Geum.ru

Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису

Вид материалаДокументы

Содержание


2.4. Галузева структура сільськогосподарських підприємств як фактор зменшення їх витрат на енергоносії
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

2.4. Галузева структура сільськогосподарських підприємств як фактор зменшення їх витрат на енергоносії

Потреба в енергозбереженні та зниженні енергомісткості сільськогосподарської продукції обумовлюється світовими обсягами споживання, цінами та планетарними запасами невідтворюваних носіїв енергії. Тому є на сьогодні об’єктивною необхідністю перехід на енергозберігаючий тип розвитку (застосування альтернативних енергозберігаючих технологій для вирощування рослинницької та тваринницької продукції) .

Питання енергозбереження та зниження енергомісткості сільськогосподарської продукції вивчали В. Банькін [64], І.Г. Кириленко [65], В.В. Кузьменко [66], М. Латинін [67], В. Лазаренко, В. Іванов [68], А. Огінський [69], С.І. Сизонова [70], В.П. Славов [71], О. Суходоля [72], Б.Б. Шестопалов [73] та інші дослідники. У Законі України «Про енергозбереження», введеному в дію з 1 липня 1994 р. [74], обґрунтовано принципи державної політики у сфері енергозбереження та заходи з його забезпечення.

Незважаючи на досить пильну увагу до проблем енергозбереження та зниження енергомісткості сільськогосподарської продукції, недостатньо вивченим залишається питання впливу галузевої структури на удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва й енергомісткість продукції.

Енергомісткість валової сільськогосподарської продукції визначається комплексними факторами, основними з яких є досягнуті рівні урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, тип використовуваних технологій виробництва, технологічні особливості виробництва окремих видів продукції. Використовувані технології виробництва можуть істотно відрізнятися за рівнем інтенсивності виробництва, а також за показниками витрат на енергоносії у розрахунку на одиницю продукції або на одиницю посівної площі (голову тварин). У сучасних умовах основним елементом витрат, пов’язаних із використанням енергоносіїв у сільськогосподарському виробництві, є витрати на паливно-мастильні матеріали (ПММ).

Для дослідження впливу різних технологій виробництва основних сільськогосподарських культур на цей показник звернемося до даних табл. 2.17.

Використання ресурсозберігаючих технологій по всіх без винятку наведених культурах супроводжувалося зниженням, у порівнянні з інтенсивними технологіями, витрат на ПММ в розрахунку на 1 га посівної площі . Діаметрально протилежним було співвідношення у розмірах витрат ПММ у натуральному та грошовому виразі у розрахунку на одиницю виробленої продукції. Так, при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією (для прикладу було обрано технологію з попередником «кукурудза на силос») витрати на ПММ у розрахунку на 1 га посівної площі мають складати 388,8 грн, а при вирощуванні цієї ж культури за ресурсозберігаючою технологією – 329,1 грн. Витрати ж ПММ на 1 ц зерна при використанні цих технологій складуть відповідно 1,5 та 1,6 кг. Виникає запитання стосовно самої сутності ресурсозберігаючої технології, яка призводить до більш високих витрат, зокрема ПММ, в розрахунку на одиницю готової продукції.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта

Балансові моделі будуються у вигляді системи шагових таблиць, до яких належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, витрат праці і природних ресурсів [75, с. 12]. За рівнем організації та планування вони не перевершують шаховий баланс виробничих витрат і виробленої продукції, який було розроблено ще на початку 20-х років ХІХ ст. [Error: Reference source not found, с.7.]. Якщо при цьому ще й не використовувати сучасні технічні засоби обробки інформації (ЕОМ), то для правильного складання повного та всебічного бізнес-плану необхідно буде витратити досить багато часу, тому починати розробку бізнес-плану слід як мінімум за п’ять-шість місяців до початку планового року [76, с.6], що знов-таки суперечить ідеї оперативного коригування галузевої структури з урахуванням певних змін зовнішнього та внутрішнього економічного середовища в аграрному бізнесі.

Велике значення для розробки теорії та практики економіко-математичного моделювання галузевої структури і міжгалузевих зв’язків мали фундаментальні наукові праці А.И. Берга, В.М. Глушкова, В.С. Немчинова [77], В.В. Новожилова [78], М.П. Федоренка [79] та ін. Такі вчені, як В.Г. Андрійчук , С.І. Наконечний [Error: Reference source not found], Л.М. Анічин [Error: Reference source not found], Т.В. Бєлова [80], А.М. Гатаулін, Р.Г. Кравченко, І.Г. Попов, С.З. Толпекін  [81], В.П. Можин, С.В. Цюпко [82], Ульянченко О.В. [83, 84] та ін., обґрунтували теоретичні та методичні підходи до економіко-математичного моделювання галузевої структури у сільськогосподарському виробництві.

Під економіко-математичною моделлю слід розуміти концентрований вираз найбільш суттєвих економічних взаємозв’язків досліджуваних процесів у вигляді системи математичних рівнянь і нерівностей [85, с.5]. Конкретні ж методи моделювання спираються на математичний апарат похідних функцій, програмування та широкий спектр методів математичної імітації закономірностей поведінки систем, над якими здійснюється управління.

За допомогою методів лінійного програмування можна визначати оптимальне співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах, оптимальну структуру посівів сільськогосподарських культур, оптимальну структуру стада, оптимальні варіанти використання добрив та інших ресурсів.

Економіко-математична модель оптимізації галузевої структури дає можливість визначити основні параметри розвитку господарства, може використовуватися для аналізу існуючої структури виробництва, для визначення більш ефективних шляхів використання ресурсів, збільшення обсягів виробництва продукції, для покращання результативних показників, які будуть розглядатись як цільова функції або фіксуватися на певному (мінімальному або максимальному) рівні.

Найбільш важливим і відповідальним етапом побудови економіко-математичної моделі є постановка задачі. Вона передбачає чітке економічне формулювання задачі з визначенням мети розв’язання, встановленням планового періоду, з’ясуванням відповідних параметрів, їх виробничо-економічних зв’язків та інших факторів і умов, які відображають модельований процес. Мета розв’язання оптимізаційної економіко-математичної задачі виражається кількісно визначеним критерієм оптимальності, який має відповідати суті задачі. У ринкових умовах господарювання основним критерієм оптимізації галузевої структури, а разом з цим і основним критерієм управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств є максимум прибутку.

Користуючись умовними позначеннями та символами, базову задачу економіко-математичної моделі оптимізації галузевої структури сільськогосподарських підприємств можна записати так:

(3.1)

де j – порядковий номер змінної: j = 1,2…n; cj - оцінки прибутку в цільовій функції за j-м фактором.

При побудові економіко-математичної моделі за критерієм оптимальності «максимальний прибуток» рівняння цільової функції можна записуватись так:

у = ах1 + bх2 + … + nхn → max (3.2)

де у – цільова функції (максимум прибутку); a,  b,…n – розмір прибутку (збитку) з кожного виду продукції у розрахунку на одиницю площі або на голову худоби; х1, х2, …хn – посівна площа або чисельність поголів’я худоби.

Традиційно рівняння цільової функції на «максимум прибутку» записується так:

хi-хj → max (3.3)

де хi- виручка від реалізації товарної продукції; хj – повна собівартість реалізованої продукції.

Виручка від реалізації товарної продукції та її повна собівартість визначається аналогічно рівнянню 3.1, тільки a, b,…n у даному випадку це не прибуток, а виручка або повна собівартість по кожному з видів продукції у розрахунку на одиницю посівної площі відповідної культури або одну голову тварин. Такий варіант є дещо складнішим технічно, але він дозволяє спростити аналіз результатів, оскільки при розв’язанні задачі ми одержуємо не лише шукане значення прибутку, а й розмір виручки від реалізації товарної продукції та повної її собівартості.

Оскільки зі змінами у галузевій структурі сільськогосподарських підприємств пов’язано чимало економічних параметрів: продуктивність сільської праці, рівень інтенсивності виробництва, його ресурсо- і матеріаломісткість, дотримання вимог екологічної рівноваги і т.ін., управління формуванням галузевої структури може розглядатися як спосіб впливу на зазначені параметри шляхом досягнення певної їх величини. У зв’язку з цим як критерій оптимальності можуть використовуватися, поряд з «максимумом прибутку», показники «максимум продуктивності праці», «мінімум матеріальних витрат на одиницю валової продукції», «бездефіцитність балансу гумусу у використовуваних ґрунтах» і т. ін. Оптимізаційній моделі необхідно також додатково передбачити відповідні групи змінних та обмежень. Ідеальний варіант полягає у тому, щоб прагнення до найвищої прибутковості виробництва збігалося з досягненням оптимальних значень інших критеріїв. На практиці досить часто буває, що максимізація одного критерію супроводжується погіршенням інших економічних параметрів. Так, досягнення максимуму прибутку досить часто пов’язане зі збільшенням посівних площ соняшнику, а збільшення площ просапних культур, до яких належить і соняшник, призводить до погіршення балансу гумусу у використовуваних ґрунтах. У зв’язку з цим і виникає потреба в оптимізаційній моделі з використанням інших критеріїв оптимальності для визначення можливих втрат прибутку при досягненні необхідних параметрів зазначених вище економічних показників. Наприклад, при розв’язанні оптимізаційної моделі за критерієм «бездефіцитність балансу гумусу», можна визначити наскільки фінансовий результат діяльності підприємства буде відрізнятися від рішення з використанням критерію «максимум прибутку».

У моделі управління формуванням галузевої структури як критерій оптимальності можуть використовуватися й інші показники:

1. Бездефіцитний баланс гумусу:

хu-хv → max (3.4)

де хu    утворення гумусу в результаті гуміфікації внесених органічних добрив та органічних решток; хv – мінералізація гумусу при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Даний критерій оптимальності діє при інтенсивному відновленні родючості ґрунтів, коли простого відтворення (утворення гумусу за рахунок гуміфікації органічних добрив і рослинних решток дорівнює його мінералізації) вже недостатньо. За даними члена-кореспондента УААН М.Г.Лобаса, щорічні втрати гумусу складають 600-700 кг/га; на початку 80-х років за рахунок внесення 6 т/га органічних добрив ці втрати компенсувалися на 50-60 %, на початку 90-х за рахунок внесення 8,6 т/га – на 90 %. У 1991-1995 рр. дефіцит гумусу збільшився у 2,5 раза, а станом на 2001 р. – майже у п’ять разів [86, с. 326]. Такої ж точки зору дотримуються О. Шевченко [87], В.М. Ганганов [88] та інші дослідники. Отже, при управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств використання такого критерію оптимальності, як «бездефіцитний балансу гумусу», є дуже актуальним.

При оптимізації галузевої структури за даним критерієм оптимальності необхідно враховувати через додаткові обмеження необхідний рівень прибутковості, виробництва валової та товарної продукції та ін. Це пояснюється тим, що баланс гумусу у ґрунтах, які використовуються для вирощування різних сільськогосподарських культур, залежить, з одного боку, від специфіки культури (просапна або непросапна, багаторічна або однорічна і т. ін.), з іншого – від досягнутого рівня інтенсивності виробництва даної культури (з підвищенням урожайності будь-якої культури у ґрунті залишається все більше кореневих і рослинних решток, що підвищує утворення гумусу за інших рівних умов) [89].

Намагання вирішити проблему балансу гумусу лише за рахунок оптимізації галузевої структури може призвести до того, що у структурі посівних площ домінуватимуть багаторічні й однорічні трави, які у переважній більшості сільськогосподарських підприємств не мають самостійного товарного значення та використовуються як кормові культури. За умови відсутності або недостатнього розвитку галузей тваринництва, які є споживачами цих кормових культур, досягнення бездефіцитності балансу гумусу, а тим більше його накопичення (максимізація) можуть супроводжуватися значним погіршенням економічних показників (зменшенням прибутків і збільшенням збитків), що не відповідає вимогам ринкової економіки.

2. Максимум продуктивності праці:

хvpr : хzp → max (3.5)

де хvpr - виробництво валової продукції усього по підприємству у рівновигідних цінах відповідного року, тис. грн; хzp   витрати праці у цілому по підприємству, тис. люд.-год.

Важливість такого показника, як продуктивність праці, та можливість її зміни зі зміною галузевої структури розглядалась у розділі 2.2, де було детально проаналізовано вплив структурних змін у виробництві валової продукції по Харківській області на продуктивність сільськогосподарської праці та розраховано рівновигідні порівнянні ціни у цілому по області.

3. Мінімальні витрати на енергоносії при виробництві фіксованого обсягу валової продукції:

хve : хvp → min (3.6)

де хve   витрати на енергоресурси, необхідні для виробництва усієї валової продукції, тис. грн; хvp - виробництво валової продукції всього по підприємству у порівнянних цінах, тис. грн.

Залежно від спеціалізації сільськогосподарського виробництва, енергомісткість виробництва валової продукції може змінюватись (див. розділ 2.4.). Вирішуючи економіко-математичну модель за даним критерієм оптимальності, можна не лише зменшити енерговитрати у цілому по господарству, а й підвищити ефективність їх використання.

Як особливість рівнянь 3.5 і 3.6 з наведених альтернативних критеріїв оптимальності слід зазначити нелінійний характер залежності результативної ознаки від факторної. Для розв’язання таких задач (лінійних з елементами нелінійного моделювання) дуже зручно використовувати стандартне програмне забезпечення – електронні таблиці Microsoft Excel з пакету прикладного програмного забезпечення Microsoft Office.

При пошуку оптимального сполучення галузей з метою досягнення оптимального рівня інтенсивності виробництва як критерій оптимальності найчастіше використовується максимум прибутку. Кожна культура та кожна група тварин можуть відображатися у моделі кількома змінними, залежно від можливої технології виробництва з різним рівнем інтенсивності.

Система змінних моделі визначається відповідно до постановки завдання та включає в себе такі групи й окремі змінні:

хij – посівна площа i-ої сільськогосподарської культури, вирощуваної на товарні та кормові цілі за j-ою технологією з різною інтенсивністю виробництва, а також площа сіножатей і пасовищ. При побудові економіко-математичних моделей для запису однієї культури традиційно використовується лише одна змінна, але оптимізація галузевої структури може проводитися з урахуванням різної інтенсивності виробництва. Виникає потреба розписувати кожну сільськогосподарську культуру на декілька змінних, кожна з яких характеризує не лише площу даної культури, а й інтенсивність її виробництва. Така ситуація у даному випадку обумовлена лінійністю економіко-математичного моделювання, оскільки рівняння оптимальної інтенсивності виробництва має нелінійний вигляд. Тому подібний запис змінних моделі при формуванні оптимальної галузевої структури й управлінні нею є єдиним способом урахування інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Ця група змінних у моделі має найбільшу питому вагу, оскільки існує велика кількість культур і технологій їх вирощування (сполучень i та j);

хv – поголів’я великої рогатої худоби у господарстві;

xs – поголів’я свиней;

xp – поголів’я птиці;

хtr – витрати праці у цілому по господарству;

хvp – виробництво валової продукції;

xсv – повна собівартість реалізованої продукції;

xvv – виручка від реалізації товарної продукції;

xrg – сукупність змінних, пов’язаних з відновленням родючості ґрунтів (мінералізація гумусу, утворення гумусу за рахунок органічних решток і внесення органічних добрив).

На відміну від більшості існуючих моделей оптимізації галузевої структури, розроблена нами модель дозволяє паралельно з визначенням цільової функції визначати стан відтворення родючості ґрунтів за рахунок зміни галузевої структури. Оскільки однією з основних складових сталого розвитку сільського господарства є дотримання екологічної рівноваги, а екологічна рівновага передбачає хоча б просте відтворення родючості ґрунтів, питання відновлення родючості ґрунтів є дуже актуальним, а включення у модель даної групи змінних є вкрай необхідним.

Перелік обмежень економіко-математичної моделі логічно випливає з постановки завдання та з конкретної інформації про специфіку господарства і перспективи його розвитку.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта

Структура валової продукції у ТОВ Агрофірмі «Зоря» Чугуївського району Харківської області, %


Види продукції
2005 р.
2006 р.
2007 р.

Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±
Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±
Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±

Озима пшениця
35,6
41,3
5,7
5,6
23,1
17,5
21,2
23,9
2,6

Озиме жито
1,1
3,2
2,1
2,1
2,3
0,2
0,0
0,0
0,0

Ячмінь
9,7
18,3
8,6
17,2
17,8
0,6
4,7
17,4
12,8

Овес
0,9
0,3
-0,6
0,5
0,4
-0,1
0,0
0,4
0,4

Просо
0,9
0,0
-0,9
0,7
0,0
-0,7
0,5
0,0
-0,5

Гречка
0,9
0,4
-0,5
0,8
3,0
2,2
0,7
2,8
2,1

Зернобобові
1,4
0,3
-1,1
2,1
0,2
-1,9
0,0
2,3
2,3

Кукурудза на зерно
1,5
1,2
-0,3
0,9
0,0
-0,9
7,6
9,7
2,1

Соняшник
7,4
3,7
-3,7
9,5
9,0
-0,5
18,0
18,0
0,0

Соя
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0

Інша продукція рослинництва
1,5
4,4
2,9
1,6
6,2
4,6
1,1
2,7
1,6

Приріст ВРХ
19,7
8,8
-10,9
15,6
22,7
7,1
9,4
5,6
-3,8

Приріст свиней
6,1
2,2
-3,9
33,4
4,9
-28,5
36,7
5,7
-31,1

Приріст птиці
0,2
0,0
-0,2
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0

Молоко
13,1
15,6
2,5
10,0
10,4
0,4
0,0
11,6
11,6

Яйця
0,0
0,3
0,3
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0

Усього
100,0
100,0
0,0
100,0
100,0
0,0
100,0
100,0
0,0


Логічним з урахуванням змін кон’юнктури ринку тваринницької продукції в останні роки виглядає зменшення в структурі валової продукції питомої ваги приросту ВРХ, приросту птиці, виробництва молока. Разом з тим оптимізація галузевої структури досліджуваного підприємства з використанням запропонованої економіко-математичної моделі для управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств (див. розділ 3.1) дозволила з’ясувати її можливі зміни, які б сприяли підвищенню прибутковості виробництва у господарстві. Так, у 2005 р. у ТОВ Агрофірмі «Зоря» доцільно було розширити обсяги виробництва і як наслідок – збільшити у структурі валової продукції питому вагу озимої пшениці на 5,7 %, ячменю – на 8,6 % і зменшити питому вагу соняшнику – на 3,7 %, приросту ВРХ – на 10,9 %, приросту свиней – на 3,9 %. У 2006 р. згідно з оптимальним рішенням щодо удосконалення галузевої структури доцільно було б істотно збільшити питому вагу озимої пшениці у структурі валової продукції (на 17,7 %), гречки (на 2,2 %), приросту ВРХ (на 7,1 %), зменшивши при цьому питому вагу приросту свиней (на 28,5 %). У 2007 р. доцільно було збільшити виробництво ячменю на 12,8 %, відновити виробництво молока (до рівня 11,6 %) та скоротити виробництво приросту ВРХ і приросту свиней (відповідно на 3,8 та 31,1 %).

Оцінюючи тенденції до скорочення обсягів виробництва тваринницької продукції, які простежуються фактично в останні роки і підтверджуються результатами економіко-математичного моделювання галузевої структури, не можна бути задоволеним таким розвитком подій, оскільки у наслідок цього знижується продовольча безпека держави, стрімко скорочується кількість робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, зростає рівень безробіття на селі, а разом з ним і рівень соціальної напруги, посилюються проблеми з відтворенням родючості використовуваних ґрунтів внаслідок зменшення обсягів внесення органічних добрив. Виходячи з цього, виникає цілком закономірне питання: які зміни необхідно провести в економічній системі для того, щоб припинити розвиток цього негативного явища і перейти до розширеного відтворення в галузі тваринництва.

В ринкових умовах головним фактором, який визначає розвиток тих чи інших видів економічної діяльності є наявність платоспроможного попиту на продукцію, яка виробляється. Чим вищий цей попит, тим вище ціни на продукцію, тим більше доходи виробників, тим більше у них стимулів до розширення виробництва продукції, яка користується високим попитом. У зв’язку з цим, нами було поставлено завдання визначити за якого рівня цін на продукцію молочно-м’ясного скотарства та свинарства розвиток цих галузей буде сприятливим для досліджуваного підприємства.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що в 2007 р. ТОВ Агрофірма «Зоря» повністю відмовилася від виробництва і продажу молока. В середньому по Харківські області ціна реалізації 1 ц молока складала 153,76 грн., рівень рентабельності дорівнював 15,6 %, що значно поступається рівню рентабельності зернового виробництва та виробництву соняшника (відповідно (76,8 та 196,2 %). Якби ціна продажу молока була вищою на 20 % і склала 184,51 грн/ц, рентабельність продажу молока зросла до 42,4 %.

В результаті рішення оптимізаційної моделі з урахуванням зазначеного підвищення цін на молоко, господарству було б вигідно утримувати 120 голів корів з відповідним шлейфом великої рогатої худоби на вирощуванні та відгодівлі. При чому слід зазначити, що дане поголів’я обмежене перш за все місткістю корівника в господарстві.

Для відновлення економічного інтересу господарства стосовно виробництва продукції свинарства зростання доходів від цієї галузі, а відповідно і цін реалізації продукції свинарства повинно бути ще більш істотним, ніж у молочному скотарстві. Так, якщо в 2007 р. ТОВ Агрофірма «Зоря» реалізовувало свиней за ціною 636,50 грн/ц живої ваги і мала рентабельність цієї галузі 2,8 %, то і фактично, і за оптимальним рішенням відбувалося скорочення поголів’я свиней і обсягів виробництва продукції свинарства. Лише за умови зростання цін продажу свиней на м’ясо на 60 %, що забезпечило б підвищення середньої ціни продажу до 1018,40 грн/ц, а рівня рентабельності до 64,8 % в господарстві доцільно було б збільшити поголів’я основних свиноматок зі 108 до 216 голів. Разом зі збільшенням поголів’я основних свиноматок зросло б і поголів’я свиней, яке знаходиться на вирощуванні та відгодівлі. Тобто мало місце розширене відтворення у галузі свинарства.

Отже, вирішити проблему зі звуженим відтворенням виробництва в галузях тваринництва можна лише шляхом відновлення економічних інтересів виробників у розвитку цих галузей. Досягнення цієї мети можливе не тільки шляхом збільшення цін закупівлі виробленої продукції, а й шляхом введення фіксованих дотацій за рахунок коштів державного бюджету в розрахунку на 1 голову тварин або на одиницю реалізованої продукції; шляхом надання виробникам тваринницької продукції податкових пільг, або комплексним застосуванням усіх зазначених вище методів.

Розрахунок показників економічної ефективності управління формуванням галузевої структури на прикладі ТОВ Агрофірми «Зоря» при фактичних економічних умовах наведено у табл. 3.8. Коригування галузевої структури ТОВ Агрофірми «Зоря» з урахуванням змін кон’юнктури окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції дозволило б підприємству щороку додатково одержувати значні суми прибутку та підвищити рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва. Так, у 2005 р. оптимальне формування галузевої структури могло забезпечити підприємству беззбиткове ведення виробництва з рівнем рентабельності 0,8 %, фактичний же рівень збитковості склав 4,4 %. У 2006 р. за рахунок оптимізації галузевої структури підприємство могло збільшити прибуток на 120,9 тис. грн, а рівень рентабельності виробництва – на 7,7 %. У 2007 р. ці показники зросли б на 55,0 тис. грн та 16,2 % відповідно.


Таблиця 3.8

Ефективність управління формуванням галузевої структури у ТОВ Агрофірмі «Зоря» Чугуївського району Харківської області

Показники
2005 р.
2006 р.
2007 р.

Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±
Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±
Фактично
За оптимальним рішенням
Відхилення оптимального рішення від фактичного, ±

Виробництво валової продукції у порівнянних цінах 2005 р., тис. грн
2189,6
2204
14,4
2683
2593
-89,8
2904,1
2325,1
-579,1

Реалізація товарної продукції, тис. грн
1433
1731,4
298,4
1938,3
1960
21,7
3667,2
3308,1
-359,1

Одержано прибутку (+), збитку (-), тис. грн
-66,2
14
80,2
157,9
278,8
120,9
1377,0
1432,0
55,0

Рівень рентабельнос-ті, %
-4,4
0,8
5,2
8,9
16,6
7,7
60,1
76,3
16,2


Отже, управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств з урахуванням змін кон’юнктури окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції може розглядатися як важливий інструмент підвищення ефективності підприємницької діяльності у цілому по сільському господарству. Разом із тим варто зазначити, що ефективне управління формуванням галузевої структури не можливе без надійного прогнозування тенденцій розвитку кон’юнктури на окремих сегментах ринку сільськогосподарської продукції, що може бути предметом самостійного наукового дослідження.


Copyright © 2023. All rights Reserved.