Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Міжнародні ріки та інші транскордонні водотоки. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер Міжнародно-правова охорона атмосфери. Конвенція про охорону озонового шару. Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар Рамкова конвенція О ОН про зміну клімату Кіотський протокол Космічний простір. Об'єктами правової охорони Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті Принципах щодо використання ядерних джерел енергії в космічному просторі Картахенським протоколом з біобезпеки Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значен­ня, головним чином як середовища існування водоплавних птахів Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

човин і матеріалів, скидання яких у морське середовище Чорного моря є забороненим повністю чи обмеженим.

Спеціальним органом по виконанню конвенції є Комісія по за­хисту морського середовища Чорного моря від забруднення, до складу якої входять представники (по одному) договірних сторін. Вона має свій Секретаріат. Штаб-квартира Комісії і Секретаріату знаходяться у Стамбулі.

Комісія контролює виконання конвенції; ухвалює рекомендації щодо заходів, необхідних для досягнення цілей конвенції; розроб­ляє критерії щодо запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря, його зменшення, збереження під контролем та ліквідації наслідків забруднення; співробітничає з компетентними міжнародними організаціями з питань розробки відповідних про­грам, одержання необхідної допомоги тощо.

Комісія періодично скликає наради договірних сторін. На цих нарадах обговорюються питання виконання Конвенції по захисту Чорного моря від забруднення на підставі доповіді комісії.

Міжнародні ріки та інші транскордонні водотоки. До міжнародних річок належать такі, які пересікають чи розділяють території двох або більше держав. Формування міжнародно-правового режиму цих річок розпочиналося з визнання свободи судноплавства по них. Вже у Заключному акті Віденського конгресу (1915 р.) був за­суджений монополізм у володінні будь-якою ділянкою міжнарод­ної ріки і проголошене право усіх прибережних держав здійснюва­ти свободу судноплавства на всьому її протязі.

У XX ст. з'явилися нові проблеми, пов'язані насамперед з ко­ливаннями режиму водності транскордонних рік, їх забрудненням тощо. Це стало важливим фактором для розширення співробіт­ництва прибережних країн, у тому числі екологічного, укладення між ними відповідних регіональних (басейнових) угод. До них, зокре­ма, належать Угода про Міжнародну комісію по охороні річки Рейн від забруднення (1963 р.), Договір про басейн річки Ла-Пла­та (1969 р.), Договір про співробітництво в Амазонії (1978 р.), Акт про судноплавство і економічне співробітництво між державами басейну річки Нігер (1963 р.) та інші.

Для України особливе господарське й екологічне значення ма­ють такі транскордонні ріки, як Дніпро і Дунай, від яких значною мірою залежить стан Чорного моря. Правовий режим свободи суд­ноплавства на Дунаї переглядався кілька разів: Паризький мирний

773


Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

договір (1956 р.); Конвенція про режим Дунаю (1921 р.); Конвенція про режим судноплавства на Дунаї (1948 р.). Учасниками останньої нині є усі придунайські країни, крім Німеччини.

Відповідно до цієї конвенції була створена Дунайська комісія, до складу якої входять представники усіх (крім Німеччини) приду-найських країн, у тому числі Україна. Комісія здійснює контроль за виконанням Конвенції про режим судноплавства на Дунаї.

Конвенція мало стосується екологічних аспектів Дунаю. Цю прогалину певним чином заповнила прийнята у 1985 р. Декларація про співробітництво придунайських держав з питань водного гос­подарства ріки Дунай, особливо охорони його вод від забруднення.

Ріка Дніпро стала міжнародною після розпаду СРСР. Спільної угоди між Україною, Росією і Білоруссю щодо використання цієї ріки та її охорони на сьогодні немає. Деякі аспекти цього питання регулюються на основі загальних двосторонніх домовленостей.

Ріки є важливим, але не єдиним об'єктом категорії «транскор­донні води». Під цими водами відповідно до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1992 р.) маються на увазі будь-які поверхневі або підземні води, по яких проходять державні кордони чи які пере­сікають відповідні кордони між двома або більше державами. У ви­падках, коли транскордонні води впадають безпосередньо у море, їх межі визначаються прямою лінією, яка пересікає гирло цих вод між точками, розташованими на лінії малої води на їх берегах.

У контексті цієї конвенції до транскордонних водотоків, крім річок, також належать природні водойми (озера), штучні водойми­ща і канали, струмки, джерела підземних вод тощо. На них поши­рюється дія як національного законодавства, так і міжнародного права.

Зазначена конвенція акцентує увагу на забезпеченні природно­го балансу транскордонних вод та їх якості. У зв'язку з цим сторо­ни домовилися спільно або окремо вживати заходів для: а) за­побігання, обмеження і скорочення забруднення транскордонних вод; б) забезпечення використання цих вод з метою екологічно обгрунтованого і раціонального управління водними ресурсами, їх збереження, а також охорони навколишнього середовища; в) збе­реження, а коли це необхідно, і відновлення екосистем.

З цих питань прибережні держави укладають двосторонні чи ба­гатосторонні угоди, встановлюють межі водозбору та його частин,

774

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

стосовно яких здійснюється співробітництво. Вони реалізують про­грами моніторингу і проводять оцінку стану транскордонних вод.

Сторони також здійснюють спільні наукові дослідження у відповідній галузі і обмін інформацією щодо: екологічного стану транскордонних вод; накопиченого досвіду вирішення відповідних питань; обсягів і видів викидів забруднюючих речовин; перспек­тивних заходів для запобігання, обмеження і скорочення транскор­донного впливу.

У 1999 р. в Лондоні було підписано Протокол до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Його метою є: сприяти на усіх рівнях охороні здоров'я і бла­гополуччя людини як на індивідуальній, так і колективній основах, шляхом удосконалення управління водогосподарською діяльністю, включаючи охорону екосистем, а також запобігання, обмеження і зменшення захворювань, пов'язаних з водою.

За цим актом сторони встановлюють і періодично публікують цільові показники, яких необхідно досягти для забезпечення висо­кого рівня захисту від захворювань, пов'язаних з водою. З метою досягнення цих показників кожна сторона: створює на національ­ному чи місцевому рівні механізми для координації своїх компо­нентних органів; розробляє на транскордонному, національному чи місцевому рівні плани управління водогосподарською діяльністю; контролює забезпечення стандартів якості питної води тощо. Сторони також взяли на себе зобов'язання розвивати міжна­родне співробітництво у відповідній галузі та інформувати гро­мадськість щодо стану питної води, ареалів поширення інфекційних захворювань, а також водогосподарської та санітарно-профілактичної діяльності.

Міжнародно-правова охорона атмосфери. Атмосфера — повітря­на оболонка Землі. Це суміш газів, переважно азот (понад 78 %) і кисень (близько 21 %), а також аргон, вуглекислий газ, водень, гелій, неон, озон та деякі інші. Загальна маса атмосфери становить 53х10¹⁵т (0,000001 частини маси Землі). Найгустіший шар повітря, що прилягає до Землі, називається тропосферою. Виділя­ють також стратосферу, мезосферу, термосферу і екзосферу (вище 800 км). З віддаленням від Землі атмосфера поступово переходить у міжпланетний простір¹.

¹ Юридична енциклопедія: У 6 т. — К., 1998. — Т. 1. — С. 163.

775

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

Природна газова рівновага в атмосфері є необхідною умовою життя на Землі. Розвиток науки і техніки розширив можливості суспільства у використанні ресурсів та властивостей атмосфери. Водночас різко зріс і негативний антропогенний вплив на атмо­сферу, особливо внаслідок її забруднення. Це поставило під загро­зу газову рівновагу в атмосфері, а отже, й фізичні та біологічні умо­ви життя людини.

Правовий статус атмосфери зумовлений її природними особли­востями. Маючи газоподібний стан і постійно циркулюючи атмо­сферне повітря не може бути суто національним надбанням. Атмо­сфера є універсальним міжнародним природним ресурсом, що пере­буває в загальному користуванні усіх держав і народів світу. Цей ас­пект є визначальним для міжнародно-правової охорони атмосфери.

У даній галузі ще не вироблено такого універсального міжна­родного договору, як Конвенція ООН з морського права. За цих умов атмосфероохоронні відносини держав регулюються регіональ­ними міжнародно-правовими актами чи актами стосовно тих або інших проблем. Серед них виділяється укладена під егідою Євро­пейської економічної комісії ООН Конвенція про транскордонне за­бруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979 р.), до якої приєдналися США і Канада. Ця конвенція закріпила принципи, якими мають керуватися договірні сторони у своїй діяльності по запобіганню транскордонному забрудненню повітря. Учасники конвенції зобов'язалися обмежити і, наскільки це можливо, посту­пово зменшувати викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Принципово важливою є домовленість між державами щодо спільного вироблення політики і стратегії боротьби із забруднен­ням атмосферного повітря на основі поєднання як національних, так і міжнародно-правових засобів, обміну інформацією, моніто­рингу забруднень тощо.

Для одержання інформації про стан атмосферного повітря ши­роко використовується Глобальна система моніторингу навколиш­нього середовища. її складовою є створена відповідно до конвенції Спільна програма спостережень і оцінки поширення забрудню­вачів повітря на великі відстані у Європі. У рамках цієї програми функціонують синтезуючі центри, які ведуть розрахунки і переда­чу інформації про транскордонні потоки сполучень сірки та інших хімічних речовин для країн — членів конвенції та Європейської економічної комісії ООН.

776

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

У 1995 р. до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані був прийнятий спеціальний Протокол із зо­бов'язанням держав-учасниць зменшити викиди сірки в атмосфер­не повітря на своїх територіях на ЗО % до 1993 р. Ще одним Про­токолом, прийнятим у 1998 р., передбачені заходи щодо скорочен­ня викидів в атмосферне повітря окислів азоту та посилення кон­тролю за транскордонними потоками забруднювачів.

Функції контролю за додержанням положень конвенції та відповідних протоколів до неї покладені на виконавчий орган, ут­ворений договірними сторонами у рамках старших радників урядів країн Європейської економічної комісії ООН з проблем навколиш­нього середовища. Цей орган аналізує одержану інформацію про забруднення атмосферного повітря, утворює в разі необхідності відповідні робочі групи, подає Європейській економічній комісії ООН інформацію щодо виконання Конвенції про транскордонне забруднення атмосфери на великі відстані договірними сторонами.

Ще одним важливим міжнародно-правовим актом у галузі охо­рони атмосфери є укладена в 1985 р. під егідою ЮНЕП у Відні Конвенція про охорону озонового шару. Приводом для цього стали потенційні загрози здоров'ю людини і навколишньому середовищу у зв'язку зі змінами озонового шару під впливом антропогенної діяльності.

Озоновий шар — це шар атмосферного озону навколо Землі. Озоносфера знаходиться на висоті від 10 до 45 км. Загальний вміст у ній озону порівняно невеликий. Проте значення озонового шару для біологічного життя на Землі надзвичайно велике. Цей шар надійно захищає поверхню планети від надмірних ультрафіолето­вих випромінювань Сонця. Поглинаючи ці випромінювання озон справляє істотний вплив на температурний режим Землі.

Неконтрольоване надходження в атмосферу фреонів та інших забруднювачів є однією з головних причин виснаження озону. Це вже призвело до появи «озонових дірок», а в перспективі загрожує так званим парниковим ефектом з потеплінням клімату, таненням океанічного льоду тощо.

Відповідно до Конвенції про охорону озонового шару сторони взяли на себе зобов'язання вживати належних заходів для захисту здоров'я людини і навколишнього середовища від негативних наслідків, які є чи можуть бути результатом людської діяльності, яка змінює чи може змінити стан озонового шару. З цією метою

777

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

вони: а) співробітничають шляхом систематичних спостережень, досліджень і обміну інформацією з тим, щоб глибше пізнати і оцінити вплив антропогенної діяльності на озоновий шар; б) узго­джують програми заходів щодо скорочення чи запобігання впливу людської діяльності на озоновий шар; в) співробітничають у роз­робці узгоджених процедур і стандартів з відповідних питань; г) співробітничають з компетентними міжнародними органами з метою забезпечення виконання конвенції.

Віденську Конвенцію про охорону озонового шару доповнює Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар (1987 р.), з доповненнями і змінами, внесеними в Лондоні (1990 р.), Копенгагені (1992 р.), Відні (1995 р.), Монреалі (1997 р.) і Пекіні (1999 р.)- Цим протоколом передбачені розрахункові рівні виробництва (споживання) сторонами регульованих речовин, які справляють вплив на озоновий шар (тетрахлорметан, гідрохлорф-торвуглеці, бромистий метил, бромхлорметан тощо), а також захо­ди щодо зменшення їх виробництва (споживання). Зафіксовано та­кож зобов'язання сторін щодо впровадження системи ліцензуван­ня імпорту й експорту регульованих речовин. Встановлений поря­док подання кожною стороною статистичних даних про свої ви­робництво, імпорт і експорт відповідних речовин.

З Конвенцією про охорону озонового шару пов'язана і Рамкова конвенція О ОН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). її ме­тою є досягнення стабілізації концентрації парникових газів у ат­мосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антро­погенного впливу на кліматичну систему. У зв'язку з цим сторони конвенції зобов'язалися: а) розробляти і періодично поновлювати національні кадастри антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монре-альським протоколом; б) враховувати пов'язані зі зміною клімату міркування при проведенні своєї соціальної, економічної і еко­логічної політики; в) співпрацювати при проведенні наукових, тех­нологічних, соціально-економічних та інших досліджень, система­тичних спостережень і створенні банків даних, пов'язаних з кліма­тичною системою; г) співробітничати в галузі оперативного обміну відповідною інформацією, пов'язаною з кліматичною системою та зміною клімату тощо.

Доповненням до цієї конвенції є Кіотський протокол, підписа­ний у м. Кіото (Японія) в грудні 1997 р. Ним передбачені кон-

778

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

кретні зобов'язання сторін конвенції і Протоколу по обмеженню і скороченню викидів парникових газів, які не регулюються монре-альським протоколом, а також інших речовин, які призводять чи можуть призвести до змін клімату.

Космічний простір. За межами земної атмосфери починається космічний простір (космос). Висоти від 65 до 1000 км вважаються ближнім космосом, а понад 1000 км — далеким космосом. Міжна­родною авіаційною федерацією політ реєструється як космічний, починаючи з висоти 100 км. Саме на цій висоті космічний апарат може здійснити повний орбітальний оберт навколо Землі, після чого починається його входження в щільні шари атмосфери, галь­мування і падіння на Землю (якщо об'єкт не згорів у щільних ша­рах атмосфери)¹.

На сьогодні статусом космічних володіють близько 30 держав світу, але тільки кілька з них здійснюють повний (замкнений) цикл космічної діяльності ■— від розробки космічної техніки до утилізації її залишків. В їх числі — Україна.

Базові норми і принципи міжнародного космічного права зосе­реджені в п'яти основних договорах ООН з питань космічної діяльності: Договір про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1966 р. (Договір з космосу); Угода про рятування космонавтів, повер­нення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1967 р. (Угода про рятування); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1971 р. (Конвенція про відповідальність); Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запуска­ються в космічний простір, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 12 листопада 1974 р. (Конвенція про реєстрацію); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, прийнята Ге­неральною Асамблеєю ООН 5 грудня 1979 р. (Угода про Місяць)¹.

У цих актах закріплені основні принципи міжнародного космічного права, а саме: загальна заінтересованість всього людст­ва у використанні космічного простору в мирних цілях; досліджен-

¹ Международное космическое право. — М., 1999. — С. 54—55.

2 Космічне право України: 36. національних і міжнародних правових актів. —
К., 2001 - С. 88-120.

779

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

ня та використання космічного простору мають бути спрямовані на користь усіх держав, незважаючи на рівень їх економічного та наукового розвитку; міжнародне співробітництво в галузі вивчення та освоєння космосу в мирних цілях; космос та небесні тіла мають бути доступні для дослідження та використання всіма державами відповідно до міжнародного права; космос та небесні тіла не підля­гають привласненню жодною державою¹.

Космічна діяльність жодної космічної держави сьогодні не здійснюється самостійно". Переважна більшість космічних проектів та програм мають міжнародний характер.

Інтернаціональними є й екологічні наслідки космічної діяль­ності. Такі наслідки є складними, багатоаспектними та маловивче-ними. їх можна поділити на кілька груп. Так, за сферами поширен­ня відповідних впливів можна виокремити: а) екологічні проблеми, що виникають на території розташування об'єктів наземної космічної інфраструктури; б) екологічні наслідки, що впливають на райони падіння космічних об'єктів чи їх елементів; в) забруд­нення та засмічення навколоземного космічного простору; г) еко­логічні фактори, притаманні іншим специфічним середовищам (борт космічних суден, космічних станцій тощо).

Перші дві групи проблем підпадають під регулюючий вплив норм міжнародного та національного екологічного права. Відноси­ни щодо забруднення та засмічення навколоземного космічного простору підлягають регулюванню міжнародним космічним пра­вом. А обмеження впливу екологічних факторів на борту косміч­них суден, космічних станцій чи інших аналогічних об'єктів — сфера спільного регулювання міжнародного або національного космічного та екологічного права (залежно від юрисдикції космічного об'єкта, на якому відповідні проблеми виникають, і ха­рактеру самих проблем).

Об'єктами правової охорони від шкідливого впливу космічної діяльності є:

• населення і навколишнє природне середовище Землі — від
  впливу наземної космічної інфраструктури та падіння відпрацьова­
  них космічних об'єктів чи їх елементів;
  
• життя та здоров'я космонавтів під час здійснення ними
  космічних польотів — від впливу природних екологічних факторів
  

¹ Международное космическое право. — М., 1999. — С. 55—56. 780

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

космічного простору (невагомості, радіації тощо) та антропогенної космічної діяльності;

• стан навколоземного космічного простору — від забруднення
  та шкідливого впливу «космічного сміття»;
  
• середовище далекого космосу, включаючи інші планети та
  небесні тіла.
  

Міжнародно-правова база космічної діяльності сформувалася в 60—70-х роках XX ст., тобто в період, коли екологічна проблема ще не набула сучасної гостроти. З цим пов'язана відсутність сис­темного регулювання на міжнародно-правовому рівні екологічних питань у процесі дослідження й використання космічного просто­ру. Тому рівень охорони чотирьох виділених нами об'єктів є нерів­номірним.

Населення та довкілля Землі зазнають негативного впливу космічної діяльності в процесі функціонування космічної інфраст­руктури. Цю структуру становлять, по-перше, космічні апарати соціально-економічного, наукового та іншого призначення на орбіті, по-друге, ракетно-космічна промисловість, що охоплює всі стадії розробки космічної техніки та космічних технологій (науко­во-дослідні інститути, конструкторські бюро, експериментальну, випробувальну базу, науково-виробничі об'єднання), по-третє, на­земна космічна інфраструктура, що охоплює космодроми, команд­но-вимірювальні комплекси, центри та пункти управління, центри та пункти прийому та обробки інформації, райони приземлення (падіння) відпрацьованих космічних об'єктів чи їх елементів, а та­кож полігони посадки пілотованих кораблів, центри підготовки космонавтів, медико-біологічне забезпечення тощо.

Що стосується впливу космічної діяльності на населення та довкілля Землі, то в правовому плані його слід розглядати в загаль­ному контексті національного та міжнародного екологічного пра­ва, всі норми якого поширюються на космічну діяльність і регла­ментують наслідки заподіяння екологічної шкоди чи реальну мож­ливість її заподіяння.

Космічна діяльність може розглядатись як вид господарської діяльності, на який поширюються всі процедури щодо врахування екологічних вимог, передбачені законодавством України. Це і моніторинг навколишнього природного середовища, ведення обліку, екологічне лімітування, екологічна експертиза, екологічне нормування та стандартизація, екологічне ліцензування, держав-

781

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

ний, громадський та виробничий екологічний контроль, застосу­вання заходів юридичної відповідальності до порушників еко­логічних вимог у процесі здійснення космічної діяльності.

Законодавство України містить єдину спеціальну норму щодо врахування екологічних наслідків запланованої космічної діяль­ності. Це норма ст. 49 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», якою передбачені особливі умови ре­гулювання безпеки космічних апаратів з ядерними установками та джерелами іонізуючого випромінювання на борту. Під час проек­тування, будівництва та експлуатації таких апаратів мають врахову­ватись їх можливі аварії, при цьому радіаційний вплив на людей і навколишнє природне середовище не повинен перевищувати меж, встановлених нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Важливою для еколого-космічної сфери є Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (1991 р.), ратифікована Законом України від 19 березня 1999 р. Певні види запланованої космічної діяльності (передусім діяльність із запусків) обов'язково мають проходити процедури по­передньої оцінки впливу на навколишнє середовище в транскор­донному контексті.

Ні в міжнародному, ні в національному праві космічних держав, у тому числі України, фактично немає спеціальних правових норм щодо обмеження впливу шкідливих екологічних факторів на ор­ганізм космонавтів. Очевидно, це пояснюється незначною кількістю людей, які побували в космосі (їх трохи більше 400), а також «дитячим» віком самої космонавтики (адже наслідки еко­логічного впливу на організм космонавтів часто роками віддалені від дати космічного польоту, а часом узагалі справляють вплив ли­ше на генетичному рівні.

Серед шкідливих факторів, які впливають на космонавтів, найбільш суттєвим і специфічним є невагомість, що комплексно впливає на всі органи та функції живих організмів. Не досить ефективним поки що є захист у космосі від такого фактору, як радіація, особливо від галактичного випромінювання, не пов'яза­ного з впливом ядерних джерел енергії, що використовуються в космічних апаратах.

Під час космічних польотів космонавти зазнають і мікробіоло­гічної небезпеки, а також дії токсикантів на борту замкнених сис­тем, порогові дози яких зараз не є визначеними.

782

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

Специфіку мають і питання поводження з космічними відходами, шумового, вібраційного впливу, освітлення та інших екологічних ас­пектів, які до того ж діють у поєднанні з психологічним стресом та іншими пов'язаними факторами. Дія відповідних шкідливих чинни­ків на порядок підвищується в умовах тривалих космічних польотів.

Потребують також правового регулювання проведення досліджень та експериментів, пов'язаних з космічною біологією, медициною, генною інженерією та біотехнологією.

Важливе значення має охорона навколоземного простору від шкід­ливих впливів, зокрема ядерних джерел енергії. Договором з космосу, держави-учасниці взяли на себе зобов'язання не виводити на орбіту навколо Землі ніякі об'єкти з ядерною зброєю чи іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати такої зброї на небес­них тілах і не розміщувати такої зброї в космічному просторі іншим чином. Відповідна норма встановлена з метою запобігання міліта­ризації космосу, але водночас і для запобігання його забрудненню, насамперед найбільш шкідливому серед них — радіаційному.

Вимога запобігання радіаційному забрудненню Космосу відоб­ражена в Принципах щодо використання ядерних джерел енергії в космічному просторі, схвалених Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1992 р. Цим документом було, зокрема, визнано, що ви­користання ядерних джерел енергії в космічній діяльності має ба­зуватися на ретельній оцінці безпеки, включаючи вірогідний аналіз ризику впливу шкідливого випромінювання або радіоактивних ре­човин на населення Землі в результаті можливих аварій.

Принцип 3 документа встановлює основні засади і критерії без­печного використання ядерних джерел. Від держав-учасниць кос­мічної діяльності вимагається насамперед зведення до мінімуму кількості радіоактивних матеріалів у космосі, обмеження їх тими космічними польотами, які не можуть здійснюватися в розумний спосіб з використанням неядерних джерел енергії. Йдеться пере­дусім про польоти в далекий космос, де компактність ядерних дже­рел, тривалість терміну їх використання, можливість здійснення енергоживлення апаратури космічного апарату не пов'язані з жив­ленням пускової установки космічного об'єкта. Ці та деякі інші ха­рактеристики роблять ядерні джерела енергії незамінними в про­цесі космічної діяльності.

Принципами встановлено, що ядерні реактори в космосі мо­жуть використовуватися в трьох можливих випадках: а) при

783

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

здійсненні міжпланетних польотів; б) на досить високих орбітах (тобто на орбітах, тривалість знаходження на яких достатньо вели­ка, а ризик для нинішніх і наступних космічних польотів і вірогідність зіткнення з іншими космічними об'єктами зводяться до мінімуму); в) на низьких навколоземних орбітах, якщо після ви­конання робочої частини польоту вони зберігаються на досить ви­соких орбітах. Практично така сама сфера застосування декла­рується Принципами для радіоізотопних генераторів. При цьому уточнюється, що такі джерела можуть використовуватися за межа­ми гравітаційного поля Землі і після завершення робочої частини польотів вони підлягають остаточному видаленню. Слід зазначити в зв'язку з цим, що Україна ніколи не використовувала і в найб­лижчому майбутньому не має намірів використовувати ядерні дже­рела на своїх космічних апаратах. Водночас наша держава визнає доцільність, а в певних випадках і незамінність таких джерел для виконання космічних польотів у далекий космос.

Встановлюючи цільові настанови щодо радіаційного захисту та ядерної безпеки, даний документ визначає об'єкти захисту. Ними передусім є окремі особи, населення і біосфера Землі. Щодо цих об'єктів конструкція і використання космічних об'єктів з ядерни­ми джерелами на борту повинні з високою мірою впевненості за­безпечувати, щоб у нормальних чи аварійних обставинах небезпе­ка була нижчою від допустимих рівнів. Космічне середовище також визнається об'єктом захисту. Однак стосовно цієї категорії об'єктів критерії безпеки не є настільки жорсткими: конструкція та вико­ристання космічних об'єктів з ядерними джерелами мають забез­печувати з високою надійністю відсутність значного забруднення космічного простору. Оскільки відповідний документ є актом «м'якого права», то в частині забезпечення ядерної та радіаційної безпеки він містить відсилочні норми до інших міжнародних доку­ментів, якими встановлюється критеріальна основа ядерного та радіаційного захисту, насамперед до рекомендацій Міжнародної комісії з радіологічного захисту, а також до загальновизнаних міжнародних керівних принципів радіологічного захисту.

Оскільки небезпечних рівнів радіаційного захисту для умов космічної діяльності до цього часу не розроблено, слід користува­тися загальними нормами радіаційної безпеки, розробленими під егідою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), та ре­комендаціями Міжнародної комісії з радіаційного захисту.

784

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

Важливою вимогою радіаційного захисту є звернене до держави запуску зобов'язання щодо організації та проведення оцінки без­пеки космічного об'єкта з ядерними джерелами енергії, включаю­чи всі етапи польоту і всі задіяні в цьому процесі системи (Прин­цип 4.1 Принципів щодо використання ядерних джерел енергії в космічному просторі).

Норми і принципи міжнародного права щодо оцінки впливу на навколишнє середовище космічних об'єктів з ядерними джерелами на борту знайшли відображення в національних правових систе­мах. Так, частиною першою ст. 49 Закону України «Про викорис­тання ядерної енергії та радіаційну безпеку» встановлені особливі умови регулювання безпеки космічних апаратів з ядерними уста­новками та джерелами іонізуючого випромінювання на борту. Пе­редбачено, зокрема, що під час проектування, будівництва та ек­сплуатації таких об'єктів мають враховуватись їх можливі аварії, при цьому радіаційний вплив на людей і навколишнє природне се­редовище не повинен перевищувати меж, встановлених нормами, правилами І стандартами з ядерної та радіаційної безпеки. Ана­логічна норма є і в Законі Російської Федерації «Про використан­ня атомної енергії» (ст. 43).

Крім того, відповідно до законів України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (ст. 27) та «Про екологічну експер­тизу» (ст. 7) об'єкти, що можуть справити негативний вплив на на­вколишнє середовище, підлягають в Україні обов'язковій еко­логічній експертизі.

Дедалі більшого значення набуває й питання про охорону на­вколоземного космічного простору від впливу «космічного сміття». Відповідно до Керівних принципів щодо зменшення засмічення космічного простору, розроблених Міжагентським комітетом з космічного сміття, «космічним сміттям» є всі антропогенні об'єкти, що знаходяться на навколоземній орбіті чи повертаються в щільні шари атмосфери, включаючи фрагменти чи частини таких об'єктів, незалежно від можливості чи неможливості визначення їх власників, якщо ці об'єкти закінчили активне існування та не зможуть почати чи поновити виконання своїх передбачуваних функцій або якихось інших функцій, для яких вони можуть бути призначені».

Існує два основні каталоги об'єктів «космічного сміття»: Ката­лог космічного командування СІЛА і Каталог космічних об'єктів, що спостерігаються, Російської Федерації. За даними Міжнародної

785

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

академії астронавтики, за 40 років розвитку світової космонавтики в космічний простір було запущено понад 8600 каталогізованих об'єктів, ще за 1000 об'єктами ведуться спостереження, хоча вони не закаталогізовані. З них нині у космосі функціонують, тобто є діючими, і виконують корисні функції, що відповідають їх цільо­вому призначенню, близько 500 об'єктів. Інші припинили своє існування, перетворившись на «космічне сміття». Частина таких відпрацьованих об'єктів повертається на Землю, спалюється в на­вколоземній атмосфері чи затоплюється в океані; інша частина ви­водиться з навколоземної орбіти, але залишається в космосі. Сто­совно першої частини об'єктів має діяти еколого-правовий статус, загальний для небезпечних для довкілля об'єктів, тобто еко­логічний вплив таких об'єктів має прирівнюватися до впливів інших небезпечних об'єктів на Землі і регулюватися на загальних правових підставах. Ці підстави створюють норми міжнародного та національного екологічного права, причому застосування тих чи інших норм залежить від сфери поширення негативного впливу відповідного об'єкта (в межах національної юрисдикції держави за­пуску чи поза такими межами).

Ні міжнародне екологічне, ні міжнародне космічне право прак­тично не регулюють питань безпечного знищення відповідних об'єктів шляхом спалювання або затоплення. Водночас на рівні ООН дедалі частіше лунають голоси на підтримку ідеї введення міжнародного мораторію на ліквідацію великих космічних об'єктів та їх фрагментів шляхом спалювання в атмосфері Землі та затоп­лення в Світовому океані, запровадження відповідних правових за­ходів, які стимулювали б застосування екологічно безпечних тех­нологій на повному життєвому циклі існування великих космічних об'єктів, як станція «Мир», Міжнародна космічна станція тощо.

Інша частина космічних об'єктів (і таких більшість) з техніко-економічних причин не повертається на Землю, а просто виво­диться з робочої орбіти, залишаючись на невизначений термін у космосі. Саме ця частина об'єктів і становить загрозу для космічного середовища, саме вони в перспективі створюватимуть перешкоду для нормального функціонування діючих космічних об'єктів. Проблеми поводження з таким «космічним сміттям» є об'єктом дискусій на засіданнях Юридичного підкомітету Коміте­ту ООН з питань мирного дослідження й використання космічно­го простору.

786

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

Міжнародно-правова охорона біологічного різноманіття. Термін «біологічне різноманіття» («біорізноманіття») отримав прописку у праві після прийняття Конвенції про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Цей термін означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є. Інши­ми словами, цим поняттям охоплюється різноманітність видова, міжвидова і на рівні екосистем.

Конвенція про біорізноманіття є рамковою. Вона вирізняється всеохоплюючим підходом до проблеми. Біорізноманіття при цьому вперше на глобальному рівні визнано як самостійний об'єкт охо­рони, а відповідна охоронна діяльність — як спільна проблема люд­ства у контексті сталого розвитку.

Відповідно до ст. 1 конвенції її метою є збереження біологічно­го різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій та рівній основі вигод, пов'язаних із використанням генетичних ресурсів. Для досягнення цієї мети договірні сторони залежно від їх конкретних умов і можливостей: а) розробляють національні стратегії, плани чи програми збере­ження і сталого використання біологічного різноманіття або адап­тують з цією метою існуючі стратегії, плани або програми з відповідних питань; б) передбачають заходи щодо збереження і сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних або міжсекторальних планах, програмах і політиці.

Конвенція розмежовує поняття збереження біологічного різно­маніття залежно від місць їх перебування (знаходження) — іп-зіїе та ех-зКе. Збереження іп-зіїе означає збереження компонентів біологічного різноманіття в природних місцях їх перебування (зна­ходження), а у випадку акліматизованих або культивованих видів — у тому середовищі, в якому вони набули своїх характерних ознак. Збереження ех-зііе означає збереження компонентів біологічного різноманіття поза природними місцями їх перебуван­ня (знаходження).

Стосовно збереження іп-зіїе кожна договірна сторона: встанов­лює систему охоронних територій або територій, які потребують спеціальних заходів для збереження біологічного різноманіття; сприяє захистові екосистеми, природних місць мешкання і збере­женню популяцій видів у природних умовах; запобігає впровад­женню чужорідних видів, які загрожують екосистемам; розробляє і

787

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

здійснює законодавчі заходи щодо охорони видів і популяцій, які знаходяться під загрозою; співпрацює у наданні фінансової та іншої підтримки щодо заходів збереження іп-зіїе тощо.

Стосовно збереження ех-8Ііе кожна договірна сторона наскільки це можливо і доцільно та насамперед у цілях доповнення заходів іп-зіїе: вживає заходів щодо збереження ех-зііе компонентів біологічного різноманіття, переважно у країні походження таких компонентів; встановлює і підтримує умови для збереження і дослідження ех-8Ііе рослин, тварин і мікроорганізмів, переважно у країні походження генетичних видів; регламентує зібрання біологічних ресурсів з природних місць мешкання з метою збере­ження ех-зііе таким чином, щоб не завдавати загрози екосистемам і популяціям видів іп-кіїе; співпрацює у наданні фінансової та

ІНШОЇ ПІДТРИМКИ ЩОДО ЗаХОДІВ Збереження ЄХ-8ІЇЄ ТОЩО.

Конвенція загострила увагу на сталому використанні компо­нентів біологічного різноманіття. У цьому контексті сторони зо­бов'язалися вживати заходів щодо використання біологічних ре­сурсів для запобігання або зведення до мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття; надавати місцевим владам підтримку у розробці і впровадженні заходів щодо поліпшення ста­новища у деградованих районах, у яких зменшилося біологічне різноманіття; заохочувати співробітництво між урядовими органа­ми і приватним сектором своєї країни у розробці методів сталого використання біологічних ресурсів тощо.

У Конвенції про біорізноманіття зафіксовані також зобов'язан­ня сторін щодо: підготовки кадрів і проведення науково-технічно­го співробітництва; підвищення освіти громадян з питань збере­ження і сталого використання біологічного різноманіття; прове­дення екологічної експертизи у даній галузі; доступу до генетичних ресурсів; обміну інформацією з усіх загальнодоступних джерел сто­совно збереження і сталого використання біологічного різно­маніття тощо.

Нагляд за впровадженням конвенції у життя здійснює Конфе­ренція сторін. Організація і обслуговування засідань цієї Конфе­ренції покладено на Секретаріат. Діє також допоміжний орган по наданню наукових, технічних і технологічних консультацій з пи­тань збереження біологічного різноманіття.

Конвенція про біорізноманіття доповнюється підписаним у Монреалі Картахенським протоколом з біобезпеки (2000 р.). Його

788

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

метою є сприяння забезпеченню належного рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки і використання живих змінених ор­ганізмів*. Протокол застосовується до транскордонного пе­реміщення, транзиту, обробки і використання усіх живих змінених організмів, що можуть справити негативний вплив на збереження і стабільне використання біологічного різноманіття, а також на здоров'я людини.

Протоколом передбачені процедури: транспортування сторона­ми живих змінених організмів через свою територію; транскордон­ного переміщення живих змінених організмів, призначених для інтродукції у навколишнє середовище країни-імпортера; стосовно живих змінених організмів, призначених для безпосереднього ви­користання як продовольства чи корму; прийняття і перегляду відповідних рішень сторонами тощо.

У випадку незаконного транскордонного переміщення по­терпіла сторона може вимагати від сторони походження видалення за свій рахунок відповідного живого зміненого організму шляхом його репатріації чи знищення.

До міжнародно-правових актів, пов'язаних з охороною біологічного різноманіття, належать також численні міжнародні договори та конвенції про охорону дикої флори і фауни. Це, зок­рема: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення; Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин; ряд конвенцій про збе­реження флори і фауни регіонального характеру тощо.

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значен­ня, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р., м. Рамсарі), або Рамсарська конвенція. Відповідно до цієї конвенції кожна з договірних сторін визначає придатні водно-бо­лотні угіддя на своїй території для внесення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення. Договірні сторони здійснюють свою господарську діяльність таким чином, щоб спри­яти захисту водно-болотних угідь, внесених до списку, а також

* «Живий змінений організм» означає будь-який живий організм, якому власти­ва нова комбінація генетичного матеріалу, одержана шляхом використання сучас­ної біотехнології (ст. З Картахенського протоколу з біобезпеки).

789

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

раціональному використанню інших водно-болотних угідь на своїх територіях.

Однією з форм охорони водно-болотних угідь є створення при­родних резерватів на цих угіддях. В Україні — це Чорноморський державний заповідник, включений до зазначеного списку. За кон­венцією у тих випадках, коли через нагальні державні інтереси до­говірна сторона виключає зі списку або зменшує межі водно-бо­лотних угідь, вона має компенсувати виникаючу втрату ресурсу водно-болотного угіддя, зокрема, шляхом створення нових при­родних резерватів для захисту водоплавних птахів на подібній те­риторії або на адекватній частині первісних середовищ існування.

Договірні сторони координують і узгоджують свою діяльність у галузі охорони водно-болотних угідь, зокрема, щодо збільшення чисельності водоплавних птахів, заохочують наукові дослідження і обмін інформацією, що стосуються водно-болотних угідь, їх фло­ри і фауни, консультуються одна з одною з приводу виконання обов'язків, що випливають з конвенції.

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (м. Вашингтон, 1973 р.). Цією конвенцією визначений порядок торгівлі видами дикої фло­ри і фауни стосовно їх трьох категорій, визначених у трьох додат­ках до конвенції.

Додаток І включає усі види, що знаходяться під загрозою зник­нення, торгівля якими справляє чи може справити на їх існування несприятливий вплив. Торгівля цими видами дозволяється тільки у виключних випадках.

Додаток II включає: а) усі види, які на даний час хоч і нео­бов'язково знаходяться під загрозою зникнення, але можуть вия­витися під такою загрозою, якщо торгівля зразками таких видів не буде відповідним чином регулюватися; б) інші види, торгівля яки­ми має регулюватися з метою встановлення за ними ефективного контролю.

Додаток III включає усі види, які за визначенням договірної сторони підлягають регулюванню в межах національної юрисдикції і стосовно яких необхідне співробітництво країн у контролі за торгівлею.

Найбільш жорсткі правила торгівлі зразками флори і фауни встановлені Конвенцією щодо видів, включених до Додатка І. Зо­крема, для експорту чи імпорту будь-якого зразка цих видів вима-

790

§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

гається дозвіл відповідно на його експорт чи імпорт, а для реекс­порту — сертифікат на реекспорт. Ці документи видаються відповідними державними органами за наявності висновку науко­вого органу про те, що такий експорт чи імпорт не загрожують ви­живанню відповідного виду флори чи фауни.

Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (м. Бонн, 1979 р.). За цією конвенцією під «мігруючим видом» розуміють по­пуляцію або географічно ізольовану частину популяції будь-якого виду диких тварин чи будь-якого таксону цих тварин нижчого ран­гу, значна частина якої циклічно пересікає один або більше кор­донів національної юрисдикції. Охоронні заходи щодо мігруючих видів диких тварин залежать від того, до якого з двох додатків до конвенції включені відповідні види. Додаток І містить перелік мігруючих видів, які перебувають під загрозою зникнення, а Дода­ток II - стан яких є несприятливим і для збереження яких не­обхідне міжнародне співробітництво.

Відповідно до конвенції сторони, які є державами ареалів мігру­ючих видів, включених до Переліку І, домовилися індивідуально і спільно оберігати ці види і відновлювати середовища їх мешкання. Передбачена заборона добування відповідних видів за деякими ви­нятками: добування у наукових цілях; з метою сприяння відтворен­ня або виживанню виду, який перебуває під загрозою зникнення; якщо цього потребують надзвичайні обставини.

Сторони, які є державами ареалу мігруючих видів, віднесених до Додатка II, взяли на себе зобов'язання при здійсненні міжнародно­го співробітництва у цій сфері пріоритетне значення надавати та­ким видам диких тварин, стан збереження яких є несприятливим.

До регіональних комплексних міжнародно-правових актів, спря­мованих на збереження флори і фауни та природних екосистем, належать прийнята ще у 1933 р. Конвенція про охорону флори і фауни на Африканському континенті, Конвенція про охорону природи і захист флори та фауни у Західній півкулі (1940 р.), Кон­венція про охорону природи у південній частині Тихого океану (1986 р.), Конвенція про охорону флори та фауни і природних сере­довищ існування у Європі. Остання з цих конвенцій є найбільш важ­ливою для України. Вона була прийнята 19 вересня 1979 р. у Берні.

Метою даної конвенції є збереження дикої флори і фауни в їх природних місцях існування (іп-зііе) на основі міжнародного співробітництва держав Європейського континенту.

791

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

Договірні сторони домовилися вживати необхідних заходів для збереження популяцій дикої флори і фауни або їх адаптації на рівні, який відповідає екологічним, науковим та культурним вимо­гам. Особлива увага має приділятися зникаючим та вразливим ви­дам, зокрема ендемічним, та середовищам їх існування, які знахо­дяться під загрозою.

Нагляд за виконанням конвенції покладено на Постійний комітет, який складається з представників договірних сторін. Він має право вносити будь-які пропозиції для підвищення ефектив­ності конвенції, включаючи пропозиції про укладення з держава­ми, які не є договірними сторонами, домовленостей, які сприяли б більш ефективному збереженню видів флори і фауни та природ­них місць їх існування.

До регіональних належить і Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики, укладена у Канберрі (Австралія) 20 травня 1980 р. Вона доповнює рамковий Договір про Антаркти­ку (1959 р.), яким було встановлено режим повної демілітаризації і нейтралізації цього льодового континенту.

Під морськими живими ресурсами у конвенції маються на увазі популяції плавникових риб, молюсків, ракоподібних та інших видів живих організмів, включаючи птахів, що мешкають на південь від Антарктичної конвергенції (лінії, що сполучає відпо­відні точки упродовж паралелей широти та меридіанів довготи).

Сторони конвенції домовилися, що будь-який промисел і пов'язану з ним діяльність в Антарктиці вони здійснюють відповідно до цієї конвенції і з таких принципів: а) запобігання зменшенню чисельності будь-якої виловлюваної популяції до рівнів, які забезпечують її стабільне поповнення; б) підтримання екологічних взаємозв'язків між виловлюваними, залежними від них і зв'язаними з ними популяціями морських живих ресурсів Ан­тарктики та відновлення виснажених популяцій до встановлених конвенцією рівнів; в) запобігання змінам чи зведення до мінімуму небезпеки змін у морській екосистемі, які є потенційно незворот-ними протягом двох—трьох десятиліть.

Договірні сторони, незалежно від того, є вони учасниками Договору про Антарктику чи ні, погодилися у тому, що в районі дії договору вони не здійснюватимуть ніякої діяльності, яка супере­чить його принципам і меті.

792