Автор у хронологічній послідовності зібрав І упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону

Вид материала

Содержание

Після німецьких переселень
Екзекуції в дубенці
Незавершене свідчення
Жертви надбужжя

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 34

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW. — Sygn. 180. — K. 14—16.

Документ 10

ПІСЛЯ НІМЕЦЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЬ

Фрагменти звіту представника УКЦ у Любельському окрузі,

доктора Лонгіна Голейка на засіданні Українського Центрального комітету 10 грудня 1943 року у Кракові про ситуацію на

Холмщині й Підляшші.

Організаційна праця у деяких повітах, як, наприклад, у Білго- райеькому, Любельському, Красникському і Радзинському, через комуністичні й польські акти терору майже припинилась або дуже ослабла. (...)

Справи безпеки і переселення взаємопов'язані, бо через переселення багато поляків вступає до польських банд, які нападають на наших переселенців, викидають їх з отриманих господарств, дуже часто спалюють цілі села, чоловіків, жінок і дітей вбивають. Маємо довгі списки людських жертв та спалених господарств і сіл. До цього додаються ще більшовицькі й жидівські банди. Для ілюстрації проблеми наводимо приклади.

Білгорайський повіт:

В околиці Тарногрода поселено приблизно 6 тисяч українців із Замойського повіту. Проти осадників виступили польська підпільна організація і місцеві поляки, які повернулися з концентраційних таборів. Вони почали вбивати наших старост, сільських агрономів і довірених осіб та інших, хто брав участь у переселенні. Загинуло 32 особи.

У серпні 1943 року стався напад на село Буковина — вбито 10 осіб, 7 тяжко поранено, спалено 31 господарство.

22.10.43 польська банда напала на села Луків, Александрія і Ксенжополь. Постерунок української поліції складався тоді з 18 осіб, у тому числі 2 німецьких жандарми. Під час стрілянини загинуло 11 українських поліцейських, староста і 2 німецьких жандарми, а 4 поліцейських борються за життя.

Одночасно інша банда повністю розграбувала село Алек- сандрію, зґвалтувала всіх дівчат, а селянам наказала до 1.11.43 року покинути село.

Уся переселенська акція завершилась тим, що з 6000 осіб, переселених до Білгорайського повіту, 4000 втекли назад, до свого попереднього місця проживання. (...)

Замостянський повіт:

У два етапи виселено приблизно 21 тисячу українців. Через переселення польська терористична організація виступила проти нашого Представництва у Томашові Любельському і проти Союзу кооперативів та знищила все правління Союзу кооперативів і багато наших довірених осіб. Усього під час переселенської акції вбито 59 провідних українських діячів на цій території.

Грубешівський повіт: 25.04.43 року польська терористична організація видала листівку, у якій погрожує, що за кожне виселене польське село спалить два українських. І цю погрозу виконала: 6.05.43 у селі Мо- ложів спалено 59 українських господарств, 29.05.43 у селі Стрільці— 80 господарств, а 21.05.43 у селі Ухані — 23 господарства, 1.10.43 у селі Пасіки спалено 90 господарств, при цьому 9 господарів убито, а 10 тяжко поранено.

Після спалення села Пасіки польська терористична організація розповсюдила листівку з вимогою, щоб населення віддавало свої продовольчі запаси і одяг. Це єдиний спосіб забезпечення цієї армії. Будь-який опір буде зламаний силою.

Ці події довели українське населення до розпачу. Виявилося, що з подальшими ексцесами поляків можна боротися тільки шляхом відплати, і тому вбито поляків у селах Хоробрів, Долгобичів, Телятин.

Помітивши грізну ситуацію, Український комітет допомоги у Грубешові закликав українське населення до збереження спокою, підкреслюючи, що продовження відплати може викликати репресії з боку німців і ще більший хаос.

На жаль, польська сторона вчинила інакше. Польський комітет під тиском німецької влади видав звернення, у якому звинувачує як українців, так і поляків. Але польська терористична організація злегковажила зверненням польського комітету і вже вночі на 23.10 спалила село Мірче — 182 господарства; уночі на 28.10 така сама доля спіткала село Молодятичі, а 29.10 — село Грабовець, при цьому вбито багато людей особливо жорстоким способом. Убито 220 осіб, і понад 2000 залишилися без даху над головою.

У Холмському повіті за звітний рік вбито 60 видатних українців, у повіті Біла Підляська — 20, а в Любельському повіті — 31.

8.12.43 українські установи міста Люблін отримали поштою попередження про реванш за виступи проти польського населення на Волині за підписом: «Рука справедливості. Люблін, 7.12.43».

Для поліпшення безпеки у Любельському воєводстві треба збільшити кількість української поліції й створити відповідно озброєну самооборону.

Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 224-226.

Документ 11

ЕКЗЕКУЦІЇ В ДУБЕНЦІ

Звіт

6 січня 1944 року публічно на вулиці розстріляно 42 особи польської національності. Майже всі страчені — колоністи, заарештовані у повіті сільською українською поліцією. Згідно з вироками, оголошеними на плакатах двома днями пізніше, страта відбулась як репресія за вбивство 36 осіб української національності. Вирок закінчувався зверненням до населення доносити про місцезнаходження бандитів, які заважали відбудові Генеральної Губернії. Українські боївки (офіційно гестапо ставилося до них толерантно) у період від 28.ХІІ.43 донині вбили приблизно ЗО осіб, переважно інтелігенцію (трьох лікарів, двох практикантів) і багатих колоністів.

(...) Організований українцями два тижні тому напад на польську колонію не вдався. Українці встигли спалити тільки два будинки , коли їх заатакувала селянська самооборона і прогнала. Селянська боївка у відповідь спалила українське село, яке налічувало понад 300 дворів. Ненависть польського селянина до українців набагато більша, ніж до німців.

Додаю 20 різних обвинувачень для винесення судового ви-

^Р0КУ' Мацей

Додатки — це окремі картки з блокнота, позначені датою 29.ХН.1943 і написом «Резолюція» та двома підписами: Семп, Вжос (очевидно, судді) під актом обвинувачення з таким змістом:

Вишневський — український міліціонер, професійний розбійник;

Дудзицький — український міліціонер з Юзефова, біля Дубен- ки, брав участь у низці вбивств поляків;

Камінський Владислав — коваль, підковує коней, більшовик, нині шпигує на користь німців;

Павло Васильчук — війт у Дубенці, 60 років, член Українського комітету, присікується до поляків, хабарник, пияк і бабій;

Євген Токарчук — командир українських боївок, за смертні вироки полякам кілька разів на нього влаштовувалися замахи, під час яких вбито його батька, сестру і двох братів;

Богдан Іванець — український вчитель у Дубенці, студент Львівської політехніки, брав участь у замаху на міністра Пераць- кого, нині український діяч, народився 28.Х.1907, мешкає разом з дружиною Любою;

Борис Царук — має контингентний магазин у Дубенці, народжений у 1900 році в Скригічині, перед війною працював у комуні, при більшовиках носив червону пов'язку і навіть сидів за це у в'язниці, нині видатний член Українського комітету;

Семашко Петро — керівник молочарні у Дубенці, приблизно 40 років, член Українського комітету, у нього відбуваються збори і виносяться вироки полякам, часто до нього приходять гінці з-за Бугу;

Августин Шкварко — український священик з Білополя, член Українського комітету, у нього часто відбуваються українські збори, серйозних обвинувачень поки що не має, намагається сподобатись полякам;

Кресняков Василь (Кжесняк Владислав) — перукар з Дубенки, перед війною член «Стрільця» і ревний поляк, нині український шпигун — зраджує колишніх колег, його «заслугою» є вивезення до Освенціма польського вчителя Свата з Дубенки, капітана Війська Польського;

Єжи Марчук — священик з Дубенки, народився приблизно у 1914 році в Уханях, видатний український діяч, постійно підтри

мує зв'язок з бандерівцями з-за Бугу; запам'ятався полякам під час виселення, спроби його знищення поки що безуспішні, бо є дуже обережним;

Демчук Ян — українець з Білополя, вбивця двох поляків у Кіцині, здається, член СД;

Васильчук Микола — приблизно 35 років, староста села Кур- манів, український міліціонер і член СД, особливо знущався з поляків під час виселення з Бусенка і (нерозбірливо), особистий приятель Лукащука;

Бойко — вахмістр української поліції, вбив у околицях Дубен- ки кільканадцять поляків;

Брати Бекеші — Владислав і Євген — українські міліціонери з Бусня біля Білополя, одні з найактивніших українських вбивць, виконавці вироків Українського комітету;

Чуприн Михайло — український міліціонер у Білополі, нині в запасі.

Archiwum Państwowe Lublin, Zespół AK obwód Hrubieszów — Teczka 22. — S. 2.

Документ 12

НЕЗАВЕРШЕНЕ СВІДЧЕННЯ

Фрагмент спогадів інженера Івана Фура «Грубешівщина
у період німецької окупації 1939—1944»

(...) Німці, окрилені своїми успіхами на фронті, вже у 1942 році
взялися за реалізацію програми Гітлера, метою якої була колонізація
українських земель німецьким населенням. Керівник підрозділів СС
і гестапо Любельського дистрикту Глобоцник в кінці 1942 року утво-
рив комісію з переселення місцевого населення з Замойського пові-
ту: поляків на захід, а українців до Грубешівського повіту. Замойсь-
кий повіт був призначений для сербських, бессарабських та інших
фольксдойчів. (...) Щоб звільнити місце для українців у Грубешів-
ському повіті, планувалось виселити поляків на захід.

Переселення українців з Замойщини почалось у листопаді 1942 року. Переселено було 1327 родин (7087 осіб). Переселенці мали право забрати з собою все рухоме майно, крім господарського реманенту і живності (худоба, свині, вівці, кури). Фольксдойчі, використовуючи це розпорядження, нападали на колони, забирали коней, грабували майно переселенців. Польське населення німці почали виселяти на захід уже в січні 1943 року. Тоді були виселені всі поляки з Уханів, Розкошівки і Волі Уханської, а на їхнє місце поселені українські родини з Замойського повіту. Переселення поляків тривало до кінця березня 1943 року. їх повністю виселили з гмін Грабовець, Ухані й Білополя, а частково також з гмін Ментки й Ду- бенка.

Під впливом німецьких переселень і радіозаяви радянського комісара Гречухи, що Україна не відмовиться від Холмщини, Лемківщини і Ярославщини, польські боївки вирішили перетворити цю територію в пустелю. Полякам наказано виїжджати на захід. З окремих гмін, зокрема Молодятич, Вербковиць, Городла, Монятич, виїхали тільки одиниці, з інших — майже всі, головним чином колоністи, які часто самі палили свої будівлі. Наступною акцією польських боївок було повне нищення українських сіл і мордування українського населення, щоб залишити пустоту.

Так, 19 березня вбили голову УДК у Грубешеві доктора Миколу Струтинського, 21 березня — полковника Якова Войнаровського, молодіжного референта при УДК. Войнаровського вбили у селі Пересо- ловиці у школі, де мешкала його дружина, яку він цього дня відвідав. Ці самі польські «герої» напали вночі 22 березня 1943 року на свідомого українського господаря Івана Богуна і вбили його разом із сином Іваном. Так само вбито вісім війтів (...), кілька старост, вчителів, священиків, гмінних урядників і 29 довірених осіб УДК.

Як правило, польські банди оточували села вночі, підпалювали будинки зі всіх боків запальними снарядами, а потім вбивали всіх, хто не встиг сховатись. Наприклад, 9 березня 1944 року о 4 годині пополудні банди оточили село Ментки, спалили 160 господарств і вбили 54 особи; о 2 годині ночі напали на Сагринь, спалили 250 господарств і вбили 245 осіб. У цей самий час відбулись напади на село Турковиці, де спалено 220 господарств і вбито 17 осіб. У Саг- рині був постерунок української поліції, і під її захист на ніч при-

ходило навколишнє населення, тому було стільки жертв. Банди брали собі назви від своїх рідних місцевостей. У Сагрині лютували банди «Борсук», «Малиці», «Модринець» і «Тишовці».

У березні й квітні 1944 року були частково або повністю спалені такі села: Ментки — село і колонія, Сагринь — село і колонія, Турковиці, Теребинь, Андріївка, Стрижовець, Ласків, Смолигів, Модринь, Модринець, Масловиці, Меняни, Козодави, Моложів — село і колонія, Тихобір, Чиховиці, Верещин, Вітків, Ощув, Пригоріле, Бересть, Мірче, Пасіки, Пересоловиці, Забірці, Малків, По- турин, Василів, Ульгувек, Вишнів, Радостів, Обровець. Частково спалені: Вороновичі, Малиці, Хорощиці, Жабче, Крилів, Костя- шин, Ліски, Доброміриці, Тарношин, Молодятичі, Сліпче, Космів, Тухані і Жеплін.

Кількість вбитих українців важко встановити. Спроба відновити перебіг подій, яку здійснив голова УДК у Грубешеві Африкан Хрущ, охопила 1385 осіб, але загальне число є набагато більшим і сягає майже 2500 осіб. Спочатку УДК здійснював детальний статистичний облік убитих людей в окремих селах Грубешівського повіту з точними прізвищами і віком жертв. Але цим обліком було охоплено тільки 835 убитих осіб, у тому числі 446 жінок, чоловіків 389; всього дітей віком до 14 років було 139, від 15 до 50 років — 431 особа і понад 50 років — 265 осіб. Продовження такого обліку виявилось неможливим. Записували тільки загальну кількість убитих, і, зрештою, з цього нічого не вийшло, бо часто не було кому поінформувати УДК.

Ці трагічні часи на Холмщині найбільше відчув Грубешівський повіт, бо у ньому було найбільше невинних жертв. Оборона, організована українським населенням, була неефективною, бо польські банди нападали з темряви, а українські мешканці були освітлені пожежею господарських будівель, і в них було дуже легко цілитись.

Німецька окупаційна влада не цікавилась цими вчинками і не притягала польських бандитів до відповідальності.

Надбужанщина: Історично-мемуарний збірник. Т. І. — Нью-Йорк— Париж—Сідней—Торонто, 1989. — С. 729—731.

Документ 13

ЖЕРТВИ НАДБУЖЖЯ

Неповний реестр українців, вбитих польським підпіллям на
Підлягигиі й Холмщині у 1942—1944 роках.

Повіт Грубешів

1. Д-р Микола Струтинський	Голова УДК	Грубешів	19.03.1943
2. Полк. Яків Войнаровський	Референт УДК	Грубешів	1.03.1943
3. Тимофій Стахурський	Підреферент УДК	Грубешів	29.01.1943
4. Св. Сергій Захарчук	Вчитель	Набруж .	6.05.1943
5. Св. Іван Панчук	Вчитель	Теребінь	Червень 43
6. ЄвграфЯрош	Війт	Молодятичі	27.07.1943
7. Сотник Франц Борис	Війт	Потужин	28.02.1943
8. Мгр Мирон Чихович	Війт	Ухані	30.01.1943
9. Михайло Приступа	Війт	Вербківці	31.05.1943
10. Омелян Васьків	Війт	Белз	2.10.1943
11. Павло Низькошапка	Війт	Грабівка	2.09.1943
12. Михайло Сенишин	Вчитель	Мірче	8.09.1943
13. Марія Сенишин	Дружина	Мірче	8.09.1943
14. Сергій Меленець	Вчитель	Посадів	28.09.1943
15. Омелян Музичук	Вчитель	Василів	16.09.1943
16. Василь Юзьків	Ком. укр. поліц.	Меняни	19.09.1943
17. Никифор Іванчук	Ком. укр. поліц.	Телятин	27.05.1943
18. Микола Олійник	Поліцейський	Меняни	19.09.1943
19. Йосип Метюк	Поліцейський	Телятин	27.05.1943
20. Антін Арабчук	Поліцейський	Потужин	28.02.1943
21. Мирослав Пшепюрський	Гмінний урядник	Вербківці	11.10.1943
22. Олекса Бойко	Організ. молочарні	Модринь	19.08.1943
23. Іван Макар	Організ. молочарні	Новосілки	Серпень 1943
24. Михайло Новосад	Довірена особа	Запинка	20.03.1943
25. Йосип Рупа	Довірена особа	Старе Село	7.02.1943
26. Петро Тимчук	Довірена особа	Липовець	30.07.1943
27. Іван Шаварський	Довірена особа	Ментки	30.07.1943
28. Трохим Костюк	Староста, довір, особа Которів	2.04.1942
29. Кость Челепіна	Староста, довір, особа Пасіки	30.03.1943
ЗО. Павло Лагода	Довірена особа	Маліце	23.06.1942
31. Володимир Захарів	Довірена особа	Маліце	30.09.1942

Blog

Содержание