Geum.ru

Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

Висновки


В дисертаційній роботі вирішено науково-прикладне завдання, яке полягає в теоретико-методологічному та методичному обґрунтуванні концепції управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств з метою підвищення сталості їх розвитку та ефективності функціонування. Виконані дослідження дають можливість зробити наступні висновки:
  1. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва є формою суспільного поділу праці, яка відображає його якісний аспект і вказує на види продукції як на переважаючі у виробництві на даній території або в даному господарстві. Необхідно розмежовувати спеціалізацію як процес, який знаходить відображення в поглибленні суспільного поділу праці з плином часу і є проявом економічної динаміки, та спеціалізацію як досягнутий рівень суспільного поділу праці у сільському господарстві та в окремих підприємствах, який характеризується виробничим напрямом і галузевою структурою. Для характеристики галузевої структури сільськогосподарських підприємств використовуються показники структури валової та товарної продукції, доданої вартості, виробничих витрат, витрат праці, структури прибутків, посівних площ. На наш погляд доцільно поділити ці показники на основні, допоміжні та другорядні. До основних слід віднести структуру товарної та валової продукції, ранжируваний ряд галузей підприємства за розмірами сформованого прибутку, до другорядних можна віднести структуру виробничих витрат та структуру витрат праці, до допоміжних – структуру посівних площ та поголів’я тварин. Ураховуючи важливість показників прибутковості виробництва у сучасних умовах, вважаємо за можливе оцінку спеціалізації сільськогосподарських підприємств здійснювати на основі структури ранжованого ряду галузей за розміром сформованих прибутків (збитків).
  2. Удосконалення галузевої структури, спрямоване на поглиблення спеціалізації і диверсифікація сільськогосподарського виробництва є інструментами впливу на рівень ризикованості сільськогосподарського виробництва. Для ефективного використання поглиблення спеціалізації та диверсифікації сільськогосподарського виробництва необхідно враховувати рівень ризикованості окремих галузей: при поглибленні спеціалізації скорочувати найбільш ризиковані галузі, а при здійсненні диверсифікації розширювати виробництво за рахунок найбільш стійких галузей. Аналізуючи зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області й України в цілому в останні роки можна констатувати, що практично повна відмова від виробництва картоплі й істотне скорочення посівних площ цукрових буряків є цілком виправданим з точки зору не тільки покращання фінансових результатів, а й зниження рівня ризикованості сільськогосподарського виробництва.
  3. Дослідженням тенденцій зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області за 1990-2007 рр. установлено збільшення у структурі товарної продукції питомої ваги продукції рослинництва у середньому за рік на 1,8 %. Це обумовлене насамперед збільшенням питомої ваги соняшнику у середньому на 1,4 % та зернових і зернобобових на 0,9 % щорічно, а також зменшенням питомої ваги приросту ВРХ щорічно на 0,8 %, виробництва молока – на 0,9 %.
  4. Установленими тенденціями зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області обумовлене посилення сезонних коливань грошових надходжень, виробничих витрат, витрат праці. Якщо у 1990 р. розмах сезонності у помісячному розподілі виручки від продажу сільськогосподарської продукції складав 3,220, то у 2006 р. цей показник зріс до 6,230. У помісячному розподілі виробничих витрат розмах сезонності за цей же період зріс з 1,540 до 4,481, а у помісячному розподілі витрат праці – з 2,129 до 4,697.

Посилилась асинхронність у грошових надходженнях і грошових витратах, що призвело до істотного підвищення залежності фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств від обсягів банківського кредитування. Якщо у 1990 р. потреба у короткострокових кредитах складала 7,3 % від загальної суми витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, то у 2006 р. – 34,4 %. Додаткові витрати сільськогосподарських підприємств, пов’язані зі сплатою відсотків за користування банківськими кредитами, у 2006 р. склали понад 70 млн. грн, що було однією з головних причин збитковості виробництва у сільськогосподарських підприємствах області.
  1. Стале підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва можливе лише на основі підвищення продуктивності сільської праці. При управлінні галузевою структурою сільськогосподарських підприємств з метою підвищення продуктивності праці в них вимірювання показників виробництва валової продукції доцільно здійснювати у рівновигідних цінах, які забезпечують рівні у середньому по області можливості для досягнення високих показників продуктивності праці. Поряд із рівними для різних галузей сільськогосподарського виробництва стартовими умовами при оптимізації галузевої структури за критерієм «максимум продуктивності праці» це забезпечить урахування у високоспеціалізованих господарствах більш високого рівня продуктивності праці, який сформувався унаслідок поглиблення спеціалізації та посилення концентрації виробництва.
  2. Ураховуючи стрімке підвищення цін на енергоносії в останні роки, а також збільшення їх питомої ваги у структурі виробничих витрат сільськогосподарських підприємств, можна прогнозувати підвищення значення управління формуванням галузевої структури сільськогосподарського виробництва як чинника зниження його енергомісткості. Дослідженням установлено, що найбільших витрат на енергоносії у розрахунку на 1000 грн валової продукції вимагає виробництво молока та приросту ВРХ, а найменших – виробництво зернових, соняшнику, яєць та приросту птиці. Таке співвідношення витрат на енергоносії у розрахунку на 1000 грн валової продукції було одним із головних факторів зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств у 1990-2007 рр.
  3. Мінливість кон’юнктури аграрного ринку й інших факторів, які впливають на формування спеціалізації сільськогосподарських підприємств, незбіг строків початку та завершення виробничих циклів у різних галузях сільського господарства, вплив виробничих факторів, які склалися на попередньому етапі виробництва, - усе це вимагає постійного моніторингу та внесення відповідних змін у склад і співвідношення окремих галузей сільськогосподарських підприємств. Цей процес можна охарактеризувати як управління формуванням їх галузевої структури.
  4. В управлінні формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств невід’ємною складовою АРМ менеджера-економіста має бути економіко-математична модель, яка, на відміну від традиційних моделей оптимізації галузевої структури, як окремі елементи обов’язково має включати економічні параметри, на які можна впливати за допомогою зміни галузевої структури виробництва: продуктивність праці, баланс гумусу, витрат на енергоносії, матеріаломісткість продукції і т. ін. Запропонована модель має передбачати також різні варіанти обмежень окремих економічних показників залежно від моменту пошуку оптимальної галузевої структури сільськогосподарського підприємства (мінімальне та максимальне обмеження площ озимих культур і багаторічних трав при оптимізації галузевої структури до моменту сівби цих культур і жорстке обмеження їх площі при коригуванні галузевої структури після посіву цих культур і т. ін.).
  5. У ринкових умовах головним чинником змін галузевої структури сільськогосподарських товаровиробників є зміна кон’юнктури окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції. Свідома та своєчасна корекція галузевої структури є важливим інструментом підвищення ефективності підприємницької діяльності. У досліджуваному господарстві ТОВ Агрофірмі «Зоря» Чугуївського району Харківської області за рахунок удосконалення галузевої структури з урахуванням змін кон’юнктури ринку у 2005 р. можна було додатково одержати 80,2 тис. грн прибутку і досягти позитивної рентабельності на рівні 0,8 %, у 2006 р. ­– збільшити прибуток на 120,9 тис. грн, а рівень рентабельності на 7,7 %, у 2007 – на 55,0 тис. грн і 16,2 % відповідно. Разом з тим, ефективне управління формуванням галузевої структури не можливе без надійного прогнозування тенденцій розвитку кон’юнктури окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції, що може бути предметом подальшого самостійного наукового дослідження.
  6. Управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств доцільно здійснювати з урахуванням різного рівня інтенсивності виробництва окремих видів продукції при застосуванні різних технологій, прагнучи до досягнення оптимального його рівня, який забезпечує максимальний прибуток за даних економічних умов. Одним із головних чинників формування оптимального рівня інтенсивності виробництва є паритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Погіршення паритету цін призводить до зниження оптимального рівня інтенсивності виробництва. Саме дією цього чинника насамперед пояснюються зниження рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва та його деіндустріалізація після 1990 р. Незадовільний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств не дозволяє їм здійснювати виробництво сільськогосподарської продукції з використанням технологій, які забезпечують максимальне наближення до оптимального рівня інтенсивності виробництва.
  7. Сталий розвиток сільського господарства нерозривно пов’язаний із забезпеченням екологічної рівноваги, зокрема з відтворенням родючості використовуваних ґрунтів. У сільськогосподарських підприємствах Харківської області в останні роки дефіцит балансу гумусу складає понад 500 кг на кожному гектарі використовуваних орних земель. За рахунок удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств можна досягти бездефіцитного баланс гумусу, але за сучасних економічних умов це може супроводжуватися підвищенням рівня збитковості сільськогосподарського виробництва унаслідок збільшення непродуктивних витрат, пов’язаних з відтворенням гумусу (збільшенням витрат на вирощування багаторічних трав у обсягах, які значно перевищують потреби тваринництва). Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з підвищенням ефективності виробництва молока та приросту ВРХ, що, з одного боку, сприятиме збільшенню обсягів надходження органічних добрив, з іншого, збільшуватиме потребу у кормах, які одержують, зокрема, від багаторічних трав; урешті-решт це забезпечить збільшення питомої ваги багаторічних трав у структурі посівних площ.

Реалізація запропонованих заходів сприятиме підвищенню ефективності та сталості розвитку виробництва у сільськогосподарських підприємствах України.

12. Рекомендації щодо управління формуванням галузевої структури доцільно направити сільськогосподарським підприємствам для подальшого впровадження в їх діяльності, а також районним та обласним управлінням агропромислового розвитку для обґрунтування галузевої структури сільськогосподарських товаровиробників і районів області на найближчу перспективу.