Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Псалом п'ятдесятий Символ віри Молитва покаяння Молитва до пречистої діви марії Молитва до святих ангелів Величання пресвятої трійці Катехизмові правди Десять заповідей божих Шість заповідей церковних Сім святих тайн Шість правд віри Три головні добрі діла Сім діл милосердя щодо душі Три ради євангельські Дев'ять плодів святого духа Євангельські блаженства Гріхи проти святого духа Гріхи, взиваючі про пімсту до неба Гріхи головні і противні їм чесноти Чужі гріхи ... Полное содержание

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

ПСАЛОМ П'ЯТДЕСЯТИЙ

Помилуй мене, Боже, з великого милосердя Твого і багатством щедрот Твоїх, очисти беззаконня моє.

Найперше омий мене з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене.

Бо безаконня моє я знаю, і гріх мій є завжди переді мною.

Проти тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив, то і правий Ти в словах Твоїх і переможеш, коли будеш судити.

Це бо я в беззаконнях зачатий і в гріхах породила мене мати моя.

Це бо Ти правду полюбив єси; незвідоме й таємне з мудрості своєї явив Ти мені.

Окропиш мене іссопом і очищуся, омиєш мене і білішим від снігу стану.

Слухові моєму даси радість і веселість: зрадіють кості смиренні.

Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти.

Серце чисте вчини в мені, Боже, і дух правий обнови в утробі моїй.

Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відійми від мене.

Поверни мені радість спасіння Твого і духом владичним" утверди мене.

Вкажу беззаконним дороги Твої і нечистиві до Тебе навернуться.

Увільни мене від кривавих діл, Боже, Боже спасіння мого; прославляти буде язик мій справедливість Твою.

Господи, отвориш уста мої і уста мої сповістять хвалу Твою.

Бо коли б Ти схотів жертви, я дав би та всепалення не миле Тобі.

Жертва Богові дух сокрушенний; серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить.

Ущасливи, Господи, ласкою Твоєю Сион, І нехай здвигнуться стіни Єрусалимські.

Тоді радітимеш жертві справедливості, приносові і цілопаленням, тоді положать на вівтар твій телців.

СИМВОЛ ВІРИ

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього, що видиме і невидиме.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, единородного і від Отця рожденого раніше усіх віків.

Світло від Світла, Бога правдивого від Бога правдивого, рожденого і несотвореного, єдиносущного з Отцем, через котрого все сталося.

Що для нас людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і прийняв тіло від Духа Святого і Діви Марії і став чоловіком.

Що був розп'ятий за нас при Понтію Пилаті, страждав і був похований і воскрес у третій день, як було писано.

І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця, і вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця і Сина походить, котрому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, котрий говорив пророками.

В єдину, святу, соборну і апостольську Церкву.

Ісповідую єдине хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих.

І життя будучого віку, амінь


МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Ослаби, прости, відпусти, Боже, прогрішення наші добровільні, недобровільні, в слові і ділі, відомі й невідомі, в умі та в намислі, вдень і вночі: все нам прости, бо Ти благий і чоловіколюбець.

МОЛИТВА ДО ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Богородице Діво, радуйся, обдарована ласками, Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти родила єси Христа Спаса, Визволителя душам нашим.

Достойно справді є славити Тебе, Богородицю, всеблаженну і пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила, правдиву Богородицю Тебе величаємо.

Під Твою милість прибігаєм, Богородице Діво, молитвами нашими в журбах не погорди, а від бід увільни нас, єдина, чиста і благословенна.

Преславна Все діво Маріє, Мати Христа Бога нашого, прийми молитви наші і донеси їх Сину Твоєму і Богу нашому, щоби спас і просвітив задля Тебе душі наші.

МОЛИТВА ДО СВЯТИХ АНГЕЛІВ

Всі небесні сили, святі Ангели і Архангели, моліть Бога за нас грішних.

МОЛИТВА ДО СВЯТИХ

Святі славні і всехвальні Апостоли, Пророки, Мученики і всі Святі, моліть Бога за нас грішних.

ВЕЛИЧАННЯ ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ

Уповання наше Отець, прибіжище наше Син, покровитель наш Дух Святий; Трійце Свята, Боже наш, слава Тобі.

МИТАРЕВА МОЛИТВА

Боже, милостив будь мені грішному. Боже, очисти гріхи мої та помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені, t Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь.


КАТЕХИЗМОВІ ПРАВДИ

Дві головні заповіді любові:

1. Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всіма мислями твоїми.
   Це перша і найбільша заповідь, а друга подібна до неї.
   
2. Люби ближнього твого, як себе самого.
   

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

Я Господь Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі.

1. Не знай інших богів окрім Мене.
   
2. Не взивай марно Імені Господа Бога твого.
   
3. Пам'ятай день святий святкувати.
   
4. Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш
   жити на землі.
   
5. Не убий.
   
6. Не чужолож.
   
7. Не кради.
   
8. Не свідчи ложно на ближнього свого.
   
9. Не пожадай жони ближнього свого.
   

10. Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого.

ШІСТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЦЕРКОВНИХ

1. Установлені свята святкувати.
   
2. В неділі і свята Служби Божої слухати.
   
3. Встановлені пости виконувати.
   

4.Кожного року, хоч раз сповідатися і в часі Великоднім причащатися.

5. Весіль і забав в заборонений час не справляти.
   
6. Шкідливих книжок не читати, неморальних видовищ уникати
   

СІМ СВЯТИХ ТАЙН

1. Хрещення. 4. Сповідь.
   
2. Миропомазання. 5. Оливопомазання.
   

3. Євхаристія, тобто Тіло і 6. Священство.
Кров Господа Нашого Ісуса Христа. 7. Супружество.


ШІСТЬ ПРАВД ВІРИ,

які кожний християнин мусить знати й вірити, якщо хоче бути спасенним

1. Бог є один, що все сотворив і всім управляє.
   
2. Бог є справедливий Суддя, що за добре нагороджує, а за зле
   карає.
   
3. Є три особи Божі: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, разом
   Пресв. Тройця.
   
4. Син Божий стався чоловіком і вмер на хресті для нашого спасіння.
   

5. Душа людська є безсмертна.
   
6. Ласка Божа для спасіння є конечно потрібна.
   

ЧЕСНОТИ

Божі Моральні

1. Віра. 1. Мудрість.
   
2. Надія. 2. Справедливість.
   
3. Любов. 3. Мужність.
   

4. Здержливість.

ТРИ ГОЛОВНІ ДОБРІ ДІЛА

1. Молитва. 2. Піст. 3. Милостиня.

СІМ ДІЛ МИЛОСЕРДЯ ЩОДО ТІЛА

1. Голодного нагодувати.
   
2. Спраглого напоїти.
   
3. Нагого зодягнути.
   
4. Подорожного в дім прийняти.
   
5. Недужому послужити.
   
6. Ув'язненого відвідати.
   
7. Померлого похоронити.
   

СІМ ДІЛ МИЛОСЕРДЯ ЩОДО ДУШІ

1. Грішника направити.
   
2. Невіжу навчити.
   
3. Сумніваючомуся добру раду дати.
   
4. Сумного потішити.
   
5. Кривду терпеливо зносити.
   
6. Образу з серця прощати.
   

За живих і вмерлих молитися.


ТРИ РАДИ ЄВАНГЕЛЬСЬКІ

1. Добровільне убожество.
   
2. Досмертна чистота.
   
3. Досконалий послух.
   

СІМ ДАРІВ СВЯТОГО ДУХА

1. Премудрість. 4. Кріпость.
   
2. Розум. 5. Знання.
   
3. Рада. 6. Побожність.
   

7. Страх Божий.

ДЕВ'ЯТЬ ПЛОДІВ СВЯТОГО ДУХА

1. Любов. 5. Доброта.
   
2. Радість. 6. Милосердя.
   
3. Мир. 7. Віра.
   
4. Терпеливість. 8. Лагідність.
   

9. Поміркованість.

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ БЛАЖЕНСТВА

1. Блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне.
   
2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть потішені.
   
3. Блаженні лагідні, бо вони посядуть землю.
   
4. Блаженні голодні і спраглі справедливості, бо вони наситяться.
   
5. Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані.
   
6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
   
7. Блаженні гонені за правду, бо їх є Царство Небесне.
   

ГРІХИ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

1. Надмірна надія на милосердя Боже.
   
2. Безнадійність на милосердя Боже.
   
3. Супротивлення пізнаній правді віри християнської.
   
4. Завидування ближньому благодаті Божої.
   
5. Закаменілість на спасенні упімнення.
   
6. Нерозкаянність аж до смерті.
   

ГРІХИ, ВЗИВАЮЧІ ПРО ПІМСТУ ДО НЕБА

1. Умисне убивство.
   
2. Гріх содомський.
   
3. Покривдження вдів і сиріт.
   

4. Задержання наємничої добре заслуженої заплати.


ГРІХИ ГОЛОВНІ І ПРОТИВНІ ЇМ ЧЕСНОТИ

1. Гордість. 1. Покора.
   
2. Захланність. 2. Щедрість.
   
3. Нечистота. 3. Чистота.
   
4. Заздрість. 4. Любов.
   
5. Обжерство і пияцтво. 5. Стриманість.
   
6. Гнів. 6. Лагідність.
   
7. Лінивство. 7. Ревність.
   

ЧУЖІ ГРІХИ

1. Гріх наказувати. 5. На гріх дозволяти.
   
2. До гріха спонукати. 6. Гріх хвалити.
   
3. Гріх радити. 7. Гріх боронити.
   
4. В грісі помагати. 8. За гріх не карати.
   

9. На гріх мовчати.

П'ЯТЬ УМОВ ДЛЯ ДОБРОЇ СПОВІДІ

1. Іспит совісті.
   
2. Жаль за гріхи.
   
3. Постанова поправи життя.
   
4. Сповідь.
   
5. Відправлення покути.
   

СПРАВЕДЛИВІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКА

Стережися злого; чини добре.

ОСТАННІ РЕЧІ

1. Смерть. 3. Небо.
   

2.Суд Божий. 4. Пекло.


Перша частина


Віра


ПІЗНАННЯ БОГА

Пізнання Бога — це пізнання Його ознак і досконалостей, пізнання Його справ, Його волі, визначених Ним засобів ласки і т. д. "Ростіть у пізнаванні Бога," — каже Апостол (І Кор. 1, 10). На землі пізнаємо Бога неясно, наче в невиразнім дзеркалі; лише після смерті пізнаємо Його докладно (І Кор. 13, 12).

Досконало пізнаємо Бога в небі.

Досконале пізнання Бога в небі є суттю щастя Ангелів і Святих. Пізнання Бога є їх поживою, і саме це мав на увазі Архангел Рафаїл, кажучи до Товії: "Я уживаю корму невидимого і напою, якого люди не можуть оглядати" (Тов. 12, 19). А Ісус Христос говорить: "Це ж є життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і Того, що Ти післав, Ісуса Христа" (Йоан 17, 3). Пізнання Бога святими в небі не є таким самим, як те, яке ми на землі можемо осягнути. Блаженні в небі пізнають Бога безпосередньо, бо оглядають Його "віч-на-віч", а ми можемо Його пізнати лише через Його твори і об'явлення. Тут різниця така сама, як між тим, хто на карті оглядає якісь краї, і тим, хто подорожує по цих краях і докладно їх бачить. У першому випадку пізнання опосередковане, недосконале, а в другому — безпосереднє, досконале. Ангели "повсякчас бачать лице Вітця мого небесного" (Мат. 18, 10), говорить Ісус Христос. Лице Бога оглядають і Святі, бо вони є рівні Ангелам (Лук. 20, 36).

Пізнання Бога — дуже важлива річ, бо без нього нема справжнього щастя і праведного життя.

Без пізнання Бога нема справжнього щастя. Пізнання Бога — це пожива для нашої душі. Без цієї поживи наша душа голодна, а людина невдоволена. "А хто не має внутрішнього спокою, той не може тішитися жодними дочасними добрами, багатством, здоров'ям і т. д." (св. Григ. Наз.)- Людина, яка не знає Бога, іде по житті навпомацки, як сліпий, щокрок натикається на якусь перепону, впадає з гріха в гріх, не знає потіхи в нещасті, ані надії у хвилину смерті. Ісус Христос порівнює релігійну людину з тим, хто будує свій дім на скелі, — такій будівлі не страшні ні бурі, ні дощі; людину без релігії — з тим, що будує свій дім на піску — така будівля впаде під дощами і вітрами — великою буде руїна його (Мат. 7, 24 - 26).

Скільки самогубств здійснюють нерелігійні люди через те, що не мають жодної опори в нещасті. Не знаючи Бога, людина є неуком, хоч би й закінчила найвищі заклади. "Нещасна ця людина, яка все знає, а Тебе, о Боже, не пізнає" (св. Авг.).

Без пізнання Бога нема праведного життя. Як рослина не буде жити без світла, так нема чесноти без релігії. Моральність без пізнання Бога — це дерево без коріння. Як необроблена нива дасть мало плоду або й жодного не дасть, так людина без пізнання Бога небагато добрих справ зробить або й не зробить жодної. Їй не вистачає найважливіших спонук до доброго, бо вона не знає про всемогутність І справедливість Божу, про суд після смерті, про справедливу заплату за наші справи і т.д. Тому незнання Божих речей дуже часто є причиною гріха. Чому люди лжесвідчать, не моляться, не ходять до церкви, не приступають до св. Тайн, зате пристрасно женуться за золотом, славою і чуттєвими розкошами? Бо не знають Бога.

Йосиф II (+ 1790) часто подорожував по країні переодягненим, і його ж піданні не раз знущалися над ним. Це діялося тому, що його не впізнавали. Чи чинили б так, якщо б знали, з ким мають справу? Так само з Богом. Тому закликає пророк Осія: "Нема знання Бога на землі, а лихословство і лож, душогубство і крадежі та перелюбство розширились вельми" (Ос. 4, 1-2). А св. Павло запевняє, що євреї ніколи не розп'яли б Христа-Бога, коли б були Його пізнали (І Кор. 2, 8). Досвід учить, що до в'язниць найчастіше потрапляють люди, які нічого не хочуть знати про Бога. Коли пруський король Фрідріх II зрозумів, що кількість злочинців зростає внаслідок падіння релігійності, наказав своєму першому міністрові: "Відродіть в країні релігію!"

Дехто робить такий закид: "Немало є релігійних людей, що живуть аморально, і, навпаки, немало безбожних, що живуть морально".

Це можливе. Але такі випадки є винятковими, а винятки лише підтвер­джують правило. Однак, годі заперечити те, що релігійна людина швидше зможе втриматися від злого вчинку і схилитися до доброго, бо вона керується, крім світових засад (честь, здоров'я), ще й релігійними. Вона, як дерево з сильним корінням, що родить кращі плоди, успішніше опирається бурям, або як більш вправний жовнір, що і має кращу зброю. У вищенаведенім закиді справедливим є лише, що саме релігійне знання не робить людину чеснотливішою. "В релігії не так йдеться про знання і віру, як радше про діла" (Єп. Шибель).

До пізнання Бога можна дійти і за допомогою розуму через розважання створених речей (Рим. 1, 20).

Небеса являють славу Божу (Пс. 18, 2), вказуючи нам Його всемогутність, премудрість, доброту і красу. Але наш розум надто слабий, щоб самостійно довести нас до ясного і належного пізнання Бога. Тільки на розум опиралися погани — їх поняття про Божество були недосконалі, а деякі їх богослужения — неморальні. "Якщо на землі є стільки речей, незрозумілих людині, то наскільки більшою є небезпека помилитися, коли хочемо дослідити те, що знаходиться на небі" (Белярмін). Ніхто не в силі дослідити того, що є на небі, якщо йому Бог не дасть мудрості і не зішле Св. Духа (Прем. 9, 16 - 17). Цю мудрість дає нам Бог через віру. Через віру в об'явлені Богом правди доходимо до належного і ясного пізнання Бога. Тому говорить св. Августин: "Вірю, щоб розуміти". А св. Анзельм навчає: "Чим більше будемо кормитися вірою, тим більше будемо насичені розумінням. Віра є початком всякого вищого пізнання Бога". Віру св. Письмо часто називає світлом Божим (Петр. 2, 9), що сяє в нашій душі (II Кор. 4, 6). Віра для душі є тим, чим є світильник для дому (св. Золот.). Віра — це ясна зірка, що вчить нас пізнавати Бога. Віра — наче вежа, з якої бачимо те, чого не видно з долини. Віра подібна до зорової труби: як через неї бачимо те, що не досягнемо неозброєним оком, так завдяки вірі пізнаємо те, чого не можемо пізнати розумом. Віра подібна до дзеркала, в якому бачимо високу вежу, за допомогою віри докладно пізнаємо велич Божу (св. Бон.)- Віра подібна до палиці, якою підпирається слабосильна людина, щоб їй легше було ходити — віра є підпорою нашого слабого розуму у пізнанні (св. Золот.).

ОБ'ЯВЛЕННЯ БОЖЕ

Господь Бог дає нам можливість пізнати Свою велич через природу і через об'явлення.

У видимому світі — природі знаходимо сліди Бога. Усі істоти — живі чи мертві — свідчать про велич Божу. Будова людського тіла, людське серце, око, вухо і т. п. свідчать про Божу премудрість; розвиток рослини від насіння до плоду, небозвід показують нам Божу всемогутність; великі природні багатства — доброту Бога. У природі знаходимо відбиття багатьох релігійних правд: так, напр., пробудження природи весною, світанок нагадують нам про майбутнє воскресіння. У св. Письмі часто знаходимо згадки про зірки, мурашки, бджоли і т. д.

У притчах Спасителя знаходимо образи, взяті з природи: лілії і польову траву, насіння і жнива; виноград і виноградні лози, вівці і пастиря, сонце і світло. Кохаючись у природі, Ісус вибрав собі за вітчизну чарівну околицю Назарета; за свідка Своїх найбільших чудодіянь — "квітку Галілеї" — прекрасне озеро генезаретське; а місцем спочинку і нічних молитв — принадну Оливну гору. Приятелями природи були і св. Отці: вони охоче досліджували її, вбачаючи в ній відбиток величі Божої і релігійних правд. Св. Бернард каже, що дерева і ріки можуть нас навчити більше, ніж найславніші вчені. Великі природничі відкриття завдячуємо священикам і монахам — Копер-нікові, св. Альбертові Великому, та ін. Ревно опікувалися астрономією (наукою про небесні тіла) та іншими природничими науками папи — щоб дати нам можливість пізнати велич Бога з Його звершень. Найбільші дослідники природи були звичайно людьми побожними і віруючими. Відомий англійський вчений Ньютон при згадці Імені Божого скидав головний убір. Ідучи одного разу полем, поклав свою руку на траву і вигукнув: "Цього маленького шматка землі мені вистачить, щоб подивляти велич Божу". Знаменитий приро­дознавець Лінней пише: "Всюди: в царстві мінералів, рослин і звірів зустрі­чаємо сліди вічного, всемогутнього, премудрого і люблячого Бога. Повний подиву, падаю перед Ним на коліна і величаю Його". Тому і називають природу книгою, яка говорить нам про Божу велич. Другою такою книгою, яка дає нам ще докладніші відомості про Божу велич, є об'явлення — надприродне явище.

Господь Бог дуже часто об'являвся людям (Євр. 1, 1-2), тобто уділяв їм надприродним способом відомості про Себе і Свої справи.

Дивлячись у вікно, заслонене прозорою фіранкою, ми бачимо людей, що ідуть дорогою повз будинок, але вони нас не бачать. Коли ж озвемося, то перехожі по голосу можуть зрозуміти, хто знаходиться за заслоною. Так і з Богом: Він нас бачить, але Сам є для нас невидимим (Ісаія, 45, 15). Але Бог у свій час по-різному являвся людям: Аврамові — в людськім тілі з двома Ангелами, Мойсееві — в палаючому кущі, євреям — на горі Синай і т. д., даючи їм можливість пізнати Свої ознаки, Свої суди, Свою волю, призначення людини, її майбутнє після смерті і т. д.

Об'явлення переважно відбувалося так: Бог промовляв до вибраних Ним мужів і давав їм доручення оголошувати об'яв­лені речі іншим людям.

Бог промовляв, напр., до Ноя, Авраама і його потомків, до Мойсея, бо це були люди праведні (св. Золот.). Ной був післаний Богом до грішних людей, які жили перед потопом, Мойсея — до гноблених ізраїльтян і фараона. Отже, не хотів Бог, щоб Його об'явлення залишилося невідомим. Деколи Бог об'яв­лявся відразу багатьом людям, напр., коли давав десять заповідей на горі Синай (тоді промовляв Він до всього ізраїльського народу), або під час хрещення Ісуса Христа, коли сказав: "Це Мій Син улюблений, котрого Я Собі уподобав". Бог об'являвся і через Ангелів (напр., посилаючи Рафаїла до Товії). Коли Бог промовляв до людей, то приймав на Себе видиму стать, напр., Ангела або людину, або промовляв з-за хмари (на горі Синай), з палаю­чого куща (до Мойсея), у світлі (до Павла), через шум" вітру (до Іллі), через внутрішнє осяяння (IV Мойс. 12, 6-8). Мужів, котрим об'являвся Бог і котрі мусіли потім про це свідчити перед іншими (Йоан 1, 7), називаємо Божими післанцями. Бог вибирав для цього праведних, мужів І наділяв їх даром пророцтва і чудодіяння, щоб люди вірили їх словам — згадаймо чуда Мойсея, Пророків і Апостолів.

Вістунами Божого об'явлення були насамперед Патріархи, Пророки, а відтак Син Божий, Ісус Христос (Євр. 1, 1) і Апостоли.

Об'явлення, в деякій мірі виливали на виховання людського роду. Чим є виховання для однієї людини, тим є об'явлення для всього людства. Історія об'явлень відповідає поступовому розвиткові потреб людини в її дитячому, юнацькому і дорослому віці. З Патріархами, природа яких була близька до дитячої, приставав Бог по-приятельськи і не в'язав їх строгими законами. Ізраїльтяни зі своєю гордістю і почуттєвістю, які притаманні юнацькому вікові, вимагали вже строгих законів І постійного повчання. Коли ж Бог визнав людський рід дозрілим, було проголошено через Сина Божого закон любові (І Кор. 13, 11; Гал. З, 24). З-поміж усіх вістунів об'явлення саме Син Божий зложив найвірніше свідчення. Він був "вірним свідком" (Одкр. 1, 5) і прийшов на світ, щоб дати свідоцтво правді (Йоан 18, 37). Все, що говорив, говорив так, як Йому сказав Отець (Йоан 12, 50). Його свідчення вірніше і докладніше, ніж усі попередні, бо Ісус як єдинородний Син є в лоні Отця, і тому, як ніхто інший, бачить єство Бога (Йоан 1, 18). Він дав свідчення про те, що бачив, але люди не прийняли Його свідчень (Йоан 3,11). Були вістунами об'явлення і Апостоли. Вони мусіли дати свідчення про те, що бачили, а насамперед про воскресіння Спасителя (Діян. Ап. 10, 39), причому не лише в Єрусалимі, Юдеї і Самарії, але аж по край землі (Діян. Ап. 1, 8). Тому каже св. Павло, що його місія полягає в тому, щоб звіщати Євангелією Божої благодаті (Діян. Ап. 20, 24). Устами Ісуса Христа і Апостолів говорив Бог до всіх людей (Євр. 1, 2). Цим об'явленням замикається об'явлення, дане усьому людству. Об'явлення Боже як таке тривало лише до смерті св. Апосто­лів. Хоч Бог не раз об'являвся окремим людям і пізніше, але ці об'явлення не є продовженням первісного об'явлення, на якому грунтується наша віра.

З житій Святих, канонізаційних актів знаємо, що Бог ще і тепер часом об'являється людям великої святості. Св. Францові з Асижу в церкві об'явився Ісус Христос, св. Антонієві з Падви з'явилося Дитяко Ісус (тому і малюють його з малим Ісусом на руках); св. Тереса не раз бачила Ісуса Христа, Святих і Ангелів та розмовляла з ними. Такі приватні об'явлення є виключним даром Божим, і метою їх є позбавити людей, що прагнуть досягти досконалості, прив'язання до дочасних речей і вести їх до щораз більшої святості (Скар). Однак, не треба думати, що такі об'явлення І потіхи відразу надають людині ознак святості, бо суть святості — в чеснотах і героїчній витривалості в терпіннях. Може трапитися, що удостоїться об'явлення і безбожна людина (напр., Балтазар). Бог дає об'явлення і для того, щоб піднести віру людей. Так було, коли в 1858 р. біля Лурду (Південна Франція) бідній пастушці близько 20 разів об'являлася Матір Божа. Вона назвалася "Непорочним Зачаттям" і дала початок джерелу, вода якого є цілющою. Цікавим є те, що за чотири роки перед цією подією (1854) папою Пієм IX було проголошено догму про Непорочне Зачаття Матері Божої (Шпіраго, Приміри). З цього можемо зробити висновок, що мета таких об'явлень — підтвердження вже об'явлених правд або їх глибше пояснення. Тому приватні об'явлення не є новими об'явленнями, а тільки відновленням старих. Такі об'явлення, не треба приймати надто легковірно (Сир. 19, 4), бо не раз в таких випадках можна було зустрітися з обманом; але і не слід їх відкидати, як це часом робиться, не дослідивши докладніше (Сол. 5, 20). Не слід також забувати, що під час багатьох приватних об'явлень не обходиться без обману, спричиненого дією злого духа. Тому ніхто не зобов'язаний вірити таким об'явленням (хоч вони можуть бути апробованими Церквою, як об'явлення св. Тереси, св. Бригі­ди, св. Гертруди) більше, ніж правдивій людині. Навіть можна відмовити їм віри (звичайно, з належною повагою і покорою), маючи вагому підставу для цього (Бенед. XIV).

Об'явлення Боже було необхідним, бо люди, здійснивши первородний гріх, ніколи б належно не пізнали Бога і Його волю; а також тому, що треба було підготувати людство до приходу Спасителя.

Три царі зі Сходу не знайшли б Христа, якщо б їм не з'явилася зірка, — так і людство без об'явлення ніколи б не дійшло до належного пізнання Бога. "Тілесне око потребує світла, щоб оглядати земні речі; око душі — розум, — також потребує світла об'явлення Божого, щоб могти оглядати речі Божі" (св. Авг.). Через гріх первородний і через розпусту людський розум настільки затьмарився, що став безсилим докладно пізнати Бога за Його справами (Прем. 9, 15-16). Доказом цього є історія поганських народів. Вони поклонялися тисячам божищ, серед яких були люди, звірі, а найчастіше — предмети. Честь, віддавана ідолам, часто поєднувалася з безсоромністю і жорстокістю (згадаймо приношення в жертву людей). Погани наділяли своїх богів людськими недоліками і пороками, а часто їх боги були опікунами цих пороків. Навіть найбільші поганські мудреці часто грубо помилялися. Так, напр., знаменитий римський оратор Ціцерон схвалював самовбивство, найбільший грецький філософ Платон — вбивство дітей, зневагу до людей іншої народності І пияцтво в честь богів. Погляди поганських філософів часто суперечливі, переконання нестійкі, життя і діяльність не відповідають проповідуваним ними думкам. Напр., Сократ вчив про єдність Бога і викривав ідолопоклонство, але перед смертю пожертвував Ескулапові (божкові лікарів) півня. Деякі філософи явно визнавали своє безсилля і неміч свого розуму у пізнанні Бога І Його справ, надіючись на втручання Бога в процес пізнання і на те, що Бог об'явить людям Свою волю (Сократ і Платон). Зрештою, без попереднього Божого об'явлення люди не впізнали б Спасителя і не віддали б Йому належної шани. Бог зробив так, як роблять земні царі: вони, вибираю­чись до якогось міста, заздалегідь повідомляють про свій приїзд.

Ми маємо вже об'явлення, і повинні бути вдячні Богові за те, як хворий вдячний лікареві, що повернув йому зір. Тому жалюгідною є та людина, яка не прагне об'явлення; вона подібна до того, хто в ясну днину замикає віконниці і сидить у темряві.

Бог послав у світ Апостолів, щоб усі народи землі пізнали об'явлені правди.

Перед вознесінням на небо Христос сказав Апостолам: "Дана мені всяка влада на небі і на землі. Йдіть же, навчайте всі народи, христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа", "І ось я з вами по всі дні, до кінця світу" (Мат. 28, 18-20). Тому ніщо не могло перешкодити Апостолам голосити Євангеліє — ні погрози, ні заборони світської влади. Коли, напр., найвища рада заборонила Апостолам учити народ, св. Петро, а за ним й інші, заявили: "Більше треба коритись Богу, ніж людям" (Діян. Ап. 5, 29). І сьогодні Церква не визнає жодних заборон світської влади, які стосуються обмеження її учительської діяльності. Згадуємо про це тому, що ще донедавна в деяких краях церковні розпорядження, і навіть оголошення щодо науки віри повинні були бути підтверджені державною владою.

Називаємо Церкву "католицькою", тобто всесвітньою, вселенською, тому що вона повинна голосити об'явлені Богом правди усьому світові, що і робиться за допомогою місіонерів.

ОГОЛОШЕННЯ ОБ'ЯВЛЕННЯ

Настоятелі Церкви голосять народам землі об'явлені правди за допомогою живого слова.

Мусульмани поширюють свою віру вогнем і мечем, протестанти — за допомогою Біблії, наша Церква голосить Слово Боже (об'явлені правди) у проповідях.

Помиляються ті, які твердять, що ознайомити всі народи з об'явленими правдами можна лише за допомогою св. Письма.

Бог хотів, щоб люди пізнали об'явлені правди І повірили в Нього саме через проповідь, а не через св. Письмо, як думають протестанти. Бо, по-перше, сам Христос лише проповідував. І не написав нічого; по-друге, Христос наказав Апостолам: "Йдіть же, навчайте всі народи" (Мат. 28, 19), а не: "Пишіть до всіх народів" (тому й Апостоли, за невеликим винятком, не писали книг, а лише проповідували: "Книгами вірних були самі Апостоли" (св. Авг.); по-третє, як каже св. Павло: "Тим же то віра (приходить) через слухання" (Рим. 10, 17), тобто, не з самого читання; по-четверте, повчання за допомогою живого слова цілком відповідає потребам людини, бо сприймати сказане кимось легше, ніж думати над прочитаним, по-п'яте, люди, які жили з часу створення світу аж до Мойсея, тобто до часу, коли появилися деякі книги св. Письма Старого Завіту (отже, протягом 25000 літ), а також частково ті, які жили перед написанням Євангелій, не знали б тих об'явлень, якщо допус­тити, що св. Письмо є єдиним джерелом пізнання об'явлених правд, з іншого боку, і ті, що не вміють читати, або не мають за що купити собі Біблії, або не посідають потрібних знань, щоб зрозуміти важкі місця св. Письма, теж не могли б пізнати об'явлених правд. Але Бог хоче, щоб всі дійшли до пізнання правди (І Тим. 2, 4). Для багатьох св. Письмо втратило б свою вартість, якщо б Церква вагою живого слова не запевняла, що ті книги дійсно походять від Бога, дійшовши до нас без змін. Ще св. Августин говорив: "Я не вірив би Євангелію, коли б мене не спонукала до цього повага до Церкви".

Наука, яку Католицька Церква урочисто проголосила об'яв­леною Богом, називається правдою віри або догмою.

Те, що та чи інша правда об'явлена Богом, мають право проголошувати публічно вселенські Собори (збори єпископів усієї Церкви) і сам Папа. Так, напр., Нікейський Собор (325р.) оголосив догму про Божество Ісуса Христа, а папа Пій IX в 1854 р. догму про Непорочне зачаття Матері Божої. Однак проголошення догми не є творенням якоїсь нової науки, а лише оголошенням і поданням до відома всіх, що та правда дійсно є об'явлена Богом і що католицька Церква вірила в неї від початку. "Не кидається нового насіння в ріллю Церкви, а тільки далі розвивається насіння, кинене Апостолами" (Вінк. з Лєр.). Дитина, навчаючись релігії, відкриває для себе щоразу щось досі не відоме — але ж віра її залишається незмінною. Так і Церква не творить нової науки, коли з тієї чи іншої причини переглядає помилкове трактування деяких релігійних правд і зобов'язує до прийняття їх нового трактування.

Хто вважає, що правди віри є застарілі, нехай зважить, що правда не старіє. Як 2x2 завжди дорівнює 4, так правда завжди залишиться правдою, а догма — непохитною засадою.

Правди, в які Католицька Церква завжди вірила, але їх ще не проголосила об'явленими, називаються "побожною думкою". Такою побожною думкою є, напр., віра, що Матір Божа була взята до неба.

Католицька Церква черпає об'явлені Богом правди з св. Письма і Передання.

Св. Письмо і Передання (усне) мають однакову вартість, тому слід їх приймати з однаковою шаною (Соб. Трид.). Св. Письмо є писаним, а Передання неписаним словом Божим. Тому св. Павло нагадує християнам, щоб вони дотримувались не лише того, що їм надається на письмі, але і того, що подано усно (II Сол. 2, 14).