Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Правова охорона земель Розділ XII. Правова охорона Основним завданням правової охорони земель Регулююча функція правової охорони земель Стимулююча функція правової охорони земель XII. Правова охорона Контрольна функція правової охорони земель Каральна функція правової охорони земель 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів Особливій правовій охороні підлягають Особливість правової охорони земель природно-заповідного фонду полягає у їх власнісному статусі. Важливою особливістю правової охорони земель оздоровчого при­значення Перша зона Друга зона округу санітарної охорони курорту

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 1. Земля як об'єкт охорони та використання

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель приро­доохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно-го призначення.

Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збе­реження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичай­но важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій, які закріплені в чинному законодавстві, зокрема, шля­хом: законодавчого регулювання земельних відносин; розробки та реалізації загальнодержавної та місцевих програм раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони зе­мельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними захо­дами; передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надан­ня їх у користування, вилучення (викупу) земель для суспільних потреб; державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме май­но; поділу земельного фонду країни на категорії земель та визна­чення цільового призначення земельних ділянок; організації зем­леустрою; ведення державного земельного кадастру; здійснення моніторингу Грунтів; здійснення державного контролю за викори­станням та охороною земель.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель полягає у встанов­ленні правил раціонального використання земельних ресурсів. Пе­редусім такі правила встановлюються у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального викорис­тання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допустимого антропогенного навантаження на земельні ресурси. Так, у статтях 91 та 96 ЗК визначені обов'язки осіб, що використовують земельні ділянки. Власники землі й зем­лекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі, дотримуватися обмежень, пов'язаних із встановленням охоронних зон, зберігати протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем тощо.

366

§ 1. Земля як об'єкт охорони та використання

_і

Характерним проявом здійснення регулюючої функції держави у галузі охорони земель є встановлення навколо окремих земельних ділянок та територій охоронних зон, в яких обмежуються госпо­дарська та інша діяльність людей саме в інтересах охорони земель. Так, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природ­них об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих ан­тропогенних впливів (ст. 112 ЗК). Навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні спо­руди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності створюються зони санітар­ної охорони зазначених об'єктів. У межах цих зон забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК). Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм із метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх вод­ності в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, тобто природоохоронні території з ре­жимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захис­них смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах заборо­няється: а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залу­ження і заліснення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз від­починку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування зва­лищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; Д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. А об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Ті з них, які не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 61 ЗК).

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запрова­дженні економічних стимулів раціонального використання та охо­рони земельних ресурсів. Такі стимули передбачені в ст. 205 ЗК, згідно з якою економічне стимулювання раціонального викорис-

367

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

тання та охорони земель спрямовано на підвищення заінтересова­ності власників і користувачів земельних ділянок у виконанні ви­мог законодавства щодо охорони земельних ресурсів. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає: а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, перед­бачені загальнодержавними та регіональними програмами викори­стання і охорони земель; б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для віднов­лення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; г) компен­сацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Контрольна функція правової охорони земель полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охоро­ною земель. Провідна роль у здійсненні такого контролю належить Державній інспекції з контролю за використанням та охороною зе­мель — урядовому органу державного управління, який діє у складі Держкомзему України. Крім того, державний контроль за викори­станням та охороною земель здійснюють Міністерство охорони на­вколишнього природного середовища України, Державний комітет лісового господарства України, Міністерство охорони здоров'я Ук­раїни та інші центральні органи виконавчої влади. Нарешті, ЗК України на органи місцевого самоврядування покладений обов'язок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, які перебувають у комунальній власності. Орга­ни місцевого самоврядування можуть також призначати громадсь­ких інспекторів з контролю за використанням та охороною земель з-поміж громадян, які не є посадовими особами відповідних ор­ганів влади.

Каральна функція правової охорони земель проявляється у вста­новленні санкцій за порушення правил раціонального використан­ня і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства. Санкції за порушення норм земельного законодав­ства застосовуються судами, а також державними інспекторами з

368

§ 1. Земля як об'єкт охорони та використання

контролю за використанням і охороною земель та деякими інши­ми посадовими особами.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель після прийняття ЗК є стандартизація і нормування в галузі викори­стання земель. Стандартизація і нормування здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на грун­ти та окремі території, а також вимоги щодо допустимого сільсько­господарського освоєння земельного фонду країни. З цією метою в Україні застосовуються нормативи: оптимального співвідношен­ня земельних угідь; якісного стану грунтів; гранично допустимого забруднення грунтів; показники деградації земель та грунтів. Охо­рона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності поруше­них земель.

Згідно з ЗК при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару фунту, власники земельних ділянок та земле­користувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення її про­дуктивності та інших якостей. Нарешті, деградовані і малопродук­тивні землі, господарське використання яких є екологічно небез­печним та економічно неефективним, підлягають консервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення в забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недотриманні передбачених законодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і кримінальної відповідальності.

Конституційні положення щодо охорони землі деталізуються в нормах земельного законодавства. Вимоги законодавства щодо охорони земель реалізуються шляхом закріплення у правових нор­мах правил раціонального використання земельних ділянок, регла­ментації функцій державного управління земельним фондом краї­ни, а також шляхом встановлення заходів юридичної відповідаль­ності за порушення земельного законодавства.

369

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

$ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

Переважна більшість земель країни перебуває у власності або користуванні громадян, а також приватних, державних та кому­нальних юридичних осіб. Тому законодавство надає важливого значення в галузі використання та охорони земель саме власникам та користувачам земельних ділянок. Передусім законодавство виз­начає загальні обов'язки суб'єктів права власності та права корис­тування на землю. Так, згідно зі статтями 91 та 96 ЗК власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати вико­ристання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог за­конодавства про охорону довкілля; в-) своєчасно сплачувати зе­мельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних зе­мельних ділянок та землекористувачів; г) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місце­вого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) дотри­муватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із вста­новленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати ге­одезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Зазначені обов'язки суб'єктів права власності та права користу­вання землею є загальними, оскільки поширюються на викорис­тання та охорону всіх земель України. Однак земельний фонд на­шої країни не є однорідним. Він поділяється на дев'ять категорій земель. Категорія земель являє собою частину земельного фонду, використання якої має здійснюватися з дотриманням певних пра­вових вимог, які відображають соціально-економічне та екологічне її призначення. У зв'язку з цим правова охорона відображає поділ земель України за їх категорійною належністю та цільовим призна­ченням на окремі групи. Так, відповідно до ст. 19 ЗК в Україні виділяють такі категорії земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призна­чення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісово-

370

§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

го фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транс­порту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Використання та охорона кожної з зазначених категорій земель регулюються як загальними, так і спеціальними нормами земель­ного права, які враховують соціально-економічну та екологічну специфіку земель кожної категорії. Причому частка спеціальних норм земельного права в регулюванні суспільних відносин щодо використання земель різних категорій є досить великою. Тому закріплені в статтях 91 та 96 ЗК обов'язки власників та користу­вачів земельних ділянок не є вичерпними. Законодавчими актами передбачені й інші їх обов'язки щодо використання та охорони земель.

Таким чином, правове регулювання використання та охорони земель України враховує поділ її земельного фонду на окремі кате­горії земель. Крім того, в межах кожної категорії земель можуть бу­ти землі, вимоги щодо використання та охорони яких істотно відрізняються від вимог, що поширюються на всі землі відповідної категорії. Так, у складі земель сільськогосподарського призначен­ня виділяють меліоровані сільськогосподарські угіддя, тобто угіддя, на яких штучно регулюється водний режим (шляхом зрошення по­сушливих земель, осушення перезволожених земель і т.п.). У зв'яз­ку з необхідністю проведення на таких землях штучного регулю­вання їх водного режиму меліоровані землі виділяють як окремий об'єкт правової охорони в складі земель сільськогосподарського призначення. Аналогічно можна виділити землі, що охороняються за особливими правилами, й у складі інших категорій земель.

Загальні вимоги щодо цільового призначення та цільового ви­користання і охорони кожної категорії земель проявляються в їх назвах. Однак характер використання земельних ділянок, що нале­жать навіть до однієї категорії, може істотно різнитися. Тому зе­мельним законодавством встановлені вимоги цільового використан­ня земель, дотримання яких є важливим засобом забезпечення ре­алізації завдань раціонального використання та охорони земельного фонду як у цілому, так і окремих категорій земель зокрема.

Цільове призначення земель означає, що надана громадянинові чи юридичній особі земельна ділянка у власність чи користування, в тому числі в оренду, має використовуватись відповідно до цільо­вого призначення цієї ділянки. Наприклад, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадя-

371

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

нам для ведення фермерського господарства, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Якщо ділянка призначена для садівництва, то громадянин не може використовувати її для ведення фермерсько­го господарства і навпаки. Тим паче, громадянин не може викори­стовувати таку земельну ділянку для несільськогосподарських цілей, наприклад, для будівництва магазину, майстерні тощо.

Цільове призначення земельних ділянок встановлюється упов­новаженими державою органами і не може змінюватися власника­ми землі та землекористувачами самостійно. Згідно зі ст. 20 ЗК Ук­раїни віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у ко­ристування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Таким чином, цільове призначення земель є ефективним засо­бом впливу держави на використання та охорону земель. З допо­могою нього держава регулює процес розподілу земель країни на категорії та відповідно характер використання земельного фонду країни для задоволення різних суспільних потреб.

Так, згідно зі ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфрас­труктури або призначені для цих цілей. До таких земель належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші за­хисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фон­ду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасо­вої консервації тощо).

ЗК України забезпечує охорону та раціональне використання земель сільськогосподарського призначення насамперед шляхом встановлення переліку осіб, які можуть їх використовувати. Зокре­ма, зазначені землі можуть передаватися у власність та надаватися в користування: а) громадянам — для ведення особистого селянсь­кого господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випа-

372

§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

сання худоби, ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва; б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогоспо­дарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передо­вого досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогоспо-дарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства. Водночас землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним грома­дянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Слід зазначити, що одним із основних завдань правової охоро­ни земель України є збереження сільськогосподарського земельного фонду. Тому ст. 23 ЗК України передбачено, що землі, придатні відповідно до даних державного земельного кадастру для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. А для будівництва промис­лових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, ма­ють надаватися переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Аналогічне положення міститься і в ст. 36 Закону України «Про охорону земель», в якій зазначено, що у разі вилучення (викупу) земель сільськогоспо­дарського призначення для несільськогосподарських потреб забез­печується пріоритет максимального збереження продуктивних зе­мель.

Крім збереження площ земель сільськогосподарського призна­чення, завданням правової охорони земель є також збереження та підвищення виробничих та екологічних властивостей даної кате­горії земель. Так, згідно зі ст. 26 Закону України «Про охорону зе­мель» на землях сільськогосподарського призначення має прово­дитися природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, про­тиерозійне та інші види районування (зонування) земель, які пе­редбачають: а) поділ земель за цільовим призначенням з урахуван­ням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських

373

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки; б) установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони); в) визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу; г) установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або грунтів з ураху­ванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони). З проведенням природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районуван­ня (зонування) земель конкретизуються і обов'язки їх власників та користувачів щодо раціонального використання та охорони земель.

Важливим напрямом правової охорони та використання земель сільськогосподарського призначення є. закріплення в законодавстві вимог щодо охорони Грунтів таких земель. Так, згідно зі ст. 37 зако­ну власники та користувачі земельних ділянок, в тому числі орен­дарі, зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості Грунтів, передбачені нормативно-правовими актами України. При цьому стаття містить пряму заборону на таке використання зазна­чених земель, яке призводить до погіршення їх якості. А в ст. 47 закону міститься заборона щодо розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Крім того, ст. 37 закону передбачено, що на землях сільського­сподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: а) вирощування певних сільськогосподарських культур, застосу­вання окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; б) розорювання сіножатей, пасовищ; в) використання деградованих, малопродуктивних, а також техно­генно забруднених земельних ділянок; г) необгрунтовано інтенсив­ного використання земель. Власники та користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення зобов'язані дотриму­ватися зазначених заборон та обмежень.

До земель житлової та громадської забудови ЗК України (ст. 38) відносить земельні ділянки в межах населених пунктів, які викори­стовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Вико-

374

§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

ристання та охорона таких земель здійснюється відповідно до ге­нерального плану населеного пункту, іншої містобудівної докумен­тації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням дер­жавних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудо­ви. Правовою базою здійснення заходів щодо охорони та викори­стання земель житлової та громадської забудови є закони України «Про основи містобудування» та «Про планування і забудову тери­торій»; Типові регіональні правила забудови, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політи­ки України від 10 грудня 2001 р., Державні санітарні правила пла­нування та забудови населених пунктів, затверджені наказом МОЗ України від 19 червня 1996 р. та деякі інші правові акти.

Особливій правовій охороні підлягають землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Землями природ­но-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природ­ними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохо­ронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні те­риторії та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі при­родно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, кому­нальній або приватній власності. Однак їх використання та охоро­на мають здійснюватись у повній відповідності з чинним законо­давством, зокрема законами України «Про охорону навколишньо­го природного середовища», «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни», «Про Загальнодержавну програму формування національ­ної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» (2000 р.), «Про екологічну мережу» тощо.

Особливість правової охорони земель природно-заповідного фонду полягає у їх власнісному статусі. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд» території природних заповід­ників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші при-Родні ресурси, надані національним природним паркам, є власні­стю українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони —

375

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним пар­кам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності ук­раїнського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Що стосується ботанічних садів, дендро­логічних парків та зоологічних парків, створених до прийняття цього закону, то вони також не підлягають приватизації. Водночас у разі зміни форми власності на землю (приватизації землі), на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відпо­відною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Принциповим положенням законодавства про землі природно-заповідного фонду є те, що на таких землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Землі тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть використо­вуватися лише у природоохоронних, науково-дослідних, оздоров­чих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. За­значені основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання ху­доби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів (ст. 9\ Закону України «Про природно-заповідний фонд»).

Правовий режим охорони та використання земель природно-за­повідного фонду не є однорідним навіть у межах територій об'єктів природно-заповідного фонду одного й того ж виду. Наприклад, згідно зі ст. 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд» для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних ком­плексів згідно з функціональним зонуванням. Зокрема, в межах

376



§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

біосферного заповідника виділяються заповідна і біосферна зони та зона антропогенних ландшафтів. Заповідна зона включає ту ча­стину території біосферного заповідника, яка призначена для збе­реження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, ге­нофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Буферна зона охоплює території заповідника, виділені з метою за­побігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Нарешті, зона антропогенних ландшафтів біосферно­го заповідника включає території традиційного землекористуван­ня, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекре­ації та інших видів господарської діяльності. Крім того, в межах те­риторії біосферних заповідників можуть виділятися зони регульо­ваного заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з до­держанням вимог законодавства щодо їх охорони.

Одним із основних напрямів посилення правової охорони зе­мель природно-заповідного фонду на сучасному етапі розвитку країни є прийняття законодавства про національну екологічну мере­жу. Згідно зі ст. З Закону України «Про екологічну мережу» вона являє собою єдину територіальну систему, яка утворюється з ме­тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетично­го фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природ­ного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні.

Слід зазначити, що до складу екологічної мережі належать не тільки землі природно-заповідного фонду. Як передбачено ст. 5 за­кону, до складових структурних елементів екомережі включають: ^а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі вод­ного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісо­вого фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насаджен-

377

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

ня, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпо­чинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинно­сті, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земель­ні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають при­родні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тварин­
ного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсив­
ного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоак­
тивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають
окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Водночас формування екомережі підпорядковане саме розв'язанню проблеми збільшення частки заповідної території у складі земель України та підвищення рівня її захищеності від ант­ропогенних впливів. У зв'язку з цим у складі екомережі виділяють ключові території, буферні зони, сполучні території та відновлю--вальні території екомережі (ст. 16 Закону України «Про екологічну мережу»). До ключових територій екомережі належать території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжна­родного значення, інші території, в межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси. Буферні зони екомережі охоплюють території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Сполучні території екомережі — це території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Нарешті, відновлювані території екомережі складають порушені землі, деградовані й малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, а також інші території, важливі з погляду формування просторової цілісності екомережі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про екологічну мережу» включення територій та об'єктів екомережі до відповідних пе­реліків здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у по­рядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. І хоча

378

§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони роз­ташовані, власники і користувачі територій та об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, зобов'язані виконува­ти заходи щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно зба­лансованого та раціонального використання.

Правова охорона земель оздоровчого призначення поширюється на землі, що мають природні лікувальні властивості, які викорис­товуються або можуть використовуватися для профілактики захво­рювань і лікування людей (ст. 47 ЗК України). Важливі положен­ня правової охорони земель оздоровчого призначення викладені в Законі України «Про курорти» (2000 р.). Згідно з законом землі оз­доровчого призначення поділяються на курорти та лікувально-оздо­ровчі місцевості. Курорт являє собою освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єкта­ми інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Відповідно до ст. 4 закону за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на курорти державного та місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медич­ної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцево­го значення належать природні території, що мають загальнопоши-рені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою ліку­вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А ліку­вально-оздоровча місцевість — це природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу ли­манів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Тому згідно зі ст. 12 зазначеного закону забудова курортів має здійсню­ватися відповідно до затверджених у встановленому законодавст­вом порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної до­кументації. При цьому закон забороняє будівництво на курортах

379

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та жит­лового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори.

Важливою особливістю правової охорони земель оздоровчого при­значення є те, що на територіях лікувально-.оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Метою санітарної охорони курортів є збере­ження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, за­побігання забрудненню, пошкодженню та передчасному висна­женню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Округ санітарної охорони являє собою територію земної по­верхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту (ст. 28 закону). В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що на­лежать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні во­ди, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. У разі використання пов'язаних між собою ро­довищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встанов­люватись єдиний округ санітарної охорони.

Встановлення меж округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів не передбачає вилучення (викупу) відповідних земельних ділянок у їх користувачів чи власників. Компетенція ор­ганів, які встановлюють зазначені межі, залежить від статусу ку­рорту. Так, згідно зі ст. 29 закону межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення за­тверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними тери­торіями державного значення. А межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверд­жуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими рада-

380

§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

ми одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Правовий режим округу санітарної охорони курорту не є одна­ковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. ЗО закону за ступе­нем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та тре­тю (зона спостережень).

Перша зона — суворого режиму охоплює місця виходу на поверх­ню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких викорис­товується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. На території зони суворого режиму забороняється: а) користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ре­сурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні ліку­вальні фактори курорту та його екологічний баланс; б) прокладен­ня кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубо­проводів, інших комунікацій; в) спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; г) скидання дренажно-скидних та стічних вод; ґ) влаштування стоянок авто­мобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); д) влаш­тування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; є) проїзд автотранспорту, не пов'язаний з об­слуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; є) постійне і тимчасо­ве проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечу­ють використання лікувальних факторів). Водночас на території першої зони округу санітарної охорони курорту дозволяється про­вадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікуваль­них факторів, на підставі науково обгрунтованих висновків і ре­зультатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, про-тикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали (ст. 31).

381

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

Друга зона округу санітарної охорони курорту — зона обмежень — охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунто­вих вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до ро­довища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-ку­рортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного за­конодавства та правил, передбачених для округу санітарної охоро­ни курорту, може призвести до погіршення природних і лікуваль­них факторів курорту.

На території другої зони забороняється: а) будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; б) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з без­посереднім упорядкуванням території; в) спорудження поглинаю­чих колодязів, створення полів підземної фільтрації; г) забруднен­ня поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; г) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, ґрунтових вод, повітря; д) розміщення складів пестицидів і міне­ральних добрив; є) здійснення промислової вирубки зелених наса­джень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і ліку­вальних факторів; є) скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 32 закону усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та ка­налізацію. Туалети у приватних будинках в обов'язковому порядку мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджують­ся та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами.

382

-