Автор у хронологічній послідовності зібрав І упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону

Вид материала

Документы

Содержание З міліцейських звітів Декадний звіт про ситуацію № 135/5 Упа про погроми Хай живе спільний антибільшовицький фронт усіх народів! Хай живуть вільні незалежні держави всіх народів!

Подобный материал:

• 1. Числові послідовності. Границі числових послідовностей Множина дійсних чисел. Теорема, 122.49kb.
• Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої, 10039.49kb.
• Шуллє Сергій. “Буддизм”, 639.35kb.
• Зразок, 17.99kb.
• Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2934.55kb.
• Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2927.67kb.
• Соціально-економічний розвиток Черкащини Пріоритетні завдання нашого регіону, 77.1kb.
• Протистояти релігійного фундаменталізму здатне тільки громадянське суспільство, 157.46kb.
• Письменники Волині у боротьбі проти польських впливів у 20-30 роках, 122.35kb.
• Україна в революційну добу, 7587.14kb.

і всіх повбивала. Село повністю спале­но. З двохсот номерів залишилося 9 будинків. Вбитих і попечених є понад 120 осіб».

(Протокол свідчень Юрія С., 48 років, мешканця села Но- восілки, написаний 4.V. 1944 року в Грубешові).

Священик-декан з Крилова про обставини трагічної смерті священика Миколи Гольця і його парафіян пише:

«На доповнення моїх попередніх звітів пишу про обставини трагічної смерті священика Миколи Гольця. Після нападу польської банди на село Ласків, де мученицькою смертю загинув священик Лев Коробчук, священик Микола Голець, бажаючи відвернути нещастя від вірних і взагалі від села, почав закликати громадян до згоди і співпраці без огляду на віру та національність і з цією метою скли­кав кілька зборів 14.111 у Новосілках і сусідніх селах, на які їздив з ри- мо-католицьким священиком з Новосілок. Вони спільно закликали до згоди. Довіряючи запевненням поляків, що йому і всім мирним лю­дям нічого не загрожує, до останнього моменту свого життя вико­нував свої священицькі обов'язки, а в день смерті, коли йшов моли­тися за дитину, був схоплений польськими бандитами і вивезений у невідомому напрямку. Римо-католицький священик і управляючий фільварку, які разом зі священиком Гольцем проводили зібрання, вже раніше виїхали з Новосілок. Поляки запевняли, що священику Гольцю нічого не загрожує, що він також перебуває у безпечному місці. Але через три тижні, коли поляки, які спалили село і вбили 130 право­славних, вийшли із села, у ямі в колонії Новосілки у господарстві по­ляка Ковальського знайшли тіло священика, замученого у страшний спосіб разом з 11 парафіянами. Священикові Гольцю відрізали боро­ду, язик, вуха і взагалі жахливо покалічили. Так знущалися з па­рафіян. Тіло однієї жінки знайшли у хліві старости Улановського в колонії заритим у гній».

Уночі на 3. IV. 1944 року двадцять польських бандитів вломи­лись до помешкання церковної сестри у селі Спас повіту Холм Па­раски Дині й побили її так, що наступного дня вона померла, робітника вбили і забрали ключі від церкви, які там були. Також




побили псаломщика і його родину, наказали йому протягом двох днів виїхати під загрозою смерті. Від'їжджаючи, бандити сказали псаломщику: «Скажи попу, щоб не приїжджав сюди більше прави­ти, бо вб'ємо його як пса!»

14.У.1944 року в селі Дрелів, повіт Радзинь, польські бандити тяжко побили церковного старосту, псаломщика, паламаря і ко­лишнього церковного старосту та їхніх дружин, а в селі Жероцін того ж повіту — найкращого парафіянина.

У селі Луковиско, повіт Бельськ, вбито старосту церкви у Длугій, якого немилосердно побили за 10 днів до цього. Перед цим вбито у Носові, повіт Бельськ, 10 наших людей, а кількох так сильно побито, що не відомо, чи виживуть. Сімох селян зі зв'язаними руками прив'язали до возів і таким чином вивезли.

З повіту Радзинь до нас пишуть:

«Вчора, 23. V. 1944, у Віторожу відбувся похорон трьох найкра­щих і найвірніших синів святої Православної Церкви, яких вбила боївка 29.1.1944. Вночі їх, зв'язаних, вивели за село, сильно побили, врешті вбили у лісочку, приблизно за ЗО метрів від дороги, і закопа­ли. А тепер люди, випасаючи там худобу, виявили ноги з черевиками, які стирчали з-під землі. Жорстокість місцевих при­хильників боївки не мала меж. Коли сім'ї не знали, що сталося з батьками (Микола Артесюк 40 років, Микола Пшиходський 47 років, Антоні Боровик 49 років), поляки пустили поголос, що во­ни з більшовицькими бандами пішли за Буг, щоб боротися з німця­ми. Хотіли, щоб німці вбили ще тих, хто залишився вдома, але Бог не допустив. Тепер це викрилось. Господар Бог виявить і вбивць» (Із звіту настоятеля парафії Дрелів, повіт Радзинь).

«5 квітня 1944 року о 3 годині пополудні до села Ганськ прибула банда, спалила гміну, пошту і всі будівлі Антона Матеюка. У вогонь палаючої пошти живцем укинули 3 зв'язаних українських селян: старосту колонії Ганськ Василя Боровського, Павла Кота і Дмитра Конюха» (Рапорт священика-декана з повіту Влодава).

Один з настоятелів парафій, які знаходились на заході Холмсь- ко-Підляської єпархії, так описує становище православного свя­щеника на селі:

«Ночувати доводиться не раз по стодолах і хлівах. Часто па­рафіяни переховують мене в льоху, прикривають соломою і дошка­




ми. Щоб бути на парафії, коли з усіх сторін відчувається вороже ставлення польського населення, треба відмовитись від особистого життя і в кожний момент дня і ночі бути готовим до різних не­сподіванок, включно зі смертю».

Про ситуацію в парафії Рейовець (повіт Холм) холмсько- підляський консистор отримав таку інформацію:

«У Рейовецькій парафії парафіяльне життя завмерло. Родини вбитих парафіян мешкають у Холмі та інших місцевостях. Право­славний священик не може приїхати до Рейовця, бо довкола — тільки поляки, які вбивство українця вважають святим вчинком.

Польськіримо-католицькі ксьондзи використовують цю надзви­чайно важку ситуацію наших вірних і відверто схиляють їх до зміни віросповідання: «Приходьте до костелу, бо ці лісові діти не дадуть вам спокою» (Польська парафія Боровець, повіт Краснистав).

Один з найстарших холмських священиків так описує власні переживання і своєї парафії з села К. повіт Краснистав:

«У людській мові нема таких слів і відповідних висловів, якими можна було б докладно відтворити численні види моральних і фізичних мук, катувань, каліцтва, мордування, вбивств окремих людей і цілих родин, які мали місце в К. від січня аж до 15 травня ц.р.

Найзатятіші, найсуперечливіші, найогидніші, найобридливіші ображання того, що є найсвятішим, найдорожчим і найлюбішим для душі і серця православного населення, для батька, матері, дітей — найогидніший садизм у знущанні, ґвалтуванні, битвах, скаліченні, вбивствах старих і молодих, чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, злодійське пограбування і якесь дике плюндрування всього і всякого рухомого і нерухомого майна вдень і вночі, багатих госпо­дарів і найбідніших вдів і сиріт — все це прокотилося через наше се­ло з одного кінця в інший, не оминуло воно жодної хати, жодного хліва, стодоли, жодної комори, жодного найменшого православного кутка. Зимою люди виходили на ніч у поле, закопувались у сніг і так ночували з малими дітьми. Коли потепліло і земля розмерзлась, лю­ди, як кроти, зарились у землю, цілими днями і ночами сиділи у ямах-схронах. Але і це не допомагало: кати натрапляли на сліди, знаходили людей у снігу, виганяли з підвалів і схронів. Люди почали втікати із сіл. Чоловіки залишали жінок, батьки — дітей, діти — батьків. Але і це не допомагало: за батька-втікача мучили сина,


за сина — батька або матір, за чоловіка — дружину. За що так терпіли люди? Злочинці проголошували різні гасла: «Давай зброю! Давай військові речі! Плати контрибуцію! Помста за поляків, вирізаних за Бугом! За зв'язок з антипольськими організаціями!» Вигадували гасла, які слина на язик принесла, тягнули до лісу, де розпинали, вішали на деревах, заганяли до річки Вепр і топили як кошенят, прив'язавши камінь до шиї... Нарешті (...) від Пальмової католицької неділі почало з того апокаліптичного мішка вилазити шило: «Святкувати разом з нами! Святкувати Пасху в костелі! Перейти в католицьку віру! Повинна згинути схизматська віра! До 1 травня мусите всі перейти в католицьку віру! 15 травня ос­танній термін!» — і всіх наших людей гумовими палицями погнали до костелу.

Втекло з парафії Крупець	ЗО родин
Побито і покалічено	майже всіх
Пограбовано хат	20
Пограбовано майна	у всіх
Застрелено людей	20
Вбито на смерть колами, ножами	3
Зарізано пилкою	2
Загнано врешті до костелу	450

У православній вірі залишилося кільканадцять старих жінок і чоловіків».

III.

Для духовного і матеріального життя українського населення страшними є наслідки описаного вище терору і збройної розправи з українським селом, які застосовуються польськими диверсійни­ми підрозділами.

Більшість духовенства і сільської інтелігенції тримається до кінця на своїх місцях і врешті гине мученицькою смертю. Але бага­то є таких, чия родинна ситуація не дозволяє залишитись, і вони мусять покинути свої парафії чи інші місця освітньої, кооператив­ної чи релігійної роботи й шукати порятунку або в містах, або за ме­жами Холмщини. Разом з їхнім відходом у селі припиняється

суспільне життя: релігійне, освітнє, кооперативне. На підставі місцевих звітів можемо стверджувати, що припинили існувати приблизно 20% православних парафій, перестали працювати 80% українських шкіл, призупинили свою діяльність 50% кооперативів.

Українське життя на Холмщині дуже зруйноване, національ­ний організм знекровлений і проходить важке випробування.

Люди, які в такий спосіб чи метод хочуть розв'язати українську проблему на Холмщині, тобто, відверто кажучи, вогнем і мечем знищити український православний елемент на цій землі, нехай подумають, яку величезну відповідальність беруть на себе і весь польський народ перед Богом та історією, якщо вони здатні зро­зуміти, що така відповідальність існує.

Коли придивимось до всіх описаних кривавих картин інди­відуальних і групових терористичних убивств, коли побачимо їх збільшення у часі й просторі, то переконаємося, що викладені фак­ти не є справою гарячих голів чи збочених фанатиків. Ні, це — нас­лідок планово розпаленої масової ненависті. Це в західні окраїни української території б'ють отруєні ненавистю, україножерною пропагандою людські хвилі збаламучених польських сіл і міст.

А тепер звернімось не до тих, хто благословляє, дає натхнення чи патронує цю діяльність. Не до тих, хто у листівках з підпілля у Холмі чи Варшаві закликає до придушення українського бун­ту, а тільки до тих представників освіченої польської еліти, духов­ної чи світської, що перебуває як у Польщі, так і за її межами, і за­питаймо:

Чи знаєте, Ексцеленціє, пресвятіші отці, про ті криваві вчинки, руїни, шаленство і страх, які огортають нашу українську землю, на якій спільно проживають українці і поляки?

Якщо знаєте, то чому мовчите? Невже ви не солідарні з тим усім, що відбувається під польським національним прапором чи католицькою хоругвою?

Чи, може, тішитесь розбудовою католицької вівчарні за раху­нок нових навернених з Жулина чи Крупів, які під свист куль і в диму згарищ втікають від смерті до костелу, шукаючи порятунку в зміні віри або національності?

Може, солідаризуєтеся зі зверненням ксьондза — настоятеля з Боровиці, який з костельного амвона закликає православних ук­




раїнців приходити до нього, якщо вони не хочуть бути вбитими, або із зверненням тієї польської організації, яка у своїх відозвах, розповсюджених у Холмі, закликає українців переходити в като­лицизм і замінювати українське посвідчення особи на польське?

Десь на початку поточного року до нашого митрополита Іларіона прийшов характерний звіт старого православного священика Івана Которовича з Наброжа на Замойщині, який зі смутком і болем повідомляв своєму архіпастирю, що в другий день Різдва Христово­го не міг відправити службу Божу в церкві — філії своєї парафії в Старому Селі, бо, приїхавши, дізнався, що невідомі бандити вбили попередньої ночі кілька польських родин. Пригніченість православ­ного каплана і його вірних була такою великою, що вони не могли зі спокійним серцем розпочати безкровної офіри.

А тепер спитаймо Його Ексцеленцію, римо-католицького орди- нарія, Любельського єпископа, що доповів йому про мученицьку смерть священика Миколи Гольця той священик з Новосілок на Грубешівщині, який разом зі святої пам'яті священиком Гольцем об'їжджав 14 березня цього року околицю, спільно закликаючи вірних обох віросповідань до згоди і братерського співіснування? Що написав він про смерть цих 130 умовлених до згоди українців з Новосілок, яких замучили разом зі священиком Гольцем?

Ставлячи ці питання, не хочемо розпочинати торги чи пусту полеміку. Занадто болісними є рани обох народів, щоб можна було ними легковажити чи торгувати. Наводячи ці жахливі факти, на­зиваючи їх і дії людей на ім'я, ми вживали термінологію жертв і на­очних свідків. Ми не прикрашали стиль. Певні визначення чи на­зви можуть різати вухо тих, до кого звертаємося під кінець свого послання. Повторюємо: дійсність є занадто жахливою. Отрута за­надто глибоко увібралась у суспільний організм, щоб можна було марнувати час на дипломатичні розмови у версальському стилі. Не шукаймо і не починаймо тут цих розмов. Ми просто звер­таємося до людського сумління, до сердець тих, хто носить на гру­дях святий Хрест, символ Христової муки, терпіння і воскресіння. Символ віри і надії всіх наділених Божою ласкою у великому, дав­но не баченому в історії людства катаклізмі християнських на­родів, а серед них — у першу чергу обох наших знекровлених на­родів: українського і польського.




Звертаємося до не запамороченого отрутою ненависті й бра­товбивства шовіністичної пропаганди розуму тих, кому національ­на честь не дозволить підписатися під закликами наведених вище відозв чи проповідей, виголошених з Боговицької кафедри.

Відгукніться! Нехай ваш і наш голос почують усі люди доброї волі й чистих рук, яким не байдуже майбутнє обох народів.

Дано в місті Холмі, 15 травня 1944 року.

Митрополича Рада: Віце-голова: (Віктор Соловій) Секретар: (В.Квасниця) Холмсько-Підляський Духовний консистор: (Прот. Гр.Метюк) (Прот. В. Мархева) Повітовий Союз українських кооперативів у Грубешові «Пробоєм»: (Богун) (Роман Кочержук) Холмська духовна семінарія:

(Прот. Барщевський) Українська Державна гімназія: (мгр. М.Мільков) Печатка Холмсько-Підляського духовного консистора

Євген Пастернак. Нарис історії Холмщини і Підлягигия. — Вінніпег— Торонто, 1968. - С. 421-422.

Документ 16

З МІЛІЦЕЙСЬКИХ ЗВІТІВ

ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/4

24.03.1945 року приблизно 100 невідомих обмундированих осіб прибуло до села Жмудзь і пограбувало всіх мешканців ук­раїнської національності. Під час акції було вбито двох господарів української національності: Василя Вероду і Конопчинського.

Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Chełm. — S. 51.


ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/5

28.01.1945 року в гміні Городло невідомі розклеїли листівки,
підписані АК, з погрозами українцям, які не хочуть їхати до Росії.
Речові докази додаються.

Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Hrubieszów. —S. 2.

Документ 17

УПА ПРО ПОГРОМИ

Свободу народам! Свободу людині! Смерть тиранії!

Уся польська преса і радіо гудуть кілька тижнів про верхо­винський злочин. Партизанські підрозділи НСЗ вбили у селі Вер­ховини 196 осіб української національності, у тому числі багато жінок, старих людей і дітей, жорстоко знущаючись із них. Страш­ний, нелюдський цей злочин, насправді гідний гітлерівських чи сталінських збоченців. Ці злочинці справді заслуговують на най- суворіше засудження.

Цей злочин, на жаль, не перший і не десятий, а тільки один з довгої низки подібних масових актів убивств, вчинених щодо ук­раїнського населення. Чому мовчать про них, чому говорять лише про Верховини?

Тому що ті, хто так кричить і засуджує за Верховини, одночас­но самі потурають таким самим злочинам, їх організовують і здійснюють. У той час, коли так голосно говорять про Верховини, ті самі люди, які нині правлять у Польщі, організовують масові криваві погроми українського населення в десятках і сотнях сіл.

Ось 24 січня 1946 року Військо Польське, підсилене двома ав­томобілями радянських енкаведистів, знищило 14 безневинних осіб із села Карликів на Лемківщині, у тому числі 70-річного, вже хворого українського священика, його дочку і малу чотирирічну онучку, стріляючи, б'ючи і колючи багнетами.




25 січня 1946 року ВП вбило у селі Завадка Мороховська на Лемківщині 70 осіб і дощенту спалило все село, хоча не було жодно­го приводу для здійснення «пацифікаційної» акції. Більшість вби­тих — малі діти, старі люди і жінки. Солдати жорстоко знущалися з беззахисних жертв. Дітей живцем вкидали у вогонь або проколюва­ли багнетами, розбивали голови, жінкам відрізали груди, чоловікам і жінкам ламали кістки, здирали шматками шкіру, забивали дріт у чоло, припалювали вогнем, розрізали животи, виколю *али очі. Командир ВП, який керував цим кривавим погромом, пізніше звіту­вав радянському офіцерові й дістав похвалу «харашо!»

В останні дні лютого 1946 в селі Лещава, повіт Перемишль, ВП зачинило в церкві понад 120 осіб. Там їх тримали цілий тиждень, морили голодом, били, купали в річці (в одязі) і потім мокрими тримали на морозі. У церкві солдати танцювали, стріляли, вбива­ли людей, влаштовували дикі оргії. Радянський офіцер, у той час скинутий на парашуті з літака на церковне подвір'я з метою пе­ревірки, як сталінські польські прислужники виконують накази, похвалив своїх польських пахолків і наказав після закінчення цієї «лекції» старших осіб, не здатних до праці, залишити полякам, а всіх молодих гнати через кордон до «радянського раю».

Це тільки три приклади серед десятків і сотень таких фактів, які приносить майже кожен день. Судити слід було б не тільки за одне село Верховини, але й за всі Верховини і Завадки, за всі ма­сові вбивства, грабунки і погроми, від яких сьогодні нема порятунку і яким нема кінця! Передусім треба судити цих нинішніх червоних маршалків, прем'єрів і президентів — підлих сталінських прислужників, найбільших бандитів і вбивць! Бо це вони посилають цілі бандитські дивізії, саме вони наказують вла­штовувати криваву різанину і погроми українського населення! А потім фарисейськи вчиняють лемент про Верховини, щоб таким чином відбілити себе перед світом. Думають, що процесом стосовно одного села Верховини їм удасться заслонити десятки і сотні подібних Верховин. Думають, що той, хто читає про перебіг верховинського процесу, не повірить, що ті самі люди, які судять і кричать у газетах про Верховини, здатні у цей самий час вчиняти такі самі погроми.

Можемо, одначе, запевнити, що ця цинічна гра їм не вдасться. Не можуть вони розділити нас і розбити спільний антибільшо­




вицький фронт наших народів, оскільки він є найбільшою життєво необхідною вимогою до нашої нинішньої політики, яка може привести наші народи до визволення, незалежності та єднан­ня. їм не вдасться також сфальшувати чи приховати від світової громадської думки свою відповідальність за нечувані і небачені злочини масового антиукраїнського терору.

Світова громадська думка є і буде належно поінформована про все, що у нас відбувається. А насамперед український народ добре пам'ятає всіх своїх катів і у відповідний час вимагатиме розрахун­ку. Всі злочинці будуть покарані.

Представники нинішнього польського уряду з усією своєю пропагандою за допомогою верховинського процесу намагаються показати, що вони не ведуть стосовно українців шовіністичної політики та що визнають і застосовують політику толерантності й гуманізму. Винними в усіх злочинах антиукраїнського терору є, на їхню думку, тільки шовіністичні елементи, які діють в опозиції до нинішнього уряду. Викладені вище факти заперечують це.

Нам добре відомо, що існують численні відсталі шовіністичні польські елементи, які в сліпій ненависті до всього українського го­тові зробити будь-який, найбільш ганебний та шкідливий, також і для власного народу, крок, аби тільки дати вихід своїй звірячій ан­тиукраїнській ненависті. Добре знаємо, що такої політичної сліпоти і дурості нині ще є достатньо серед поляків усіх орієнтацій, чому найкращим доказом є саме Верховини.

Але також знаємо, що представники керівництва польських підпільних організацій оголосили ще у травні 1945 року, що засу­джують антиукраїнський терор, боротимуться з такими тен­денціями і позитивно поставляться до ідеї взаємної співпраці на­ших незалежницьких організацій як з одного, так і з другого боку. Саме це є для нас принциповою засадою в оцінці польсько-ук­раїнських відносин, а не випадок Верховин. Хочемо вірити, що у майбутньому ці відносини складатимуться все краще, і наша політична співпраця розвиватиметься в одному спільному ан­тибільшовицькому фронті. Цього найбільше бояться прислужни­ки Сталіна. Вимагаємо, однак, щоб польське суспільство у своїх власних інтересах засудило всі такі випадки і злочини, як Верхо­вини, незалежно від того, з якого джерела вони походять.




Є фактом те, що сьогодні найбільше підбурює і налаштовує до антиукраїнських виступів, як і безпосередньо проводить масові погроми українського населення, нинішній польський уряд — сліпе знаряддя в руках Москви. Цілком очевидно, що без опертя на польське суспільство урядові не вдалось би здійснити свої наміри у такому масштабі. Якщо все польське суспільство чини­тиме рішучий опір такій політиці, якщо не буде ні самовільних безвідповідальних виступів шовіністичних елементів типу Верхо­вин, ані підпорядкованих наказам червоних терористів виконавців убивств у Карликові, Завадці та десятках інших місцевостей, тоді буде дуже важко московським пахолкам, які називають себе польським урядом, здійснювати накази їхніх московських хазяїв стосовно українців, оскільки українське населення чинить цьому рішучий опір зі зброєю в руках.

Не антиукраїнські виступи чи спокійне бездіяльне спостере­ження за такими виступами нинішнього польського уряду, а бо­ротьба у єдиному спільному фронті, пліч-о-пліч з українським та іншими поневоленими народами, яким загрожує московський імперіалізм, проти кремлівських тиранів і їхніх пахолків, нині є єдиною дорогою всіх порядних поляків, справжніх патріотів своєї позбавленої незалежності і волі Батьківщини.

Геть усе, що розбиває єдність і силу великої, вільної ан­тибільшовицької революції народів Східної і Центральної Євро­пи!

ХАЙ ЖИВЕ СПІЛЬНИЙ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ФРОНТ УСІХ НАРОДІВ!

ХАЙ ЖИВЕ ВІЛЬНА НЕЗАЛЕЖНА ПОЛЬЩА!

ХАЙ ЖИВЕ ВІЛЬНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА!

ХАЙ ЖИВУТЬ ВІЛЬНІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ ВСІХ НАРОДІВ!

СВОБОДУ НАРОДАМ І ЛЮДИНІ!

СМЕРТЬ ТИРАНАМ І ТИРАНІЇ!

УКРАЇНЦІ

У квітні 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA—Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka №85. -S .211.