Geum.ru

Переднє слово

Вид материалаДокументы

Содержание


Церковний похорон
Виставлення найсвятіших тайн
Місії і реколекції
Католицькі з'їзди
Релігійні товариства
Переднє слово автора
Подобный материал:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   48

ПРОЦЕСІЯ

Процесія — це урочистий похід, під час якого усі учасники спільно моляться.

Спільна молитва має велику силу. Молитва, виголошена багатьма людьми одночасно, спонукає Бога швидше вислухати їх прохання.

Пов'язані з процесіями обряди нагадують нам, що ми тут, на землі, є лише мандрівниками, і кінцева мета нашої мандрів­ки — небесна Вітчизна.

Назва процесії походить від слова procedere — виходити, рухатися вперед. Під час процесії вірні виходять із церкви, обходять її і знову до неї повертаються. Символічне значення цього таке: якщо ми хочемо бути членами торжествуючої Церкви, то мусимо бути членами Церкви на землі.

На чолі походу несуть хрест, тому що ми завжди молимося в ім'я Христа, а також тому, що ніхто із живущих не є вільним від хрестів і страждань.

За хрестом несуть хоругви, які повинні нагадати нам, що наше життя — це боротьба, і усі ми є воїнами Розп'ятого. Голос дзвонів закликає нас до гарячої молитви. Доцільно, щоб люди в процесії ішли парами, що символізує подвійну заповідь любові. Попереду повинні йти діти (хлопці, а за ними дівчата), бо діти наймиліші Господу Богу завдяки своїй невинності. За ними повинна йти молодь (юнаки і дівчата), священик з півчими, дорослі чоловіки та жінки. Священик іде посередині походу тому, що він повинен завжди бути готовим допомогти будь-якому.

Процесія виходить під голе небо, де люди повністю залежать від своєї долі. Учасники процесії повинні безперервно молитися і співати (у житті ми теж повинні часто молитися). Відмовляються ті молитви, які відповідають меті процесії. Ті, що беруть участь у процесії, повинні іти з непокритими головами, лише духовенство покриває голову згідно з обрядом. Але якщо під час процесії несуть Найсвятіші Тайни, то з непокритими головами йдуть усі.

Наша Церква практикує такі процесії: процесія на Богоявления (у день Богоявления — Йордану — відбувається Йорданське водосвяття на ріці, в ставі або біля криниці, куди всі вірні разом з священиком ідуть процесійним походом); процесія у Велику п'ятницю (під час якої довкола церкви обносять плащеницю перед тим, як покласти її на гріб Ісуса Христа; ця процесія символізує похорон нашого Спасителя); воскресна процесія на Великдень (нею ми визнаємо нашу віру у воскресіння Ісуса Христа і в наше майбутнє воскресіння); процесія Божого Тіла (під час неї Пресвяту Євхаристію несуть до чотирьох престолів, поставлених під голим небом, — таким чином ми прилюдно визнаємо нашу віру у присутність Ісуса Христа в Пресвятій Євхаристії).

Свято Божого Тіла відзначається у другу неділю після Зелених Свят на згадку про те, що незабаром після зіслання св. Духа Апостоли почали розділювати між вірними Тіло Господнє. Символічне значення цього свята таке: Христос справді вознісся на небо, але, незважаючи на це, ми не повинні сумувати, тому що Він завжди присутній між нами в Тайні Євхаристії.

У Західній Церкві це свято відзначається вже 700 років. Започаткував його єпископ з Літтіх внаслідок об'явлення Божого, яке мала блаж. Юліанна, монахиня з Літтіх (1250 p.).

У 1264 р. папа Урбан IV зобов'язав усю Церкву святкувати цей день. Процесію Божого Тіла запроваджено за часів папи Івана XXII (1317 р.). У нас це свято відзначається з 1720 р. (після Замостського Собору).

Процесія у нас відбувається наступним чином: священик у дароносиці несе Пресвяту Євхаристію, над ним тримають балдахін; перед священиком ідуть малі діти і посипають дорогу квітами. Престоли, на яких виставляється Пресвята Євхаристія, святково прибрані, а вірні ідуть з непокритими головами. Усім цим ми виражаємо велику пошану до Пресвятої Євхаристії.

Чотири престоли, на яких виставляється Пресвята Євхаристія, симво­лізують те, що до Господньої Трапези запрошені народи усіх чотирьох сторін світу. Біля кожного престолу читається одне з чотирьох Євангелій про встановлення Пресвятої Тайни Євхаристії. Використовуючи під час процесії балдахін, який тримають над священиком, що несе Пресвяту Євхаристію, ми віддаємо Богові, скритому під виглядом хліба, царські почесті.

Існують також інші процесії: на цвинтар (на Великдень або на Зелені свята), в поле, у день 1 серпня (згадка про Хрещення Русі) і т.п.

Іноді за наказом єпископа або Папи влаштовуються надзви­чайні процесії — під час святкування ювілеїв або у скрутний для Церкви час. Процесією є й урочистість з нагоди приїзду високопоставленої духовної особи чи похорон.

Головним під час процесії є молитва. Хто хоче взяти участь у процесії не з наміром молитися, а лише з цікавості або для того, щоб порозмовляти із знайомими, хай краще залишиться вдома. Така участь у процесії не буде для нього корисною.

ЦЕРКОВНИЙ ПОХОРОН

Церковний похорон — це благословення тіла померлого християнина-католика, поєднане з процесією.

Поховати померлого — одна із справ милосердя. Християни шанують тіла померлих, тому що вірять, що вони колись воскреснуть. Саме тому Церква запровадила урочистий обряд поховання.

Під час похоронної процесії попереду несуть хрест (бо ми молимося в ім'я розп'ятого Спасителя), дзвонять у дзвони, співають псалми і жалібні пісні. Ідучи на цвинтар, як і під час будь-якої іншої процесії, весь час треба молитися, як і під час будь-якої іншої процесії, а не розмовляти.

За допомогою обрядів, пов'язаних з християнським похоро­ном, ми виражаємо прохання, щоб Господь Бог був милосерд­ним до душі померлого.

Коли священик благословляє тіло померлого, вірні тримають запалені свічки. Цим виражаємо прохання, щоб Бог дозволив померлому бачити вічне світло (себе самого). Кроплячи свяченою водою домовину, священик виражає просьбу, щоб Бог очистив померлого від гріхів. Запалене кадило символізує наше заступництво. Цим просимо, щоб наші благання, як дим кадила, вознес­лися аж до Божого престолу і були там ласкаво прийняті.

З похоронним обрядом поєднується і Служба Божа, а часом священик ще й промовляє до зібраних, щоб спонукати їх до щирої молитви за того, хто перейшов до вічності.

Колись був звичай напередодні похорону, ввечері, заносити тіло померлого до церкви; там протягом ночі молилися біля тіла, а наступного дня вранці священик у присутності тіла померлого відправляв Службу Божу.

Там, де не можна відправити Служби Божої в присутності тіла померлого, відправляється її пізніше, але тоді посередині церкви ставиться т. з. катафалок.

Померлих невинних дітей до 7 років священик ховає у світлих ризах.

Квіти і вінки під час похорону символізують, по-перше, швидкоплинність земного життя; по-друге, безсмертність душі і любов, що триває і після смерті.

У Св. Письмі говориться: "Чоловік бо — дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі" (Пс. 103, 15).

Свіжі квіти і вінки на домовині означають також те, що душа живе, хоч тіло померло.

Посаджені на гробі квіти символізують любов тих, кого залишив померлий.

Урочистість християнського похорону викликана також і тим, що Господу Богу дуже приємно, коли люди вшановують тіло того» хто помер у ласці Божій.

Людське тіло слід шанувати І після його смерті. Зрозуміло, що насамперед ми вшановуємо живі тіла, бо вони є помешканням і засобом нашої душі, подібної до Бога. Але ми не повинні забувати і про пошану до людських останків, адже вони за життя були храмом Святого Духа.

Бог вважає похованням померлих справою милосердя і нагороджує за нього.

У деяких країнах практикується спалювання тіл померлих (кремація). Церква не схвалює кремацію, тому що це суперечить і людським, і християнським почуттям.

Усі народи на ранніх етапах своєї історії ховали своїх померлих. Про це свідчать найдревніші людські останки, які знаходимо в землі. Первісні гроби найчастіше були викладеш камінням. Св. Письмо свідчить, що і євреї ховали в землі тіла померлих. Відмова комусь у похороні вважалася у євреїв великою карою (Второзак. 28, 26). Лише під час великих епідемій деякі тіла спалювали (Амосб, 10).

Ховали своїх померлих римляни — гроби були для них святістю (Ціцерон). Зневаження гробу тяжко карали — відрубуванням руки або спаленням. Римляни налили тіла лише тоді» коли боялися, що їх може збезчестити рука ворога (Аліній). Давні єгиптяни і корінні жителі Америки мали звичай бальзамувати тіла (єгипетські мумії).

Спалювання тіл ображає наші християнські почуття.

Для християн смерть є ніби сном. Померлі — це сплячі (І Кор. 15, 18), бо колись воскреснуть. Цвинтар —це місце спочинку. Поняття смерті як сну може нам унаочнити тільки поховання — тіло, опущене в землю, уявляється Апостолові насінням: "Сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі" (І Кор. 15, 42-43).

Як християни, поважаємо нашу душу, подібну до Бога, а, звідси, і її засіб, тіло (Ориг.). Зрештою, ми повинні іти за Христом, який не давав наказу спалити Його тіло, — воно було вкладено до гробу, звідки Спаситель воскрес.

Поган дратували гроби, тому що надто часто нагадували про смерть, про кінець земного щастя. Тому вони й палили тіла своїх померлих.

Іноді Церква може відмовити у християнському похороні — неохрещеним, іновірцям або таким католикам, які очевидно умерли в стані явного тяжкого гріха.

До нехрещених відносяться також неохрещені діти. Над неохрещеними Церква не має жодної влади.

Іновірцям (протестантам, схизматикам і т.п.) Церква відмовляє у похороні, керуючись засадою: "З ким ми не були у спільноті за життя, з тим не можемо мати нічого спільного і по його смерті" (папа Інок. III).

На католицьких цвинтарах ховають іновірців, але на неосвяченому місці.

Відмовляє у християнському похороні Церква і католикам, якщо вони при повному розумі здійснили самогубство або коли загинули під час поєдинку; позбавляються права на похорон і ті, хто відрікся від прийняття св. Тайн або протягом довгих років не приймав св. Тайн у Великодній час. Така відмова грішним католикам не є присудом осудження, але лише виявом відрази до того чи іншого гріха і засобом відлякування інших від подібного гріха.

Одним з видів похоронного Богослужения є парастас.

Парастас — це Богослужения за померлих, яке відправляється або у присутності тіла померлого, або після Служби Божої у церкві чи над гробом. Під час парастасу відмовляються такі самі молитви і співаються ті ж пісні, що і під час похоронного Богослуження за винятком Апостола, Євангелія і останнього цілування.

Скорочений парастас називається панахидою.

Коли парастас або панахида відправляються у церкві, то священик з кадильницею стає перед тетраподом, на якому вірні з родини померлого кладуть або коливо (зварену пшеницю з медом, яка є символом воскресіння) або хліб, цукор і вино. Ці жертви символізують палке бажання родини померлого, щоб йому щасливо жилось у іншому житті.


ПАЛОМНИЦТВО

Паломництво (богомілля, проща) — це подорож до святого місця, яке відзначилося тим, що там не раз Бог допомагав вірним чудесним способом.

Паломництва були одним із єврейських звичаїв. На Великдень, Зелені свята і свято Кучок усі євреї-мужчини повинні були відбути паломництво до єрусалимської святині. Таке паломництво відбув і дванадцятирічний Ісус (Лук. 2, 41).

Найважливішими паломництвами є паломництва до святої Землі, до гробів святих Апостолів і до чудесних місць Матері Божої.

Найважливішими відпустовими місцями святої Землі є: місце розп'яття і гробу на горі Голгофті в Єрусалимі, місце смертної тривоги і вознесіння на Оливній горі, місце народження Ісуса Христа у Вифлеємі і місце Благовіщення у Назареті.

На горі Голгофті (Кальварії) височить церква св. Гробу, яка під одним дахом прихистила три церкви: церкву Розп'яття, церкву Воскресіння і церкву Воздвижения Чесного Хреста.

Найважливішими паломництвами до гробів святих Апосто­лів є паломництво до гробів верховних Апостолів Петра і Павла в Римі, паломництво до гробу св. Апостола Якова в Компостеллі (Іспанія).

Найважливішими чудесними місцями Матері Божої є у Франції — Лурд, в Італії — Лорето, у Сірії — Марія Цель, у Швейцарії Айнзідельн, у Баварії — Альт Ітінг, над Рейном — Кевелер; у нас — Зарваниця, Гошів, Пацлав, Крехів, Львів і Сокаль.

Зарваниця знаходиться на Поділлі над рікою Стрипою. У зарваницькій церкві є дві чудотворні ікони: Розп'ятого Спасителя і Матері Божої. Ікона Розп'ятого Спасителя датована 1740 р. У 1742 р. тодішній митрополит Ата­назій Шептицький коронував її срібною короною. Ікона Матері Божої походить з XII ст.

Гошів лежить над рікою Свічою недалеко Болехова. На високій скелі, яку називають "Ясною Горою", стоїть церква, в якій є чудотворна ікона Матері Божої, датована п. п. XVIII ст.

У церкві невеликого села Пацлав біля Добромиля знаходиться чудотворна ікона, яка походить з 1409.

У монастирській церкві Крехова, який лежить недалеко Жовкви, є аж три чудотворні ікони: ікона Пречистої Діви, яку принесли до Крехова львівські міщани; ще одна ікона Матері Божої, перенесена з монастиря у Верхрасі та ікона св. отця Миколая.

Львів славиться чудотворною іконою Матері Божої Теребовлянської, яка знаходиться у кафедральному соборі св. Юра. Ця ікона походить із старовин­ного Василіянського монастиря у Теребовлі. У 1673 ро. на це містечко напали турки, але мешканці його, віддавшись під опіку чудотворної ікони Матері Божої, розбили ворога. До Львова її було привезено у 1674 р.

Католики відвідують відпустові місця, щоб просити Бога про допомогу у життєвій скруті або щоб виконати складену обітницю.

Паломництва спонукають багатьох вірних до зміни способу життя.

Подорожуючи, людина забуває про свої клопоти і молиться побожніше. У відпустовому місці грішник сповідається щиріше, тут на нього сильніше діє Св. Дух.

Паломництво є також покаянною справою, бо воно вимагає і певних зусиль, і видатків. Паломництво — це прилюдне визнання віри.

ВИСТАВЛЕННЯ НАЙСВЯТІШИХ ТАЙН

Господнє Тіло, поміщене у монстранцію, виставляється на престолі (переважно на кивоті) для загального поклоніння.

Наприкінці виставлення священик уділяє благословення Найсвяті­шими Тайнами.

Найсвятіші Тайни виставляються при таких нагодах: у Велику П'ятницю і Велику Суботу (на гробі Господнім), на Великдень (під час вечірні), у Храмове свято (під час Літургії) і під час суплікації.

МІСІЇ І РЕКОЛЕКЦІЇ

Місіями називаються проповіді та інші побожні вправляння, які практикуються для того, щоб оживити й піднести християн­ський дух тієї чи іншої громади.

Св. місії організовують монахи або священики.

Вплив місій надзвичайно благотворний. Часті, майже без перерви виголо­шувані проповіді діють на свідомість людей сильніше, ніж проповіді у церкві. Місійні проповідники — це переважно люди, які ведуть побожний спосіб життя, Св. Дух говорить їх устами; їх слова зворушують найбільш закаменілі серця. Під час місії щедріше спливають на людей ласки неба. Місії оживляють віру у парохії, навертають вірних на дорогу чесноти (Пій IX, 17, 3, 1856). Папи наділили місії багатьма відпустами.

Подібно впливають на людей і реколекції.

Суть реколекцій (духовних вправ) полягає в тому, що в деяких місцях, напр., у монастирях, священики для певних верств суспільства (священиків, учителів, батьків, матерів) виголошують певну науку протягом кількох днів і разом з ними відправляють відповідні побожні вправи. Реколекції закінчу­ються вділенням св. Тайн.

Реколекції, під час яких людина з більшою ревністю працює над добром своєї душі, зміцнюють віру.

КАТОЛИЦЬКІ З'ЇЗДИ

Зміцнюють віру і католицькі з'їзди.

Католицький з'їзд — це з'їзд католиків якогось краю або держави, під час якого вони обговорюють важливі питання, ухвалюють рішення, які відповідають духові часу і мають на меті добро Церкви.

Ініціатива проведення католицьких з'їздів належить Німеччині. На почат­ку минулого століття у цій державі розгорнулась завзята боротьба з като­лицькою Церквою. Держава взяла на себе право керувати Церквою, відібрала її маєтки, церкви віддала протестантам; не дозволяла видавати часописи і т. п. Коли ж було прийнято закон про мішані шлюби, архієпископ Климентій Август з Колонії виступив проти нього, за що був кинутий у фортецю Манден. Це пробудило зі сну байдужості католицьку частину населення Німеччини. Почали виникати товариства, метою яких було вибороти церковну свободу. У 1848 р. у Вірцбурзі зібралися єпископи Німеччини (їх було 20) і зажадали від держави повернення Церкві усіх прав. Вимоги єпископів підтримав І з'їзд католиків, який відбувся цього ж року у Могунції.

Католицькі з'їзди поділяються на генеральні або провінційні (в залежності від того, католики усієї держави чи лише одного краю беруть у них участь).

Католицькі з'їзди не беруть участі у керівництві Церквою, вони лише намагаються допомагати пастирям Церкви.

Керувати Церквою можуть лише єпископи.

РЕЛІГІЙНІ ТОВАРИСТВА

Про спасіння людських душ дбають також релігійні това­риства. У єдності сила. Саме тому свого часу виникали монаші чини. Релігійні товариства продовжують те, що започаткували монаші чини.

Релігійні товариства — це добровільні спілки вірних, метою яких є спасіння власної душі або душ ближніх.

Релігійні товариства поділяються на товариства молитви (братства) і на християнські (католицькі) товариства допомоги.

Члени братства працюють над власним удосконаленням, а товариства допомоги дбають про добро ближніх.

Жодне релігійне товариство не може займатися політикою.

Релігійні товариства у справах релігії підпорядковуються єпископові, у інших справах діють згідно з державними закона­ми про товариства.

Релігійними товариствами розпоряджається лише Церква (Лев XIII, 1891).

Засновувати братства може лише єпископ чи настоятель монашого чину; лише єпископ затверджує статут братства, якщо він не затверджений Римом. Єпископ тримає в полі свого зору діяльність братства, може доручати їм збір грошей, може бути присутнім на засіданнях братства і т. п.

З діяльністю релігійних товариств пов'язані численні відпусти.

Братства можна порівняти з ковчегом Ноя, бо люди світу ховаються в них перед потопом спокус і пороків, які заливають світ (св. Альф.). Члени братств знаходять в них безперервну спонуку до побожності. Вони не нехтують молитвою, тому що зобов'язані щодня відмовляти певні молитви; вони частіше приступають до св. Тайн, бо це або записане у статутах братств, або завдяки цьому вони у деякі дні можуть доступити повного відпусту; вони вчаться послуху, тому що повинні постійно дотримуватись послуху щодо свого сповід­ника. Вони не зловживають світськими розвагами, тому що багато часу присвя­чують релігійним справам, зокрема недільним Богослуженням у церкві; зреш­тою, вимоги братства зобов'язують їх володіти собою. Члени братства подають вірним гарний приклад для наслідування. Вони також розповсюджують релігійну літературу, роблять щедрі пожертви, часто допомагають душпастирям виконувати їх обов'язки. Члени братств намагаються вести побожний спосіб життя, сумлінно виконувати свої професійні і громадські обов'язки.

Велику користь приносить і діяльність товариств допомоги ближньому.

До найважливіших і найбільш відомих братств належать Братство поширення віри (його мета допомагати молитвами і милостинею місіонерам, які працюють серед поган), Братство Ісусового дитинства (його мета — допомагати місіонарем, які опікуються покиненими поганськими дітьми і виховують їх у християнському дусі); Братство св. Михайла (його мета — допомагати Главі Церкви молитвами і милостинею); Братство Найсвятіших Тайн (його мета — вшанування (адорація) Пресвятої Євхаристії); Братство Серця Ісусового (члени цього братства віддають особливу честь Серцю Ісуса Христа, щоб користати зі щедрих ласк, які обіцяв Спаситель шанувальникам Свого Серця); Братство твердості (його мета — боротьба з пияцтвом).

Найбільш відомими товариствами допомоги є Товариство св. Вінкетія (його мета — допомагати і матеріально, і духовно тим, хто цього потребує); товариство св. Рафаїла (його мета опікуватися емігрантами, які виїжджають до Америки); товариства католицьких видавництв (їх мета — розповсюджувати серед народу розумні книжки по зниженій ціні) і т. п.

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА

ВСТУП

МОЛИТВИ

КАТЕХИЗМОВІ ПРАВДИ

Перша частина

ВІРА

Пізнання Бога

Об'явлення Боже

Голошення об'явлення

Святе Письмо і Передання

Християнська віра

Що спонукає нас до віри

Утрата християнської віри

Визнання віри

Знак святого Хреста

Символ віри

Бог — найвище Єство

Єство Боже

Божі властивості

Пресвята Трійця

Створення світу

Боже провидіння

Християнин у терпінні

Ангели

Створення людини

Душа людини

Надприродні дари

Перевородний гріх

Ісус Христос

Спасіння

Обітниця Спасителя

Пророцтва про прихід Месії

Пророцтва про особу Месії

З історії ізраїльського народу

Історія життя Ісуса Христа

Молодість Христа

Публічна діяльність Ісуса Христа

Страсті Ісуса Христа

Піднесення Ісуса Христа

Особа Спасителя

Ісус Христос є справжнім Богом

Дух як член Символу Віри

Об'явлення Святого Духа

Ласки Святого Духа

Діюча ласка

Освячуюча ласка

Сім дарів Св. Духа і надзвичайні дари ласки

Керівництво Церквою

Католицька Церква як член Символу Віри