Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Суб'єктами екологічної експертизи Державна екологічна експертиза Розділ VIII. Основні функції державного управління в Законом передбачена юридична відповідальність фізичних і юри­дичних осіб за порушення правил і вимог екологічної експертизи. Ліцензування можна класифікувати на види Водні ресурси. Лісові та рослинні ресурси. Тваринний світ. У сфері охорони атмосферного повітря підлягають ліцензуванню такі види діяльності VIII. Основні функції державного управління в галузі За отримання ліцензії (дозволу) справляється відповідна плата.

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

₁

§ 5. Екологічна експертиза

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену еко­логічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що станов­лять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого цент­рального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань охорони здоров'я. Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-ек-спертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, Уря­ду Автономної Республіки Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів.

Законодавством про екологічну експертизу також встановлені спеціальні вимоги до документації на об'єкти державної еко­логічної експертизи. Зокрема, ст. 15 зазначеного закону визначає, що в документації на об'єкти державної екологічної експертизи мають відбиватися питання, що стосуються:

• комплексної еколого-економічної оцінки впливу запланова­
  ної чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природно­
  го середовища, використання і відтворення природних ресурсів,
  оформленої у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації
  і заяви про екологічні наслідки діяльності;
  
• обгрунтування впровадження сучасних, досконалих нема-
  теріало- і неенергоємних, мало- і безвідходних технологічних про­
  цесів;
  
• забезпечення комплексної переробки, утилізації й ефектив­
  ного використання відходів виробництва;
  
• заходів щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефек­
  тивної очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для
  технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і во­
  дойми;
  
• дієвості передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного
  повітря від забруднення;
  
• забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів
  рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;
  
• забезпечення захисту населення і навколишнього природно­
  го середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних,
  хімічних та біологічних факторів.
  

249

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Документація, що подається на об'єкти державної екологічної експертизи, має бути у встановленому порядку погоджена з заінте­ресованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Закон України «Про екологічну експертизу» також регламентує умови та підстави проведення державної екологічної експертизи в Україні. Так, ст. 34 визначає, що державна,екологічна експертиза проводиться у разі: а) наявної або можливої потенційної небезпе­ки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природно­го середовища; б) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцеви­ми радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохорон­ними органами відповідно до законодавства; в) зумовленості за­гальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище. Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Законом України «Про екологічну експертизу» (ст. 37) державна екологічна експертиза проводиться шляхом:

• аналізу і оцінки об'єктів екологічної експертизи — групами
  спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих ус­
  танов і організацій органів спеціально уповноваженого центрально­
  го органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;
  
• еколого-експертних досліджень і оцінки об'єктів екологічної
  експертизи — спеціально створюваними комісіями із залученням
  фахівців — практиків та науковців інших підприємств, установ і
  організацій;
  
• створення спеціально уповноваженим центральним органом
  виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів спільно
  з іншими органами державної виконавчої влади міжгалузевих екс­
  пертних комісій;
  
• залучення на договірних засадах інших спеціалізованих ор­
  ганізацій для попереднього експертного розгляду та підготовки
  відповідних пропозицій.
  

250

§ 5. Екологічна експертиза

₁

Стаття 38 зазначеного закону передбачає граничні строки прове­дення державної екологічної експертизи:

• групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ
  чи організацій спеціально уповноваженого центрального органу
  виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — до
  45 календарних днів з продовженням у разі потреби до 60 днів, а у
  виняткових випадках, залежно від складності проблеми, — до
  120 днів;
  
• спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними
  комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями — до 90 ка­
  лендарних днів;
  
• за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків по­
  передньої екологічної експертизи — до 30 календарних днів.
  

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних ма­теріалів і документів, а у разі необхідності — і додаткової науково-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час проведен­ня експертизи.

Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи гро­мадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах. Також зазначається, що громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Ця експертиза згідно зі ст. 16 Закону України «Про екологічну експертизу» може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, з ініціативи громадських ор­ганізацій чи інших громадських формувань. Вона може здійснюва­тися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еко­лого-експертних колективів громадських організацій чи інших гро­мадських формувань.

Для проведення громадської екологічної експертизи, по-перше, необхідна наявність зареєстрованої громадської організації, статут якої передбачає можливість проведення громадської екологічної експертизи. По-друге, громадська екологічна експертиза має бути офіційно зареєстрована згідно зі ст.41 Закону «Про екологічну ек­спертизу». По-третє, у заяві на проведення громадської екологічної

251

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

експертизи необхідно зазначити склад членів експертної комісії, термін її проведення.

Найбільш неурегульованим є питання з вибором об'єкта гро­мадської екологічної експертизи, особливо якщо він, за заявою за­мовника, має державну або комерційну таємницю. Це певним чи­ном стримує можливості громадської екологічної експертизи.

Інші, крім державної і громадської, види екологічних експертиз можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-ек-спертними органами і формуваннями. Примірний договір про на­дання еколого-експертних послуг затверджується спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань еко­логії та природних ресурсів (ст. 17 Закону України «Про екологічну експертизу»).

Процедура проведення екологічної експертизи має такі складові елементи, як: а) перевірка наявності та повноти необхідних ма­теріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створен­ня еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законо­давства (підготовча стадія); б) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності еко­логічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія); в) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія) (ст. 33 Закону України «Про екологічну експертизу»).

Висновки екологічної експертизи складаються з вступної (про­токольної), констатуючої (описової) та заключної (оціночно-уза­гальнюючої) частин (ст. 43).

У вступній частині містяться дані про орган, що проводив еко­логічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменуван­ня об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показ­ники, відомості про виконавців і замовників екологічної експерти­зи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи.

У констатуючій частині надається коротка характеристика видів запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навко-

252

§ 5. Екологічна експертиза

лишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використан­ня і відтворення природних ресурсів.

У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта еко­логічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обгрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвален­ня, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подаль­шого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта екологічної експертизи.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після за­твердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного се­редовища чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

За негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу мате­ріалів на додаткову державну екологічну експертизу. Висновок дер­жавної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища є обов'язковим для виконання.

Водночас у законодавстві передбачена можливість оскарження висновку державної екологічної експертизи. Зокрема, відповідно до ст. 44 Закону України «Про екологічну експертизу» юридичні особи, зацікавлені в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або його окремих положень, подають обгрунтовану за­яву до відповідних рад, органів державної виконавчої влади, дер­жавної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи.

Ці органи зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів.

Що ж стосується висновків громадської екологічної експертизи, то згідно зі ст. 42 Закону України «Про екологічну експертизу» во­ни надсилаються органам державної екологічної експертизи та за-

253

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

мовникам експертизи. Ці висновки мають враховуватися при про­веденні державної екологічної експертизи, а також органами, які приймають рішення про реалізацію того чи іншого господарсько­го проекту.

Законом передбачена юридична відповідальність фізичних і юри­дичних осіб за порушення правил і вимог екологічної експертизи.

§ 6. Екологічне ліцензування

Значення екологічного ліцензування зумовлене значенням відповідної ліцензії (дозволу), її отримання є обов'язковою умовою для набуття права природокористування та здійснення цілої низки видів екологічної діяльності. У зв'язку з цим екологічне ліцензуван­ня є важливою функцією державного управління у сфері охорони на­вколишнього природного середовища, ефективним засобом раціональ­ного природокористування.

Та попри те, що інститут ліцензування в екологічному праві на­буває дедалі більшого значення, базовий Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища» не містить визна­чення цього поняття. Не згадується екологічне ліцензування й у переліку функцій управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, наведеному в даному законі (ст. 16).

Визначення загального поняття «ліцензія» міститься у Госпо­дарському кодексі України (ст. 14), де зазначається, що ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта гос-подарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Аналогічним чином визначається це поняття й у ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 р.).

Натомість чинне екологічне законодавство часто застосовує та­ке поняття, як дозвіл на спеціальне використання природних ре­сурсів. Згідно з п.З Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р., дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний доку­мент, що засвідчує право підприємств, установ, організацій, грома­дян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

254

§ б. Екологічне ліцензування

Отже, в екологічному законодавстві на сьогодні містяться поло­ження, що передбачають можливість використання різних форм до­кументів, які виконують функції ліцензії. Так, крім власне ліцензій (наприклад, на право користування надрами, на поводження з відходами), застосовуються дозволи (наприклад, на викиди та ски­ди у довкілля забруднюючих речовин), лісорубні квитки та ордери (на право заготівлі деревини та живиці), лісові квитки (на право побічних лісокористувань) тощо. Проте ці документи, будучи відмінними за формою, виконують однакову функцію — посвідчу­ють право суб'єкта на здійснення певного виду діяльності, що об­межується відповідними умовами та строками. Тому можна гово­рити про те, що всі вони використовуються в процесі застосуван­ня такого правового засобу, як ліцензування.

З урахуванням зазначеного екологічне ліцензування — це діяль­ність уповноважених державних органів та органів місцевого само­врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис­тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля.

Ліцензування можна класифікувати на види, беручи за основу різні критерії. О. Л. Дубовик, наприклад, виділяє види ліцензуван­ня за об'єктом, сферою здійснення ліцензування, видами діяль­ності, назвою документа, суб'єктами користування, джерелами права тощо¹.

З практичного погляду найбільше прикладне значення має та­кий критерій, як види діяльності, які підлягають ліцензуванню. Це підтверджується також тим, що згідно з частиною третьою ст. 14 Господарського кодексу України види діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначаються законом. У сфері регулювання еко­логічних відносин такою діяльністю є та, що: а) пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів; б) стосується екологічних інтересів особи, держави та суспільства в цілому.

Отже, до першої групи можна віднести: усі види діяльності щодо спеціального використання природних ресурсів: лісокористування, водокористування, надрокористування, користування атмосфер­ним повітрям, об'єктами тваринного та рослинного світу тощо.

До другої групи належать такі види діяльності:

¹ Дубовик О. Л. Зкологическое право в вопросах и ответах. — М., 2001. — С. 122-126.

255

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

• пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей. До
  таких видів діяльності згідно зі ст. 13 Закону України «Про забез­
  печення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
  віднесено: виробництво, переробку та реалізацію харчових про­
  дуктів та добавок; медикаментів, медичних імунобіологічних пре­
  паратів; предметів гігієни та санітари; косметично-парфюмерних
  виробів; алкогольних напоїв та тютюнових.виробів; товарів побу­
  тової хімії; а також комунально-побутове та медичне обслуговуван­
  ня населення; виховання та навчання дітей і підлітків, будь-які ро­
  боти з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерела­
  ми іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними
  речовинами.
  
• пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням та
  реалізацією пестицидів і агрохімікатів (ст. 9 Закону України «Про
  пестициди та агрохімікати»);
  
• діяльність у сфері використання ядерної енергії та поводжен­
  ня з радіоактивними відходами (ст. 11 Закону України «Про пово­
  дження з радіоактивними відходами»);
  
• діяльність у сфері централізованого водопостачання та во-
  довідведення (ст. 16 Закону України «Про питну воду та питне во­
  допостачання»)
  
• діяльність у сфері поводження з відходами (ст. 17 Закону Ук­
  раїни «Про відходи») тощо.
  

Дещо детальніше спинимось на характеристиці ліцензування у сфері здійснення спеціального природокористування. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» обов'язковою умовою здійснення спеціального використання природних ресурсів є наявність спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку. Загальні вимоги щодо порядку видачі дозволів на здійснення спеціального природокористування визна­чаються Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, яке було затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. і неоднора­зово змінювалось та доповнювалось.

Положення регулює порядок видачі дозволів на спеціальне ви­користання таких природних ресурсів, як: природні ресурси конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринно-

256

§ 6. Екологічне ліцензування

го світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного зна­чення; природні ресурси в межах території та об'єктів природно-за­повідного фонду загальнодержавного значення; види тварин і рос­лин, занесені до Червоної книги України; корисні копалини, за ви­нятком загальнопоширених; природні ресурси місцевого значення; природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги Украї­ни. Особливості отримання таких дозволів щодо окремих природ­них ресурсів конкретизуються у природоресурсному законодавстві.

Водні ресурси. Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України спеці­альне водокористування здійснюється на підставі дозволу, в якому обов'язково визначаються ліміти забору, використання води та скидання забруднюючих речовин, а також зазначається його термін дії. Видача таких дозволів здійснюється згідно із Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 бе­резня 2002 р. Який орган видаватиме такий дозвіл, залежить від ви­ду водних об'єктів. Так, за використання водних об'єктів загально­державного значення дозволи видаються територіальними органа­ми Мінприроди України; у разі використання водних об'єктів місцевого значення — органами місцевого самоврядування.

Без оформлення спеціального дозволу можна здійснювати ви­користання водних ресурсів для потреб гідроенергетики, водного та повітряного транспорту.

Лісові та рослинні ресурси. Використання лісових ресурсів у по­рядку спеціального природокористування здійснюється також на підставі спеціальних дозволів, про що говориться у ст. 51 Лісового кодексу України. У даній сфері застосовуються два види дозволів: лісорубний квиток (ордер) та лісовий квиток. Видача таких дозволів здійснюється відповідно до Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженої нака­зом Мінприроди України від 31 березня 1993 р. Згідно з п. 2 цієї Інструкції лісорубний квиток (ордер) видається на заготівлю дере­вини при рубках головного користування та лісовідновних рубках та заготівлю живиці, а також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, що здійснюються під час лісого­сподарських заходів. У п. З Інструкції зазначається, що лісовий квиток видається на здійснення побічних лісокористувань (напри­клад, сінокосіння, розміщення пасік, заготівля лікарських рослин та технічної сировини та ін.)

9 5-2оо 257

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Спеціальне використання рослинних ресурсів також має здійснюватися на підставі спеціальних дозволів, на що вказує ст. 10 Закону України «Про рослинний світ». Зокрема, необхідним є на­явність спеціального дозволу при збиранні лікарських рослин, квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, оче­рету тощо. Видача дозволів на спеціальне використання рослинних ресурсів здійснюється в межах лімітів їх використання.

Надра. Згідно зі ст. 16 Кодексу України про надра діяльність у сфері користування надрами підлягає ліцензуванню, що являє со­бою єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр із визначеною метою.

На виконання ст. 16 Кодексу України про надра було розробле­но Порядок надання спеціальних дозволів на користування надра­ми, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 2 жовтня 2003 р. Він передбачає, що ліцензуванню підлягає діяльність із ко­ристування ділянками надр з метою: геологічного вивчення надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копа­лин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ); будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копа­лин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних і супутніх вод; створення геологічних територій та об'єктів, які мають важливе наукове, куль­турне, рекреаційно-оздоровче значення; задоволення інших потреб.

Видає спеціальні дозволи на користування ділянками надр Держ-комприродресурсів України. Видача таких дозволів здійснюється за умови їх обов'язкового погодження із Мінприроди України. Особи, які звертаються з клопотанням про отримання такого дозволу також повинні узгодити питання про надання ліцензії на користування надрами з органами місцевого самоврядування, а у разі потреби — з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами.

На кожний вид діяльності щодо користування надрами в межах конкретної ділянки видається окрема ліцензія. Користувач надр, який отримав ліцензію, має розпочати діяльність, пов'язану з ко­ристуванням надрами, протягом двох років починаючи від дати ви­дачі ліцензії.

Тваринний світ. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» спеціальне використання об'єктів тваринного світу

258

§ 6. Екологічне ліцензування

здійснюється лише за наявності відповідних дозволів. Наприклад, такий вид спеціального користування об'єктами тваринного світу, як полювання може здійснюватися за умови отримання в установ­леному порядку дозволу на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. Таким дозволом може бути ліцензія на добування мисливських тварин або відстрільна картка (ст. 23 Закону України «Про тваринний світ», статті 14, 17 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»). Дані документи видаються залежно від виду тварин, щодо яких здійснюватиметься полювання.

Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально уповноваженому центральному ор­гані виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полю­вання або визначеному ним органі. Відстрільні картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь. Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мис­ливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь.

Також необхідним є наявність спеціального дозволу на такий вид спеціального користування об'єктами тваринного світу, як розведення у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які за­несені до Червоної книги України. Видає такий дозвіл Мінприро­ди України.

Атмосферне повітря. Важливим є здійснення ліцензування у сфері охорони атмосферного повітря при здійсненні різних видів господарської діяльності, а також при викидах забруднюючих ре­човин у довкілля.

У сфері охорони атмосферного повітря підлягають ліцензуванню такі види діяльності:

— викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами дозволяється здійснювати лише після отримання відповідного дозволу (ст. 11 Закону України «Про охо­рону атмосферного повітря»). Такий дозвіл видається територіаль­ним органом Мінприроди України за умови його обов'язкового погодження із територіальним органом МОЗ України. Законодав­ством встановлені певні умови, дотримання яких є обов'язковою вимогою при наданні такого дозволу. До них належать: непереви-щення протягом терміну їх дії встановлених нормативів еко­логічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів

259


Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог щодо технологічних процесів у частині обмеження викидів забруд­нюючих речовин;

— діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях. Суб'єкти, що планують здійснювати таку діяльність, повинні отримати дозвіл Мінприроди України, який погоджено із МОЗ України та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування.

Таким чином, учасниками екологічного ліцензування є, з одного боку, фізичні та юридичні особи, які планують здійснювати спеці­альне використання природних ресурсів або іншу діяльність, що може впливати на стан довкілля та здоров'я людини; а з іншого — державні органи, уповноважені видавати відповідні документи.

Процедура ліцензування передбачає проходження кількох етапів: а) подання заявником клопотання (заяви) та інших необ-хіднихи документів до відповідного органу; б) реєстрація та роз­гляд уповноваженим органом поданих документів; в) прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії (дозволу).

У процесі здійснення ліцензованої діяльності орган, який видав відповідний дозвіл, за наявності достатніх підстав може призупини­ти його дію або анулювати ліцензію. Такими загальними підставами можуть бути: заява власника ліцензії; порушення ліцензіатом умов ліцензії; виявлення недостовірних даних у документах, поданих для отримання ліцензії; припинення існування суб'єкта ведення ліцензованої діяльності.

Ліцензія видається найчастіше на визначений строк. Термін її дії залежить від виду діяльності і може бути за необхідності про­довжений у порядку, визначеному законодавством. На кожний вид діяльності видається окремий дозвіл. При цьому законодавством заборонено передавати його іншому суб'єкту господарювання.

За отримання ліцензії (дозволу) справляється відповідна плата. Розмір плати вираховується із урахуванням витрат, пов'язаних із видачею дозволу. Порядок визначення розміру плати встанов­люється у відповідних порядках та інструкціях, що регулюють ліцензування окремих видів діяльності. Ліцензія видається заявни­ку після надання ним документа, який підтверджує її оплату.

260