Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо
| Вид материала | Документы |
- Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
- За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
- В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
- На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
- Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
- Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
- О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
- Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.
Д
о третьої зони округу санітарної охорони курорту — зони спостережень — включається територія, яка охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. На території третьої зони забороняються: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, Грунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які негативно не впливатимуть на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33 закону).Землі оздоровчого призначення, а також землі округів санітарної охорони курортів можуть перебувати у державній, комунальній чи приватній власності. Водночас у межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення (ст. 48 ЗК України).
Правовий режим земель рекреаційного призначення поширюється на землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Згідно зі ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
383
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
Н
а землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Власники та користувачі земельних ділянок, віднесених до земель рекреаційного призначення, зобов'язані використовувати їх виключно за цільовим призначенням.
Особливостями правової охорони відзначаються і землі історико-культурного призначення, до яких належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, на-скельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова (ст. 53 ЗК України).
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності. Власники об'єктів, розташованих на землях історико-культурного призначення, мають право використовувати земельні ділянки відповідно до споживчого чи побутового призначення таких об'єктів. Водночас Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.) передбачає можливість встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок, на яких розташовані певні об'єкти історико-культурного призначення. Так, згідно зі ст. 30 закону органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Крім того, органи
384
§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів
м
ісцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.Важливим напрямом правової охорони земель історико-куль-турного призначення є встановлення навколо частини таких земель, а саме навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів охоронної зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель (ст. 54 ЗК України). Підстави та порядок встановлення зазначених зон визначені Законом «Про охорону культурної спадщини». Так, згідно зі ст. 31 закону топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їхня наявність, можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини. В такому випадку цей орган визначає і правовий режим охоронюваної археологічної території.
Посиленій правовій охороні підлягають і середовища населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України. На охоронюва-них археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку, забороняються містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Крім того, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток та комплексів (ансамблів) навколо них повинні
13 б-2оо 385
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
в
становлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини (ст. 32 Закону «Про охорону культурної спадщини»).На землях, на яких розташовані деякі об'єкти культурної спадщини, та встановлених навколо них зонах охорони обмежуються певні види використання земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 35 закону проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, може здійснюватися лише після отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. А дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок можуть надаватися за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології НАН України.
Водночас встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення (ст. 34 закону). Проте власник або користувач земельної ділянки (у тому числі орендар) у межах території пам'ятки, охоронюваної археологічної території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць згідно з розпорядженням органу охорони культурної спадщини зобов'язаний не перешкоджати виконавцеві робіт, який має дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок на цій ділянці (ст. 35 закону).
До земель лісового фонду як об'єкта правової охорони належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не включаються землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених
386
§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів
п
унктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 55 ЗК України).Згідно зі ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Це означає, що і землі лісового фонду перебувають у виключній власності держави. Однак ЗК України по-іншому визначає власнісний статус цієї категорії земель. Згідно зі ст. 56 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності. Проте це не означає, що всі земельні ділянки лісового призначення можуть бути приватизовані, тобто передані у власність громадян чи юридичних осіб. За рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у приватну власність громадян та юридичних осіб можуть безоплатно або за плату бути передані лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів, які знаходяться у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Водночас ЗК України дозволяє набуття громадянами і юридичними особами у власність для заліснення земельних ділянок деградо-ваних і малопродуктивних угідь без обмеження їх розміру. У такому разі придбаним зазначеними особами земельним ділянкам надається за рішенням відповідних органів влади цільове призначення земель лісового фонду, що вводить їх у сферу дії норм про правову охорону земель даної категорії.
Згідно зі ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди — іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Слід зауважити, що основним завданням правової охорони земель лісового фонду є забезпечення охорони та використання лісових ре-
387
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
с
урсів країни. Тому значною мірою правова охорона цієї категорії земель забезпечується нормами Лісового кодексу України. Зокрема, останнім встановлені обов'язки лісокористувачів щодо раціонального використання та охорони лісів. Так, згідно зі ст. 18 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: а) забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів; б) дотримуватися науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділянками лісового фонду; в) вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення; г) виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт; ґ) вести первинний облік лісів; д) забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства; є) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; є) не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів. А особи, які використовують лісові ресурси тимчасово на засадах договору оренди, зобов'язані: а) забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання; б) вести роботи способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни; в) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; г) не порушувати права інших лісокористувачів тощо (ст. 19 Лісового кодексу України).До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними,
388
§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів
і
ншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів (ст. 58 ЗК України). Правовий режим земель водного фонду підпорядкований правовому режиму водних об'єктів, розташованих на таких землях. Тому зміст правової охорони земель водного фонду визначається нормами як земельного, так і водного законодавства.На жаль, між нормами зазначених галузей права мають місце певні розбіжності. Так, згідно зі ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю українського народу і надаються тільки в користування. Оскільки до водних об'єктів належать природні або створені штучно елементи довкілля, в яких зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт), то цим поняттям охоплюються земельні ділянки, в яких зосереджені води. Отже, з Водного кодексу України випливає, що землі водного фонду також належать одному власнику — українському народу (державі).
Однак ст. 59 ЗК України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати не тільки в державній, а й у комунальній або приватній власності. Зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Крім того, власники на своїх земельних ділянках мають право в установленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми, площа яких може перевищувати 3 гектари.
Землі водного фонду, які перебувають у державній власності, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються державним водогосподарським організаціям у постійне користування для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші во-Дойми, болота та острови також можуть передаватися за рішенням Цих органів влади громадянам та юридичним особам в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, Рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
389
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
Щ
о стосується тієї частини земель водного фонду, які вкриті водою, то їх використання також регламентується законом. Згідно зі ст. 86 Водного кодексу України на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися лише роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.З метою забезпечення охорони та раціонального використання водних об'єктів уздовж водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ст. 58 ЗК України). Правовий режим таких зон залежить від типу водойми, уздовж якої вони встановлені, та охоронної спрямованості зони. Так, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяють земельні ділянки під прибережні захисні смуги шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З гектари — 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів. А якщо крутизна схилів уздовж водойми перевищує 3 градуси, то мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Що стосується прибережних захисних смуг уздовж таких водойм, як моря, морські затоки та лимани, то їх розмір та межі встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — ще й з урахуванням містобудівної документації (ст. 60 ЗК України).
Основним завданням встановлення прибережних захисних смуг навколо водойм є обмеження на землях таких смуг тих видів діяльності, які можуть завдати шкоди водним об'єктам. У прибережних захисних смугах, встановлених уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняються такі види господарської діяльності, як: а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів
390
і
§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів
д
ля худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Проте непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 61 ЗК України).
Аналогічні обмеження господарської діяльності передбачені законом і на прибережних захисних смугах, встановлених вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах. Так, у межах таких смуг забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів (ст.62 ЗК України).
Уздовж штучно створених водних об'єктів (каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель) встановлюється інший вид водоохоронних зон — смуги відведення. Основним завданням встановлення смуг відведення є забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування штучно створених водних об'єктів. Тому земельні ділянки в межах смуг відведення, як правило, надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою для кожного водного об'єкта (ст. 63 ЗК України).
Нарешті, вздовж водних об'єктів, які використовуються як водні шляхи сполучення, встановлюються такі водоохоронні зони, як берегові смуги водних шляхів. Такі смуги встановлюються за межами населених пунктів і використовуються для проведення робіт, пов'язаних зі створенням умов для безпечного судноплавства. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами
391
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
з
емлеустрою для кожного водного об'єкта, який використовується як водний шлях (ст. 64 ЗК України).Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення виробничої та іншої антропогенної діяльності, яка негативно впливає на стан довкілля. Тому правова охорона таких земель здійснюється як складова комплексу правових заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу розташованих на зазначених землях промислових та інших об'єктів на навколишнє природне середовище та людину.
Водночас чинне земельне законодавство містить і норми, спрямовані на захист земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Такий захист спрямований на забезпечення сприятливих умов для здійснення господарської та іншої діяльності власниками та користувачами зазначених земель. З цією метою законодавством передбачено встановлення уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів охоронних зон для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Так, згідно зі ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (1996 р.) для забезпечення в межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Вони являють собою ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів залізничного транспорту. На землях охоронних зон залізничного транспорту забороняється діяльність, яка може спричинити перешкоди для нормального та безпечного використання цього виду транспорту.
Подібні охоронні зони створюються і навколо об'єктів інших видів транспорту. Наприклад, згідно зі ст. 41 Повітряного кодексу України (1993 р.) навколо аеродромів створюються приаеродромні території, які являють собою розташовані навколо аеродромів (аеропортів) земельні ділянки, над якими здійснюється маневрування
392
§ 3. Державне управління ... у сфері використання ... земельних ресурсів
п
овітряних суден. Особливістю правового режиму приаеродромних територій є те, що на них запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність — тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідним органом місцевого самоврядування. Так, підприємства, установи і організації, а також громадяни, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на при-аеродромній території, зобов'язані на вимогу власника аеродрому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити будівництво або іншу діяльність на приаеродромній території та провести у встановлений термін за свої кошти і своїми силами усунення допущених порушень.Навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, створюються зони особливого режиму використання земель, завданням яких є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. А уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК України). Правовий режим зони особливого режиму та прикордонної смуги визначений законами України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» (1999 р.), «Про державний кордон України» (1991 р.), «Про використання земель оборони» (2003 р.) та іншими законодавчими актами з питань національної оборони та безпеки.
£ 3. Державне управління і контроль у сфері використання та охорони земельних ресурсів
Державне управління в галузі охорони та використання земель важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля. Однак, оскільки земля є не тільки елементом навколишнього природного середовища, а й використовується як засіб виробництва в сільському та лісовому
393
Розділ XII. Правова охорона і використання земель
г
осподарстві і просторово-територіальний базис у інших сферах господарювання, то державне управління в галузі охорони та використання земель враховує як екологічне значення земельних ресурсів, так і їх виробничу та соціально-економічну функцію.Державне управління у сфері використання та охорони земель — це організаційно-правова діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення раціонального використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також іншими суб'єктами земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства України.
Проведення в Україні земельної реформи, одним із результатів якої є приватизація значної частини земельного фонду країни та застосування ринкових механізмів до регулювання земельних відносин, зумовило істотну трансформацію адміністративних методів управління земельними ресурсами, застосуванням поряд з ними цивільно-правових та інших засобів регулювання земельних відносин, які зазвичай застосовуються в умовах ринкової економіки. Водночас реформування земельних відносин у нашій країні зумовило необхідність підвищення ролі держави як учасника земельних відносин. Така роль держави виконується шляхом здійснення відповідними органами влади функцій державного управління у сфері охорони та використання земель.
Під функціями державного управління землями слід розуміти види (напрями) діяльності уповноважених органів державної влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного використання і охорони земель. Згідно з чинним земельним законодавством до функцій державного управління землями належать: моніторинг земель, планування використання земельних ресурсів, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель, землеустрій, ведення державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Зазначені функції визначають зміст державного управління в галузі використання та охорони земель.
Суб'єктами управління в галузі використання та охорони земель є органи державної влади, уповноважені провадити відповідну організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. До таких органів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську
394