1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно
| Вид материала | Закон |
- План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
- Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.
- Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
- Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
- Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
- Інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних, 148.31kb.
- Запрошення актуальні проблеми інтелектуальної власності, 130.75kb.
- Авовідносини у сфері інтелектуальної власності Необхідність створення в Україні ефективної, 706.69kb.
- Методика розробки практичних робіт з дисципліни «Набуття прав на об’єкти інтелектуальної, 28.23kb.
- Програма або науковий твір; отримання деклараційного патенту на корисну модель або, 24.98kb.
На нашу думку, зазначену статтю варто було б подати в такій редакції: <1. Відтворення творів, зафіксованих у звукоі відеозаписах, виключно для особистих потреб допускається відповідно до п. 9 ст. 15 Закону без згоди автора чи його правонаступників, але з виплатою їм винагороди.
61
2. Винагорода виплачується виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звукоі (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компактдисків тощо, які використовуються для такого відтворення. Винагорода складається із відрахувань (відсотків) від продажної ціни аудіоапаратури, відеомагнітофонів та зазначених матеріальних носіїв (звукоі (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо).
3. Розмір винагороди, порядок та умови її виплати визначаються угодою між виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами авторів, виконавців та їх правонаступників>.
Така редакція більш чітко визначає склад винагороди та її платників. Чіткість даної статті зумовлюється тим, що для законодавства України це зовсім нова стаття і практика її застосування у нас невідома.
Більш досконалими є норми Закону про так звані <службові> твори, які створені в порядку виконання службового завдання. Ст. 20 Закону чітко визначає, що <службовим> твором визнається твір, створений за договором роботодавця з автором твору. За чинним ЦК України <службовим> визнавався будь який твір, створений в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, (ст. 481 ЦК України). Як розуміти <службове завдання>, закон не визначав, що часто приводило до певних непорозумінь.
Ст. 20 Закону про авторське право і суміжні права досить чітко визначає, що <службовим> визнається лише твір, створений на підставі договору автора з роботодавцем. У цьому ж договорі визначається розмір та порядок виплати винагороди за створення і використання твору.
Новою і практично доцільною є стаття 22 Закону, яка проголошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва. За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. Закон надає авторові право доступу до зазначеного твору за таких умов: 1) авторові надається право доступу лише до творів образотворчого мистецтва; 2) цей твір на підставі договору переданий іншій особі у власність; 3) при цьому автор не поступився своїми майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить законним правам і інтересам власника твору образотворчого мистецтва.
При дотриманні автором зазначених умов, власник твору не може відмовити йому в доступі до твору без достатніх підстав. Право доступу відкриває для автора більш широкі можливості продовжувати роботу над твором.
62
Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове для українського законодавства право слідування. За цим правом автор протягом свого життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права мають право на п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу твору образотворчого мистецтва.
За раніше чинним законодавством автор твору образотворчого мистецтва після його першого відчуження права ні на яку додаткову винагороду не мав. Це досить часто істотно обмежувало майнові інтереси автора. Молоді художники та інші митці, коли їх ім'я. ще мало відоме, а твори не користуються популярністю і великим попитом, часто їх продавали за досить символічну плату. З часом вони набували визнання, авторитету, вартість їх творів зростала. Власники таких творів перепродували їх вже по значно вищій ціні, ніж купили, і на цьому наживалися. Проте, авторам цих творів від перепродажі нічого не перепадало. Тому вже Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів в ст. 14тер передбачала право авторів на частку від перепродажі. І дуже добре, що законодавець України відтворив цю статтю у своєму національному законодавстві, хоча й не повністю.
Право на частку від перепродажу (п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право мають автор твору образотворчого мистецтва і його спадкоємці; 2) це право невідчужуване; 3) воно діє протягом життя автора, а після його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право стосується лише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) продаж здійснюється через аукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6) право на частку від перепродажу настає лише після першого відчуження твору; 7) це відчуження здійснене самим автором.
З редакції цієї статті, отже, випливає, що право слідування виникає лише після першого продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свого життя. Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора його спадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці у цьому випадку права на частку від наступних перепродаж твору не мають.
В цьому випадку ми вбачаємо певну недосконалість зазначеної норми. Визнання автора образотворчого мистецтва може прийти після його смерті, і навіть значно пізніше. Отже, майнові інтереси спадкоємців автора, на нашу думку, можуть бути безпідставно обмежені.
Значним позитивним явищем в Законі про авторське право і суміжні права є встановлення нових строків чинності авторського права. Тут доцільно навести коротеньку історичну довідку про строки чинності авторського права. Так, в перші роки радянського авторського права строк чинності суб'єктивного авторського пра
63
ва був установлений в 25 років з дня появи твору(
156). Пізніше цей строк був подовжений і суб'єктивне авторське право мало чинність протягом всього життя автора(
157). За Цивільним кодексом УРСР 1963 р. авторське право діяло протягом життя автора і п'ятнадцять років після його смерті, рахуючи з першого січня року смерті автора (ст. 494 ЦК УРСР в редакції 1973 р.)(
158). Після приєднання колишнього СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право Указом від 21 лютого 1974 р. було встановлено, що авторське право діє протягом життя автора і 25 років після його смерті, рахуючи з 1 січня, що наступає за роком смерті автора(
159).
Таким чином вперше в радянському законодавстві по авторському праву був встановлений строк його дії протягом життя автора і 25 років після смерті, рахуючи з 1 січня року, що настає після року смерті автора. Ми це підкреслюємо тому, що за Цивільним кодексом УРСР 1963 р. п'ятнадцятирічний строк починав свій перебіг з 1 січня року смерті автора. Тобто, якщо автор помер в грудні поточного року, то післясмертний строк дії авторського права уже діє майже рік.
І в цьому випадку держава мала намір зекономити на померлому авторові. І тільки в Законі України <Про авторське право і сумісні права> строк дії авторського права після смерті автора був встановлений 50 років, відповідно до ст. 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів(
160).
Закон детально регулює початок перебігу цього п'ятидесятирічного строку. Ст. 24 Закону встановила, що п'ятидесятирічний строк починає свій перебіг з 1 січня року, що настає за роком, в якому мали місце юридичні факти, які дали підставу для перебігу зазначеного п'ятидесятирічного строку. Такими юридичними фактами є:
а) смерть автора опублікованих творів;
б) для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, факт обнародування твору. При цьому, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом 50 років, початком перебігу зазначеного строку є смерть автора;
в) якщо твір створено співавторамисмерть останнього співавтора;
(
156) Див.: Основы авторского права. Постановление ЦИК и СНК СССР от 30 января 1925 г.СЗ СССР, 1925, №7, ст. 67. (
157) Див. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторсхос право. М., 1957, с. 29. (
158) Див.: Гражданский кодекс Украинской ССР. Киев, 1973. (
159) Див.: Богуславский М.М. Участие СССР в Международной охране авторских прав. М., 1974, с. 48.
(
160) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, измененный 2 октября 1979 года. Женева, 1990.
64
г) для посмертно реабілітованих авторів чинність авторського права починається з дати їх реабілітації;
д) якщо твір померлого автора вперше опублікований після його смерті протягом 30 років,з дня правомірної публікації твору.
Вдало, на наш погляд, викладені норми про спадкування авторського права. Ст. 25 проголошує, що майнові права авторів переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає, що на спадкоємців покладається обов'язок (і право) захищати авторство і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких закінчився, стають надбанням суспільства. За раніше чинним законодавством такі твори проголошувались надбанням держави. Порядок і умови використання творів, проголошених надбанням держави, встановлювалися урядом. В законі про авторське право прямо підкреслюється, що твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватись будь якою особою без виплати авторської винагороди. Тобто в порівнянні з раніше чинним законодавством по авторському праву зазначена норма більш демократична і спрямована на захист інтересів споживачів творів. Проте, Закон містить одне застереження, яке полягає в тому, uі Кабінет Міністрів України може встановлювати випадки виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням.
На наш погляд, зазначена норма має як позитивне, так і негативне значення. Негативне полягає в тому, що це окреме застереження, що стосується окремих випадків, може з часом перетворитися в загальну норму, яка зобов'яже в усіх випадках використання творів, проголошених надбанням держави, сплачувати певні відрахування. Правда, Закон не уточнює, кому мають надходити ці виплати. Звичайно, до бюджету держави.
З іншого боку, якщо твори проголошені надбанням суспільства, то, очевидно, це власність всього народу. Тому було б справедливо, щоб суспільство також мало вигоду від використання таких творів. Відповідно до викладеної норми, Кабінет Міністрів України може лише в окремих випадках встановлювати певні відрахування за використання творів, проголошених надбанням суспільства. В інших випадках доходи від використання зазначених творів повністю надходять особам, що використовують твори, проголошені надбанням суспільства. Нам це видається не зовсім справедливим. Раз це власність всього суспільства, то і суспільство
повинно мати право на частину доходів за використання творів, проголошених його надбанням. Іншими словами, відрахування, про які йде мова, мають бути обов'язковими в усіх випадках використання творів, проголошених надбанням суспільства.
65
В законі має бути прямо вказано, що ці відрахування спрямовуються до державного бюджету. Відрахування мають бути диференційовані в залежності від одержаного прибутку і суспільно корисної цінності твору. Наприклад, підручники, які не втратили своєї актуальності, мають бути звільнені від таких відрахувань з метою стимулювання їх видання. А за твори, які користуються великою популярністю і попитом, але не мають істотного суспільного значення, відрахування за використання мають бути збільшені.
Чи має яке небудь правове значення те, що за новим Законом твори, строк правової охорони яких закінчився, проголошені надбанням суспільства? За раніше чинним законодавством такі твори ставали надбанням держави. Нам видається, що більш правильним є проголошення зазначених творів надбанням суспільства, а не державивсе ж держава є лише інструментом суспільства. Проте, в правових наслідках різниці не має, оскільки в обох випадках використання зазначених творів є прерогативою держави, а держава діє від імені суспільства. До сказаного варто додати, що твори, які не охороняються на території України і ніколи не охоронялись, також проголошені надбанням суспільства.
Нове законодавство про інтелектуальну власність України проголосило результати будь якої творчості товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Тому ст. 27 Закону проголошує, що майнові права можуть бути передані (відступлені) автором чи його правонаступниками іншій особі. Отже, автор має продати свій твір, обміняти чи яким іншим способом відчужувати своє творіння іншим особам. Таке відчуження твору має оформлятися окремим договором. Правда, в Законі говориться про передачу або відступлення твору. Закон не розкриває цих понять. Зрозуміло, що передача твору, як правило, може мати місце на платній основі. Проте Закон не містить заборони подарувати твір будь якій фізичній чи юридичній особі. Отже, відчуження може бути як на платній, так і безплатній основі і будь яким способом.
Закон дозволяє також відступлювати свої твори іншим особам. В ст. 14 Закону (п. 7) йдеться про те, що автор має право дозволяти або забороняти розповсюдження твору шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Про відступлення у цій статті не згадується. Із тексту даного пункту зазначеної статті випливає, що у ньому мова йде про розповсюдження шляхом продажу чи відчуження іншим способом твору, який тиражований в багатьох примірниках. А чи може автор продати, наприклад, свою скульптуру, картину чи інший твір образотворчого мистецтва? Нам вилається, що відповідь на це запитання має бути однозначною і це ні в кого не викликає сумніву автор може продати чи будь яким іншим способом відчужити свій твір. У більшості випадків твори образотворчого мистецтва для того і.створюються, аби їх продати і одержати певну грошову винагороду. А чи може автор продати свій літературний чи науковий
66
і будь який інший письмовий твір? На нашу думку, ст. 27 Закону не робить ніякого виключення для якихось певних творів. Вона проголошує, що будь який твір може бути відступлений іншій особі, маючи при цьому на увазі, що особисті немайнові права автора невідчужувані.
Важливим досягненням цивільного законодавства України є надання правової охорони так званим суміжним правам. До прийняття Закону України <Про авторське право і суміжні права> суміжні права в Україні на рівні закону взагалі не захищалися. Закон досить чітко визначив поняття та зміст суміжних прав, їх суб'єктів та об'єкти. В законі визначаються критерії для надання охорони суміжним правам, визначаються строки їх чинності.
Новим в Законі про авторське право є розділ про колективне управління авторськими правами. За Законом, автори, їх правонаступники та суб'єкти суміжних прав з метою забезпечення їх майнових прав можуть доручити управління ними на колективній основі організаціям. Зазначені організації не можуть займатися комерційною діяльністю. Вони діють на основі і в межах ііaііaaжень, добровільно переданих їм авторами, їх правонаступниками та суб'єктами суміжних прав. На їх діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.
Варто відзначити, що в колишньому СРСР не існувало таких організацій. Творчі спілки, наприклад, художників, композиторів, письменників та ін. були по суті професійними об'єднаннями творчих працівників і виконували функції відповідних профспілок, надаючи матеріальну допомогу членам спілок(
161). Тому так важливо було стати членом такої спілки, доступ до яких був досить обмежений. Майновими правами авторів фактично управляла держава. З 1973 року здійснення майнових прав авторів було покладено на Всесоюзне агенство по авторським правам (ВААП) та його республіканські управління. ВААП здійснював збір винагороди за публічне виконання творів, за використання творів образотворчого мистецтва і фотографії в промислових виробах без згоди автора, за механічний запис публічно виконаних творів тощо. Свої майнові права автори творів могли вручити тільки цій організації, оскільки іншої не було. В той час ВААП виконувала ряд державних функцій.
Отже, Україна ніколи не мала своєї власної системи громадських організацій по колективному управлінню майновими правами авторів. Не було її ні в дореволюційні часи, не було і в роки радянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте, є багатий зарубіжний досвід) який доцільно використати в процесі становлення власного законодавства про інтелектуальну власність. Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально використати і розпорядитися своїми майновими правами, наприк
(
161) Див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную собственность. К., 1994, с. 104.
67
лад, в сипу недостатнього досвіду, часу тощо. В такому разі автор може вдатися до допомоги спеціалізованих організацій, які управляють майновими правами авторів на колективній основі. Такі організації, як правило, є некомерційними. Їх основними завданнями і функціями є видача дозволу на використання творів, контроль за цим використанням, розробка типових контрактів на право використання, збір гонорарів за використання творів, їх розподіл між авторами, правове обслуговування авторів та їх правонаступників, збір і розподіл інформації, яка представляє певний інтерес для авторів та їх об'єднань, використання благодійних фондів для надання допомоги авторам у складних умовах, сприяння, загальному розвитку культури, науки і мистецтва в країні. Зазначені організації ведуть також необхідну ділову документацію, пов'язану з використанням майнових прав авторів.
Організації, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, здійснюють також активне міжнародне співробітництво. Вони укладають договори з відповідними організаціями інших країн про взаємне представлення своїх інтересів, наприклад, на публічний показ і публічне виконання творів, звукоі відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз даних і т. п. Через такі організації здійснюється обмін культурними і духовними цінностями між країнами. Суб'єкти авторських та суміжних прав та їх правонаступники можуть також дозволяти вказаним організаціям здійснювати частковий контроль за дотриманням ексклюзивних прав(
162).
Серед майнових прав авторів та їх правонаступників (в тому числі суб'єктів суміжних прав), що передаються для управління організаціям на колективній основі, можуть бути права соціального захисту і фінансової допомоги авторам у випадках захворювання, тимчасової чи повної втрати працездатності. Зазначені організації спеціально акумулюють кошти для надання такої допомоги за рахунок відрахувань, благодійних фондів і субсидій. Для цього утворюються також і спеціальні фонди(
163). Роль зазначених фондів у наданні допомоги авторам, артистам, музикантам, композиторам та іншим творцям важко переоцінити. Вони можуть спрямовувати кошти на стимулювання творчої діяльності і активності авторів будь яких творів науки, літератури і мистецтва. Такої матеріальної підтримки часто потребують митці, особливо в наш скрутний час. Сценічне життя артистів, музикантів виконавців, танцюристів та інших виконавців досить обмежене. Тому ця категорія митців після сходу зі сцени найбільш соціальне не захищена і потребує матеріальної допомоги, яку могли б надавати зазначені організації та фонди.
(
162) Матвеев Ю.Г. Мехдународная охрана авторских прав. М., Юридическая литература, 1987, с. 139.
(
163) Див.: Кузнецов.М.Н. Охрана результатов творческой деятельности в международном частном праве. М., Изд во Университета дружбы народов, 1988, с. 142.
68
Організації, що управляють майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх правонаступників на колективній основі, створені у більшості розвинутих країн(
164). У Німеччині чинне законодавство про здійснення авторського права і суміжних прав передбачає створення організацій по забезпеченню соціального захисту суб'єктів авторського права та суміжних прав. В інших країнах ці функції здійснюють громадські об'єднання митців. Так, у Франції Товариство авторів, композиторів і продюсерів (АКЕМ) щоквартально надає фінансову допомогу своїм членам віком понад 55 років, здійснюючи виплати через спеціальні фонди авторам, доходи яких зменшились внаслідок хвороби, нещасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) передбачає створення благодійного фонду для надання допомоги членам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової допомоги як самим авторам, так і членам їм родин, що знаходяться на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах(
165).
Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців, безумовно, вартий уваги і має бути в тій чи іншій мірі використаний в Україні. Проте, важливо підкреслити, що діяльність зазначених організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, має здійснюватися передусім в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх правонаступників(
166).
Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі здійснюється лише на основі і межах повноважень, переданих їм за письмовими договорами.
Відповідно до Закону, допускається утворення окремих організацій, які управляють майновими правами певної групи митців або утворення єдиної організації для суб'єктів авторського права і суб'єктів суміжних прав.