Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з ви­користанням принципів історико-психологічного аналізу

Вид материалаДокументы

Содержание


Які висновки випливають із цих порівнянь? Чи можна величину будову мозку вважати ознакою людини?
Як це явище характеризує первісну свідомість? Як його можна пояснити?
Які особливості первісної свідомості проявилися таким чином? Що могло бути причиною їх появи?
Через які причини могли виникнути такі табу? Яку роль вони відігравали у житті первісної спільноти?
Про яке явище йдеться? Як воно характеризує первісну свідо­мість?
Що дає аналіз цих слів для розуміння особливостей первісної сві­домості?
Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процеси роз­витку свідомості?
Чому зміст епітафій змінюється таким чином? Про що свідчить це явище?
Що Ви відповісте цьому учневі?
Чи можлива взагалі періодизація психічного розвитку? Чи існу­ють в реальності періоди такого розвитку?
Чому наукове пізнання психології людини поступається худож­ньому? Чому психологія акцентує увагу саме на перших періодах людсько
Про що свідчать ці дані? Як вони характеризують закономір­ності психічного розвитку?
Про що свідчить така поведінка? Що зумовлює її зміни?
Як можна пояснити результати цього експерименту? Які зако­номірності психічного розвитку вони характеризують?
Про які форми спілкування йдеться? Як можна пояснити отри­мані результати?
Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процес психіч­ного розвитку?
Як пояснити результати цього експерименту? Що вони дають для розуміння закономірностей психічного розвитку?
Чому так відбувається? Як це явище характеризує логіку психічного розвитку у дошкільному віці?
Як пояснити це явище? Свідченням якої закономірності воно є
Чому так сталося? Яку закономірність психічного розвитку ха­рактеризує сюжет цього оповідання?
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

4.13/Якщо порівнювати між собою максимальні об'єми чере­па людиноподібних мавп і черепа первісної людини, то виявиться, що мозок останньої переважає мозок найрозвиненіших видів мавп більш ніж удвічі (600 і 1400 см3). Ще очевидніші відмінності у масі мозку — майже вчетверо (1400 і 350 г). До того ж мозок людини має значно складнішу будову.

Які висновки випливають із цих порівнянь? Чи можна величину будову мозку вважати ознакою людини?


4.14. Індіанське плем'я гуїчолів ототожнює оленя і пір'я птаха, оленя і пшеницю. Пшениця, стверджують гуїчоли, колись була оленем. Здійснюючи ритуал, вони кладуть оленя на пшеницю і поводяться з ним так, начебто він є снопом. Коли вони випива­ють бульйон, зварений з оленячого м'яса, то розраховують, що врожай пшениці буде добрим. З цієї ж причини вони їдять оле­нину перед тим, як зорати поле.

Як це явище характеризує первісну свідомість? Як його можна пояснити?


  1. Коли жінка з племені маорі (Нова Зеландія) дізналася, що з'їла фрукти — предмети табу, то вигукнула, що дух вождя, який наклав це табу, обов'язково вб'є її. Через кілька годин вона справді померла. Очевидно, порушення табу призвело до нерво­вого шоку, що став причиною смерті.

Які особливості первісної свідомості проявилися таким чином? Що могло бути причиною їх появи?


  1. Етнографи описали статеві виробничі табу, сутність яких полягає у забороні статевих контактів у період підготовки до по­лювання і самого полювання. Наприклад, індіанці нутка (північ­но-західне узбережжя Північної Америки) вважали, що у невдачі при полюванні на китів винний той, хто порушив це табу, й суворо карали його. Подібні табу були й у давніх римлян, німців, угорців, естонців, українців, росіян.

Через які причини могли виникнути такі табу? Яку роль вони відігравали у житті первісної спільноти?


  1. У минулому населення Маркізьких островів (Полінезія) дуже боялося чаклунів. Чаклун піднімав волосся, нігті або що-небудь, що належало тілу людини, якій він хотів заподіяти шкоду, загортав це в зелений листок і ховав у мішок, зав'яза­ний складним вузлом. З дотриманням певної послідовності дій цей мішок закопувався. Після цього людина вмирала від ви­снажливої хвороби. Її життя можна було врятувати, але для цього потрібно було знайти заховане: магічний засіб при цьому втрачав свою силу. До подібних дій вдаються й австралійські чаклуни. Один абориген пояснив їх так: "Коли наш знахар схоплює щось, належне людині, і підсмажує це з заклинання­ми, вогонь вбирає в себе запах цієї людини, і це добиває бідо­лаху".

Про яке явище йдеться? Як воно характеризує первісну свідо­мість?


  1. У давніх євреїв слово "нефеш" (дихання) вживалось із зна­ченням: "життя", "душа", "розум тварини", а слова "руах" і "нешама" — для позначення переходів від "дихання" до "духу". Цим значенням відповідають арабські слова "рух" і "нефе". Те саме стосується санскритських слів "атман" і "прана", грецьких "псюхе" і "пневма", латинських "анімус", "аніма", "спірітус". Ана­логічним чином слов'янське "дух" пов'язує поняття "дихання" і "душа". В діалекті циган також зустрічається слово "дух" зі зна­ченням "дихання душі, життя". Першим значенням німецького "гейст" і англійського "гост" також, напевно, було "дихання".

Що дає аналіз цих слів для розуміння особливостей первісної сві­домості?


  1. У мові жителів островів Самоа, що в Тихому океані, є слово "мусу". Закоханий юнак прагне поводити себе з коханою так, "щоб вона не стала мусу". Проте на будь-яке запитання про причини своєї поведінки самоанець відповідає: "Хто його знає". Характеризуючи людину, він повідомить її вік, статус, родинні зв'язки, якісь вади, те, чим вона займається, але нічого не скаже про особливості її індивідуальності. Та й у самоанській мові немає граматичних форм для утворення порівняльного ступеня, які б давали змогу порівнювати людей між собою. Одна з негативних оцінок самоанця: "Хоче бути вищим за всіх".

Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процеси роз­витку свідомості?


  1. У Давньому Римі на кожній могилі був напис, що вказу­вав ім'я померлого, його родинний стан, рід занять, вік і дату смерті. Приблизно з V ст. н. е. поховання стають анонімними. В XI—XII ст. на могилах знатних римлян з'являються написи, які засвідчують ім'я і дату смерті, цитують заупокійні молитви. В XIII—XIV ст. епітафії набувають розгорнутого вигляду: в них перелічують звання і заслуги померлого, а надгробники прикра­шають сценами з його життя.

Чому зміст епітафій змінюється таким чином? Про що свідчить це явище?


4.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я дій­шов висновку, що люди минулих століть перебували на дуже низькій стадії розумового розвитку. Інакше важко пояснити, чому науково-технічний прогрес почався так пізно. Розвиток науки, техніки, культури тривалий час затримувався через те, що люди минулого були менш здібними, ніж наші сучасники. Чи правиль­но я думаю?"

Що Ви відповісте цьому учневі?


  1. В історії психології розвитку було чимало спроб створити періодизацію психічного розвитку, проте серед них немає таких, які б приймались одностайно. До того ж відомо, що шляхом на­уково обґрунтованої організації навчання можна досягти таких порушень у розвитку окремих психічних процесів, унаслідок яких молодшого шкільного віку набувають здатностей, притаман­них дітям старшого віку. Таким спробам заважає також явище акселерації.

Чи можлива взагалі періодизація психічного розвитку? Чи існу­ють в реальності періоди такого розвитку?

  1. Об'єктом психологічного дослідження найчастіше є перша чистина людського життя (переважно дошкільний і шкільний вік). Тому психологія дорослої людини вивчена менш повно. Цю прогалину успішно заповнює мистецтво, яке в художній формі відтворює яскраві моменти психології розвитку. Найбільшою попу­лярністю користується юність: митці ретельно досліджують про­цеси зародження міжособистісних стосунків та самосвідомості. У пізніші вікові періоди їх здебільшого цікавлять вирішальні мо­менти життя, пов'язані з вибором людиною не типових для неї дій, вчинком.

Чому наукове пізнання психології людини поступається худож­ньому? Чому психологія акцентує увагу саме на перших періодах людського життя?


  1. Відомо, що на психічному розвитку дитини істотно позна­чаються умови вагітності матері. Якщо вони несприятливі, то вже починаючи з віку немовляти в дитини може спостерігатися затримка психічного розвитку. Загалом психічний розвиток — це тривалий процес поступового наближення психіки дитини до психіки дорослого, в ході якого формуються свідомість і самосві­домість, довільне запам'ятовування і словесно-логічне мислення. Зрештою, людина починає створювати власний образ світу, стає здатною на вчинки.

Що у зв'язку з цим можна вважати точкою відліку лінії психіч­ного розвитку? З чого він починається?


  1. Порівняння результатів 52 незалежних одне від одного) досліджень, які охопили 30 тис. пар людей з різним ступенем родинних зв'язків, у тому числі монозиготних і дизиготних близ­нюків (як тих, що проживають разом, так і розлучених), наочно продемонструвало зростання внутрішньопарної подібності знач­ної кількості вимірюваних психічних явищ із збільшенням кіль­кості спільних генів. При цьому в монозиготних близнюків спос­терігалася більша подібність інтелекту та властивостей темпе­раменту і менша — властивостей характеру. Ця закономірність була помітнішою, коли близнюки росли в різних умовах.

Про що свідчать ці дані? Як вони характеризують закономір­ності психічного розвитку?

  1. Уже з третього тижня життя дитина у відповідь на систе­матичні впливи дорослого (поява у полі зору, прогладжування, посмішка, промовляння) поводить себе відповідним чином. Спочатку вона виявляє орієнтувальну реакцію на дорослого; потім відповідає на його появу позитивними емоціями; далі виконує дії (наприклад, викидає з колиски іграшку) з метою привернути до себе увагу дорослого; нарешті, виявляє негативні емоції, коли порослий байдужий до неї.

Про що свідчить така поведінка? Що зумовлює її зміни?

  1. Натискаючи на кнопку, діти різного віку протягом 30 с мали можливість: 1) подивитися на іграшку; 2) побачити дорослого, який посміхався і гладив дитину по голові; 3) погратися разом із дорослим; 4) послухати від дорослого казку; 5) погово­рити з дорослим на цікаву тему. Дитина могла подовжити час обраного варіанта, знову натиснувши на кнопку. З'ясувалося, що 3-річні діти віддавали перевагу ігровій взаємодії з дорослим, І 4-річні часто міняли варіанти, 4 — 5-річні із задоволенням слухали казку, 5 — 6 і 6 — 7-річні діти найчастіше обирали роз­мову з дорослим.

Як можна пояснити результати цього експерименту? Які зако­номірності психічного розвитку вони характеризують?


  1. Було встановлено, що дошкільники, які оволоділи різни­ми формами спілкування, по-різному реагують на незвичне повідомлення експериментатора. "Вовк гарний, — говорив експери­ментатор і показував дитині малюнок, — він не товче траву, бігає по доріжці, дуже любить квіти. А заєць поганий: гризе на городі капусту, моркву, він завдає шкоди". Одна дитина відразу ж протестує: "А мені мама читала, що вовк поганий, він бабусю з'їв". І і коли через тиждень їй нагадують про це знову, вона впевнено заявляє: "Вовк поганий, а заєць гарний". Інша дитина добре запам'ятовує слова дорослого і правильно їх повторює, але, якщо її зацікавила розповідь експериментатора, вона закидає його питаннями ("А де ви взяли такі малюнки?", "А чому вовк насупив­ся?", "А де живуть зайці?") і тоді нічого не запам'ятовує і все плутає. Дитина з третьою формою спілкування прагне зрозуміти порослого і знайти пояснення його словам: "Взагалі-то вовки хижаки, але цей справді гарний. Ось і хвостик у нього такий... пухнастий". Такі діти особливо довго пам'ятають почуте.

Про які форми спілкування йдеться? Як можна пояснити отри­мані результати?
  1. На третьому-четвертому році життя дитина часто виявляє впертість: відмовляється виконувати вимоги дорослих; на забо­рону реагує афектом; прагне діяти самостійно, заявляючи "Я сам" При цьому впертість має вибірковий характер: вона виявляється стосовно дорослого, до того ж близької людини, і не поширюється на однолітків.

Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процес психіч­ного розвитку?

  1. Дошкільник отримує від експериментатора завдання, яке не можна виконати: йому потрібно дістати віддалений предмет, не встаючи зі стільця. Експериментатор виходить, але продов­жує спостерігати за дитиною із сусіднього приміщення. Після марних спроб дитина встає, бере потрібний предмет і поверта­ється на місце. Експериментатор входить, хвалить дитину і в нагороду пропонує їй цукерку. Дитина відмовляється, а коли ек­спериментатор наполягає, то починає тихо плакати. Цукерка стає для неї "гіркою".

Як пояснити результати цього експерименту? Що вони дають для розуміння закономірностей психічного розвитку?

  1. Вивчення конфліктів, які виникають у процесі гри, показало, що найменші діти сваряться переважно за володіння пред­метом — засобом ігрової дії. Тому на "машині", конфліктуючи] одночасно ідуть два "водії", "хворого" оглядають кілька "ліка­рів", "обід" готують кілька "матерів". Трохи старші діти вже сва­ряться через ролі: хто ким буде. Нарешті, найстарші надзвичайно прискіпливо ставляться до виконання правил гри. Сварки туї точаться головним чином навколо того, "буває так, чи не буває"

Чому так відбувається? Як це явище характеризує логіку психічного розвитку у дошкільному віці?

  1. Результати досліджень свідчать, що мовлення дітей виконує не лише функцію спілкування. Воно буває також егоцентричним, яке у трирічної дитини займає понад 50 % усіх її висловлювань. З віком прояви такого мовлення зменшуються (у семиріч мої дитини вони становлять приблизно 27%), а згодом взагалі шикають.

Як пояснити це явище? Свідченням якої закономірності воно є

  1. В оповіданні Л. Пантелєєва "Літера Ти" йдеться про особ­ливості усвідомлення дитиною займенника "я". Навчаючи онуку вимови, дідусь показав їй написання літери, з якої починалося і ново "яблуко". "Це літера "я", — сказав дідусь. "Це літера "ти", — підтвердила дівчинка і прочитала: "Ти-бло-ко". Великих зусиль довелося докласти дідусеві, аж доки вона зрозуміла, як слід чита­ні це слово.

Чому так сталося? Яку закономірність психічного розвитку ха­рактеризує сюжет цього оповідання?


  1. Діти дошкільного віку наповнюють дві посудини намистинками: синю намистинку — в одну посудину правою, черво­ну — в іншу посудину лівою рукою. Після того як дитина виконала завдання, її запитують, де більше намистинок. Вона впевнена, що н обох посудинах кількість намистинок однакова. Тоді її просять висипати сині намистинки в посудину іншої форми і розміру. В цьому випадку, якщо намистинки заповнюють посудину до більш високого рівня, ніж це було раніше, діти стверджують, що тепер іч стало більше; якщо ж до нижчого рівня, то вважають, що їх менше. Лише 7-річні діти починають розуміти, що переміщення Не змінює кількості намистинок.

Поясніть це явище. Про яку закономірність психічного розвитку воно свідчить?


  1. Учням двох других класів пропонували уявити ряд ситуа­ції!, для розв'язання яких їм потрібно було звернутися по допо­могу до когось із чотирьох осіб: батька, матері, вчителя, товариша. N першій серії досліджень вони виконували це завдання в присут­ності вчителя, у другій — без нього. З'ясувалося, що в одному класі число звертань по допомогу до своєї вчительки становило 40%, а у другому — тільки 4 %. У другій серії результати збільши­шся відповідно на 20 і 8 %

Як можна пояснити результати цього експерименту? Яке явище проявилося таким чином?

  1. Відомо, що прогресуючий психічний розвиток у молодшо­му шкільному віці співіснує з погіршенням ставлення дітей до нав­чання. Якщо першокласникові більше подобаються уроки, ніж. перерви, а уроки математики більше, ніж уроки фізкультури, то вже у другому класі учень часто нудиться на уроках, з нетерпін­ням очікує перерву, а у третьому вже може виявити сумніви з приводу методів навчання, які застосовує вчитель.

Які причини зумовлюють це явище? Як воно співвідноситься із закономірностями психічного розвитку у цьому віці?

  1. Встановлено, що підліткам притаманний "афект неадек­ватності": коли вони зазнають невдачі в якійсь справі, то гостро переживають, але вважають її наслідком якихось незалежних від них причин. Так буває, коли діти характеризуються високою і стійкою самооцінкою і виявляють прагнення до самоствердження при відсутності достатніх можливостей для успіху.

Як можна пояснити це явище?Що воно дає для розуміння законо­мірностей психічного розвитку в цьому віці?

  1. Під час дослідження з'ясовувалися причини тривожності, специфічні для дітей різного віку. Було встановлено, що на від­міну від дошкільників, для яких основною причиною тривожності є розлука з матір'ю, та дітей молодшого шкільного віку, підвищена тривожність яких зумовлюється відсутністю потрібних зразків для наслідування, у підлітковому віці переважною причиною тривож­ності і хлопців, і дівчат є побоювання, що вони будуть відкинуті групою однолітків.

Чому у кожному віці причини тривожності різні? Про що свід­чать результати цього дослідження?

  1. Аналізувалися позначки на полях тексту повісті JI. М. Толстого "Отроцтво", прочитаної, за завданням експери­ментатора, дітьми різного віку. З'ясувалося, що 11-річні діти не лише не відзначали місця, де розкривається ставлення Ніколеньки Іртеньєва до себе, а часто навіть не звертали на них уваги. Проте вже 12-річні читачі помічали їх і жваво обговорювали мо­ральні якості героя. Переважна більшість з них співчутливо оці­нювала переживання Ніколеньки, спричинені ставленням до нього дорослих. Вони підкреслювали відповідні місця повісті, ставили інак оклику, робили позначки, які свідчили про їхню солідар­ність з ним.

Як пояснити такі зміни в сприйманні повісті? Чим вони зумов­лені?


  1. Дослідник, що вивчав професійні уподобання дітей різ­ного віку, зазначав: "Учні молодших класів школи хочуть літати повітрям, плавати морями, скакати на конях, але тільки не ходи­ти по землі". У підлітковому віці багато хто відмовляєть­ся відповідати на запитання про професію, яку б хотів обрати, або ж називає ту, яка безпосередньо пов'язана з його інтересами. V старшому шкільному віці на це запитання відповідають майже всі, проте у переважній більшості випадків характер відповідей не відповідає реальному вибору.

Як ці дані характеризують вікову психологію опитуваних? Чим зумовлені відмінності у відповідях?


  1. Дослідження самооцінки школярів показало, що в інтер­валі від третього до восьмого класу вона в цілому неухильно змен­шується. При цьому було встановлено, що діти, уявлення яких про свої можливості невисокі, втілюють їх у відповідній пове­дінці і тому навчаються гірше, ніж могли б. Дітям з високою самооцінкою притаманна протилежна тенденція.

Як пояснити це явище? Яку закономірність психічного розвитку воно характеризує?


  1. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Уже сім років я навчаюся разом з однокласниками і помітив, що наш психічний розвиток є начебто запрограмованим. Уже у молодшому шкільному віці за успіхи у навчанні кожному з нас можна було б присвоїти певний ранг, окремо, звичайно, з гуманітарних, при­родничих і точних дисциплін. Цей ранг в основному зберігається до цього часу і, думаю, так буде аж до закінчення школи. Навіть ті, хто, навчаючись, докладає більше зусиль, набувають лише знань, тоді як їхній психічний розвиток відбувається за якоюсь власною логікою. Між іншим, про те саме свідчить той факт, що в одній сім'ї виростають абсолютно різні брати і сестри. Чи не так?"

Що Ви відповісте цьому учневі?

  1. Психологія покликана встановити загальні зако­номірності психічного розвитку у дитячому віці і сформулюва­ти їх у вигляді певної теорії. Така теорія ґрунтується на припу­щенні, що ці закономірності поширюються на всі конкретні випадки психічного розвитку, які не виходять за межі психічної норми. Проте насправді спроби співвіднести те, як розвиваєть­ся конкретна дитина з відомими закономірностями, часто сти­каються з труднощами. Так буває, наприклад, коли дитина погано вчиться, афективно реагує на зауваження дорослого, не вміє спілкуватися з довколишніми, вдається до крадіжок чи інших форм асоціальної поведінки, виходить лише з власних інтересів тощо.

Чи підкоряється психічний розвиток у цьому випадку загаль­ним закономірностям? Чи вкладається він у межі психічної норми?


  1. Негативно діють на психічний розвиток у дитячому віці допологові (несумісність крові батьків, відсутність необхідних мік­роелементів у харчуванні матері, вплив на організм хімічних пре­паратів, негативні переживання матері, зміни в ендокринній сис­темі її організму, вплив на плід радіоактивного опромінення, мозкові інфекції плода тощо) та пологові (передчасні або усклад­нені пологи, асфіксія плода, кесарів розтин, дефіцит кисню, ві­таміну К) травми. До того ж дослідження монозиготних близ­нюків показали, що в 40—60 % випадків про рівень їхнього пси­хічного розвитку можна судити за рівнем психічного розвитку їхніх батьків, тобто йдеться також про генетичні чинники пси­хічного розвитку.

Як ці чинники характеризують природу психічного розвитку? Чи визначають вони межу розвитку?

  1. Прив'язаність дитини до матері пояснюють по-різному. Одні звертають увагу на те, що мати, годуючи і сповиваючи не­мовля, задовольняє її біологічні потреби. Другі вважають, що оскіль­ки мати частіше за інших буває біля дитини, та просто "закарбовує" її образ. Треті наголошують на біологічній спільності матері і дитини під час вагітності. Результати ж порівняння підлітків, що мали і не мали правопорушень, показали: перші нерідко були позбавлені піклування матері.

Про що свідчать ці дані? Що лежить в основі прив'язаності?


  1. Відомо, що на психічний розвиток дитини негативно впли­вають: неповна сім'я або її розпад, сімейні конфлікти, низька освіта батьків (особливо матері), незадовільні умови життя (від­сутність житла, брак коштів на необхідне, вимушене безробіття її членів тощо), аморальний спосіб життя батьків, асоціальні сі­мейні цінності, неправильне виховання. Принаймні дія таких чин­ників спостерігається у 50—90 % дітей з ненормативним психічним розвитком.

Як ці чинники характеризують природу психічного розвитку? Чи визначають вони межі психічного розвитку?


  1. Об'єктом експерименту, що тривав півтора року, стали дні групи розумово відсталих дітей-сиріт. Дітей з першої групи у трирічному віці віддали під опіку також розумово відсталих жінок, які перебували у психіатричній лікарні. Друга група ви­ковувалася в інтернатному закладі. За цей час IQ дітей першої і руни зріс на 28 одиниць, тоді як у другій зменшився на 26. Після завершення експерименту дітей першої групи всиновили психічно повноцінні батьки. Обстеження, проведене через 30 років, показало, що майже всі члени експериментальної групи отримали середню освіту і стали соціально адаптованими людь­ми. Частина членів контрольної групи померла, інша жила в закладі для розумово відсталих.

Чим можна пояснити результати цього експерименту? Як вони характеризують психічний розвиток?

  1. У двох групах немовлят, одна з яких виховувалась в інтер­натному закладі, а інша — в сім'ях, дослідник послідовно звертався до дитини таким чином: доброзичливо поглядав, посміхався, ласкаво розмовляв, робив байдужий, докірливий, неприємно здивований вираз обличчя. При цьому реєструвалися мімічні, го­лосові та рухові реакції немовлят. Було встановлено, що впро­довж першого півріччя життя немовлята не розрізняють негатив­них і позитивних впливів дорослого, виявляючи при сприйманні і тих, і тих переважно позитивні емоції. Негативні емоції з'явля­ються лише у другому півріччі (винятком є байдужість, щодо якої дитина дуже рано виявляє негативну реакцію). При цьому спос­терігаються відмінності між групами немовлят: вихованці інтер­нату і в цей час відповідають на докір дорослого позитивними емоціями (діти з родин натомість плачуть, відвертаються). Коли ж експериментатор у такий спосіб звертався до невидимого ди­тині співбесідника, то інтернатні діти з часом припиняли реагу­вати на нього, тоді як діти з сімей — продовжували.

Про що свідчать ці дані? Як вони характеризують психічний роз­виток немовлят?


  1. Дитині під хустинку, якою вона була запнута, засовували шматочок вати і показували дзеркало. Виявилось, що вихованці будинку дитини починають впізнавати себе в дзеркалі лише на другому році життя, тоді як діти, що зростають у сім'ї, вже до 8 місяців тягнуться рукою до вати, прагнучи позбутись її. При цьому вони сміються, радіють, привертають увагу експериментатора до свого дивного зображення, тоді як діти-сироти лякаються і пла­чуть.

Яке явище демонструє цей експеримент? Як його можна пояс­нити?

  1. Дошкільникам, одні з яких виховувались у родині, а ін­ші—в інтернатному закладі, пропонувалося на вибір кілька ситуацій спілкування з дорослим: спільна гра з іграшками, чи­тання книжки з картинками, бесіда про стосунки дитини з дов­колишніми, про різні людські якості. Було встановлено, що З— 5-річних дітей з сімей найбільше приваблює гра, після чотирьох з половиною і до п'яти з половиною років перевага віддається читанню, до 6-річного віку значно зростає інтерес до бесіди. Вихованці ж дитячого будинку виявляють активність, спрямо­вану на дорослого (прагнуть привернути його увагу, відштовху­ючи одне одного, притискаються до нього, не хочуть, щоб він пішов). Вибір якоїсь ситуації спілкування виявився для них за­надто складним завданням. Найрозкутіше вони почували себе під час гри, проте лише з цікавістю спостерігали за ігровими діями експериментатора та виконували його вказівки. Власне Ігрові дії вони здійснювали або незалежно від дорослого (самі катали машинку, складали кубики), або під його безпосереднім керівництвом.

Про що свідчать результати цього експерименту? Як їх можна пояснити?


  1. Коли в дві однакові посудини наливають однакову кіль­кість трохи підфарбованої води і запитують дошкільника, де її більше, то дитина впевнено відповідає: "Однаково". Тоді у неї на очах воду з однієї посудини переливають в іншу — шир­шу — і повторюють те саме запитання. Тепер дитина стверд­жує: "Неоднаково", пояснюючи це тим, що "воду перелили". V дітей, які виховуються в родині, це явище, назване ефектом Піаже, до 6—7 років зникає. Однак у переважної більшості навіть 7—8-річних дітей, які виховуються в інтернаті, цей ефект спостерігається. Вони переконані, що у ширшій посудині води стало менше.

Як можна пояснити такі відмінності? Що є причиною їх?


  1. Обстежувалася група дітей, народжених у результаті небажаної вагітності (матері зверталися до лікарів з проханням перервати її). З'ясувалося, що вже в період немовляти їх менше, ніж у контрольній групі, годували груддю, вони частіше потребували медичної допомоги, відставали у фізичному розвитку. В дошкільному віці матері знаходять у них негативні риси характеру. В молодшому шкільному віці те саме відзначають учителі й однокласники. За інтелектом ця група не відрізняється від контрольної, хоча шкільна успішність і здатність до соціальної адаптації у них нижчі, а з віком ця відмінність (особливо у хлопчиків) поглиблюється. У ранньому юнацькому віці і мінері, і вчителі часто вважають "небажаних дітей" несумлінними, неслухняними, імпульсивними, демонстративними, лінивими. В свою чергу, ці діти засвідчили меншу зацікавленість до себе з боку матерів, схарактеризували поведінку батьків як неузгоджену і суперечливу, вважали себе більш схожими на батька, ніж на матір, шлюб батьків розцінювали як невдалий.

Яким чином ці відомості характеризують психічний розвиток? Як їх можна пояснити?


  1. Дітям молодшого шкільного віку, які виховуються в інтер­натних закладах, притаманна така суперечність: хоча вони пе­ребувають у ситуації постійного, навіть перенасиченого спіл­кування з дорослими й однолітками, проте навички спілкування, вміння розв'язувати колективні задачі та знаходити вихід із кон­фліктів у них не сформовані. До того ж на тлі яскраво вираже­ної потреби у спілкуванні вирізняється їхнє "споживацьке" став­лення до дорослих. Вони не лише очікують, а й вимагають від них розв'язання всіх своїх проблем. Ці діти охоче демонструють учителеві слухняність і дисциплінованість і водночас легко по­рушують його вимоги. Вони здебільшого агресивні, а скоївши проступок, звинувачують дорослих і не визнають своєї прови­ни. Також усупереч уявленню про більшу самостійність, порівня­но з їхніми надміру опікуваними "домашніми" однолітками, їм бракує саморегуляції: вони не вміють планувати і контролювати свої дії.

Як можна пояснити такі суперечності? Як вони характеризують психічний розвиток цієї категорії дітей?


  1. Мав місце такий епізод. Слабовстигаючий першоклас­ник загальноосвітньої школи-інтернату, який, до того ж, от­римував багато зауважень за порушення норм поведінки, од­ного разу на уроці праці виліпив з пластиліну гарну фігурку. Вчителька похвалила його і попросила, щоб він пройшовся по класу і показав фігурку іншим дітям. Хлопчик, звичайно бай­дужий до зауважень дорослих, раптом почервонів, у нього на очах з'явилися сльози, він почав дивно хихикати, а показуючи фігурку, постійно повторював, начебто вибачаючись: "Вона погана".

Свідченням чого є це явище? Як його можна пояснити?


  1. У третіх класах школи-інтернату для дітей-сиріт і масової школи учням було запропоновано гру "Чарівна квітка", за умо­вами якої вони мали загадати якесь бажання. 53 % учнів масової школи висловили бажання, які безпосередньо не випливали з умов їхнього життя: "Хочу, щоб не було ядерної війни", "Щоб усі люди були здоровими", "Щоб птахи не гинули від холоду і голоду". В школі-інтернаті подібних відповідей не було. Тут пе­реважна більшість дітей висловили бажання, пов'язані з вимога­ми дорослих: "Я б хотів гарно вчитись", "Я б хотів вчитися на "4" і "5", "Я б хотів завжди гарно себе поводити", "Я б хотів допомагати дорослим".

Що доводять результати цього експерименту? Як вони характе­ризують психічний розвиток цієї категорії дітей?


  1. Вивчення особливостей самосвідомості підлітків, що зрос­тають без батьків, показало, що на відміну від дітей, які вихову­ються в сім'ї, яким притаманний інтернальний локус контролю, їм властивий екстернальний локус з відповідною залежністю по­неділки від зовнішнього середовища та прагненням до пристосу­вання. Якщо у перших спостерігається інтенсивне становлення образу "Я", орієнтація на норми поведінки дорослих та пов'язану і цим систему власних цінностей, то в других — стабільність та­кого образу й невідповідність його змісту нормативним віковим характеристикам. Переважна більшість їх бачить лише свої недо­ліки і не знає своїх позитивних рис.

Про що свідчить це явище? Які його причини?


  1. Було виявлено особливості психологічного часу у засуд­жених юнацького віку. Теперішнє, як і минуле, у них аморфне, иеструктуроване, до того ж не пов'язане з минулим. Майбутнє підірване від минулого і теперішнього і несе на собі відбиток Ілюзії необмеженості. Це виявляється в орієнтації на життя, пов­ис задоволень і розваг, матеріальне і сімейне благополуччя. Знач­мо менше для них важать орієнтири, характерні для старшо­класників, які виховуються в сім'ї: суспільне визнання, став­лення довколишніх, самовиховання, самовдосконалення; діяль­ність на користь інших; можливість займатись роботою, яка б відповідала інтересам та здібностям. У цих юнаків домінують короткочасні цілі, вони зосереджені на теперішньому, хоча й заперечують його цінність, нехтують своїм минулим, не плану­ють майбутнє. Рефлексія з приводу власного життя розвинена недостатньо.

Які причини цього явища? Як воно характеризує психічний розви­ток цих юнаків?


  1. 11 червня 1937 р. на засіданні Верховного Суду СРСР кілька старих більшовиків, героїв громадянської війни визнали ■ пою провину і були засуджені до смертної кари. В останньому слові один з них — Примаков — сказав: "Усе, що було контр­революційного в Червоній Армії, збиралось в одне місце, під ...фа­шистський прапор Троцького... Шлях один — нищити диктатуру пролетаріату і замінити фашистською диктатурою... Я назвав слідству понад 70 людей-змовників". Цей чоловік ще в юнацькому віці включився у боротьбу із самодержавством, пережив тортури в царських катівнях, несправедливе судилище, весь тягар заслан­ня. В роки громадянської війни він командував кавалерійським корпусом, про нього складали пісні, він був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора.

Як можна пояснити поведінку таких людей? Нормативним чи ненормативним був їхній психічний розвиток?


  1. Спостереження за людьми, яким шляхом хірургічного втру­чання було змінено стать, показали, що спочатку в них фор­мується образ "мужності" чи "жіночості", зразком для якого най­частіше стає конкретна особа. Другий етап полягає в імітації ста­тевої поведінки, яка узгоджується з цим образом. Кульмінацією є перевдягання у відповідний одяг. Третій етап характеризується повним ототожненням себе з новою статтю і появою підвищено­го інтересу до осіб протилежної статі.

Як ці дані характеризують закономірності психічного розвитку? Чи буде такий розвиток повноцінним?


  1. Досліджувалося формування ненормативних властивостей характеру в осіб, засуджених за злочини. Встановлено, що в де­яких випадках мало місце байдуже ставлення до них з боку рід­них у дитинстві. Один засуджений зазначав, що "батько не звер­тав на нас уваги, а мати весь час сварилась із батьком". Уже в дошкільному віці такі досліджувані не зважали на інших під час гри, а в ранньому юнацькому віці їм подобалось поводити себе так, "щоб усі боялися". Були й такі, яким у дитинстві надавалася не­обмежена свобода користування речами, недоступними для од­нолітків. Згадуючи своє дитинство, вони говорили: "Ми жили краще за всіх", "Усі заздрили нам". У підлітковому віці їм "хоті­лось виділятися.., бути розвиненими в усіх відношеннях". Деякі ще у дошкільному віці вважали, що "всі діти... були "так собі", їх легко можна було провести".

Про які властивості йдеться у кожному випадку? Які закономір­ності їх формування виступають на перший план?

  1. Від моменту народження мавп утримували в індивідуаль­них клітках, де були дві "матері" — одна з дроту, а друга — з тканини. В усіх випадках тварини віддавали перевагу другій, на­віть коли їх годували через соску, розміщену на дротяній "ма­тері". Коли в клітці з'являвся незнайомий предмет, мавпочки втікали і притискалися до неї. Коли вони підросли, то часто бра­ли тканинну "матір" із собою. Навіть розлука на 90 днів не пере­ривала емоційного зв'язку з нею. За умови, коли їм дозволяли ще й грати із собі подібними, у дорослому віці вони мало відріз­нялися від мавп, яких виховували справжні матері. Принаймні за здатністю контактувати з іншими особинами вони значно випе­реджали тих мавп, які виховувалися в ізоляції. До того ж останні надзвичайно жорстоко ставилися до власних дітей.

Яке явище демонструє цей експеримент?Що він дає для розумін­ня закономірностей психічного розвитку у дитячому віці?

  1. Валерій Р., 16 років. Виріс у дружній сім'ї, прив'язаний до батьків і старшого брата. З дитинства був жвавий, ласкавий, слухняний, легко спілкувався з довколишніми. Вчився добре. В останні два-три роки став помічати, що настрій у нього колива­ється: два-три гарні дні, коли відчуває піднесення, чергуються з днями "хандри", коли віддає перевагу самотності, вступає в кон­флікти, неохоче відвідує школу. Закохався в однокласницю, але коли здалося, що вона зацікавилась іншим хлопцем, розірвав стосунки. Важко переживав те, що сталося, не знаходив собі міс­ця, потай плакав, щоночі бачив її уві сні. За пропозицією това­ришів узяв участь у спільній пиятиці, але від цього стало ще гірше. Повернувшися додому, відчув "повну безвихідь і са­мотність". Коли батьки позасинали, вчинив спробу самогубства. В лікарні спочатку відмовлявся від зустрічі з дівчиною, потім помирився з нею. Два дні перебував у гарному настрої.

Схарактеризуйте психічний розвиток у цьому випадку. Як тут може зарадити психологічна допомога?

  1. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Мене цікавлять закономірності психічного розвитку людини. Я знаю, що психологія такі закономірності в основному виявила і роз­глядає їх стосовно конкретного віку. Людина начебто послідовно рухається від психічних новоутворень одного віку до новоутворень іншого. Напевно, так воно і є. Проте я не думаю, що всі люди проходять такий шлях, адже чинники, які зумовлюють відхилен­ня психічного розвитку в той чи інший бік, різні, і тоді він не відповідатиме його віковій динаміці. Це не психічна аномалія, проте й не психічна норма. Як бути в цьому випадку? Та й чи поширю­ються на нього закономірності психічного розвитку?"

А Що Ви відповісте цьому учневі?
  1. Послуговуючись психікою, індивід створює образ світу та втілює його в процесі діяльності, змінюючи тим самим своє жит­тя. Ця обставина відкриває перед психологією два альтернативні шляхи аналізу: з одного боку, змушує розглядати психіку як са­модостатню сутність, таку, що породжує і зумовлює діяльність, а з іншого — бачити в ній продукт цієї діяльності, процес, що виникає і функціонує в її межах. Отже, перший шлях пролягає від психіки до діяльності, другий — від діяльності до психіки.

Який з цих шляхів має перевагу над іншим? Що змінюється від вибору того чи іншого шляху?


  1. Необхідною передумовою виникнення чуттєвого образу є наявність фізичного подразника, що діє на певний рецептор (око, вухо, рот, ніс, шкіру) чи їх сукупність. На цьому факті ґрунтуєть­ся поширене уявлення, за яким такий образ породжується без­посереднім впливом подразника на рецептор.

Чи відповідає це уявлення даним психології сприймання? Чи є така умова достатньою?


  1. Спостереження за людьми, які внаслідок тяжкого пора­нення осліпли на обидва ока і втратили кисті обох рук, показали, що, незважаючи на збережене спілкування з людьми, що їх оточу­ють, через кілька місяців після поранення вони починали вис­ловлювати незвичні скарги. Довкілля здавалося їм "таким, що зникає": руйнувалося відчуття реальності, значення вживаних слів втрачали свою предметну віднесеність. "Я про все ніби читав, а не бачив... Речі від мене все далі", — так описував свій стан один з них.

Чому так трапилось? Як можна пояснити це явище?

  1. Хворі з ушкодженням окремих ділянок головного мозку, навіть відчуваючи спрагу чи голод, не здатні взяти їжу чи пит­во, хоча вони й поставлені поруч. Вони не можуть потиснути руку лікареві, якщо до неї потрібно тягнутись, але коли руку вкладають в їхню долоню, то хапають її і можуть не відпустити. Якщо такий хворий намалює квадрат і його попросять намалю­вати коло, він продовжуватиме малювати квадрати. Він може покласти в склянку чаю ложку цукру, а потім туди ж вкинути масло.

Порушення яких характеристик діяльності має місце в цьому ви­падку? Про пошкодження яких ділянок головного мозку йдеться?


  1. Спостереження за становленням процесу спілкування ди­тини з дорослим показують, що цей процес починається з уваги дитини до дорослого (пильно вдивляється, стежить за ним очи­ма, розглядає його обличчя). На четвертому тижні життя дитина починає виявляти позитивні емоції (посміхається у відповідь на посмішку дорослого) — складові комплексу пожвавлення. На тре­тьому місяці життя дитина вже вдається до ініціативних дій, щоб привернути увагу дорослого (раз за разом викидає іграшку з ко­лиски, змушуючи діставати її). В подальшому вона виявляє чут­ливість до оцінок дорослого і ображається, коли той не звертає на неї уваги. Після цього спілкування набуває вигляду комуніка­тивної діяльності.

Що зумовлює цей процес? Яке явище лежить в основі становлення цієї діяльності?


  1. За даними досліджень, на початку становлення комуніка­тивної діяльності дитини дорослий є її значущим об'єктом (ди­тина прагне привернути його увагу). На другому півріччі життя дитина розглядає дорослого як носія необхідних для спільної ді­яльності якостей (його схвалення за успішну дію викликає в ди­тини особливу радість). У дошкільному віці вона, прагнучи пізна­ти світ, засипає дорослого безліччю запитань. Дорослий тут вис­тупає перед дитиною у всій повноті своїх обдаровань, багатстві життєвого досвіду.

Про які функції дорослого в становленні комунікативної діяль­ності йдеться? Що зумовлює зміну її змісту?

  1. За винагороду групі землекопів пропонували рити ями пев­них розмірів. Спочатку робота йшла добре, але через кілька днів її продуктивність помітно впала. Робітники скаржилися на вто­му, а потім взагалі відмовилися працювати. Коли ж їм пояснили, що в такий спосіб необхідно знайти загублену гілку водогону, робота відновилася з нормальною продуктивністю.

Чому так сталося? Які складові діяльності виступають у цьому випадку на перший план?


  1. Є давня легенда про майстрів, які підносили каміння до місця майбутнього будівництва. Коли одного запитали, що він робить, той відповів: "Хіба не бачите, я тягаю каміння". Другий на це саме запитання сказав: "Я в поті чола заробляю собі на хліб". Третій висловився: "Я будую дім, де житимуть люди".

Як можна пояснити відмінності у відповідях цих будівельників? Чим зумовлене це явище?


  1. В оповіданні А. П. Чехова "Дітвора" описано гру дітей у лото на гроші: "Самый большой азарт написан на лице у Гриши. [...] Играет он исключительно из-за денег. Не будь на блюдечке копеек, он давно бы уже спал. [...] Сестра его Аня, девочка лет восьми, [...] боится, чтобы кто-нибудь не выиграл. [...] Копейки ее не интересуют. Счастье в игре для нее вопрос самолюбия. Другая сестра, Соня, девочка шести лет, [...] играет в лото ради процесса игры. [...] Кто бы ни выиграл, она одинаково хохочет и хлопает в ладоши. Алеша [...] сел не столько для лото, сколько ради недоразумений, которые неизбежны при игре. Ужасно ему приятно, если кто ударит или обругает кого. [...] Пятый партнер, кухаркин сын Андрей. [...] К выигрышу и к чужим успехам он относится безучастно, потому что весь погружен в арифметику игры, в ее несложную философию: сколько на этом свете разных цифр и как это они не перепутаются!"

Чому діти по-різному ставляться до гри? Як пояснити це явище

  1. В оповіданні Л. Пантелеева "Чесне слово" йдеться про хлопчика, який брав участь у військовій грі старших дітей. Його поставили "вартовим", взявши слово, що він не піде з "поста". Хлопчик залишився "на варті", а діти пішли, забувши, напевно, про нього. Минуло доволі часу, почало сутеніти, хлопчикові було страшно, на нього чекали і, мабуть, хвилювалися батьки. Проте, вірний слову, він не міг самовільно залишити "пост" і пішов додому лише після того, як передав свої "обов'язки" перехожому-військовому.