Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Моніторинг земель XII. Правова Планування використання та охорони земель як функція держав­ного управління На загальнодержавному рівні планування територій здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми планування території України Планування територій на регіональному рівні Планування територій на місцевому рівні Важливим напрямом планування використання земель є їх природ­но-сільськогосподарське районування. Державний земельний кадастр Облік земель за кількістю Облік земель за якістю охоплює всі категорії земель Економічна та нормативна грошова оцінка земель

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган вико­навчої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Автоном­ної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Моніторинг земель як функція державного управління землями являє собою систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Залежно від охоплених спо­стереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі ви­ди: національний (охоплює всю територію країни); регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов); локальний (на територіях ниж­че регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

В Україні ведення моніторингу земель уперше було передбаче­но ЗК в 1990 р. Однак фактично систематичні спостереження за станом земельних ресурсів розпочалися в нашій країні після за­твердження Кабінетом Міністрів України 20 серпня 1993 р. Поло­ження про моніторинг земель.

Згідно з законодавством України об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд країни незалежно від форм власності на зем­лю та використання земель. Моніторинг земель передбачає веден­ня систематичних спостережень за станом усіх земель, виявлення змін в їх стані, а також оцінки: стану використання угідь, полів, Ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розви­ток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарсь­ких угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами; стану берего­вих ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротех­нічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зай­нятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами пально-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промислови­ми об'єктами.

395

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

У процесі ведення моніторингу земель застосовуються різні ви­ди спостереження за станом земельних ресурсів. Залежно від терміну та періодичності проведення спостереження поділяють на базові, періодичні та оперативні. Базові спостереження здійсню­ються на початковій стадії спостереження з метою фіксації стану об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу зе­мель. До періодичних належать спостереження, що здійснюються з періодичністю 12 чи більше місяців. Нарешті, оперативні спосте­реження ведуться у разі виявлення змін у стані земель з метою їх фіксації. Оперативні спостереження здійснюються, як правило, з меншим, ніж періодичні, інтервалом часу.

Здійснення моніторингу земель покладено на Держкомзем України за участю Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища України, Мінагрополітики України, Української академії аграрних наук та Національного космічного агентства України.

Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного фонду оцінюються шляхом аналізу результатів ряду послідовних спостережень і порівняння одержаних показників. Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється, по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і пе­редається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь зе­мельних ресурсів та Республіканського комітету по земельних ре­сурсах Автономної Республіки Крим. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомен­дації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої вла­ди, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Планування використання та охорони земель як функція держав­ного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулю­вання використання територій, яка полягає в розробці та затверд­женні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється за­будова та використання земель населених пунктів та прилеглих до них земель.

В Україні така діяльність регулюється ЗК, законами «Про осно­ви містобудування», «Про планування та забудову територій»

396

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

(2000 р.) та іншими правовими актами. Відповідно до законодавст­ва планування територій у нашій країні здійснюється на загально­державному, регіональному та місцевому рівнях.

На загальнодержавному рівні планування територій здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні напрями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєво­го середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, державні пріоритети розвитку систем розселен­ня, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструк­тури. Генеральна схема розробляється Кабінетом Міністрів Ук­раїни та затверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України затверд­жена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р. і розрахована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з текстових та графічних матеріалів, у яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Гене­ральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002—2010 рр.) передбачається: удоско­налення законодавчого, наукового, інформаційного, проектного, організаційного забезпечення планування території на загально­державному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генераль­ної схеми; здійснення першочергових заходів щодо планування те­риторії, які забезпечуватимуть досягнення найбільшого еко­номічного, соціального та екологічного ефекту. На другому етапі (2011—2020 рр.) передбачається здійснення решти заходів щодо планування території, які випливатимуть з Генеральної схеми. За­безпечення реалізації Генеральної схеми покладено на Кабінет Міністрів України, а також на центральний орган виконавчої вла-Ди з питань будівництва та архітектури.


Планування територій на регіональному рівні полягає в розроблен­ні та затвердженні Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та районними радами схем планування територій Авто­номної Республіки Крим, відповідно областей та районів. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи Реалізації державної політики в галузі забудови територій, а також історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особ­ливості відповідних регіонів, їх етнічні та культурні традиції.

397

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

Планування територій на місцевому рівні є процесом розробки та затвердження генеральних планів населених пунктів, схем плану­вання територій на місцевому рівні та іншої містобудівної доку­ментації (детального плану території, плану червоних ліній, проек­ту забудови території тощо). Планування територій на місцевому рівні здійснюється органами самоврядування відповідних населе­них пунктів, а в містах Києві та Севастополі — відповідними міськими державними адміністраціями, яким такі повноваження делеговані законом.

Важливим напрямом планування використання земель є їх природ­но-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ те­риторії з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Тому використання й охорона сільськогосподарських угідь мають здійснюватися відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського району­вання визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель». Відповідно до постанови, за результатами робіт з районування (зонування) зе­мель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображають­ся такі дані: а) природно-сільськогосподарського — структура зе­мельних (у тому числі сільськогосподарських) угідь, ґрунтовий по­крив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також де-градованих і малопродуктивних грунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських куль­тур тощо. Ці схеми (карти) використовуються для визначення еко­логічно чистих зон виробництва сировини для дитячого і дієтично­го харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини; б) еколого-економічного — ступінь пере­творення природного середовища внаслідок антропогенного впли­ву, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характе­ристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього наван­таження, несприятливі природно-антропогенні процеси та еколо-го-економічна оцінка території; в) протиерозійного — стан еродо-ваності грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка,

398

.

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

природні та антропогенні передумови розвитку ерозії. На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозування процесів ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів; г) еколо­гічного — забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.

Нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні виконання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Згідно зі статтями 29—30 Закону України «Про охорону земель» стандартизація та нормування у сфері використання та охорони зе­мель передбачає прийняття відповідними органами влади норма­тивних документів (терміни, поняття класифікації; методи, мето­дики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості грунтів; вимоги що­до раціонального використання та охорони земель тощо) та стан­дартів.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в порядку, вста­новленому Законом України «Про стандартизацію» (2001 р.). Від­повідно до закону стандартизація являє собою діяльність, що поля­гає в установленні положень для загального і багаторазового засто­сування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у тор­гівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Мета стан­дартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в забезпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нор­мативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, Допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Поряд зі стандартизацією в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Воно полягає у прийнятті

399

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

нормативів, перелік яких встановлений ЗК України: а) оптималь­ного співвідношення земельних угідь; б) якісного стану грунтів; в) гранично допустимого забруднення грунтів; г) показників дегра­дації земель та грунтів.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону земель» нормати­ви оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному, в тому числі сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розора-ності земельних угідь сільськогосподарського призначення. До цих нормативів належать: а) нормативи оптимального співвідношення земель сільськогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів; б) нормативи оптимального співвідношення сільськогос­подарських угідь інтенсивного (рілля) та ощадливого (багаторічні насадження, сіножаті, пасовища) використання тощо (ст. 32). Нор­мативи якісного стану грунтів встановлюються для здійснення ефективного контролю за якісним станом грунтів сільськогоспо­дарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському ви­робництві, та запобігання їх виснаженню. Ці нормативи встанов­люються для різних типів грунтів і визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи гранично допустимого забруднення грунтів запрова­джуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздо­ровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допустимо­го забруднення Грунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення грунтів радіоактивними речовинами (ст. 31 Закону «Про охорону земель»).

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного кон­тролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх ста­ну (ст. 34 Закону «Про охорону земель»).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про стандартизацію» суб'єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети стандарти­зації; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. До останніх

400

.

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

належать Держкомзем України та Мінприроди України, які можуть затверджувати стандарти у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів. Що стосується нормативів у галузі охорони зе­мель та відтворення родючості грунтів, то їх встановлення є ком­петенцією Кабінету Міністрів України (ст. 165 ЗК України). Про­те нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних ре­човин у грунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ре­сурсів (ст. 167 ЗК України).

Слід також зазначити, що застосування стандартів та норма­тивів у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів мо­же здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. На­приклад, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути визна­чені обов'язки орендаря щодо дотримання в процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її використання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовува­тися через укладення та виконання договорів на рекультивацію зе­мель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

За роки незалежності в Україні ще не були прийняті вітчизняні стандарти чи нормативи у галузі охорони земель та відтворення ро­дючості ґрунтів. Однак законодавство не виключає можливості за­стосування стандартів у галузі використання та охорони земель, які були прийняті органами влади колишнього СРСР, якщо вони не суперечать законодавству України. Так, можуть застосовуватися такі стандарти СРСР, як: ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Грунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднен­ня»; ГОСТ 17.4.2.01—81 «Охорона природи. Ґрунти. Номенклатура показників придатності порушеного шару грунтів для землюван-ня»; ГОСТ 17.4.2.03—86 «Охорона природи. Ґрунти. Паспорт грунтів»; ГОСТ 17.4.3.02—85 «Охорона природи. Ґрунти. Вимоги Щодо охорони родючого шару ґрунту при здійсненні земляних робіт»; ҐОСТ 17.4.3.03-85 «Охорона природи. Ґрунти. Загальні ви­моги до методів визначення забруднюючих речовин» та ін.

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурса­ми являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних за­ходів, спрямованих на забезпечення встановлення меж: території адмі­ністративно-територіальних утворень, меж: охоронних зон, місцево­стей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних ділянок.

401

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: а) вста­новлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; б) розроб­ку загальнодержавної і регіональних програм використання та охо­рони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обгрунту­вання встановлення меж територій з особливими природоохорон­ними, рекреаційними і заповідними режимами; ґ) складання про­ектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; д) складання проектів відведення земельних діля­нок; є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних діля­нок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін, упо­рядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза­ної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторсько­го нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Таким чином, мета землеустрою має яскраво виражений земле-охоронний характер. Вона полягає у забезпеченні охорони земель­них ресурсів у об'єкта навколишнього природного середовища, створення сприятливого екологічного середовища та формування раціональної системи використання земель як засобу виробництва та операційного базису для розселення людей та виробничої інфра­структури.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК, законами України «Про землеустрій» (2003 р.), «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (2004 р.) та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону «Про землеустрій» об'єктами земле­устрою є: територія України; території адміністративно-тери­торіальних утворень або їх частин; території- землеволодінь та зем­лекористувань чи окремі земельні ділянки. Законом також перед­бачене обов'язкове та добровільне здійснення землеустрою. Земле­устрій обов'язково проводиться в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охо­рони земель; б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою,

402

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місце­вості) меж земель, обмежених у використанні й обмежених (обтя-жених) правами інших осіб (земельні сервітути); г) організації но­вих і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних про­цесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторин­ного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисло­вими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних зе­мель (ст. 20 Закону «Про землеустрій»). В решті випадків земле­устрій може здійснюватися за бажанням власників та користувачів земельних ділянок.

Підставою для проведення землевпорядних робіт можуть бути рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юри­дичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористу­вачами) та розробниками документації із землеустрою, а також су­дові рішення. Проте здебільшого землеустрій здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Незалежно від того, хто ініціював проведення землеустрою, підготовлена землевпорядна документація підлягає державній екс­пертизі, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про дер­жавну експертизу землевпорядної документації» (2004 р.). Згідно зі ст. 7 закону виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у органах Держкомзему України і мають високу квалі­фікацію та спеціальні знання. Закон дозволяє проведення такої експертизи і науковими працівниками та іншими висококваліфіко­ваними спеціалістами, які залучаються органами Держкомзему України до її проведення відповідно до закону.

Після проведення відповідної експертизи проект землеустрою підлягає затвердженню. У ст. 186 ЗК встановлений порядок затвер­дження землевпорядних проектів. Так, прогнозні матеріали, техні-ко-економічні обгрунтування використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому в завданнях на їх розробку, розглядаються і затверджуються відпо-

403

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

відними органами виконавчої влади або місцевого самоврядуван­ня. Ними ж затверджуються і проекти утворення нових землево­лодінь і землекористувань після їх погодження із заінтересованими власниками землі та землекористувачами. Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про їх надання (продаж) та вилучення (викуп). Проекти внутрішньогосподарського землеустрою колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських коопе­ративів та інших сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств після погодження їх з власниками землі і землекорис­тувачами затверджуються сільськими, селищними, міськими рада­ми або районними державними адміністраціями. Нарешті, робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, їх раціональним використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів. Зміни до таких проектів вносяться лише з дозволу останніх. У всіх інших випадках зміни до землевпорядних документів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органів влади, які за­твердили ці проекти.

Затверджені в установленому порядку проекти землеустрої підлягають перенесенню в натуру (на місцевість). Перенесення проекту в натуру передбачає закріплення на місцевості меж зе­мельних ділянок та встановлення межових знаків. Після затверд­ження та перенесення в натуру проекту землеустрою власникові землі чи землекористувачеві видається документ, що посвідчує йо­го права на земельну ділянку.

Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробни­кам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в уста­новленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язкови­ми для виконання органами державної влади та місцевого само­врядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпоряд­ними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету Ук­раїни, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

404

§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів

Державний земельний кадастр є функцією державного управління земельним фондом, за допомогою якого держава також здійснює вплив на процес забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Історично земельний кадастр з'явився в силу об'єктивної необхідності в отриманні відомостей про землю як про першоджерело матеріальних благ. З виникненням держави земля стала одним із джерел державних доходів і відтак об'єктом спеціального оподаткування. Однак у сучасних умовах земельний кадастр набув більш широкого значення і розглядається як систе­ма дій по обліку, опису та оцінці земель з метою отримання відо­мостей про землю для запровадження земельного оподаткування, раціонального використання та охорони земельних ресурсів країни.

Правові засади державного земельного кадастру визначені у статтях 193—204 ЗК України. Згідно з його ст. 194 призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інфор­мацією органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також грома­дян з метою регулювання земельних відносин, раціонального ви­користання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за вико­ристанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. За змістом державний земельний кадастр включає відомості й документи про правовий режим земель, їх розподіл серед землевласників і земле­користувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, а та­кож дані про якісну характеристику земель та їх народногоспо­дарську цінність. Дані земельного кадастру використовуються у процесі законодавчого регулювання земельних відносин, реалізації Державою функцій державного управління земельним фондом, а також при вчиненні громадянами та юридичними особами дій що-До реалізації їх земельних прав та обов'язків.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом Ук­раїни, Республіканським комітетом по земельних ресурсах АРК, головними обласними управліннями земельних ресурсів, Київським та Севастопольським міськими державними уп­равліннями земельних ресурсів, а також районними відділами зе­мельних ресурсів. Ведення земельного кадастру здійснюється за Рахунок коштів державного, республіканського (Автономної Рес-

405

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

публіки Крим) і місцевих бюджетів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлений Положенням про порядок ве­дення державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р.

Зазначеним Положенням регулюється порядок обліку земель за їх кількістю та якістю. Облік земель за кількістю ведеться по земле­власниках і землекористувачах. При цьому виділяють: землі в ме­жах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані й осушені землі; землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподат­ковуються.

Облік земель за якістю охоплює всі категорії земель і містить: а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; б) характе­ристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гуму­су і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, кру­тизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солон­цюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, за­брудненням продуктами хімізації сільського господарства і техно­генними факторами, зокрема, радіаційним забрудненням; в) харак­теристику культуртехнічного стану природних кормових угідь; г) лісотипологічну характеристику лісових угідь; ґ) класифікацію земель населених пунктів за функціональним призначенням; д) ха­рактеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспорт­ною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Важливу роль в обліку земель за якістю відіграє бонітування грунтів, тобто поділ їх на групи за якістю, що визначається балами бонітету (за шкалою від 1 до 100 балів). Бонітування ґрунтів про­водиться на основі даних про їх природні властивості, що мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогос­подарських культур.

Економічна та нормативна грошова оцінка земель провадиться залежно від їх категорій. Так, оцінка сільськогосподарських угідь провадиться за їх продуктивністю, окупністю затрат і дифе­ренціальним доходом. Економічна та нормативна грошова оцінка інших категорій земель провадиться за їх місцеположенням, еко-406