Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Третя заповідь божа Наказ святкування неділі Гріхи за несвяткування неділі Чому ми повинні святкувати неділі? Наказ працювати Розваги християнина Вибір професії Людина створена для праці, як птах для польоту.

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

ТРЕТЯ ЗАПОВІДЬ БОЖА

Бог сказав на горі Синай: "Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий

— відпочинок на честь Господа, Бога твого" (Вихід 20, 8-10). Отже, третя заповідь Божа містить наказ святкувати неділю і наказ працювати протягом тижня.


НАКАЗ СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ

Бог встановив для людей день відпочинку, щоб вони дбали про своє духовне і тілесне здоров'я.

Щоб людина у своїх щоденних турботах не забула про Бога і про свою найвищу мету, наказав їй Бог святкувати один день у тижні. Цим Бог призна­чив нам певний час, коли ми могли б роздумувати над вічними правдами, і, таким чином, відновлювати і примножувати сили нашої душі. У святкові дні людина має нагоду за допомогою молитви виправити помилки, зроблені протягом тижня (св. Григ. В.), а також подякувати належно Богу за блага, отримані за остатні дні. Зрештою, людина не може працювати безперервно, бо дуже швидко вичерпала би себе фізично. Отже, день, який Господь Бог призначив на відпочинок, є даром Божої доброти. Святкування цього дня є прообразом нашого майбутнього вічного відпочинку на небі (Євр. 4, 9). Святкове вбрання, яке одягаємо у той день, символізує наше щасливе майбутнє перебування на небі.

Бог наказує святкувати сьомий день тижня тому, що Сам відпочивав у цей день, завершивши світотворення.

Мойсей, описуючи створення світу, говорить: "Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був" (Буття 2, 2). Людина створена за подобою Бога, тому повинна в усьому брати з Нього приклад. Це стосується і дня відпочинку — як Бог відпочивав на сьомий день, так і людина після шести днів праці повинна відпочивати. Бог, котрий сотворив тіла небесні на позначення днів і років (Буття 1, 14), навчає нас відпочивати на сьомий день через зміну місяця. Кожні сім днів місяць змінює свій вигляд. Перші сім днів він з'являється до половини, а у наступні сім днів доходить до повні, потім знову протягом семи днів зменшується до половини і, нарешті, зникає зовсім, щоб знову розпочати своє видозмінювання. Біля 150 р. після Христа св. Теофіль, єпископ Антіохій, пише: "Сьомий день відомий усім народам земної кулі". Ми, християни, святкуємо неділю, євреї — суботу, мусульмани — п'ятницю, монголи — четвер, неґри в Ґвінеї — вівторок і т.д.

Бог наказує нам святкувати сьомий день і тому, що після шестиденної праці організму людини необхідний відпочинок. Доведено, що після денної праці людина потребує 6-7 годин сну, щоб відновити затрачені під час праці сили; так і після шестиденної праці людина потребує певного відпочинку.

Бог наказав євреям святкувати суботу, тому що це був пам'ятний день звільнення їх із єгипетської неволі.

Отже, субота була у євреїв радісним народним торжеством; Бог на горі Синай наказав їм днем відпочинку визнати саме цей день. Цей день був призна­чений для привселюдного шанування Бога в євреїв тому, що нагадував їм про отримані від Бога блага (Єз. 20, 12). Цей день був одночасно прообразом спочинку майбутнього Спасителя у гробі. Євреї дотримувалися святкування суботи дуже суворо. Зневажання суботи каралося смертю — у цей день заборо­нялося виконувати навіть найдрібнішу роботу. Фарисеї вважали, що в суботу не можна чинити навіть добрих справ (Мат. 12, 12). У св. Письмі читаємо, що у пустелі падала манна протягом шести днів тижня, але не в суботу. Єврейська субота припадає на нашу суботу, а субота християнська — на неділю.

Замість святкування суботи Апостоли призначили святкування неділі, бо в цей день воскрес Христос.

Неділя — це свято всієї Пресвятої Трійці, бо в неділю, як у перший день тижня (Діян. Ап. 20, 7; І Кор. 16, 2), Бог Отець розпочав створення світу, в неділю воскрес Бог Син і в неділю зійшов Св. Дух на Апостолів. Апостоли мали право перенести святкування суботи на неділю, бо у третій заповіді Божій ідеться не про те, щоб святкувати саме суботу, а про те, щоб один із днів тижня присвятити Богові. Неділя називається також "Днем Господнім" (Одкр. 1, 10), тому що саме в цей день ми повинні служити Господу Богу насамперед. Св. Юстин називає неділю "днем світла" (сонця). І справедливо, бо в цей день засяяв Спаситель у сяйві Свого Воскресіння, як нове світило (св. Амвр.). В цей же день Бог сотворив світло, а Св. Дух зійшов на Апостолів у вигляді вогненних язиків. У цей день ми повинні просити Бога про просвітлення нашого розуму, щоб ми чітко усвідомили нашу останню мету. Костянтин Великий запровадив 321 р. святкування неділі в усій Римській державі, а Карл Великий накладав грошові покарання на тих, котрі не святкували неділі.

У неділю ми повинні відкласти будь-які справи, які пов'язані з фізичним напруженням і взяти участь у привселюдному Богослужінні; повинні також у цей день якнайкраще дбати про добро душі і відпочинок тіла. У багатьох державах, недільний відпочинок є узаконеним. Як Бог відпочивав сьомого дня, так і ми повинні відпочивати. Як Ісус Христос воскрес у Великодну Неділю, залишаючи у гробі хустки і полотна, так і ми повинні залишити будь-які свої буденні заняття і в молитві спілкуватися з Богом. Недільний відпочинок необхідний хоч би вже й тому, що змучена людина не здатна до належної молитви.

Публічне Богослужіння — це Служба Божа, з'єднана з проповіддю (Див. другу заповідь церковну). Церква вимагає слухання Служби Божої тому, що це відновлення хресної Жертви є найголовнішим Богослужінням. Ще в дав­нину сходилися християни на Службу Божу в неділю, — пише св. Юстин; уже тоді існував звичай після читання Євангелія повчати людей. Цей звичай зберігся до сьогодні.

Крім слухання Служби Божої, дбаємо про спасіння нашої душі, приймаючи св. Тайни, промовляючи молитву, слухаючи проповіді, читаючи побожні книжки і творячи милосердні справи.

Відпочинок необхідний нашому організму також тому, щоб ми старанніше могли працювати для спасіння душі. В неділю ми повинні не лише одягати краще вбрання, але також очищати і прикрашати наші серця (св. Григ. В.). Саме в неділю вірні мають нагоду приступати до прийняття св. Тайн. Церква прагне, щоб св. Причастя вірні приймали саме в неділі і свята (соб. Трид. 22, 6).

Для молитви маємо в неділю також кращу нагоду, бо храми Божі відкриті протягом цілого дня і Богослужіння відправляється в них не лише вранці, а й увечері. Наші предки мали гарний звичай в неділю читати побожні книжки, передусім пояснення недільних Євангелій і життя Святих; в цьому ми повинні їх наслідувати. Не треба також забувати про справи милосердя. Саме в суботу Спаситель зцілював найважчих хворих, напр., чоловіка з сухою рукою (Мат. 12, 9-21), сліпого від народження (Йоан 9), чоловіка з водяною пухлиною в домі фарисея (Лук. 14), хоч євреї не могли з цим погодитися. Спаситель хотів цим навчити їх, що саме в день, присвячений Богові, треба здійснювати якнайбільше справ милосердя.

У неділю є дозволеними такі роботи: необхідні роботи, пов'язані з фізичними зусиллями; легкі роботи; заняття, котрі служать для поступу розуму.

Христос не хоче, щоб людина, святкуючи неділю, зазнавала збитків, бо "субота є для людини, а не людина для суботи" (Марк. 2, 27). Тому дозволеними є такі роботи, котрі необхідні для підтримування життя (напр., готування їжі, збирання збіжжя у випадку раптової небезпеки і т. п.). Дозволеними вважаються також роботи, необхідні Іншим людям (напр., поштаря, заліз­ничника, телеграфіста і т.п.). Духовна влада має право дозволяти, якщо на це є поважні причини, виконання важких фізичних робіт у неділю. Адже Христос називає Себе "Господом суботи" (Лук. 6, 5), — так само може сказати про себе і Церква, як заступниця Ісуса Христа. А раз неділя призначена для духовного добра і спасіння людських душ, тому, в першу чергу, необхідно в той день виконувати всі ті справи, які сприяють досягненню цієї мети. Отже, Ісус Христос говорить: "... священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають" (Мат. 12, 5).

Рекомендовані також діла милосердя, тому що ніщо так не допомагає нашому спасінню, як милосердні діла. Ісус Христос пов'язує наше спасіння з учинками милосердя (Мат. 25, 35). Ісус Христос власним прикладом доводив, що ми повинні в неділю чинити справи милосердя, говорячи: "... в суботу можна добро чинити" (Мат. 12, 12). В неділю не є забороненими послуги, які виконуємо з любові і для добра ближніх, хоча би це були і важкі роботи (св. Ірен.). Св. Оділія, ігуменя (+720), заснувала на власні кошти лікарню, і, за прикладом Ісуса Христа, завжди відвідувала хворих у неділю після Бого­служіння і прислуговувала їм протягом усього дня (Мег. III, 263). Так само чинили й інші Святі. Дозволяються, однак, лише такі справи милосердя, пов'язані з фізичною роботою, котрі є дійсно потрібними. Справи милосердя навіть деколи звільняють людину від Богослужіння, бо в такому разі вони самі є чистим і непорочним Богослужінням (Як. 1, 27). Однак, якщо є мож­ливість, необхідно погожу вати одне з другим, тобто чинити справи милосердя і бути на Богослуженні. "І те слід робити, і того не слід лишати", — говорить св. Письмо (Мат. 23, 23). Дозволені також у неділю легкі роботи, тому що Бог не хоче, щоб людина в неділю зовсім дармувала; тому дозволяється, напр., щоденне миття посуду, підмітання, лагодження щойно пошкодженого одягу, читання, писання, заняття математикою, музикою та ін., котрі сприяють розвиткові розуму людини.

ГРІХИ ЗА НЕСВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ

Якщо людина не святкує неділі, то чинить гріх. Людина грішить тоді, коли виконує в неділю без потреби якусь фізичну роботу, або вимагає виконання подібної роботи від інших.

Римський імператор Валентин завжди говорив: "Хто зневажає неділю, виконуючи фізичну роботу, той святотатствує". Християнин повинен дати у неділю відпочинок своїм підлеглим і навіть худобі (Вихід 20, 8-10). Вважається, що фізична робота є тяжким гріхом тоді, коли хтось в неділю без потреби працює тяжко 2,5-3 години. Зате не вважається тяжким гріхом, якщо хтось працює тяжко неповних три години; або протягом цих трьох годин виконує не дуже тяжку роботу; або хто змушений до праці своїм начальником і працює з остраху перед ним. Але все ж в неділю варто уникати важкої праці. У Старому Завіті наказує Бог євреям: "Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку-будь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу" (Вихід 31, 14).

Грішить той, хто легковажить недільне Богослужіння. Часто причиною того, що не відвідуємо недільні Богослужіння, є суботні розваги. "Як нерозумно перетворювати ніч на день, а день на ніч і заради легковажних розваг забувати про свої обов'язки щодо Бога!" (св. Франц Сал.).

Грішить і той, хто віддається занадто бурхливим розвагам, які втомлюють або є просто грішними.

Такими є, напр., полювання з переслідуванням, тривала гра в більярд, голосна музика і довготривалі танці. Останні нерідко призводять до амо­ральних учинків, до бійок, трати грошей, викликають невдоволення життям і небажання працювати. Ще гірше, коли розваги самі по собі грішні. Бо той, хто грішить, стає невільником диявола, тобто рабом гріха (Йоан 8, 34). Без сумніву, краще було б, якби люди виконували в неділю ручну працю або працювали в полі, ніж мали б зневажати її грішними вчинками (св. Авг.).

ЧОМУ МИ ПОВИННІ СВЯТКУВАТИ НЕДІЛІ?

Святкуючи неділі, здобуваємо Боже благословення.

У св. Письмі сказано, що "І благословив Бог сьомий день" (Буття 2, 3), тобто зробив його днем благословення. Хто святкує неділю, тому таланить у всіх починаннях, того Бог оберігає від будь-якої небезпеки. Святкуючи неділі, примножуємо наші тимчасові блага.

Не святкуючи неділі, ми накликаємо на себе нещастя: хворо­би, невдачі на роботі, зубожіння і т.п.

Хто святкує неділю, для того .вона є благом, хто ж її не святкує, тому вона приносить лише шкоду. Хто працює в недільний день, того Бог карає. Хто в неділю шукає розкошів цього світу, — втрачає скарби неба. Хто працює не відпочиваючи, - нищить своє здоров'я. Тому недільний відпочинок є обов'яз­ком не лише релігійним, але і природним. Хто працює в неділю, той вбиває себе. — Таким людям Бог говорить: "... напущу на вас страх, сухоти і пропас­ницю, від них померкнуть очі й погасне життя" (Левіт 26, 16). Бог карає звичайно тим, чим людина грішить (Прем. 11, 17). Хто працює в неділю, є злодієм, бо обкрадає Бога від належної Йому шани. Саме злодія стосується прислів'я: "Як прийшло, так і пішло". Тому дуже часто той, хто працює в неділю, втрачає усе своєю майно, а нещастя падають на нього одне за одним. За несвяткування неділі Бог не раз карає цілі краї неврожаєм, градом, повінню і т.п.

Несвяткування неділі накликає лихо на цілі родини та громади.

Несвяткування неділі підточує родинне життя. Якщо члени родини уни­кають церкви і Богослужінь, то з часом вони втрачають розуміння своїх обов'язків. Батько стає марнотратником і розпусником, матір — байдужою, а діти ростуть у безкарності. Узи, котрі об'єднували членів родини, розри­ваються. В. хаті, замість раю, настає пекло. Батько, працюючи в неділю, не може виконати свого найсвятішого обов'язку — виховувати дітей, тому що протягом тижня не спілкується з дітьми. Таке ізольоване життя окремих родин відбивається також на суспільстві, тому що там, де розхитані підвалини, руйнується весь будинок. Якщо людина не святкує неділі, вона цим самим виказує непокору Пану Богу. Така непокора щодо Бога призводить до непо­кори і щодо світської влади. Далі людина забуває усякі релігійні обряди, забуває Бога, забуває, врешті, свою кінцеву мету. "Яка неділя, такий і день смертний" (Лєрх.). Святкуючи неділі, накопичуємо для себе цінності, котрі існують вічно (св. Григ. Наз.). Навіть ворог релігії Руссо говорить: "Якщо хочете, щоб люди були працьовитими, дайте їм свята; втрачені таким чином дні приносять більше добра, ніж інші дні". І євреї святкують свою суботу так строго, як мало хто, не зазнаючи через це жодної шкоди.


НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ

Праця може бути фізична або розумова.

До робітників належить не лише фабричні, заводські робітники, ремісники і т. д., але також учні, службовці, священики, вчителі, лікарі і т. д. Правда, останні працюють не стільки руками, скільки головою; але розумова праця набагато тяжча і більше втомлює людину, ніж праця фізична.

Жодна праця не завдає сорому, бо Ісус Христос освятив працю Своєю наукою і власним прикладом.

Іновірці соромилися праці, тому що вважали працю принизливим занят­тям, притаманним хіба невільникам, тому віддавалися неробству. Аж прийшов Спаситель і освятив працю Своїм прикладом. Бідного теслю обрав Собі опіку­ном і під його наглядом працював до 30-ти років. Саме тому євреї вважали Ісуса також теслею, як це видно зі слів св. Письма (Марк. 6, 3). Працьовитих рибалок обирає Христос Апостолами. У притчі про робітників у винограднику дає зрозуміти, що праця необхідна для досягнення спасіння (Мат. 20).

Саме тому найвидатніші мужі не соромилися ручної праці. Св. Павло, напр., заробляємо на життя ткацтвом (Діян. Ап. 20, 31). "Ремесло і праця не принижують людину; навпаки, треба вважати за честь, якщо самостійно зароб­ляєм собі на життя" (Лев ХШ). Лише пихатість і погані вчинки принижують людину. Бути слугою або наймитом не є принизливо. Якщо служимо людині за наказом Бога, то служимо не людині, а лише Богу, від котрого отримали наказ. Адже Ісус Христос сам прийшов у світ, щоб служити, а не щоб служили Йому (св. Авг.). Хто служить людині, вищий від того, котрий є слугою власної пристрасті (св. Авг.).

Кожна людина повинна працювати, — цим вона покарана за первородний гріх.

До вчинення людиною первородного гріха, праця для неї була розвагою. А після первородного гріха праця стала для людини обов'язковою, як бачимо зі слів св. Письма: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято" (Буття 3, 19). І справді, людина змушена працю­вати, тому що земля не дасть їй сама потрібного прибутку, якщо вона (людина) не буде її обробляти. Якщо би ніхто не працював — люди загинули б від голоду. Сама природа спонукає людину працювати. Бо навіть ледар, котрий не виконує своїх обов'язків, знаходить собі різноманітні пусті заняття, щоб прогаяти час. Ніхто не здатний до абсолютного неробства. Навіть мурашки і бджоли (Прик. 6, 6) демонструють людині приклади працелюбності. А раз будь-яка праця є Божою волею, то ми повинні охоче зносити усякі труднощі, пов'язані з працею. Саме так ми повинні розуміти слова Христа: "Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той недостойный мене" (Мат. 10, 38).

. Працювати зобов'язаний кожний, хто взагалі має силу до праці. Тому говорить св. Павло: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть" (II Сол. З, 10).

Гріх первородний перейшов на всіх людей; тому всі ми повинні за нього відбувати кару, тобто працювати. Повинен працювати бідний, щоб придбати необхідні речі, повинен працювати і багатий, щоб не втратити того, що має. Якщо багатий не буде зайнятий принаймні якоюсь корисною працею, то усе його багатство опиниться в небезпеці. Якщо заможна людина буде байдику­вати, то вона стане грішити. Св. Василій говорить, що лінь є подушкою для диявола. Заможна людина, так само, як і інші люди, отримує від Бога дари (таланти), які повинна використовувати для блага ближніх; інакше стане схожою на того чоловіка з Євангелія, котрий закопав дані йому таланти. Виправдати можна лише того, хто не може працювати, тобто дітей, старих, хворих або калік. Тому св. Павло: не говорить "Хто не працює", а "Хто не хоче працювати, той не повинен їсти".

Людина повинна добросовісно виконувати обов'язки, покладені на неї її становищем.

Суспільство складається з різних станів (слово "стан" походить від "стояти", бо означає щось постійне, незмінне), напр., священиків, лікарів, юристів, ремісників, жонатих, неодружених і т.д. Людське суспільство — це наче велике тіло, кожний член якого має свою окрему мету і роботу (І Кор. 12, 2), або наче механізм годинника, в якому всі коліщата, великі і малі, з'єднані докупи. Бог обдаровує людину покликанням до того чи іншого стану, наділяє її здібностями, бажаннями, можливостями. Людина відчуває покликання до того чи іншого стану і повинна керуватися цим покликанням. Якщо людина не прислухається до свого покликання, обирає собі професію, до якої не має потягу, вона з часом стає невдоволеною ні матеріально, ні духовно. Тому родичі ніколи не повинні вирішувати за дітей, яку професію їм вибрати. А раз покликання йде від Бога, то ми, обравши професію до душі, знаходимось на службі Божій (Ґалюра). Саме тому людина повинна в першу чергу викону­вати обов'язки свого стану, а потім уже займатися чимось іншим. Покликан­ням Ісуса Христа було спасіння світу, і заради цього Він забував про все інше. Пригадаймо собі 12-річного Христа у храмі в Єрусалимі (Лук. 2, 49), або розмову зі самарянкою біля криниці Якова, коли Христос забув навіть про їжу (Йоан 4, 34). Так само чинив і Мойсей. Коли Мойсей на горі Синай довідався від Бога, що його народ скоїв тяжкі гріхи, він відразу залишає товариство Бога і повертається до народу (Вихід 32, 7).

Ретельне виконання обов'язків свого стану веде до досконалості.

Хто сумлінно виконує свої обов'язки, той напевно буде сумлінним у всьому і завжди. Справедливо звертають основну увагу при канонізації Святих та те, чи вони сумлінно виконували обов'язки свого стану. Помиляється той, хто вважає, що час, затрачений на виконання обов'язків свого стану, є втра­чений для служби Божої і для спасіння душі. Ніщо не підносить людину так швидко, як сумлінне виконання своїх обов'язків. І, навпаки, щораз більше грішить той, хто, спокушений дияволом, нехтує своїми обов'язками для того, щоб безконечно молитися і віддаватися Богослужінням. Якщо не хочеш працювати, не допоможе тобі жодна молитва. Побожність, яка стоїть на перешкоді виконанню обов'язків свого стану, є фальшивою доброчесністю (св. Фарнц. Сал.). Жодний стан не стає на завада до досягнення спасіння, якщо лише не є сам по собі грішним (І Кор. 7, 17).

Щоб наша праця була успішною, ми повинні розпочи­нати її з Богом і під час роботи часто думати про Бога. Хто з Богом почав якусь справу, той ніби вже наполовину її зробив. Бога взивай, а рук прикладай. Як допомагає Бог тому, хто починає з Богом, свідчить перемога Давида над Голіафом.

Хто йде до праці без молитви, чинить, як солдат, котрий іде на битву без зброї. Св. Павло говорить: "Чи ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). "Безперестанку моліться", — говорить далі св. Павло (І Сол. 5, 17). Не раз дрібні діла найбідніших людей ціняться Богом більше, ніж голосні діла мужів, імена котрих занесені в історію світу.

Праця несе з собою вічну нагороду, бо вона є свого роду Богослужінням.

Бог покарав Адама працею, коли останній визнав свою помилку. Праця є так само досконалою, як і молитва, а багато славетних мужів вважали працю найкращою молитвою. Як кожну добру справу, так і працю Господь Бог не залишає без нагороди. Ісус Христос говорить: "...достоїн бо робітник своєї нагороди" (Лук. 10, 7). А св.Павло говорить: "...кожний отримає власну нагороду згідно зі своїм трудом" (І Кор. З, 8).

Поштовхом і заохоченням до праці повинна бути для нас не стільки тимчасова користь, скільки вічна нагорода. Хто в праці керується лише корисливими думками, той, звичайно, працює недбало і легко втрачає вічну нагороду, якої не шукав.

Вже на землі праця приносить велике благо; вона робить нас задоволеними і великими, відганяє грішні думки і зебез­печує тимчасовий добробут.

Праця має гірке коріння, але солодкий плід. Саме усвідомлення, що ви довели якусь справу до кінця, принесе вам задоволення. Праця вкорочує час, неробство — продовжує. Ретельний робітник найкраще відчуває справед­ливість слів Ісуса Христа: "Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мат. 11, 30). Праця відганяє усякі спокуси. Праця запобігає будь-якому злу, причиною котрого є лінь. Тіло, змучене працею, не відгукується на злі пристрасті. Коли хтось сказав до одного монаха, щоб не мучив свого тіла безперервною працею, той відповів влучно: "Якщо я перестану мучити тіло, то воно почне мучити мене" (Касіян). Праця веде до тимчасового добробуту. Працьовитість приносить шану та благо, а лінь — сором і злидні.

РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА

Після роботи необхідно відпочити, тому що саме завдяки відпочинку тіло набирається нових сил для подальшої праці.

Розумні розваги корисні для людини. Вони об'єднують людей, посилюють у нас любов до ближнього, а деколи навіть усувають суперечки і незгоди. Бог не забороняє нам розважатися, навпаки, дозволяє; Він усю природу так удосконалив, щоб вона вже сама по собі була для нас джерелом багатьох благ (напр., чудесні барви й аромат квітів, спів пташок і т. д.). Ісус Христос сам не відмовлявся від гостини. У притчі про блудного сина розповідає Ісус Христос про бенкет, танці і музику (Лук. 15, 25). Обіди навіть були раніше частиною Богослужіння.

Однак, ми не повинні занадто піклуватися про розваги; ми повинні передусім уникати грішних розваг, а під час розваг не повинні забувати про Бога.

Розважатися треба помірковано, бо розваги, є не метою нашого життя, а лише засобом для відпочинку. Хто занадто віддається розвагам, стає розпус­ним, невдоволеним і, звичайно, потрапляє в борги. Взагалі ми повинні розважа­тися лише тоді, коли сумлінно виконали свої обов'язки. Приємний відпочи­нок — після завершеної праці. Сьогодні бачимо, на жаль, дуже великий потяг до розваг. "Забавляйся, але коротко і рідко!" (Св. Франц Сал.). Недозволенный є усякі грішні розваги, напр., обмовляння ближніх, азартні ігри, аморальні бесіди або висміювання релігійних речей. Такими розвагами, безумовно, необ­хідно нехтувати. Невдячна та дитина, котра тішиться тим, що ображає її батька. Навіть під час розваг ми повинні думати про Бога і про наше призна­чення. "Радійте в Господі", — говорить псалмоспівець (Пс. 31, 11).

ВИБІР ПРОФЕСІЇ

Дійшовши до перехрестя, подорожній повинен бути дуже уважним, щоб не потрапити на недобру дорогу. Ми всі здійснюємо подорож на небо, і коли під час тієї подорожі доходимо до вибору професії, — мусимо добре зважати, щоб неправильний вибір не відвертав нас від нашої остаточної мети.

Професія — це певна категорія робіт і зобов'язань, які покладаємо на себе задля добра суспільства.

Людина створена для праці, як птах для польоту. Людина повинна дбати про себе, здобувати собі власною працею те, в чому природа їй відмовила. Насамперед примушує людину працювати потреба в їжі, одязі, житлі. У св. Письмі говориться, що первісна людина змушена була добувати собі все сама, щоб вижити (сама вбивала звірину, шкірою якої одягалася, варила собі їжу, будувала хату і т.д.). Однак, в разі потреби (напр., для захисту від розбійників, диких звірів і т.п.) люди об'єднувалися, згуртовувалися в більші громади. З часом вони прийшли до висновку, що краще і корисніше об'єднатися і розподілити між собою окремі види робіт. Зауважили, що один має вроджений потяг до одного виду роботи, другий — до іншого, завдяки чому праця стає успішнішою. Так з'явились з часом різні професії.

Вибір професії — дуже важливий момент; від правильного вибору професії часто залежить наше тимчасове щастя, благо суспільства, а також спасіння нашої душі.

Якщо оберемо собі професію, до якої маємо потяг, то нам легко і приємно працюється, усе нам вдається, люди нас цінують і поважають, і праця приносить задоволення. Якщо ж оберемо професію, яка не відповідає нашим здібностям і нахилам, то ніколи не зможемо бути задоволеними і сумлінними у виконанні обов'язків. Наша праця тоді замість користі буде приносити суспільству лише шкоду, особливо тоді, коли ми займаємо високе, впливове становище, до якого не доросли. Така людина — наче хворий член в організмі суспільства, саме тому він може втратити спасіння. На страшному суді будемо змушені дати докладний звіт про сумлінне виконання своїх обов'язків, бо обов'язки стану (професії) є обов'язками справедливості. Вже тут, на землі, людина відповідає перед владою за виконання своїх обов'язків. Не забуваймо також, що за виконання своїх обов'язків отримуємо заробітну плату.

При виборі професії ми повинні дотримуватися наступних принципів.

Ми повинні обирати професію, яка відповідає нашим здібностям і до якої відчуваємо потяг.

Людина не може жити повноцінним життям, якщо знаходиться в таких умовах, котрі не відповідають її характеру, нахилам і здібностям. З тим ми повинні рахуватися при виборі професії. Ми повинні пам'ятати про те, що таланти, якими Бог нас нагородив, треба належно використовувати і розви­вати, як цьому вчить нас Христос (Мат. 25; Лук. 19). Потяг до якоїсь професії з'являється тоді, коли чуємо в собі здатність виконувати обов'язки, пов'язані з цією професією. Однак, трапляється, що людина має потяг до якоїсь професії, але не вистачає їй необхідних здібностей; в такому разі потяг є нерозумним і треба його придушити, як це радить розум, котрим Бог наділив нас. Зовсім інакше, якщо людина має необхідні здібності до якоїсь професії, а потягу до цієї професії не вистачає. Небажання у цьому випадку випливає з того, що уявляємо собі обов'язки того стану значно тяжчими, ніж вони є насправді. В такому разі можна не зважати на неохоту і присвятити себе тій професії; невдовзі переконаємося, що труднощі були мізерними, і праця буде приносити лише радість і задоволення.

При виборі професії ми ніколи не повинні керуватися чисто матеріальними поняттями (напр., грішми) або корисливістю.

При виборі професії ми повинні пам'ятати слова Спасителя: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мат. б, 33), або: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?" (Мат. 16, 26). Тому ми повинні запитати самих себе: "В якій професії я з моїми здібностями і вдачею здатний зробити якнайбільше добра і користі іншим, заслужити на небо? "Отже, помиляються ті, хто, не знаючи вищого ідеалу та блага понад блага тимчасові, зважають лише на те, яка професія дасть їм найбільшу вигоду, найбільші доходи, найбільші можливості і най­більший достаток. Така людина дбає лише про власне добро і тому вважає обов'язки свого стану другорядними і таким чином порушує загальний устрій суспільства, як зламане коліщатко псує хід годинника. Звичайно, таку людину чекає заслужене покарання. Нерозумно чинить також той, хто вважає для себе ганьбою обрати ремесло нижче, ніж має його батько; не зважаючи на покликання і здібності, пнеться вгору, аби досягти становища батька. Те саме стосується і того, хто без покликання вирішує обрати якусь професію під тиском родичів. Мова не йде про те, щоб не зважати на бажання і поради родичів, або щоб при виборі професії не враховувати зовсім матеріальні погляди. Зрозуміло, що треба замислитися і над тим, чи це або інше ремесло дасть нам відповідне утримання. Бо якщо б наша професія не дала нам відповідного утримання, тоді ми легко могли б піддатися спокусі і намагалися б збільшити свої доходи забороненим способом, котрий шкодить виконанню зобов'язань, які ми прийняли.

У такий важливий момент життя ми повинні радитися з родичами і досвідченими людьми.

У св. Письмі говориться: "Розумний поради не знехтує" (Сир. 32, 24).

Насамперед ідемо за порадою до родичів, тому що, з одного боку, вони мають більший вплив на нас, а, з другого боку, міцніше нас люблять, ніж інші люди, отже, дбатимуть лише про наше благо. Однак, часто помиляються обидві сторони; або діти не радяться із своїми родичами, або родичі приму­шують дітей обирати професію, котра їм не до душі, а деколи, знову ж таки, відвертають їх від професії, до якої вони мають покликання. В таких випадках діти не зобов'язані прислухатися до порад дорослих; бо не родичі, а сам Творець нагороджує нас покликанням до якоїсь професії. Не раз буває, що родичі керуються лише марними намірами або самолюбством, і тому примушують дітей обрати професію, до якої вони не мають покликання, таким чином роблячи їх нещасними на все життя. Справджуються, отже, слова Ісуса Христа: "І ворогами чоловіка будуть його домашні" (Мат. 10, 36). Ще Христос, 12-річний хлопчик, дав зрозуміти своїм родичам, що вони не мають права ставати на перешкоді Його покликанню, яким Його наділив Бог. Крім родичів, радимося також з іншими досвідченими і щирими людьми, котрі знають людей, розуміються на тому ремеслі, про яке йде мова, та котрі вміють співчувати ближнім. І, навпаки, ми завдали би собі шкоди, якщо б радилися з людьми без жодного життєвого досвіду, які не мають поняття про важливість обов'язків тої чи іншої професії, або котрі у всьому керуються не благом ближніх, але власною користю. Ревний і сумлінний сповідник завжди в таких випадках є добрим порадником.

Треба просити Пана Бога про просвітлення і допомогу.

Неможливо, щоб Бог відмовив нам у допомозі в такий важливий момент, від котрого залежить не раз усе наше тимчасове і вічне щастя. Навпаки, ми знаємо, що Бог часто зримо полегшує людям вибір стану, як це було, напр., з багатьма пророками і Апостолами. Мойсея покликав Бог у палаючому кущі, Савла — перед брамою Дамаску, Апостола Матвея в той момент, коли Христос сказав йому: "Іди за мною!" (Мат. 9, 9). Однак, такі випадки трапляються рідко і лише тоді, коли Бог хоче когось обрати для виконання якогось надзвичайного призначення. Звичайно Бог це робить природно, повчаючи людину різноманітними притчами, навчаючи, що і як повинна людина чинити. Про те, що Бог сам закликає людей, дає зрозуміти Апостолам Ісус Христос, коли говорить: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив" (Йоан 15, 16). Отже, заздалегідь, а передусім перед самим вибором стану, гаряче молімося до Бога: "Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити" (Пс. 142, 8).

Якщо відчуваємо особливий потяг до якоїсь професії, — труднощі не повинні нас лякати.

Не один відчуває, що має надзвичайні здібності до якогось ремесла, або ясно усвідомлює, до якого ремесла, закликає його Бог. В обох випадках тяжить над такою людиною велика відповідальність. Чим всебічніше людина обда­рована, тим докладніше повинна використати свої таланти. Пригадаймо собі притчу Ісуса Христа про таланти (Мат. 25, 15 і наст.). Людина, котра має хист до якогось ремесла але легковажно обирає для себе якесь інше, стає для суспільства причиною багатьох нещасть. Велика також відповідальність ле­жить на тому, хто чітко усвідомлює своє внутрішнє покликання, і особливі здібності до якогось ремесла; бо слуга, котрий краще розуміє волю свого пана, але не виконує її, заслуговує тяжчого покарання (Лук. 12, 47). Тому такі люди не повинні відразу лякатися труднощів. Не без причини посилає

Бог ті труднощі; Він бажає спасіння тих людей, але хоче, щоб вони його собі заслужили. Коли читаємо життєписи знаменитих і славних мужів, пересвід­чуємося в тому, що багато хто з них боровся, щоб здобути собі те ремесло, до якого чув покликання, і що жоден з них не злякався труднощів. Доказом цього є історія життя шевського наймита Кальпіню з Кольонії — майбутнього священика і засновника багатьох католицьких угруповань; історія пекарського наймита блаж. Гофбавера — майбутнього священика і Апостола Відня та ін.

Питання вибору покликання необхідно вирішувати перш за все тоді, коли людина досягне певного інтелектуального розвитку і усвідомлення свого призначення, а її здібності і нахили стануть достатньо виробленими і сталими.

У молоді роки легко з'являються різні нахили, уподобання, пристрасті, але це ще не здібності; це лише швидко минаючі примхи та бажання. Лише в рідкісних випадках проявляється справжній талант у ранній молодості. До таких винятків можна віднести Моцарта (+1791), котрий вже у шість років проявив такі феноменальні здібності до музики, що деякі люди вважали його чародієм. Його талант музиканта і композитора вже тоді не підлягав сумніву і вказував йому на те, яку повинен обрати дорогу. Однак, звичайно, найкраще вирішувати питання про вибір покликання тоді, коли людина здобула загальну освіту. Саме в цей період життя найяскравіше проявляються індивідуальні нахили і здібності, саме тоді можна вирішувати, чи готова людина фізично до того чи іншого виду діяльності. Всебічна шкільна освіта сприяє якраз тому, щоб вроджені здібності могли розвинутися в кожному бажаному напрям­ку. Після закінчення загальної середньої освіти людина вже має певний розу­мовий розвиток, який є необхідним для вирішення такого важливого питання.

Якщо хтось, уже вибравши професію, зрозумів, що пішов неправильним шляхом і розминувся з покликанням, то він повинен залишити обраний вид діяльності; якщо ж це немож­ливо зробити, то необхідно намагатися виробити в собі це покликання завдяки сумлінному виконанню обов'язків та завдяки молитві про Божу допомогу і ласку.

Якщо, напр., родичі бачать, що син не має таланту до тієї чи іншої науки, то вони повинні забрати його з учбового закладу і знайти йому таке заняття, до якого син має потяг і покликання. Інша річ, якщо хтось, напр., вже став священиком і саме тоді усвідомив, що розминувся з покликанням. В такому випадку не може вже залишити свого стану, тому повинен пригадати собі слова св. Августина: "Якщо не маєш покликання, зроби так, щоб воно з'яви­лось". Завдяки старанності, ретельності і упованню на Бога вже не одна людина довела, на що вона здатна. Знаємо з досвіду, що ще в школі слабший, але старанний учень може досягнути більшого, ніж здібний, але недбалий. Завдяки пильності багато чого можна досягнути. А чим складніша і важча наша професія, тим певніше можемо розраховувати на Божу допомогу. Тому св. Лев В. говорив: "Той, хто дав мені професію, дасть і потрібну для її вико­нання силу і буде моїм помічником". Божої допомоги просимо через молитву. Адже каже Ісус Христос: "Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють" (Мат. 7, 8).