Податковий кодекс україни
| Вид материала | Кодекс |
- Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
- Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
- Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
ГЛАВА 6. ОБЛІК ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ
Стаття 63. Загальні положення щодо обліку платників податків
63.1. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
63.2. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.
Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
63.3. З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Центральний орган державної податкової служби може прийняти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.
Об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
63.4. Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.
63.5. Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з цим Кодексом.
63.6. Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами.
Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом державної податкової служби.
Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.
63.7. Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.
Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
63.8. Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.
63.9. Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, і в разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлених документів для взяття на облік в органах державної податкової служби або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність відповідно до закону.
63.10. Центральним органом державної податкової служби визначаються:
63.10.1. порядок обліку платників податків і зборів;
63.10.2. перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів;
63.10.3. форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків.
63.11. Органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
63.12. Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.
З метою дотримання податкового законодавства і проведення податкового контролю платники податків підлягають постановці на облік у податкових та інших державних (контролюючих) органах. Розрізняють первинний і вторинний податковий облік. Первинний контроль – це податковий облік, у ході якого платникові податків надається єдиний за всіма видами податків і зборів (обов’язкових платежів) ідентифікаційний номер. Вторинний – це податковий облік, у ході якого платникові податків надається, крім первісного, ще один ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у встановленому законодавством порядку (наприклад, Реєстр платників податку на додану вартість).
22 грудня 1994 року було прийнято Закон України № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів» (втратив чинність із прийняттям Податкового кодексу України) і в листопаді 1997 року податкові органи завершили формування автоматизованої інформаційної системи з контролю за сплатою фізичними особами податків та інших обов’язкових платежів, у результаті якого було створено державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів. Кожній особі в державному реєстрі надається власний ідентифікаційний номер, без якого неможливо відкрити розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату. Ідентифікаційний номер містить дані про платника податків: дату народження, порядковий номер при реєстрації цього громадянина і стать. Ідентифікаційний номер складається з десяти цифр. Перші п’ять із них визначають дату народження власника номера – п’ятизначне число є кількістю днів від 31 грудня 1899 року до дати народження особи. Передостання цифра визначає стать власника – якщо цифра непарна, стать – чоловіча, а парна – стать жіноча. Остання десята цифра ідентифікаційного коду призначена для захисту від випадкових помилок. Відповідно до п. 70.17 ст. 70 Податкового кодексу України Державний реєстр фізичних осіб - платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності цим Кодексом зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Податковим кодексом України, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
22 січня 1996 року Постановою Кабінету Міністрів України № 118 було затверджено Положення Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Це положення закріплює єдину автоматизовану систему обліку, нагромадження й обробки даних про підприємства, організації всіх форм власності, а також їх окремі підрозділи (філії, відділення, представництва). Метою створення державного реєстру стало забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб’єктів господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, забезпеченням інформацією. До реєстру включаються дані про юридичних осіб, які розташовані і здійснюють свою діяльність на території України чи за її межами, але створені за участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні й економічні дані.
Первинною умовою обліку платників податків - юридичних осіб є їхня державна реєстрація, яка проводиться відповідно до Закону України № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15травня 2003 року. В основу Порядку обліку платників покладений принцип взаємодії податкових органів і державних реєстраторів. Державна реєстрація відокремлених підрозділів не проводиться; про них інформація включається до єдиного державного реєстру на підставі відомостей, поданих державному реєстратору.
Якщо суб’єкт підпадає під визначення ст. 180 Податкового кодексу України, тобто є платником податку на додану вартість, то він зобов’язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість відповідно до Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 1 березня 2000 року (із змінами та доповненнями). Реєстр платників податку на додану вартість – це автоматизована система збору, нагромадження й обробки даних про осіб, що відповідно до Розділу V Податкового кодексу України зобов’язані здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем. При включенні до реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню, їй надається індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з реєстру в зв’язку з вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.
Фізичні особи – підприємці обліковуються у якості самозайнятих осіб (ст. 65 Податкового кодексу України). Окрема категорія самозайнятих осіб – це фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, тобто діяльність, пов’язану з участю фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності. До цієї діяльності відносять також діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів тощо. Особливістю незалежної професійної діяльності є те, що такі особи не можуть бути підприємцями та не мають більше одного найманця-працівника. Проте це не означає, що названі особи не можуть бути підприємцями – можуть, якщо це прямо не заборонено законом.
Наприклад, Закон України № 3425-XII «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року (із подальшими змінами та доповненнями) визначає, що приватні нотаріуси не можуть бути підприємцями. Але одна фізична особа обліковується один раз або в статусі підприємця, або ж фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до п. 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України кожному платникові податків присвоюється відповідний податковий номер у порядку, визначному центральним органом державної податкової служби. Цей номер використовується для ідентифікації платника податків під час виникнення правовідносин між ним і податковим органом та зазначається у всіх документах, що видаються або надсилаються податковим органом платнику.
Аналогічне правило застосовується і відносно платників податків для будь-якої звітності, яка подається до податкового органу. Однак, враховуючи релігійні переконання окремих громадян, передбачено право відмови від прийняття податкового номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків). У такому випадку платник повідомляє про це орган державної податкової служби, який повинен обліковувати його за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером паспорта. Про це робиться відмітка у паспорті особи.
Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами.
Податковим номером платника податків є:
– ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (далі – ЄДРПОУ) для платників податків, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб – резидентів та нерезидентів);
– реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку у паспорті.
Реєстраційний (обліковий) номер платника податків надається органами державної податкової служби уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи при взятті на облік; нерезидентам (постійним представництвам нерезидентів на території України) у разі взяття їх на облік; інвесторам (резидентам та нерезидентам), які уклали угоди про розподіл продукції і є платниками податків; виконавцям (юридичним особам – нерезидентам) проектів (програм) міжнародної технічної допомоги; дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав, офіційним представництвам інших держав і міжнародних організацій в Україні, у разі взяття їх на облік.
Особливості обліку окремих платників встановлюються окремими розділами Податкового кодексу України. Це, зокрема, стосується обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів (ст. 64 Податкового кодексу України) та обліку самозайнятих осіб (ст. 65 Податкового кодексу України).
Правдивість відомостей, поданих платниками податків, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби шляхом порівняння та зіставлення. При виявленні недостовірності платники протягом 5 календарних днів після повернення документів повинні повторно подати відповідні повернуті документи.
Безпосередній порядок обліку платників розробляється та запроваджується центральним органом державної податкової служби. Для здійснення обліку платників центральним органом державної податкової служби також визначає відповідні реєстри обліку платників. До них входять, зокрема, форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків тощо.
Заходом відповідальності органів державної податкової служби є те, що вони забезпечують достовірність даних, поданих платниками податків. Це стосується як загальних даних про платників, так і платників окремих податків, відомості про яких містяться у відповідних реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно із Податковим кодексом України.
Відповідні реєстри відомостей про платників податків використовуються з обмеженим режимом доступу до цих даних.
Крім розглянутих видів реєстрацій платників податків існують ще й такі: реєстрація в Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (не всі суб’єкти підприємницької діяльності проходять обов’язкову реєстрацію в цьому органі, що здійснюється відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку і витрати коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої Постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 16 від 26 червня 2001 року із подальшими змінами та доповненнями); реєстрація у Фонді соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворювань України (реєстрація в цьому Фонді буває обов’язкова і добровільна, відповідно до Інструкції про порядок перерахування, обліку і витрати страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 12 від 20 квітня 2001 року, яка втратила чинність з 1 січня 2011 року на підставі Постанови Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 31 «Про порядок стягнення та обліку заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України» від 30 листопада 2010 року); реєстрація у Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (така реєстрація стосується роботодавців, відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття й обліку їхнього надходження у Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої Наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 339 від 18 грудня 2000 року із змінами та доповненнями, роботодавці зобов’язані зареєструватися як платники страхових внесків у центрах зайнятості, на яких покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду).