Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису
| Вид материала | Документы |
- Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна На правах рукопису сальтевська, 827.79kb.
- Національний аграрний університет на правах рукопису Лабенко Олександр Миколайович, 835.79kb.
- Національний аграрний університет україни на правах рукопису Єрмоленко Володимир Михайлович, 2175.32kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
- Харківський національний економічний університет на правах рукопису степаненко вікторія, 839.83kb.
- Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна на правах рукопису задоренко, 683.81kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківський національний економічний університет, 975.59kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Тернопільський національний економічний університет на правах рукопису бойко зоряна, 794.17kb.
1.3. Методичні основи визначення виробничого напряму і галузевої структури сільськогосподарських підприємствСпецифічні особливості сільського господарства обумовлюють виробництво у підприємствах не одного виду продукції, а формування галузей, у кожній з яких одержують один або кілька товарних продуктів [Error: Reference source not found, с. 255]. Поряд із розвитком виробництва товарних продуктів, у сільському господарстві виробляється значна частина нетоварної продукції, яка використовується у натуральній формі у процесі виробництва. У рослинництві це насіння та корми, у тваринництві – молоко для випоювання телят, яйця для інкубації, молодняк худоби та птиці для відтворення основного стада [Error: Reference source not found, с. 189-190]. Як зазначав академік І.І. Лукінов, посилення внутрішньогосподарської спеціалізації вкрай необхідне, але через специфіки землеробського виробництва має певні межі. Наявність в одному господарстві множини галузей не дозволяє довести розміри кожної з них до оптимальних, відповідно сучасному рівню науково-технічного прогресу. Монопродуктова модель сільськогосподарського підприємства також неможлива через необхідність органічного поєднання землеробства і тваринництва. Йдеться про формування господарських комплексів з оптимальною структурою виробництва [56, с.534]. Ефективне управління формуванням спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств які обов’язкову передумову передбачає кількісне визначення цих категорій. У сучасній економічній практиці, а також у навчальних і наукових виданнях спеціалізація аграрних підприємств, або їх виробничий напрям, найчастіше визначається на основі структури товарної продукції [Error: Reference source not found, с.172; Error: Reference source not found, с. 193; Error: Reference source not found, с. 47; Error: Reference source not found, с. 541; Error: Reference source not found, с. 231; 57, с.139; Error: Reference source not found, с. 304]. Структура товарної продукції відображає економічне значення окремих сільськогосподарських галузей у господарстві. За економічним значенням галузі поділяються на головні, додаткові та підсобні. Частка головної галузі у структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції має перевищувати 20 %. Головні галузі характеризують виробничий напрям господарства та визначають його спеціалізацію. Додаткові галузі забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей та більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва, трудових ресурсів. Підсобними є галузі несільськогосподарського виробництва [Error: Reference source not found, с. 255]. Для прикладу розглянемо структуру товарної продукції у сільськогосподарських підприємствах окремих районів Харківської області (див. табл. 1.6, розділ 1.2). У цілому по Харківському району найбільша частка товарної продукції припадала на виробництво яєць птиці - 60,9 %, а в Чугуївському районі головною галуззю за структурою товарної продукції було свинарство. У 2007 р. продаж свиней на м’ясо забезпечував 27,8 % виручки. У Зачепилівському та Сахновщинському районах головними галузями у 2007 р. були виробництво зернових і зернобобових та виробництво соняшнику (у структурі товарної продукції це відповідно від 30,8 до 44,2 %). Аналізуючи методичний підхід до визначення спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств на основі структури товарної продукції, слід указати на його недоліки. По-перше, структура товарної продукції, а відповідно і визначення головних галузей підприємства, істотно залежить від зміни цін реалізації сільськогосподарської продукції. Різке підвищення цін продажу зерна та соняшнику у 2007-2008 маркетинговому році неминуче призведе до збільшення їх питомої ваги у структурі товарної продукції. По-друге, структура товарної продукції інколи відображає «псевдозміни» виробничого напряму. Наприклад, у тваринництві інтенсивне скорочення галузі у певному році супроводжується підвищенням питомої ваги тваринницької продукції в загальній структурі товарної продукції. З цього можна зробити хибний висновок, що на підприємстві поглиблюється спеціалізація виробництва даної продукції. Так, сільськогосподарські підприємства Сахновщинського району у 2007 р. одержали 3734 ц приросту ВРХ з урахуванням ваги приплоду, а вага проданих на м’ясо тварин склала лише 3333 ц. Може виникати і протилежна ситуація, коли підприємство скорочує виробництво певного виду тваринницької продукції, зменшує чисельність основного стада, внаслідок чого дещо збільшуються обсяги виробництва товарної продукції та відповідно збільшується питома вага галузі у загальній структурі товарної продукції. По-третє, реальну галузеву структуру може викривляти і реалізація перехідних залишків рослинницької продукції, перш за все зерна та соняшнику. Наприклад, сільськогосподарські підприємства Зачепилівського району у 2007 р. зібрали 85,9 тис. ц. насіння соняшнику, а реалізували за той же рік лише 73,4 тис. ц. По сільськогосподарських підприємствах Чугуївського району ці показники склали відповідно 163,4 і 150,1 тис. ц. По-четверте, при заготівлі певної частини продукції у населення та наступному її продажі сільськогосподарським підприємством також буде викривлятися характеристика виробничої структури підприємства за структурою товарної продукції. Ураховуючи зазначені недоліки, а також те, що не вся вироблена сільськогосподарська продукція набуває товарної форми, для характеристики галузевої структури можна використовувати структуру валової продукції у порівняних цінах. Розглянемо структуру валової продукції сільськогосподарських підприємств окремих районів Харківської області (табл. 1.7). Порівнюючи дані табл. 1.7 і 1.6, бачимо певні зміни в оцінці головних галузей сільськогосподарських підприємств Чугуївського та Сахновщинського районів. У структурі валової продукції Чугуївського району частина соняшнику складає 24,8 %, що дає підстави оцінювати цю галузь як головну; в Сахновщинському районі, навпаки, питома вага соняшнику у структурі валової продукції становить лише 17,2 % у порівнянні з 30,8 % в структурі товарної продукції. У цілому розбіжності у структурі валової та товарної продукції сільськогосподарських підприємств обумовлені двома чинниками: різним рівнем товарності окремих видів продукції та різним співвідношенням цін реалізації і порівняних цін на окремі види продукції. До позитивних моментів визначення галузевої структури сільськогосподарських підприємств на основі структури валової продукції слід віднести більш високий рівень порівнюваності завдяки використанню порівнянних цін. Разом з тим, цей методичний підхід має певні недоліки. По-перше, порівнянні ціни дуже істотно відстають від ринкових (порівнянні ціни 2005 р. було введено в економічну практику лише у 2007 р., коли по деяких видах продукції вони дуже істотно відрізнялися від ринкових цін). По-друге, недоліки структури валової продукції пов’язані з недоліками самого показника «валова продукція», який містить повторний рахунок предметів праці. Таблиця 1.7 Валова продукція в сільськогосподарських підприємствах окремих районів Харківської області у 2007 р.
Вырезано. Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта Як відомо, одним з основних показників рівня ризику є коефіцієнт варіації результативного показника. Чим вище варіація, тим вище рівень ризику та нижче стійкість виробництва. Найменшу варіацію урожайності у досліджуваному періоді мали цукрові буряки та зернові та зернобобові (6,7 та 6,8 %), дещо вищу – соняшник та картопля (9,3 та 10,6 %). Найменш стійким за рівнем прибутковості та найбільш ризиковим є виробництво картоплі (коефіцієнт варіації прибутків склав -5551,5 %). Найбільш стійким, а відповідно і найменш ризиковим з точки зору формування прибутків є виробництво зернових (коефіцієнт варіації прибутків склав 25,9 %). Варіація прибутковості соняшнику і цукрових буряків склала відповідно 33,7 % та 643,8 %. Слід звернути увагу на те, що варіація прибутковості по всіх досліджуваних культурах значно вища за варіацію урожайності по цим культурам. Це пояснюється тим, що на коливання прибутків впливають не тільки фактори, які визначають урожайність, а й такий ринковий фактор як коливання цін на сировину, на готову продукцію тощо. Для визначення впливу диверсифікації сільськогосподарського виробництва на рівень його ризикованості, з урахуванням коефіцієнтів варіації прибутковості основних культур по Харківській області, було здійснено аналіз чотирьох умовних варіантів сполучення розглянутих галузей: моноспеціалізація, виробництва двох, трьох та чотирьох видів продукції (табл. 1.12). Якби вся відведена посівна площа (1000 га) постійно засівалася лише зерновими, то коефіцієнт варіації прибутків склав би 25,9 %. Якщо для забезпечення диверсифікації виробництва зазначену площу порівну поділити між зерновими і соняшником, то коефіцієнт варіації загальної суми прибутку збільшиться до 30,3 %, тобто збільшиться коефіцієнт варіації результативного показника, а разом з ним підвищиться і рівень ризикованості виробництва. Якщо до виробничої структури умовного підприємства включити третю культуру (цукрові буряки), то варіація загальної суми прибутків підвищиться до 33,5 %, що свідчить про ще більш істотне підвищення рівня ризиків. Найбільш ризикованим варіантом спеціалізації є вирощування чотирьох культур: коефіцієнт варіації загальної суми прибутку збільшується до 93,0 %. Надзвичайно високе його значення можна пояснити тим, що фінансовий результат коливався від 481,2 тис. грн збитку до 1473,6 тис. грн прибутку. Таблиця 1.12 Вплив спеціалізації та диверсифікації сільськогосподарського виробництва на рівень ризику формування прибутків (тис. грн на 1000 га)
Порівнюючи можливий загальний фінансовий результат при моноспеціалізації та при виробництві чотирьох культур, бачимо, що більші прибутки можна було б одержати при моноспеціалізації у 2001, 2003-2005 рр., а при спеціалізації на виробництві чотирьох культур у 2004 і 2005 рр. – збитки. Отже, здійснення диверсифікації виробництва може супроводжуватися підвищенням рівня його ризикованості. Аналіз табл. 1.12 у зворотному порядку засвідчить процес поглиблення спеціалізації. Тоді можна буде стверджувати, що поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств за певних умов може супроводжуватися зниженням рівня ризикованості виробництва. Для ефективного використання диверсифікації та поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва як інструментів зниження рівня його ризикованості необхідно враховувати рівень ризикованості окремих галузей: при поглибленні спеціалізації скорочувати найбільш ризиковані галузі, а при здійсненні диверсифікації розширювати виробництво за рахунок найбільш стійких галузей. Аналізуючи дані табл. 1.12 крізь призму змін галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області й України в цілому, можна констатувати, що практично повна відмова сільськогосподарських підприємств від виробництва картоплі й істотне скорочення посівних площ цукрового буряку є цілком виправданим з точки зору не тільки покращання фінансових результатів, а й зниження рівня ризикованості виробництва. Для перевірки цього висновку було здійснено дослідження варіації розмірів прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах районів Харківської області за 2001-2007 рр. Для районів з найвищою і найнижчою варіацією прибутків було розраховано структуру товарної продукції, наведену в таблиці 1.13. З даних таблиці 1.13 видно, що найнижчий коефіцієнт варіації прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції, а відповідно і найнижчий рівень ризикованості сільськогосподарського виробництва мали сільськогосподарські підприємства Кегичівського району. В структурі товарної продукції сільськогосподарських підприємств цього району на долю найменш ризикованих галузей (зернове виробництво та виробництво соняшнику) припадало 74,3 %, цукрові буряки займали 6,6, а картопля 0,1 %. Таблиця 1.13 Структура товарної сільськогосподарської продукції в сільгосппідприємствах деяких районів Харківської області в середньому за 2001-2007 рр., %*
*Наведено райони з найвищою і найнижчою варіацією прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції. Найвищий коефіцієнт варіації прибутків у 2001-2007 рр. мали сільськогосподарські підприємства Великобурлуцького району. В структурі їх товарної продукції на долю зернових та соняшнику припадало 53,2 % (майже в півтора рази менше, ніж в Кегичівському районі), а на цукрові буряки 8,1 %, що значно вище, ніж у найбільш стабільному районі. Отже, наведені фактичні дані підтверджують висновок про те, що поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств Кегичівського району на виробництві найбільш стійких за критерієм варіації прибутків видів продукції (зернові та соняшник) супроводжуються зниженням варіації загальної суми прибутку по сільськогосподарських підприємствах, а разом з ним і зниженням рівня ризикованості сільськогосподарського виробництва в цілому. Висновки до розділу 1
Аналізуючи зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області й України в цілому, можна констатувати, що практично повна відмова сільськогосподарських підприємствах від виробництва картоплі й істотне скорочення посівних площ цукрового буряку є цілком виправданими з точки зору не тільки покращання фінансових результатів, а й зниження рівня ризикованості виробництва. Розглянуті у розділі наукові положення висвітлені у публікаціях [58, 59]. 2. Тенденції зміни галузевої структури й їх наслідки у сільськогосподарських підприємствах Харківської області | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||