Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Які мотиви повинні стримати нас Як ми повинні ставитися до тварин? Шоста заповідь господа Сьома заповідь божа Право на власність Гріхи проти сьомої заповіді божої ВІДШКОДУВАННЯ (реституція) Що повинно стримувати нас від порушення сьомої заповіді?

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

ЯКІ МОТИВИ ПОВИННІ СТРИМАТИ НАС

ВІД РУЙНУВАННЯ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ

І ЖИТТЯ СВОГО БЛИЖНЬОГО?

Хто руйнує своє особисте життя, той накликає на себе фізич­ні страждання і, звичайно, вмирає нещасним.

Хто чим воює, від того і гине. Навіть самовбивці деколи не вмирають відразу, але живуть ще якийсь час і терплять страшні муки, наче кару за свій гріх вже тут, на землі.

Хто руйнує чуже життя, той зазнає страшних мук совісті і вмирає найчастіше раптовою смертю, після котрої чекає його вічна кара.

Каїн, котрий убив свого брата Авеля, не зазнав спокою до кінця свого життя (Буття 4,16). Така сама доля чекає кожного злочинця, котрий відбирає життя своєму ближньому. Майже кожний убивця гине раптовою смертю: або засуджують його на смерть світські суди, або досягає його рука ворога, або, врешті, сам закінчує життя самогубством. "Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину" (Буття 9, 6). А Ісус Христос говорить до Петра: "... всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть" (Мат. 26, 52). Господь Бог нагороджує добром за добро. Цар Савло, котрий неодноразово чатував на життя Давида, а також несправедливо наказав убити архієрея разом з 800 священиками, наклав на себе руки (І Цар. 22-31). Євреї в Єгипті змушені були за наказом фараона топити усіх своїх дітей чоловічої статі; але незабаром потонув і сам фараон з усіма солдатами в Червоному морі (Вихід 14). Невинну смерть Христа гірко спокутували і Юда (повісився), і увесь єврейський народ в 70 р. після Хр., коли загинуло понад мільйон євреїв. Майже всі переслідувачі християн загинули раптовою смертю. Авесалом розпочав війну проти власного батька Давида і марно загинув у тій війні (II Цар. 18). Вбивці будуть мати свою частку в озері, що горить вогнем і сіркою (Одкр. 21, 8). Подібні покарання чекали також і тих, котрі словом або писанням відвертали ближніх від віри або вбивали їх душі.

Хто ненавидить ближнього, той утрачає внутрішній спокій, перестає бути приємним Богу, а також наражається на небез­пеку втрати спасіння.

Людина, котра живе у ненависті і постійно думає про помсту, не може бути спокійною (св. Золот.). Той, хто ненавидить, не подобається Богові. "Не може бути у згоді з Христом той, хто живе у незгоді з християнином" (св. Авг.). Християнинові не допоможе жодна молитва, якщо в його грудях живе смертельна ненависть (св. Авг.). Тому вчить нас Христос: "Коли... приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там, перед жертовником, твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій" (Мат. 5, 23-24).

"Кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові" (Мат. 5, 22). Будь-яку ненависть треба в собі жорстоко придушувати. "Хай сонце не заходить над вашим гнівом..." (Еф. 4, 26).

Позбувайся ворожості якнайшвидше (св. Золот.).


ЯК МИ ПОВИННІ СТАВИТИСЯ ДО ТВАРИН?

Тварин створив Бог для Свого прославлення і для нашої користі.

Провидіння Боже розповсюджується також і на тварин.

Євреям Бог виразно наказує, щоб у суботу давали тваринам відпочинок (Вихід 23, 12). Провидіння Боже бачимо також у мудрих законах, котрі керують царством тварин. Кожній тварині дав Бог будову тіла, котра відповідає способу її життя; а також наділив певною здатністю до того, щоб вижити. Бог дбає навіть про найменшу тваринку, і тому говорить Христос: "Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого" (Мат. 10, 29). Саме тому й людина, як пан усього, що створене Богом, повинна дбати про тварин або бодай не зловживати своєю перевагою над ними.

Людина не повинна мучити тварин, — навпаки, повинна дбати про їх здоров'я і не вбивати жодної тварини без потреби; але, разом з тим, не повинна бути занадто ніжною до них.

Той, хто жорстоко обходиться з тваринами, грішить; бо тварини відчувають біль так само, як і ми. Наш обов'язок — дбати про здоров'я тварин. "Праведний про життя своєї худоби дбає, а серце лихих — жорстоке" (Прип. 12, 10). Хто тримає тварин, зобов'язаний давати їм необхідний корм, держати їх у чистоті й уникати всього, що шкодить їх здоров'ю і життю. Однак, ми не повинні занадто пестити тварин та обожнювати їх; бо тоді ми мало чим будемо відрізнятися від давніх єгиптян, котрі Божу пошану віддавали котам, бикам та іншим тваринам.

Люди, котрі жорстоко обходяться з тваринами або занадто ніжні з ними, дуже легко стають жорстокими до своїх ближніх.

За катування тварин і їх обожнювання Бог звичайно карає тяжкими фізичними стражданнями.

Той, хто мучить тварин, зловживає владою, якою Господь Бог наділив людину. Отже, така поведінка є злочином щодо Бога. Мучитель тварин, з точки зору Бога, є тираном, і такого карає Бог так, як він знущався над тваринами. Якщо ж тварини необхідні лікарю для дослідів, для науки, для справжньої користі, то в такому випадку останні є вільні навіть від найменшого гріха.


ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА

У шостій заповіді Божій Бог забороняє нам усе, що може ображати нашу невинність або доброчесність інших.

Зокрема забороняє Бог думки і прагнення, що ображають доброчесність.

Злі думки заборонені, бо ведуть до непристойних учинків. Їх порівнюють з іскрою, котра може викликати велику пожежу. Необхідно відразу ж намагатися позбутися будь-яких злих думок або за допомогою молитви, або відвертаючи увагу на інший предмет. (Дивися розділ про спокусу). Доки подібні думки не стають нам приємними, доти ми ще не грішимо.

Гріх скоюємо лише тоді, коли кохаємося в злих думках. "Огидні Господеві задуми погані" (Прип. 15, 26). Як уникаємо вбивць, так повинні ми також уникати злих думок, бо вони несуть смерть душі. Деколи виникають у нас також непристойні бажання , або прагнення гріха. Отже, ми повинні відразу ж у собі придушувати недобрі бажання і прагнення.

Бог забороняє слова, котрі ображають доброчесність.

Люди, котрі вживають брутальні слова, не мають вже чистої совісті. Не знайдемо людини, яка б була безчесна в бесіді, однак чесна щодо звичаїв (Сидон. Апол.). Що радо вислуховуємо, те, врешті, звичайно робимо (св. Берн.). "Язик — член маленький, а хвалиться великим!" (Як. З, 5). Багато полягло від гострого меча, однак не стільки, скільки загинуло через свій язик (Сир. 28, 22).

Бог забороняє вчинки, котрі ображають доброчесність.

Це різні вчинки, все залежить від того, чи здійснює їх людина вільна (Второзак. 22, 21), чи одружена (Левіт 20,10), чи люди, споріднені між собою (І Кор. 5, 16), чи одна людина протиприродним способом (Рим. 1, 26; Буття І9, 5; Буття 38, 10) і т.п. Забороненими є дії, котрі ображають доброчесність, отже, забороненим є все, що призводить до таких дій. Отже, заборонені безсоромні погляди.

Бог забороняє такі погляди, аби вберегти нас від гріха; Бог чинить у такому випадку як батько, котрий забороняє дитині торкатися гострого ножа (св. Золот.). Через непотрібну цікавість очей розпалюється в людині бажання, як вогонь (Сир. 9, 8). Не розглядайся по вулицях міст (Сир. 9, 7). Пригадай, яка кара спіткала цікаву жінку Лота.

Бог забороняє демонстрацію, розповсюдження і оглядання непристойних картин, постановку і відвідування непристойних театральних вистав, а також читання аморальних книжок або листів. Цього, власне, вимагає і шоста церковна заповідь.

Непристойні картини або театральні вистави завдають біль­шої шкоди, ніж непристойні розмови, бо те, що бачимо, впливає на нас сильніше, ніж те, що чуємо. Треба бути дуже обережним у виборі і читанні книжок.

Бог забороняє непристойний одяг.

Особи, котрі непристойно одягаються, є знаряддям диявола; диявол використовує їх, щоб занапащати душі (св. Берн.). Доброчесність не має ніякого значення для тих осіб, для котрих одяг є найголовнішою метою (св. Кип.). Жінки повинні прикрашати себе сором'язливістю і скромністю, а не золотом, перлами та коштовними одягом (І Тим. 2, 9).

Якщо людина свідомо, добровільно порушує шосту заповідь, то вона скоює тяжкий гріх.

Якщо людина має схильність і бажання грішити проти шостої заповіді, тоді вона примножує тяжкий гріх, навіть якщо би це бажання було коротко­тривалим.

Якщо ж, напр., людина має намір згрішити проти шостої заповіді, але цей намір виник у напівсвідомості (напр., у сні), то така людина найбільше може бути винна у скоєнні малого гріха. Доказом того, як Господь Бог карає гріхи проти шостої заповіді, є потоп та доля двох міст — Содому та Гоморри. Про те, як карає Бог гріхи проти шостої заповіді Божої, говориться в розділі про нечистоту як головний гріх. Саме знаходження цієї заповіді між п'ятою та сьомою заповідями вказує на те, що Бог ставить гріх нечистоти на одному рівні з убивством та злодійством. На жаль, цей гріх є сьогодні чи не найбільш розповсюдженим, і існує немало людей, котрі намагаються позбавити його назви гріха. Як нерозумно чинять люди! Це великий і найнебезпечніший гріх, тому що обіцяє нам приємність, а дає отруту.


СЬОМА ЗАПОВІДЬ БОЖА

У сьомій заповіді Бог забороняє завдавати шкоди власності ближнього.

Власністю є все, що придбала людина чесним шляхом для того, щоб жити (гроші, одяг, дім, продовольчі товари і т. д.).


ПРАВО НА ВЛАСНІСТЬ

Кожна людина має право здобувати собі чесним шляхом особисту власність. Вона необхідна їй для того, щоб забезпечити старість, на випадок нещастя, або для того, щоб утримувати свою родину. Без особистої власності між людь­ми постійно виникали б суперечки, непорозуміння, небажан­ня працювати, а внаслідок цього не могло би бути мови про прогрес і удосконалення суспільства. Несправедливо відбирати в людини те, що вона заощадила для себе або здобула в поті чола.

Люди завжди і всюди мали особисту власність. (Доказом цього є найдавніші закони щодо охорони власності).

Якщо людина має природне право охороняти своє життя, то повинна також мати право здобувати і володіти засобами, необхідними для забезпечення потреб своїх і своєї родини. Якщо б людина не мала постійної власності і змушена була б щохвилини міркувати про те, як вижити, що ж тоді сталося б у випадку хвороби або якого-небудь нещастя? Неможливим було б також здійснення прагнення людини до вічної мети. З огляду на слабкість людської природи особиста власність є просто необхідною; без неї не було бо спокою між людьми і, зрештою, в людей пропало би бажання працювати. На основі цього бачимо, що право на власність є проявом Божої волі так само, як шлюб і влада.

Особисту власність здобуваємо собі чесним шляхом: працею, купівлею, отримавши її в дар або у спадщину.

Людина не отримує від природи права на якісь земні блага. Це право вона повинна спочатку здобути собі (Штикль). Передусім вона здобуває його працею. Якщо земля та її мешканці є "власністю Бога" (Пс. 24, 1), бо вони є витвором Бога, то повинно бути власність людини те, що є її витвором. Отже, власність є нічим іншим, як лише наслідком тяжкої праці. Власність можна отримати як подарунок. Бог теж обдаровував людей; Авраамові, напр., та його нащадкам обіцяв землю Ханаан (Буття 12, 7). Патріархи дарували своє майно первород­ному синові, благословляючи його. Заповіти і спадщина існують і в наш час. Хто володіє маєтком, повинен завчасно скласти заповіт, аби запобігти будь-яким суперечкам, якщо би Бог покликав його несподівано з цього світу. Хто ж цього не робить, змушений буде відповідати за свою недбалість. Однак, не можна здобувати власність нечесним шляхом, напр., за допомогою шахрайства або злодійства і т.п.

Держава не має права відбирати особисту власність; вона може лише, із справедливих причин, обмежити нагромадження особистої власності або користування нею.

Звичайно, держава не є якимось надвласником усіх благ. Вона зобов'язана лише оберігати особисту власність, але не має права розпоряджатися нею. Не громадяни є для держави, але держава для громадян. Держава не має також права нікого ображати, а, навпаки, повинна дбати лише про добро кожного свого громадянина. Якщо держава, з огляду на суспільне добро, примушує когось віддати їй свою власність, то зобов'язана дати за це відшкодування.

Держава також не має права забирати церковне добро, а якщо це робить, то чинить несправедливо. "Відібрати щось у людини — це злодійство, але забрати щось у Церкви — це святотатство" (св. Єр.). Церква проголосила анафему тим, хто осмілюється грабувати церковне добро; лише після відшко­дування ними скоєного Папа може звільнити таких від тієї кари (Соб. Трид. 22, 11). У свою чергу, держава зобов'язана в ім'я Бога дбати про благо своїх громадян; отже, має право вдосконалювати законодавчі акти щодо приватної власності. Держава може накласти на більш забезпечених вищі податки, які є необхідними для загального добра. Завдяки високому оподаткуванню надмірного капіталу, держава може врегулювати загальні потреби суспільства. Держава зобов'язана оберігати майно громадян, отже, може зобов'язати їх до справедливого користування надлишками на благо потребуючих.

ГРІХИ ПРОТИ СЬОМОЇ ЗАПОВІДІ БОЖОЇ

Сьома заповідь Божа забороняє крадіжки, розбій, шахрайство, лихварство, пошкодження чужої власності, скривання знайдених, привласнення позичених предме­тів і несплату боргів.

Крадіжка — це таємне відбирання чужого добра всупереч розумній волі власника.

Злодієм був Юда, бо обкрадав Апостолів (Йоан 12, 6). Жоден гріх не є таким розповсюдженим між людьми, як крадіжка, тому що, з одного боку, люди дуже жадібні і заздрісні, а, з другого боку, є багато можливостей до скоєння цього гріха.

Розбій — це насильницьке відбирання чужого добра.

Якщо хтось відбирає чужу власність і при тому ранить людину або вбиває, тоді він здійснює розбій. Так зробили ті розбійники, котрі здійснили напад на єврея, який подорожував із Єрусалиму до Єрихону (Лука 10, ЗО).

Шахрайством займається той, хто підступно завдає ближ­ньому шкоди на власності.

Шахрай завдає шкоди різноманітними засобами: користується фальшивою вагою, видає фальшиві гроші, продає зіпсуті продукти (що є гріхом проти п'ятої заповіді Божої), підробляє документи і т.п. Воля Божа є такою, щоб ніхто свого брата не кривдив і не використовував (І Сол. 4, 6).

Лихварство полягає у використанні ближнього в потребі заради власної користі (Вихід 22, 25).

Лихвар позичає потребуючому гроші під великий процент. Лихварі — це вбивці убогих тому що вони відбирають у них все необхідне для життя, отже, позбавляють самого життя (св. Бернардин.). Але існує дозволене — це дарування убогим милостині. Завдяки милостині позичаємо наш капітал Госпо­ду Богу під високі проценти (св. Іван Мил.). Хто милостивий до вбогого, той, згідно із словами св. Письма, ніби позичає Богу (Прип. 19, 17).

Таким самим гріхом, як злодійство, є навмисне нищення чужої власності, скривання знайдених, привласнення позиче­них речей, несплата боргів.

Знайдені або позичені речі необхідно повернути власникові. Гарно вчинили брати Йосифа, віддаючи знайдені в мішках гроші. Лише в тому випадку, якщо знайдена річ не має зовсім ніякої вартості або має дуже малу, не мусимо її віддавати, хіба що власник виразно цього забажає. Чим вища вартість знайденої речі, тим більше зобов'язання її повернути власнику. Якщо власник нам невідомий, треба намагатися його знайти, а найкраще — повідомити про знахідку відповідні органи. Якщо ніхто не відгукнеться, знайдену річ можна притримати, доки не знайдеться справжній власник. Власник загубленої речі повинен тому, хто знайшов згубу, дати якусь нагороду (5-10% від вартості предмета). Добрий християнин поверне убогому знайдену річ без будь-якої нагороди. Ми часто позичаємо книжки, посуд і т.п. і не повертаємо їх. Такі

дії є злодійством. Взагалі, треба бути дуже обережним, коли позичаємо щось комусь, щоб не мати пізніше клопотів. Крадіжкою вважається також несплата боргів. Недобре, коли хтось легковажно робить борги; такий схожий до людини, котра не може ходити власними ногами і повинна користуватися протезами. Гріхом є робити борги і не віддавати їх (Пс. 37, 21). Однак, найтяж­че грішать ті, хто затримує заробітну плату, це — гріх, котрий кличе до неба про помсту. Заслужена плата робітника не повинна лежати у тебе до ранку (Левіт 19, 13). Того самого дня ще перед заходом сонця віддаси робітникові його плату (Второзак. 24, 15). "Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові" (Рим. 13, 8).

Гріхи проти сьомої заповіді можуть бути тяжкі або легкі; це залежить від того, чи крадіжка або заподіяна шкода є великою, чи малою; кому людина заподіяла шкоду (чи бідному, чи заможному, чи одному, чи багатьом); яким чином було здійснено крадіжку, або яким чином завдано другому шкоди (чи за одним разом, чи багато разів).

Береться до уваги і намір того, хто краде або завдає шкоди, бо й задум також впливає на якість гріха. Якщо, напр., хтось задумав украсти значну суму грошей, але не відразу, то вже, взявши перший раз, грішить тяжко, якщо би навіть більше не крав (чи тому, що йому хтось перешкодив, чи тому, що вже після першої невеликої крадіжки розкаявся).

ВІДШКОДУВАННЯ (реституція)

Хто завдає шкоди власності ближнього, той зобов'я­заний виправити заподіяну кривду (Левіт 6, 1-5).

Відібрані речі необхідно повернути. Не обов'язково йти самому до власника, щоб віддати йому вкрадену річ. Це можна зробити потайки, так, щоб навіть власник не знав, хто вчинив крадіжку. Це можна зробити також через сповідника (котрий зобов'язаний зберігати таємницю).

При відшкодуванні необхідно дотримуватись таких правил:

а) якщо власник вкраденої речі вже мертвий, її треба
повернути його спадкоємцям; якщо немає спадкоємців, треба
її віддати убогим або обернути на якусь добру справу;

б) хто не в силі віддати всього, нехай віддасть бодай стільки,
скільки може;

в) хто з причини убозтва або інших перешкод не може повер­
нути все відразу, повинен мати бодай добру волю і рішення
повернути тоді, коли буде у змозі; і зробити це якнайшвидше;

г) той, хто не може нічого повернути з украденого добра,
повинен бодай молитися за того, в кого вкрав.

Той, хто несвідомо заволодіє чужим добром, зобо­в'язаний повернути його власнику, коли довідається, що це— чужа власність.

Людина, яка стане власником чужого добра, не знаючи, що воно є чужим, називається власником у добрій вірі. Чуже добро в добрій вірі людина може набути або від родичів у спадщину, або отримати як подарунок, або купити. Що повинна чинити в такому випадку людина, дізнавшись, що вона набула чужу власність, підкаже їй сповідник.

Людину, яка стане власником чужого добра, знаючи, що воно чуже, називаємо власником у злій вірі. Такій людині теж може допомогти сповідник.

Хто не має наміру повернути чуже добро чи відшкодувати його, не може дістати у Бога прощення гріхів, отже, не може також отримати розгрішення від сповідника.

Душа того, хто не хоче повернути вкраденого, вмре (Ез. 33, 15). Тому визнає Христос Закхея сином Авраама тільки тоді, коли той виявляє готовність повернути несправедливо відібране добро (Лук. 19, 8). Хоча би той, хто скривдив ближнього на власності, гаряче просив милосердя Божого, хоча би проливав потоки сліз або намагався заслужити собі прощення суворим постом і покутою, не буде звільнений від гріха доти, доки не вирішить відшкодувати те, що взяв. Хто не повертає чужого добра, хоча може це зробити, ніколи не відпокутує гріха. Без відшкодування немає прощення.


ЩО ПОВИННО СТРИМУВАТИ НАС ВІД ПОРУШЕННЯ СЬОМОЇ ЗАПОВІДІ?

Ще стародавні іновірці вважали крадіжку мерзенним злочином і карали злодійство дуже суворо. У англосаксів (VI ст.) злодіям відрубували руки і ноги. В Угорщині (ще за св. Стефана) злодіїв продавали у неволю. У євреїв покарання за крадіжку також було дуже суворе. Під час завоювання Єрихону солдатам було строго заборонено брати що-небудь; якщо ж хтось таємно порушив заборону, того за наказом Бога укаменовано (Іс. Нав. 7). І в като­лицькій Церкві були встановлені тяжкі покарання за крадіжку; найменшу крадіжку карано цілорічною покутою на хлібі і воді. Бог також тяжко карає того, хто простягає руку по чужу власність. Та обставина, що вкрадена річ є недорогою, в даному випадку не має жодного значення, бо "Бог більше бере до уваги злу волю, ніж саму річ, яку несправедливо собі присвоюємо" (св. Єр.).

Люди, котрі завдають шкоди власності інших, ризику­ють утратити пошану і свої власні надбання, і вмирають частіше у злиднях та без покаяння.

Злодія чекає сором (Сир. 5, 17). "Чуже не гріє", — говорить приказка. Хто краде чуже добро, — втрачає також і своє. Хто сіє кривду, — жатиме лихо (Прип. 22, 8). Горе тому, котрий збирає не своє (Ав. 2, 6). Несправедливість буває навіть причиною занепаду цілого народу (Сир. 10,8). Де ж поділися сильні держави давніх вавилонців, мідійців, персів, греків і римлян? Розпалися, бо керувалися і збагачувалися неправдою. Над брамою віденської цісарської палати слушно вміщено напис: "Справедливість — це основа держав". Злодій умирає найчастіше злиденною смертю. Яким сумним був кінець злодія Юди (Мат. 27, 5)! Який розпач мучив його, які він терпів муки совісті! Злодії рідко розкаюються у скоєному, тому що їм нелегко повернути вкрадене добро; навіть на смертному одрі не хочуть нічого чути про відшкодування. Несправедливі злодії не успадкують Царства Божого (І Кор. 6, 10). Що ж допоможе людині, яка увесь світ здобула, але душу свою занапастила? (Мат. 16, 26).

Вкравши — збагатишся, але втратиш Бога. Коли думаєш про вигоду, думай і про втрату (св. Авг.)

Чесному ще тут, на землі, буде вестися добре (Пс. 37, 28).

Зразком праведності є Товит. Він осліп, терпів злидні, але коли пани, на яких працювала його дружина, додали до заробленої нею платні козенятко, він сказав: "Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене" (Тов. 2, 13). У нагороду за чесність Бог повернув йому зір і дозволив дожити до глибокої старості (Тов. 14, 2).

"Справедливість підносить народ угору" (Прип. 14, 34).