Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Консервація земель Залуження й заліснення Фактичною підставою для порушення процесу щодо консервації землі має слугувати Фінансування робіт з консервації земель За рахунок коштів землевласників і землекористувачів До надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зокрема, нале­жать До надзвичайних ситуацій природного характеру За всіх особливостей тих чи інших надзвичайних ситуацій їм вла­стиві чотири головні ознаки XX. Правове регулювання 2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

тизсувного захисту, передбачених законодавством України. Забо­роняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Власники зе­мельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зо­бов'язані здійснювати грунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земель­них ділянок і довкілля в цілому.

Деградовані та малопродуктивні землі відповідно до ЗК України підлягають консервації. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок шляхом при­пинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення (ст. 172 ЗК України).

Консервація земель — це виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно за­довільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні.

При цьому віднесення сільськогосподарських угідь до деградо-ваних, малопродуктивних та техногенно забруднених земель відбу­вається з урахуванням основних показників, що характеризують грунтові властивості і зумовлюють необхідність їх консервації (еро-дованість, скелетність, легкий гранулометричний склад, важкий гранулометричний склад, гумусованість, реакція Ґрунтового розчи­ну, вміст рухомого алюмінію, вміст увібраного натрію, засолення, карбонатність, фізична деградація, хімічне чи радіоактивне забруд­нення). Ці властивості мають враховуватися диференційовано за­лежно від природно-сільськогосподарської зони (Додаток до Порядку консервації земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 17 жовтня 2002 р.).

Консервація деградованих і забруднених земель є природоохо­ронним заходом (п. 31 Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів), вона спрямована на охорону земель і підвищення родючості грунтів.

Проведення консервації земель стимулюється державою. На весь період тимчасової консервації земельних ділянок землевлас­ники та землекористувачі звільняються від плати за землю.

690

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до ... екомережі ...

д сільськогосподарським товаровиробникам компенсується недо­одержана частка доходу внаслідок консервації деградованих, мало­продуктивних, а також техногенно забруднених земель (ст. 27 За­кону України «Про охорону земель»).

Консервація земельних ділянок є тимчасовим заходом, що здійс­нюється шляхом припинення господарського використання землі на заздалегідь визначений термін та її залуження або заліснення.

Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України» від 29 квітня 1998 р. серед основних заходів щодо розвитку агропромислового комплексу, спрямованих на зупинення спаду виробництва сільськогосподарсь­кої продукції з метою забезпечення внутрішніх потреб держави в продуктах харчування, сировині та збільшення їх експортного по­тенціалу передбачено заходи з оптимізації розораності за рахунок вилучення з активного господарського обороту 1 млн. га найбільш еродованих схилових земель, застосування ґрунтозахисних систем землеробства на площі 6,9 млн. гектарів.

Залуження й заліснення належать до заходів щодо меліорації зе­мель. Відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» (2000 р.) залуження належить до заходів культурно-технічної меліорації, що передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб (ст. 5), а заліснення є заходом агролісотехнічної меліорації, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на за­безпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень, при цьому лісомеліоративні системи форму­ються як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження (забез­печують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм) чи лінійні (полеза­хисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і вод­ної ерозій та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогос­подарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюю­чих лісосмуг (ст. 8).

Останнє положення цілком відповідає п. 2 Правил відновлення лісів і лісорозведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р., який передбачає проведен-

691

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

ня робіт з лісорозведення на землях, не вкритих лісовою рос­линністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутос­хили, піски, пустища тощо).

Фактичною підставою для порушення процесу щодо консервації землі має слугувати:

• порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землет­
  русів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копа­
  лин тощо; еродованих земель, перезволожених земель з підвище­
  ною кислотністю або засоленістю та грунтів, забруднених хімічни­
  ми речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для
  здоров'я людей;
  
• наявність малопродуктивних земель, грунти яких характери­
  зуються негативними природними властивостями, низькою ро­
  дючістю;
  
• наявність небезпечних, радіоактивно забруднених або забруд­
  нених важкими металами та іншими хімічними елементами земель
  тощо.
  

Межі земельних ділянок, які консервують, закріплюються у на­турі (на місцевості) межовими знаками. У місцях, де межі збігають­ся з існуючими природними елементами організації території (до­рогами, лісосмугами, каналами, валами, валами-дорогами тощо), межові знаки не ставляться.

Після закінчення строку консервації земель, визначеного про­ектом консервації, комісія, (до складу якої входять представники відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради), місцевого органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції, власника земельної ділянки) проводить обсте­ження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію: або щодо повернення земель до попереднього використання, або що­до продовження термінів консервації, або інші пропозиції, спря­мовані на їх раціональне та екологічно безпечне використання.

Загальнодержавні й регіональні програми консервації земель можуть розроблятися на замовлення зацікавлених органів виконав­чої влади (місцевого самоврядування). Після погодження і затверд-

692

Рекомендована література

ження цих програм відповідними органами виконавчої влади (місцевого самоврядування) розробка проектів консервації земель та їх упровадження (реалізація) здійснюються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

За наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) про виділення рівноцінної земельної ділянки взамін земель, які стали екологічно небезпечними, економічно неефективними, техногенно забрудне­ними не з їх вини.

Фінансування робіт з консервації земель здійснюється відповідно до ст. 55 Закону «Про охорону земель». Так, за рахунок місцевих бю­джетів здійснюються:

• проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­
  вації земель;
  
• заходи щодо відновлення стану еродованих, деградованих і
  порушених з їх вини земель та органічно поєднаних з ними інших
  природних ресурсів і об'єктів довкілля, запобігання заростанню
  сільськогосподарських угідь бур'янами, чагарниками і дрібно­
  ліссям.
  

За рахунок коштів землевласників і землекористувачів здійсню­ються:

• проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­
  вації земель;
  
• заходи щодо відновлення стану еродованих, деградованих і
  порушених з їх вини земель та органічно поєднаних з ними інших
  природних ресурсів і об'єктів довкілля.
  

Рекомендована література

1. Використання техногенно-забруднених земель // Науково-
   практичний коментар Земельного кодексу України. — К., 2004.
   
2. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохорон­
   ного призначення // Науково-практичний коментар Земельного
   кодексу України. — К., 2004.
   
3. Консервація земель // Науково-практичний коментар Зе­
   мельного кодексу України. — К., 2004.
   

693

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

4. Малишева Н. Р. Правовий режим земель природоохоронного,
   оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення
   // Земельне право: Підручник. — К., 2001.
   
5. Малишева Н. Р. Біологічного різноманіття збереження //
   Юридична енциклопедія України: У 6 т. — К., 1998. — Т. 1.
   
6. Малишева Н. Р. Зелена книга України // Юридична енцикло­
   педія України: У 6 т. — К., 1999. — Т. 2.
   
7. Малишева Н. Р. Червона книга України // Юридична енци­
   клопедія України: У 6 т. — К., 2004. — Т. 6.
   
8. Малишева Н. Р., Олещенко В. І., Кузнєцова С. В., Красіліч Н. Д.,
   Карамушка В. І. Правові засади впровадження в Україні Конвенції
   про біорізноманіття / Відп. ред. Малишева Н. Р. — К., 2003.
   
9. Никифоров В. В. Зкологическая сеть Среднего Приднепровья:
   современное состояние и пути оптимизации. — Днепропетровск,
   2003.
   

10. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Основні положення націо­
    нальної політики з питань збереження біологічного та ландшафт­
    ного різноманіття // Біорізноманіття Карпатського біосферного
    заповідника. — К., 1997.
    
11. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Організаційно-правові засади
    збереження біорізноманіття // Біорізноманіття Карпатського біо­
    сферного заповідника. — К., 1997.
    
12. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Міжнародні конвенції та інші
    документи як чинник збереження біологічного та ландшафтного
    розмаїття. Конвенція про біорозмаїття: громадська обізнаність і
    участь. — К., 1997.
    

694

Розділ XX

Правове регулювання відносин щодо надзвичайних екологічних ситуацій

§ 1. Поняття надзвичайної екологічної ситуації

Надзвичайні екологічні ситуації, що виникають внаслідок різного роду причин (господарської чи будь-якої іншої діяльності, аварій, катастроф, стихійних лих), негативно впливають на стан навколишнього природного середовища, є фактором утворення екологічної небезпеки для людини. Трансформування цього явища в юридичну категорію було забезпечено законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», в яких надано визначення над­звичайної екологічної ситуації, зони надзвичайної екологічної ситуації, врегульовано інші питання, пов'язані з ліквідацією наслідків над­звичайних екологічних ситуацій.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зону надзвичайної еколо­гічної ситуації» надзвичайна екологічна ситуація — це надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в на­вколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Із зазначеним визначенням кореспондуються визначення над­звичайних ситуацій, що містяться в інших нормативно-правових актах. Перше таке визначення на законодавчому рівні з'явилося в Законі України «Про цивільну оборону», згідно з яким надзвичай­на ситуація — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою,

695

Розділ XX. Правове регулювання відносин щодо надзвичайних ... ситуацій

стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою по­жежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Потім це визначення з певною модифікацією було включено до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичай­них ситуацій техногенного та природного характеру». У п. 1 ст. 1 цього закону зазначається, що надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на вод­ному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізо­отією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ве­дення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Варіант визначення надзвичайної ситуації включено й до Зако­ну України «Про аварійно-рятувальні служби». У п. 1 ст. 1 закону зазначається, що надзвичайна ситуація — це порушення нормаль­них умов життя і діяльності людей на території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Така розпорошеність на законодавчому рівні визначень поняття «надзвичайна ситуація» пояснюється пристосуванням його до вирішення специфічних завдань, що ставляться перед конкретним законом. При цьому не важко помітити, що у більшості наведених визначень, за винятком тих, що містяться в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», екологічний фактор не є домінуючим. Визначення, що містяться у законах України «Про цивільну оборону», «Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про аварійно-рятувальні служби» розраховані на висвітлення всіх ас­пектів ситуацій, які визнаються надзвичайними за різними обста­винами і не завжди пов'язані з негативним впливом техногенних та природних чинників на екологічні умови життєдіяльності людини.

Так, за класифікацією надзвичайних ситуацій, що надається п. 8 Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, затвердже-

696

§ 1. Поняття надзвичайної екологічної ситуації

ного постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р., відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізня­ють надзвичайні ситуації техногенного, природного та іншого характеру.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зокрема, нале­жать: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, не спровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпеч­них хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйну­вання споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

До надзвичайних ситуацій природного характеру Положення відносить: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградацію ґрунтів чи надр, при­родні пожежі, зміну стану повітряного басейну, інфекційну захво­рюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміну стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Зауважимо, що, наприклад, такі надзвичайні ситуації техноген­ного походження, як пожежі в житлових масивах, транспортні ка­тастрофи, вибухи на промислових об'єктах тощо, далеко не завжди мають своїми наслідками негативні зміни в довкіллі, чи створюють загрозу виникнення таких змін. Деякі з надзвичайних ситуацій природного походження, особливо ті, що мають нетривалий харак­тер (наприклад, ураган, тайфун, землетрус тощо), як правило, пов'язані не стільки з екологічними, скільки з економічними наслідками. Що стосується інфекційної захворюваності людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогоспо­дарських рослин, то визначення заходів щодо їх ліквідації є сфе­рою регулювання санітарно-епідеміологічного, а не екологічного законодавства.

За всіх особливостей тих чи інших надзвичайних ситуацій їм вла­стиві чотири головні ознаки: виникають раптово, розвиваються швидко, призводять до руйнівних та інших негативних наслідків, потребують для їх ліквідації здійснення комплексу надзвичайних заходів. Раптовість не означає, що певних подій, які несуть у собі ризик (імовірність заподіяння) негативних впливів на довкілля, за­подіяння шкоди здоров'ю населення, ніхто не чекає. Навпаки, всі знають, що можливі стихійні лиха (повені, землетруси тощо), тех-

697

Розділ XX. Правове регулювання відносин щодо надзвичайних ... ситуацій

ногенні аварії та катастрофи. До цих подій готуються: запроваджу­ються системи кризового моніторингу за станом довкілля, розроб­ляються плани заходів, які мають зменшити негативні наслідки стихійних сил чи аварій, забезпечити оперативне реагування на да­ного роду техногенно-екологічні ситуації, передбачити всі можливі варіанти захисту населення та територій від дії небезпечних фак­торів надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідацію цих наслідків, визначаються органи, відповідальні за організацію за­ходів, спрямованих на захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, передбачають спеціальні дже­рела фінансування заходів, спрямованих на усунення наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, компенсацію шкоди, що за­подіяна населенню та юридичним особам техногенно-екологічни­ми інцидентами та стихійним лихом.

Варто зазначити, що наведені ознаки надзвичайних ситуацій використовуються і в законодавстві зарубіжних країн при регла­ментації відносин, що виникають внаслідок негативних техноген­них та природних впливів на довкілля. Так, Закон СІЛА про стихійні лиха виділяє такі ознаки лиха, як заподіяння великої шко­ди, необхідність надання екстреної загальнодержавної допомоги. А за Законом про суперфонд та іншими актами екологічного зако­нодавства США надзвичайні дії мають здійснюватися, якщо пору­шення стандартів на викид, скид забруднюючих речовин, розміщення небезпечних матеріалів становлять реальну загрозу для життя людей, їх благополуччя (власності) та навколишнього середовища.

$ 2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації передба­чає умови для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної еко­логічної ситуації і спрямований на запобігання людським і матеріаль­ним втратам, відвернення загрози життю і здоров 'ю громадян, а та­кож усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації (ст. 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситу­ації»).

698

§ 2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правові норми, що забезпечують правовий режим зон надзви­чайної екологічної ситуації, містяться в більш як 200 нормативно-правових актах різного рівня та юридичної сили — в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах центральних органів виконавчої влади. При цьому найбільша регулююча роль і питома вага у відповідній сфері належить нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України.

Аналіз правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, свідчить про те, що вони утворюють складний комплексний пра­вовий інститут, якому притаманні певні риси, що потребують по­глибленого аналізу. Особливістю його є те, що дія його правових норм поширюється на всі сфери економіки, види виробничої та іншої господарської діяльності, де можуть виникнути техногенні інциденти з небезпечними для навколишнього природного середо­вища, здоров'я людей наслідками. Відповідні правові норми містяться в законах України «Про транспорт», «Про трубопро­відний транспорт», «Про пестициди і агрохімікати», «Про повод­ження з радіоактивними відходами», «Про електроенергетику», «Про захист рослин», «Про меліорацію земель», «Про перевезення небезпечних вантажів» тощо.

Характерною рисою цього правового інституту є й поширення його правового регулювання на всі органи державної влади, місце­вого самоврядування, підприємства, установи, організації, грома­дян, що мають забезпечувати організацію і реалізацію заходів що­до реагування на надзвичайні ситуації із небезпечними для довкілля та здоров'я населення наслідками. Таке правове регулю­вання забезпечується, зокрема, Конституцією України (статті 85, 106), законами України «Про міліцію», «Про Збройні Сили Ук­раїни», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про ветеринарну меди­цину», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про Раду національної без­пеки і оборони України», «Про війська Цивільної оборони Ук­раїни», «Про місцеві державні адміністрації», «Про участь грома­дян в охороні громадського порядку і державного кордону»; поста­нови Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про єдину систему запобігання і реагування на надзвичайні ситу-

699

Розділ XX. Правове регулювання відносин щодо надзвичайних ... ситуацій

ації техногенного та природного характеру від 3 серпня 1998 р., Положення про Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах від 18 серпня 1999 р. та ін.

Специфіку аналізованого правового інституту значною мірою визначають норми, що передбачають спеціальні заходи щодо за­побігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій: інфор­маційного, фінансового, матеріально-технічного, аварійно-ряту­вального та іншого характеру. Вони містяться в законах України: «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну таємницю», «Про зв'язок», «Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації», «Про державну підтримку засобів масо­вої інформації та соціальний захист журналістів», «Про затверд­ження завдань Національної програми інформатизації на 1998— 2000 роки», «Про внесення змін до Закону України «Про держав­ну таємницю», «Про радіочастотний ресурс України» тощо. А та­кож зазначені норми містяться в законах України: «Про державний матеріальний резерв», «Про гуманітарну допомогу», «Про форму­вання, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціального захисту населення», «Про аварійно-ряту­вальні служби» та ін.

Значна кількість норм з питань надзвичайних екологічних ситу­ацій міститься в екологічному законодавстві, а саме в законах Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», природоресурсних кодексах та законах (з питань охорони і використання землі, надр, вод, лісу, атмосферного повітря, тваринного світу), в інших норма­тивно-правових актах екологічної спрямованості.

Питання запобігання епідеміям та епізоотіям, надання медичної допомоги у випадках надзвичайних екологічних ситуацій урегульо­вані законодавством України про охорону здоров'я: Основами за­конодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про ветеринарну медицину», «Про карантин рослин» тощо.

Після Чорнобильської катастрофи набуло розвитку як са­мостійний блок законодавство про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Три основні закони, присвячені відповідним проблемам: «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного за-

700

§ 2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

бруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи», «Про загальні засади подальшої експлуа­тації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну без­печну систему», що неодноразово змінювалися і доповнювалися, є основою цієї галузі законодавства. Важливу роль у запобіганні над­звичайним ситуаціям в ядерній галузі відіграють також закони України «Про поводження з радіоактивними відходами» та «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Серед міжнародних багатосторонніх договорів у відповідній сфері важливе значення мають Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій ( 1992 р.), Конвенція про ядерну безпе­ку (1994 р.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 р.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 р.), Конвенція про фізич­ний захист ядерного матеріалу (1980 р.), Конвенція про запобіган­ня забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів з вне­сеними до неї поправками (1994 р.), Об'єднана конвенція про без­пеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку пово­дження з радіоактивними відходами (1997 р.)

Міжнародними документами рекомендаційного характеру у відповідній сфері регулювання є також ряд актів МАГАТЕ, зокре­ма Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами ви­промінювання (1996 р.), Принципи поводження з радіоактивними відходами (1995 р.) тощо.

Питання співробітництва у зазначеній сфері знайшли відобра­ження й у ряді двосторонніх угод України з іншими державами. До них належать, зокрема, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків від 27 жовтня 1998 р.

Центральне ядро законодавства України про правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації становлять норми, що визначають підстави для оголошення окремої місцевості такою зоною. До цих підстав, зокрема, належать:

— негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або унеможливлюють прожи-

701

Розділ XX.