Робоча навчальна програма курсу за вибором "Деонтологія в медицині"

Вид материала

Содержание

Голова предметної методичної
Завдання вивчення предмету
7. Лікарські помилки та відповідальність.
Порушення технічні.
8. Деонтологія в практиці медичного працівника.
9 Проблеми евтаназії та допустимого ризику в медицині.
Тематичний план семінарських занять
Тематичний план
Зав. кафедри, професор О.В. Пішак
Періодичний (тематичний)
Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак
Зав. кафедри, професор О.В. Пішак
Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак
Голова предметної методичної
Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак
Голова предметної методичної
Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак
Голова предметної методичної

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з навчальної роботи

проф. М.Ю. Коломоєць

„_____”_________________200__р.

^{РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА}

курсу за вибором

"Деонтологія в медицині"

на 2008- 2009 навчальний рік

Факультет	медичний
Спеціальність	лікувальна справа
Освітньо-кваліфікаційний рівень	спеціаліст
Кваліфікація	лікувальна справа. педіатрія
Кафедра	пропедевтики внутрішніх хвороб, клінічної імунології та алергології
Курс	II
Семестр	IV
Лекції	20 год .
Семінарські заняття	10 год
Самостійна робота	60 год.
Залік	IV семестр
Всього годин	90 годин

2008р.

Робоча навчальна програма складена на основі власних розробок кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Буковинського державного медичного університету.

Відповідальний – доцент В.Л. Васюк

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

25.052008 року (протокол № 18).

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

Р

обоча навчальна програма схвалена предметною методичною комісією з дисциплін гігієнічного профілю 17.06 2008 р. (протокол № 9)

Голова предметної методичної

комісії з дисциплін гігієнічного профілю С.Є. Дейнека

Основна мета викладання деонтології в медицині

Робоча навчальна програма з елективного курсу „Деонтологія в медицині” складена , виходячи з головного напрямку професійної діяльності лікаря – збереження життя людини і покращення її якості шляхом надання ургентної, планової та превентивної медичної допомоги. Викладання основних положень медичної деонтології направлено на формування у майбутнього спеціаліста основних моральних принципів, які визначатимуть його подальшу діяльність як громадянина суспільства і фахівця.

Завдання вивчення предмету

Ознайомлення з історією і сучасним етапом медичної деонтології у вітчизняній медицині, тенденціями їх розвитку.
Формування розуміння у майбутніх медичних працівників щодо соціальної обумовленості громадського здоров’я.
Надання знань, які забезпечують розвиток особистості медичного працівника, його знайомство з надбанням сучасної медицини, психологічні аспекти його діяльності.
Створення у студентів цілісного уявлення про сутність моральних відносин, аналіз їх тенденцій, протиріч та напрямків розвитку.
Сприяння у виборі соціальних професійних цінностей, формуванні своєї життєвої позиції, розвитку духовної культури та інтелігентності.

Перелік розділів, які повинні засвоїти студенти медичного університету.

Предмет та історія розвитку медичної деонтології.
Вчення Гіппократа. Проблема професійного вибору в медицині.
Лікарський обов’язок. Психологічні особливості лікаря.
Права пацієнта. Питання інформованості пацієнта стосовно його здоров’я.
Догляд за хворими та лікувально-діагностичний процес.
Лікарські помилки та відповідальність.
Проблеми евтаназії та допустимого ризику в медицині.

Перелік дисциплін, які є необхідними для вивчення предмету

Соціальна медицина та організація охорони здоров’я.
Клінічні дисципліни, що вивчаються в університету.
Суспільні науки – політичні, економічні, медико-екологічні.

Зміст навчальної програми

І. Предмет медичної деонтології. Історія розвитку.

Професія лікаря одна з найбільш давніх серед інших спеціальностей. Медицина тісно пов’язана з життям, здоров’ям і долею людини. Питання моральних обов’язків лікаря пов’язані з ім’ям Аристотеля (Стародавня Греція), який запропонував термін – етика. Практичне втілення етики одержало назву – деонтологія (англійський правознавець Бентам, 1834р.). Історія розвитку моралі лікаря тісно пов’язана з кодексом царя Хаммуранті (Стародавній Вавілон), староіндійськими трактатами („Агорведа”, лікар Сушрута), пам’ятником стародавньої китайської медицини – книзі Хуан ди Ней-дзиня „Про природу та життя”, творчістю Гіппократа. Велике значення мали ідеї Абу Алі Ібн Сіни (Ал-Канун Фи – Тибб – „Канон лікарняної науки”. У вітчизняній медичній літературі термін деонтологія з”явився в 1945 році (М.М Петров „Питання хірургічної деонтології”’).

2. Лікарський обов’язок. Психологічні особливості лікаря.

Професія вимагає високої моральної культури. Якщо підсумувати всі вимоги, які пред’являються до лікаря то його положення слід оцінити як найбільш важке серед існуючих професій.

Лікар здобуває довіру хворих, коли він спокійний, впевнений у собі. Лікарю необхідна величезна витримка, він повинен намагатись виробити в себе емоційну позицію – симпатію, яка дає співпереживання, розуміння психологічного стану хворої людини. Симпатія необхідна як професійна якість лікаря. Для лікаря характерні велика працездатність, напружена розумова праця, комунікабельність, вміння постійно думати про кожного свого хворого. У сучасних умовах складне взаємовідношення лікаря й хворого ще більш ускладнюється внаслідок росту культурного рівня пацієнтів, тому знання психології людей є тепер не менш важливий фактор, ніж професійна підготовка.

3. Формування належних професійних відносин.

У свій час Парацельс вказував, що характер лікаря впливає на хворого сильніше ніж всі ліки, які він приймає. Віра в лікаря, довіра, надія на допомогу виникають у хворого іноді ще до контакту з лікарем. Тому особливо важлива перша зустріч. Лікар повинен бути сильнішим за хворого, тоді хворий буде виконувати його поради, менш хвилюватись перед будь яким втручанням і навіть операцією. Лікар не повинен квапитись, він має бути ввічливим, спокійним, охайно одягненим. Лікар повинен вміти слухати пацієнта.

Велике значення має спілкування лікаря з родичами хворого, тому що через них слід впливати і на хворого. При спілкуванні з середніми медичними працівниками необхідно пам’ятати, що вони не тільки приймають участь у лікуванні (маніпуляції), а і забезпечують догляд за хворим. До медсестер треба відноситись з повагою, допомагати їм і при необхідності вчити. Слід звернути увагу на психологічну сумісність працюючих у колективі. Знання його соціально-психологічних особливостей – забезпечує високий рівень діяльності.

4. Права людини в системі охорони здоров’я.

Згідно Конституції України кожний її громадянин має право на здоров’я. Це забезпечується системою соціально-економічних і медичних заходів, включаючи широкі, оздоровчі й профілактичні заходи. Сюди слід віднести розвиток установ охорони здоров’я, включаючи санаторно-курортну ланку, організацію, розвиток наукових досліджень і підготовку висококваліфікованих медичних кадрів, гігієнічне виховання населення, починаючи з дитинства. Населення України має не тільки право на медичну допомогу, але і гарантоване державою матеріальне забезпечення в разі захворювання та втрати працездатності.

5. Згода пацієнта на окремі види медичних втручань.

Згідно існуючого положення хірургічні операції проводяться лише з дозволу хворого, а у відношенні до неповнолітніх – з дозволу батьків або опікунів. Бувають випадки, коли дорослий хворий відмовляється від операції, мотивуючи бажанням померти або, навпаки, через страх померти під час операції. У такий ситуації лікар повинен переконати хворого. Іноді в ході операції виникає необхідність додаткового оперативного втручання або вилучення враженого органу, для цього необхідний спеціальний дозвіл хворого або батьків, коли йде мова про дитину. Особливо обережно слід проводити розмову з хворими, їх родичами, батьками дітей, коли мова йде про ампутацію кінцівки, внутрішніх статевих органів, обличчі. У зв’язку з тим, що сучасне обстеження пацієнтів (не тільки хірургічних, а і інших профілів) при допомозі найновітніших приладів і методик може бути небезпечним, необхідно пояснити суть методики, її необхідність для правильної постановки діагнозу, оцінки результатів лікування і одержати згоду на проведення обстеження.

6. Слово лікаря та ятрогенії. Зберігання лікарської таємниці –

професійний обов’язок.

Зобов’язання лікаря, щодо збереження лікарської таємниці дійшло до нас з глибини віків. Серед відомостей, які лікар одержує від хворого є такі, які людина не розповіла нікому і ніколи. Ці дані відносяться до різних фізичних вад, душевних переживань, побуту, інтимних сторін життя та ін.

Розповідь хворого дає можливість лікарю під час обстеження зорієнтуватись у стані хворого, правильно встановити діагноз і призначити адекватне лікування.

В той же час лікар повинен виправдати довіру хворого й зберегти у таємниці всі одержані від пацієнта дані.

Так поводили себе лікарі всіх часів. Про це свідчить такий стародавній документ, як клятва Гіппократа. Лікар, який отримав відомості про наявність хвороби, яка небезпечна для загалу, зобов’язаний інформувати про це керівника медичної установи дія прийняття відповідних засобів.

За розголошення лікарської таємниці лікар несе відповідальність згідно існуючого законодавства.

Про ятрогенні захворювання та про роль психіки у їх походженні вже мали уяву лікарі античного світу. Термін «ятрогенія» набув розповсюдження після статті (1925р.) «Лікар як причина психічних розладів». Ятрогенне захворювання виникає в зв’язку з негативним впливом на психіку хворого поведінки лікаря, інших медичних працівників або внаслідок читання медичної літератури. Слід сказати, що обов’язковою умовою для виникнення ятрогенії є емоційна лабільність, недовірливість, почуття страху та ін. Безпосереднім поштовхом до розвитку ятрогенії може бути хибний діагноз, невміле розтлумачення хворому суті його стану, окремих проявів захворювання, відверта розмова з колегами, родичами, студентами відносно стану хворого та ін. Щоб уникнути ятрогенії необхідно створити в лікарняних закладах певний психологічний клімат, де слово відігравало би тільки цілющу роль

7. Лікарські помилки та відповідальність.

У нашій державі дії лікарів регламентуються законами нашої держави. Порушення лікарями професійних обов’язків відбуваються або внаслідок необережності, або злочинної самонадіїності. Ці порушення можуть бути зведеш у три групи:

Порушення технічні. Порушення під час використання ліків, їх можливе передозування, особливо у анестезіологічній практиці. Помилки при використанні медичної техніки та ін.
Порушення тактичні. До них відносяться помилкове визначення показань до операції, неправильний вибір часу для операції та її об’єму.
Порушення діагностичні. Це в основному помилки при встановленні захворювання, що нерідко приводить до тяжких наслідків.

Порушення технічні. Порушення під час використання ліків, їх можливе передозування або відпуск по підробленому рецепту, відпуск без рецепту.
Порушення тактичні. Навмисний відпуск ліків з простроченим терміном використання, заміна одних ліків іншими, які не мають такої ж самої дії на організм пацієнта.

Порушення діагностичні. Помилки, що нерідко призводять до важких наслідків або смерті пацієнта.

Невиконання професійного обов’язку по відношенню до хворої людини вважається кримінальним правопорушенням і карається згідно існуючого законодавства.

До адміністративних порушень слід віднести невиконання правил внутрішнього розпорядку та інші дії, які дезорганізують роботу.

9 Проблеми евтаназії та допустимого ризику в медицині.

Серед проблем обов’язку й совісті в професії лікаря важливої уваги заслуговує проблема відношення до невилікованих і помираючих хворих. Природна смерть –явище надзвичайно рідке. Більшість людей помирає від хвороб, коли інстинкт життя ще зберігся і організм веде боротьбу з хворобою, іноді затягуючи страждання хворого на довгий час.

У зв’язку з цим виникло питання чи неможливо , коли немає вже надії на одужання припинити передсмертні муки, тобто виконати дії, які приведуть хворого до смерті. У медицині таку дію називають «евтаназія» (вбивство з милості).

Лікарі багатьох держав, Всесвітня Медична Асоціація виступають проти евтаназії, вказуючи, що майже ніколи неможливо констатувати безнадійність стану хворого.

Нові методи діагностики та лікування, нові ліки завжди вимагають ретельної перевірки, частіше їх автори роблять експерименти на собі, іноді на добровольцях, а це завжди ризик. Саме тому Хельсинська декларація (1964р.), Всесвітня медична асамблея (Токіо, 1975; Венеція, 1983; Гонконг, 1989) вимагають, щоб вивчення діагностичних, терапевтичних методик, біомедичні дослідження повинні здійснюватись з найменшим ризиком для хворого і лікаря.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ З ДЕОНТОЛОГІЇ В МЕДИЦИНІ ДЛЯ СТУДЕНТІВ II КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА №1 та стоматології, №2

№ п/п	ТЕМА	Кількість _годин
1.	Предмет та історія розвитку медичної деонтології.	2
2.	Лікарський обов’язок. Психологічні особливості лікаря.	2
3.	Формування належних професійних відносин	2
4.	Права людини в системі охорони здоров’я	2
5.	Згода пацієнта на окремі види медичних втручань.	2
6.	Слово лікаря та ятрогенії. Зберігання лікарської таємниці та «Клятва Гіппократа»	2
7.	Лікарські помилки та відповідальність.	2
8.	Деонтологія в практиці медичного працівника.	2
9.	Проблеми евтаназії та допустимого ризику в медицині.	2
10.	Підсумковий контроль	2
	ВСЬОГО	20 годин

Схвалено на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 3 липня 2007 року (протокол № 18а).

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

З ДЕОНТОЛОГІЇ В МЕДИЦИНІ ІІ КУРСУ

МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ №1, №2

№ п/п	ТЕМА	Кількість годин
1.	Медична етика та деонтологія: їх визначення, статус і правове забезпечення у сучасному суспільстві	2
2.	Основні моделі взаємовідносин у системі «лікар-хворий». Ятрогенні захворювання, причини їх виникнення та шляхи уникнення	2
3.	Лікарська таємниця: моральні та правові аспекти	2
4.	Лікарські помилки, моральна та правова відповідальність лікаря	2
5.	Підсумковий контроль. Розв’язування ситуаційних задач	1 1
ВСЬОГО		10 годин

Схвалено на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 9 липня 2007 року (протокол № 19).

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

З ДЕОНТОЛОГІЇ В МЕДИЦИНІ II КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЗА

СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА №1, №2

№ п/п	ТЕМА	Кількість _годин
2.	Внутрішній облік "хвороби" та типи реакцій пацієнтів.	2
4.	Догляд за хворим та лікувально-діагностичний процес.	2
5.	Правопорушення у роботі медичних працівників.	2
6.	Правопорушення при наданні невідкладної лікарської допомоги.	2
7	Правопорушення, які виникають під час повсякденної діяльності медичних працівників.	2
11.	Визначення та зміст лікарської (медичної) деонтології.	2
13.	Деонтологічна підготовка лікаря до виконання своїх обов'язків.	1
14.	Деонтологічні вимоги до сучасної діагностики.	2
	ВСЬОГО:	15 годин

Схвалено на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 9 липня 2007 року (протокол № 19).

Зав. кафедри, професор О.В. Пішак

Перелік засобів для проведення попереднього, поточного, періодичного та підсумкового контролю.

Попередній контроль знань студентів здійснюється переважно в усній формі на початку вивчення курсу або перед вивченням нової теми з метою з'ясування загального рівня знань.

Поточний контроль проводиться з метою отримання оперативних даних про рівень знань та умінь з теми семінарського заняття. (З окремих тем передбачає виконання тестових завдань і вирішення ситуаційних задач).

Періодичний (тематичний) — проводиться після кожного розділу курсу як у письмовій, так і в усній формі. Даний вид контролю здійснюється на основі спеціально підготовлених питань, відповіді на які свідчать не тільки про якість знань певного розділу курсу, а й про те, як студент вміє використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань.

Підсумковий - здійснюється у формі заліку після закінчення вивчення всього курсу ''Деонтологія в медицині" .

Схвалено на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 9 липня 2007 року (протокол № 19).

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

Перелік практичних навичок, які повинні опанувати студенти і які підлягають контролю до проведення заліку

Опанування навичками професійного медичного спілкування.
Опанування основними направленнями медичної деонтології.
Опанування етичних направлень проведення діагностичних і лікувальних процедур.
Опанування деонтологічними направленнями щодо догляду за хворими, враховуючи вікові особливості хворого.
Опанування основними принципами взаємовідносин у медичних колективах.

Схвалено на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 9 липня 2007 року (протокол № 19).

Зав. кафедри, професор О.В. Пішак

Білетна програма

з деонтології в медицині для студентів II курсу медичного факультету за

спеціальністю лікувальна справа

Суть медичної деонтології.
Історія розвитку медичної деонтології.
Вчення Гіппократа та його значення у майбутній професійній діяльності.
Героїзм у медицині.
Права пацієнта.
Типи реакцій у хворого,
Права громадян України на медичну допомогу.
Тактика лікаря при виборі окремих видів медичних втручань.
Спілкування лікаря із хворим. Організація його проведення.
Ятрогенія та причини її виникнення.
Лікарська таємниця, порядок її зберігання.
Правопорушення у медицині.
Поведінка лікаря при вирішенні питань евтаназії.
Проблеми лікарської таємниці.
Прогрес медицини та його вплив на лікувально-діагностичний процес.
Питання деонтології у страховій та сімейній медицині.
Роль самовиховання та самоосвіти у формування морального обліку лікаря,
Лікар та мікросоціальне середовище хворого.
Деонтологічні питання у догляду за підлітками.
Важливі ознаки відповідальності лікаря.

21. Порядок роздачі ліків дорослим та підліткам.

22.Конфліктні ситуації у роботі медичних працівників.

Білетна програма затверджена на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб 9 липня 2007 року (протокол № 19)

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

Білетна програма схвалена предметною методичною комісією з дисциплін гігієнічного профілю (протокол № )

Голова предметної методичної

комісії з дисциплін гігієнічного профілю С.Є. Дейнека

Методика проведення заліку з деонтології в медицині

До складання заліку допускаються студенти, які виконали вимоги навчального плану з дисципліни "Деонтологія в медицині " відпрацювали пропущені практичні заняття та написали реферати пропущених лекцій.

На заліковому занятті студент відповідає усно або письмово на 2-3 вибіркові запитання із предмету „Деонтологія в медицині”. В процесі оцінки знань студента викладач використовує „критерії оцінки”, інформацію про поточну успішність протягом навчального семестру та надбані ним практичні навички.

Методика затверджена на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

28 серпня 2006 року (протокол №1).

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

Методика схвалена предметною методичною комісією з дисциплін гігієнічного профілю 25 серпня 2006 року (протокол №1)

Голова предметної методичної

комісії з дисциплін гігієнічного профілю С.Є. Дейнека

Критерії оцінки знань і вмінь студентів на заліку

з деонтології в медицині.

До складання заліку допускаються студенти, які не мають академічної заборгованості, засвоїли навчальну програму з "Деонтології в медицині", регулярно відвідували лекції та семінарські заняття, виконували обов'язкові завдання на заняттях (ситуаційні задачі, реферати), відвідували консультації з даної дисципліни.

Без опитування оцінку "зараховано" на заліковому занятті отримують ті студенти, у яких середній бал з дисципліни складає 3,5 і вище. Студенти, знання яких на семінарських заняттях були оцінені нижче за середній бал (3,5), складають залік за білетною програмою в усній або письмовій формі. До заліку підготовлені білети, які включають два питання. Відповіді студентів зараховуються у відповідності з критеріями оцінки знань і вмінь.

Критерії затверджені на засіданні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

28 серпня 2006 року (протокол №1)

Завідувач кафедри, професор О.В. Пішак

Критерії схвалені предметною методичною комісією з дисциплін гігієнічного профілю 25 серпня 2006 року (протокол №1)

Голова предметної методичної

Комісії з дисциплін гігієнічного профілю С.Є. Дейнека

Перелік навчально – методичних посібників, технічних та інших навчально – наочних засобів, які використовуються у навчальному процесі на кафедрі.

Посібники:

Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология.-К. 1988., 185 с.
Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика.- Киев. 1988., 254 с.
Гусейнов А.А. Введение в этику.- Изд. Московского ун-та, 1985, 208 с.
Комаров Р.И., Петленко В.П., Шамов И.А. Философия и нравственная культура врачевания.- К., Здоровье, 1988.- 159 с.
Федоренко Е.Г. Профессиональная этика – К., Высшая школа, 1983.- 216 с.
Назар П.С., Віленський Ю.Г. Основи медичної етики. – Київ : Здоров”я, 2002. – 344 с.

Технічні та інші навчальні наочні засоби:

Таблиці :

Основи медичного спілкування з хворими
Взаємовідносини лікаря та хворого
Лікарська етика
Клятва Гіппократа

Кодоскоп.
Персональний комп”ютер.

Перелік рекомендованої навчальної та навчально-методичної літератури.

Оссовская М. Рыцарь и буржуа (исследование по истории морали) (под ред. Гусейнова А.А.).- М., Прогресс. 1987. – 528 с.
Кропоткин П.А. Этика. – М., изд. полит. л –ры, 1991. – 496 с.
Памятники этической мысли на Украине XII – первая половина XVII вв. К., Наукова думка, 1997. – 528 с.
Этическая мысль : научно – публицистические чтения.- М., политиздат, 1988. – 384 с.
Иванов В.Г. История этики средних веков. – Л., изд. 1984.- 220 с.
Немировский В.Г. Смысл жизни : проблемы и поиски. – К., Изд-во полит. л-ры, 1990. – 224 с.
Скрыпник А.П. Моральное зло в истории этики и культуры. – М., политиздат, 1992. – 351 с.
Малахов В., Етика., Курс лекцій. – К. : Либідь, 1996. – 304 с.
Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине. – Прага, Авиценум, 1974.
Лисицин Ю.П., Изуткин А.М., Матюшин И.Р. Гуманизм и медицина. – М., 1984.
Медицинская этика и деонтология. – М., Медицина, 1983.
Смольняков А.И., Федоренко Е.Г. Врачебная этика. – К., Здоровье, 1982.
Мильков Б. О. Размышления хирурга. – Черновцы, 1994.
Оживан М.А. Людський вимір науки та наукові „Виміри” людини – К., Либідь, 1992. – 176 с.

Blog

Робоча навчальна програма курсу за вибором "Деонтологія в медицині"

Содержание