Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Екологічне інформаційне забезпечення Функція екологічного інформаційного забезпечення Екологічне інформаційне забезпечення включає в себе сукупність засобів, спрямованих на Основною гарантією при цьому виступає ціла система норм за­конодавства міжгалузевого характеру Основними джерелами екологічної інформації Формами екологічного інформаційного забезпечення є Заборона засекречувати екологічну інформацію Попередній контроль Поточний екологічний контроль

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 7. Екологічне інформаційне забезпечення

# 7. Екологічне інформаційне забезпечення

Екологічне інформаційне забезпечення в юридичній літературі розглядається, по-перше, як засіб забезпечення права громадян на екологічну інформацію; по-друге, як засіб забезпечення екологічної безпеки та, по-третє, як відповідний напрям державного управління щодо реалізації державою своєї національної екологічної політики.

Як засіб забезпечення права громадян на екологічну інфор­мацію екологічне інформаційне забезпечення спрямоване на га­рантування доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері ви­користання, відтворення природних ресурсів, природних ком­плексів і ландшафтів, природно-соціальних умов і процесів, еко­логічних систем, антропогенних комплексів, охорони довкілля, за­безпечення екологічної безпеки. Такий засіб дає змогу громадянам реалізувати своє конституційне право щодо вільного збору, одер­жання, узагальнення, поширення будь-якої інформації у будь-який спосіб.

У межах механізму правового забезпечення екологічної безпеки екологічне інформаційне забезпечення належить до організаційно-превентивних заходів, у межах яких здійснюється систематичне інформування державних органів про екологічний стан в Україні або ж в окремому регіоні, про стан захворюваності населення, при­родні і техногенні катастрофи та аварії тощо.

Функція екологічного інформаційного забезпечення, закріплена у ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», випливає зі змісту інших його статей, Конституції України, встановлюється положеннями Орхуської конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийнят­тя рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навко­лишнього природного середовища (Данія, м. Орхус, 1998 р.), ра­тифікованою Україною, та визначається як урегульована еко­логічним законодавством діяльність спеціально уповноважених ор­ганів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, діяльність яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров 'я людей щодо подання, збору, обробки, узагальнення та оприлюднення відомо­стей про екологічну, в тому числі радіаційну обстановку, та стан за­хворюваності населення.

261

Розділ VIII. Основні функщї державного управління в галузі охорони ...

Екологічне інформаційне забезпечення включає в себе сукупність засобів, спрямованих на: а) збір необхідної інформації як об'єкта гарантування; б) додержання процедури обробки інформації, яка завершується її підготовкою до використання; в) розподіл або на­дання інформації можливим користувачам; г) використання інфор­мації, враховуючи оцінку її якості та повноти, або ж прийняття важливих екологічно значущих рішень на підставі офіційної та іншої інформації.

Основною гарантією при цьому виступає ціла система норм за­конодавства міжгалузевого характеру, які дають змогу регулювати специфічні еколого-інформаційні суспільні відносини. Крім загальних положень Конституції України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», такі відносини регулюються положеннями Закону України «Про інформацію», Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про екологічну експертизу», «Про захист прав споживачів», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продо­вольчої сировини», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природно­го та техногенного характеру», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про звернення громадян» та ін. На забезпечення такого інформування спрямовано законодавство України про статистику, про друковані засоби інформації (пресу), про телебачення і радіо­мовлення, про висвітлення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування в засобах масової інформації тощо.

Збір екологічної інформації здійснюється у процесі багатьох сфер діяльності. Так, з метою забезпечення збору, обробки, збере­ження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрун­тованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Відповідно до земель­ного, водного, надрового, лісового, іншого природоресурсного та природоохоронного законодавства для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні та регіональні кадастри природних ресурсів. Державному обліку підлягають також об'єкти, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного сере-

262

§ 7. Екологічне інформаційне забезпечення

довища. У межах своїх зобов'язань підприємства, установи, орга­нізації, які використовують природні ресурси, здійснюють нега­тивні впливи на стан навколишнього природного середовища, проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, здійснюють збір, обробку і безоплатне подан­ня відповідним державним органам, що ведуть державні реєстри, зведену статистичну звітність про обсяги викидів, скидів забруд­нюючих речовин, використання природних ресурсів та іншу інформацію, відомості про ведення екологічних паспортів тощо.

Екологічна інформація набувається також у межах здійснення екологічного контролю, проведення різних форм екологічної екс­пертизи, включаючи попередні процедури оцінки впливу заплано­ваної діяльності на стан навколишнього природного середовища. При цьому важлива роль належить метрологічному контролю, у межах якого забезпечується єдність вимірювань у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Основними джерелами екологічної інформації є:

• дані моніторингу довкілля;
  
• кадастрів природних ресурсів; реєстри (потенційно небезпеч­
  них матеріалів, речовин, продуктів, в тому числі небезпечних
  відходів, хімічних, токсичних, радіоактивних та інших речовин);
  
• автоматизовані бази даних; архіви; довідки, що видаються
  уповноваженими органами державної влади, органами місцевого
  самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадо­
  вими особами.
  

Джерелами екологічної інформації можуть також бути: норма­тивно-правові акти, які забезпечують регулювання еколого-право-вих відносин або реалізація яких може впливати на стан навко­лишнього природного середовища; документи з питань екологічної політики, плани, програми та проекти у сфері охорони навколиш­нього природного середовища; міжнародні угоди в цій сфері та стан їх виконання; дані державного статистичного обліку і звітності, які ведуться органами Держкомстату; екологічні паспор­ти підприємств, які розробляються ними відповідно до вимог дер­жавного стандарту; декларації промислової безпеки, передбачені Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»; звіти про дотримання вимог природоохоронного законодавства, в тому числі про притягнення винних осіб до відповідальності; повідомлення наукових, науково-дослідних закладів; повідомлення засобів масо­вої інформації; інші джерела інформації.

263

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Відтак функція екологічного інформаційного забезпечення має ком­плексний характер, оскільки забезпечує суспільство полівидовою екологічною інформацією, визначеною у ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Комплекс­ний характер цієї функції полягає також у здійсненні її цілою низ­кою спеціально уповноважених державних органів управління і контролю у різних сферах суспільного життя, місцевого самовряду­вання, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

Так, до повноважень Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, визначених ст. 20 Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», на­лежить організація моніторингу навколишнього природного сере­довища, створення і забезпечення роботи мережі загальнодержав­ної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної систе­ми забезпечення доступу до екологічної інформації, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України, встановлен­ня порядку надання інформації про стан навколишнього природ­ного середовища, встановлення порядку організації та проведення публічних слухань або відкритих засідань з питань впливу заплано­ваної діяльності на навколишнє природне середовище. Органи міністерства збирають екологічну інформацію також у процесі здійснення державного контролю в цій галузі, видачі дозволів на захоронення (складування) відходів, викидів шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, шляхом здійснення державних екологічних експертиз у межах, визначених Законом України «Про екологічну експертизу» тощо. У складі Мінприроди України діє урядовий орган державного управління — Держгідромет, що забез­печує суспільство специфічним видом інформації — про стан та прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов, про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища.

МОЗ України у межах повноважень, визначених Законом Ук­раїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення», покликане надавати інформацію про стан здоров'я населення, вплив на нього біологічних, хімічних, фізичних, соціальних та інших факторів стану навколишнього природного середовища.

Такі державні органи, як Держкомприродресурсів України, Держкомзем України, Держкомлісгосп України, Держводгосп України, Мінагрополітики України у межах своїх повноважень що-

264

§ 7. Екологічне інформаційне забезпечення

до ведення природоресурсних кадастрів, моніторингу довкілля забезпечують інформацією про кількісні, якісні показники земель, надр, вод, лісів і рослинного світу, тваринного світу, в тому числі залишкові кількісні показники пестицидів, агрохімікатів, важких металів у грунті, воді, рослинах тощо.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики відповідно до повноважень, визначених зако­нодавством про стандартизацію, метрологію, сертифікацію, захист прав споживачів, підтвердження відповідності, управління якістю забезпечує даними про проведення державної політики у цій сфері.

МНС України та Державний комітет цивільного захисту Украї­ни згідно з законодавством забезпечують відомостями про випад­ки надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, їх причини та про результати ліквідації таких негативних явищ.

Згідно з компетенцією спеціально уповноважені органи держав­ної виконавчої влади вправі обмінюватися такою інформацією, вимагати її від підприємств, установ, організацій у порядку, визна­ченому законодавством.

Відповідні повноваження у сфері екологічного інформаційного забезпечення мають місцеві ради, їх виконавчі та розпорядчі орга­ни. Так, відповідно до законодавства такі органи на своїй території і в межах своєї компетенції забезпечують систематичне та опера­тивне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем.

Підприємства, установи та організації, діяльність яких може не­гативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей також зобов'язані забезпечу­вати вільний доступ населення до екологічної інформації шляхом допуску їх до відкритих списків, реєстрів, архівів, інших джерел, систематичного інформування про істотні зміни стану довкілля на прилеглій території, негайного інформування населення про аварії, катастрофи та про заходи, що вживаються з метою локалізації та ліквідації їх наслідків.

Формами екологічного інформаційного забезпечення є:

— підготовка спеціально уповноваженими центральними орга­нами виконавчої влади і подання на розгляд Верховної Ради Ук­раїни щорічної Національної доповіді про стан навколишнього

265

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщен­ня в системі Інтернет;

• щорічне інформування Радою міністрів Автономної Респуб­
  ліки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та
  Севастопольською міськими державними адміністраціями відпо­
  відних рад та населення про стан навколишнього природного сере­
  довища відповідних територій;
  
• систематичне інформування населення через засоби масової
  інформації про стан навколишнього природного середовища, ди­
  наміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи
  іншої зміни навколишнього природного середовища, характер
  впливу екологічних факторів на здоров'я людей;
  
• негайне інформування про надзвичайні екологічні ситуації;
  

— передача інформації, отриманої в результаті проведення
моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам,
уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

— забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка
не становить державної таємниці й міститься у списках, реєстрах,
архівах та інших джерелах.

Заборона засекречувати екологічну інформацію встановлена Кон­ституцією України (частина друга ст. 50). Закон України «Про дер­жавну таємницю» не відносить до державної таємниці інформацію: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побу­ту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші над­звичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні по­казники, стан правопорядку, освіти і культури населення та ін.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 9 серпня 1993 р. визначив Перелік відомостей, які не становлять комерційну таємницю, та відніс до цього переліку інформацію про забруднен­ня навколишнього природного середовища, про реалізацію про­дукції, яка спричиняє шкоду здоров'ю.

Важливими засобами гарантування екологічного інформування є визначені в законодавстві процедури в цій сфері. Відповідну роль у становленні екологічного інформаційного забезпечення відіграла постанова Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1990 р. «Про затверд-

266

§ 7. Екологічне інформаційне забезпечення

ження Порядку і періодичності обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворю­ваності населення», в якій визначалася система державних орга­нів управління і контролю, підприємства, установи та організації, на яких покладалося зібрання, обробка, узагальнення та обнароду­вання екологічних відомостей, види екологічної інформації, періо­дичність її збору та подання у порядку статистичної звітності, обробки та узагальнення такої інформації, періодичність її обнаро­дування.

За визначеними в законодавстві процедурами здійснюються види діяльності, що забезпечують саме інформування відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, Поло­ження про порядки ведення державного земельного, водного, лісо­вого кадастрів тощо.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні за рік готується також відповідно до вста­новленої процедури, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 1992 р., №61 (з наступними змінами та до­повненнями).

Загальний порядок звернення з інформаційним запитом визна­чено Законом України «Про інформацію». Наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. затверджене Положення про порядок надання екологічної інформації. Згідно з законодавством інформа­ційний запит не повинен містити аргументації щодо заінтересова­ності запитувача, подається у письмовій або електронній формі та має містити не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми.

Відповідь на інформаційний запит має бути надана письмово у термін, який не перевищує 30 календарних днів, а в разі якщо об­сяги та складність збору запитуваної інформації не виправдовують цей термін, то він може бути продовжений ще на 30 днів, при цьо­му запитувача попереджають про таке продовження.

Якщо орган не має в своєму розпорядженні відповідної еко­логічної інформації, він повинен переслати інформаційний запит за належністю до того органу, який володіє такою інформацією, про що повідомляє запитувача.

У запиті про надання екологічної інформації може бути відмов­лено з підстав, визначених законодавством. Відмова в задоволенні запиту про надання екологічної інформації може бути оскаржена в установленому порядку.

267

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Відповідним засобом екологічного інформаційного забезпечення є встановлення відповідальності в цій сфері. Так, ст. 68 Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» вста­новлює дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність за відмову від надання своєчасної, повної та до­стовірної інформації про стан навколишнього природного середо­вища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення закріплено такий склад правопорушення, як відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91), а в Кримінальному кодексі України — склад злочину, який встанов­лює відповідальність за приховування або перекручення відомо­стей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238). Згідно з Цивільним кодексом України, Законом України «Про інформацію» до винних осіб може бути застосовано відшкодуван­ня майнової або моральної шкоди.

Рекомендована література

1. Барбашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки:
   роль масштабного фактору // Право України. — 1999. — № 1.
   
2. Громадська екологічна експертиза в системі права екологічної
   безпеки / Е. В. Позняк // Держава і право. Юрид. і політ, науки:
   36. наук. пр. — 2002. — Вип. 16. — С. 281—286.
   
3. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в порів­
   нянні з Україною / В. Р. Лозанський. — X., 2000.
   
4. Екологічне управління: Навч. посіб. / О. М. Величко,
   Д. В. Зеркалов. — К., 2001.
   
5. Екологічна експертиза: теорія, методологія, практика /
   О. Я. Лазор; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України,
   Львів, регіон, ін-т держ. упр. — Л., 2002.
   
6. Кравцов С. Стандартизація і нормування в галузі охорони ат­
   мосферного повітря // Право України. — 1999. — № 4.
   
7. Краснова М. В. Гарантії реалізації права громадян на еколо-
   

268

Рекомендована література

гічну інформацію: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук 12.00.06 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К., 1997.

8. Малишева Н. Р., Єрофеєв М. І. Проблеми організації та
   функціонування системи екологічного моніторингу в Україні //
   Правова держава. Вип. 5. — К., 1994.
   
9. Малишева Н. Р. Екологічні нормативи // Юридична енцикло­
   педія: У 6 т. - К., 1999. - Т. 2.
   

10. Малишева Н. Р. Екологічні стандарти // Юридична енцикло­
    педія: У 6 т. - К., 1999. - Т. 2.
    
11. Плотникова О. Еколого-правові норми в соціальних систе­
    мах // Право України. — 1999. — № 1.
    
12. Радик І. Л. Правові проблеми екологічного ліцензування:
    Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Національна юридич­
    на академія України ім. Ярослава Мудрого. — X., 2001.
    
13. Шарапова С. В. Правове забезпечення екологічного моніто­
    рингу в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 /
    Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. —
    X., 2002.
    
14. Шемшученко Ю. С. Человек и его право на безопасную (здо­
    ровую) окружающую среду // Государство и право. — 1993. — № 10.
    
15. Шпомер А. Ліцензування як засіб державного регулювання
    господарської діяльності // Право України. — 2004. — № 2. —
    С. 55-59.
    

269



Розділ IX Екологічний контроль


§ 2. Державний екологічний контроль

купності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.

£ 2. Державний екологічний контроль

Державний екологічний контроль здійснюється в процесі вико­нання державою своєї екологічної функції. Особливість цього ви­ду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених зако­ном випадках заходи державного примусу.

Державний екологічний контроль проводиться центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (органами спеціальної компетенції). Правові засади цього контролю визнача­ються Конституцією України, екологічним законодавством, нор­мативними актами, якими регулюється правовий статус відповід­них державних органів тощо. Повноваження та порядок здійснен­ня державного екологічного контролю регулюється законами, які регулюють статус відповідних органів, а також спеціальним еколо­гічним законодавством.

Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій у ціло­му. Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. До цієї ж діяльності залучається і Рахункова палата.

Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідну службу Секретаріату Президента України. Відповідні структури діють і у складі Кабінету Міністрів України, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природо­користування.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних тери­торіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, додержанням санітарних і вете­ринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промис-

271

Розділ IX. Екологічний контроль

лових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоус­трою (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною зе­мель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значен­ня, відтворення лісів» (ст. 33 України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні»).

Особливе місце в системі державного екологічного контролю займають органи прокуратури. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності в еко­логічній сфері. Форми і методи такого нагляду передбачені Зако­ном України «Про прокуратуру». Відповідно до цього закону орга­ни прокуратури проводять перевірки виконання екологічного за­конодавства, вносять протести і подання на виявлені правопору­шення, звертаються з позовами до судів про відшкодування шко­ди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

Державний екологічний контроль, здійснюваний органами спеціальної компетенції, характеризується тим, що для цих органів відповідна контрольна функція є головною. Контроль у даному ви­падку є надвідомчим, тобто стосується й тих державних органів, які здійснюють функції відомчого контролю.