Курс 6 семестр лекція розвиток моторно-функціональних якостей гімнасток

Вид материала

Лекція

Содержание Психологічна підготовка гімнасток Про виховання деяких особистих якостей Питання психології виконання вправ Подолання страху Установка на тренуванні і змагання

Подобный материал:

• Загартування організму – запорука здоров’я, 303.88kb.
• Курс лекцій для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 050301 „Товарознавство, 1137.66kb.
• Курс лекція розвиток силової витривалості, 261.3kb.
• Курс биологи,1 семестр ) фен 26 ч. ((1 курс химики, 2 семестр 2 курс биологи, 2 семестр, 45.56kb.
• План виховання особистісних якостей тих, що займаються фізичними вправами. Роль І місце, 330.08kb.
• Курс, семестр, форма навчання: V (VІ) курс, 10 (12) семестр, денна (заочна) форма навчання, 38.79kb.
• Курс 4 курс Іспит Залік Аудиторні заняття Індивідуальна робота 1 семестр 2 семестр, 322.14kb.
• Меры государственного регулирования страховой деятельности, 21.75kb.
• Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління, 1154.04kb.
• Інтенсивна англійська курс toefl повна програма навчання (full time), 82.14kb.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ГІМНАСТОК


Словосполученням „психологічна підготовка” позначають два принципово різних поняття: по – перше виховання деяких якостей, вмінь та навичок, по-друге, підготовку до виконання конкретних дій. Більш того, психологічною підготовкою називають і педагогічний вплив на гімнастику зовні, і її особистий вплив на себе, самовдосконалення. У зв’язку з цим в цій главі приходиться торкатися широкого кола питань, звісно в першу чергу тих, які сьогодні є найбільш суттєвими для практики спортивної гімнастики.

Задачі психологічної підготовки різноманітні та складні, вирішувати їх не так легко, як може здаватися на перший погляд. Саме тому, як тренери так і гімнастки повинні приділяти їм дуже велику увагу.

Психологічна підготовка іноді вирішує завдання не менш важливі ніж технічна або фізична підготовка. Але якщо фізична або технічна підготовка тим видніша, чим вона краща, то про психологічну підготовку частіше згадують лише тоді, коли стають очевидними значні проріхи в ній.

Психологічна підготовка потребує спеціальних знань, при чому не тільки знань, які пояснюють (без них, не можна, але тільки їх недостатньо), але і діючих, які дозволяють ефективно проводити цю роботу.


Про виховання деяких особистих якостей

Слід розрізняти вольові якості, які необхідні для тренувальної роботи, без яких неможливе фізичне та технічне вдосконалення, та вольові якості, які потребуються для успішного (у відповідності з рівнем підготовленості) виступів на змаганнях та для подолання страху.

Для подолання труднощів тренування (втоми, практично неминуче одно образність тренувальної роботи , коливання настрою, невдачі в освоєння програми та інше) гімнастка неодмінно повинна ясно бачити мету, яка стоїть перед нею та безкомпромісно прагнути до її досягнення, ні в якому разі не розраховуючи на легкий шлях, а це багато в чому залежить від настрою, який створює у неї тренер, від його оцінок та прогнозів. Тренер повинен терпеливо доводити ученицям: легкі досягнення – лише епізоди в їх спортивному житті, важкі перемоги дорощи і доставляють більше радості, без великих труднощів не можливі серйозні спортивні досягнення. великий американський винахідник Т.А. Едісон говорив: „Геній –це 1 процент натхнення і 99 процентів наполегливості”. Наполегливість, упорство, які проявляються в тренувальній роботі слід всіляко підтримувати та заохочувати.

У гімнасток необхідно виховувати емоційну стійкість, добиватися врівноважених реакцій на різні гострі ситуації. В чисто спортивному відношенні емоційна стійкість передбачає стабільність виступів та регулярні, без ривків та провалів, виконання тренувальних завдань і навантажень. Навчити гімнасток керувати своїми емоціями нелегко, але в ряді випадків, коли мова йде про емоціально збуджених спортсменок, це просто необхідно. Мається на увазі, не стільки аутогенні тренування, скільки тренуван6ня з використанням менш складних і більш оперативних прийомів зняття зайвого збудження або стану тревоги (відволікаючі завдання, думки, розмови; зосередити увагу на деталях виконуваних дій службового характеру – наприклад, переодягання перед початком змагань, натирання рук магнезією, або підошву каніфоллю; заспокійливе самонавіювання, та інше.) або, навпаки, тренування для подолання апатії (збудження спортивної злоби, енергійні рухи, штучне оживлення, стимулюючи активність самозавдання, і само накази енергійна розминка та інше ). Потрібно вміти впоратися з емоцією страху (самонавіювання, в тому числі з промовлянням тих або інших фраз, словарних формул, вольових зусиль) і самозаспокоєння (акцентувати увагу на можливих труднощах і небезпеках можна знову таки з промовлянням вголос словарних формул: „Не розслабляти уваги”, „Ще не все позаду” и тому подібне,),направляючих фраз: „По уважніше при перехваті!”, „Поворот –не впасти!”. Гімнастка повинна вміти самонавіюванням та зусиллям волі відволікатися від думок про невдачу.

Гімнастки – до дорослі, та юні – повинні вміти мріяти, будувати плани. І не біда, якщо ці мрії та плани райдужні. Завжди потрібно ставити перед собою не тільки близьку, але й далеку мрію, при чому такі, які надихали би на серйозну працю, стимулювали б напругу сил, роботу з повною віддачею. Важливо при цьому, щоб це були обґрунтовані мрії, так щоб за ними стояли серйозні наміри їх здійснити.

Для творчості потрібні знання, впевненість у собі і, про що не требу забувати бажання проявляти творчу активність тому одне із завдань психологічної підготовки настроїти гімнасток на активний, творчий, вдумливий підхід до тренувань привити їм смак до творчої активності і до придбання потрібних для цього знань. Тренер повинен заохочувати активність учениць, остерігаючись тиснути їх своїм авторитетом, або надзвичайно дрібними вичерпними вказівками, не оставляючи ніякої „свободи маневру”.

Як би добре не була підготовлена гімнастка, які б залізні нерви вона не мала, які б чудові бойові якості не прикрашали її вірогідність невдалого виступу все ж залишається. Тут діють вірогідно статистичні закономірності. Тому помилково у всіх випадках невдачі спортсменки (хай навіть зрив здається неочікуваним і неоправденим ), пояснювати тим, що „нерви не витримали накалу боротьби”, або як – не будь ще в тому ж стилі, тобто, недоліками психологічної підготовки. Точно так само і вдачу в складній ситуації не завжди можна приписувати добрій психологічній підготовці „бойовим якостям” и т. п. Ми можемо казати про названі фактори лише як про передбачені і вірогідні причини вдачі або невдачі - не більше. Інша справа, що ряд інших, відомих нам фактів, дозволяють вважати ці причини вірогідними в більшій або меншій мірі. Ми можемо чекати „появи” удач або невдач в середньому з тією або іншою чистотою – залежно від навичок, індивідуальних якостей гімнастки (число це називається „математичне чекання”).А на який прилад випаде удача або невдача – не указує навіть теорія вірогідності. Таким чином, точний прогноз вдачі бо невдачі принципово неможливий. Це допустимо тільки у вірогідному плані. Взагалі аналізувати причини удач або невдач необхідно дуже ретельно, не довіряючи поверхневим висновкам, навіть якщо вона зразу покажуться очевидними. І дуже психологічно не стійка гімнастка в якомусь відсотку випадків повинна виступити вдало (з урахуванням її підготовленості), а сама стійка – невдало.

Як наслідок, завдання психологічної підготовки знижує наскільки можливо вірогідність невдачі і максимально підвищує вірогідність удачі шляхом удосконалення психічних якостей гімнастки і навчання її відповідним психологічним прийомам. Суттєво, що дві названі частини завдання, хоча і пов’язані між собою, в той же час мають важливу різницю. Щоб знизити вірогідність невдач із психологічних причин гімнастка в більшості випадків повинна перш за все боротися з передстартовим і стартовим хвилюванням, нормалізувати свій емоційних стан. Якщо ж вона хоче підвищити вірогідність не середнього, (відповідного рівня її підготовленості, в тому числі і психологічної), а дуже вдалого виступу, їй слід напроти, підтримувати передстартове і стартове збудження, лише вводячи його в рамки, які дозволяють відносно впевнено контролювати свої дії. Більш того вона повинна привести себе в специфічний стан, який в практиці називають спортивною злобою. Це помітно знижує вірогідність нормального для її підготовленості результату, але дає більше підстав сподіватися на ліпший. Коли мета – саме нормальний результат, гімнастка не повинна намагатися виконати кожний елемент комбінації на самій верхній межі своїх можливостей, потрібно оставляти невеликий функціональний резерв на випадок необхідності компенсувати допущені неточності рухів.. Але коли гімнастка націлена на результат, який суттєво перевищує рівень її підготовленості, всі елементи приходиться виконувати „екстремально”, в режимі „повної віддачі”. В умовах змагань інколи потрібно вирішувати саме таку задачу.

Із сказаного виходить, що у гімнастки завжди повинна бути тверда установка на досягнення того чи іншого конкретного рівня результату, відповідно до рівня її спортивної підготовленості та функціонального стану.

До специфіки жіночої психіки прийнято відносити велику вразливість, навіюваність, емоційну рухливість, а також (у спорті) тенденцію до недостатньої впевненості у собі. Тому потрібно обережно коментувати невдалі виступи гімнастки, щоб не відняти у неї віру в себе, не визвати боязні виступу у „невдалому” виді багатоборства, а то і на змаганнях взагалі. Інколи краще пояснити невдачу випадковістю або якими-небудь незалежними від спортсменки факторами. Звичайно, це не виключає справедливу (неодмінно пояснюючу) критику гімнастки за помилку, яка привела до невдалого виступу.

Більш того, саме така аргументована критика часто допомагає гімнастці уникнути настирливого „передчуття” невдачі, допомагає їй впевнитися в тому, що коли вона позбавиться вказаних помилок, вона виступить нормально.

Гімнастка, яка виступає першою, повинна особливо ретельно провести ідеомоторну підготовку. Вона не може, дивлячись на подруг, поневолі (звичайно, непомітно для себе) ідеомоторно відтворювати їх рухи. До того ж, якщо це не перший вид багатоборства, необхідно перелаштуватися після попереднього до виконання рухів зовсім іншого характе6ру.

Якщо гімнастка, підходячи до приладу, має обґрунтоване завдання (саме завдання) за якістю виконання вправи, їй легше пройти змагання „у свою силу”. При цьому в завданні можуть бути передбачені або тільки найбільш складні, або всі основні елементи комбінації. Іноді завдання попереджає характер виконання тих або інших важливих деталей елементів. Повинен бути задан загальний стиль та клас виконання. Все це допомагає гімнастці зібратись та реалізувати свій фізичний та технічний потенціал. Слід оберігатись важких для гімнастки завдань. Така помилка помітно знижує вірогідність нормального, відповідного її силі виступу.

На змаганнях нерідкість помилкова реакція на невдачу. Припустив нежданий промах (іноді в легкому для неї елементі), спортсменка згаряча закінчує виконання вправи. Тренер повинен рішуче боротися з такою невитриманістю, розглядаючи її як порушення етики (погано, не гарно демонструвати „на людях” свої переживання в зв’язку з невдачами, або вдачами, потрібно бути більш стриманими ), як зневажання інтересам колективу (іноді десяті долі балу вирішують результат командної боротьби), як ущерб особистому спортивному самовдосконаленню, як емоціональну розпутність (потрібно вчитися керувати своїми емоціями).

Невірні і іншого роду реакції на невдачу, коли у гімнастки опускаються руки і вони без всякого підійму, безвільно проходить послідуючі види багатоборства (апатія), або коли вона лишається впевненості в собі і починає мучитись передчуттями подальших невдач, або коли вона черезмірно засмучується і тому втрачає здібність в повну силу продовжувати виступ. Потрібно привчати гімнасток стійко переносити невдачі, не розпускати нерви, а мобілізувати в таких випадках всю свою волю, всі сили хоча б н часткову компенсацію допущених помилок.

Дуже важливо допомогти гімнастці подолати психологічну кризу, після тої або іншої серйозної невдачі, будь це провал на змаганнях, застій в освоєнні обов’язкової або вільної програми, відставання в підготовці від подруг по групі. Задача тренера остерегти гімнастку від дуже високої оцінки особистих спортивних можливостей – текучих та потенціальних. Однак переоцінка своїх сил для спортивних успіхів – недолік все ж значно менший, ніж їх недооцінка.

Не рідкість і така реакція: гімнастка починає боятися того виду багатоборства, де її настигла невдача. Боязнь збільшує вірогідність невдачі, невдача посилює боязнь що теж підвищує вірогідність невдач, і т.п. Коли з’являється небезпека, що гімнастка може попасти в таке зачароване коло, краще всього, якщо тільки це можливо, спростити комбінацію, щоб вона один, два рази виступила в даному виді багатоборства без напруги, впевнено, і тим самим стерла сліди невдачі. Можна використати другий спосіб: „запланувати” їй точно такі ж помилки на наступних змаганнях, щоб вона не боялась виконати їх, не вважала їх невдачею; якщо вдається уникнути цих помилок, - вважати це „наднормативною” удачею.

Відомі труднощі можуть виникнути і після дуже вдалого виконання вправи: хоча, з однією сторони, удача тонізує гімнастку, визиває радісний підйом настрою, сил, енергії, з іншої – вона може стати причиною відомої самозаспокоєності, послаблення уваги, спаду вольового напруження при виконанні комбінації в наступному по порядку виді багатоборства, що чревате більшою вірогідністю помилитися. Як наслідок, після подібної виключної удачі необхідно зберегти зібраність та увагу до всіх деталей наступного підходу. Це робота як тренера так і самої гімнастки.

Гімнастка повинна стримано реагувати на неочікувано низьку за її думкою, оцінку суддів. Крім етичної сторони, це важливо і ще із метою збереження настрою для виступу у слюдуючому виді багатоборства.

Не рідко направлена психологічна дія на всю групу в цілому, і таким чином. На кожну гімнастку окремо оказується більш простим і ефективним шляхом, ніж індивідуальна дія на 2 – 3 спортсменок, які відхилилися від „норми”.


Питання психології виконання вправ


При виконанні вправ якими б короткими вони не були, навіть попарний стрибок, потрібно розподіляти увагу між його елементами, деталями, окремими рухами, залежно від того на скільки вони важкі для гімнастки.

Оскільки стартове збудження на початку виконанні комбінації максимальне і тому пропріоцективнйи аналіз менш точно відображає істинну картину рухів, увага акцентується на першому елементі, потім на особливо важких для гімнастки (а головне – які таять в собі підвищений ризик невдачі) елементах і з’єднаннях і, на кінець, на кінцівці так як в цей час велика спокуса розслабитися. Окрім всього цього потрібно ще не забувати зберігати достатній рівень уваги при виконанні елементів, які слідують за особливо складними або різи кованими, тому що після „піку” уваги закономірно наступає його спад, якого потрібно уникнути.

Гімнастка повинна свідомо контролювати виконання кожного елементу і зв’язкових рухів: не потрібно концентрувати увагу виключно на тому елементі, який виконується в даний момент. Відомо, частину уваги (другим разом –більшу частину) потрібно приділяти наступним елементом. Заходом виконання вправ вона непреривно перерозподіляється. При цьому доля уваги, яку слід приділяти елементові, багато в чому залежить від його надійності, так як в різних поєднаннях розподіляти увагу по різному.

Чим складніший і менш надійний у виконанні елемент, тим, меншу увагу приходиться приділяти наступним. Але якщо наступний елемент тісно пов’язаний з виконуваним його обов’язково потрібно держати у полі уваги. В багатьох випадках уже перед початком виконання наступного елементу необхідно частково або повністю „переключитися” на нього. Виникає небезпека: раніше переключивши увагу на наступний елемент, гімнастка може помилитися в тому елементі, який виконується. Таку помилку інколи допускають видатні спортсмени.

Розглянемо три варіанти переключення уваги.

1. Після виконання елементу увагу різко переключається на наступний. Це дозволяє добре виконати перший елемент. Якщо наступний мало пов’язаний з ним і його кульмінаційна частина далеко стоїть від початку, то і другий елемент буде виконаний успішно. Якщо ж другий елемент тісно пов’язаний з першим і його складна частина починається зразу (або майже зразу), переключати увагу тільки по закінченю першого елементу уже пізно.
   
2. Увага різко переключається на наступний елемент до закінчення виконання попереднього. Такий варіант благо приємно відбивається на виконанні другого елементу, але під загрозою оказується завершення першого.
   
3. Після кульмінації першого елементу увага поступово, рівномірно переключається на другий. Гімнастка думає і про той і про інший одночасно, розподіляє увагу між ними, при чому доля другого все збільшується, а першого поступово зменшується. Швидкість такого заміщення залежить від часу, який має в своєму розпорядженні гімнастка від закінчення кульмінації першого елементу до початку другого. В більшості випадків ліпшим є третій варіант.
   

Правильному розподіленню та переключенню уваги під час виконання вправ може допомогти приговорювання комбінації або тій її частини, яка викликає найбільше побоювання гімнастки. Проговорюючи вголос (можна і в думках, але це менше ефективно) раніше складене (це краще, чим імпровізація) описання комбінації характеру виконання „ключових” деталей техніки, а також лаконічні коментарії, які присвячені психологічним моментам управління рухам („як тільки охватила - всю увагу на відтяжку!” , „закінчуючи вальсет, уявити перед собою канаву, через яку потрібно перелетіти стрибком на руку, потім не тороплячись з постановкою другої руки ” і т.д.),гімнастка простіше може настроїти себе на вірне виконання рухів, їй легше оживити уяву про їх виконання.

Під час виконання вправи корисно в думках проговорювати окремі, найбільш складні для гімнастки, місця комбінації. При цьому звичайно має сенс замінювати повне описання дій одним - двома словами з умовним позначенням (наприклад, „В стійку!” – акцентуючи увагу на проходження через стійку на руках при виконанні перевороту в сторону на бревні: „Достати стелю!” - щоб, як можна далі витягнувшись всім тілом і руками доверху , повноцінно закінчувати відштовхування ногами при виконанні сальто назад в групіровці після рондату або фляку).

Вимовляючи вголос (якщо не можна громко- можна шепотом, а то й в думках визначені словесні формули („Зібратись!”, „Я не боюсь!”, „Зробити до кінця” і т.д.), гімнастка може ліпше настроїти себе на виконання вправ. Потрібну формулу слід промовляти декілька, іноді багато разів, поки не з’явиться відчуття потрібної настроєності.

Часто кажуть, що на змаганнях потрібно весь час бути зібраною та зосередженою. Не можна 2 години (а то й більше) безперервно бути зібраною – обов’язково з’являться провали уваги, скоріше наступить нервове стомлення, знизиться здібність до зосередження, більш мідлішою і не завжди адекватною стане реакція. В результаті ефект буде далеким від потрібного. Розумніше дозволяти собі відволіктись, розсіятись, від дохнути від напруги. Зібраність потрібна при розминці в кожному виді багатоборства, незадовго до підходу, максимальна зібраність – при виконанні найбільш складних для гімнастки елементів і з’єднань при розминці, безпосередньо перед підходом (з моменту кінцівки виступу попередньої гімнастки ) і під час підходу на оцінку. Потім слід розслабитись, відволіктись, при чому зробити це цілком свідомо, вільно. Нервову енергію, як мускулатуру, не слід витрачати даремно.

Управління рухами неможливо безнадійного зворотного зв’язку, який здійснюється за допомогою аналізаторів. Для того щоб інформація зворотного зв’язку допомогла управляти рухами, її потрібно порівнювати, звірювати зі спеціально для цього призначеною частиною рухової програми. Відчуття та сприйняття, які складають кінцевий склад інформації зворотного зв’язку , можна, очевидно, порівнювати з задуманим „проектом” повинної аферентації - „проектом” відчуття та сприйняття, які повинні виникнути при вірному виконанні вправ. Така програма відчуттів та сприйняття, , які повинні виникнути (за думкою виконавця) при вірному виконанні вправ – аферентна програм, - відбудеться як частина рухової програми на базі практичного рухового опиту. Від її вдосконалення рішучим образом залежить здібність керувати виконанням відповідної вправи, тобто якості рухової навички. Аферентна програма представляє собою як би послідовний ряд орієнтувань – „шаблонів”, до яких „примірюються” виникаючі у відповідний момент виконання вправ відчуття і сприйняття. Кожна збіжність вірності ходу виконання, кожне розходження – сигнал до цілісообразної корекції намічених рухів, а то і всього плану (рухової програми) . отже, „шаблони” аферентної програми повинні відповідати сприйняттям та відчуттям, які виникають при бажаному (по характеру і якості) виконанні вправи.

У різних людей відповідно однаковому виконанню одної і теж самої вправи можуть відповідати в багатому різноманітні відчуття т сприйняття. Це повинно знайти відображення і в аферентних програмах, теж відповідно різних. Таким чином, аферентна програма виконання конкретної вправи індивідуальна, її неможливо просто запропонувати гімнастці в готовому виді, прописати. Можна лише допомогти її збудувати запропоновуючи деякий план і як би макети окремих „блоків”. Гімнастка повинна сама пропрацювати все це, пристосувати для себе.

Гарна аферентна програма складає дуже невелику кількість орієнтувань – „шаблонів” (за короткий час неможливо ефективно пропрацювати великий об’єм інформації), однак їх повинно бути достатньо для контролю за рухами. Якщо немає сформованої і стабільно відтворюваної аферентної програми, виконання рухових дії у думках неможливе. Отже, неможлива і ідеомоторна підготовка до підходу. Між тим значення ідеомоторної підготовки до підходу - на тренуванні і особливо на змаганнях – дуже велике. Її слід проводити перед кожним відповідним підходом на тренеровці, не кажучи вже о змаганнях, де вона повинна бути особливо ретельною і підібраною. Вона оживлює в пам’яті і уточнює аферентну програму, допомагає зосередитись, служить ефективним доповненням до розминки ( не викликаючи втоми).

Гімнастка повинна дуже ретельно продумувати виконання комбінації, намагаючись точніше відтворити в пам’яті та ярче представити аферентну сторону послідовного виконання всієї вправи або її особо важкої частини, затримуючись по мірі потреби на окремих „ключових” деталях.

Під час ідеомоторної підготовки потрібно бути більш уважною, не допускати хоч скільки не будь помилкових ідеомоторних уявлень. Якщо ж помилка все-таки вкрилась, необхідно тут же, перевавши ідеомоторне виконання і повернувшись до місця, де була допущена помилка, продумати його раз –інший ретельно точно і лише після цього продовжувати ідеомоторну проработку наступних елементів. В противному випадку можливе перекручування аферентної програми, що завжди тягне за собою помилкові рухові корекції зо всіма витікаючими звідси наслідками. Необхідно добиватися повної ясності ідеомоторних уявлень, їх стабільності і, що надзвичайно важливо легкості, невимушеності, безпомилковості їх відтворення. Коли гімнастка повноцінно проводить ідеомоторну підготовку то на змаганнях вона може значно зменшити об’єм опробування приладів, економити силу і енергію для підходів на оцінку, а на тренуваннях – значно підвищити якість, результативність, якість підходів.


Подолання страху


Багато гімнасток надмірно легко піддаються страху, що мішає їх спортивному зростанню взагалі і оволодінню деякими специфічними елементами зокрема. Тому мова повинна йти, по –перше, про подолання боязливості взагалі, а по-друге, про погашення страху перед виконанням конкретних елементів.

Переш потребує виконання рішимості і сили волі, а також фізичної і спеціальної рухової підготовки. Крім того, потрібно вміти керувати своїм настроєм, формувати у себе установку на безкомпромісне виконання вправ, на подолання страху. Гімнастка повинна глибоко вірити у ефективність страховки, якою вона забезпечена на всіх видах багатоборства, не повинна зменшувати свої рухові можливості.

У подоланні страху перед виконанням конкретних елементів є, звичайно, багато подібного, але не мало і відмінного від подолання боязливості взагалі. Поряд перерахованими засобами слід широко використовувати підвідні вправи, поролонові мати та лонже, страхування вдвох або в трьох посилену допомогою підтримку, прості слова „не бійся”, описання техніки страховки даного елементу з обґрунтуванням її надійності. Якщо боязнь пояснюється одержаною раніше при виконанні цього або (подібного) елементу травмою, хай навіть легкою, необхідно прийняти всі засоби для попередження самої можливості її повторення і впевнено пояснити це гімнастці.

Самий вірний спосіб подолання страху при виконанні елементу –побільше виконувати його. В даному випадку часто допомагає нескладний прийом: гімнастка спочатку „набирається рішучості”, потім швидко приймає вихідне положення і не роздумуючи приступає до виконання елементу.

У випадку, коли гімнастка боїться не травми а невиконання елементу і, страхує себе виконує його неповноцінно, потрібно спробувати спростити умови виконання (знизити висоту колоди, зблизити жердини, виконати невелику допомогу, замінити даний елемент менш складним, або його модифікацією і т.п.). Крім того, необхідно пояснити спортсменці її помилку, націлити на вірне виконання у всякому разі, обіцяючи забезпечити (і звичайно забезпечуючи) особливо ретельну страховку.

Зустрічається і „безпричинний” страх (яка не будь причина, звичайно, була, тільки вона залишилась непоміченою, або забута, або просто не впізнана, як причина), звичайно які відносяться до цілого ряду елементів, подібних до цих ознаках, наприклад пов’язаних з перевертанням назад, або швидким переворотом. Тут використовують 3 основних шляхи позбавлення від страху: формування рішучості взагалі, рішучості виконувати даний елемент, навичка у виконанні „страшного” компоненту, наприклад того ж перевертання назад, або швидкого перевороту. Краще всього використовувати всі 3 шляхи одночасно. Зокрема неодмінно корисна свого роду „психотерапія”: потрібно детально пояснити техніку елементу, особливості і нюанси його виконання, спосіб страховки і його переваги, фактори, які забезпечують безпеку виконання, аргументовано доказати, що для боязні немає причин.

Знання техніки страховки допомагає гімнастці боротися із страхом як із тим який уже проявився, так із тим який тільки може виникнути, тому слід рас казати їй як її страхують.

Але навіть зумівши в основному подолати страх, гімнастка не завжди буває в стані позбавитись від викликаної їм скованості, яка понижує враження від виконання, а підчас може опинитися причиною технічної помилки. Один із самих вірних засобів ліквідації скованості – вправи на розслаблення , перед підходом, які чергуються з ідеомоторними вправами.

Однак слід застережи ти від недооцінки дійсної небезпеки, халатного відношення до забезпечення безпеки гімнастки. При цьому потрібно пам’ятати, що безпека виконання дуже багатьох гімнастичних вправ залежить від фізичної, спеціальної рухової, технічної і психологічної підготовленості гімнастки.


Установка на тренуванні і змагання


Гімнастці необхідно виховувати у собі цілком визначені відношення до тренування в залі і до самостійних занять, участі в змаганнях, заняттям іншими видами спорту, спортивними розвагами, зняттями фізичною культурою в гігієнічному плані, обмірковуванню різних питань, пов’язаних із заняттями фізичною культурою і спортом.

Іншими словами, слід визначити місце перехованих занять в ряді справ, занять, які заповнюють життя, розробити для себе відповідний табель про ранги.

Гімнастка повинна взагалі вирішувати для себе, в якому плані настроюватися на різного роду тренування, змагання, заняття фізичною культурою, і кожного разу – настроїтися на конкретні наступні заняття, тренування, змагання.

При доброму самопочутті, коли людина бадьора і весела, в період, коли все лагодиться, легко настроїтися на тренування. Друга справа – змусити себе прийти і активно тренуватися, якщо мішають наслідки травми, коли почуваєш деяку в’ялість, розумову або фізичну втому і т.п. тому дуже важливо у любому випадку не тільки регулярно тренуватися, але і уміти струсити з себе перед тренуванням пригнічений стан, настроїтися на активне енергійне проведення заняття. Насправді, погіршене самопочуття , різного роду неприємності виключити неможливо. І тому ж, що спортивний ріст тимчасово загальмовується, немає нічого незвичайного: любий процес навчання розвивається не плавно, періоди підйоми перемежовуються затримками і спадами.

Вважається, що плато або деякі зниження неминучі, часто характеризуючи скриті процеси кількісного накопичення, необхідного і закономірно ведучого за собою якісний ріст, що це свого роду „латентні періоди” переходу до більш високого рівня навченості. Звичайно, не рідко причина затримки або спаду в яких не будь перешкодах, яких потрібно намагатися уникнути (якщо не можна уникнути, то хоча б послабити їх дію). Необхідна тверда установка на створення у собі не дивлячись не на що робочого настрою. Далеко не завжди вона складається без втручання з боку других гімнасток, а головне – тренера. Звичайно, не малу роль при цьому виграє робоча атмосфера на тренуваннях.

Особливе питання – установка на участь у змаганнях. Слід розрізняти 2 сторони:

1. установку на саму по собі участь у змаганнях і на свої відношення до них (з повною віддачею, або без особливої напруги, з бажанням, інтересом або без таких);
   
2. установка на визначену тактику поведінки на змаганнях (боротися за максимальний результат або в першу чергу забезпечити виступ без серйозних зривів; подолати стартове збудження; з особливою серйозністю віднестися до вправ у „важкому” виді багатоборства або у „своєму” виді, щоб вийти у фінал, і т.п.).
   

Тренеру слід мати на увазі, що гімнастки по–різному відносяться до майбутніх змагань: одні сподіваються на успіх і рвуться у бій, інші скоріше всього ждуть невдач, і для них участь у змаганнях - неприємна обов’язковість. Між тим у більшості випадків виступати слід просто з використанням всіх своїх потенціальних можливостей, але не рідко-вирішуючи визначну командну або особисту тактичну задачу. Ставити цю задачу перед усіма гімнастками і перу кожною окремо – обов’язок тренера завдання повинні бути сформовані чітко, ясно що допомагає гімнастками мобілізуватися і правильно настроїтися на виступ, більш раціонально організувати свою поведінку на змаганнях. Але тренер не завжди може обмежитися постановкою і поясненням тактичного завдання, не рідко приходиться гімнасткам – в крайньому випадку окремим – усвідомити значення їх виступу – його логічну необхідність допомогти настроїтися на участь у даних змаганнях, розробити правильну тактику виступу і взагалі поведінки (включаючи режим), інколи нагадати про обов’язки перед колективом.

Не слід зменшувати значення такого роду роботи тренера для психологічної підготовки гімнасток до змагань.

В закінченні можна сказати як дивитись змагання. Питання не стільки в тому, що бачиш, скільки в тому що побачиш - розглянеш, зрозумієш, запам’ятаєш.

Коли дивишся виступ гімнастки, бажаючи при цьому побільше взяти для себе корисного неодмінно потрібна чітка установка на специфічне сприйняття. Наприклад, спостерігаючи за виступом опорного стрибка намагаєшся у першу чергу розглянути відштовхування руками: амплітуду поштовхового руху, його терміну, положення рук у просторі в різні фази відштовхування. Тоді є основа вважати, що дійсно вдасться добре роздивитися та проаналізувати ці дії навіть в ущерб аналізу дій у другій фазі польоту, в ущерб цілісності загального враження від виконання стрибка і т.п. Чим складніша вправа тим важче роздивитися особливості його виконання. І тим більше оправдано напрямок уваги „вузьким променем” на ті або інші моменти і сторони виконання, які представляють особливий інтерес. Спостерігаючи за виступом потрібно вчитися тому доброму що зумієш роздивитися і зрозуміти у виступах інших гімнасток. Потрібно вчитися і на побачених помилках. Вчитися тільки на своїх помилках-досить дорога наука. Чужі помилки допомагають уникнути своїх і швидше досягнути поставленої мети.