Курс 6 семестр лекція розвиток моторно-функціональних якостей гімнасток
| Вид материала | Лекція |
- Загартування організму – запорука здоров’я, 303.88kb.
- Курс лекцій для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 050301 „Товарознавство, 1137.66kb.
- Курс лекція розвиток силової витривалості, 261.3kb.
- Курс биологи,1 семестр ) фен 26 ч. ((1 курс химики, 2 семестр 2 курс биологи, 2 семестр, 45.56kb.
- План виховання особистісних якостей тих, що займаються фізичними вправами. Роль І місце, 330.08kb.
- Курс, семестр, форма навчання: V (VІ) курс, 10 (12) семестр, денна (заочна) форма навчання, 38.79kb.
- Курс 4 курс Іспит Залік Аудиторні заняття Індивідуальна робота 1 семестр 2 семестр, 322.14kb.
- Меры государственного регулирования страховой деятельности, 21.75kb.
- Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління, 1154.04kb.
- Інтенсивна англійська курс toefl повна програма навчання (full time), 82.14kb.
ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА
Однією з найбільш характерних сторін процесу тренування гімнасток є велика систематична робота, направлена на удосконалення технічної підготовки.
Технічна підготовка –важлива частина тренувального процесу, яка пов’язана з формуванням конкретних рухових навичок, з навчанням конкретним руховим діям.
При вивченні програми молодших розрядів тренери часто використовують не тільки підвідні вправи, але і інші способи, які прискорюють та полегшують освоєнням вправ. В той же час методика формування рухових навичок у гімнасток старших розрядів обмежується тільки підбором підвідних вправ до розучуваних елементів. Така технічна підготовка не може принести користі. За останні роки проведено не мало наукових досліджень, які дозволили значно удосконалити методику навчання гімнастичної техніки. З урахуванням отриманих даних викладаються питання технічної підготовки гімнасток.
Побудова процесу навчання
Вимоги до техніки виконання гімнастичних вправ. Щоб забезпечити високий рівень технічної підготовки гімнасток, необхідно навчати їх сучасній, перспективній техніці. Вправи на колоді, брусах, опорних стрибках в сучасний час виконують декілька інакше, ніж в недалекому минулому: з широкою амплітудою, з великою швидкістю, на великій висоті. І тому виглядають вони значно ефективніше, красивіше. Якщо раніше головним критерієм в оцінці вправ на приладах була „чистота”, то тепер до цього добавляються ще вимоги видовищності вправ, що в свою чергу змушує гімнасток змінювати техніку виконання елементів.
Так у вправах на брусах виси кутом на нижній жердині ведучі гімнастки виконують з повним розгинанням тіла в крайній точці маху вперед, а підйоми розгином закінчують великим (інколи до стійки на руках) махом назад. Найсильніші спортсменки виконують мах дугою з поворотом кругом не тільки з великою амплітудою, але і встигають показати прогнуте положення тіла після повороту з руками, розведеними в сторони. В опорних стрибках повороти виконуються вже на новій технічній основі - не від опори, а в без опорному положенні, що дозволяє збільшувати траєкторію другої польотної фази і добиватися більшого ефекту, так як поворот у цьому випадку починається для глядача зовсім несподівано і залишає велике враження.
Безсумнівно, що вже в процесі підготовки починаючих гімнасток слід навчати тієї перспективної техніки, яка необхідна в майбутньому для розучування елементів старших розрядів.
В зв’язку з цим стає питання: Чи потрібно в кожному розряді вивчати всі відомі елементи на кожному приладі чи потрібно відмовитися від деяких із них. Довгий час у програмі для гімнасток молодших розрядів включалися такі елементи, які мішали їх подальшому спортивному зростанню.
Ще в 50-х.роках М.Л. Украном і Л.Н. Соболевим були виявлені деякі помилки в існуючій тоді класифікаційній програмі вправ на гімнастичних приладах. Так установлено, що підйом зависом не є підвідною вправою для підйому верхом, а оборот зависом не допомагає освоєнню обороту верхом. Було виявлено цілий ряд випадків, які мішають росту майстерності гімнасток. Ми прийшли до висновку, що такі елементи як підйом і оборот зависом на жердині брусів різної висоти, та ряд інших слід взагалі виключити із системи початкової підготовки гімнасток.
Вже на початкових ступенях підготовки слід навчати елементам, які знадобляться подалі; ми їх умовно назвали „перспективними” та „профілюючими ”.
Між тим іноді викладачі, які працюють з початківцями, не дуже розбірливі у виборі засобів технічної підготовки, вони навчають всім елементам підряд. Така позиція, є невірною; вивчати потрібно ті елементи, які забезпечать бистріший прогрес спортсменок.
Нерідко, слідуючи правильній концепції, окремі тренери доводять її до абсурду – навчають гімнасток лише тим елементам, які записані в комбінаціях класифікаційної програми. Така крайність також не може бути виправдана; дуже бідний руховий досвід заважає гімнасткам досягти високої майстерності.
Виходячи з цього можна вважати, що профілюючі елементи кожної структурної групи на даному приладі та деяке число їх різновидів повинні складати основний зміст учбових програм гімнасток. Тільки на цій основі може бути навчання елементам та з’єднанням вищої складності.
Щоб мати чітку уяву про зміст технічної підготовки гімнасток, необхідно згадати, що всі елементи в усіх видах гімнастичного багатоборства поділені на 4 групи. Кожна структурна група характеризується особливостями фази загальних дій, які в тій чи іншій мірі виявляються в любому елементі, який віднесений до конкретної структурної групи. Одна із головних задач тренера полягає в тому, щоб на визначеному етапі в кожному розряді навчати елементам, які відносяться до різних структурних груп.
Однак при вирішенні цієї задачі гімнастка на самих ранніх етапах підготовки може зіткнутись з великими труднощами. Річ у тому, що навіть самі легкі елементи любої структурної групи представляють собою дуже складні рухові задачі. Засвоєння елементів навіть початкової підготовки (прості стрибки, підйоми, обороти, спади і т.д.) потребують визначного рухового досвіду.
Саме з цієї причини на початкових етапах технічної підготовки гімнасткам необхідно вивчати основні дії, які характерні для кожної структурної групи елементів в кожному виді багатоборства. Ці дії повинні засвоюватись за допомогою (алгоритму) рухових задач (доз) при виконанні яких, по-перше, забезпечується спеціальна рухова та фізична підготовка, яка необхідна для засвоєння елементів структурної групи, по–друге, для удосконалення координації рухів. Ретельне засвоєння любого завдання з серії, яка формує основні дії, характерні для кожної структурної групи елементів, забезпечить високий рівень початкової технічної підготовки гімнасток. Після засвоєння загальних елементів із різних структурних груп гімнастка може починати навчання найбільш легких елементів у видах багатоборства. В подальшому складність елементів буде зростати.
Методи та умови навчання вправам.
Під методами навчання у фізичному вихованні розуміють способи, з допомогою яких педагог і учень досягають визначеної мети.
На практиці використовують цілий ряд методів: розповідь педагога, бесіда з учнями, лекція, самостійна робота учнів над книгою, спостереження учнів, показ вправи, пояснення техніки і, нарешті метод цілісного та розчленованого навчання. Всі ці методи потрібні при навчанні всім гімнастичним вправам, однак для тренера з гімнастики займають особливу увагу лише два останніх.
Відомо, що одні вправи краще засвоюються методом цілісного, а інші – розчленованим навчанням. Що стосується розповіді, пояснення, показ то вони використовуються в одній степені і в тому і в іншому випадку. Так, розчленувати оборот назад з упору на жердині брусів при розучувані немає сенсу, в той час як стрибок переворотом вперед через коня в ширину доцільно розподілити на частини. При цьому, звісно, в процесі освоєння першої та другої вправи однаково важливі методи показу, пояснення, спостереження гімнасток і т.д.
Роль аналізаторів в процесі освоєння спортивно – гімнастичної техніки.
Дослідження, проведені нами разом з співробітниками, показали, що в процесі засвоєння гімнастичної техніки аналізатори виграють дуже важливу роль. Рухові уявлення складаються в гімнасток лише шляхом багаторазового повторення вправ.
Щоб правильно координувати дії, пов’язаної з виконанням гімнастичної вправи, необхідна злагоджена діяльність всіх аналізаторів. Гімнастка повинна в кожну долю секунди уявляти, які дії здійснює та чи інша частина її тіла.
Але, коли вправа ще не освоєна, гімнастка часто не може вірно оцінювати свої дії положення тіла та його ланок у просторі. Наприклад, було помічено, що гімнастка, яка починає вчити сальто назад прогнувшись з кінця колоди, часто виконує його не прогнувшись, а зігнувшись, хоча вона впевнена в тому що прогинається. Тільки від тренера та подруг вона узнає, що в польоті залишається зігнутою.
Інший приклад. Гімнастці яка виконує зіскок дугою із упору на верхній жердині через нижню, тривалий час, (поки вона добре не закріпила навичку ) здавалось, що в результаті високого вильоту вона упаде на спину. Тому на початку навчання вправи вона посилала ноги не вперед – вгору, а просто вперед, в результаті чого траєкторія польоту тіла була дуже низькою.
Для запобігання закріплення у гімнастки не правильного уявлення про свої дії або положення тіла і його ланок необхідно доводити до її відома істинне положення речей з допомогою точного словарного описання, демонстрації кінокадрів, або (в ідеальному випадку) записати на відеомагнітофон.
Спотворення уявлення про виконуваний рух у наших дослідах звичайно були тимчасовими. З часом засвоєння техніки суб’єктивне уявлення гімнасток про виконуванні рухи все більше і більше відповідало їх об’єктивній картині. Гімнастки поступово починали правильно уявляти себе, в яких фазах вправи їх тіло було зігнуте, в яких прогнуте, в якій точці маху вони відпускали прилад, як тіло розміщувалось в польоті, яка була його висота.
З мірою освоєння вправи спортсменка поступово уточняє свої м’язові, зорові, тактильні і слухові уявлення.
Звичайно, при виконанні вправи гімнастка користується інформацією, яка йде від усіх аналізаторів, однак на різних етапах оволодіння руховими навичками ті або інші з них грають домінуючу роль. Коли ведучим є руховий аналізатор гімнастка надійно володіє навичкою виконання елементу у незнайомих умовах.
Звісно, деякий час спортсменки намагаються орієнтуватися на інформацію, яка поступає як від зорового так і від рухового аналізатора, і тільки поступово все менше і менше орієнтується на предмети навколишнього середовища зосереджує головну увагу на сигналах, які поступають від м’язово–зв’язочного апарату до поверхні тіла (шкіри), і особливо долонь.
В зв’язку з тим, що у сформованій руховій навичці найважливішу роль відіграють рухові, тактильні та зорові уявлення, дуже важливо уточнювати їх на початку навчання.
Наші дослідження говорять про те, що в ряді елементів при виключені не ведучого аналізатора рухова навичка особливо в перших спробах після його виключення значно погіршується. Тому всі аналізатори мають велике значення у координації рухів гімнасток. Наприклад, якщо зав’язати очі в тих вправах, де зір начебто не відіграє важливої ролі техніка рухів значно погіршується. Зоровому аналізаторові необхідно приділяти велику увагу у вправах, пов’язаних з необхідністю зберігати рівновагу. Так, коли гімнастка стоїть у стійці на руках на колоді, здається що вона зберігає рівновагу дякуючи сигналам, які ідуть від нервових закінчень, які знаходяться у суглобах, насправді зір також відіграє досить важливу роль. Якщо гімнасткам рекомендували у стійці на руках закрити очі, то вони частіше всього зразу ж падали вперед або назад, так як не могли зберегти рівновагу.
І.М. Сеченов писав: „Відповідному ряду рухів завжди відповідає у свідомості відповідний ряд чуттєвих знаків; якщо ж рухових ряд повторюється багато разів, то разом з рухами заучуються і відповідні ряду чутливі знаки. Відображуючись у пам’яті вони створюють ряд нот, з якими, (або точніше під контролем яких), розігрується відповідна рухова п’єса”. Вказані І.М. Сеченовим „чутливі знаки” і представляють собою сигнали, які сприймаються гімнасткою через різні аналізатори.
Із сказаного витікає, що в процесі розучування вправ, уточнюючи рухові уявлення, гімнастка з допомогою різних аналізаторів начебто перешифровує уявлення, які одержані шляхом спостереження вправ та вислуховування пояснень техніки його виконання, на язик суб’єктивних рухових відчуттів, які виникають в процесі виконання цієї вправи.
Алгоритмізація навчання гімнастичним вправам
Виконання більшості елементів спортивної гімнастики представляє важку рухову задачу. Інколи складається враження, що складно вивчити тільки елементи найвищої групи. Але якщо майстру спорту припустимо, важко дається сальто назад з поворотом на 720º, то другорозрядниці – переворот назад прогнувшись. Тому про ступінь важкості вправи треба судити з позиції кожної конкретної гімнастки. Високого рівня спортивної майстерності досягають спортсменки, які творчо, активно реалізують вказівки свого тренера, намагаючись самостійно вирішувати завдання, які стоять перед ними.
Прикладом можуть служити Л.Латиніна, і П. Астахова, Л. Турищева і О.Корбут. Це не означає, що тренуватись потрібно зовсім самостійно, що завдання технічної підготовки гімнастка повинна вирішувати так як їй думається. Така практика може призвести лише до сумних наслідків. Зміст програми, яку вивчають гімнастки, послідовність освоєння вправ повинні повністю визначатись тренером, в той же час процес розучування конкретної вправи відомою мірою потребує самостійної роботи. Вся програма завдань яка забезпечує вивчення кожної вправи, повинні складатися тренером а виконуватися гімнасткою.
Любий тренер повинен складати для своїх учениць самі подробні вказівки, які забезпечують розучування кожного конкретного елементу, або групи елементів. Якщо гімнастка починає працювати за такими завданнями, то щільність занять буде набагато більшою порівняно із звичайною: учениці стануть активними ініціативними, а викладач зможе працювати з більшою кількістю гімнасток. Заняття будуть протікати планомірно і продуктивно. Такі заняття збоку можуть показатися менш організованими, на них буде декілька менше зовнішнього порядку. Але не слід гріха втаювати, наші сучасні форми занять, особливо з гімнастками молодших розрядів, відрізняються тим, що порядок великий, а продуктивність мала, так як 9 учениць чинно сидять на лавці, а одна „працює”. При цьому щільність занять складає 2, 3 %. Гімнастки повинні тренуватися за розкладом, розробленим для них тренером, при чому в тому темпі, в якому це доступно кожній із них. У перебудові системи навчання на основі сучасних вимог доцільно спиратися на програмування.
Однією із форм програмованого навчання є використання завдань алгоритмічного типу. „Алгоритм – це система обрахувань, яка виконується з суворо визначеними правилами, яка після якого-небудь числа „кроків” приведе до вирішення поставленого завдання” (БСЭ, 2 –е изд., том 2 стр., 65).
„Відповідно до характеру завдань, які виникають у педагогіці і психології, - відмічає Л.Н. Ланда, - область конструктивних об’єктів з якими приходиться мати у них справу не може бути раніше фіксована, яким – небудь чином стандартизована. Конструктивна – (жорсткість) розрізнення та ототожнення об’єктів є тут відносною, залежною від інтелектуального рівня розвитку учнів та від досягнутого людиною рівня знань і т. п.”.
Тому в психології та педагогіці говорять не про алгоритми, а про алгоритмічні завдання, які, зберігаючи взагалі риси, які притаманні математичному алгоритму, допускають в той же час оперування з іншими об’єктами. Предписання алгоритмічного типу застосовують як до розумових операцій, так і до фізичних дій. „Вони передбачають сувору систему чітко регламентованих дій учня та викладача і повинні бути загальноприйнятими, - пише Н.А.Курьеров, - і однозначними , тобто апелюючими до достатньо елементарних операцій ”.
Як відомо, в гімнастиці в якійсь мірі давно установився метод, який має риси алгоритмічного навчання, однак, цей метод є недопрацьованим, так як в нашій літературі були відсутні вказівки про допустимі межі розчленування вправ на частини, не було чітких вказівок про доцільність членування вправ, про послідовність вивчення їх частин.
Алгоритмічними завданнями передбачається докладно перерахувати всі рухи, які повинні забезпечувати успішне вирішення завдання, яке стоїть перед кожною ученицею, при цьому порядок завдань повинен відповідати порядку дій, які виконує гімнастка.
„Завдання алгоритмічного типу, - як пише А.М. Шлемин, - передбачають розподіл учбового матеріалу на частини (дози, порції, або учбові завдання) та навчання учнів цим частинам у суворо відповідній послідовності”.
Завдання повинні виконуватись під суворим контролем викладача, контролювати себе повинна і сама гімнастка.
Використання завдань алгоритмічного типу означає виконання більш дрібних завдань порівняно з розподілом вправи на частини. Виконання частини елементу та вирішення часткових рухових завдань обумовлює фактично лише освоєння техніки виконання частини гімнастичних елементів. Метод підвідних вправ передбачає виконання цілих елементів у порядку зростаючої трудності. Ці методи, звичайно, корисні, але вони інколи ставлять гімнастку у складне положення, так як кожна сходинка на яку спортсменці приходиться підніматися, користуючись цими методами, якщо можна так висловитися, „буває часто дуже крутою”. Подолання цих крутих сходинок може призвести до зниження майстерності гімнасток.
Завдання алгоритмічного типу включає не тільки подрібнення елементів на частини, які повинні легко виконуватися кожною гімнасткою, але і також дрібні завдання з фізичної підготовки, для формування точних просторових, часових та силових диференціровок, з самоконтролю за рухами і т.п.
У завданнях алгоритмічного типу передбачається максимально вигідне використання робочого часу, індивідуальний темп проходження матеріалу, якій дозволяє гімнастці (з урахування її індивідуальних особливостей) повністю освоювати кожний рух, кожне завдання.
Цей метод потребує володіння любою вправою перерахованою у завданні. Якщо, гімнастка добре підготовлена, то вона може які – небудь завдання пропустити. Але завдання можна вважати алгоритмічними тільки в тому випадку, якщо вони доступні тим, кому вони назначені. Завдання перераховуються у порядку зростаючих труднощів.
На перший погляд може показатися, що досить велика кількість різного роду завдань збільшує строки навчання гімнастичним вправам. Але насправді це не так. Якщо згадати, скільки спроб витрачає звичайна гімнастка на освоєння невеликої кількості завдань, то стає очевидним, що завдання алгоритмічного типу дають безсумнівно вигоду.
З даними одержаними А. М. Шлеминим у педагогічних експериментах школярами, які вивчали гімнастичні вправи з допомогою завдань алгоритмічного типу, знадобилось на 30% менше спроб, ніж за звичайною методикою.
Учбові завдання, які включаються у завдання алгоритмічного типу носять різний характер і можуть бути направлені на: розвиток фізичних якостей, освоєння вихідних і кінцевих положень, вивчення фонових рухів, виховання здібностей точно оцінювати часові, просторові і силові характеристики рухів, освоєння частин елементу, відвідних елементів і т.п.
Завдання на розвиток фізичних якостей повинні бути адекватні тим рухам, які забезпечують виконання всіх компонентів елементу, який вивчається, починаючи з розвитку сили кисті, необхідної для утримання тіла на приладі, і закінчуючи різними силовими якостями необхідними у кожній фазі елементу. Так, виконання на брусах підйому розгином у стійку на руках потребує м’язових зусиль різних режимів: швидкісної сили, динамічної сили, статичної сили. Очевидно, потрібна ціла серія вправ, кожний із яких буде схожим із компонентом указаного елементу не тільки за кінематичними, але і за динамічними характеристиками.
Такий суворо адекватним руховим завданням розвиток фізичних якостей необхідний для виконання більшості елементів. Не менш важливу роль відіграють завдання направлені на освоєння вихідних і кінцевих положень в елементах які вивчаються. Від них залежить тонус м’язів, а таким чином і можливості управління руховим апаратом на протязі всього руху.
Завдання на освоєння фонових рухів заключається в тому, що гімнастки вивчають розмахування, рівноваги, спади, які відповідають за амплітудою і швидкістю характеристиці елементу, який вивчається.
Завдання з самоконтролю гімнасток з своїми рухами направлені на виховання уміння оцінювати часові, просторові та силові характеристики силових рухів.
Виконання частин елементу і підвідних вправ відіграє особливу важливу роль в алгоритмічних завданнях, так як це є фактично останнім ступенем перед тим як елемент який вивчається буде виконуватися в цілому. Виконання частин елементів а також підвідних елементів стає можливим тільки тоді, коли гімнастка освоїла всі пердписання із окремих розділів які викладені вище.
Важливо ще раз нагадати лише одне: в алгоритмічному завданні повинні бути передбачені всі рухові завдання, які ставить тренер перед ученицями, також шляхи зворотнього зв’язку, тобто методи перевірки ступеня правильності виконання завдань.
На мал.. 12 (по А.М. Шлемину), робиться спроба відобразити схему завдання алгоритмічного типу
Малюнок 12
Схема завдань алгоритмічного типу
(по А.М.Шлемину)
| В И К Л А Д А Ч | Завдання з фізичної підготовки | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | Г І М Н А С Т К И |
| Завдання для освоєння вихідних та кінцевих положень | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання для освоєння фонових дій | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання для самоконтролю Та керівних дій | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання для виконання частин елементу | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання з підвідних вправ | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання для виконання елементу у полегшених умовах | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання | ||
| Завдання для виконання елементу в цілому | Інформація → Зворотній ←зв’язок | Виконання завдання |