1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно
| Вид материала | Закон |
- План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
- Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.
- Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
- Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
- Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
- Інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних, 148.31kb.
- Запрошення актуальні проблеми інтелектуальної власності, 130.75kb.
- Авовідносини у сфері інтелектуальної власності Необхідність створення в Україні ефективної, 706.69kb.
- Методика розробки практичних робіт з дисципліни «Набуття прав на об’єкти інтелектуальної, 28.23kb.
- Програма або науковий твір; отримання деклараційного патенту на корисну модель або, 24.98kb.
Підсумуємо наш аналіз проходження заявки на винахід від початку і до набуття виданим патентом повної чинності, коли патентовласник може з полегшенням дихнути. Отже, перший етап проходження заявки на винахід по суті склав три роки. Шість місяців на проведення експерти заявки за формальними ознаками і два з половиною роки на роздуми про доцільність проведення експертизи заявки по суті.
Другий етаппроведення експертизи заявки на винахід по сутіодин рік.
Третій етапприйняття рішення по результатам експертизи заявки по noo?, оскарження цього рішення, видача патенту і оскарження видачі патенту також два роки. Всього набігає не мало, не багато шість років. Чи не занадто для нашої збіднілої України? Ми дуже чітко усвідомлюємо, шо обрали найскладніший варіант проходження заявки. Але саме за таким варіантом проходять по цьому ланцюгу найбільш цінні заявки на науково технічні досягнення, оскільки вони ще не відомі науковому і творчому загалу. Ми також усвідомлюємо і те, що в основу нашого аналізу поклали максимально тривалі строки. Але якщо, навіть, скоротити цей загальний строк наполовину, то й тоді це буде ще забагато3 роки. Дуже вже тривалий час розглядається заявка в Держпатенті України відповідно до чинного Закону.
Вище уже підкреслювалось, що затягнення з розглядом заявочних матеріалів на технічні досягнення наносить великі збитки державі. Здавалось би, Держпатент України мав би вживати необхідних заходів до скорочення зазначених строків. Але поки що в діяльності Держпатенту не помічено активізації у цьому напряму. Передусім потребують внесення змін і уточнень самі Закони про промислову власність України. Адже не можна вважати нормальним, коли Держпатент досить суворо пов'язав конкретними строками заявників і зовсім звільнив себе від обов'язків перед державою, перед народом і перед заявниками. Держпатент вважає, що
125
організація і сприяння науково технічній творчостіто не його справа. Адже, Держпатент не визначив жодного строку, який би в певній мірі зобов'язував його.
Провадження експертизи заявки на винахід за формальними ознаками строком не визначено. Чиновники Держпатенту можуть розтягувати цей строк настільки, наскільки їм дозволить їх сумління. Ніяким строком не обмежено термін експертизи заявки на винахід по суті. Не визначає Закон і строків про прийняття рішення про видачу патенту, публікації відомостей про видачу патенту, про реєстрацію патенту, про його оскарження до суду після спливу шестимісячного строку. Іншими словами, Держпатенту надана повна свобода дій у сфері розгляду заявок на науково технічні досягнення. Держпатент повністю звільнив себе від відповідальності за зволікання в розгляді заявочних матеріалів. Коли говориться, що Держпатент створив собі сприятливі умови своєї діяльності і життя, то ніякого перебільшення тут немає. Чиновники Держпатенту не можуть заперечувати, що не вони собі створили такі умови, а Закон, прийнятий Верховною Радою України. Ні. Верховна Рада тут ні при чому. Не Закон винен. Закон створювали люди Держпатенту, створювали під себе, для себе. Вони чітко усвідомлювали, що вони роблятьвони створювали собі безтурботне життя.
Відповідні комісії Верховної Ради не проконтролювали належним чином проектів цих законів. Народним депутатам перед Новим роком не було коли глибоко вникати в сутність поданих їм проектів. І ці сирі проекти були проштамповані як Закони держави.
Треба визнати, що колишній Держкомвинаходів СРСР не мав такої свободи своїх дій, не був таким безвідповідальним перед державою. В Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції строки розгляду заявок були визначені чітко. Інша справа, що їх не дотримувалися, і на те була істотна причиназаявок надходило дуже багато, значно більше, ніж зараз. Їх просто не встигали розглядати.
На жаль, невизначеність і відсутність строків далеко не єдиний істотний недолік Закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> та інших законів про промислову власність.
В зазначених Законах містяться й інші досить істотні недоліки, які можуть впливати на якість кваліфікації науково технічних рішень. Серед них є такі, що характеризуються невизначеністю певних термінів і понять. Так, в Законі України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> в деяких його статтях вживаються такі словосполучення, як <неподана заявка> (п. 2 ст. 13, п. 3 ст. 13). В деяких статтях <відкликана заявка> (ст. 16, п. 6 ст. 14). В ст. 15 п. 6 мова йде уже про <відхилену заявку>, а ст. 15 п. п. 8, 9, 10 та п. 1 ст. 19 говорять про заявки, які <вважаються відкликаними>. Відкликанню заявки присвячена і ст. 19 Закону.
126
Проте, зазначений Закон не розкриває змісту цих понять. Що означає <неподана> заявка, <відкликана> заявка, <відхилена> заявка, заявка, що <вважається відкликаною>, можна тільки здогадуватись.
Ст. 16 Закону проголошує: <Заявник має право відкликати заявку в будь який час до дати одержання ним рішення про видачу патенту>. Що це означає, які наслідки наступають в результаті відкликання, скажімо, заявки, із змісту Закону зрозуміти не можна.
Невизначеність змісту зазначених понять, відсутність у Законі правових наслідків настання таких безумовно юридичних фактів не просто редакційні чи стилістичні огріхи.
Як видно із наведеного, в Законі вживається чотири різні поняття <неподана>, <відкликана>, або така, що <вважається відкликаною> і, нарешті, <відхилена> заявка. Із текстуального аналізу статтей, в яких вживаються зазначені поняття, зрозуміти важко, чи ці поняття вживають як синоніми, тобто як однозначні, чи ні.
Лише ст. 16 Закону чітко проголошує, що заявник має право в будь який час відкликати свою заявку. Це його право. Правда, з категоричністю цієї норми важко погодитися. Якщо в результаті експертизи заявки на винахід по суті виявиться, що заявлена пропозиція може претендувати на досить цінний чи просто цінний винахід, то чи доцільно надавати заявнику право на відкликання заявки. Може, краще переконати заявника в протилежному, що ним заявлено цінний винахід і по заявці має бути прийнято позитивне рішення. Такий вихід із даної ситуації видається більш раціональним.
Але це лише один і далеко не найбільш істотний аспект цієї проблеми. Є й інші, більш вагомі. Справа в тому, що відкликання, відхилення тощоце вже наслідок, а є ще й причина цього явища. Вона полягає в тому, що Закон містить немало формальних підстав для відкликання, відхилення і т. п.
Ст. 19 п. 1 встановлює правило, за яким після прийняття рішення про видачу патенту Відомство публікує у своєму офіційному бюлетені визначені ним відомості про видачу патенту. Але якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документ про сплату збору за видачу патенту до Відомства не надійшов, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною.
У цій нормі викликає деякий сумнів вислів <вважається відкликаною>. На нашу думку, це означає те, що й відкликання заявки самим заявником. Тільки заявку він фактично не відкликав, а несплатою встановленого збору за видачу патенту заявник прирівняв себе до того, хто особисто відкликав заявку. Отже, наслідки будуть ті ж самі. І це дуже прикро.
По заявці на винахід прийнято позитивне рішеннявидати заявникові патент. Заявник з якихось причин не зміг сплатити встановлений збір за видачу патенту. Між тим, патент мав бути виданий на дуже цінний винахід. Тільки через те, що заявник (на
127
приклад, пенсіонер чи студент) просто не мав можливості заплатити збір за видачу патенту. Тим більше, що збір за видачу патенту стягується разом із збором про підтримання патенту в силі. Припустимо, що рішення про видачу патенту прийнято після трьох років розгляду заявки. Збір з підтримання патенту в силі стягується за період від дати подання заявки до Відомства. Збір за кожний наступний рік стягується в поточному році, отже заявнику треба буде сплатити збір за підтримання чинності патенту за чотири (або й більше) років. До цього ще треба додати суму збору за видачу патенту. Отже, набіжить сума не така вже й маленька для заявника пенсіонера чи студента. Але Держпатенту, це вже не хвилює збір своєчасно не був сплачений відповідно до ст. 27 п. 2 ч. 2. Але ж мова йде про цінний винахід, можливо, навіть, про надзвичайно цінний, піонерський. Але то турботи заявника. То справді постає питання, чиї інтереси захищає Держпатент України. Видаються, що тільки не державні, не народні.
Постає питання, у якому ж випадку держава втратила більше. В тому, коли відкинула заявку на цінний винахід через несплату вставленого збору, не одержавши до бюджету не таку вже й велику суму (вона велика для пенсіонера чи студента, але не для держави), чи тоді, коли держава втратила винахід, який мав би принести державі прибутки, в тисячі раз більші, ніж втрачений збір. Така політика видається не дуже далекоглядною, м'яко кажучи. А таких підстав для відхилення чи вважання заявки відкликаною Закон містить не мало.
Відповідно до п. 2 ст. 13 Закону, заявник має внести необхідні уточнення до заявки. Якщо ці уточнення до заявки не будуть внесені протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення Відомства, заявка взагалі вважається неподаною.
Які ж уточнення, виправлення чи доповнення мав внести заявник до раніше поданої заявки? П. 2 ст. ІЗ проголошує, що заявка має містити, принаймні, клопотання про видачу патенту у довільній формі, викладене українською мовою; відомості щодо заявника та його адреси, викладені українською мовою; частину, яка зовнішньо нагадує опис винаходу чи корисної моделі, викладену українською мовою. Але цей приблизний опис можна було подати й іншою мовою. В такому разі заявник був зобов'язаний протягом двох місяців подати переклад на українську мову. Оце всі найбільш важливі вимоги до заявки (п. 1 ст. 13). Проте, якщо за цей двомісячний строк виявлені недоліки заявки не будуть усунуті і заявник не подасть мотивованого клопотання про його продовження, Відомство надсилає заявнику рішення про відхилення заявки.
Невже ж зазначені в п. 1 ст. 13 вимоги до заявки настільки важливі, щоб припинити її хоча б попередній розгляд, а потім, навіть, зовсім відхилити? Неправильно зазначена адреса заявника чи якісь інші неточності заявки можуть стати перешкодою до її дальшого просування. Правда, для опису зроблено виняток,його
128
можна подати й недержавною мовою. Але ж інші вимоги не настільки важливі, що відхилення від них уже позбавляє права заяв
ника на розгляд його заявки не дивлячись на зміст і цінність винаходу.
Що стосується заявки, складеної недержавною мовою, то це взагалі не може бути підставою для відхилення заявки. В багатьох країнах світу заявка подається на будь якій мові. Заявник зобов'язується протягом встановленого часу перекласти заявку на державну мову. Якщо ж заявка у визначений час не буде перекладена на державну мову, то її розгляд відкликається до того часу, поки надійде переклад, а не відхиляється категорично і беззастережно. У такий спосіб також можуть бути втрачені цінні винаходи саме через формальні підстави. Те ж варто сказати і про неточності адреси та інші такого роду недоліки заявки. Це чисто формальні підстави, які не можуть визнаватися серйозною перешкодою для відхилення заявки. В усіх наведених випадках, коли в заявці наявні певні недоліки, то про необхідність внесення до неї певних виправлень, уточнень чи доповнень повідомляється заявник і встановлюється строк для їх усунення. Поки відзначені недоліки заявки не будуть усунуті, заявка просто не розглядається. За пропуском певного строку після нагадування Держпатенту заявка закривається. Це означає, що заявник після цього має право в будь який час порушити клопотання про поновлення розгляду заявки.
Ще один приклад такої формальної підстави для відмови у розгляді заявки. Відповідно до п. 3 ст. 13, заявник протягом двох місяців зобов'язаний подати креслення, якщо в заявці є на нього посипання. Не подане протягом зазначеного строку креслення дає підставу Держпатенту України відхилити заявку. Не можна погодитися з тим, що це серйозна підстава для відхилення заявки.
Наведений аналіз підстав відхилення, відкликання, визнання неподаними, відкликаними тощо заявок на винаходи свідчить про те, що Держпатент не зацікавлений у виявленні високоефективних винаходів та інших науково технічних рішень, їх швидкій експертизі та організації раціонального і широкомасштабного використання в народному господарстві України. Автор глибоко усвідомлює серйозність докорів на адресу Держпатенту України, але факти, як кажуть, уперта річ. Коли заявка на цінний винахід, по якій прийнято рішення видати патент, відхиляється тільки тому, що заявник несвоєчасно сплатив збір за видачу патенту, то таку політику навряд чи можна визнати мудрою і в інтересах України.
Механізм розгляду заявок на винаходи та інші технічні досягнення має бути переглянутий в бік його демократизації, раціоналізації, доступності і оперативності. Заявник має бути впевнений в тому, що його пропозиція цікавить державу і держава з належною увагою віднесеться до будь яких рішень, спрямованих на підвищення науково технічного рівня суспільного виробництва.
Не надає Законам про промислову власність державної мудрості функція, якою їх наділили. Ця функція не властива зазначе
129
ним Законам, але їх нею наділили. Мова йде про збори, які стягуються за подання заявки, видачу патенту, підтримання його чинності, продовження строку дії патенту та вчинення інших юридичне значимих дій.
В принципі стягування зборів за вчинення зазначених дій в умовах ринкової економіки явище цілком нормальне. За будь яку роботу чи послуги треба платититакий закон ринку. Треба платити і за вчинення будь яких дій і послуг, що їх здійснює Держпатент в процесі виконання своїх функцій. Більш того, Держпатент має усі можливості виконувати свої функції не за рахунок державного бюджету, а за рахунок власних коштів, зароблених Держпатентом.
Але Закони про промислову власність зовсім не прикрашають постійні нагадування про те, що справа заявника з заявочними матеріалами не буде рухатись по кабінетам Держпатенту, поки не буде сплачений збір за ту чи іншу послугу чи дію. Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> настирно нагадує заявникові <сплати збір>, <сплати збір>. Терміни <збір> рясні в зазначеному Законі буквально через одну дві статті. Понад 20 раз згадується цей термін в Законі, що зовсім його не прикрашає.
Як уже відзначалося вище, платити за надані послуги і вчинені дії треба. Держава не може всіх утримувати. Але коли стягнення збору стає основною функцією Держпатенту, то це уже перекручення розуміння призначення самого Держпатенту. Цей державний орган управління патентною справою в державі перетворюється в джерело поповнення державного бюджету за рахунок коштів заявників, якими виступають не тільки роботодавці, а й рядові трудівники, пенсіонери, студенти й учні тощо. Уже із тексту самого Закону складається враження, що для Держпатенту головне в його діяльності не виявлення винаходів та інших технічних рішень, не організація швидкості їх розгляду та якісної кваліфікації, не організація їх раціонального використання в народному господарстві своєї держави. Головне полягає в стягненні зборів в максимально більшій сумі.
Такому стану справ сприяє ст. 31 <Збори>. Вона проголошує; <Кошти, одержані від зборів та за надані послуги, використовуються Відомством для розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності. Відомство щорічно публікує звіт про витрачання зазначених коштів>. Якщо вірити опублікованим даним про витрати державного бюджету на утримання самого Держпатенту(
203), то складається враження про комерційних характер діяльності Держпатенту, про його підприємницьку, а не управлінську діяльність.
В наведеній статті, принаймні, дві неточності. Перша, основна, одержані прибутки не йдуть на розвиток державної системи
(
203) Див.: Глухівський Л. Про ще один спільний простір для України. (До ратифікації Евроазійської патентної конвенції). Голос України, 1995, 6 червня.
130
охорони інтелектуальної власності. Вони йдуть до державного бездонного бюджету. Другаполягає в тому, що мова йде взагалі про інтелектуальну власність. Слід мати на увазі, що інтелектуальна власність і промислова власність поняття не тотожні. І чиновники, автори проектів законів про промислову власність чудово це розуміли. Але в них була інша ціль, якої їм досягти не вдалося. Проте, то інше питання.
Висновок про те, що для Держпатенту головне якнайбільше стягнути коштів із заявників, грунтується на статтях самого Закону. Так, наприклад, п. 2 ст. 27 Закону містить припис, відповідно до якого річний збір сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Відомства одночасно з документом про сплату збору на видачу патенту. Отже, якщо заявка на винахід ходила по кабінетам Держпатенту України п'ять років (що не виключається), то заявникові треба сплатити збір за п'ять років чинності патенту, якого ще не існувало в природі, і за саму видачу патенту. Звідси напрошується висновокчим довше буде розглядатися заявка, тим більший збір надійде до Держпатенту. Воістину <турбота 'про державні інтереси>. Але давайте глянемо на це з етичного бокунаскільки чесно стягувати збір за чинність патенту, коли сам патент ще не чинив, тобто не діяв, коли його ще не було в природі. Так чим же все таки керується Держпатент Українидержавними інтересами, чи своїми власними, корпоративними?
Закон містить й інші не дуже продумані підстави, способи і коректні форми стягнення зборів та інших виплат, які 6 відзначались надмірною чемністю чи просто культурою. Так, п. 4 ст. 13 Закону недвозначно вимагає, що рішення про встановлення дати подання заявки Відомство надсилає заявнику після надходження, відповідно до п. 10 ст. 12 Закону, документа про сплату збору за подання заявки. В противному разі заявка вважається відкликаною (п. 10 ст. 12 Закону). Експертиза заявки на винахід за формальними ознаками розпочинається тільки після сплати збору за подання заявки. При цьому п. 5 ст. 15 Закону вимагає, аби документ про сплату збору за подання заявки був перевірений на відповідність встановленим вимогам. Яким вимогам має відповідати цей документ, Закон не визначає. Звідки ж заявникові знати, яким вимогам має відповідати документ про сплату збору за подання заявки. Не ясно також, чи документ має відповідати певним вимогам тільки за сплату збору за подання заявки чи за сплату всіх інших зборів. П. 7 ст. 15 також нагадує, що експертиза заявки по суті можлива лише за наявності документа про сплату збору. Про це ж нагадує і п. 9 цієї ж статті, хоча про це вже нагадувалось і в п. 7 цієї ж статті, і в повторному нагадуванні не було ніякої потреби. Але Держпатент дуже боїться, щоб заявник, бува, не забув про сплату збору.
131
П. 1 ст. 19 Закону знову ставить умову заявникові про те, що публікація відомостей про видачу патенту може здійснитися лише при наявності документа про сплату збору за видачу патенту. Якщо ж ця умова заявником не буде дотримана і протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документ про сплату збору до Держпатенту не надійде, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною. Так, що тут, як бачимо, не до жартів. Держпатенту треба гроші, а не винахід для народного господарства України.
П. 1 ст. 23 ставить ще одну умову для заявника. Права, що випливають з патенту, настають для заявника лише за умовами сплати річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу. Звертає на себе увагу та обставина, що збір за підтримання чинності патенту стягується від дня надходження заявки до Держпатенту. Вище зазначалось, від дня надходження заявки до Держпатенту і до дня прийняття рішення про видачу патенту може пройти п'ять років. За весь цей час збір за підтримання чинності патенту стягується повністю, а ось права для заявника Настають лише після публікації відомостей про видачу патенту. Між тим, за цей п'ятирічний період для заявника можуть виникнути певні майнові інтереси, але він ще права на них не має.
Знову ж таки складається враження, що для Держпатенту головнестягнути гроші. Знову ж таки варто порівняти прибутки й вигоди від такого суворого режиму щодо сплати зборів, які може одержати Держпатент, і втрат, яких зазнає держава внаслідок відхилення багатьох цінних винаходів та інших науково технічних досягнень за несвоєчасну сплату не такого вже й великого збору, якщо дивитися з масштабів держави і втрачених вигод. Використання у народному господарстві України відхилених об'єктів промислової власності чи вигідний продаж ліцензій на них за кордон могли б принести незрівнянно більші прибутки державі в порівнянні з тими, що приносять збори. Але цим підрахунком, судячи із всього, ніхто не займався і взагалі цей аспект мало кого цікавить.
0тже, з наведеного можна зробити кілька висновків. Перший полягає в тому, що Держпатент з волі законодавця вільно чи невільно потихеньку перетворюється із державного органу управління патентною справою у звичайну комерційну структуру, основним завданням якої є добування прибутків для державного бюджету. Другий висновок полягає в тому, що ті прибутки, які складаються із стягнутих із заявників зборів, ні в якій мірі не покривають втрат, шо їх несе держава через відхилення багатьох цінних науково технічних досягнень через несвоєчасну сплату зборів та інших формальних підстав. Третій висновоктаку політику держави незалежно від того, хто її визначає, навряд чи можна визнати мудрою і далекоглядною.
132
Із глибокої кризи, в якій опинилась Україна, її може вивести тільки раціональне і широкомасштабне використання науково технічних досягнень у народному господарстві України. Тому держава має всебічно піклуватися про розвиток науково технічної творчості, про її державне стимулювання, про ефективну організацію кваліфікації науково технічних досягнень та їх широку пропаганду і використання у народному господарстві України.