Наукових праць

Вид материала

Содержание

Стан сформованості професійної компетентності перекладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій
Другий етап
Таблиця 1.1. Результати анкетування
Місце ІКТ
Таблиця 1.2 Результати сформованості умінь з ІКТ під час констатувального експерименту
Рівень сформованості
На третьому етапі
Перше завдання
Перше завдання
Морально-етичне виховання дитини у просторі «церква – родина»
Постановка проблеми
Аналіз останніх досліджень.
Мета статті

Подобный материал:

1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 17

ЛІТЕРАТУРА

Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: компетентный подход / А.А. Вербицкий. – М.: Высшая школа, 1991 – 204 с.
Эльконин Б.Д. Понятие компетентности с позиций развивающего обучения / Б.Д. Эльконин // Современные подходы к компетентно-ориентированному образованию. – Красноярск, 2001. – С. 27–28.
Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе / В.А. Болотов, В.В. Сериков // Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 8–14.
Портных В.Я. Система воспитания студентов / В.Я. Портных // Специалист. – 2001. – № 1. – С. 21–23.

УДК 37.08:004(477)

О.О. Мацюк

аспірант

Тернопільського національного

педагогічного університету

ім. Володимира Гнатюка

СТАН СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Визначається роль та місце ІКТ у структурі професійної підготовки перекладачів, рівні сформованості умінь з використання інформаційних технологій. Досліджено, що їхнє використання забезпечує сприятливі умови для ефективного засвоєння студентами навчальної інформації, оптимізації та інтенсифікації навчального процесу.

The paper defines the role and place of information communicative technologies in the structure of translators’ professional training, the levels of formed skills in using information technologies. It shows the advantages of their employment for effective students’ learning, improving and intensifying the instruction process.

Комп’ютерні технології навчання сприяють загальній комп’ютеризації освіти і викликали появу комп’ютеризованого вивчення іноземних мов. Результати аналізу наукових джерел свідчать, що в Україні проблема підготовки майбутніх перекладачів до здійснення професійної діяльності засобами інформаційно-комунікаційних технологій досліджена недостатньо. Це зумовлює актуальність проблеми.

Мета статті – визначити суть і місце інформаційно-комунікаційних технологій у підготовці майбутніх перекладачів до професійної діяльності.

Усі дослідники, які займаються проблемою реформування освіти згідно з вимогами інформаційного суспільства, вказують на необхідність оволодіння інформаційними технологіями.

Зокрема, дидактичні проблеми і перспективи використання інформаційних технологій у навчанні досліджували Н.В. Апатова, В.П. Безпалько, В.Ю. Биков, Р.С. Гуревич, Т.А. Ільїна, М.Ю. Кадемія, В.Е. Краснополь-ський, Ю.І. Машбиць, Е.С. Полат А.П. Єршов, І.В. Роберт, Т.А. Сергєєва, В.Ф. Шолохович, систему підготовки вчителя до використання інформаційних технологій у навчальному процесі та формування основ інформаційної культури запропонували та обґрунтували В.І. Гриценко, М.І. Жалдак, В.М. Монахов, Т.В. Тихонова та інші. Проблему професійної підготовки та організації навчання у вищих навчальних закладах висвітлили у своїх працях М.І. Дяченко, З.Ф. Єсарєва, Л.О. Кандибович, О.Г. Мороз, Л.М. Романишина, В.О. Якунін та інші.

Підвищення вимог до якості професійної підготовки фахівців зумовлює зміни у системі освіти. Вимоги формуються державними інституціями відповідно до потреб сучасного розвитку суспільства, проте зараз все важливішу роль у цьому відіграють роботодавці. За даними О.В. Кареліної [2, 73], опитування роботодавців дозволили зробити такі висновки:

уміння з інформаційних технологій є необхідним компонентом професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів;
рівень сформованості умінь з інформаційних технологій у випускників вищих навчальних закладів є недостатнім для конкурентноздатності на ринку праці та професійної діяльності.

Р.С. Гуревич та М.Ю. Кадемія [1, 166] вказують на необхідність формування у випускників ВНЗ умінь з інформаційних технологій і стверджують, що інформаційні технології під час вивчення іноземної мови сприяють:

індивідуалізації навчальної діяльності, максимальній її самостійності, її творчому характеру;
максимальній комфортності, відповідності темпу навчальної діяльності індивідуальним особливостям учнів, подоланню комунікативного бар’єра;
формуванню в учнів комунікативних навичок, культури спілкування;
формуванню навичок дослідницької діяльності;
формуванню вмінь добувати інформацію з різноманітних джерел, обробляти, зберігати та передавати її;
створенню справжнього мовного середовища, насамперед, за рахунок телекомунікаційних контактів з носіями мови; створенню підвищеної мотивації занять мовою та використання цієї мови в реальних міжособистісних навчальних і ділових контактах.

Однак, постає питання готовності нашого суспільство до використання таких технологій для здобуття освіти. З метою визначення стану використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у процесі підготовки перекладачів до професійної діяльності автором дослідження було проведено констатувальний експеримент, а також низку експериментальних занять із студентами І, ІІІ та ІV курсів (загальна кількість – понад 200 осіб) Інституту міжнародних відносин Хмельницького національного університету.

У завдання констатувального експерименту, який проводився в три етапи в умовах реального навчального процесу, входило визначення:

необхідних умінь застосування ІКТ;
місця ІКТ у професійній перекладацькій діяльності;
регулярності, частоти використання ІКТ у навчальному процесі;
рівнів сформованості мотивації до професійної діяльності перекладача засобами ІКТ.

Основними методами дослідження було вибране опитування, анкетування та тестування як найбільш доступні способи збору інформації у більшої кількості респондентів.

На першому етапі експерименту серед викладачів та студентів Хмельницького національного університету було здійснено паралельне анкетування (загальна кількість респондентів 274 особи). Анкетування проводилося з метою визначення реальної ситуації щодо використання інформаційно-комунікаційних засобів, зокрема частоти їхнього застосування та причин, що заважають систематичному залученню ІКТ у процесі професійної підготовки перекладачів.

Результати анкетування свідчать, що 100 % викладачів вважають використання ІКТ ефективним засобом інтенсифікації навчального процесу.

Перший етап досліджень показав, що частота використання інформаційно-комунікаційних засобів викладачами один раз на тиждень становить 20 %, один раз на місяць – 56 %, виключено з педагогічного процесу – 24 %. Щодо причин, які заважають активно використовувати ІКТ у навчальному процесі, 63 % респондентів назвали відсутність технічних можливостей та спеціального програмного забезпечення, яке б використовувалося у процесі підготовки перекладачів до професійної діяльності, 26 % назвали причиною незнання принципів відбору документів та складність педагогічних стратегій їхнього використання, 11 % не використовують ІКТ через більші витрати часу для підготовки, складність змісту сюжетів, особливості вимови.

Другий етап констатувального експерименту мав на меті проаналізувати ставлення студентів до ефективності застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Так само як і викладачі, 100 % студентів погодилися, що ІКТ є справді ефективним засобом інтенсифікації навчального процесу, 90 % висловили юажання аби інформаційно-комунікаційні засоби використовувалися якомога частіше як на лекційних, так і практичних заняттях.

З метою визначення функціонального місця ІКТ у структурі професійної компетентності перекладача, нами також було проведено анкетування студентів.

Під час анкетування було з’ясовано (таблиця 1.1.), що 65,5 % студентів вважали, що ІКТ займають важливе місце у професійній діяльності перекладача. Значне місце ІКТ визначило близько третини студентів, що становить 26,3 %. Для 6,8 % студентів ІКТ посідають мінімально-необхідне місце у структурі професійної діяльності перекладача. І жоден студент не поставив ІКТ на останнє місце. Результати цього анкетування засвідчили, що більшість студентів розуміють необхідність оволодіння інформаційно-комунікаційними технологіями і значущість їхнього застосування у професійній перекладацькій діяльності.

Таблиця 1.1.

Результати анкетування

«Місце ІКТ у структурі професійної компетентності перекладача» (констатувальний експеримент)

Місце ІКТ	Результати констатувального експерименту
Абсолютна кількість (Абс)	Відсоток (%)
Останнє	0	0
Мінімально-необхідне	19	6,8
Значне	73	26,3
Важливе	182	65,5
Всього брало участь	274	100

З метою визначення рівня сформованості умінь з ІКТ у майбутніх перекладачів нами під час констатувального експерименту було проведено тестування.

Таблиця 1.2

Результати сформованості умінь з ІКТ під час

констатувального експерименту

Рівень сформованості умінь з ІКТ	Результати констатувального експерименту
Абсолютна кількість (Абс)	Відсоток (%)
Низький	157	56,5
Середній	86	30,9
Достатній	19	6,8
Високий	12	4,3
Всього брало участь	274	100

Студенти неодноразово відзначали наявність у себе проблем у подоланні бар’єра використання комп’ютерних технологій у процесі навчання (75 %), недостатність знань з інформатики, що вивчається в «блоці» дисциплін природничо-математичного циклу, а також розуміння необхідності та яскраво вираженого намагання вдосконалювати свої інформаційні вміння і навички роботи на комп’ютері (97 %).

Саме через це студентам 4 курсу спеціальності «Переклад» було впроваджено курс «Комп’ютер у перекладі». Курс «Комп’ютер у перекладі» мав на меті ознайомити студентів із сучасними комп’ютерно-інформаційними та комунікаційними технологіями, основними параметрами електронних словників, довідників, мультимедіа-енциклопедій загального та спеціального призначення, та навчити майбутніх перекладачів користуватися новими інформаційними технологіями, знаходити потрібну інформацію у мережі Інтернет, використовувати програми автоматизованого перекладу, здійснювати редагування чи реферування тексту, в повному обсязі застосовувати знання з ІКТ у перекладацькій діяльності.

На третьому етапі нашого дослідження було проведено низку експериментальних занять з використанням автентичних документів та інформаційно-комунікаційних технологій аби довести, що технології створюють високий рівень мотивації і, як наслідок, покращують результати навчання.

Програмні матеріали (підручники, посібники, збірки граматичних вправ та ін.) є традиційними і створюють основу навчання. Вони є джерелом поступового надбання знань і надовго відкладаються у пам’яті. Пісні, аудіовізуальні документи, газетні статті, фотографії, мультимедійні документи, інформація з Internet та інші автентичні документи обираються з метою розширення світогляду студентів, поповнення їхніх фонових знаннь, максимального наближення до культури народу, мова якого вивчається.

Завданням цього етапу констатувального експерименту було визначення реального стану щодо наявності психофізіологічних характеристик майбутнього фахівця та набутих умінь з використання ІКТ, необхідних для успішного здійснення професійної діяльності.

Наведемо приклади кількох фрагментів тестів.

Тест 1. Лінгвокраїнознавство. Тема: Визначні місця Лондона. Тривалість відеосюжету 15 хвилин.

Зображення супроводжується дикторським текстом та субтитрами, що полегшує сприйняття інформації.

Завдання 1: максимально використати інформаційний зміст зображення, після перегляду представити різні визначні місця Лондона у порядку їхньої появи на екрані.

Завдання 2: відтворити основні факти, пов’язані з даною пам’яткою культури.

Виконання першого завдання за кількістю правильних відповідей довело порівняно низьку концентрацію уваги. Середній рівень сприйняття повідомлення на слух був досягнутих завдяки наявності друкованого тексту.

Відпрацьовуються уміння: сприймати текст на слух, швидкочитання. Тренується пам’ять, увага, швидкість реакції, гнучкість мислення.

Тест № 2. Переклад автентичного документу (суспільно-політичний текст).

Перше завдання: перекласти статтю за допомогою програми комп’ютерного перекладу.

Друге завдання: здійснити редагування перекладу, застосовуючи знання з теорії та практики перекладу, фонові знання з історії та культури народу, на мову якого здійснюється переклад.

Виконання першого завдання не викликало значних труднощів. Результати другого завдання засвідчили, що у студентів недостатньо сформоване уміння реферування тексту перекладу. Переклад власних назв, абревіатур, слів-реалій викликав певні труднощі. Студенти відчували потребу додаткових знань.

Відпрацьовуються уміння: використовувати програми машинного перекладу, редагувати текст перекладу.

Тест № 3. Переклад автентичного документу (суспільно-політичний текст).

Для подолання труднощів, що виникли під час виконання попереднього тесту, студентам було запропоновано використати електронні словники (Lingvo 12) та електронні довідники, енциклопедії.

Перше завдання: здійснити переклад статті за допомогою програми комп’ютерного перекладу.

Друге завдання: здійснити редагування перекладу, використовуючи електронні словники та довідники, енциклопедії, застосувати програмне забезпечення для проведення аналізу перекладу.

Використання електронних словників та довідників, енциклопедій дало змогу поповнити фонові знання студентів, більш якісно здійснити переклад автентичного тексту.

Відпрацьовуються уміння: редагувати текст перекладу, використовувати електронні словники та довідники, використовувати великі обсяги інформації, аналізувати та синтезувати інформацію, аналітично мислити, застосовувати програмне забезпечення для проведення аналізу перекладу.

Ми переконані, що використання ІКТ у процесі формування професійної компетентності створює сприятливі умови для розвитку здібності концентрувати увагу, сприймати великий обсяг інформації, розвивати увагу, пам’ять, гнучкість мислення, а також сприяє набуттю таких якостей як широта світогляду, багатство словникового запасу, вільного сприйняття на слух будь-якої інформації іноземною мовою. Систематичне використання інформаційно-комунікаційних технологій створює сприятливі умови для сприйняття автентичних документів, доступ до яких забезпечує мережа Інтернет. Однак, на загальну результативність та ефективність процесу навчання негативно впливають несистематичність, епізодичність використання ІКТ у практичній роботі зі студентами, неактивне використання інформаційно-комунікаційних технологій з боку викладачів.

ЛІТЕРАТУРА

Гуревич Р.С., Кадемія М.Ю. Інформаційно-комунікаційні технології в навчальному процесі та наукових дослідженнях – Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2004. – 365 с.
Кареліна О.В. Формування умінь з інформаційних технологій у процесі дистанційного навчання студентів вищих економічних навчальних закладів: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2005. – 236 с.

УДК 37.034:26/28

Н.М. Муляр

здобувач кафедри педагогіки

Дрогобицького державного педагогічного

університету імені Івана Франка

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ У ПРОСТОРІ «ЦЕРКВА – РОДИНА»

(ДРУГА ПОЛ. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.)

У статті проаналізовано співпрацю церкви та родини щодо морально-етичного виховання дітей. На основі узагальнення досліджень розкрито основні напрямки виховної діяльності релігійних товариств: «Апостольство молитви», «Братство святого Йосафата», «Братство Пресвятого серця Ісусового», пріоритетами яких була християнська мораль.

In the article the collaboration of church and family of the second half is reflected and analysed XIX – to beginning of XX age on questions of moral-ethic education of children. On the basis of generalization of researches basic directions of an educate activity of religious societies are exposed: «Apostleship of prayer», «Fraternity sainted of Yosafata», «Fraternity of the Presvyatogo heart of Isusovogo», priorities of which was a christian moral.

Постановка проблеми. Значний вплив релігії на виховання дітей у сім’ї пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного режиму була гірка нагода переконатися у тому, яких збитків у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, – зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов’язок, а дітям – про необхідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, в якій діти зростають і розвиваються» [6, 56]. Великого значення має загальна організація релігійної діяльності сім’ї: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята тощо.

На наш погляд, педагогіка сімейного виховання не може бути незалежною, автономною стосовно релігії. Духовна особистість виховується тільки завдяки спілкуванню з людьми, з Богом, у колі дружної сім’ї й родини. Відзначимо, що, незважаючи на тривале забуття, основні моральні закони, норми нашого суспільства несуть на собі відбиток християнства. Духовний зв’язок поколінь здійснюється, в основному, через сім’ю, яка бере на себе виховний обов’язок саме в той найвідповідальніший момент, коли відбувається найінтенсивніший розвиток дитини і коли вона найбільшою мірою схильна до наслідування та піддатлива до виховних впливів. Виховна місія сім’ї особлива тому, що саме тут формується характер людини, її ставлення до життя, оточуючого світу, людей і до себе.

Аналіз останніх досліджень. Питання морально-етичного виховання дитини під впливом церкви та родини порушується в численних розвідках українських науковців. Так, виховання духовності у підлітків в сучасній українській сім’ї розглядає К. Журба; О. Гентош ґрунтовно проаналізовано віру, як основу формування моральності людини; роль релігії у житі та вихованні дитини висвітлює І. Бражник. У публікаціях вищезгаданих авторів виразно окреслюється значимість у вихованні підростаючого покоління релігійних постулатів. Враховуючи та використовуючи положення та здобутки цих науковців, ми, розглядаємо дитину у просторі «церква – родина», який є невід’ємною частиною морально-етичного виховання.

Мета статті: проаналізувати зміст та особливості морально-етичного виховання дитини у просторі «церква – родина» другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Сама ідея Церкви сприймається як поняття спільноти, збудованої на любові, яка передбачає участь усіх у житті самого Бога. Родина має бути одним із місць, де будується Церква – родина, що охоплює всіх віруючих [5, 216]. З вірою та релігією в українців пов’язані найважливіші події людського життя, а саме: хрещення, вінчання, похорони. Народження дитини на світ ознаменовувалася хрещенням, що символізувало відпущення дитині первородного гріха та офіційне приєднання до церкви та християнської громади. Як Господнє благословення у родині розглядалося вінчанням молодих та народження дитини: «Благодатній вплив Христа на суспільне життя людства показується найліпше на родинному союзі, що його Спаситель скріпив і освятив, християнське життя зачинається у нас від цього моменту, коли до наших хат і родин входять християнські порядки» [10, 36].

Похоронна церемонія також пов’язувалася з церковними ритуалами, нагадуючи людині про вічність й потребу у примиренні людини з Богом. Відвідуючи церкву, батьки дотримувалися і навчали дітей тих правил, які започатковував священнослужитель. У церкві панував певний порядок. У більшості храмів досліджуваного періоду віруючі дотримувалися порядку у такий спосіб, що попереду стояли старші господарі, за ними молодші, по правій стороні – парубки, по лівій – дівчата. У так названому «Бабінці» стояли старші жінки – по правій стороні, молодші – по лівій. Існувало й ряд правил для зовнішнього вигляду вірян. Зокрема, ідучи до церкви, дорослі та діти, а жінки особливо, слідкували, щоб їхній одяг не був яскравим, заборонялося розмовляти та ходити по церкві під час богослужіння, приходити з палицею, торбою чи кошиком [4, 40]. Дітей водили до церкви кожної неділі чи у свята. Величність церковного співу, слухання заповідей божих, сповідь – все це позитивно впливало на дитину. Це була одна із сторін її духовного і морально-етичного виховання, тобто виховання доброти, гуманності, справедливості, милосердя, честі, піклування про батьків, калік.

Даючи батькам поради щодо виховання, науковець другої пол. ХІХ ст. А. Наумова зазначала, що такі християнські чесноти, як любов, терпіння, слухняність, милосердя, справедливість та скромність потрібно плекати у дітях через їхнє раннє залучення до Церкви [3, 12].

Християнське виховання – «це Божа педагогіка, яка є безперервним процесом праці над формуванням душі і тіла особи для досягнення нею повної злуки з Богом» за словами апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20). Християнське виховання засноване на «вічних правдах», визначених у Святому Письмі. Родина, як перша школа, є основою, де не тільки вивчається, але й реалізується Божа педагогіка. В ній практикується спільна молитва, яка є основним елементом літургійного життя в родині. Приймання святих таїнств родиною, зокрема святого причастя (Євхаристії), таїнства покаяння (сповіді) освячує її й спричинюється до того, що вона стає джерелом любові. Читання Святого Письма в родинах наших предків – це найкращий помічник у вихованні. Одним зі способів родинного виховання було плекання дисципліни, як низки приписів, звичаїв у родині, щоб створити відповідну атмосферу для вироблення волі. Основою дисципліни є пильність (старанність) та послух. Вся родина повинна була дотримуватися одних законів і заборон. Українці вважали, що покарання в родині повинні бути справедливими і застосовуватися тільки в разі необхідності. Нагороди, як вияв задоволення поведінкою дітей, теж були справедливими і поміркованими.

Морально-етичному вихованню дітей у досліджуваний період сприяли культурні надбання видатних представників церкви, зокрема: А. Шептицького, Є. Гузара, І. Бартошевського, Г. Барвінського, М. Зубрицького та ін., які розгорнули активну релігійну та педагогічно-просвітницьку діяльність.

У контексті нашого дослідження важливого значення набувають пастирські листи митрополита А. Шептицького до духовенства і вірних Станиславівської єпархії, присвячені проблемам сім’ї, церкви, розумінню віри, основам праведного способу життя, морально-етичному вихованню дітей. Владика наголошує на значущості української родини та її приналежності до Христової віри: «Треба передусім найти для кожного такий грунт, на якому міг би він почуватися свобідним і щасливим; – на якому міг би рости в силу та свобідно розвиватися; – на якому міг би заспокоїти потреби свого розуму й серця, – тіла й душі. Тією основою людського життя є саме родина» [10, 31]. Митрополит акцентує свою увагу на тому, що подружжя є Таїнством, «моральним зобов’язанням», правила якого встановлює церква: «Подружжя, яке не було би таким моральним зобов’язанням і яке не накладало би взаємних прав та обов’язків, – не було б нічим іншим, як тільки самолюбством пристрасти без ніякого етичного елементу виховання дітей у сім’ї» [10, 34]. У пастирському листі «Правдива віра» А. Шептицький силою переконання та пересторог наголошує на вартостях церковних проповідей, що носять виховний характер. З цього приводу він писав: «З кожної проповідниці наша Церква народньою українською мовою, – виховує наші діти в українському, народному дусі, … – вчить тверезости і моральности, згоди та любови…» [10, 68].

Доцільно згадатити Є. Гузара, вчення якого носили релігійний характер. Велику увагу він приділяв поясненню дітям Божих заповідей. Свідченням цього є вивчення однієї із них: «Проти 4-тої Б. зап. грішать ті, що говорять зневажливо о своїх родичах і старших, що висмівають ся з них, що стидаються їх, що відповідають їм зухвало, що не молять ся за них, що роблять їм нарочно гризоту і смуток, що приводять їх до гніву, що не сповняють їх рад і приказів охотно, скоро і точно, що не хотять піддати ся без нарікання їх справедливим карам» [1, 279].

Повчаючи дітей, Є. Гузар наголошував: «...шукайте потіхи в молитві, а коли будете так покірно молитися як Ісус, певно вислухає вас Г. Бог, як вислухав Ісуса» [1, 280]. Важливе місце у своїх вченнях він відводив ставленню до священнослужителів та церкви, приводячи у приклад слова св. Й. Золотоустого: «Хто поважає священика, поважає Христа: хто зневажає священика, зневажає Христа Господа, котрого заступником є священик» [1, 317]. Не були поза увагою Є. Гузара також Таїнство шлюбу та церковні обряди (благословення і освячення). Їхній зміст був насичений різноманітними прикладами з життя на морально-етичну тематику, що спонукало дітей до життя у Христовій вірі.

У другій половині ХІХ століття приступив до своєї душпастирської діяльності М. Зубрицький відомий як богослов, громадський діяч, педагог, етнограф та науковець. Особливою силою Божого слова відзначалися недільні проповіді, у яких він учив дбати про власну душу, ні словом , ні ділом не грішити проти Бога і України. Особливо дошкульно критикував священик нероб, гультяїв, п’яниць, котрі, спиваючись, продавали навіть землю, залишалися без засобів до існування [2, 274]. Будучи педагогом-практиком та педагогом-дослідником М. Зубрицький повсякчас турбувався про навчання і виховання молодого покоління.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття освітньо-виховною діяльністю займалися чимало релігійних товариств, зокрема: «Апостольство молитви», «Братство святого Йосафата», «Братство Пресвятого серця Ісусового» та інші.

Аналіз архівних документів дає підстави стверджувати, що діяльність цих товариств спиралася на пріоритети християнської моралі, що створювала відповідні умови для формування морально-етичних норм дитини. Головною їхньою метою було «сприяти поширенню Слова Божого, підтримання релігійного духу, укріплення християнських чеснот взагалі, а побожності, любові, моральності та милосердя особливо» [7, 1].

Для досягнення поставлених цілей представниками релігійних братств слугували молитви і богослужіння; духовні вправи і релігійні практики; заснування і опікування лікарнями; заснування захоронок для дітей-сиріт [8, 2].

Сиротинці та захоронки, що знаходились під опікою чернецтва, досягли вагомих результатів у виховній роботі з дітьми. Як свідчать архівні матеріали, кожне чернече згромадження мало свій статут, за яким передбачалася їхня опікунська та освітньо-виховна діяльність. Зокрема, у статуті сестер Мироносиць вказано, що сестри повинні забезпечувати життєві потреби сиріт, а саме: дбати про їхнє тіло та старанно відноситись до стану їхньої душі; дбати щоб сиротинці вели побожне життя відвідуючи сл. Божі та приступали до св. Причастя; заборонялося відсилати дітей просити милостиню по домівках; діти залучалися до тієї праці, яка відповідала їхній силі та здоров’ю; з метою недопущення заздрості серед дітей передбачалося, щоб вони усі мали однакову одежу щодо її крою, якості та кольорової гами; виключити із сиротинця могли за власним бажанням дитини, або ж, якщо неухильно спостерігалася її аморальна поведінка, яка негативно впливала на мирне життя у сиротинці. До роботи з дітьми допускалися Сестри, котрі «працювали з любов’ю, були лагідними та терпеливими» [9, 32-33]. Такі релігійні згромадження були добрим прикладом для сім’ї, родини, громади й держави у справі морально-етичного виховання дітей.

Висновки. Отже, у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття морально-етичне виховання дитини здійснювалося у родинно-церковному просторі. Ефективність такого виховання, забезпечувалося наявністю певних християнських традицій, що сприяли морально-етичному вихованню дитини, а саме: церковні літургії, сповідь, Св. причастя, бесіди, проповіді, які були особливо ефективними засобами впливу на свідомість дітей та їхню поведінку. Що ж до засобів морально-етичного виховання досліджуваного періоду, тобто тих факторів, за допомогою яких здійснювався виховний процес у просторі «церква – родина», можна відзначити такі: молитва, релігійна література й церковний спів. Повернення до виховних християнських традицій українців сприятиме оздоровленню морально-етичному клімату сучасної української сім’ї.

Blog

Наукових праць

Содержание