягнення зборів із заявників, то це далеко не кращий стимул для розгортання інтелектуальної діяльності. Скоріше, навпаки.


Проблема врегулювання сплати обов'язкових зборів потребує свого невідкладного розв'язання. Багато заявників індивідуалів і патентовласників просто не спроможні сплачувати ті, на думку чиновників із Держпатенту невеликі, збори. Якщо за одну заявку чи патент, то й справді невеликі, а якщо десяток патентів або й більше? Проект Закону України <Про авторське право і суміжні права> пройшов досить ретельне опрацювання і експертизу зарубіжних фахівців, де дістав досить високу позитивну оцінку. Основним достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближений до вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки, літератури і мистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого можуть вчинятися цивільно правові правочини. Так, відповідно до ст. 25 Закону, майнові авторські права переходять у спадщину. Крім того, до спадкоємців переходить також право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншим змінам твору/а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.


За ст. 27 Закону, майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або його правонаступниками іншій особі. Автор та його правонаступники мають право видавати дозвіл (ліцензію) на використання твору. Тут постає питання, що означає вислів <майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі>. Редакція наведеної статті мала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі на підставі договору. Це може бути договір купівлі продажу, міни, оренди, найму, прокату тощо, одним словом будь який договір) що не суперечить законодавству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд.


Зазначеними нормами Закон України <Про авторське право і суміжні права> максимально наблизився до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року)(


151).


Наш висновок про те, що майнові права автора чи його правонаступників можуть бути предметом будь якого цивільно правового договору, грунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статті проголошується норма) за якою розповсюдження твору може мати місце шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі. Обмеження цих прав автора та його правонаступників може мати місце тільки у випадках, передбачених в законодавстві.


(


151) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Женева, 1990 г.


57


Отже, автор чи його правонаступники мають право вільно розпоряджатися своїм твором на власний розсуд. Це право зумовлено товарним характером будь якого твору. Визнання твору товаром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим Україна в певній мірі інтегрувалась у світову правову систему.


Доцільною є в Законі ст. 4, яка дає офіційне визначення термінів, чим досягається одвозначне тлумачення понять, що використовуються в авторському праві. Закон істотно розширив коло об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчій практиці України визнано необхідним надати правову охорону так званим суміжним правам. Причому Закон роздолив усі ці об'єкти на дві окремі групи: першаце ті об'єкти, що охороняються авторським правом, а друга об'єднується поняттям <суміжні права>.


Перелік об'єктів, що охороняються авторським правом і в Цивільному кодексі 1903 р., і в Законі України <Про авторське право і суміжні права> закінчується висловом <інші твори>. Це означає, що цей перелік не є вичерпним. Життя породжує все нові й нові форми вираження творчої індивідуальності особи, і на них, безумовно, мaє пoшиpювaтиcя чинність законодавства про авторське право. Проте, перелік об'єктів, що охороняються авторським правом по Закону <Про авторське право і суміжні права> дещо ширший, ніж у Кодексі 1963 р. Так, зокрема, він містить твори, яких в переліку Кодексу немає: проповіді, комп'ютерні програми та деякі інші.


Проте, найбільш істотним доповненням є суміжні права, які поширюються на виконавців, розробників фонограм і організації мовлення. Це розділ ІІІ Закону України <Про авторське право і суміжні права>. Цей розділ розроблений і прийнятий відповідно до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників, фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 р.(


152).


Включенням до Закону суміжних прав досягаються дві важливих мети. Перша полягає в тому, що знову ж таки законодавство України в цій частині наблизилось до світової правової системи і цим істотно поліпшило міжнародну правову охорону виконавців, розробників програм і організацій мовлення України. Це уже само по собі виносить Україну на міжнародний рівень. Друга метаце надання Правової охорони великій групі митців, творчість яких в Україні на рівні закону до сих пір не охоронялась.


Між тим, це велика група виконавців, до якої за Законом відносяться актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті чи будь яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються та


(


152) Див.: Римская конвенция по охране интересов исполнителей, производителей фонограм и органов радиои телевещaния (1961).ВОИС. Женева, 1993, с.60.


58


кою ж творчою діяльністю, в тому числі циркові, естрадні, лялькові номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений перелік виконавців не є вичерпним. До цього переліку мають відноситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі виконують твори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться також виробники фонограмфізичні і юридині особи, які вперше здійснили запис будь якого виконання або інших звуків на фонограмі. До суміжних прав відносяться також права організацій мовлення на свої передачі.


Слід відзначити, що Закон України <Про авторське право і суміжні права> дає більш повний перелік виконавців, права яких охороняються зазначеним Законом, в порівнянні з Міжнародною конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузьке визначення поняття <виконавці>. Це визначення, можливо, більш чітке і лаконічне. Але нам потрібне більш детальне визначення поняття <виконавці>, що Закон і зробив.


Проте, визначення <фонограма> більш чітке саме в згадуваній Конвенції, а не в нашому Законі. Закон України <Про авторське право і суміжні права> визначає фонограму <як запис будь якого виконання або інших звуків>. Поняття фонограми за Конвенцією є будь який виключно звуковий запис якого небудь виконання або інших звуків. Отже, за Законом України до фонограми можна віднести будь який запис, навіть незвуковий. Конвенція фонограми визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається більш чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.


Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охорону творам, які хоча й вперше були опубліковані за кордоном, але протягом 30 днів після першої закордонної публікації були опубліковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. В Законі <Про авторське право і суміжні права> більш чітко сформульовані норми про виникнення і здійснення авторського права. Зокрема, відповідно до Бернської конвенції. і Типового закону ВОІС про авторське правов і суміжні права(


153) введено знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору. Ще однією новелою щодо здійснення і охорони авторського права є норма, за якою суб'єкт авторського права для свідчення свого авторства на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування чи про договори, які стосуються авторського права, може в будь який час протягом чинності авторського права здійснити реєстрацію в офіційних державних реєстрах.


Державна реєстрація здійснюється Державним агенством України з авторських і суміжних прав в порядку, встановленому по


(


153) Див.: Типовой закон ВОИС об авторском праве и смежных правах (примененные положения об охране произведений науки, литературы и искусства, исполнении, фонограм, передач организаций вещания).


59


становою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 <Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва>(


154). Відповідно до Закону, ця реєстрація не є обов'язковою (ст. 9 Закону). Про факт реєстрацію прав автора видається свідоцтво. Для державної реєстрації необхідні документи і матеріали можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, фізична чи юридична особа, яка має авторське право, роботодавець, на замовлення якого і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, якій автор доручив управляти своїми майновими правами.


По новому визначається в Законі співавторство. За Законом, співавторство визнається лише нероздільне, на відміну від чинного Цивільного кодексу України. Ст. 479 ЦК України визнавала співавторство подільне і неподільне. Ст. 12 Закону визнає лише неподільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір складається із частин, написаних різними авторами, кожна з яких має самостійне значення, то в такому разі немає взагалі співавторства, а є колективний твір. На нашу думку, позиція законодавця не є безспірною.


Уже згадуваний нами Типовий закон ВОІС рекомендує в ст. 8: <Авторське право на твір, створений спільною творчою працею двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи створює такий спільний твір одне неподільне ціле чи складається із частин, кожна із яких має самостійне значення>. Варто підкреслити, що подільне і неподільне співавторство визнається проектом ЦК Російської Федерації (ст. 1079 п. 2), ЦК Республіки Білорусь (ст. 839), ЦК Республіки Казахстан (ст. 838)(


155). На цьому фоні позиція законодавця України не видається виправданою. Така розбіжність в нормах про не таке вже й принципове питання просто недоцільна. Справа в тому, що проект Цивільного кодексу України просто відтворив ст. 12 Закону. Між тим, видається більш доцільною позиція наведених проектів ЦК і рекомендація Типового закону ВОІС. Тому при кінцевому опрацюванні проекту ЦК України варто було б визнати як подільне, так і не подільне співавторство.


Важливою новелою Закону є норми про особисті (немайнові) права авторів і майнові права авторів. В Законі ці права поділені на дві окремі групи. Закон розширив особисті (немайнові) права авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновим правом автора Закон визначив виключне право на використання тво


(


154) Див.: Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Затверджене постановою Кабінету Міністрів від 18 липня 1995 р. № 532.


(


155) Див.: Сравнительную таблицу проектов Гражданских кодексов Российской Федерации, Республики Беларусь, Республики Казахстан и Украины.


60


ру в будь якій формі і будь яким способом. В Законі наведено перелік способів використання твору, який не є вичерпним.


Дуже детально в. Законі врегульовано вільне використання творів. Цьому присвячено п'ять великих статей (15 19). Вільне використання творів також поділяється на два види: без виплати винагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу така обставина: із 19 способів вільного використання твору, передбачуваних Законом, тільки один спосіб використання дає право на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18 способів дають дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди.


Зазначені статті містять надто довгий перелік видів вільного використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскільки таке використання творів має місце в загально суспільних інтересах, а детальна регламентація вільного використання унеможливлює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне використання аудіовізуального твору або твору, зафіксованого у фонограмі будь якою фізичною особою, але з виплатою винагороди. Це єдиний випадок вільного використання твору з виплатою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш погляд, потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату винагороди за відтворення зазначених творів у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звукоі (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.


Редакція зазначеної статті надто громіздка і не дуже зрозуміла. Варто лише підкреслити, що вільне відтворення творів, зафіксованих у звукоі відеозаписах, без згоди автора допускається лише виключно в особистих цілях і тільки фізичними особами. В особистих цілях варто розуміти як використання для задоволення особистих потреб. Винагорода за використання зазначених творів входить в покупну ціну апаратури або матеріальних носіїв (аудіоапаратури, відеомагнітофонів, звукоі (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо). Отже. безпосередній споживач звукоі відеозаписів не виплачує додаткової винагороди. Її виплачують виробники фонограм або імпортери зазначеного обладнання і матеріальних носіїв. Розмір винагороди та умов ї виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами авторів і виконавців на колективній основі.