Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Їхин я вннзіг ВЕ ЧЗИХВЯОШЗИІЇҐЕ ЗВІЧ Ш.ВІШО ІЕВСІ ХиОЧЇІ X 'ЇҐВ1ГЛОЦ ШВН Їґіяопїґія иоминчігвьвн взчхзвьвнеия вїґосіолвния мвнїґо ИШМИНЯВХЗЇҐЗСШ ЖШ ВНИВИ ІПНІЇІО Я ІХЗОНЖідЕОСІ ІЕВСІХ Яинзиіїґе оїп 'ионвісіо взчхзсмсіояхх вмв 'оізізшом взчхиїґ Правові властивості актів, що підлягають виконанню

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

ЇВНИХИЇҐ ВЗЧХИЇҐОХВНЕ ХИМВ Я 'ЧНЗПТШИСІи ХИІПНІ ВХ

сіихсівязі 'яімниїґХд оїґ шнзжїґохя Хімояоз/Скисіц исїи (£

ЇХИН Я ВННЗІГ

-ззя вх вннзігззия шояооХиисІи кннзьзиЕздвЕ вігїґ сіихсівял 'яімниСХд хиігиж оїґ шнзжїґохя /Сиояоз/Сиисіи исїи (і

іісІХхвн я Ап

-ои знзнсізяои ихХд зви змв 'вьвяХлвхз ониви одв 'вннзн -лвхз онзнсізяе змв вн 'вминжсїод ониви взчхзвлісІздЕ химв я 'їпияохз і чнзпішисіи хиігижзн оїґ ивннзжїґохя киаоз -Хиисіи еі хинвек₄яои 'иіїґ хиьявномия шнзниья исїи (і :вяомЕв₄яодо хихвнои чхзшхХзисІц

•шнзжїґвяосіи Хімоьявномия X хихвнои чхзвьХ вняихвхчігХм -вф вх вяом£в,яодо взчхзвьвдїґзсізц -нісіохз яіззсізхнт хзих -ве і вїіявномия шонявжсізїґ иіїґ чхзінсііяохзоїґ Х

921 -ве чхзвьХ внхі 'шнзжїґвяосіи Хмоьявномия X хихвнои вн

-НЗЬВНЕИСІи І ЗПЗІІЧ 'ЧІГОСІ ШВЯОХНЗіМВІГЛЗСІ ОМХІЬ ЧХИЗОЦ¹

'їґХз езсізь зіпиіг ихвігио хвннвхии я їх -зонсішз вннзнминия ІЕВСІ я вх ХходосІ Хнвномия оньихмвф

ВЕ ЧЗИХВЯОШЗИІЇҐЕ ЗВІЧ Ш.ВІШО ІЕВСІ ХиОЧЇІ X 'ЇҐВ1ГЛОЦ ШВН

вц •вхзіїгвіїізио лХігзои ихвігио чхзтнчігіїїоїґ осій вннвхии ихвхоои зжом охдо *взчхсмХжїґолои зн иносіохз оюмніїіо оіомвх £ иігом 'иохнвісівя вх шохзіігвіпзиз внивім оюмніїіо жш Хм£к<я£ шояоявсіи взчхзвьвдїґзсізи зн 'Хмочїі иііц •сі 9661 книиіг ] їґія инівсім р оюяонвхзои юнзмсїґсізяхве '••ХїґХз 'заїї 'иЙХхвсІХмосІи 'вяхзїґшз шочнїґзсізиои 'вн -нвнеіїґ яшвлсіо оїґ взчхснвмиіґмия оїп 'ічвдозо иїґосіоавния ихвігиия вх хвсіхия кннвяХїґомтїґія исішеосі і моїґвсіои осій оізіпмХсіхзні онзьвдїґзсізи жш 'зтчігід ихХд зжош зн зігв 'вїіявномия олонявжсізїґ юомнХхвсІЕОСІ ве зд¹ Хігіїґїґія шон

-ЇҐІЯОПЇҐІЯ ИОМИНЧІГВЬВН ВЗЧХЗВЬВНЕИЯ ВЇҐОСІОЛВНИЯ МВНЇҐО

•илХігзои імин швїґвн ве Хїґосіолвния вн оявсш зви хзіігв -іпзиз 'іхзонхХзисІи олои X взчхсмХномия імв 'иіїґ оїґоїп ійі -вїґнзиомзсі шзХ вх изїіявномия иинявжсізїґ Ххзіігвіїізиз ін -зігявхзои оїп 'чнвхии е мояонзия иияоичзии иьошїґвн 'иивхсідизмз-иивхзіішіпзиз взчхиїґвяосіи вмніїїо .пзшом

ИШМИНЯВХЗЇҐЗСШ ЖШ ВНИВИ ІПНІЇІО Я ІХЗОНЖідЕОСІ ІЕВСІХ

зшиїг і иониви ииїі вннзжїґвсІоиЕосГ чхХиихвяошзиіїґе імв 'яшвлсіо вх яшшсіо хияознвніф 'шои чхоішісІздЕ одв вниви вннзьХігия иігинзиіїґе оїп 'яшвлсіо 'иіїгмзизні хияом -хвїґои хинявжсізїґ яіминввхзїґзсіи іїґвігмз X 'вннзьХігия шои

ЯИНЗИІЇҐЕ ОЇП 'ИОНВІСІО ВЗЧХЗСМСІОЯХХ ВМВ 'ОІЗІЗШОМ ВЗЧХИЇҐ

-ояосіи вниви вмніпо оїп 'онзігяонвхзя «иин кннзжїґвсіои -еосі і 'иявжсізїґ чхзшзвігя X чхиїґохзсізи оїп 'вниви шотні вх оіонвяомзіфном имніїіо 'вннвлісІздЕ 'Хміїгдо моїґвсіои осіц» сі 8661 внисізз ді їґія инівсім ууг ияонвхзоц и X 'мвх взчхзХхнзивіглзсі вннвхии зїі иивхмв ииияоявсш

-ОНЯИХВИСІОН ИИИИЗСІМО ЗІГВ 'СІ §661 Феї ^а ИИХВНИИСІи ОЇП '«ЧХОШЧ1ГВІЇҐ ХНЬОНІЇІО ОСІЦ» НОМВ£ ИІНХХЗЇҐІЯ ШІВСІМ Я ЧіГВЖ ВН 'ІХЗОНЧІҐВІЇҐ ЇҐИЯ ИИНВЇҐ ВН ОІІЕНЗПШ ЧХОІВИ ОЇП 'ІЬ

-вяшніПо шиїззфосіи зтиіг чзихвяХлвхисІи чхХжои вниви имніїіо вігїґ йхзіігеїїізиз м ипвеіігвзсі иітчігвїґои звлвіг -їґіи оїп 'вминжсїод вниви олонвяохтзйв Хмнійо зошзиіїґе яімїґвиия іхзотчіпд X хзіігвіїїзиз оїп 'зХевмоц вмихмвсіц

инівсім ХМ ївхо шзьвнєве X вннзняоиоїґ ихззня олоь вігїґ 'инівсімл )іх 58£ '8£ иивххвхз ве Хмяонзия оіояиїґ -явсіизн оиоїґіяве Хьвїґ жомвх в '(Хномвє 91 '¹³ з^£ВМЯ яв 'вннзігихХ ве зн в) Хмяонзия іьвїґ їґія Хяо»Лґш ве чхзінчігвїґ

пити, що понятими не можуть бути самі державні вико­навці, працівники органів внутрішніх справ, прокурори та судді. Небажаним є притягнення як понятих інших робітників ДВС (наприклад, водіїв чи інших технічних робітників), робітників інших органів та організацій, що виконують вимоги судових актів та актів інших органів.

Але введення додаткових вимог до понятих тягне не­узгодженість між собою положень Закону «Про виконав­че провадження» з іншими нормативно-правовими актами. Отже, до понятих зазначені вимоги не пред'являються, зокрема в нормах КПК України.

Поєднання в одній особі понятого та іншої особи, що виконує у даному виконавчому провадженні будь-які функції, не допускається. При цьому у виконавчому про­вадженні не повинно бути менше двох понятих, яким необхідно роз'яснити їхнє процесуальне становище та їхні права і обов'язки, Зокрема, на понятих покладений обов'язок засвідчити своїм підписом у акті відповідної виконавчої дії факт, зміст та результати виконавчих дій, під час провадження яких вони були присутніми. При­сутність понятих обов'язкова протягом усього часу про­ведення необхідних виконавчих дій. Виконання цього обов'язку забезпечує виконання державним виконавцем закону при здійсненні ним конкретних виконавчих дій, підвищує достовірність акту, яким фіксується відповідна виконавча дія, і в необхідних випадках дає можливість перевірити факт здійснення (нездійснення) державним виконавцем тієї чи іншої виконавчої дії. Але для досяг­нення поставлених цілей, обов'язковим має бути роз'яс­нення понятим їх правового статусу у виконавчому про­вадженні. Комплекс прав та обов'язків понятих у вико­навчому провадженні має бути закріпленим у Законі «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 61 Закону реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу через торгівельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах. Рухоме майно продає ться спеціалізованими організаціями на комісійних та інших договірних началах, для чого між органом юстиції та зазначеною організацією укладається договір комісії, що відповідає вимогам гл. 35 ЦК України та Правил ко­місійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердже­ними наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'яз-

128

ків № 37 від 13.03,1995 р. Процедура реалізації ареш­тованого майна регулюється Порядком реалізації ареш­тованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р„, що регламентує порядок підготовки та проведення аукціону*

Державний виконавець здійснює контроль за реаліза­цією майна спеціалізованими організаціями шляхом пе­реоцінки майна у разі, коли майно не буде продано про­тягом двох місяців.

Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаці­ями, які мають право здійснювати операції з нерухоміс­тю в порядку, передбаченому законодавством України. До спеціалізованих організацій слід віднести, на нашу думку, підприємство «Укрспецюст» Міністерства юсти­ції України, що створено відповідно до постанови КМ України від 1 липня 1999 р, а також ріелторські фірми та рієлторів, які у встановленому порядку отримали сертифікат на право здійснення ріелторської діяльності й діяльність яких проводиться згідно з Указом Президента України від 27 червня 1999 р, «Про ріелторську діяль­ність».

Ріелторська діяльність, згідно з П, 2 зазначеного Указу, представляє собою підприємницьку діяльність, пов'яза­ну із здійсненням операцій з нерухомим майном, однією із складових якої є продаж нерухомого майна з прилюд­них торгів, що означає діяльність, пов'язану з організа­цією і проведенням прилюдних торгів з реалізації нерухо­мого майна. Під час здійснення ріелторської діяльності ріелтори (ріелторські фірми) мають право отримувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку­менти, збирати та використовувати інформацію про не­рухоме майно та зобов'язані виконувати свої обов'язки з дотриманням вимог Указу, інформувати своїх замовни­ків про всі відомості щодо нерухомого майна, відмови­тись від укладання угод з нерухомим майном у разі, коли вони мають власні майнові інтереси, не розголошувати відомості, що становлять комерційну таємницю та не використовувати їх у своїх інтересах.

Порядок проведення прилюдних торгів буде визна­чатися відповідним законом, а до його прийняття діє Тимчасове положення про порядок проведення прилюд­них торгів з реалізації арештованого нерухомого майна,

5 2—315

затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р.

Додаток до наказу Мін'юсту України від 15 липня 1999 р. містить примірний договір реалізації арештова­ного майна на аукціоні, що розповсюджується і на пуб­лічні торги, що укладається між відповідним відділом ДВС та організатором аукціону, тобто спеціалізованою організацією, яка зазначена в ст. 61 Закону. Предметом договору є здійснення дій, пов'язаних з реалізацією май­на шляхом продажу його на аукціоні. Відповідний відділ ДВС має право через свого представника (державного виконавця) бути присутнім на аукціоні, отримувати від організатора необхідні роз'яснення. Організатор аукціо­ну має право отримувати необхідну інформацію про майно та зобов'язаний мати необхідні приміщення, до­тримуватись чинного законодавства при підготовці та проведенні торгів, прийняти майно та скласти про це акт, надати ДВС інформацію та копії документів про розра­хунки за продане майно.

Наступним суб'єктом виконавчого провадження ви­ступає зберігач майна боржника. Ним може бути як сам боржник, так і члени його сім'ї, сусіди, стягувач та інші особи. Майно боржника передається зберігачеві під роз­писку в акті опису, а на зберігана може бути покладено три види відповідальності: цивільно-правову, кримі­нально-правову та дисциплінарну, якщо зберігачем є по­садова особа, в обов'язки якої входить зберігання майна. У ет. 58 Закону встановлено право зберігача, якщо ним є не боржник або член його сім'ї, отримувати вина­городу за зберігання майна. Слід розрізняти поняття «витрати щодо зберігання майна» та «винагорода за збе­рігання». Винагорода за зберігання майна може видава­тись зберігану як при передачі майна на зберігання, так і протягом усього строку зберігання в залежності від кон­кретних обставин справи, оскільки розмір даної плати не залежить від строку зберігання. Якщо передане на збері­гання майно приносить дохід, зберігач зобов'язаний на­дати державному виконавцеві звіт про цей дохід. Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним вико­навцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць.

Слід зазначити, що ст. 58 Закону виділяє відшкоду­вання зберігачу тільки винагороди за зберігання описа-

130

ного майна і не вказує на відшкодування витрат щодо зберігання. Тому необхідно законодавчо закріпити по­ложення про те, що зберігачу відшкодовуються, крім ви­нагороди за зберігання, витрати, понесені чи необхідні при зберіганні, розмір яких встановлюється постановою державного виконавця при представленні зберігачем відповідних доказів і залежить від строку зберігання. Але зберігача майна необхідно попереджати про кримі­нальну відповідальність за ст. 197 КК («Порушення обов'язків щодо охорони майна»).

На нашу думку, передчасно виключені положення про участь громадськості у виконавчому провадженні. Прак­тика переконливо свідчить, що зусиллями громадських організацій виявлялось майно боржників при виконанні вироків у частині відшкодування заподіяної шкоди та кон­фіскації, контролювалася своєчасність і правильність стяг­нення з боржників, надавалась допомога в добровільному виконанні рішень щодо місцезнаходження дітей. Пред­ставники громадськості можуть залучатися державним виконавцем до перевірки майнового становища боржни­ка, до контролю порядку і строків виконання, встанов­лення справжніх причин невиконання рішень суду та інших органів, до перевірки правильності відрахування аліментів із заробітної плати й особливо із додаткових заробітків та доходів, виявлення майна, що підлягає стяг­ненню.

Не обійшлося, звичайно, в законі і без накладок. Так, ст. 9 Закону, що регламентує питання виконання рішень іншими органами, викладена таким казуїстичним сти­лем, що юристу треба прочитати її не один десяток разів, поки виникне ясність у її застосуванні. Складність ви­кладу, очевидно, пояснюється надуманістю самого заду­му. Це ще раз свідчить на користь того, що потрібно всі, за окремим винятком, види виконань зосередити в одно­му, спеціально створеному для цієї мети відомстві.'

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що суб'єкти виконавчих правовідносин відіграють значну роль при проведенні виконавчих дій, кожен суб'єкт по­винен мати правосуб'єктність для того, щоб брати участь

¹ Задорожна Є. В., Фіолевський Д. П. Проблеми становлення державної виконавчої служби // Журнал «Адвокат».- № 3.- 1999.-С. 27-29.

131

у виконавчому провадженні, а при примусовому вико­нанні рішення певний суб'єкт виконавчого провадження наділений певним обсягом прав та обов'язків.

Про можливість спільної діяльності нотаріусів та дер­жавних виконавців у єдиній правовій системі України вже зазначалось в юридичній літературі, хоча нотаріус не стає суб'єктом виконавчого провадження. Так, у разі відкриття виконавчого провадження державному виконавцю може знадобитись накладення заборони відчуження об'єкта не­рухомого майна, для чого він має право надсилати відпо­відну постанову до органів нотаріату. Крім того, пропо­нується поширити взаємодію цих органів на такі випад­ки. Наприклад, у разі смерті особи, щодо якої порушено виконавче провадження і якій надано строк для добро­вільного виконання рішення, державний виконавець у порядку ст. 60 Закону України «Про нотаріат» вправі по­передити нотаріуса про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна» і отримати його повідом­лення про належність і місцезнаходження майна помер­лого боржника, результати його опису тощо.

Державному виконавцю також надане право офіцій­ного звернення до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати безкоштов­но документи або їхні копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також може бути використане для розшуку майна. Для запровадження цього положення є можливість рекомендувати для звернення за інформа­цією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких органів як державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси зокрема. Але цей висновок потребує офіційної легалізації в Законі України «Про нотаріат» шляхом внесення доповнення до ч. З ст. 8 відповідного положення про те, що державний виконавець користу­ється правом витребувати довідки про вчинені нотарі­альні дії та документи у зв'язку з порушенням виконав­чого провадження.¹ Таким чином нотаріуси України мо­жуть сприяти виконанню державними виконавцями покладених на них державою функцій.

РозділШ

ПРАВОВІ ВЛАСТИВОСТІ АКТІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВИКОНАННЮ

■ йГ*" ■ ■ . ■.

3.1. Рішення державних судових органів, що піддягають виконанню

Правове значення кожного документа, що підлягає примусовому виконанню, має суттєві відмінності, що зумовлено певним ієрархічним статусом того органу або посадової особи, які його прийняли. Тому перелік рі­шень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, на наш погляд, має бути відповідним ієрархіч­ній побудові державної влади. Не коректним вважається розташування рішень Конституційного Суду України після виконавчих написів нотаріусів. Запропоноване по­ложення можна додатково аргументувати й тим, що по­тенційно рішення двох або більше уповноважених орга­нів можуть суперечити один одному, а тому перед дер­жавним виконавцем постане проблема, яке ж із рішень може бути виконаним, а у виконанні якого необхідно відмовити. З огляду на те, що державний виконавець не уповноважений здійснювати правовий аналіз наданих для виконання документів, у цій ситуації він реально може не виконувати жодного з них або виконувати одне на власний розсуд.

Державний же виконавець має чітко додержуватись процедури вчинення виконавчого провадження і тому, на відміну від суду, не може орієнтуватись на принципи права, а зобов'язаний чітко дотримуватись вимог зако­нодавства і, в першу чергу, Закону України «Про вико­навче провадження», Інструкції про проведення вико­навчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5.' І тому при відсутності в за­конодавстві регламентації такої ситуації державний вико­навець однозначно має зупиняти виконавче провадження


Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнарод­но-правових норм у законодавство України про виконавче провад­ження // Право України. № 3.- 2000.- С. 84-87.

132

¹ Фурса С. Я., Щербак С. В. Принципи організації та діяльності державної виконавчої служби // Предпринимательство, хозяйство и право-№ 8.-2001-С. 81-85.

133

до позбавлення правовідносин спірності. Наприклад, не може виконуватись виконавчий напис нотаріуса, якщо його правомірність оспорюється в суді. Тобто в цій ситу­ації рішення суду може скасувати вчинений виконавчий напис на підставі того, що він був неправомірно вчине­ний, а тому є можливість встановити вище ієрархічне значення рішення суду щодо виконавчого напису нота­ріуса. Аналогічно неможливо виконувати рішення суду загальної юрисдикції або апеляційної інстанції, якщо рі­шення було змінено в касаційному порядку. Отже, необ­хідно враховувати також ієрархічну структуру судової влади.

Крім того, на наш погляд, необхідно розмежовувати органи, що виконують державні функції, перебуваючи в статусі державних установ, та різні недержавні органи, яким державою надане право здійснювати певні повно­важення у відповідності до визначених державою повно­важень. Але, незважаючи на надані повноваження, дер­жавні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на су­спільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребу­ють відповідної перевірки на предмет їхньої законності державними установами.

Виходячи із ст. 18 Конституції, зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її націо­нальних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирно­го і взаємовигідного співробітництва з членами між­народного співтовариства за загальновизнаними принци­пами й нормами міжнародного права. Тобто, як суб'єкт міжнародних відносин Україна не може самоізолюва­тись і у відповідності до взятих на себе зобов'язань несе обов'язки щодо рішень іноземних та міжнародних органів.

Таким чином, не враховуючи особливостей стягнення в порядку черговості (ст. 44 Закону) та вимог законодав­ства про негайне виконання рішень уповноважених ор­ганів, запропонована нами градація різних юрисдикцій­них актів, що підлягають виконанню, може застосовува­тись у разі суперечності між ними.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження» та запропонованої системи ієрархічності рішень, що під-

134

лягають виконанню, можна запропонувати такі загальні групи рішень:

1„ Рішення Конституційного Суду України у випад­ках, передбачених законом;

2. Рішення судових органів України:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних

справах;

• рішення, ухвали, постанови господарських судів;
  
• вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних
  справах у частині майнових стягнень;
  
• вироки судів у частині позбавлення права займати
  певні посади або займатися певною діяльністю;
  
• постанови судів у частині майнових стягнень у
  справах про адміністративні правопорушення;
  
• мирові угоди, затверджені судом;
  
• рішення третейських судів відповідно до законів
  

України;

3. Рішення несудових органів, що підлягають вико­
нанню:

• постанови, винесені органами (посадовими особа­
  ми), уповноваженими законом розглядати справи про
  адміністративні правопорушення у випадках, передбаче­
  них законом;
  
• рішення державних органів, прийняті з питань воло­
  діння і користування культовими будівлями та майном;
  
• рішення Антимонопольного комітету України та йо­
  го територіальних відділень у передбачених законом ви­
  падках;
  
• рішення інших державних або недержавних органів
  у випадках, передбачених законом;
  
• виконавчі написи нотаріусів;
  
• не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані
  платником;
  
• рішення комісій по трудових спорах;
  

• постанови державного виконавця про виконавчий
збір та накладення штрафу;

4. Рішення іноземних судів і арбітражів у передбаче­
них законом випадках.

Нами на перше місце за впливом на правовідно­сини відведено рішенням Конституційного Суду Ук­раїни у випадках, передбачених законом. При цьому,