Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з використанням принципів історико-психологічного аналізу

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

З'ясувалося, що діти 2—2,5 років не можуть розв'язати цю задачу. Тільки 4—5-річна дитина може дістати бажану іграшку.

Про що свідчать результати цього експерименту? Чому діти різного віку поводять себе по-різному?

Коли під час малювання дошкільникам створювали різні перешкоди (у дитини не виявлялося під рукою олівця потрібного кольору, паперу, фарб тощо), то прояви егоцентричного мовлення ("Де олівець, зараз мені потрібен синій олівець"; "Нічого, я замість цього намалюю червоним і змочу водою, воно потемніє і буде як синє") зростали майже вдвічі. Відомо також, що найбільшого розвитку таке мовлення досягає на третьому році життя дитини, у віці шести років воно йде на спад, а після семи практично зникає.

Як пояснити ці дані? Як вони характеризують мислення?

Великий фізик А. Ейнштейн зазначав: "Слова, написані або проговорені, не відіграють, напевно, жодної ролі в механізмі мого мислення. Психічними елементами мислення є деякі, більш чи менш ясні, знаки чи образи, які можуть бути "за бажанням" відтворені й скомбіновані. Між цими елементами і логічними концепціями, що розглядаються, звичайно, існує певний зв'язок... Але з психологічної точки зору ця комбінаційна гра, напевно, є головною характеристикою творчої думки — до переходу до логічної побудови у словах або знаках іншого типу, з допомогою яких цю думку можна буде повідомити іншим людям". Аналогічну думку повторив видатний математик Ж. Адамар: "Я стверджую, що слова повністю відсутні в моєму розумі, коли я дійсно думаю; слова з'являються в моєму розумі лише після того, як я завершу або закину дослідження" .

Чи відповідають ці твердження даним психології мислення? Чи не є вони помилковими?

Хворі з ушкодженнями потилично-тім'яних відділів лівої півкулі головного мозку не можуть побудувати конструкцію з кубиків за зразком, хоча розуміють загальний принцип побудови і мають відповідний намір. По-іншому поводять себе хворі з пошкодженням лобових часток мозку. їм неважко знайти потрібні просторові відношення, але вони не можуть спланувати сам процес побудови. Ці хворі не розмірковують над умовами задачі і не виявляють ставлення до власних помилок.

Як ці дані характеризують мислення? Соціальним чи природним явищем воно є?

Сучасні комп'ютери можуть здійснювати складні обчислення, грати у шахи, складати вірші, музику, читати і перекладати тексти. Людина, яка виконує ці дії, без сумніву, мислить.

Чи мислить комп'ютер? Чим відрізняється таке мислення від мислення людини?

Німецький психолог К. Дункер писав: "У проблемній ситуації обов'язково чогось не вистачає (інакше вона б не була проблемною, а просто ситуацією), і цю відсутню ланку слід знайти за допомогою мислительного процесу... Мислення — це процес, який шляхом інсайту (розуміння) проблемної ситуації приводить до адекватних відповідних дій. Чим глибший інсайт, тобто чим сильніше істотні риси проблемної ситуації визначають відповідну дію, тим інтелектуальнішим воно є".

Чи охоплює це визначення сутність мислення? На позиціях якої теорії мислення стоїть цей учений?

Австралійські аборигени описують дятла як птаха, що бігає по деревах і видовбує отвори. Індіанці північноамериканських прерій характеризують його як "червону тварину" і дивуються, що ніколи не знаходять його пір'я. Пауни, які живуть у верхів'ях Міссурі, знаходять зв'язок між дятлом і бурею чи грозою.

Як ці дані характеризують первісне мислення? Про яку закономірність йдеться?

На початку 30-х років жителям віддалених районів Узбекистану, переважно неграмотним, пропонували зображення чотирьох предметів: молотка, сокири, пилки і поліна з проханням виділити серед них "зайвий". Найчастіше вони відповідали "все потрібно". Навіть розповідь експериментатора про те, що один досліджуваний вважав зайвим поліно, коментувалася так: "Напевно, у нього багато дров". Лише люди грамотні могли впоратись із цим завданням.

Поясніть результати цього дослідження. Як вони характеризують мислення?

Два учні четвертого класу розв'язували задачу. "Зараз З год 40 хв, котра година буде через півгодини?". Перший міркував так: півгодини — це ЗО хв, тому потрібно ЗО додати до 40. Оскільки в годині лише 60 хв, то решта 10 хв перейде в наступну годину. Отже, відповідь: 4 год 10 хв. Для другого учня година — це круглий циферблат, а півгодини — половина цього кола. В
1. год 40 хв стрілка стоїть під гострим кутом зліва на відстані двох п'ятихвилинних поділок від вертикалі. Взявши цю стрілку за основу, учень уявно розрізає диск навпіл і попадає в точку, розташовану в двох діленнях справа від вертикалі, з протилежного боку. Так він отримує відповідь і переводить її в числову форму:
2. год 10 хв.

Про що свідчать відмінності у способах розв'язування цієї задачі? Як вони характеризують мислення?

Досліджуваному пропонували задачу. "Що відбудеться зі свічкою, якщо її запалити на космічному кораблі, що перебуває на орбіті?" Процес розв'язування був такий: "Полум'я буде таким самим, як і в земних умовах, а от віск вестиме себе по-іншому. Він не стікатиме і невдовзі ґніт виявиться залитим восковою масою". Після підказки експериментатора процес розв'язування змінився: "В горінні беруть участь повітряні потоки, що йдуть знизу вгору за рахунок нагрівання. Але це в земних умовах. У космосі повітря, що нагрівається в результаті горіння свічки, не переміщуватиметься вгору. Тому свічка не горітиме через відсутність нормальної конвекції повітря, а отже, через поступання нових порцій кисню".

Яка закономірність мислення має місце у цьому випадку? Які його процеси виступають тут на перший план?

Досліджувані мали заповнити прогалину у візерунку, підібравши потрібну вставку. Для розв'язання цієї суто наочної задачі необхідно було виділити істотні ознаки візерунка та порівняти їх із вставками. При цьому проводилась реєстрація активності артикуляційного апарату досліджуваних, рівень якої виявився досить високим. Коли ж при цьому вони одночасно і безперервно проспівували одні й ті самі склади ("ля-ля"), то процес розв'язування порушувався.

Що дає цей експеримент для розуміння механізмів мислення?

Відомий винахідник П. М. Яблочков тривалий час працював над створенням механізму, що зближував вуглинки у воль- товій дузі (в міру згоряння вуглинки розсувались і дуга гасла). Розв'язок (вуглинки просто слід розмістити паралельно) було знайдено випадково: машинально граючи олівцями, дослідник поклав їх паралельно. Подібний випадок мав місце і з конструктором крокуючого екскаватора: він кинув погляд на людину, що несла валізу, і відразу знайшов принцип побудови пристрою, що регулює "кроки" цієї машини.

Як пояснити ці випадки? На яку закономірність творчого мислення вони вказують?

Дітям дошкільного віку дали завдання впорядкувати палички за довжиною. Найменші не бачили відмінностей між паличками і стверджували, що вони однакові. Трохи старші вже ділили палички на дві групи: великі й маленькі, але не впорядковували їх. Діти наступної вікової групи виконували це завдання, але припускалися помилок. Найстарші спочатку виділяли найбільшу паличку і відносно неї, в порядку зменшення, розкладали інші. Потім з тими самими дітьми провели інший експеримент. При них порівнювали велику і маленьку палички і першу ховали під стіл. Потім порівнювали ту, що залишилася, з третьою — більшою і пропонували відповісти на питання, якою буде перша паличка, якщо її порівняти з третьою. Правильну вщповідь давали лише найстарші.

Про які стадії розвитку мислення свідчать результати цього дослідження? Чим зумовлений перехід від однієї стадії до іншої?

Дівчинка двох з половиною років запитала в матері: "Мамо, а де тато?" "Пішов на роботу", — відповіла та. "Ні, — заперечила дівчинка, — він удома, ось висить його сорочка".

Чому дівчинка помилилась? Як ця помилка характеризує дитяче мислення?

До стелі клітки, в якій сидить шимпанзе Султан, підвішено принаду. На підлозі лежить порожній ящик. Султан, підстрибуючи, марно намагається дістати принаду. Незабаром припиняє це заняття, неспокійно рухається по клітці, потім раптом зупиняється перед ящиком, підтягує його ближче до принади, вилазить на нього і, стрибнувши, зриває її. Наступного разу в клітці Султана вже два ящики і експериментатор, а принада підвішена ще вище. Султан тягне один ящик ближче до мети, вилазить на нього, дивиться вгору, але не стрибає. Потім він спускається вниз, ходить по клітці, бере і тягне другий ящик, ставить його на перший. Після цього залізає на "будову", багато разів готується, але не стрибає: принада все ще високо. Потім бере експериментатора за руку, підводить його до потрібного місця і залізає йому на плечі. Коли ж експериментатор стає на коліна, Султан намагається випрямити.

Як цей експеримент характеризує мислення тварин? Чим воно відрізняється від мислення людини?

Педагог-новатор В. Ф. Шаталов писав: "За своїми потенційними можливостями навіть найвідстаючіші мало чим відрізняються від тих, що встигають найкраще. Розрив у результатах найчастіше визначається зовнішніми, а не внутрішніми причинами... і як тільки вчора ще безнадійний учень потрапляє у сприятливі педагогічні умови, він за лічені місяці піднімається до рівня гарних і навіть найкращих дітей". Головні результати застосування своєї методики педагог вбачає у "знаходженні маленькою людиною віри в себе, бажанні вчитись".

Чи має це твердження психологічні підстави? Яке співвідношення зовнішнього і внутрішнього у розвитку мислення?

Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я багато розмірковував над процесом пошуку людиною істини і раптом виявив парадокс. Якщо я знаю, що шукаю, то що ж мені ще шукати? А якщо не знаю, що шукаю, то як я можу шукати? В мене склалося враження, що мислення — це не пошук нового знання, а швидше пригадування відомого, даного спочатку в нечіткій і неявній формі".

Що Ви відповісте цьому учневі?

Пізнавальна діяльність вищих тварин за будовою майже не відрізняється від пізнавальної діяльності людини. Вона також включає відчуття, сприймання, пам'ять, мислення. Можна дійти висновку, що пізнавальна діяльність людини має еволюційні передумови, але "заважає" уява, джерел якої у тваринному світі немає.

Чому уява виділяється серед інших складових пізнавальної діяльності людини? Чи має вона еволюційні передумови?

На стіні печери Ле-Труа-Фрер у Франції було виявлено вирізану і зафарбовану в чорний колір загадкову фігуру, що складається з ніг і тіла людини, хвоста коня, лап ведмедя, бороди сарни, дзьоба сови, очей вовка, рогів і вух оленя. Поруч із цим зразком первісного мистецтва були також реалістичні зображення різних тварин.

Яку функцію в житті первісного суспільства міг виконувати цей малюнок? Як він характеризує природу уяви?

Якщо "образити" сповитий дерев'яний брусок, який ніжно колише дівчинка, то це викличе в неї сльози і бурхливий протест. Дитина повністю поглинена грою, хоча чудово знає, що має справу зі стільцем, а не з літаком, з палицею, а не із скаковим конем.

Про що свідчить така поведінка дитини? Як вона характеризує її уяву?

Е. Резерфорд проводив експеримент, в якому а-частинки бомбардували тонку золоту фольгу. Відбиваючись, вони відхилялися в середньому на 2—3°, але при цьому деякі відскакували назад, а частина відхилялася на 90°. Пояснити поведінку частинок допомогло порівняння з поведінкою комети, що потрапила в поле тяжіння Сонця. Проте цей образ не дозволяв фізикові зрозуміти, як нейтральний атом золота міг притягати позитивно заряджену частинку. Згодом він зрозумів: комета взаємодіє не з усією сонячною системою, а лише з її центральним ядром — Сонцем. Отже, причину того, що деякі частинки відхиляються на значні кути, слід шукати у структурі атома. Так виникла планетарна модель атомного ядра.

Як цей приклад характеризує процес наукового пізнання? Яку функцію виконують такі моделі?

Підраховано, що із 108 фантастичних ідей письменника-фантаста Ж. Берна помилковими або нездійсненними виявились лише 10. З 50 ідей О. Бєляєва — лише 3. Фантаст і біохімік А. Азімов ще у 1950 р. у романі "Я — робот" передбачив появу робототехніки. Проте є й письменники, фантастичні образи яких не знаходять втілення.

А. Про що свідчать ці дані? Як вони характеризують уяву?

Окуляри було винайдено ще в дохристиянські часи, а потім в епоху Відродження; явище радіоактивності спочатку відкрив Ньєпс, а після нього (у 1896 р.) Беккерель. Принаймні двічі винаходили: паровоз, повітряну кулю, підводний човен, кондиціонер, монорейкову дорогу. Наполеон оголосив Р. Фултона шарлатаном, коли той запропонував замінити вітрильний флот винайденими ним пароплавами і підводними човнами. Німецьке фізичне товариство звинувачувало А. Ейнштейна в "спекулятивних вигадках, які ганьблять німецьку науку", а сам він спочатку категорично заперечував твердження Ф. Жоліо-Кюрі про можливість вивільнення атомної енергії.

Як пояснити ці випадки? Що вони дають для розуміння сутності уяви?

Коли австралійських аборигенів привезли в сучасне місто, вони з подивом і страхом дивилися на багатоповерхові будинки, автомобілі, предмети побуту, але найбільше враження справив на них сірник, який запалив один з присутніх. Коли південноамериканський індіанець уперше спустився з гір і опинився у великому місті, він байдуже поставився до тролейбусів, ліфтів, літаків, але не міг приховати здивування, побачивши велосипед: "Біжиш і крутиш колесо — дивовижно!" — вигукнув він. Сім'ю старовірів Ликових, яка з 1929 р. переховувалася у важкодоступному районі Західних Саян, здивували не досягнення технічної думки, а звичайний целофановий пакет. Ага- фію Ликову, яка народилась у тайзі, найбільше вразив звичайний кінь.

Про що свідчать ці приклади? Як вони характеризують сутність уяви?

Людині знадобилися сотні тисяч років, щоб навчитися добувати вогонь, сіяти хліб, писати. Тисячоліття вона йшла від вітряка до парової машини. Століття — від відкриття електричного струму до його широкого застосування. Від появи ідеї про можливість ланцюгової уранової реакції до її втілення минули десятиліття. Нові моделі сучасних комп'ютерів розробляються швидше, ніж користувачі встигають опановувати попередні зразки.

Про що свідчить ця закономірність? Як вона характеризує процес створення нових образів?

Хворий, який страждав на правосторонній параліч, але зберіг здатність повторювати почуті слова, розуміти і писати їх, не міг повторити фразу: "Я вмію гарно писати правою рукою". Він заміняв слово "правою" словом "лівою", тому що справді вмів тепер писати тільки лівою рукою. Дивлячись у вікно, він не міг сказати: "Сьогодні йде дощ" або "Сьогодні погана погода", коли це не збігалося з його враженнями.

Чому хворий поводив себе таким чином? Який висновок випливає з цього прикладу?

Російський психолог А. В. Брушлінський писав: "Якщо будь-який новий образ завжди побудований з елементів, відомих людині з попереднього досвіду, то це означає.., що все нове у зовнішньому світі і в пізнанні виникає одним-єдиним, суто механічним способом: шляхом похмурого перекопіювання одних і тих самих постійних, вже існуючих і незмінних елементів, або "цеглинок", не пов'язаних одна з одною істотними внутрішніми взаємовідносинами". Тому "для уяви або взагалі не залишається місця, або ж їй відводиться досить незначна і аж ніяк не вирішальна роль".

Наскільки обґрунтоване це твердження? Якому пізнавальному процесові протиставляється тут уява?

Досліджуваним давали завдання зробити креслення прямокутного паралелепіпеда за заданою довжиною, шириною та висотою. В центрі верхньої і нижньої основ корпусу цієї фігури були наскрізні отвори різної форми й діаметра. З'ясувалося, що далеко не всі успішно впорались із цим завданням.

На який пізнавальний процес (наочно-образне мислення чи репродуктивну уяву) спрямоване це завдання?Про що свідчать результати дослідження?

М. В. Гоголь в "Авторській сповіді" зізнався: "Я ніколи нічого не створював в уяві і не мав такої здатності. У мене тільки те й виходило добре, що взято було мною з дійсності, з даних, мені відомих. Угадувати людину я міг тільки тоді, коли мені уявлялися найменші подробиці її зовнішності. Я ніколи не писав портрет як просту копію. Я створював портрет, але створював його внаслідок розуміння, а не уяви. Чим більше речей я брав при цьому до уваги, тим вірніше виходив у мене витвір".

Про який спосіб створення нових образів йдеться? Наскільки повно письменник відображає процес своєї творчості?

За законом (ефектом) Рібо, перша стадія розвитку уяви починається у віці трьох років і охоплює' дошкільний, підлітковий вік і юність. У цей час уява не залежить від мислення, але у зв'язку з розвитком останнього між ними складаються антагоністичні відносини. Наступна стадія відзначається послабленням ролі уяви і посиленням здатності міркувати. На третій стадії уява підкоряється мисленню, тому в більшості людей вона занепадає і лише у деяких підіймається над мисленням, стаючи справді творчою силою.

Чи витримав цей закон перевірку в часі? Чи відповідає він даним сучасної психології уяви?

Д. І. Менделєєв уві сні побачив таблицю, яка ґрунтувалася на збільшенні атомної ваги хімічних елементів — варіанті, протилежному тому, на підставі якого він безрезультатно розкладав свій "хімічний пасьянс", коли не спав. Прокинувшись, учений намалював її на клаптику паперу і зробив виправлення лише в одному місці. Подібне сталось і з Ф. А. Кеку- ле, який працював над формулою бензольного кільця. Уві сні він побачив довгі ланцюжки атомних зв'язків ацетилену, які раптом зарухались і почали звиватись як змії. Одна схопила свій власний хвіст і так закрутилась. "Начебто спалах блискавки розбудив мене, — згадував хімік, — я провів залишок ночі, розробляючи гіпотезу".

Як пояснити подібні випадки? Як вони узгоджуються з природою сновидінь?

Режисер Л. Шепітько розповідала випадок, який стався під час зйомок фільму "Сходження" з актором В. Гостюхіним. Він грав роль зрадника Рибака і за сценарієм мав синця під правим оком, який щоразу імітували за допомогою гриму. Після сцени, де його персонаж щиро кається у скоєному, під гримом насправді з'явився синець. "Актор, — писала Шепітько, — був у ці секунди Рибаком до останньої краплини крові, до повного психофізичного виснаження".

Як пояснити цей випадок? Які психологічні механізми лежать в його основі?

Досліджувані, серед яких були професійні актори і особи, що не мали стосунку до театру, повинні були, заплющивши очі, уявити, начебто їхня ліва рука охоплює велику дерев'яну кулю, а права — маленьку. Після неодноразових спроб їм пропонували навпомацки порівняти тепер уже однакові кулі. Виявилося, що у другому випадку частина досліджуваних уявляла їх неоднаковими. У першій групі таких було 85 %, у другій — 42 %.

Про що свідчить це дослідження? Як пояснити відмінності у його результатах?

Тестування показало, що люди з розвиненою уявою характеризуються невдоволеністю власним і суспільним життям, високою самооцінкою та самовпевненістю, нехтують думкою авторитетних осіб. Найчастіше їх приваблюють незвичні професії, що потребують ризику, прийняття нестандартних рішень. Зв'язку між успішністю діяльності таких людей і рівнем їхнього інтелекту не виявлено.

Що дають ці дані для розуміння сутності уяви? Як їх можна пояснити?

Встановлено, що за здатністю оперувати образами люди поділяються на три групи. Представники першої стикаються з великими труднощами при переході від наочних об'ємних зображень до їх креслень у трьох проекціях. Друга група відчуває аналогічні труднощі при переході від креслення у трьох проекціях до умовно-схематичного зображення об'єкта. Представники третьої групи здійснюють такі переходи досить легко.

Про що свідчать ці дані? Що вони дають для розуміння природи уяви?

Батьки дошкільника помітили, що читання сину народних казок призводить до небажаних наслідків — проявів агресивності, задерикуватості, жорстокості. Порадившись, вони припинили читати йому казки. Проте незабаром син став уявляти, як до нього приходить червоний кінь, як він грається з прирученою ведмедицею. Батьки не знали, як їм діяти в цій ситуації.

Як можна пояснити поведінку дитини? Що можна порадити батькам?

Собаки, отруєні тетраетил свинцем, починають лизати підлогу, стіни, дряпати язик лапами. Подібна картина спостерігається і при аналогічному отруєнні людини: у неї з'являється відчуття стороннього тіла в роті і вона здійснює дії, щоб позбавитися його. Собаки, отруєні атропіном, забиваються у куток кімнати, під стіл, щось ловлять у повітрі, наштовхуються на стіни, начебто прагнучи пройти крізь них. У людини, отруєної цією речовиною, з'являються галюцинації, порушується орієнтування у просторі.

Як пояснити подібність поведінки людини і тварин у цьому випадку? Чи є у тварин уява?

Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Напередодні екзамену з фізики мені приснився сон, начебто я витягнув білет під номером 10. Яким же було моє здивування, коли наступного дня мені насправді попався саме цей білет. Чому так сталося? Тільки не кажіть, що це випадковість. Друзі розповідали, що вони також стикалися з подібними випадками".

Що Ви відповісте цьому учневі?

Згідно з визначенням, увага — це зосередженість суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єктові. Проте свідомість — це також виділення якогось об'єкта серед інших і зосередженість на ньому.

Чи не описують ці поняття одну й ту саму реальність? Як співвідносяться між собою увага і свідомість?

Одна теорія розглядає увагу як результат рухового пристосування організму до об'єкта сприймання або мислення. Друга вбачає в увазі наслідок закономірного обмеження обсягу свідомості. Третя зводить увагу до емоцій, які надають об'єктові сприймання або уявлення додаткової інтенсивності. Четверта вважає увагу особливою психічною активністю, що не зводиться до жодних інших психічних явиш,. П'ята пояснює увагу взаємодією нервових процесів: найінтенсивніші з них забезпечують стійкість поля свідомості.

Чому це психічне явище породило таке розмаїття теорій? Яка з них узгоджується з даними сучасної психології?

Людина звертає увагу на якийсь предмет після того, як він став об'єктом її свідомості. Вона не може спрямувати свою увагу на те, про що не знає наперед. Проте, щоб цей предмет був усвідомлений, він повинен спочатку стати об'єктом уваги, адже людина завжди усвідомлює те, що перебуває в полі її уваги.

Як у цьому зв'язку виглядає співвідношення уваги і свідомості? Яке з цих явищ є первинним, а яке вторинним?

Про стан високої концентрації уваги, в якому перебуває людина, свідчать її поза, вираз очей, характерні рухи м'язів обличчя і кінцівок. Багато хто, розв'язуючи задачу, ходить, чухає чоло чи потилицю, тре очі, мимовільно рухає руками і ногами.

Як ці рухи пов'язані з увагою? Це умова чи наслідок уваги?

Досліджуваним на різні вуха одночасно і з однаковою гучністю подавали два незалежні повідомлення. Попередньо їх попереджали, яке повідомлення вони повинні уважно слухати. З'ясувалося, що досліджувані, легко впоравшись із завданням, практично нічого не могли сказати про зміст інформації, яка подавалася на інше вухо. Вони не впізнавали слів навіть тоді, коли їх повторювали десятки разів, не могли навіть визначити, чи було це повідомлення рідною мовою. Виняток у цьому випадку становило лише ім'я досліджуваного.

Про що свідчать результати цього дослідження? Які функції виконує тут увага?

Дітям дошкільного віку пропонували картинки, на яких було зображено ситуації з участю собаки, із завданням відібрати ті, де "собака служить людині". Це завдання не справило жодного враження на дворічних дітей: вони просто звертали увагу на відомі їм деталі ситуації. У чотирирічних дітей вдавалося викликати увагу лише тоді, коли ті вголос повторювали завдання і аналізували запропоновані ситуації. Лише п'ятирічні діти могли самостійно скерувати увагу на ознаку, вказану в умові задачі.

Про що свідчить ця закономірність? Яке явище лежить в її основі?

Дитина дошкільного віку з двох чашок, закритих однаковими кришками, мала вибрати ту, в якій лежав горіх. На одну чашку був наклеєний п'ятикутник світло-сірого кольору, на другу — темно-сірого. П'ятирічна дитина звичайно не звертає уваги на ці наклейки і шукає горіх, діючи шляхом спроб і помилок. Після того як експериментатор пальцем вказує їй на колір п'ятикутника, що сигналізує про горіх, вона вже безпомилково розв'язує задачу, але при цьому замінює жест експериментатора словом. Менші діти також розв'язують її, лише повторюючи жест вченого.

Як пояснити результати цього експерименту? На яку закономірність розвитку уваги вони вказують?

Досліджувані щодня читали про себе оповідання і одночасно записували слова, які їм диктував експериментатор. Спочатку вони читали значно повільніше, ніж за звичайних умов, але через шість тижнів швидкість читання відновилася. На восьмому тижні експерименту вже диктувалися слова, об'єднані в групи (наприклад, "тварини", "транспорт" тощо). І хоча кожну з цих груп повторювали кілька разів, досліджувані не могли назвати їх. Тому в подальшому їм повідомляли, що слова слід класифікувати за якоюсь ознакою. Спочатку це призвело до помітного погіршення результатів, проте через якийсь час досліджувані навчилися класифікувати слова, поєднуючи це з нормальною швидкістю читання та розумінням тексту оповідання.

Про що свідчать результати цього експерименту? Як їх можна пояснити?

Хворі з масивними ушкодженнями лобових часток мозку починають виконувати запропоноване експериментатором завдання, але коли до палати заходить сторонній і звертається до когось хоча б пошепки, вони відразу ж відволікаються, втручаються у розмову. У таких випадках експериментатор починає працювати з сусідами хворого по палаті. Цим він спонукає потрібну активність досліджуваного, чого було важко досягти, звертаючись до нього безпосередньо. Зовсім по-іншому поводять себе хворі з ушкодженнями задніх ділянок мозку: в них неважко мобілізувати увагу.

Про що свідчать відмінності у поведінці хворих? Як їх можна пояснити?

Датський психолог Е. Рубін стверджував: "Слово "увага" у більшості випадків є зайвим і шкідливим. Коли, наприклад, такий собі Майєр дивиться у свій зошит, то псевдонауково це можна висловити так: "Майєр спрямував свою увагу на зошит". Напевно, так кажуть не лише заради витонченості вислову, а також для того, щоб відкрити дорогу небезпечному непорозумінню, начебто у нашому пізнавальному житті є якийсь прожектор, який переміщується то туди, то сюди по предмету, що сприймається... Так звані типи уваги є лише описові характеристики поведінки різних людей і не мають пояснювальної сили. Замість того щоб сказати просто, що Майєр нестійкий, говорять, що Майєр належить до нестійкого типу уваги".

Так є у Майєра увага чи немає? Чи можна прийняти це твердження?

З дошкільниками, школярами та дорослими проводили гру в запитання і відповіді ("Так — ні не говоріть, білого-чор- ного не купуйте"), яка ускладнювалась забороною називати якісь два кольори та двічі називати той самий колір. Це завдання виявилося фактично непосильним для дошкільників. Проте воно спрощувалося, коли дитина отримувала допоміжні засоби — кольорові картки. Запитання експериментатора співвідносилися тепер з картками певного кольору, що певною мірою застерігало від помилок. Проте дошкільник ще часто помиляється, бо не відкладає вбік картку вже названого кольору. Найефективніша така допомога для дітей середнього шкільного віку: вони поділяють кольори на "потрібні" та "заборонені" й додають до заборонених уже використані. Дорослі не приймають допомоги, тому успішність їхньої діяльності залишається сталою.

Про що свідчать ці результати? На яку закономірність розвитку уваги вони вказують?

Уже немовля, чуючи голос або незвичний звук, повертає голову, насторожується, прислуховується; серед предметів, що її оточують, виділяє найяскравіший, на якийсь час зосереджується на ньому. Пізніше дитина вже активно обстежує ці предмети за допомогою рук: маніпулює, прагне засунути в рот тощо. Багаторазова поява одного й того самого предмета приводить до гальмування цієї реакції. Подібна реакція спостерігається також у вищих тварин.

Що це за реакція? Чи є вона проявом уваги?

Архімед, начебто, захопившись побудовою на піску геометричних фігур, не почув, як до міста, а потім і до його двору увірвалися римляни. Перед смертю він вигукнув: "Не чіпайте моїх фігур!" Наполеон, за свідченнями очевидців, одночасно обмірковував теми різних послань і впереміжку диктував їх щонайменше дванадцяти секретарям.

Як можна пояснити ці випадки? Як вони характеризують природу уваги?

Астроном, очікуючи зміни положення зірки в об'єктиві свого телескопа, може пропустити цей момент. Оператор, уважно дивлячись на екран свого радара, виявляється непідготовленим до відповіді тоді, коли це потрібно. Спостерігач, зосереджений на розпізнаванні ознак ворожого підводного човна, може не помітити їх серед інших звуків та шумів.

Чому так трапляється? Як пояснити ці випадки?

Досліджувані бачили зоровий подразник — стрілку годинника, що рухалась, і чули звуковий — дзвінок, який лунав тоді, коли стрілка знаходилася навпроти цифри 3. У першій серії експерименту вони мали стежити за стрілкою і вказувати її положення в момент появи звуку, у другій — очікувати звук і відзначати положення стрілки в цей момент. З'ясувалося, що у першому випадку досліджуваним здавалося, начебто дзвінок лунає після проходження стрілкою заданої точки, у другому — до того, як він проходить її.

Як пояснити результати цього експерименту? Яку властивість уваги вони характеризують?

Одні вважають, що ознакою уважності є здатність людини протягом тривалого часу, не відволікаючись, розв'язувати якусь задачу. На думку других, уважний той, хто, розповідаючи, бачить і чує все, що діється навкруги. Треті переконані: уважна людина може одночасно слухати якесь повідомлення, записувати його, розуміти та вносити свої корективи в зміст записуваного.

Яка з цих думок відповідає дійсності? Що ж насправді є ознакою уважності?

Школяр, підкоряючись вимозі батьків, відірвався від телевізора, по якому демонструвався цікавий фільм, і сів виконувати домашнє завдання. Примушуючи себе, він розв'язав спочатку одну, а потім і другу задачу. Проаналізувавши хід розв'язування, він виявив алгоритм побудови задач цього типу і взявся застосовувати його щодо інших. Школяр так захопився цим заняттям, що не почув, як мати покликала його вечеряти.

Як цей приклад характеризує увагу? Динаміку яких видів уваги можна простежити у цьому випадку?

Учитель математики пов'язав пояснення розділу ірраціональних чисел з розширенням поняття про число. Він нагадав учням усе, що вони мали знати про числа: цілі, дробові, відносні. Спочатку всі уважно слухали вчителя, але потім декому здалося, що це занадто елементарно й очевидно, і вони перестали слухати. Потім учитель перейшов до пояснення ірраціональних чисел. Ті, хто перестав слухати, втратили нитку пояснення і вже не розуміли, про що йдеться.

Якої помилки припустився вчитель? Як слід було побудувати цей урок?

Цікаве спостереження належить Ч. Дарвіну. дресирувальник пропонував продавцям мавп подвійну ціну за право утримувати тварин протягом кількох днів у себе, щоб зробити правильний вибір. Коли його запитали, як він дізнається, чи піддається мавпа дресируванню, він відповів, що це залежить від її уважності: якщо під час розмови з нею тварина відволікається на сторонні подразники, дресирування буде марною справою.

Що можна сказати про це спостереження? Як воно характеризує природу уваги?

На початку уроку вчитель помітив, що один учень неуважний. Хоча він і дивився на вчителя, але з виразу обличчя було видно, що думає про щось своє. Коли вчитель спробував "впіймати" учня на неуважності і попросив його повторити щойно сказане, то той відповів майже дослівно.

Чи був цей учень неуважним на уроці? Про що вчителеві слід було б запитати його у цьому випадку?

Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я читав, що десь збудували таку школу, в класах якої зовсім не було подразників, які відволікають увагу. Стіни і стеля були пофарбовані в один колір, вікна щільно завішені, сторонній шум не проникав. На стінах не було ні закликів, ні унаочнень. Думаю, що у такий спосіб було створено оптимальні умови для організації уваги учнів на уроці, тому незрозуміло, чому таких класів немає у наших школах".

Що Ви відповісте цьому учневі?

Б. Спіноза в роботі "Про походження і природу афектів" (1667) сформулював низку теорем, в яких встановлював причино-наслідкові відношення між емоційними явищами. Це була чи не перша спроба формалізації знань про психіку. За час, що минув відтоді, вдалося формалізувати (описати мовою математики) деякі психічні явища й створити технічні моделі сприймання, пам’яті, мислення. Проте змоделювати емоції та почуття досі ще не вдалося.

Чому? Чи можна буде змоделювати людські емоції в майбутньому?

Люди здавна протиставляють інтелект і емоції. Перший вважають джерелом доцільної і розумної поведінки, другі — імпульсивної, відповідної до актуальних потреб. Як висловився у своїх "Максимах" (1665) Ф. Лароиіфуко, "розум завжди залишається в дурнях у серця". Справді, там, де беруть гору емоції, людина здійснює необдумані, а часто й важко пояснювані вчинки чи проступки. Напевно, не випадково, що конфлікт розуму і почуттів — улюблена тема в мистецтві.

Чи має таке протиставлення наукове підтвердження? Як психологія розглядає співвідношення інтелекту й емоцій?

Якщо порівняти тварину і людину, дитину і дорослого, маловиховану і виховану людину, то можна помітити, що разом із розвитком психіки емоції все більше відступають на задній план. Складається враження, що вони взагалі небажане явище в житті людини. Батьки, наприклад, усіляко засуджують безпосередні, емоційні реакції дитини і, навпаки, заохочують емоційну витримку. В деяких культурах у цьому плані досягли успіхів.

Чи не втратить людина майбутнього тих реакцій, що мали сенс у давнину? Чи є в емоцій майбутнє?

Австралійський абориген, почувши, що його зачаклували, відреагував таким чином: "Він застиг без руху, втупившися поглядом в одну точку, з піднятими руками, начебто не бажаючи допустити, щоб смертоносна сила вселилася в його тіло. Його щоки зблідли, очі оскляніли, лице спотворила гримаса. Хотів кричати, але голос застрявав у горлі, на губах з'явилася піна. Він почав тремтіти, окремі м'язи мимовільно скорочувались. Похитнувся і впав на землю... Потім дотягнувся до своєї халабуди і невдовзі помер".

Як пояснити цей випадок? Як він характеризує природу емоцій?

Нейрофізіолог X. Дельгадо викликав сенсацію, коли виступив на кориді як матадор. Опинившись на арені наодинці з биком, він змахнув червоним плащем, а той, пригнувши голову, кинувся на нього. Тоді вчений почав натискати кнопки маленького радіопередавача і розлючена тварина спочатку зупинилась, а потім повернулась і спокійно пішла до загорожі.

Про що свідчить цей експеримент? Як його можна пояснити?

Реєстрація проявів емоцій у японських і американських студентів при перегляді гостросюжетного фільму показала, що вони практично однаково реагують на емоціогенні ситуації. Проте під час бесіди про цей фільм американці демонстрували ті самі емоції, тоді як японці маскували негативне ставлення до певних героїв увічливими посмішками.

Про що свідчать виявлені відмінності? Як вони характеризують природу емоцій?

У художньому фільмі "Помилка резидента" є епізод, пов'язаний з перевіркою істинності тверджень героя. Для цього було використано лайдетектор — прилад, що реєструє прояви емоцій людини у відповідь на емоціогенні слова. Герой повинен відповідати "так", коли насправді треба давати негативну відповідь, і "ні" — при позитивній. У фільмі він успішно пройшов випробування. Деякі президенти США приймали до своєї адміністрації лише тих, хто пройшов обстеження на лайдетекторі.

Який принцип покладено в основу цього випробування? Чи дозволяє воно визначити справжній зміст емоцій людини?

38 досліджуваних попарно виконували завдання, при цьому за помилки вони почергово каралися відчутним ударом електричного струму. У такий спосіб (показником була частота серцевих скорочень) вивчались емоції людини в ситуації "страх за себе" та "страх за іншого". Лише троє досліджуваних проявили виражену реакцію, коли самі зазнавали больового впливу, п'ять практично однаково реагували на покарання себе і партнера по експерименту, решта ЗО демонстрували інтенсивні негативні емоції у зв'язку з власними помилками, за які розплачувалась інша людина. Коли ж досліджуваними були актори, які тільки уявляли покарання за помилки, то в переважній більшості випадків їхня реакція була виразнішою в ситуації "страх за себе".

Як можна пояснити результати цього дослідження? Про що вони свідчать?

Батьки нерідко будують стосунки з дітьми на осуді їх за неправильну, на їхній погляд, поведінку та покаранні за це. Проте є й такі, які практично не застосовують покарань і вдаються лише до заохочень. Очевидно, якщо перші викликають у дітей негативні емоції, то другі — позитивні.

Батьки якої категорії мають більше шансів досягти успіху? Які емоції дітей, позитивні чи негативні, відіграватимуть при цьому більшу роль?

У. Джеме, викладаючи свою теорію емоцій, писав: "Прийнято вважати, що сприймання певного факту спричинює душевне хвилювання, яке називають емоцією, і що цей психічний стан призводить до змін в організмі. Моя теза, навпаки, полягає в тому, що тілесні зміни відбуваються безпосередньо після сприймання факту, який хвилює, і що наше переживання цих змін у міру того, як вони відбуваються, і є емоцією... Правильніше говорити: ми засмучені тому, що плачемо, розгнівані тому, що наносимо удар, налякані тому, що тремтимо, а не навпаки — ми плачемо, наносимо удар і тремтимо тому, що засмучені, розгнівані або налякані".

Чи має ця теорія реальні підстави? Чи правильно вона тлумачить природу і сутність емоцій?

У першій серії експерименту досліджувані мали утримувати голку на певній точці диска, що обертався. Точність рухів була вищою тоді, коли досліджувані перебували у стані навмисне викликаного емоційного збудження. У другій серії те саме дослідження проводилося напередодні серйозного екзамену. В цьому випадку емоційне збудження негативно впливало на точність рухів досліджуваних.

Чому так сталося? Яким чином емоції впливають на ефективність діяльності?

Досліджувані аналізували слова, які позначали різні емоції, та виділяли серед них ті, що характеризували їхню власну емоційну сферу. Так було виділено три типи людей: у представників першого переважали позитивні емоції (радість, веселий настрій), другого — негативні {страх, гнів, смуток), для третього типу співвідношення таких емоцій було приблизно однаковим. Було виявлено і міжстатеві відмінності: у чоловіків домінувала радість, а гнів переважав страх, у жінок — радість і страх з тенденцією до переважання страху.

Що це за явище? Які висновки випливають з цього дослідження?

Троє дітей дошкільного віку гралися на залізничній колії'. Коли з-за повороту з'явився потяг, двоє старших кинулись утікати, а третій, найменший, сів на рейки і привітно замахав тепловозу рукою. Тільки завдяки рішучим діям машиніста вдалося уникнути нещасного випадку.

Про яку закономірність виникнення емоцій свідчить цей приклад? Яку функцію виконують емоції у подібних випадках?

Встановлено, що школярі досить легко співпереживають негативним емоціям (смуток, гнів тощо) своїх однолітків і значно важче — позитивним {радість), тобто вони емоційно відгукуються на неприємності, які трапляються з їхніми товаришами, але не розділяють їхній успіх.

Які можливі причини цього явища? Чи можна змінити його?

Закоханий юнак пише дівчині: "Не можу зрозуміти, що зі мною діється... Звітуюся у своїх почуттях, борюся з ними, піддаюсь їм і знову борюсь. З одного боку, боюся втратити розум і тому прагну позбутися їх, з іншого — боюся знову впасти в той сонний стан, в якому перебував до цієї неповторної весни".

Яке явище у царині почуттів ілюструє цей лист? Яка його природа?

На тривалі впливи несприятливих чинників організм людини або тварини відповідає закономірною реакцією. На першій її стадії мобілізуються захисні сили організму, які протидіють цьому чинникові. На другій — сили, які впливають і протидіють, нібито врівноважуються, організм поступово адаптується до шкідливих умов. Якщо ж дія несприятливого чинника не припиняється, настає стадія виснаження, яке спричиняє негативні і незворотні зміни в організмі.

Що це за реакція? Чому в неї саме такий перебіг?

Дитину дошкільного віку заводили до кімнати, показували безладно розкидані іграшки і просили прибрати, щоб діти потім могли гратися (бо "вони будуть засмучені"). Через 20 хвилин дитину запитували, чи хоче вона збирати іграшки далі, чи піде гуляти. В цій ситуації тільки четверо з 20 дітей 4—5-річного віку і шестеро з 12 5—6-літніх вважали за краще залишитися. В іншій ситуації дітям давали те саме завдання, але додатково їм показували фотографії хворих дітей, які не могли гратися через безладдя в кімнаті. Цього разу більшість дітей відмовлялися від прогулянки і завершували розпочату роботу.

Про що свідчать результати цього дослідження? Яке явище в емоційній сфері вони демонструють?

Під час хірургічного експерименту собакам і кішкам перерізували нервові зв'язки між внутрішніми органами і корою головного мозку. З'ясувалося, що навіть у такому стані тварини виявляють адекватні емоції (страх, огиду, гнів тощо) у відповідь на емоціогенні стимули (різкий звук, неприємний запах, біологічно неприйнятну особину іншого виду тощо). Вони зберігалися навіть тоді, коли голова повністю відділялася від тулуба і процеси життєдіяльності підтримувалися лише за рахунок перехресного кровообігу з тваринами їхнього виду.

Про що свідчать ці дані? Якій теорії емоцій вони суперечать?

Ч. Дарвін вважав, що вискалювання зубів твариною у стані гніву є біологічно доцільним засобом боротьби з ворогами; у тремтінні він вбачав результат напруження м'язів при їх мобілізації для нападу. Біологічно доцільними для нього були також емоції людини, наприклад зволоження людської руки у стані страху начебто полегшувало мавпоподібним предкам хапання за гілки дерев під час втечі.

Чи можна прийняти таке пояснення? Чим відрізняються емоції людини і емоції тварин?

В. О. Сухомлинський стверджував: "Без належного емоційного підґрунтя неможливе не лише успішне, а й взагалі нормальне навчання. Відсутність єдності емоційного виховання і пізнання світу є одним з найживучіших і найнебезпечніших джерел байдужого ставлення до знань і, зрештою, до небажання вчитись".

Про яку психологічну закономірність йдеться? Який вид емоцій відіграє тут провідну роль?

Blog

Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з ви­користанням принципів історико-психологічного аналізу

Содержание

Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з використанням принципів історико-психологічного аналізу