Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Вплив божої ласки на подружжя Що стоїть на заваді шлюбу Обряди, пов'язані з таїнством подружжя Обов'язки подружжя Мішані подружжя БЕЗШЛЮБНІСТЬ (целібат) ЦЕРКОВНІ БЛАГОСЛОВЕННЯ І ОСВЯЧЕННЯ (сакраменталії)

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

ВПЛИВ БОЖОЇ ЛАСКИ НА ПОДРУЖЖЯ

Християнське подружжя, вступивши у шлюбний зв'язок, отримує помножену освячуючу ласку, а також особливі діючі ласки, які необхідні йому для виконання покладених на нього обов'язків (Тр. Соб. 24).

Діючі ласки, які отримує подружжя, такі: освячення взаємної любові, обдарування силою, потрібною для дотримання постійної взаємної вірності і виконання нелегких подружніх обов'язків. Людина, беручи шлюб, перестає бути вільною. З цього моменту вона вже не належить тільки собі. Вона повинна підпорядковувати свою волю волі іншої особи, ділити зі своєю половиною і радощі, і печалі, бути для неї опорою, захистом, другом, порадником. При­крощі, які випадають на долю подружжя, повинні переживатися і долатися разом. А для цього потрібне терпіння, спокій, сила духу, чому і сприяє Божа ласка.

Бог також наділяє подружжя ласкою, яка допомагає належно виховувати дітей, щоб вони в майбутньому стали побожними християнами-католиками.

ЩО СТОЇТЬ НА ЗАВАДІ ШЛЮБУ

Вступати у шлюбний зв'язок можна лише тоді, коли для цього нема ніяких перешкод.

На заваді шлюбу можуть стати примус, невідповідний вік, близька спорідненість між нареченими, посвояченість, подруж­ній зв'язок, вищі освячення, урочисті обітниці, різниця у вірі (одна сторона вірить, друга ні).

Не можна вступати в шлюбний зв'язок у заборонений час (під час посту, протягом тижня після Різдва (до Йордану) і протягом тижня після Великодніх свят). Перешкодою для шлюбного зв'язку може бути різниця у віросповіданні. Якщо хтось заручився з однією особою, не може повінчатися з іншою, не розірвавши попередні угоди. Не можуть взяти шлюб ті, хто дав звичайну обітницю досмертної чистоти, обітницю не вінчатись, вступити до монашого чину, стати священиком. Якщо наречені не знають головних основ християнської віри, то вони повинні вивчити їх перед вінчанням.

У деяких з вищезгаданих випадків церковна влада може дати дозвіл (диспензу) на шлюб.

На шлюб між близькоспорідненими чи посвояченими нареченими може дати дозвіл тільки Папа. У інших випадках це робить єпископ або силою своєї влади, або з уповноваження Папою.

Проте є перешкоди для шлюбу, визначені самим Богом, від яких не має права звільняти ніхто. Це дуже близька спорід­неність (між братом і сестрою), малолітність, примус. Не дозволяє Папа на шлюбний зв'язок між вітчимом і пасербицею, батьком і невісткою. Дуже рідко дозволяє Папа на шлюб людині, яка прийняла вище посвячення, склала урочисту обітницю, належить до іншого віросповідання, перебуває у духовному посвояченні (кум і похресник, дядько і сестрінка і т.п.).

Шлюб, який було укладено, незважаючи на перешкоду, повинен бути розв'язаним, якщо ж після взяття такого шлюбу отримано диспензу, подружню угоду слід відновити.

Наречені, які замовчують можливі перешкоди для шлюбу, скоюють тяжкий гріх. Щоб уникнути цього, у церкві тричі оголошується оповідь про майбутній шлюб.

ОБРЯДИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ТАЇНСТВОМ ПОДРУЖЖЯ

Згідно з церковними приписами перед самим Таїнст­вом Подружжя відбуваються заручини, священик тричі оголошує в церкві про шлюб, наречені приймають Тайну Покаяння та Євхаристії.

Суть заручин полягає в тому, що двоє вільних осіб, чоловік і жінка, добре розваживши, прирікають одне одному повінча­тися.

Мета заручин — не допустити нещасливих подруж.

За період заручин наречені повинні добре обдумати свій майбутній крок, пам'ятаючи, що подружній зв'язок є нерозривним. Саме тому наречені повинні намагатися добре пізнати одне одного, у щирому і відвертому спілкуванні визнати одне перед одним вади свого характеру, негативні звички і т. п., щоб уникнути пізніше гіркого розчарування. Заручини відбуваються при свідках, після освідчення. Якщо під час заручин наречені переконаються, що їм не варто вступати у шлюбний зв'язок, то вони можуть за взаємною згодою розі­рвати домовленість. Розірвати заручини можна і в тому випадку, коли одна із сторін скоїть тяжкий злочин, зламає вірність або якщо втрачено маєток чи хтось із заручених важко захворів.

Молоді люди, які прагнуть взяти шлюб, повинні дослухатися до порад батьків, знайомих, друзів. Але насамперед вони повинні молитись до Бога і просити Його, щоб Він післав їм вірне подружжя. Вибираючи супутника життя, не можна важити лише на маєток, походження, красу і. т. п. — слід насамперед зважати на чесноту і побожність цієї особи. Людина, яка не любить Бога, не любитиме свого чоловіка чи дружину. Любов, яка базується лише на красі тіла, швидко згасне (св. Золот.). Шукайте в представникові протилежної статі красу душі, благородство, чесність. "Добра жінка — це добра частка, вона дається тим, що Господа страхаються" (Сир. 26, 3).

Заручини вважаються дійсними тільки тоді, коли погодже­ність між сторонами записана на папері нареченими та парохом або єпископом дієцезії або підписані двома свідками (Пій X, 1907).

Оповіді про шлюб відбуваються таким чином: парох оголо­шує про намір наречених побратися у парохіальній церкві, до якої вони належать, три неділі або свята під час Богослужения, подаючи ім'я і прізвище наречених, стан, місце народження і проживання. Мета оповідей — виявити можливі перешкоди для шлюбного зв'язку. Якщо наречені не повінчаються протягом 6 місяців після останньої оповіді, то оповіді слід повторити. При певних обставинах (напр., при набли­женні посту) можна, за дозволом єпископа, оголосити усі три оповіді відразу. У випадку вінчання на смертній постелі оповіді не оголошуються.

Перед шлюбом наречені зобов'язані прийняти св. Тайни Покаяння і Євхаристії, щоб під час вінчання перебувати у стані ласки — таким чином вони стають учасниками ласк св. Тайни Подружжя.

Тайну Покаяння і Євхаристії наречені повинні прийняти принаймні за З дні перед вінчанням (Соб. Трид. 24,1). Не завадить відправити перед вінчанням загальну сповідь (з цілого життя), тому що вона спонукає до більшого жалю і дає душі глибше заспокоєння.

Обряд вінчання повинен відбуватися в церкві перед

полуднем під час Служби Божої. Наречені повинні поставитися до прийняття цієї св. Тайни з найбільшою побожністю, а, прийнявши її, дякувати в молитві Богові за Його ласки.

Обряди під час вінчання символізують майбутні обов'язки подружжя, а також ласки, пов'язані з цією Тайною.

Наречені (молодий і молода) приходять до церкви зі свідками І весільними гостями і стають у притворі. До них виходить священик, одягнений у ясні єпітрахиль і фелон. Наречені запевняють його, що добровільно хочуть подру­житися і що досі не шлюбували (не обіцяли) ніякій іншій особі подружньої віри. Після цього священик під спів півчих, які виконують псалом, вводить молодят до церкви перед тетрапод, на якому лежить св. Євангеліє. Коли спів закінчено, священик виголошує "Благословенне царство..." і велику єктенію, до якої додаються відповідні молитви. Після єктенії священик читає молитву, в якій просить Бога наділити наречених усіма благами, благословить обручки і одягає їх на четвертий палець правої руки нареченого і нареченої, промовляю­чи відповідні слова. Наречені клякають, кладуть праві руки на Євангеліє, а священик зв'язує їх (руки) кінцем єпітрахілі (що символізує нерозривність подружжя) і промовляє слова присяги, які наречені повторюють вголос. Склавши присягу, подружжя встає, цілує св. Євангеліє, а священик молиться, а потім вкладає на голови молодого і молодої вінці (вінець — це символ перемоги, яку отримали наречені, зберігаючи невинність). Відтак слідує прокімен, апостол і євангеліє, сугуба єктенія, молитва і три короткі стихири. Після цього священик знімає вінці, бажаючи подружжю Божого благословення у всьому їхньому подружньому житті, і закінчує відправу Тайни подружжя малим відпустом. Після вінчання в домі нареченого чи нареченої відбувається весілля. Проте у веселощах слід дотримуватись міри, щоб не втратити Божих ласк, щойно отриманих. Найкраще було б провести цей дуже важливий день не в багатолюдних розвагах, а у молитві і розважанні.

Шлюбна обручка є символом нерозривності та єдності подружжя, постійним нагадуванням про обов'язок берегти подружню вірність.

ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Чоловік і жінка повинні любити одне одного, бути одне одному вірними і допомагати одне одному у будь-яких обста­винах життя.

Чоловік повинен любити свою жінку так, як Христос Церкву (Єф. 5, 25), як своє тіло (5, 28), як самого себе. Між членами подружжя повинні бути не лише фізична любов, і не просто людська любов. Між ними має існувати такий зв'язок, як між Христом і Церквою, і навпаки, їх любов має бути свята. Не слід обожнювати другу сторону, бо людина є істотою, що проминає, а не Богом. Кохаючи одне одного, чоловік і жінка повинні бути терпимими щодо недоліків характеру своєї половини. Не криком і злістю можна вплинути на чоловіка чи дружину, а добром, терплячістю і молитвою. Сварки ще ні до чого доброго не привели. Де нема згоди, там нема радості і спокою.

Подружжя повинне берегти подружню вірність (Євр. 13, 4), уникати будь-якої розпусти (Тов. 6, 17), не відмовляти нічого другій стороні (І Кор. 7, 1-5), в усьому і завжди їй допомагати. Подружжя спільно виховує дітей.

Дружина повинна у всьому допомагати чоловікові, робити його життя спокійнішим і приємнішим. Бог цінує добру дружину вище, ніж найдорожчі перли (Прип. 31, 10). Як дорогоцінне каміння є для свого власника прикрасою у часі добробуту і порятунком у потребі, так і добра дружина є для чоловіка в щасті славою, а в нещасті опорою (Люд.з JL).

Дружина повинна поважати і слухати свого чоловіка, бо він є заступником Бога в родині.

Чоловік є главою родини, дружина — її тілом. Як Церква підпорядко­вується Христові, так дружина повинна підпорядковуватись чоловікові (Єф. 5, 24). Чоловік повинен ставитись до дружини зі зрозумінням, приязню і добротою, не доводячи на кожному кроці свою зверхність.

Чоловік і дружина повинні взаємно дбати про своїх дітей і виховувати їх по-християнськи.

Діти, як і маєток, не є власністю батьків, а даром Бога (Пс. 127, 3). Діти — це Божі створіння, призначені для майбутнього щастя; вони є дітьми Небесного Отця. Бог віддає дітей батькам тільки на виховання, тобто батьки є, по суті, слугами Бога, які, виховуючи дітей, виконують Божу волю.

Батьки повинні дбати про своїх дітей, тобто берегти їх життя і здоров'я; вони повинні забезпечити своїх дітей на майбутнє.

Батьки повинні остерігатися давати поганий приклад дітям. Не слід залишати малолітніх дітей без догляду. Піклуватися про дітей треба постійно.

Батьки працею здобувають для своїх дітей хліб насущний, дбають про їх майбутнє. "Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям" (II Кор. 12, 14). Батьки повинні залишити дітям якусь спадщину, дати їм освіту, фах. Виховувати своїх дітей батьки повинні в страху Божому. Обов'язком батьків є молитися за своїх дітей.

Після народження дитини батьки повинні охрестити і миро­помазати дитину; коли вона підросте, навчити її основ релігії; завжди і у всьому бути для дитини прикладом; ставитися до неї з любов'ю і ласкою.

"Виховувати дітей — значить вести їх до Христа" (св. Кар. Бор.). Батьки повинні бути апостолами своїх дітей; родинний дім — родинна Церква (св. Золот.). Дитина змалку повинна бути привчена до молитви. Батьки не повинні ніколи забувати, що вони є для дитини прикладом у всьому. Виховуємо не словами, а дією.

Не слід надто пестити дітей — у вихованні треба поєднувати любов із суворістю. Однак і одного, і другого має бути в міру. Кара — це лік, але карати треба не надто часто і не надто суворо.

Християнське виховання дітей — це найважливіший обов'я­зок батьків від його виконання залежить дочасне і вічне щастя як дітей, так і батьків.

У вихованні дитини бере участь і мати, і батько. Батько втілює в собі Божу силу і справедливість, мати — Божу доброту і Боже милосердя.

Від виховання залежить, якою людиною дитина стане в майбутньому.

Батьки, які погано виховали своїх дітей, будуть покарані Богом ще на землі — їх покарають власні діти. Батьки, які дбали про виховання дітей, у майбутньому житті будуть нагороджені Богом.

МІШАНІ ПОДРУЖЖЯ

Мішані подружжя (між католицькими і некатолиць­кими християнами) Церква ніколи не схвалювала, тому що в такому подружжі майже неможливо правильно виховати дітей; такий зв'язок не приносить справжнього задоволення, католикові грозить небезпека втратити віру, врешті, некатолик може будь-коли покинути свою половину і вступити в новий подружній зв'язок.

"У досконалому подружжі мусить бути єдність" (св. Амвроз.), а в такому подружжі про це не може бути мови (особливо в найголовнішому — у поглядах на релігію).

Церква може визнати мішане подружжя лише при таких умовах: коли обидва члени подружжя обіцяють вихо­вувати дітей у католицькій вірі; коли католицька сторона зобов'яжеться схилити другу сторону до пізнання і прийняття правдивої віри; коли некатолицька сторона зобов'язується не забороняти другій стороні жити згідно із законами її релігії.

Християни-католики, які вступають у такий зв'язок без благословення католицької Церкви, скоюють смерт­ний гріх і не можуть бути допущеними до прийняття св. Тайн. Такі католики підлягають викляттю (екскомуніції). Вони не можуть отримати розгрішення, не можуть приступати до св. Причастя. Їм буде дозволено це робити тільки тоді, коли вони щиро розкаяться і підпорядкуються вимогам католицької Церкви.

БЕЗШЛЮБНІСТЬ (целібат)

Добровільна безшлюбність є досконалішим станом, ніж шлюб. Той, хто не вступив у шлюбний зв'язок, може набагато краще дбати про добро своєї душі, а, звідси, доступити вищого ступеня щастя у небі.

Заслугу перед Богом має тільки добровільна безшлюбність. Той, хто зберіг невинність, є вищим від жонатого чи заміжньої настільки, наскільки Ангели є вищими від людей (св. Золот.). Безмежно щасливою є невинна дівчина, яка обрала своїм нареченим Ісуса Христа. Той, хто обрав для себе стан безшлюб­ності, може ревніше дбати про свою душу, бо "хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений" (І Кор. 7, 32-34). Ісус Христос говорить: "І кожний, хто задля імені мого покине дім,... батька, матір, жінку..., в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мат. 19, 29).

Спаситель заохочував безшлюбність і словом, і прикладом.

Є люди, говорить Спаситель, які не одружуються заради неба, і додає: "Хто може зрозуміти, нехай розуміє" (Мат. 19, 12). А св. Павло каже: "Той, хто віддає свою дівчину заміж, робить добре, а той, хто не віддає, робить ще краще" (І Кор. 7, 38), а, в іншому місці, вдовиця "буде щасливіша, коли зостанеться такою" (І Кор. 7, 40).

Спаситель сам не був одруженим, Апостоли теж. Багато святих склали обітницю досмертної безшлюбності (напр., Матір Божа (Лук. 1, 34), св. Йосиф, св. Тереса, св. Магдалина з Пазіс і т. д.). Деякі святі (св. Агнішка, св. Агата, св. Луізія), зберігаючи невинність, ішли навіть на муки і смерть.

ЦЕРКОВНІ БЛАГОСЛОВЕННЯ І ОСВЯЧЕННЯ (сакраменталії)

Ісус Христос, з великої любові до нас, залишив засоби, завдя­ки яким ми можемо здобути Боже благословення.

Боже благословення звільняє людину від дочасних нещасть (хворіб, біднос­ті, сорому, спокуси і т. п.), обдаровуючи дочасними благами (здоров'ям, довго­літтям, багатством, славою, щастям і т.п.).

Протилежним Божому благословенню є Боже прокляття. Суть його в тому, що Бог карає-людину за гріхи різними нещастями і за життя і після смерті.

Благословення Боже здобуваємо, коли все починаємо в ім'я Бога (в ім'я Ісуса), коли святкуємо неділю, шануємо батьків, даємо милостиню, часто слухаємо Службу Божу, а також коли користаємо з сакраменталіїв.

Сакраменталії — це святі знаки, які встановила св. Церква владою, даною їй Христом.

Усе, створене Господом, прокляте Ним у хвилину падіння перших людей. Люди вмирають від хворіб, переживають страшні катаклізми: війни, бурі, повені, посухи і т.п. Недаремне землю називають "долиною сліз". Щоб усунути ці наслідки Божого прокляття, Ісус Христос часто благословив людей і речі. Він наділив Своїх Апостолів силою проганяти злих духів і лікувати хвороби (Мат. 10, 1; Лук. 9, 1). Від Апостолів ця сила перейшла на Церкву, і Церква часто нею користується. Рукою своїх слуг вона благословить чи освячує людей, приміщення, предмети, просячи Бога, щоб Він через ці освячені чи благосло­венні речі віддалив від людей диявола. При цьому Церква застосовує видимі символи: знамення хреста, свячену воду, олію. Запалені свічки під час таких обрядів символізують Спасителя, "Світло світу", кадіння нагадує нам про побожність, з якою ми повинні приймати благословення і освячення.

Церковні благословення і освячення подібні до св. Тайн. Під час благо­словення і освячення, як і під час уділення св. Тайн, застосовуються певні слова і знаки, які мають надприродну силу і символізують невидиму ласку (вода означає очищення, олія — зцілення і т.п.). Однак св. Тайни наділені значно більшою силою, ніж церковні благословення і освячення, — Тайни самі по собі наділяють людину Божою ласкою, а за допомогою благословення і освячення лише випрошуються діючі ласки через молитву Церкви та побожність тих, хто з них користає.

Через благословення слуга Церкви випрошує Боже благословення ДЛЯ осіб чи речей. Благословляється дітей, що вперше ідуть до школи; хлопців, які ідуть до війська чи воїнів, які ідуть у бій; вірних під час Служби Божої; тих, хто сповідається або причащається; наречених, породіль, вмираю­чих і умерлих, похорон. Благословляється будинок, помешкан­ня, поле, корабель і т. п., а також яйця, хліб і м'ясо (на Велик­день), зілля, плоди і т. п.

До благословень відносимо і екзоркізми (заклинання злих духів) — злому духові в імені Ісуса Христа наказується поки­нути особу або річ, в яку він вселився.

Через освячення слуга Церкви не лише благословить певні особи або речі, але посвячує їх для служби Богові.

Такими освяченнями є посвячення у чин читця, півчого, свіченосця, піддиякона, постриг у монахи, посвячення у крило-шани, архімандрити, помазання Папи і т. п.

Диякони, священики та єпископи приймають не освячення, а св. Тайну священства.

Освячуються церкви, цвинтарі, а також освячується вода (водосвяття Йорданське, мале і коротке), чаша, дискос, звізда, антимінс, олія, миро, образи, хрести, медальйони, коругви і т. і.

Йорданське (велике) водосвяття правиться у надвечір'я св. Богоявления (Йордану) біля церкви і на саме Богоявления після Служби Божої на ріках, ставах і біля криниць. Цей обряд відбувається так: священик тричі робить у воді хресне знамення запаленими свічками (трійцею), після цього тричі нав­хрест дує на воду, знаменує її тричі рукою і, вкінці, тричі занурює у воді хрест.

Мале освячення води відбувається 1 серпня в церкві або біля криниці чи на ріці на згадку про прийняття св. Хрещення Україною-Руссю за часів св. Володимира; під час храмових свят після Служби Божої чи при якійсь іншій нагоді (напр., під час освячення церкви); після похорону в помешканні; під час посвячення дому і т. п. Освячення води відбувається так само, як під час Йорданського водосвяття, але не робиться благословення води трійцею. Коротке водосвяття відправляється приватно, коли в церкві не вистачає свяченої води, а її треба.

До короткого освячення води подібне освячення зілля у день Зіслання Св. Духа, Різдва св. Івана Хрестителя і Успення Пресвятої Діви Марії; а також освячення хліба, м'яса, яєць і т.п. на Великдень, освячення плодів на Преображення Господнє і т. д.

Користати з благословень і освячень радив Ісус Хрис­тос; але окремі благословення і освячення встановила Церква.

Ісус Христос благословив хліб і рибини (Мат. 14, 19), дітей (Марк. 10, 16) і учнів, возносячись на небо (Лук. 24, 50). Сам Бог благословив наших праро­дичів (Буття 1, 28), Ной — своїх двох синів (Бутт. 9, 26), Ісаак — Якова (Буття 27, 27), Яків — своїх 12 синів (Буття 49, 28). Мойсей перед смертю благословив ізраїльський народ (Второз. 33).

Благословення і церковні освячення найчастіше здійснює священик. Проте церкву, кладовище, чашу, дзвін освячує лише єпископ або священик, уповноважений до цього єпископом. Тільки єпископ освячує престол, антимінс, миро, помазує правителя, Папу, вводить у сан піддиякона, архімандрита.

Світські люди також можуть благословити, але не від імені Церкви.

Таке благословення має тим більшу силу, чим тісніше людина, яка благо­словляє, пов'язана з Богом. Найчастіше батьки благословляють своїх ді­тей — перед сном, перед подорожжю, перед вінчанням або на смертному ложі. Прийнято хрестити хліб перед тим, як його різати — таким чином ми просимо Господа Бога, щоб цей хліб ми спожили на добро і щоб нам ніколи його не бракувало.

Користуючись благословенними чи освяченими предметами, ми очищаємося від повсякденних гріхів, ці речі оберігають нас від багатьох спокус і нещасть, які загрожують тілу, але не оберігають від тих спокус, які чатують на нашу душу.

Повсякденний гріх накликає на нас дочасні покарання. Благословення і освячення очищають нас від повсякденних гріхів, а, разом із ними, і від поганих наслідків цих гріхів. Про те, що благословення оберігають нас від спокус, свідчить досвід усіх Святих. Благословення і освячення бережуть нас і від хворіб тіла — ще Апостоли помазували багатьох хворих освяченою оливою і таким чином зцілювали їх (Мар. 6, 13). Проте не слід очікувати від благосло­вень і освячень більшої сили, ніж вони мають завдяки молитві Церкви — бо можна згрішити забобоном.

Вплив благословення і освячення не такий сильний, як вплив св. Тайн. Тайни дають нам ласку Св. Духа, благословення і освячення лише очищають душу, щоб вона була здатною прийняти ласки Св. Духа. Тайни освячують внутрішньо, благословення і освячення — зовні.

Благословення і освячення отримують свою силу завдяки молитві Церкви, тому що священик завжди благословить або освячує лише від імені Церкви. Молитва Церкви має велику силу, бо з нею єднаються молитви Ісуса Христа і всіх Святих. Благословення Церкви є дуже важливою річчю!

Церковні благословення і освячення приносять нам найбіль­шу користь тоді, коли ми вільні від тяжкого гріха і коли з довір'ям користуємося ними.

Вплив благословень і освячень в значній мірі залежить від достойності і побожності приймаючого. Хто живе з тяжкими гріхами, тому не допоможуть освячені предмети, які носить на собі, окроплення себе свяченою водою або благословення священика так само, як не допомагав на війні євреям Кивот Завіту, коли вони скоїли тяжкі гріхи (І Сам. 4). Як не допоможе молитва людині, котра засумнівалася, так благословення і освячення не допоможуть тому, хто не вірить чи не довіряє (Як. 1, 6). Благословення і освячення мають такий самий вплив, як і молитва. Ісус Христос мало творив чудес там, де люди не вірили, напр., у Назареті (Мат. 13, 58). А одного разу виразно сказав: "Тебе спасла віра твоя" (Мар. 5, 34). Побожні християни високо шанують благословення і освячення і якнайчастіше користають з них. Напр., часто хрестяться свяченою водою, носять при собі освячені предмети, зберігають вдома освячені образи, охоче моляться в освячених місцях. Треба пам'ятати, що молитва в церкві є найкориснішою. "Вже саме відвідування церкви може звільнити нас від повсякденних гріхів і від спокус диявола" (св. Тома з Акв.). Благословення і освячення треба уживати передусім у момент тяжких спокус і у хворобах. "Чому, захворівши, шукаєш допомоги лише у лікарів, а не у Христа, наче Він не є також лікарем твого тіла?" (св. Єфрем.).