Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Державний моніторинг навколишнього природного середовища Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Порядок проведення державного моніторингу навколишнього при­родного середовища Загальний (стандартний) моніторинг До суб'єктів моніторингу потенційно небезпечних об'єктів нале­жать Держкомприродресурсів України МНС України МОЗ України Мінагрополітики України Держкомпісгосп України Держводгосп України — Держкомзем України Дєржжитпокомунгосп України Національне космічне агентство України Державний облік Періодичні (квартальні) Порядок ведення державних кадастрів природних ресурсів регу­люється постановами Кабінету Міністрів України Державні кадастри природних ресурсів Державний земельний кадастр VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ... Полное содержание

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 4. Інші органи державного управління в галузі охорони ... середовища

но-правових актів щодо впровадження відповідно до міжнародних стандартів систем управління якістю та систем управління довкіллям на підприємствах, а також стосовно державної підтрим­ки їх впровадження; організовує та проводить моніторинг якості продукції (товарів, робіт, послуг), впровадження систем уп­равління якістю на підприємствах; організовує інформаційне за­безпечення підприємств з питань управління якістю та довкіллям; бере участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з управління якістю та розробленні відповідних навчаль­них програм, проведення фундаментальних і прикладних досліджень у сфері якості та здійснює інші повноваження приро­доохоронного характеру тощо.

У сфері інформаційної політики провідна роль належить Дер­жавному комітету телебачення і радіомовлення України (Держтеле­радіо України), Положення про який затверджено Указом Прези­дента України від 25 липня 2000 р. Держтелерадіо України в кон­тексті своїх повноважень має забезпечувати координацію діяль­ності державних засобів масової інформації з метою поширення офіційної інформації щодо найважливіших питань суспільного життя, включаючи охорону довкілля, забезпечення екологічної безпеки в державі; сприяти розповсюдженню інформації про діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних і місцевих ор­ганів виконавчої влади, в тому числі в частині, що стосується фор­мування та реалізації екологічної політики в країні; підготовку та подання Президентові України, Кабінету Міністрів України, а та­кож органам виконавчої влади аналітичних матеріалів щодо опри­люднення інформації з найважливіших питань (включаючи еко­логічні) внутрішньої та зовнішньої політики держави тощо.

У сфері статистики забезпечення проведення в життя державної політики покладено на Державний комітет статистики України (Держкомстат України), Положення про який затверджено Указом Президента України від 6 листопада 1997 р. Держкомстат України в контексті своїх повноважень організовує збирання, опрацюван­ня, аналіз статистичної інформації з питань охорони довкілля, за­безпечує достовірність, об'єктивність цієї інформації тощо.

Аналогічним чином врегульована діяльність у галузі охорони Довкілля, забезпечення екологічної безпеки й інших центральних органів виконавчої влади, що мають відповідні галузеві та Функціональні повноваження.

199

Розділ VII. Державне управління в галузі охорони ... природного середовища

Таким чином, до державного управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища залучені численні органи ви­конавчої влади різних рівнів. Вони складають систему суб'єктів, об'єднаних предметною сферою їх діяльності. Свої повноваження відповідні органи державного управління реалізують за допомогою адміністративних та економічних методів, шляхом видання підза-конних розпорядчо-виконавчих актів і здійснення організаційних заходів у галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування.

Рекомендована література

1. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К.,
   1997.
   
2. Государственно-правовое управление качеством окружающей
   средьі. — Киев—Одесса, 1983.
   
3. Єрофеєв М. І., Малишева Н. Р. Співвідношення державного і
   місцевого рівнів регулювання природоохоронних відносин // Ідео­
   логія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали
   науково-практичної конференції. — К., 1997. — С. 293—295.
   
4. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держа­
   ва, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколиш­
   нього природного середовища в Україні). — К., 2001.
   
5. Охрана окружающей средьг. управление, право. — К., 1982.
   
6. Шемшученко Ю. С. Организационно-правовьіе вопросьі охра-
   ньі окружающей средьі в СССР. — К., 1976.
   

200

:

Розділ VIII

Основні функції державного управління

в галузі охорони навколишнього природного середовища

§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Ефективне державне управління якістю навколишнього при­родного середовища неможливе без наявності відповідної інфор­мації про його стан. Ця інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу навколишнього при­родного середовища.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в органі­зації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними харак­теристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброб­лення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього при­родного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлін­ських рішень.

Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Зако­ном України «Про охорону навколишнього природного середови-Ща» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191—192), Вод­ним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 28), Законом України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), За­коном України «Про рослинний світ» (ст. 39), Законом України

201

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

«Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), Законом України «Про курорти» (ст. 35), Законом України «Про тваринний світ» (ст. 55), Законом України «Про відходи» (ст. 29), Законом Ук­раїни «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивно­го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), Законом України «Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та деякими іншими законодавчими актами.

Порядок проведення державного моніторингу навколишнього при­родного середовища регулюється Положенням про державну систе­му моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, за­тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. з наступними змінами, Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджене нака­зом Міністерства аграрної політики України 26 лютого 2004 р., По­рядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (з на­ступними змінами), Порядок організації та проведення моніторин­гу в галузі охорони атмосферного повітря, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС України 26 грудня 2003 р. (з наступними змінами).

Розрізняються різні типи, види, рівні екологічного моніторин­гу, а також стадії його здійснення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють три ос­новних типи моніторингу: 1) загальний (стандартний); 2) опера­тивний (кризовий); 3) фоновий (науковий).

Загальний (стандартний) моніторинг — це система систематич­них спостережень за стандартними параметрами навколишнього природного середовища, що здійснюється на базовій мережі спостере­жень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття рішень з ефективного використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

202


§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Діюча сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних, зокрема метеоро­логічних, аерологічних, озонометричних, радіолокаційних, агроме­теорологічних, гідрологічних, інформацію про стан забруднення повітря, поверхневих і морських вод, грунтів у пунктах базової ме­режі спостережень.

Метеорологічні наземні спостереження проводяться безперерв­но, цілодобово і синхронно на 221 станції. Аерологічні спостере­ження, необхідні для вивчення атмосферних процесів на різних висотах і складання метеорологічних прогнозів, здійснюються в 9 пунктах спостережень. Агрометеорологічні спостереження з метою задоволення потреб сільського господарства проводяться у 143 пунктах спостережень, озонометричні спостереження — у 5 пунк­тах, метеорологічні радіолокаційні спостереження за хмарами і опадами — у 8 пунктах. Гідрологічні спостереження є предметом діяльності 433 пунктів моніторингу, розташованих на річках, озе­рах і водосховищах. Морська стаціонарна гідрометеорологічна ме­режа включає 32 пункти спостережень, розташовані у прибережній та шельфовій зонах, гирлах річок, що впадають у море.

Базові спостереження за забрудненням поверхневих вод прово­дяться у 240 пунктах спостережень, розташованих на 116 річках, 15 водосховищах, 7 озерах і лиманах. Якість води Чорного і Азовсь­кого морів і гирлових ділянок Дніпра, Дунаю і Південного Бугу контролюється у 154 пунктах. Стаціонарні спостереження за за­брудненням атмосфери проводяться у 162 пунктах, розташованих у 53 містах (див. постанову Кабінету Міністрів України «Про Дер­жавну програму науково-технічного переоснащення системи гідро­метеорологічних спостережень та базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища» від 29 травня 1996 р. з наступними змінами.)

Оперативний (кризовий) моніторинг — це система додаткових спостережень за кількісними та якісними параметрами навколиш­нього природного середовища у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та роз­роблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності.

203

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Моніторинг цього типу здійснюється відповідно до Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзви­чайні ситуації техногенного та природного характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р., та Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, за­твердженого наказом МНС України 6 листопада 2003 р.

З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій при­родного та техногенного характеру, а також мінімізації наслідків таких ситуацій в Україні створена і діє єдина система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Здійснення ефективного еко­логічного моніторингу є одним із ключових моментів життєздат­ності такої системи.

Мінприроди спільно з МНС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — МНС), їх органи та інші суб'єкти системи моніторингу встановлюють спеціальні рег­ламенти спостереження за екологічно небезпечними об'єктами, критерії визначення і втручання у разі виникнення або загрози ви­никнення надзвичайних екологічних ситуацій. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни повинні негайно інформувати Мінприроди, МНС та їх органи на місцях про виник­нення або загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій будь-якого походження.

Усі об'єкти, віднесені до потенційно небезпечних, підлягають державній реєстрації, тобто внесенню до автоматизованої інфор­маційно-довідкової системи обліку та обробки інформації щодо та­ких об'єктів, відповідно до Положення про Державний реєстр по­тенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабіне­ту Міністрів України від 29 серпня 2002 р. На кожний такий об'єкт заводиться паспорт, вимоги до якого встановлюються Положенням про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердже­ним наказом МНС України від 18 грудня 2000 р.

До суб'єктів моніторингу потенційно небезпечних об'єктів нале­жать:

• МНС України;
  
• центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи й
  організації, яким підпорядковані потенційно небезпечні об'єкти;
  
• Державний департамент страхового фонду документації та
  підпорядковані йому установи;
  

204

§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

— уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Рес­
публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій;

— відповідальні особи самих об'єктів.

Про зміни у стані потенційно небезпечних об'єктів, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію об'єктового або місцевого рівня, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення в установленому порядку повідомля­ють відповідні місцеві органи виконавчої влади для прийняття уп­равлінських рішень.

У разі, коли зміни у стані об'єкта моніторингу можуть призвес­ти до надзвичайної ситуації регіонального або державного рівнів, інформація про них негайно подається до МНС України.

Уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій своєчас­но передають інформацію стосовно результатів моніторингу до Де­партаменту страхового фонду документації і далі по каналах уп­равлінських зв'язків.

Фоновий (науковий) моніторинг — це систематичні спостережен­ня за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природ­них об'єктів внаслідок промислової та господарської діяльності, що здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій.

Фоновий моніторинг, що здійснюється через систему біосфер­них заповідників, утворених на території України, здійснюється передусім у наукових цілях і є підсистемою глобального еко­логічного моніторингу, що спрямовується Міжнародною метеоро­логічною організацією. Саме спостереження фонового моніторин­гу є основою довгострокових прогнозних оцінок стану навколиш­нього природного середовища, природних ресурсів та динаміки змін цього стану.

Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, передавання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

205

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Екологічний моніторинг поділяють на види залежно від різних класифікаційних критеріїв. Так, залежно від об'єкта моніторингу розрізняються: комплексний моніторинг навколишнього природ­ного середовища (довкілля), моніторинг земель (і їх складової — ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні по­ля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші.

Можна розглядати види моніторингу залежно від суб'єктів, що його здійснюють. Відповідно до законодавства України державний екологічний моніторинг здійснюють такі суб'єкти:

Мінприроди України — моніторинг атмосферного повітря та опадів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, їх транскордонне перенесення; джерел промислових викидів в атмо­сферу; поверхневих і морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні виз­начення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); джерел скидів стічних вод; водних об'єктів у межах природоохоронних територій; грунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях; геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів та сполук); радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі); ге­офізичних полів (фонові та аномальні дослідження); стихійних та небезпечних природних явищ: ендогенних та екзогенних гео­логічних процесів (їх видові і просторові характеристики, ак­тивність прояву), повеней, паводків, снігових лавин, селів (у рай­онах спостережних станцій); наземних і морських екосистем; зва­лищ промислових і побутових відходів;

Держкомприродресурсів України — підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі за­лишкової кількості пестицидів і агрохімікатів, оцінка ресурсів); ен­догенних та екзогенних процесів (видові і просторові характерис­тики, активність прояву); державне еколого-геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та йо­го змін під впливом господарської діяльності.

206

§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

МНС України (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зо­ни відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а та­кож в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) — моніторинг атмосферного повітря; по­верхневих і підземних вод; наземних і водних екосистем (біоінди-каторні визначення); грунтів і ландшафтів; джерел викидів в атмо­сферу; джерел скидів стічних вод; об'єктів поховання радіоактив­них відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка);

МОЗ України (у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числі на природних територіях курортів) — моніторинг атмо­сферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, віру­сологічні визначення); морських вод, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів); фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

Мінагрополітики України — моніторинг ґрунтів сільськогоспо­дарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсико­логічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, аг­рохімікатів і важких металів); поверхневих вод сільськогосподарсь­кого призначення (токсикологічні та радіологічні визначення, за­лишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держкомпісгосп України — моніторинг ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); лісової рослинності; мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення);

Держводгосп України — моніторинг річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем міжгалузевого та сільськогос­подарського водопостачання; водойм у зонах впливу атомних еле­ктростанцій (вміст радіонуклідів); поверхневих вод у прикордон-

207

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

них зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського ви­користання; зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюва­тості грунтів); підтоплення сільських населених пунктів, прибереж­них зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення тери­торій);

Держкомзем України — грунтів і ландшафтів (вміст забруднюю­чих речовин, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, про­сторове забруднення земель об'єктами промислового і сільського­сподарського виробництва); рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин); зрошуваних і осу­шених земель (вторинне підтоплення і засолення тощо); берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідро­технічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

Дєржжитпокомунгосп України — питної води централізованих систем водопостачання (вміст забруднюючих речовин, обсяги спо­живання); стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст забруднюючих речовин, обсяги надходження); зеле­них насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкод­ження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплен­ня міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунто­вих вод).

Національне космічне агентство України (НКАУ) надає всім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу архівну та поточ­ну інформацію з дистанційного зондування Землі, а також мето­дичну і технічну допомогу користувачам щодо інтерпретації та ви­користання аерокосмічних даних.

Всі вищеозначені суб'єкти є ланками, що беруть участь в єдиній системі державного екологічного моніторингу. Організаційна інте­грація суб'єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінприроди на основі:

• загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніто­
  рингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, по­
  даних суб'єктами системи моніторингу;
  
• укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод
  про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на
  відповідному рівні.
  

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із

208

§ 1. Державний моніторинг навколишньою природного середовища

залученням суб'єктів цієї системи, а також НАН України, Ук­раїнської аграрної академії наук, НКАУ, Держкомзв'язку та інших.

З метою координації діяльності суб'єктів державної системи моніторингу довкілля, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля на основі державної та регіональних (місцевих) програм в Україні утворено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля. Відповідно до Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. з наступними змінами, комісія аналізує та ко­ординує діяльність міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, облас­них, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій що­до створення та функціонування системи моніторингу, здійснення заходів, передбачених державною та регіональними (місцевими) програмами моніторингу довкілля; готує пропозиції щодо вдоско­налення нормативно-правової бази, впровадження результатів на­уково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструк­торських і технологічних робіт з питань створення та функціону­вання системи моніторингу тощо.

До складу комісії входять міністр охорони навколишнього при­родного середовища (голова комісії), його заступник (заступник голови), заступник міністра з питань надзвичайних ситуацій, за­ступник міністра аграрної політики, заступник міністра охорони здоров'я, голова (заступник) Держжитлокомунгоспу, голова (за­ступник) Держкомлісгоспу, голова (заступник) Держводгоспу, го­лова (заступник) Держкомзему, а також інші посадові особи цент­ральних органів виконавчої влади. Рішення комісії є обов'язкови­ми для суб'єктів системи моніторингу та їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Крім державного, в Україні здійснюється також так званий внутрішній екологічний моніторинг з боку суб'єктів господарювання. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» та п. 10 Положення про державну си­стему моніторингу довкілля підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зо­бов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими про­цесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплат-

209

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

но надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексно­го оброблення, з цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди України або його органах на місцях.

Ще однією ознакою, що дає змогу класифікувати екологічний моніторинг на види, є рівень здійснення і узагальнення отриманої моніторингової інформації. За цією ознакою розрізняють локаль­ний моніторинг (тобто такий, який здійснюється на території ок­ремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок ланд­шафтів); регіональний (у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних та природних регіонів; загаль­нодержавний (на території країни в цілому). Нарешті, ще один рівень системи спостережень за станом навколишнього природно­го середовища, — глобальний, його складовою є фоновий моніто­ринг, що здійснюється в Україні. Слід при цьому пам'ятати, що наша держава є членом Всесвітньої метеорологічної організації ООН, учасницею Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979 р.), Конвенції про опера­тивне оповіщення про ядерну аварію (Відень, 1986 р.), Конвенції про охорону озонового шару (Відень, 1985 р.), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному кон­тексті (Еспо, 1999 р.).

Виконання зобов'язань щодо участі України в цих та інших міжнародних організаціях та договорах Неможливе без даних моніторингових спостережень і прогнозів, зокрема, спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, які зна­ходяться під контролем та наглядом з боку міжнародних інституцій.

Фінансування робіт зі створення і функціонування системи мо­ніторингу та її складових здійснюється відповідно до порядку фі­нансування природоохоронних заходів за рахунок коштів, передба­чених у державному та місцевих бюджетах згідно із законодавством.

Покриття певної частини витрат на створення і функціонуван­ня складових частин і компонентів системи моніторингу може здійснюватися за рахунок інноваційних фондів у межах коштів, пе­редбачених на природоохоронні заходи, міжнародних грантів та інших джерел фінансування.

Законодавство України регламентує право володіння, користу­вання і розпорядження інформацією, одержаною під час виконан-

210

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

ня загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм еко­логічного моніторингу. Інформація, що зберігається в системі моніторингу, використовується для прийняття рішень у галузі охо­рони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та місцевого само­врядування і надається їм безоплатно відповідно до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів системи моніторингу та її складових частин. Спеціально підготовлена інформація на запит користувачів підлягає оплаті за домовленістю, якщо інше не передбачено нормативними актами або укладеними двосторонніми угодами про безоплатні взаємовідносини поста­чальників і споживачів інформації. Такі угоди підлягають реєстрації в Мінприроди. Мінприроди, МНС та їх органи на місцях здійснюють оперативне управління інформацією, одержа­ною на всіх рівнях функціонування системи моніторингу.

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища. Ведення державних кадастрів природних ресурсів

Однією з основних функцій державного управління в галузі природокористування й охорони навколишнього природного сере­довища є державний облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регу­люються Законом України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного (земельно­го, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства.

Державний облік у галузі природокористування та охорони дов­кілля — це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромад­ження, групування та узагальнення інформації про стан навколиш­нього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, вико­ристання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних доку­ментів, що прийняті до обліку.

Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статис­тичний облік у галузі природокористування та охорони довкілля. Він здійснюється Держкомстатом України за спеціально затверд­женими формами.

211

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну статистику» на органи державної статистики, зокрема, покладено організацію та проведення статистичних спостережень за екологічною ситу­ацією в Україні та її регіонах. Вони також зобов'язані надавати ор­ганам державної влади та місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами й у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України, видавати статистичні збірники, бюле­тені, огляди, прес-випуски, забезпечувати рівний доступ до стати­стичної інформації юридичних і фізичних осіб, забезпечувати збе­реження, накопичення, актуалізацію та захист статистичної інфор­мації, дотримання її конфіденційності тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» об'єкти, що шкідливо впливають або мо­жуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навко­лишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього, підлягають державному обліку.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведе­ної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюю­чих речовин, використання природних ресурсів, виконання за­вдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною системою.

Відповідно до наказів Держкомстату від 01.07.2002 р. та 06.06.2003 р. «Про затвердження форм державних статистичних спостережень із лісового господарства та охорони навколишнього середовища» в Україні затверджено такі форми державних статис­тичних спостережень із лісового господарства та охорони навколиш­нього середовища:

— Річні:

1 — екологічні витрати «Звіт про екологічні збори та поточні ви­трати на охорону природи»;

1 — заповідник «Звіт про об'єкти природно-заповідного фонду»;

1 — токсичні відходи «Звіт про утворення, використання та знешкодження токсичних відходів»;

2—тп (мисливство) «Звіт про ведення мисливського господарст­ва»;

З—лг «Звіт про заготівлю та відпуск деревини і інших лісових ресурсів»;

212

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

4—лг «Звіт про залишки деревини на лісосіках і очищення місць рубок»;

12—лг «Звіт про порушення лісового законодавства та прове­дення лісозахисних робіт»;

2—тп (повітря) — річна «Звіт про охорону атмосферного повітря»;

5—лг «Звіт про лісові пожежі».

— Періодичні (квартальні):

1—лг «Звіт про проведення лісокультурних робіт»;

2—лг «Звіт про обсяги продукції, робіт та послуг лісового гос­подарства»;

2—тп (повітря) — квартальна «Звіт про охорону атмосферного повітря».

А відповідно до наказу Держкомстату України від ЗО вересня 1997 р. № 230 встановлено форму статистичної звітності 2— ТП (водгосп) і затверджено Інструкцію щодо її заповнення.

Відповідні форми державних статистичних спостережень поши­рюються на всіх юридичних осіб, їхні відокремлені підрозділи, які займаються певним видом діяльності, незалежно від форм влас­ності та організаційно-правових форм господарювання.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього при­родного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі. Наприклад, річний звіт про екологічні збори та поточні витрати на охорону природи за формою № 1 — екологічні витрати подається до 25 лю­того наступного за звітним року підприємствами, організаціями, установами та громадянами — суб'єктами підприємницької діяль­ності, які мають викиди забруднюючих речовин в атмосферу, ски­дання забруднених стічних вод, розміщення відходів у навколиш­ньому середовищі, здійснюють витрати на охорону довкілля, одно­часно на три адреси: органу державної статистики за місцезнаход­женням; місцевому органу Мінприроди України; своїй вищесто­ящій організації.

Методологічне керівництво збором та розробкою даних держав­них статистичних спостережень за зазначеними формами здійснюється управлінням статистики сільського господарства та навколишнього середовища Держкомстату.

213


Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Порушення порядку подання або використання даних держав­них статистичних спостережень зумовлює адміністративну відповідальність, яка встановлена ст. 186-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ще однією важливою формою систематизації облікових даних про природні ресурси, об'єкти та комплекси є ведення державних кадастрів природних ресурсів.

Ведення державних кадастрів у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища регулюється Законом України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (ст. 23), а також Земельним кодексом України (статті 193—204), Кодексом України про надра (статті 42—44), Водним ко­дексом України (статті 24—28), Лісовим кодексом України (статті 95—96), законами України «Про рослинний світ» (ст. 38), «Про тваринний світ» (ст. 56), «Про мисливське господарство і полюван­ня (статті 6, 30), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 56—59), «Про Червону книгу України» (ст. 15), «Про курорти» (статті 35—37), «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 16).

Порядок ведення державних кадастрів природних ресурсів регу­люється постановами Кабінету Міністрів України:

• «Про затвердження Положення про порядок ведення держав­
  ного земельного кадастру» від 12 січня 1993 р., з наступними
  змінами;
  
• «Про створення єдиної системи державної реєстрації земель­
  них ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державно­
  го земельного кадастру» від 17 липня 2003 р.;
  
• «Про Програму створення автоматизованої системи ведення
  державного земельного кадастру» від 2 грудня 1997 р.;
  
• «Про затвердження Порядку ведення державного водного ка­
  дастру» від 8 квітня 1996 р., з наступними змінами;
  
• «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів
  і державного лісового кадастру» від 27. 09. 1995 р. та Інструкцією
  до нього «Про порядок ведення державного лісового кадастру і
  первинного обліку лісів», затвердженою наказом Мінлісгоспу
  України від 15 листопада 1995 р.;
  
• «Про затвердження Порядку створення і ведення державного
  кадастру природних територій курортів» від 23 травня 2001 р., із
  наступними змінами;
  

214

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

— «Про затвердження Порядку створення і ведення Державно­
го кадастру природних лікувальних ресурсів» від 26 липня 2001 р.;

— «Про порядок ведення державного кадастру тваринного
світу» від 15 листопада 1994 р.;

— «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25 берез­
ня 1993 р.;

— «Про затвердження Положення про регіональні кадастри
природних ресурсів» від 28 грудня 2001 р.

Державні кадастри природних ресурсів — це систематизовані зво­ди відомостей про кількісні, якісні характеристики природних ре­сурсів, їх обсяг, оцінку, характер та правовий режим, розподіл серед власників та користувачів, призначені для забезпечення органів дер­жавної влади, місцевого самоврядування, заінтересованих фізичних та юридичних осіб інформацією з метою регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Державні кадастри ведуться диференційовано, тобто окремо по кожному природному ресурсу чи типу природних об'єктів. В Ук­раїні відповідно до законодавства ведуться такі державні кадастри: державний земельний кадастр, державний водний кадастр, держав­ний лісовий кадастр, державний кадастр родовищ та проявів ко­рисних копалин, державний кадастр рослинного світу, державний кадастр тваринного світу, державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державний кадастр природних тери­торій курортів, державний кадастр природних лікувальних ре­сурсів, Червона книга рослинного світу та Червона книга тварин­ного світу (Червона книга України), державний кадастр сховищ радіоактивних відходів, містобудівний кадастр населених пунктів, регіональні кадастри природних ресурсів.

Державний земельний кадастр — основа для ведення кадастрів всіх інших природних ресурсів. Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка вста­новлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташуван­ня та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію зе­мель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Складовими державного земельного кадастру є: а) кадастрове зонування (місця розташування обмежень щодо використання зе-

215

_г

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

мель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів, або територій адміністративно-тери­торіальної одиниці); б) кадастрові зйомки (тобто комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних діля­нок та виготовлення кадастрового плану); в) бонітування грунтів (тобто порівняльна оцінка якості грунтів за їх основними природ­ними властивостями, які мають сталий характер та суттєво вплива­ють на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах); г) економічна оцінка земель (як природного ресурсу та засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, а також як просторового базису в суспільному виробництві, що визначається в умовних кадастрових одиницях або в грошовому виразі за показниками, що характери­зують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі); ґ) грошова оцінка земельних ділянок (нормативна чи експертна, визначається на рентній основі); д) державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель (складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користу­вання землею, договорів оренди землі, а також Поземельної кни­ги, яка містить відомості про земельну ділянку); є) облік кількості (за площею та складом) та якості (за природними та набутими вла­стивостями і за ступенем забруднення грунтів).

Ведеться державний земельний кадастр уповноваженим орга­ном виконавчої влади з питань земельних ресурсів. При цьому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про ство­рення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, не­рухомого майна та прав на них у складі державного земельного ка­дастру» від 17 липня 2003 р. на базі державного реєстру земель та державного реєстру прав власності на нерухоме майно вирішено створити державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, дер­жателем якого визначений Центр державного земельного кадастру при Держкомземі.

Державний водний кадастр — систематизований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море, обсяги, режим, якість і використання вод, водокористувачів (крім вторинних). До державного водного кадастру включаються також відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод. 216

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

Державний водний кадастр складається з трьох розділів: поверх­неві води; підземні води; використання вод.

Цей кадастр включає дані державного обліку поверхневих і підземних вод та державного обліку водокористування, які систе­матизуються за водними об'єктами та їх ділянками, водозбірними басейнами річок та морів, басейнами підземних вод, водогоспо­дарськими ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними одиницями і в цілому в Україні.

Для оперативного забезпечення державних органів, підпри­ємств, установ, організацій, громадян необхідними даними про водні ресурси створюються спеціалізовані автоматизовані інфор­маційні системи державного водного кадастру.

Державний водний кадастр ведеться за розділами:

• «Поверхневі води» — Мінприроди;
  
• «Підземні води» — Держкомприродресурсів;
  
• «Водокористування» — Держводгоспом.
  

Зазначені центральні органи виконавчої влади є замовниками робіт щодо складання державного водного кадастру і затверджують кадастрові матеріали самостійно (Мінприроди та Держкомприрод­ресурсів) чи за погодженням (Держводгосп — за погодженням з Мінприроди та Держкомприродресурсів).

Для координації діяльності Держводгосп разом з Мінприроди та Держкомприродресурсів створюють Міжвідомчу комісію з питань ведення державного водного кадастру, яка:

• розробляє загальні принципи ведення державного водного
  кадастру на єдиній методичній основі;
  
• узгоджує основні положення ведення державного водного ка­
  дастру та порядок взаємодії головних виконавців;
  
• розробляє загальні принципи побудови галузевих автоматизо­
  ваних інформаційних систем державного водного кадастру та за­
  безпечує їх функціонування;
  
• узгоджує методичні вказівки, макети об'єднаних видань та
  порядок їх публікації;
  
• встановлює порядок міжвідомчого обміну кадастровою
  інформацією та видачі користувачам кадастрових даних.
  

Державний лісовий кадастр — це система відомостей і доку­ментів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між ко­ристувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну

217

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісо­вому фонді. Кадастр ведеться з метою ефективної організації охо­рони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісни­ми і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної вико­навчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства (Держкомлісгоспом) на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюд­жету. Документація кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів та використання таких доку­ментів: рішень про надання в користування земель лісового фонду або їх вилучення, зміну категорій захисності і груп лісів; актів ог­ляду місць рубок; актів технічного приймання лісових культур; актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; актів натурного обстеження у разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, сти­хійних явищ та інших факторів.

Дані про розподіл земель лісового фонду між користувачами та кількісний склад цих земель погоджуються з місцевими землевпо­рядними органами.

Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин є сис­тематизованим зводом відомостей про кожне родовище (в тому числі техногенне), включене до Державного фонду родовищ ко­рисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копа­лин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеоло­гічних та інших умов розробки родовища та його геолого-еко-номічної оцінки, а також відомостей про кожний прояв корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ве­деться Держкомприродресурсів.

Державний кадастр рослинного світу — це система відомостей і документів про розподіл об'єктів рослинного світу між власниками і користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, кількісні та якісні характеристики народногосподарської і наукової

218

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

цінності рослинних ресурсів, поділ природних рослинних угрупо­вань на категорії, економічну оцінку технічних, кормових, лікарсь­ких, харчових та інших властивостей природних рослинних ре­сурсів, інші дані про рослинні природні ресурси, необхідні для за­безпечення їх невиснажливого використання, відтворення й ефек­тивної охорони. Державний облік і кадастр рослинного світу ве­деться з метою обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх ви­користання, а також для здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі і для забезпе­чення органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання, а також власників та користувачів (в тому числі орендарів) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, відомостями про стан рослинного світу.

Державний кадастр тваринного світу — систематизована су­купність відомостей про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх пере­бування і сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального вико­ристання тваринного світу.

Кадастр ведеться на всій території України, її континентально­му шельфі та у виключній (морській) економічній зоні. Ведення кадастрових робіт на територіях, що не перебувають під її юрис­дикцією, Україна здійснює відповідно до укладених міжнародних договорів.

Державний кадастр тваринного світу ведеться за окремими ви­дами (групами видів) тварин із застосуванням єдиних, установле­них для кожної конкретної групи методології та уніфікованих форм звітної кадастрової документації.

Ведення кадастру передбачає виконання таких кадастрових робіт, як:

• визначення конкретних територій (акваторій), де будуть про­
  водитись кадастрові роботи;
  
• проведення експедиційних робіт (спостереження і вивчення
  чисельності, стану та інших характеристик тваринного світу безпо-
  середьо у природному середовищі);
  
• аналіз даних, одержаних під час проведення експедиційних
  робіт, а також даних, що містяться у матеріалах державного лісо­
  впорядкування, впорядкування мисливських угідь, державному
  

219

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

лісовому, водному та земельному кадастрах, державній та відомчій статистичній звітності, про стан тваринного світу, чисельність і обсяги господарського використання диких тварин;

— оброблення, аналіз і узагальнення отриманої інформації, її підготовка до розгляду в Мінприроди і видання державного кадас­тру тваринного світу.

Організація ведення кадастру, координація діяльності, пов'яза­ної з виконанням кадастрових робіт, а також державний контроль за якістю і вірогідністю даних, що включаються до кадастру, здійснюються Мінприроди та його органами на місцях.

При цьому Законом України «Про мисливське господарство і полювання» ведення державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України, віднесене до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання. Закон зо­бов'язує користувачів мисливських угідь проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік та ведення державного кадастру тваринного світу.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду є системою необхідних і достовірних відомостей про при­родні, наукові, правові, кількісні та якісні характеристики тери­торій та об'єктів, що входять до складу природно-заповідного фон­ду України, що ведеться з метою оцінки складу та перспектив роз­витку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони та ефективного вико­ристання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, заінтересованих підприємств, установ та ор­ганізацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктив­них сил та в інших цілях, передбачених законодавством України.

Первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється адміністрація­ми природних заповідників, біосферних заповідників, національ­них природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботаніч­них садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодер­жавного значення, а також підприємствами, установами та ор­ганізаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, за їх рахунок.

220

_г

§ 2. Державний облік у галузі природокористування й охорони ... середовища

Формами кадастрової документації є картки первинного обліку і державні кадастри територій та об'єктів природно-заповідного фонду міст, районів, областей, Автономної Республіки Крим та України.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду ведеться центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях за рахунок державного бюджету. Для ведення кадастру можуть використовуватися також кошти Державного, республікан­ського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.

Зміст кадастрової документації та строки подання документів первинного обліку визначаються Міприроди України.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів є зводом відо­мостей про кількість, якість та інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання. До кадастру включаються відомості у формі тексто­вих, цифрових та графічних (картографічних) матеріалів щодо видів (типів) природних лікувальних ресурсів: мінеральні і тер­мальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти та комплекси із сприятливими для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань кліматичними умовами.

Для створення і ведення кадастру використовуються відомості з документованих джерел інформації, зокрема:

• про медико-біологічну оцінку (бальнеологічний висновок)
  якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення
  методів їх використання — за даними МОЗ України;
  
• про природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для ліку­
  вання кліматичними умовами, їх екологічні та інженерно-гео­
  логічні характеристики — за даними МОЗ України і Мінприроди
  України;
  
• про експлуатаційні запаси, обсяги видобутку, підготовки, пе­
  реробки та характер використання родовищ лікувальних підземних
  мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин,
  що належать до природних лікувальних ресурсів, — за даними Дер­
  жавного фонду родовищ корисних копалин;
  
• про інженерну та транспортну інфраструктуру територій по-
  

221

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

ширення природних лікувальних ресурсів — за даними місто­будівного кадастру населених пунктів;

— про географічне положення природних лікувальних ресур­
сів — за даними Державного картографо-геодезичного фонду.

Цей вид кадастрів ведеться МОЗ України.

Червона книга рослинного світу та Червона книга тваринного світу (Червона книга України), хоча формально не є кадастрами, але фактично можуть бути включені до системи цих державних доку­ментів, оскільки також є систематизованими зводами облікової інформації про рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зник­нення, види тварин, рослин та мікроорганізмів.

Червона книга України ведеться Мінприроди, що забезпечує методичне керівництво всіма роботами щодо занесення до неї та виключення з неї певних видів.

Державний кадастр природних територій курортів України є зво­дом відомостей про правовий статус, належність, режим, гео­графічне положення, площу, кліматичні особливості, види та запа­си природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики природ­них територій курортів, їх лікувальну, профілактичну, ре­абілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Такі відомості про природні території курортів включа­ються до кадастру за адміністративно-територіальним принципом та за видами природних лікувальних ресурсів, а саме — мінераль­них і термальних вод, лікувальних грязей та озокериту, ропи ли­манів та озер, акваторій морів, кліматичних, ландшафтних, еко­логічних та інших умов.

Відомості для ведення кадастру подаються з документованих джерел інформації, зокрема:

• про властивості земель — за даними державного земельного
  кадастру;
  
• про реабілітаційну, профілактичну, наукову, рекреаційну
  цінність курорту — за даними МОЗ України;
  
• про географічне положення територій курортів — за даними
  Державного картографо-геодезичного фонду; •
  
• про інженерно-геологічний стан територій курортів — за да­
  ними Державного інформаційного геологічного фонду;
  
• про будинки, споруди та інженерну інфраструктуру на тери­
  торії курортів — за даними містобудівного кадастру населених
  пунктів;
  

222