Geum.ru

Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису

Вид материалаДокументы

Содержание


1. Теоретичні та методичні основи управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств
1.2. Фактори формування та концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств
Таблиця 1.1 Вырезано.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

1. Теоретичні та методичні основи управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств




1.1. Суть розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва



Розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва являють собою різні форми суспільного поділу праці. Така точка зору є загальновизнаною серед економістів [37, с. 170; 38, с. 199; 39, с. 186; 40, с. 189; 41, с. 309 та ін.].


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта


Внутрішньогосподарська спеціалізація – це форма поділу праці у межах підприємства, коли структурні підрозділи спеціалізуються на виробництві певного виду продукції або виконанні певного виду робіт, а між структурними підрозділами встановлюються тісні виробничі зв’язки [Error: Reference source not found, с. 306]. Внутрішньогосподарська спеціалізація характерна насамперед для крупних сільськогосподарських підприємств і може забезпечуватися створенням і функціонуванням молочнотоварних ферм, свиноферм, рільничих або овочівничих бригад, механізованих загонів з вирощування цукрових буряків тощо. Внутрішньогосподарська спеціалізація підприємств нерозривно пов’язана з господарською спеціалізацією.

Певна еволюція у поглядах на внутрішньогалузеву спеціалізацію відбулася в останні десятиріччя. Наприклад, у 80-90-х рр. ХХ ст. вона розглядалася як одна з форм спеціалізації залежно від об’єкта [Error: Reference source not found, с. 201; Error: Reference source not found, с. 188-191]. В.Г. Андрійчук пропонує виділяти за технологічним принципом виробництва продукції галузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева спеціалізація передбачає функціонування певних галузей у підприємстві за принципом замкненого циклу виробництва. Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва у межах однієї і тієї ж галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу та постадійну. Прикладом якісно багаторівневої спеціалізації у зерновому виробництві є відокремлення виведення нових сортів і гібридів зернових культур, виробництва насіння еліти та першої репродукції, виробництва сортового насіння другої репродукції, виробництва товарного зерна. Постадійна спеціалізація передбачає виділення окремих стадій технологічного циклу галузі у самостійні виробництва, наприклад, у скотарстві – вирощування нетелів і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби [Error: Reference source not found, с. 540-541].

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, обумовлені його специфічними особливостями (земля є головним засобом виробництва, економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними). На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва тільки однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві різних продуктів, і інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до виробництва головного продукту. Через ці особливості спеціалізації сільського господарства підприємства виробляють не один вид продукції, а формують галузі, в кожній з яких одержують один або кілька товарних продуктів [Error: Reference source not found, с. 254-255]. А це вимагає постійного моніторингу й управління процесом зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств.


1.2. Фактори формування та концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств


Зміни в економіці України, пов’язані з рядом реформ, переходом до ринкових відносин, становленням різних форм власності та господарювання, вимагають поглибленого дослідження проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва, його раціонального розміщення та спеціалізації [42, с. 3].

Раціональне формування спеціалізації сільськогосподарських підприємств та її удосконалення з урахуванням змін економічних умов передбачає чітке визначення основних факторів, які впливають на ці процеси. Аналіз факторів формування спеціалізації у даному розділі буде здійснено з урахуванням їх поділу на керовані та некеровані.

У процесі переходу від планової системи управління до ринкової економіки в Україні відбулася зміна пріоритетного чинника формування спеціалізації сільськогосподарських товаровиробників. Протягом усього існування адміністративної системи управління розміщенням сільськогосподарського виробництва, спеціалізація також проводилась адміністративно, під впливом централізованого планування й управління. За твердженням П.І. Пеннера, раціональна спеціалізація сільського господарства можлива лише з урахуванням вимог закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства. Вимоги цього закону зводяться до необхідності створення та підтримки певної пропорційності між виробництвом сільськогосподарської продукції та матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, між темпами росту кормової бази та збільшенням обсягів виробництва продукції тваринництва, між провідними та додатковими галузями. Дана система вимагала плановості, постійного контролю та втручання з боку держави; лише за умов планового ведення господарства можливо було забезпечити правильне розміщення та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва [43, с. 10]. Разом з тим, як зазначав І.І. Лукінов, державна політика централізованого планування щодо розвитку аграрного сектора економіки була неконструктивною, сковувала ініціативу та економічні інтереси селян диктаторським режимом зверху до низу [44, с.771].

При реформуванні господарств на засадах приватної волосності та ринкових відносин в аграрній сфері розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва зазнали сильного впливу таких факторів, як зменшення та відміна дотацій, лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію, яка споживається сільським господарством [45, с. 3].

У ринкових умовах головним чинником, який визначає формування та зміну спеціалізації сільськогосподарських підприємств, є зміна кон’юнктури аграрного ринку. Кон’юнктура (від лат. conjunctura – з’єдную) – це форма прояву на ринку системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту та пропозиції, рівня цін і конкуренції. Кон’юнктура ринку є важливою умовою успіху на ринку, прийняття ефективних рішень, тому слід постійно вивчати та стежити за кон’юнктурою ринку, обчислюючи та зіставляючи показники, які характеризують ринкову ситуацію [46, с. 255].

Зміна співвідношення попиту та пропозиції акумулюється у зміні цін на сільськогосподарську продукцію, які безпосередньо впливають на формування доходів сільськогосподарських товаровиробників, і через це на зміну галузевої структури та спеціалізації. Для підтвердження цієї тези звернемося до даних табл. 1.1.

Аналізуючи взаємозв’язок структури валової сільськогосподарської продукції та змін цін, слід ураховувати значну тривалість виробничого циклу в окремих галузях сільського господарства. Тому вплив змін цін виявляється з деяким часовим лагом. Наприклад, збільшення на 122,7 % цін на зерно у 2000 р. призвело до того, що питома вага зерна у структурі валової продукції зросла з 13,0 % у 2000 р. до 20,1 % у 2001 р. Зниження цін на зерно у

Таблиця 1.1

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта

Управління розглядається як свідомий цілеспрямований вплив з боку суб’єктів, органів влади на людей та на економічні об’єкти з метою керування їх діями й одержання бажаних результатів [47, с. 6]. Управління формуванням галузевої структури являє собою свідомий цілеспрямований вплив на склад і співвідношення галузей сільськогосподарського виробництва з метою підвищення його економічної ефективності й успішного виконання інших соціально-економічних завдань.

Управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств нерозривно пов’язане з плануванням і прогнозуванням їх діяльності. Під плануванням розуміють формування цілей, завдань і перспектив, зміни параметрів управління [Error: Reference source not found, с. 6].

За часів адміністративно-командної економіки планування на сільськогосподарських підприємствах поділялося на перспективне, поточне, оперативне. Цільовою функцією планування було забезпечення виконання державного завдання на продаж певних видів сільськогосподарської продукції [Error: Reference source not found, с. 156-157].

У сучасних умовах господарювання вирішальним фактором впливу на галузеву структуру сільськогосподарських підприємств є кон’юнктура окремих сегментів аграрного ринку, яка, як було показано вище, може досить істотно змінюватися за короткі проміжки часу. Ці зміни вимагають відповідної корекції складу та співвідношення галузей у кожному сільськогосподарському підприємстві, оскільки будь-яке з них буде конкурентоздатним лише тоді, коли підприємець швидко реагуватиме на зміни на мікро- та макрорівнях [48, с.13].

Цей висновок у повній мірі підтверджується економічною практикою. Так, низькі ціни на продукцію тваринництва в останні роки сприяли зменшенню поголів’я тварин, а відповідно, і зниженню питомої ваги галузей тваринництва у структурі товарної продукції. Деяке підвищення цін на тваринницьку продукцію (насамперед на приріст) у 2004-2005 рр. спонукало виробників до розширення поголів’я тварин. Це у повній мірі стосується і ТОВ Агрофірми «Зоря» Чугуївського району Харківської області, обраного як базовий об’єкт поглибленого дослідження проблеми управління формуванням галузевої структури. Підвищення попиту на поросят, які продаються населенню для відгодівлі, підвищення ціни реалізації м’яса свиней до рівня 10 грн за 1 кг живої ваги у 2004р. зробило галузь свинарства у господарстві найвигіднішою: рівень рентабельності свинарства склав 157,0 %, що сприяло збільшенню питомої ваги продукції свинарства в структурі товарної продукції підприємства. Зниження в 2005 р. ціни реалізації приросту свиней до 5 грн за 1 кг живої ваги призвело до максимального скорочення поголів’я свиней. Аналогічна ситуація спостерігалась у господарстві протягом наступних двох років: у 2006 р. ціна на приріст свиней зросла знов до 10 грн 1 кг живої ваги, а на початок 2007р. знову знизилася до 5 грн.

Поряд з ринковими факторами, на формування галузевої структури сільськогосподарських підприємств впливають виробничі фактори, які сформувалися на попередньому етапі виробництва і виступають як обмеження при визначенні оптимальної структури посівних площ та оптимальної структури галузі тваринництва. Йдеться насамперед про обсяги та стан незавершеного виробництва. Наприклад, перед сівбою озимих зернових їх оптимальна площа може визначатися за рішенням оптимізаційної моделі з урахуванням кон’юнктури ринку на даний момент.

При складанні бізнес-плану та формуванні оптимальної галузевої структури на наступний рік площа озимих культур і багаторічних трав фіксується на рівні фактично засіяної площі. Але після завершення зимівлі може виникнути потреба часткового або повного пересіву загиблих озимих культур, що неминуче призведе до змін у галузевій структурі підприємства.

Отже, в економічній практиці відбувається поточне коригування складу та співвідношення окремих галузей, яке може розглядатися як один із напрямів управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств і потребує відповідного наукового обґрунтування.

В останні роки проблема наукового обґрунтування управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств практично не досліджується. У провідних економічних журналах опубліковано незначну кількість статей, присвячених використанню економіко-математичного моделювання у плануванні й оптимізації сільськогосподарського виробництва. Однак ці наукові праці присвячені виконанню вузькоспеціалізованих завдань. Наприклад, у статті М.С. Сявавко, А.Я. Сохни, Л.М. Тібілової «Економіко-математичне моделювання у прийнятті управлінських рішень» пропонується використовувати економіко-математичне моделювання для визначення структури посівних площ [49, с.13]. З позиції управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств такий підхід має ряд недоліків. По-перше, ця методика лише частково повторює методичні розробки В.Г. Андрійчука, С.І. Наконечного [50], Л.М. Анічина, Г.О. Андрусенка, К.О. Дегтяра [51], Р.Г. Кравченка [52], В.П. Можина [53], І.Г. Попова [54] та ін. По-друге, оптимізація структури посівних площ без жорсткого обмеження повного використання земельних ресурсів може забезпечити підприємству певні економічні вигоди у плановому році, але у перспективі підприємство нестиме додаткові витрати на освоєння необроблюваних територій. По-третє, неконтрольоване збільшення виробництва продукції без урахування стану ринку може призвести до негативних фінансових наслідків [55, с.59], тому формування структури землекористування необхідно розглядати лише як складову оптимізації галузевої структури.

Високоефективне управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств передбачає обов’язкову наявність і використання сучасної комп’ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення.

Оскільки галузева структура сільськогосподарських підприємств, з одного боку, формується під впливом певних факторів, а з другого, сама є фактором підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, підтримання екологічної рівноваги і зокрема відтворення родючості використовуваних ґрунтів, зниження енергомісткості виробництва, обмеження повного використання трудових та інших виробничих ресурсів, – свідоме управління формуванням галузевої структури сприятиме досягненню найвищих результатів саме у цих напрямках.

Отже, управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств, на відміну від одноразової оптимізації галузевої структури, передбачає постійний моніторинг факторів, які впливають на її зміну, здійснення відповідних коригувань складу та співвідношення окремих галузей з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та виконання інших соціально-економічних завдань. У сучасних умовах кожне господарство зобов’язано мати як складову автоматизованого робочого місця менеджера-економіста економіко-математичну модель оптимізації галузевої структури, яку б можна було б використовувати для своєчасної її корекції. Лише свідоме управління формуванням галузевої структури сприятиме підвищенню конкурентоспроможності й економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зниженню його ризикованості.

Copyright © 2023. All rights Reserved.