Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Паспортизація відходів Реєстр об'єктів утворення, оброблення, утилізації відходів тареєстр видалення відходів ведеться Розділ XXI. Правове регулювання поводження Збори за розміщення відходів Заходи економічного стимулювання діяльності у сфері поводження з відходами здійснюються шляхом Фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення об­сягів їх утворення Контроль і нагляд у сфері поводження з відходами. Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів 4. Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними відходами Дисциплінарна відповідальність

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 3. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами ...

жавний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку ведення державного обліку та паспорти­зації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р., такий облік ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них. Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первин­ної облікової документації (картки, журнали, анкети) з викорис­танням відповідної нормативно-технічної, бухгалтерської та іншої документації. Зазначені відомості потім використовуються для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх ви­черпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів повод­ження з ними і передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утво­рення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005—96 «Класифікатор відходів».

Форми паспортів відходів розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і за­тверджуються ним за погодженням з МОЗ України.

Реєстр об'єктів утворення, оброблення, утилізації відходів та
реєстр видалення відходів ведеться з метою забезпечення збирання,
оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утво­
рення відходів, повного обліку та опису функціонуючих, закритих
та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і
кількісного складу, здійснення контролю за впливом відходів на
навколишнє природне середовище та здоров'я людини. У зазначе­
них реєстрах визначаються номенклатура, обсяги утворення,
кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про повод­
ження з ними. У реєстри заносяться дані на підставі звітних даних
виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів
виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Реєстр місць ви­
далення відходів, крім того, ведеться на підставі відповідних пас­
портів. Дані цього реєстру підлягають щорічному уточненню. Пра­
вила ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації
відходів встановлено, зокрема, у Порядку ведення реєстру об'єктів
24 5-200 737


Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженому поста­новою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р.

Відповідно до вимог Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» на всіх підприємствах, у результаті діяльності яких утворюються радіоактивні відходи чи вони здійснюють переробку, зберігання та захоронення таких відходів, обов'язково має проводитися державна інвентаризація радіоактив­них відходів. Результати такої інвентаризації забезпечують постійне поновлення Державного реєстру радіоактивних відходів та Держав­ного кадастру сховищ радіоактивних відходів. Порядок обліку радіоактивних відходів, зокрема порядок проведення державних інвентаризацій, встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, який здійснює також нагляд за їх виконанням. Організація проведення державних інвентаризацій покладається на орган державної виконавчої влади у сфері повод­ження з радіоактивними відходами. Організація та проведення та­кої інвентаризації, її обсяг і періодичність, а також процедура збо­ру й оформлення результатів інвентаризації встановлюється у По­рядку проведення державної інвентаризації радіоактивних відходів, затвердженому наказом Державного комітету ядерного регулюван­ня України від 11 лютого 2003 р.

Державний реєстр радіоактивних відходів являє собою послідо­вний поточний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічний склад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захоронення радіоактивних відходів.

Порядок ведення відповідних реєстрів визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів — це зведення систематизованих відомостей про об'єкти, призначені для зберігання чи захоронення радіоактивних відходів у єдину інфор­маційну експертну систему даних про місцезнаходження, кількісну та якісну характеристику сховищ таких відходів. Кадастр повинен містити систематизований банк даних щодо місцезнаходження, кількісних та якісних характеристик, умов зберігання або захоро­нення радіоактивних відходів, систем контролю та моніторингу.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів підлягає без­строковому зберіганню. Положення про Державний реєстр радіоак­тивних відходів та Положення про Державний кадастр сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів затверджено постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1996 р.

738

§ 3. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами ...

Створення і організація ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів покладається на МНС України. Ведення за­значених реєстру та кадастру здійснює Головний інформаційно-аналітичний центр державної системи обліку та інвентаризації радіоактивних відходів на базі Українського державного об'єднан­ня «Радон», до якого надходить інформація з регіональних центрів обліку радіоактивних відходів. Кадастр ведеться на основі реєстра­ційних карток, які заповнюють власники сховищ чи виробники радіоактивних відходів, що надсилаються ними до відповідних регіональних центрів обліку.

Система і форми звітності, порядок надання і використання відповідної інформації про відходи, а також порядок перегляду їх номенклатури розробляються на основі державного класифікатора відходів і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням Мінприроди та інших заінтересованих центральних органів вико­навчої влади.

Ліцензування. Відповідно до законодавства про відходи деякі ви­ди діяльності у цій сфері допускаються тільки на підставі ліцензії. До таких видів належать будь-які операції у сфері поводження з небезпечними відходами; збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини; встановлення порядку видачі доз­волу на транскордонне перевезення небезпечних відходів; встанов­лення порядку ввезення, вивезення і транзиту через територію Ук­раїни окремих видів відходів; здійснення діяльності у сфері повод­ження з радіоактивними відходами.

Конкретні вимоги ліцензування діяльності у відповідній сфері встановлюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та деякими підзаконними нормативними актами, серед яких: Ліцензійні умови провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відхода­ми, затверджені наказом Держкомітету з питань регуляторної політики від 12 лютого 2001 р.; Ліцензійні умови провадження гос­подарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, затверджені спільним наказом Держ­комітету з питань регуляторної політики та Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 9 березня 2001 р.

Ліцензія (дозвіл) на здійснення діяльності щодо поводження з відходами видається органом ліцензування, який встановлює Кабінет Міністрів України.

739

Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

Економічне забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення являє собою ряд визначених законодавством економіко-правових заходів, які серед інших включають збори (платежі) за ут­ворення та розміщення відходів та заходи економічного стимулю­вання діяльності у зазначеній сфері. Зокрема, ст. 38 Закону Ук­раїни «Про відходи» передбачає такі заходи:

• лімітування обсягів утворення та розміщення відходів;
  
• встановлення нормативів плати та розміру платежів (зборів)
  за розміщення відходів;
  
• фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення
  обсягів їх утворення;
  
• стимулювання та надання суб'єктам підприємницької діяль­
  ності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів, впро­
  ваджують у виробництво маловідходні технології, здають відходи
  як вторинну сировину відповідно до законодавства податкових,
  кредитних та інших пільг.
  

Законодавством України можуть встановлюватися й інші ор­ганізаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення.

Збори за розміщення відходів є одним із найважливіших еле­ментів економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища і стягуються із суб'єктів підприємницької діяльності, у процесі діяльності яких ут­ворюються відходи. Розмір зборів встановлюється на основі норма­тивів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відпо­відних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом.

Єдині на території України правила встановлення нормативів збору за розміщення відходів визначаються у Порядку встановлен­ня нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р.

Заходи економічного стимулювання діяльності у сфері поводження з відходами здійснюються шляхом:

— надання підприємствам можливості залишати частину коштів
від платежів за розміщення відходів на фінансування заходів щодо

740

§ 3. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами ...

утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення відповідно до обґрунтованих інвестиційних проектів та програм;

• встановлення пільг щодо оподаткування прибутку від ре­
  алізації продукції, виготовленої з використанням відходів;
  
• пріоритетне державне кредитування;
  
• виділення спеціальних державних субсидій на зменшення
  відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спря­
  мовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного ус­
  таткування;
  
• виділення дотацій з Державного бюджету України, рес­
  публіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих
  бюджетів та фондів охорони навколишнього природного середови­
  ща для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабри­
  катів, одержаних з цих відходів;
  
• встановлення пільг щодо поповнення обігових коштів
  підприємств, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення
  (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за
  умови цільового використання цих коштів для придбання та пере­
  робки таких відходів (ст. 40 Закону України «Про відходи») .
  

Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані зі стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх ут­ворення.

Фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення об­сягів їх утворення здійснюється за рахунок коштів виробників відходів та їх власників. Для фінансування цих заходів можуть за­лучатися кошти місцевих бюджетів, фондів охорони навколиш­нього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, а також кошти Дер­жавного бюджету України, передбачені на проведення заходів, що включаються в Державну програму соціального та економічного розвитку України.

Контроль і нагляд у сфері поводження з відходами. У зазначеній сфері здійснюється державний контроль і нагляд, виробничий та громадський контроль.

Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами здійснюють спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері поводження з відходами, яким є Мінприроди, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері по­водження з відходами.

741

_

Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів.

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного сере­довища відповідно до законодавства.

Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишньо­го природного середовища.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами забезпечують заінтересовані органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, уста­нови, організації, громадян та їх об'єднання інформацією про розташування місць чи об'єктів зберігання і видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

£ 4. Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними відходами

За загальним правилом, за порушення законодавства у сфері поводження з відходами посадові особи та громадяни несуть дис­циплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність. До юридичних осіб застосовуються попереджу­вальні заходи.

Загальні правопорушення у сфері поводження з відходами визна­чає Закон України «Про відходи» (ст. 43), а саме:

• порушення встановленого порядку поводження з відходами,
  що призвело або може призвести до забруднення навколишнього
  природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливо­
  го впливу на здоров'я людини та економічних збитків;
  
• самовільне розміщення чи видалення відходів;
  
• порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзи­
  ту через її територію відходів як вторинної сировини;
  

742

§ 4. Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними ...

• невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійсню­
  ють державний контроль та нагляд за операціями поводження з
  відходами та за місцями їх видалення;
  
• приховування, перекручення або відмову від надання повної
  та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та
  їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з
  ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки;
  
• приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги
  утворення та розміщення відходів;
  
• змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в
  Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу
  спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охо­
  рони навколишнього природного середовища;
  
• порушення правил ведення первинного обліку та здійснення
  контролю за операціями поводження з відходами;
  
• порушення строків подання і порядку звітності щодо утво­
  рення, використання, знешкодження та видалення відходів;
  
• невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх
  збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знеш­
  кодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних
  екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало ма­
  теріальної чи моральної шкоди;
  
• передачу відходів з порушенням установлених правил на
  зберігання, оброблення або видалення підприємствам чи ор­
  ганізаціям, що не мають відповідного дозволу на проведення цих
  операцій;
  
• порушення встановлених правил і режиму експлуатації уста­
  новок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також
  полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових
  та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів
  тощо);
  
• виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без
  відповідної нормативно-технічної та технологічної документації,
  погодженої в установленому порядку;
  
• недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини
  на територію України;
  
• несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів;
  
• порушення вимог безпечного перевезення небезпечних
  відходів.
  

743

Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

Зазначений перелік не є вичерпним. Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення зако­нодавства про відходи.

Попереджувальні заходи застосовуються до підприємств, уста­нов, організацій, як правило, у формі негативних фінансових наслідків за те чи інше правопорушення. Прикладом може бути внесення збору за розміщення відходів при перевищенні лімітів, який справляється відповідно до Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища (ст. 44) за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб, а не відносить­ся на валові витрати виробництва та обігу, якщо збір справляється у межах лімітів. У цьому полягають негативні фінансові наслідки для суб'єктів господарювання.

Дисциплінарна відповідальність застосовується у разі порушення винною особою законодавства у сфері поводження з відходами в процесі виконання трудових обов'язків. Дисциплінарні стягнення на фізичну особу накладаються у такому випадку на підставі Ко­дексу законів про працю України.

Конкретні склади правопорушень законодавства про відходи з установленням відповідних санкцій за їх скоєння визначаються у КпАП та КК України.

КпАП передбачається адміністративна відповідальність у ви­гляді штрафу на посадових осіб та громадян за такі правопорушен­ня, як:

• псування і забруднення сільськогосподарських та інших зе­
  мель: забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, ви­
  робничими та іншими відходами (ст. 52);
  
• пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами,
  нафтою і нафтопродуктами, промисловими і комунально-побуто­
  вими викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його уси­
  хання чи захворювання (ст. 72);
  
• засмічення лісів відходами (ст. 73);
  
• порушення правил складування, зберігання, розміщення,
  транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів
  (ст. 82);
  

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про відходи» у 1999 р. КпАП було доповнено рядом статей, які відповідали положенням закону, зокрема:

— порушення правил ведення первинного обліку та здійснення
контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи

744

§ 4. Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними ...

подання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів з порушенням встановлених строків, а так само порядку подання такої звітності (ст. 82^і);

• виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без
  відповідної нормативно-технічної та технологічної документації,
  погодженої в установленому порядку (ст. 82²);
  
• приховування, перекручення або відмова від надання повної
  та достовірної інформації за запитами посадових осіб і звернення­
  ми громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та
  поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та
  відповідні наслідки (ст. 82³);
  
• змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Ук­
  раїні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82⁴);
  
• порушення правил передачі відходів: передача відходів з по­
  рушенням установлених правил на зберігання, оброблення або ви­
  далення підприємствам чи організаціям, що не мають відповідно­
  го дозволу на проведення цих операцій (ст. 82⁵);
  
• порушення встановлених правил і режиму експлуатації уста­
  новок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також
  полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових
  та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо)
  (ст. 826);
  
• порушення правил застосування, зберігання, транспортуван­
  ня, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агро-
  хімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83);
  
• приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги
  утворення та розміщення відходів (ст. 91³).
  

Адміністративні штрафи накладаються відповідно до виду того чи іншого правопорушення посадовими особами державних ор­ганів охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, Державної санітарно-епідеміологічної служби, лісового господарства.

Якщо в діях порушників законодавства у сфері поводження з відходами є ознаки кримінальних злочинів, органи, що здійснюють державний контроль у відповідній сфері, подають матеріали до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності.

У КК України передбачена кримінальна відповідальність за неза­конне ввезення на територію України відходів і вторинної сирови­ни чи транзит через її територію відходів або вторинної сировини

745

Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

без належного дозволу (ст. 268). Кваліфікуючою ознакою є ввезен­ня або транзит небезпечних відходів, які заборонені до ввезення.

Крім того, у ряді статей КК України встановлено кримінальну відповідальність за забруднення відходами окремих об'єктів право­вої охорони навколишнього природного середовища. До таких правопорушень належать: забруднення або псування земель (ст. 239), забруднення атмосферного повітря (ст. 241), забруднення моря (ст. 243), порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244).

Винні у забрудненні або псуванні земель речовинами, відхода­ми чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я лю­дей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захво­рювання або інші тяжкі наслідки, — караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той са­мий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Забруднення атмосферного повітря шкідливими для життя, здо­ров'я людей або для довкілля відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здо­ров'я людей чи для довкілля, — караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, — караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіаль­них вод України або в межах вод виключної (морської) еко­номічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити за-

746

§ 4. Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними ...

конним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів, — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Кваліфікуючими ознаками із більш суворим покаранням є: ча­стина друга ст. 243 — ті самі діяння, якщо вони спричинили заги­бель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринно­го і рослинного світу або інші тяжкі наслідки; частина третя ст. 243 — неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що зна­ходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою похо­вання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби ски­дання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих ре­човин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним

(видам використання моря. Порушення законодавства про континентальний шельф Ук­раїни, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих ор­ганізмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних ви­промінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров'ю'людей, — караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією всіх знарядь, якими кори­стувалася винувата особа для вчинення злочину або без такої.

Правові засади відшкодування шкоди за порушення законодав­ства про відходи регулюються Законом України «Про відходи»

747

Розділ XXI. Правове регулювання поводження з відходами виробництва ...

(ст. 43). Таке відшкодування здійснюється на основі загальних норм ЦК України й у порядку, передбаченому цивільно-процесу­альним законодавством.

Рекомендована література

1. Бринчук М. М. Зкологическое право: Учебник. — М., 2004.
   
2. ДСТУ 3911—99; ГОСТ 17.9.0.1—99. Охорона природи. Пово­
   дження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних
   даних про відходи: Загальні вимоги=Охрана природи. Обращение
   с отходами. Вьіявление отходов и представление информационньїх
   данньїх об отходах: Общие требования. — Введ. 2001—01—01. —
   Офіц. вид. — К., 2000.
   
3. Збірник матеріалів конференції «Право власності на промис­
   лові відходи та його реалізація в сучасному законодавчо-норматив­
   ному полі» / Центр «Технології охорони довкілля та медицини»
   Товариства «Знання» України / В. Ф. Макогон (наук. ред.). — К.,
   2001.
   
4. Збірник матеріалів науково-прдктичної конференції «Відходи
   та відходні гази промислових підприємств — значний потенціал
   енергоресурсів у народному господарстві» / Ін-т управління приро­
   докористуванням та ресурсозбереженням, Київ / А. А. Процко (на­
   ук, ред.). — К., 2001.
   
5. Методика здійснення прокурорського нагляду за додержан­
   ням законів у сфері поводження з відходами / М. Руденко // Пра­
   во України. — 1999. — № 1. — С. 54—61.
   
6. Проблеми правового забезпечення управління відходами ви­
   робництва і споживання / Малишева Н. Р., Олещенко В. І. // Дер­
   жава і право: 36. наук. пр. Вип. 8. / Ред.: Ю.С. Шемшученко; Ін-т
   держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 1997.
   
7. Радиоактивньїе отходьі Украиньї: состояние, проблеми, ре-
   шения: Монография / Под общей ред. акад. НАН Украиньї
   3. В. Соботовича. — К., 2003.
   

748





Спеціальна частина




Розділ XXII

Міжнародне право навколишнього середовища

§ 1. Поняття міжнародного права навколишнього середовища

Розв'язання екологічних проблем у сучасний період не може бу­ти забезпечене тільки національними заходами. Адже те, що відбу­вається в одній державі, впливає на екологічну ситуацію в інших. Крім того, значна частина природних ресурсів та інших об'єктів навколишнього середовища знаходиться поза межами дії національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, космічний простір). Вони інтенсивно використовуються і зазнають значного антропогенного впливу, що негативно відбивається на їх екології.

Транскордонний характер має забруднення води і атмосферно­го повітря. Глобального характеру набули проблеми руйнування озонового шару Землі, зміни клімату, опустелювання, вирубки тропічних лісів, збереження біологічного різноманіття та природ­ної спадщини людства. До цієї ж групи належать і проблеми вико­ристання та охорони мігруючих видів тварин, риб та птахів.

В умовах загального зростання населення Землі створює напру­женість і проблема вичерпання як національних, так і міжнародних природних ресурсів. Вона загострюється нерівномірним розміщен­ням цих ресурсів і нерівномірним одержанням дивідентів від їх експлуатації. Це викликає стурбованість бідних на життєво важливі природні ресурси і недостатньо технічно розвинутих країн.

750

§ 1. Поняття міжнародного права навколишнього середовища

Перевіреним засобом розв'язання цих та інших глобальних еко­логічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони навколишнього середовища, а нормативною базою такого співробітництва — міжнародне право навколишнього середовища (Шегпаііопаі епуігоптепїаі Іст).

Усвідомлення необхідності такого співробітництва відбулося у другій половині XIX ст. Спочатку воно мало епізодичний характер і стосувалося окремих природних об'єктів. Угода про охорону морських котиків 1879 р. була одним із перших міжнародно-пра­вових актів природоохоронного характеру.

У 1913 р. вчені з 18 країн, в тому числі Росії, провели у Берні (Швейцарія) першу міжнародну конференцію з питань охорони природи. Вона мала інформативний характер. На ній була вислов­лена стурбованість станом природи у світі й сформульовані пропо­зиції про необхідність співробітництва держав у цій галузі та роз­виток пропаганди природоохоронних ідей. Але ніякого конкретно­го документа на конференції прийнято не було¹.

До загальної дискусії звелася і робота першого Міжнародного конгресу з охорони природи, який відбувся у Парижі в 1923 р.

Попри це, сама постановка питання на конференції у Берні й на конгресі у Парижі не залишилася безрезультатною. У 1928 р. у Брюсселі (Бельгія) було відкрито Міжнародне бюро захисту приро­ди. Його функції були обмеженими і зводилися до збирання інформації про природоохоронне законодавство і складання пе­реліку усіх національних парків і заповідників. Але діяльність цьо­го Бюро не залишила помітного сліду.

Практично не займалася природоохоронною діяльністю і Ліга Націй. Певною мірою це було зв'язано з тим, що у цей час про­блема охорони природи на урядовому рівні ще не сприймалася як глобальна для людства і нею опікувалися здебільшого вчені та фахівці.

Наступний етап у становленні міжнародного екологічного співробітництва був пов'язаний з утворенням ООН. У 1948 р. за активної підтримки ЮНЕСКО на базі Брюссельського бюро було утворено фактично першу міжнародну неурядову природоохорон­ну організацію — Міжнародний союз захисту природи (нині —

¹ Кожевников Г. А. Международная охрана природи. — М., 1914. — С. 51; Ану-чин Д. N. Охрана памятников природи. — М., 1914. — С. 39.

751

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

Міжнародний союз збереження природи та природних ресурсів). Цей союз став організатором багатьох міжнародних акцій з охоро­ни «живої» природи й ініціатором прийняття ряду міжнародних документів у цій сфері.

На початку 1960-х років до екологічних проблем безпосередньо долучилася ООН. Резонансною подією у цьому стало прийняття XVII сесією Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 1962 р. резолюції «Економічний розвиток і охорона природи». Вона акцентувала ува­гу світової громадськості на проблемі відносин суспільства і при­роди, яка стала у цей час різко загострюватися.

Держави — члени ООН вказали на безпосередній зв'язок при­роди і економіки, підтвердили, що діяльність з охорони природи, тобто збереження, відновлення, збагачення і раціонального вико­ристання природних ресурсів, відіграє надзвичайно важливу роль в економічному розвитку країн і висловилися за розвиток міжнарод­ного природоохоронного співробітництва.

У червні 1972 р. у Стокгольмі відбулася Конференція ООН з на­вколишнього середовища. Вона прийняла Декларацію принципів, План дій та деякі інші документи. Пропозиції конференції були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і стали початком сучасно­го етапу міжнародного екологічного співробітництва.

Ця конференція знаменувала перехід від концепції охорони природи до концепції охорони навколишнього середовища. Охоро­на цього середовища була визначена як комплексне, глобальне завдання для усіх країн і світового співтовариства в цілому. Вона започаткувала утворення спеціального координаційного і організа­ційного органу — Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Міжнародні проблеми, пов'язані з охороною і поліпшенням на­вколишнього середовища, як проголошує 24-й принцип Декларації Стокгольмської конференції, слід розв'язувати в дусі співробіт­ництва усіх країн, великих і малих, на основі рівноправності.

Спеціальний принцип — 22-й — стосується розвитку міжнарод­ного права навколишнього середовища. Відповідно до нього дер­жави співробітничають із метою подальшого розвитку міжнародно­го права, зокрема відповідальності й компенсації жертвам за за­бруднення та за інші види шкоди, завдані внаслідок діяльності в межах їх юрисдикції, або контролю за навколишнім середовищем у районах за межами дії їх юрисдикції.

752

§ 1. Поняття міжнародного права навколишнього середовища

У 1981 р. під егідою ЮНЕП у Монтевідео (Уругвай) була про­ведена спеціальна нарада урядових експертів з розвитку права на­вколишнього середовища. Вона прийняла відповідну програму дій на перспективу. Нею, зокрема, було передбачено удосконалення міжнародно-правового регулювання відносин, що стосуються транскордонного забруднення водних джерел і атмосферного повітря, руйнування озонового шару землі, компенсації шкоди, за­вданої екологічними правопорушеннями.

У сучасний період міжнародне право навколишнього середови­ща складається з масиву різноманітних за своїх характером міжна­родно-правових документів. Станом на 2003 р. до списку міжна­родних договорів у галузі навколишнього середовища, який веде ЮНЕП, було включено 238 назв¹. Правознавці-екологи називають значно більші цифри. За даними М. Бринчука, зокрема, нині діє понад 2 тис; багатосторонніх і 3 тис. двосторонніх міжнародно-правових актів екологічного характеру². Очевидно, що до цих актів віднесені і ті, які тільки частково стосуються екологічних питань.

Водночас у системі міжнародно-правової охорони навколиш­нього середовища значно більшу регулюючу роль, ніж на націо­нальному рівні, відіграють принципи міжнародного права. У поєд­нанні з правовими нормами вони визначають зміст міжнародного права навколишнього середовища.

Міжнародне право навколишнього середовища — нова й одна з найбільш динамічних галузей (підгалузей) міжнародного права. їй властиві усі риси останнього. Проте міжнародне право навколиш­нього середовища має і свою специфіку, зумовлену насамперед предметом правового регулювання.