Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Збори за забруднення навколишнього природного Розділ X. Бкономіко-правовий механізм природокористування та охорони Окремо встановлюються нормативи зборів за 4. Екологічне страхування Об'єктом екологічного страхування Підставою для виникнення страхових відносин Страхова сума Страхове відшкодування Виплата страхового відшкодування здійснюється в разі подання страхувальником страховику таких документів 5. Екологічний аудит Таким чином У результаті роботи щодо проведення екологічного аудиту скла­дається звіт Звіт екологічного аудиту є власністю його замовника і підставою для прийняття ним відповідних рішень. Рекомендована література У найбільш загальному вигляді Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення ...

знаходяться земельні ділянки; 30% коштів від земельного податку, що надійшли на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку спеціально уповноважених органів; 10% — на спеціальних бюджетних рахун­ках областей (Закон України «Про плату за землю»);

— збір за спеціальне використання надр при видобуванні корис­них копалин загальнодержавного значення — 40% — до державно­го бюджету; у бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя — 60; за спеціальне використання та ви­добування корисних копалин місцевого значення — у бюджети Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя — 100; за пошук та розвідку родовищ корисних копалин: у Держав­ний бюджет — 80, у бюджети Автономної Республіки Крим, обла­стей, міст Києва і Севастополя — 20; за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) еко­номічної зони — 100% до державного бюджету (ст. 31 Кодексу про надра України).

За чинним законодавством відповідні збори та платежі мають направлятися на: фінансування заходів щодо раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості грунтів (ст. З Закону «Про плату за землю»); фінансування охорони вод та відтворення водних ресурсів (ст. 30 Водного кодексу України), ви­конання робіт щодо відтворення лісів, проведення лісогосподарсь­ких заходів та утримання лісів у належному санітарному стані (ст. 91 Лісового кодексу України).

Збори за забруднення навколишнього природного середовища. Ці збори розглядаються в екологічному праві як один із економічних стимулів для підприємств-природокористувачів, діяльність яких пов'язана із негативним впливом на навколишнє природне середо­вище. Природа зазначених зборів полягає в офіційному визнанні державою того, що безвідходного виробництва поки що не існує, і підприємства здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмо­сферне повітря чи їх скиди у водойми, утворюють і розміщують відходи. Така діяльність буде правомірною лише за умови дотри­мання такими підприємствами передбачених законодавством еко­логічних і гігієнічних нормативів. Підприємства-забруднювачі по­винні бути обладнані відповідними спорудами, устаткуванням та пристроями для очищення викидів і скидів забруднюючих речовин або їх знешкодження, приладами контролю за кількістю і складом

317

Розділ X. Бкономіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

таких речовин, за характеристиками шкідливих факторів і, крім то­го, сплачувати податкові збори за забруднення довкілля. Природо-користувачі, які не зацікавлені постійно сплачувати високі ставки зборів, можуть впроваджувати заходи щодо зменшення забруднен­ня навколишнього середовища. Ці заходи можуть проявлятися у різних формах: вдосконаленні технології виробництва, будівництві більш ефективних очисних споруд, підвищенні вимог до працівників щодо забезпечення трудової та технологічної дис­ципліни тощо.

Встановлення та справляння збору за забруднення навколиш­нього природного середовища передбачено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 44), Водним кодексом України (ст. ЗО), Законом України «Про відходи» (ст. 39) та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища поділяється на такі види:

• збір за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин
  стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
  
• збір за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні
  об'єкти;
  
• збір за утворення і розміщення відходів.
  

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і лімітів розміщення відходів.

Під лімітами викидів (скидів) забруднюючих речовин ро­зуміють фіксовані обсяги забруднюючих речовин, дозволених до викиду (скиду) юридичними і фізичними особами у навколишнє середовище.

Під розміщенням відходів чинне законодавство розуміє зберіган­ня та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Закон «Про охорону навколишнього при­родного середовища» при встановленні збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачав тільки збір за розміщення відходів. З прийняттям Закону України «Про відходи» правове регулювання відносин у сфері діяльності, пов'язаної із ут­воренням відходів, їх зберіганням, обробленням, утилізацією та ви­даленням, знешкодженням та захороненням, значно розширилося. Ліміти на утворення та розміщення відходів визначаються для

318

_І

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення ...

підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на ут­ворення та розміщення відходів регулює ліміт на утворення відходів і ліміт на розміщення відходів. Ліміт на утворення відходів являє собою максимальний обсяг відходів, на який у власника відходів є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження то­що) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території Автономної Ре­спубліки Крим, областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються:

• у випадках, коли це призводить до забруднення природних
  ресурсів республіканського значення, територій інших областей, —
  Мінприроди України;
  
• в інших випадках — у порядку, що встановлюється Верхов­
  ною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими
  (міст загальнодержавного значення) радами, за поданням органів
  Мінприроди України.
  

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення (підприємствами) встановлюються терміном на п'ять років і дово­дяться до платників. Для пересувних джерел забруднення чинне за­конодавство поки що лімітів забруднення не передбачає.

На законодавчому рівні ще не розроблено нормативно-право­вих актів щодо встановлення та стягнення збору за скиди промис­лових та інших стічних вод у системи каналізації, розробка яких є на сьогодні нагальною потребою, особливо для виконання не­обхідних умов щодо приєднання до Європейського Союзу. Обсяги скидів при проведенні планового ремонту каналізаційних мереж включаються до загального ліміту скидів, нараховуються за погод­женням з органами Мінприроди. У разі перевищення погоджено­го обсягу скидів та порушення умов їх проведення збір справ-

319

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

ляється як за понадлімітні скиди. При цьому збитки, заподіяні на­вколишньому природному середовищу, відшкодовуються в уста­новленому законодавством порядку.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення цих зборів визначається Кабінетом Міністрів України. А саме: встановлення нормативів збору та його стягнення за забруднення навколишньо­го природного середовища більш детально регламентується Поряд­ком встановлення нормативів збору за забруднення навколишньо­го природного середовища і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р., а та­кож Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за за­бруднення навколишнього природного середовища, затвердженою Мінекоресурсів України та ДПА України 9 серпня 1999 р.

Нормативи збору за викиди, скиди та розміщення відходів — це фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих ре­човин та розміщених відходів, які встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Окремо встановлюються нормативи зборів за:

• скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, за вики­
  ди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами за­
  бруднення, викиди стаціонарними джерелами забруднення залеж­
  но від класу небезпечності та установлених орієнтовно безпечних
  рівнів впливу;
  
• викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним
  транспортом, морськими та річковими суднами, залізничним
  транспортом;
  
• скиди основних забруднюючих речовин у водні об'єкти, у
  водні об'єкти залежно від концентрації забруднюючих речовин та
  нормативи збору за розміщення відходів (сума визначається залеж­
  но від ступеня небезпечності відходів).
  

Залежно від об'єкта розміщення забруднюючих речовин до нормативів плати застосовується коефіцієнт чи ставка нормативу, збільшена в декілька разів. Так, при скиданні забруднюючих речо­вин у закриті водоймища (озера, ставки) .норматив збору збіль­шується у 1,5 раза; при захороненні забруднюючих речовин у гли­бокі підземні водоносйі горизонти, що не містять прісних вод, — застосовується коефіцієнт 10. За викиди пересувними джерелами забруднення встановлюється норматив збору залежно від виду пального та виду транспорту.

320 \

\

§ 4. Екологічне страхування

Враховуючи місцеві умови, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим, обласні, міські (міст загальнодержавного значення) ради за поданням Мінприроди можуть збільшувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за забруднення довкілля.

Збори за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливо­го впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів обчислюються у п'ятикратному розмірі і стя­гуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. За відсутності у платника збору затверджених лімітів викидів, скидів чи розміщення відходів збір також стягується у п'ятикратному розмірі.

Кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між місцевими (сільськими, селищни­ми, міськими), обласними та республіканським Автономної Рес­публіки Крим, а також Державним фондами охорони навколиш­нього природного середовища у співвідношенні відповідно 20, 50 і ЗО %, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища — у співвідношенні 70 і ЗО % та мають використовуватися виключно на природоохоронні цілі.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середо­вища обчислюються платниками збору самостійно наростаючим підсумком з початку року та подаються щоквартально до органів державної податкової служби за місцем реєстрації платника разом із іншими обов'язковими податками та зборами.

Платники збору несуть відповідальність за повноту, пра­вильність обчислення та своєчасність подання розрахунків до відповідних органів.

$ 4. Екологічне страхування

Останнім часом набуває свого розвитку такий елемент еко-номіко-правового механізму природокористування, як екологічне страхування. Саме екологічне страхування може стати одним із ефективних методів заохочення та створення умов економічного стимулювання для суб'єктів господарської діяльності з метою за-

11 5-200 321

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

побігання і зменшення шкоди навколишньому природному сере­довищу.

На сучасному етапі ринок страхових відносин в Україні досить розвинутий. Створена нормативно-правова база, яка є основою для функціонування страхових компаній, що належать до недер­жавного сектору економіки. Але система екологічного страхування тільки починає зароджуватися, хоча таке страхування було перед­бачено Законом України «Про охорону навколишнього природно­го середовища» ще у 1991 р. Особливістю будь-якого ринкового господарства є розвинута мережа страхування різних ризиків, пе­редусім екологічних як найбільш небезпечних для людини. Таке страхування може бути як добровільним, так і обов'язковим, але насамперед має поширюватися на відповідальність суб'єктів госпо­дарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небез­пеку, що пов'язана з експлуатацією промислових підприємств, магістральних та промислових нафто- і газотрубопроводів та інших об'єктів транспорту, поводженням з небезпечними відходами тощо або має особливе значення для охорони навколишнього природно­го середовища, життя та здоров'я людей та пов'язаного з цим за­хисту майнових прав юридичних і фізичних осіб. Для відшкодуван­ня шкоди, спричиненої в результаті такої діяльності, а також для компенсації витрат на рятування життя людей, майна фізичних та юридичних осіб саме завдяки системі екологічного страхування можна створити необхідні фінансові умови, що забезпечать страхо­ве відшкодування. А тому в системі економіко-правового ме­ханізму екологічне страхування розглядається як економічна га­рантія фінансового забезпечення охорони довкілля.

Екологічному страхуванню присвячена ст. 49 Закону «Про охо­рону навколишнього природного середовища», яка не дає його визначення, а передбачає можливість здійснення такого страхуван­ня у двох формах: добровільного страхування та обов'язкового дер­жавного страхування. Можуть існувати також інші види страхуван­ня громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і ор­ганізацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення на­вколишнього природного середовища та погіршення якості при­родних ресурсів. Відповідно до зазначеного закону порядок еко­логічного страхування має встановлюватися законодавством Ук­раїни. На сьогодні настала нагальна потреба у прийнятті Закону України «Про екологічне страхування».

322

§ 4. Екологічне страхування

Для визначення поняття екологічного страхування звернемось до загального визначення страхування у Законі України «Про стра­хування» (1996 р.), відповідно до якого страхування — це вид цивільно-правових відносин захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових ви­падків), визначених договором страхування або чинним законодав­ством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом спла­ти громадянами та юридичними особами страхових платежів (стра­хових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

На відміну від цивільно-правового екологічне страхування є особливим видом еколого-правових відносин, метою якого є по­вний або частковий захист майнових інтересів громадян та юри­дичних осіб (страхувальників) у разі погіршення екологічної ситу­ації внаслідок техногенних аварій чи катастроф, що стало резуль­татом заподіяння шкоди довкіллю. Страховий випадок при еко­логічному страхуванні пов'язується із екологічним ризиком і на­стає в разі заподіяння шкоди природним об'єктам і ресурсам, жит­тю та здоров'ю людей, майну фізичних і юридичних осіб у резуль­таті аварійного забруднення довкілля. Можуть бути також й інші випадки, які зумовлюють виконання страховиком обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування на користь по­терпілих третіх осіб.

Причому умовою настання такого страхового випадку, а отже, і видачі страхового відшкодування є: а) раптовість його настання, тобто неможливість здійснення будь-яких запобіжних заходів; б) ненавмисне забруднення навколишнього природного середови­ща, що сталося внаслідок техногенної аварії чи катастрофи, тобто відсутність умислу з боку забруднювача.

Страхове відшкодування страхувальникам та третім особам при екологічному страхуванні має відбуватися за рахунок Екологічного фонду страхових гарантій, який створюється шляхом повного або часткового об'єднання страхових фондів страхових кампаній, що здійснюють екологічне страхування, з метою поліпшення умов за­безпечення їх страхових зобов'язань перед страхувальниками.

Таким чином, екологічне страхування — це особливий вид стра­хових правовідносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб (страхувальників) у разі настання певних подій у про­цесі здійснення господарської діяльності, які можуть виникати за на-

323

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

явності екологічного ризику (страхових випадків), визначених чинним законодавством або договором екологічного страхування за рахунок Екологічного фонду грошових гарантій.

Суб'єктами екологічного страхування є:

• страховики — страхові організації, які утворені відповідно до
  законодавства України про страхування і отримали в установлено­
  му порядку ліцензію на здійснення екологічного страхування;
  
• страхувальники — фізичні чи юридичні особи, що згідно з
  законодавством уклали зі страховиками договори екологічного
  страхування;
  
• треті особи, яким заподіяна шкода погіршенням стану
  навколишнього природного середовища внаслідок техногенних
  аварій чи катастроф.
  

Об'єктом екологічного страхування є ризик цивільної відповідальності, який проявляється у пред'явленні страховику майнових претензій фізичними або юридичними особами відповідно до норм цивільного та екологічного законодавства про відшкодування шкоди у разі виникнення випадку, на який прово­дилось екологічне страхування.

Підставою для виникнення страхових відносин є договір еко­логічного страхування,.укладений між страховиком та страхуваль­ником, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати завдану шкоду в межах страхової суми, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У договорі екологічного страхування обов'язково мають бути зазначені такі умови: найменування сторін, об'єкт страхування, страховий випадок, розмір страхової суми, розмір страхових внесків, права та обов'язки страховика, права та обов'язки страху­вальника, порядок здійснення страхових виплат, випадки відмови у виплаті страхового відшкодування, строк дії договору, юридична відповідальність сторін тощо.

Страхова сума — це загальна грошова сума, в межах якої стра­ховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Страхова сума встановлюється на основі результатів проведення екологічного аудиту або оцінки потенційної шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок аварійного забруднення довкілля, що визначається на основі такс, нормативів та інших нормативно-правових документів.

324

§ 4. Екологічне страхування

Страхові внески виплачуються страхувальником на основі стра­хових тарифів, методики їх розрахунку та мінімальних розмірів страхових сум, що затверджуються у визначеному законодавством порядку. На підставі даних про оплату страхових внесків видається страхове свідоцтво (поліс), що оформляється відповідно до вимог законодавства України та є формою договору страхування. З мо­менту видачі полісу договір екологічного страхування вступає в си­лу. Строк дії договору екологічного страхування, як правило, вста­новлюється на один рік з правом його пролонгації на умовах, виз­начених у договорі.

Умови страхування екологічної відповідальності передбачають також встановлення для страховика граничних сум страхового відшкодування (ліміту відповідальності страховика) та частки збитків, яка не відшкодовується страховиком (франшиза), порядок та умови виплати страхового відшкодування.

Страхове відшкодування — це виплата, яку здійснює страховик на користь третіх осіб у разі настання страхового випадку. Страхо­ве відшкодування в обов'язковому екологічному страхуванні не може перевищувати розмір прямих збитків, заподіяних третім осо­бам аварійним забрудненням навколишнього природного середо­вища, та ліміт відповідальності страховика у разі його встановлен­ня у договорі страхування.

Виплата страхового відшкодування здійснюється в разі подання страхувальником страховику таких документів:

• страховий акт (аварійний сертифікат), складений страхови­
  ком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром), яка
  згідно із законодавством України має право визначати причини
  настання страхового випадку та розмір шкоди, заподіяної
  аварійним забрудненням навколишнього природного середовища.
  Розмір заподіяної шкоди визначається на основі відповідних такс,
  методик, інших нормативно-правових та методичних документів,
  які затверджуються відповідно до законодавства, а в разі відсут­
  ності таких документів — на основі експертних оцінок;
  
• документальне підтвердження факту настання страхового ви­
  падку;
  
• заяви, пред'явлені у зв'язку з страховим випадком;
  
• інші документи, які передбачені договором екологічного
  страхування та мають значення для підтвердження.
  

На підставі договору екологічного страхування не підлягає відшко­дуванню шкода:

325

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

• заподіяна життю, здоров'ю та майну людей, що перебувають
  у трудових відносинах із страхувальником;
  
• пов'язана з генетичними наслідками, спричиненими забруд­
  ненням навколишнього природного середовища.
  

Якщо стосовно страхувальника на момент настання страхового випадку діяли інші договори екологічного страхування щодо одно­го ризику аварійного забруднення навколишнього природного се­редовища, то кожен страховик виплачує третім особам страхове відшкодування пропорційно частці страхової суми згідно з укладе­ним договором екологічного страхування у загальній страховій сумі у межах завданої шкоди.

£ 5. Екологічний аудит

У перекладі з англійської слово «аудит» (аисіії) означає пере­вірку, ревізію бухгалтерських книг, документів тощо стосовно фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з ме­тою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Екологічний аудит як інструмент екологічного права і охорони навколишнього середовища набув поширення у світі, проте є но­вим для нашої країни. Закон України «Про екологічний аудит» прийнято у 2004 р. Він визначає правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення еко­логічної обґрунтованості діяльності суб'єктів господарювання.

За цим законом екологічний аудит проводиться в процесі при­ватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми влас­ності чи конкретних власників об'єктів, а також для потреб еко­логічного страхування, в разі передачі об'єктів державної та кому­нальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім се­редовищем, а також здійснення іншої діяльності.

З урахуванням видів діяльності, в рамках яких проводиться екологічний аудит, визначаються його зміст та мета. Стосовно змісту екологічного аудиту слід зазначити, що, як і фінансовий аудит, екологічний аудит являє собою систему перевірки суб'єкта господарювання, який є об'єктом екологічного аудиту. На відміну

326

§ 5. Екологічний аудит

від фінансового аудиту, під час якого здійснюється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства, екологічний ау­дит включає перевірку, збирання та об'єктивне оцінювання даних для встановлення відповідності визначених видів діяльності, за­ходів, умов, системи управління навколишнім природним середо­вищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища. Зокрема, предметом перевірки екологічного аудиту є інформація щодо збо­ру за спеціальне використання прісних водних ресурсів на підприємстві, про дотримання дозволених обсягів викидів забруд­нювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерела­ми, характеристика роботи установок очистки газу, інформація про рекультивацію порушених земель і поводження з родючим шаром грунту, утворення та розміщення відходів на підприємстві, про за­бруднення навколишнього природного середовища, наявність збитків протягом визначеного періоду діяльності підприємства, за­вданих державі внаслідок порушення природоохоронного законо­давства. При перевірці встановлюються поточні витрати на еко­логічні збори, вартість основних виробничих фондів охорони на­вколишнього природного середовища та розмір витрат на їх капітальний ремонт, а також поточні витрати на охорону природи та збори за природні ресурси тощо.

Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення додер­жання законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. У процесі проведення екологічного аудиту вирішуються такі ос­новні завдання:

• збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробни­
  чої діяльності об'єкта екологічного аудиту та формування на її ос­
  нові висновку екологічного аудиту;
  
• встановлення відповідності об'єктів екологічного аудиту ви­
  могам законодавства про охорону навколишнього природного се­
  редовища та іншим критеріям екологічного аудиту;
  
• оцінка впливу діяльності об'єкта екологічного аудиту на стан
  навколишнього природного середовища;
  
• оцінка ефективності, повноти і обгрунтованості заходів, що
  вживаються для охорони навколишнього природного середовища
  на об'єкті екологічного аудиту.
  

327

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

Таким чином, екологічний аудит — це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного ауди­ту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для вста­новлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, си­стеми управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколиш­нього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Оскільки екологічний аудит як елемент економіко-правового механізму — нове правове явище для національного законодавства, його досить часто ототожнюють із екологічною експертизою. А то­му слід окреслити відмінність між екологічною експертизою і еко­логічним аудитом. Це два окремі види діяльності, які суттєво розрізняються за своїм змістом, метою проведення і правовими наслідками, які випливають з факту їх здійснення.

Екологічна експертиза — це державна функція, яку здійснюють спеціально уповноважені державні органи. Кінцевою метою еко­логічної експертизи, на яку спрямований її висновок, є, як прави­ло, прийняття адміністративного акта, реалізація якого може нега­тивно вплинути на стан навколишнього природного середовища: дозволити чи ні певну проектувально-будівельну, інвестиційну або іншу діяльність, відкрити фінансування об'єкта чи ні. На відміну від цього екологічний аудит здійснюється фахівцями аудиторами, що отримали дозвіл на здійснення такого виду діяльності (сер­тифікат), до фахового рівня і морально-етичних якостей яких повинні ставитися особливі умови. Кінцевою метою проведення екологічного аудиту є встановлення відповідності діяльності підприємства чи іншого об'єкта вимогам екологічного законодав­ства.

Якщо екологічну експертизу можна назвати попереджувальним екологічним контролем за діяльністю, що планується до здійснен­ня, то екологічний аудит потрібен у процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності чи конкретних власників, для потреб екологічного страхування та в деяких інших специфічних сферах.

Екологічний аудит проводить екологічний аудитор, яким є юридична або фізична особа, що має право на здійснення відповідної діяльності і уповноважена суб'єктом господарювання на його проведення. Тобто підставою для проведення екологічно­го аудиту є договір, який укладається між замовником — суб'єктом

328

§ 5. Екологічний аудит

господарювання чи іншим уповноваженим органом відповідно до законодавства та виконавцем екологічного аудиту — аудитором.

Проте забороняється проведення екологічного аудиту органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, особам, яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Забороняється також здійснення такого аудиту господарських об'єктів екологічним аудиторам, якщо вони мають акції цих об'єктів або в іншій формі мають безпосереднє відношення до них.

У договорі сторони фіксують всі істотні умови щодо встанов­лення об'єкта аудиту, якими можуть бути окремі підприємства чи їх підрозділи, об'єднання підприємств, інші господарські об'єкти чи системи управління якістю навколишнього природного середо­вища; визначення кола питань, які стануть предметом перевірки аудитора, умови фінансування, порядок передачі замовнику ре­зультатів екологічного аудиту, який готується у формі звіту (вис­новку), та інші умови (права та обов'язки сторін, строки, умови відповідальності тощо).

Екологічний аудит може поділятися за формою на доб­ровільний і обов'язковий, за видом — на внутрішній і зовнішній. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника (власника) об'єкта екологічного аудиту. Обов'язковий екологічний аудит здійснюється щодо екологічно небезпечних об'єктів у передбачених законодавством випадках. До таких ви­падків належать (частина третя ст. 12 Закону України «Про еко­логічний аудит»):

• банкрутство;
  

• приватизація, передача в концесію об'єктів державної та ко­
  мунальної власності;
  
• передача або придбання в державну чи комунальну
  власність;
  
• передача у довгострокову оренду об'єктів державної або ко­
  мунальної власності;
  
• створення на основі об'єктів державної та комунальної влас­
  ності спільних підприємств;
  

• екологічне страхування об'єктів;
  

• завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до
  закону та в інших випадках, передбачених законодавством
  України.
  

329


Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

Якщо проведення екологічного аудиту відбувається на замов­лення підприємства (установи, організації) для його власних по­треб, такий аудит відносять до внутрішнього екологічного аудиту. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення сто­ронніх осіб, заінтересованих суб'єктів, якими можуть бути органи виконавчої влади.

Замовник екологічного аудиту має право вільно визначати ви­конавців екологічного аудиту; давати виконавцю відповідно до за­конодавства завдання на проведення перевірки; одержувати інфор­мацію про хід екологічного аудиту; розпоряджатися звітами еко­логічного аудиту для своїх потреб. До обов'язків замовника еко­логічного аудиту належать забезпечення фінансування проведення екологічного аудиту, своєчасне приймання та оплату виконаних робіт; надання виконавцям екологічного аудиту наявної в нього інформації, у разі необхідності — письмових чи усних пояснень щодо об'єкта екологічного аудиту; недопущення дій щодо приму­шування виконавця до зміни форм і методів роботи чи висновків екологічного аудиту, а також виконання інших обов'язків відповідно до законодавства України, пов'язаних з проведенням екологічного аудиту.

До особи, що проводить екологічний аудит, та її професійних якостей, як зазначалося," встановлюються певні вимоги. Екологіч­ним аудитором може бути особа, яка має вищу освіту, спеціальну підготовку, досвід роботи у сфері охорони навколишнього природ­ного середовища упродовж визначеного строку, сертифікат на пра­во здійснення екологічного аудиту тощо. Незалежність екологічного аудитора гарантується законом. Якщо екологічний аудит здійсню­ється юридичною особою, статутом якої передбачений цей вид діяльності, то в штаті її має бути хоча б один екологічний аудитор. При проведенні екологічного аудиту виконавець має право само­стійно визначати його методи відповідно до законодавства та умов договору; отримувати документи, матеріали та інші відомості, наявні у замовника та у об'єкта екологічного аудиту, необхідні для його проведення; викладати у звіті про екологічний аудит, що здійсню­ється групою екологічних аудиторів, свою окрему думку, якщо вона не збігається з загальними висновками; залучати за необхідності на договірних засадах фахівців відповідного профілю, не покладаючи на них відповідальності за висновки екологічного аудиту.

Виконавець екологічного аудиту зобов'язаний його проводити з додержанням вимог внутрішнього розпорядку об'єкта еко-

330

,

§ 5. Екологічний аудит

логічного аудиту; повідомляти замовника про всі виявлені випадки порушення чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища, стандартів, норм, правил і відхилення від вимог щодо ведення звітності та її складання; інформувати відповідні спеціально уповноважені органи з питань охорони на­вколишнього природного середовища про виявлену у процесі про­ведення екологічного аудиту загрозу аварійної ситуації; додержува­тися встановлених законодавством та договором на проведення екологічного аудиту вимог щодо конфіденційності інформації, яка отримана або стала йому відома під час проведення перевірки об'єкта. Крім того, виконавець екологічного аудиту повинен нести юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок непра­вомірних дій при проведенні екологічного аудиту.

У результаті роботи щодо проведення екологічного аудиту скла­дається звіт, який має містити:

• загальні відомості про об'єкт та замовника екологічного
  аудиту;
  
• підстави проведення екологічного аудиту, його мету, завдан­
  ня, програму та обсяг виконаних робіт;
  
• відомості про виконавців екологічного аудиту;
  
• перелік основних законодавчих актів та інших нормативних
  документів, для перевірки на відповідність яким проводився еко­
  логічний аудит;
  
• характеристику фактичного стану об'єкта екологічного ауди­
  ту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природо­
  охоронної діяльності, систем екологічного управління підпри­
  ємств, стану природоохоронного обладнання та споруд (час уста­
  новлення, амортизація, придатність), відомості про сплату еко­
  логічних зборів і платежів (стан, можливості, заборгованість),
  оцінка збитків, заподіяних навколишньому природному середови­
  щу, стану екологічної звітності на предмет відповідності її фактич­
  ним екологічним показникам;
  
• висновки екологічного аудиту щодо виявлених невідповідно­
  стей екологічних характеристик об'єкта екологічного аудиту вимо­
  гам законодавчих актів та інших нормативних документів;
  
• відомості щодо організацій та осіб, яким надається звіт.
  

За погодженням між замовником і виконавцем звіт про еко­логічний аудит може включати рекомендації щодо заходів, яких необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

331

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони ...

Звіт екологічного аудиту є власністю його замовника і підставою для прийняття ним відповідних рішень.

Висновки обов'язкового екологічного аудиту враховуються при визначенні умов приватизації об'єктів державної власності, що здійснюють діяльність, яка становить підвищену екологічну небез­пеку, екологічного страхування об'єктів, що здійснюють таку діяльність, передачі або придбанні об'єктів у державну власність та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Методичне забезпечення організації еколого-аудиторської діяльності та проведення екологічного аудиту здійснює централь­ний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього при­родного середовища за участю заінтересованих центральних ор­ганів виконавчої влади.

Встановлюється також відповідальність за порушення законодав­ства про екологічний аудит. Особи, винні в:

• порушенні встановленого законодавством порядку проведен­
  ня екологічного аудиту;
  
• наданні свідомо неправдивих відомостей про екологічні
  наслідки діяльності об'єкта екологічного аудиту;
  
• проведенні екологічного аудиту особами, які не мають сер­
  тифікатів;
  
• діях, спрямованих на примушення виконавця екологічного
  аудиту до зміни форм, методів роботи або висновків екологічного
  аудиту;
  
• підготовці свідомо та завідомо неправдивого висновку еко­
  логічного аудиту;
  
• порушенні вимог закону щодо державної чи комерційної
  таємниці, а також конфіденційності результатів екологічного ауди­
  ту, якщо інше не встановлено договором чи законом, — підляга­
  ють притягненню до дисциплінарної, адміністративної чи криміна­
  льної відповідальності відповідно до закону.
  

Виконавець екологічного аудиту несе відповідальність за ма­теріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій при проведенні екологічного аудиту відповідно до закону.

Рекомендована література

1. Економіко-правові питання екології / Шемшученко Ю. С, Малишева Н. Р., Єрофеєв М. І. та ін. — К., 1996.

332


Рекомендована література


333

Розділ XI

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

§ 1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої.

Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідаль­ність має і специфіку, зумовлену особливостями екологічного пра­вопорушення як обов'язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випли­вають зі специфіки екологічної сфери. Це стало приводом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідаль­ності як самостійного виду поряд з адміністративною, криміналь­ною, цивільно-правовою та дисциплінарною'. Але для цього немає достатніх підстав, бо фактично немає правових санкцій, які не охоплювалися б адміністративною, кримінальною, цивільно-пра­вовою та дисциплінарною відповідальністю. Та й віднесення тих або інших правопорушень до групи екологічних зовсім не означає, що за їх вчинення мають застосовуватись якісь особливі еколого-правові санкції.

¹ Петров В. В. Зкологическое право. — М., 1995. — С. 263; Ерофеев Б. Е. Зко-логическое право России. — М., 1999. — С. 299.

334

§ 1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за ... правопорушення

В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідаль­ності як інтегрованого методу галузі екологічного законодавства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальності в даній сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених видів юридичної відповідальності та в інших сферах суспільних відносин. Утім, не слід ігнорувати вживання терміна «еколого-правова (екологічна) відповідальність», але не у значенні такої відповідальності як окре­мого виду, а як комплексного правового інституту застосовуваних в екологічній сфері адміністративної, кримінальної, цивільно-пра­вової та дисциплінарної відповідальності.

Екологічний відтінок юридичної відповідальності конкретно виявляється в екологічному правопорушенні — протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує встановлений екологічний право­порядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відпо­відальність.

Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, еко­логічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних оз­нак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушен­ня як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукуп­ність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них на­лежать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона правопорушення.

У найбільш загальному вигляді під об'єктом (предметом) еко­логічного правопорушення розуміють комплекс суспільних правовідно­син екологічного характеру, які складають екологічний правопорядок У країні. У складі цього комплексу виділяють загальний і спеціальні об'єкти екологічних правопорушень. Загальний об'єкт стосується правовідносин, пов'язаних з охороною навколишнього природно­го середовища в цілому. Про цей об'єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування і експлуатації споруд без систем захисту довкілля.

Категорію спеціальних об'єктів екологічних правопорушень складають групи однорідних суспільних відносин по охороні й

335

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

раціональному використанню землі, надр, вод, лісів та іншої рос­линності, природних територій і об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій сто­сується саме цих об'єктів екологічних правопорушень.

Характеристика об'єкта екологічного правопорушення була б неповною без виявлення його предмета — однієї з найважливіших ознак об'єктивної сторони екологічного правопорушення. Предме­том екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і йо­го окремі компоненти. Детально предмет екологічних правопору­шень визначається в ст. 5 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища», в якій встановлено, що дер­жавній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність при­родних і природно-соціальних умов та "процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народ­ному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підляга­ють території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.

Таким чином, предметом екологічних правопорушень слід вва­жати різні компоненти природного середовища, невідокремлені за­вдяки людській праці від природних умов існування, або такі, що хоча і акумулюють у собі певну кількість людської праці, але зали­шаються в природному середовищі чи внесені в неї для виконан­ня своїх біологічних та інших природних функцій.

З екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульованим нормами екологічного права, пов'язана об'єктивна сторона еко­логічних правопорушень. Вона характеризується: а) протиправністю дій (бездіяльності), що спричинило порушення екологічного пра­вопорядку; б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди; в) причинним зв'язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); спо­собами та іншими обставинами вчинення екологічного правопору­шення. У передбачених законом випадках юридично значущими ознаками об'єктивної сторони екологічних правопорушень є, зок­рема, місце, час, обставини, способи вчинення правопорушення (наприклад, у випадках незаконного полювання або рибальства).

336

§ 1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за ... правопорушення

Отже, об'єктивна сторона екологічного правопорушення являє собою сукупність зовнішніх ознак протиправного діяння. Еко­логічне правопорушення може бути вчинене шляхом як активних дій (наприклад, незаконна порубка лісу), так і бездіяльності (на­приклад, неповідомлення відомостей про аварійні ситуації на вод­них об'єктах).

Поняття «протиправність» завжди характеризує екологічне пра­вопорушення, яке в свою чергу нерозривно пов'язане з поняттям суспільної шкоди (небезпеки). Залежно від ступеня суспільної шкоди (небезпеки) визначається вид юридичної відповідальності за вчинене правопорушення. Наприклад, якщо порушення вимог щодо охорони надр незначне за ступенем суспільної небезпеки, то відповідальність за нього настає відповідно до ст. 57 КпАП, тобто застосовуються заходи адміністративної відповідальності. Якщо ж порушення правил охорони надр створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи навколишнього природного середовища, то відповідальність настає відповідно до ст. 240 КК України, тобто винні особи несуть кримінальну відповідальність.

Суспільно небезпечними наслідками вчинення більшості еко­логічних правопорушень є заподіяння екологічної шкоди або ре­альна загроза заподіяння такої шкоди. Екологічна шкода означає негативний вплив на навколишнє природне середовище, який зу­мовлений антропогенною діяльністю людини і пов'язаний з за­брудненням навколишнього природного середовища, виснажен­ням природних ресурсів, пошкодженням або руйнуванням еко­логічних систем.

Необхідність встановлення причинного зв'язку між протиправ­ною поведінкою та її наслідками — екологічною шкодою є обов'язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об'єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів — ст. 245 КК України, незаконне полювання — ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови­нами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відхода­ми і покидьками — ст. 72 КпАП).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень базуєть­ся на формальних складах. У цих випадках необхідність встанов-

337

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

лення причинного зв'язку відпадає, оскільки відповідальність на­стає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від настан­ня суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах — ст. 77 КпАП, приховування або пере­кручення відомостей про екологічний стан або захворюваність на­селення — ст. 238 КК України).

Існують і такі склади екологічних правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність як у випадках настання негатив­них наслідків, так і у випадках, коли такі наслідки ще не настали, але є реальна загроза їх настання (наприклад, введення в експлуа­тацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідли­вому впливу на ліси — ст. 71 КпАП, порушення правил охорони надр — ст. 240 КК України).

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Повною мірою це стосується цивільно-пра­вової відповідальності. У галузі дії кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності суб'єктами екологічних право­порушень є тільки фізичні особи — громадяни і посадовці.

При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дис­циплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміні­стративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

Суб'єктивною стороною екологічних правопорушень є вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психічно­го ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопору­шення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчини­ла, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяль­ності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо до­пускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчи­неним із необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбача­ла настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити.

За чинним законодавством одні екологічні правопорушення вважаються такими тільки за наявності умислу (незаконне полю­вання, ст. 248 КК України), другі — необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем,

338