Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з використанням принципів історико-психологічного аналізу
| Вид материала | Документы |
- Програма навчального курсу Рівне 2008, 317.15kb.
- Затверджений районною експертною комісією психологічної служби експертизи психологічного, 788.79kb.
- Аудиторський висновок про достовірність фінансової звітності товариства з обмеженою, 332.46kb.
- Програма формування психологічної готовності вихованців пнз еколого-натуралістичного, 372.01kb.
- Національна концепція як основа побудови Української держави, 74.6kb.
- Конкурс «Мотивуй / Демотивуй» затравка (главная страница конкурсов) Іноді нестерпно, 86.47kb.
- Про діяльність психологічної служби у знз, 193.98kb.
- Реферат з логіки на тему:, 80.53kb.
- Опис модуля напрями – со,ср назва модуля, 16.63kb.
- Логіка – наука філософська чи математична?, 61.48kb.
10.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "У шкільному курсі оптики пояснюється, що колір — це коливання електромагнітних хвиль певної частоти. Отже, відчуття певного кольору виникають у результаті суб'єктивного відображення людиною цих хвиль. Проте чи можна стверджувати, що колір — це об'єктивна характеристика навколишнього середовища? Я думаю, що колір — це лише відчутгя і не більше. 'Насправді речі кольору не мають, вони безколірні, а світ зовсім не такий, який він даний в органах чуття".
Що Ви відповісте цьому учневі?
- Вищі тварини переважають людину за швидкістю побудови чуттєвих образів, оцінкою їх емоційного тону та відповідною орієнтацією в навколишньому середовищі. Проте чуттєві образи людини незрівнянно багатші: очевидно, що тварина не відображає й сотої долі того, що сприймає в об'єктах людина.
Чим відрізняється сприймання людини від сприймання тварини? Чому сприймання людини незрівнянно багатше?
- Одні вчені вважають, що в дитини спочатку виникають елементарні відчуття, наприклад дотику (приємне чи неприємне), смаку (гірке чи кисле), температури (тепле чи холодне), і лише пізніше вона переходить до сприймання цілісних предметів в сукупності їх властивостей. Інші переконані, що дитина вже після народження бачить навколишній світ у вигляді окремих предметів, причому від особливостей організації останніх залежить відображення їх властивостей. Доводять, що уже немовля розрізняє в чуттєвому образі фігуру й фон.
Який з цих поглядів відповідає даним про онтогенез сприймання? Які теорії вони характеризують?
- Між зображенням предмета на сітківці ока і його зоровим образом немає прямої відповідності. По-перше, таке зображення двовимірне, а образ — тривимірний. По-друге, стимуляція сітківки змінюється залежно від віддаленості, розміщення, освітленості предмета, тоді як його образ відносно стабільний. По-третє, одне й те саме зображення може породжуватись малим предметом з невеликої відстані і великим, що розташований далеко, хоча як в образі вони мають адекватне відображення.
Чому так відбувається? Як виникає зоровий образ?
- Досліди із псевдоскопом — оптичним приладом, який спотворює рельєф предмета (близько розміщені точки здаються далекими, а далекі — близькими), — показали, що спочатку предмет сприймається без спотворень. Потім він "вивертається" і отримує нове значення. Так, рука з накладеними на неї джгутами здається досліджуваному жолобом, вистеленим людською шкірою. Проте якщо він бачить поруч голову людини і її гіпсовий зліпок, то лише останній сприймає як увігнуту маску. Миска з рідиною бачиться йому як желе, що знаходиться над вивернутою мискою, але доти, доки ця рідина нерухома. Досить лише сколихнути рідину, як досліджуваний бачить її такою, якою вона є насправді.
Про що свідчать ці досліди? Як вони характеризують природу сприймання?
- Окуляри, лінзи яких перевертають зображення навколо центра сітківки на 180°, створюють у досліджуваних яскраве враження перевернутості зорового образу. Проте вже на шостий – сьомий день їм повертається адекватне бачення світу. Один досліджуваний навіть катався у таких окулярах на лижах. Щоправда, часто вони не в змозі відрізнити, коли бачать правильно, а коли просто не помічають перевернутості. І тільки пильне вдивляння в зорову картину дає змогу помітити ознаки незвичних елементів.
Про що свідчать результати цих експериментів? Як вони характеризують природу сприймання?
- Після хірургічного видалення вродженої катаракти у дорослому віці хворий спочатку не сприймає світ таким, яким його бачать зрячі з дитинства. Проте немає і повного хаосу, оскільки він одразу сприймає цілісні фігури на якомусь тлі. Хворий може фіксувати погляд на предметі, розглядати його, стежити очима за його переміщеннями, визначити, що певні предмети різні, але нездатний ні схарактеризувати відмінності між ними, ні назвати їх (хоча добре впізнає навпомацки). Такий хворий прагне взяти предмет, розташований у кількох метрах від нього, і тягнеться До того, що лежить зовсім близько. Лише через деякий час предмети, які він бачить, набувають свого реального вигляду.
Про що свідчать ці дані? Чому відновлення нормального зору відбувається саме таким чином?
- Дітей раннього віку та новонароджених тварин клали на непрозору площину в центрі великого скляного листа. З одного боку цієї площини відкривалася "глибина", з іншого була матова поверхня. Спостереження показали, що і ті, й інші виявляють неприязнь до "глибини" і повзають чи то рухаються в протилежному напрямку. Аналіз частоти серцевих скорочень дітей і тварин підтвердив, що вони справді негативно реагують на спроби наблизити їх до "глибини". Таку реакцію виявляють навіть немовлята у віці шести тижнів.
Про що свідчать ці дані? Що вони дають для розуміння природи сприймання простору?
- Відомо, що в якій би точці небосхилу не знаходився Місяць, величина його зображення на сітківці ока залишатиметься незмінною. Проте в зеніті Місяць здається меншим, ніж тоді, коли він перебуває над горизонтом. Якщо ж Місяць біля горизонту розглядати через отвір у картоні, то ілюзія зникає: він не виглядає більшим за Місяць в зеніті.
Чому виникає така ілюзія? Як її пояснити?
- Африканські мисливці-кочовики зображають можливу здобич набагато меншою, ніж нейтральні предмети, наприклад будівлі чи дерева. В азіатському живопису предмети і простір між ними зображаються зовсім не так, як в європейському.
Як ці приклади характеризують природу сприймання простору? Як їх можна пояснити?
- Якщо повз потяг, що стоїть, їде інший потяг, то пасажирові першого здається, начебто рухається його потяг, а не той, що проходить повз нього.
Що це за явище? Який вид сприймання тут має місце?
- Одній групі кошенят спеціальний комірець не дозволяв бачити більшу частину оточення і власне тіло, але залишав відкритою центральну частину огляду. Кошенятам другої групи, навпаки, перекривали центральну частину, проте зберігали можливість бокового бачення. Після закінчення експерименту, який тривав два місяці, кошенята першої групи не змогли навчитись орієнтуватися в навколишньому середовищі, тоді як у кошенят другої групи сформувалася здатність розрізняти форму предметів.
3 якою метою проводився такий експеримент?Про що свідчать його результати?
- Дослідження показали, що від першого до останнього класу середньої школи кількість фіксацій у процесі руху очей під час читання тексту скорочується в 3,2 раза. Скорочується також середня тривалість фіксації: з 0,33 до 0,23 с, тоді як об'єм упізнавання в момент фіксації зростає (від 0,42 до 1,33 умовної одиниці). Швидкість розуміння слів, прочитаних за одну секунду, також збільшується.
Що доводять ці дані? Які педагогічні висновки з них випливають?
- Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "У шкільному курсі оптики пояснюється, чому свічка, яка знаходиться перед оком людини, відображається на сітківці ока у зменшеному і перевернутому вигляді. Це зрозуміло, адже око — своєрідна лінза. Проте я не зрозумів, чому людина бачить свічку не на сітківці, а там, де вона є насправді — перед своїми очима, і, до того ж, не зменшеною і не перевернутою".
Що Ви відповісте цьому учневі?
- Крізь усю історію психології проходить психофізіологічна проблема — взаємовідношення психічних і фізіологічних явищ. На прикладі пам'яті — це проблема зв'язку процесів, що відбуваються у мозку людини, з одного боку, та процесів пам'яті, з іншого. За одними теоріями цей зв'язок є причиново-наслідковим, інші взагалі заперечують його існування.
Як ця проблема розв'язується у сучасній психології пам'яті? Як співвідносяться між собою згадані процеси?
- За віруванням одного з мексиканських племен, успішному збиранню кактуса, що має наркотичний ефект, перешкоджає "гріх" дружин збирачів. Тому через чотири дні після того, як чоловіки вирушили в похід, жінки збираються і сповідуються перед "великим батьком" — вогнем. Для цього кожна кидає в багаття мотузок, на якому вузлами позначає своїх коханців.
Яку роль відіграють ці вузли? Як вони відбивають природу людської пам'яті?
- Електростимуляція скроневої ділянки недомінантної півкулі мозку викликала у хворої образ події, яка перелякала її ще в дитинстві. Стимуляція цієї самої ділянки перенесла другу хвору на двадцять років назад, і вона побачила себе з новонародженою дочкою на руках. Третя хвора почула голос свого сина, що лунав з двору разом з криками дітей, гавканням собак, шумом автотранспорту. Пацієнтки начебто переносились у світ назавжди забутих подій минулого і заново переживали їх.
Про що свідчать ці випадки? Можливо, людина взагалі нічого не забуває?
- Хворий поступово втрачав пам'ять. Спочатку це стосувалося подій, які відбулися зовсім недавно, потім тих, що мали місце протягом останнього року, далі — кількох останніх років, аж до спогадів про дитинство. Згодом хвороба перестала прогресувати і почалося відновлення пам'яті, яке відбувалося у зворотному порядку: спочатку з'явилися спогади юності, потім — зрілого віку і лише після цього — події останніх років.
Чому перебіг захворювання був саме таким? Яку закономірність ілюструє цей випадок?
- Молода малоосвічена німкеня, захворівши на лихоманку, у маренні заговорила грецькою, латинською і давньоєврейською мовами. З'ясувалося, що дівчинкою вона жила у пастора, який часто читав книги вголос. Проте одужавши, вона навіть не підозрювала, які багатства зберігає її пам'ять. Аналогічний випадок стався з камердинером іспанського посла в Парижі, який у маренні виголошував дипломатичні промови.
Про що свідчать подібні факти? Що вони дають для розуміння природи і механізмів пам'яті?
- Хлопчик дошкільного віку після першого ознайомлення безпомилково відтворив розклад руху потягів через столичний вокзал. Інший, уже дорослий, міг без помітних зусиль повторити будь-якої довжини ряд слів або беззмістовних складів, які запам'ятав тиждень, місяць, рік, багато років тому. Одного разу йому дали штучну математичну формулу, яка нічого не означала, і він відтворив її через 15 років після запам'ятовування. Для того, щоб щось забути, він вигадував певні прийоми (наприклад, уявляв, як горить папірець з непотрібною інформацією).
Як можна пояснити ці випадки? Як вони характеризують людську пам’ять?
- У першій серії експериментів школярам і дорослим пропонували розв'язувати нескладні арифметичні задачі. У другій серії ті самі досліджувані мали самостійно скласти задачі, які містили б названі експериментатором числа. У третій серії також потрібно було придумати задачі, але числа цього разу не повідомлялися. Після кожної серії досліджувані мали відтворити числа, що входили в умови задач. Як з'ясувалось, ефективність запам'ятовування в останній серії була приблизно вдвічі вищою, ніж у попередніх. Виняток становили першокласники, в яких відмінності між результатами кожної серії були незначними.
Про що свідчать ці дані? З позицій якої теорії пам'яті їх можна пояснити?
- У першій серії експерименту дошкільникам, школярам і студентам пропонували 15 слів для запам'ятовування і наступного відтворення. У другій серії при запам'ятовуванні вже інших 15 слів їм давали допоміжні засоби — картинки із зображеннями різних предметів, прямо не пов'язаних зі змістом слів. Виявилося, що допоміжні засоби практично нічого не дають дошкільникам. Школярі ж завдяки їм запам'ятали значно більше слів. У групі студентів темп запам'ятовування "з картинками" був нижчий, ніж у школярів. Опитування показало, що ще в першій серії вони створювали певні асоціації, намагалися групувати слова, повторювали їх.
Чому в другій серії студенти не мали успіху? Як можна пояснити результати цього експерименту?
- Протягом години досліджувані мали якомога швидше виконати різноманітні дії (виліпити яку-небудь тваринку з пластиліну, склеїти коробочку, відгадати загадку, скласти вірш тощо). Половину з цих дій експериментатор переривав до того, як вони були закінчені, решту досліджувані мали змогу завершити. Коли після експерименту їх попрохали назвати всі дії, то з'ясувалося, що незавершені дії запам'яталися приблизно вдвічі краще, ніж завершені.
Що це за явище? Як його можна пояснити?
- Досліджуваним протягом 50 мс показували дев'ять літер, розташованих у три ряди по три літери у кожному. За цих умов вони здатні відтворити не більше чотирьох-п'яти літер, причому результати не змінюються навіть при збільшенні тривалості експозиції до 0,5 с. У другій серії експерименту відразу ж після закінчення демонстрації літер досліджуваний чув звук, висота якого вказувала на потрібний для відтворення ряд: перший, другий або третій. У цьому випадку рядок відтворювався навіть тоді, коли складався з восьми літер. Що більшим було відставання звуку від моменту демонстрації літер, то більшої кількості помилок припускалися досліджувані.
Про що свідчать результати цих експериментів? Який вид пам'яті вони характеризують?
- Французький філософ А. Бергсон (1859—1941) у праці "Матерія і пам'ять" писав: "Є два глибоко різні види пам'яті. Один з них, фіксований в організмові, являє собою не що інше, як сукупність раціонально побудованих механізмів, які забезпечують відповідний руховий відгук на різні можливі запити... Це, швидше, звичка, ніж пам'ять, вона залучає до справи наш минулий досвід, проте не викликає його образу. Інший вид — це справжня пам'ять. Збігаючись за тривалістю зі свідомістю, вона утримує і послідовно вибудовує один за одним... усі наші стани в міру того, як вони настають.., дійсно рухаючись в минулому, на відміну від першої пам'яті, яка діє в ... теперішньому".
Чи має рацію цей учений? Чи узгоджується його погляд із сучасними даними про природу пам'яті?
- Ілюструючи роботу людської пам'яті, дослідник навів для прикладу майстерню, в якій столяр виготовляє шафи. Всі необхідні матеріали зберігаються на полицях, розташованих уздовж стін. Потрібне на певному етапі (інструменти, обстругані дошки тощо) столяр бере з полички і кладе на верстак, залишаючи вільне місце для роботи. Коли на верстаку виникає безладдя, столяр може розкласти всі предмети окремими купками, що дає змогу розмістити більше матеріалу. Якщо ж купок стає занадто багато, дещо починає падати на підлогу, тому майстер може покласти деякі предмети знову на поличку.
До якого напрямку психології пам'яті належить цей дослідник? Про які види пам'яті йдеться?
- Опитування дорослих про перші спогади дитинства показали, що найчастіше вони пригадують сильні переляки і страхи, смерть близьких, покарання й образи, нещасні випадки, розлуку тощо. Коли ж згадують події недавнього минулого, то серед них значно більше приємних. Цікаво, що коли досліджуваних просять відтворити слова, які викликають у них позитивні і негативні емоції, то перші запам’ятовуються краще.
Як можна це пояснити? Що ж запам’ятовується краще: приємне чи неприємне?
- Батьки, які мають дітей — дошкільника і молодшого школяра, — нерідко помічають, що старша дитина, заучуючи вірш, запам'ятовує його гірше, ніж менша. Остання ж, тільки слухаючи, та й то начебто між іншим, через деякий час відтворює вірш, інколи навіть не розуміючи значень окремих слів.
Як пояснити це явище? Чим відрізняється процес запам’ятовування у старшої і меншої дитини?
- Батько, вдягаючи чотирирічну доньку, помилково назвав гольфи колготами. Дівчинка на це зауважила: "Тату, чому ти забуваєш? Це ж дуже просто: гольфи — значить голі коліна".
Чому дівчинка запропонувала такий прийом запам’ятовування? На якому механізмі пам’яті він ґрунтується?
- Підпільник, перебуваючи на нелегальному становищі, потрапив до поліції. Поліцейський, запідозривши, що має справу не з тією особою, на ім'я якої був виписаний паспорт, провів своєрідний психологічний експеримент. Він попросив його написати прізвища всіх родичів-євреїв (це був паспорт єврея), а коли той зробив це і вже вийшов на вулицю, його повернули і попросили відтворити список іще раз. Підпільник впорався з цим завданням. Пізніше він розповідав, що коли записував прізвища вперше, користувався певним прийомом запам’ятовування.
Який прийом міг бути використаний у подібній ситуації? Який механізм його дії?
- У телесеріалі "Сімнадцять миттєвостей весни" за сценарієм Ю. Семенова є епізод розмови Штірліца (радянського розвідника Ісаєва) з гестапівцем, яку він завів, щоб дізнатися про долю своєї радистки Каті. Після завершення розмови він раптом попросив у гестапівця пігулки від головного болю. Авторський текст пояснює, що розвідник зробив це навмисне, бо знав: кінець розмови запам'ятовується краще, ніж його середина. Якби шеф гестапо Мюллер поцікавився причиною появи Штірліца в кабінеті свого співробітника, той напевно згадав би саме про ліки.
Яку психологічну закономірність ураховував розвідник? Який механізм її дії?
- Досвідчені викладачі знають: якщо школяр чи студент вивчає матеріал лише для того, щоб добре відповісти на занятті або щоб скласти екзамен, він його швидко забуває.
Які психологічні механізми зумовлюють таке забування? Як боротися з цим явищем?
- Гусенята, виведені гускою, скрізь ходять слідом за нею. Інкубаторні гусенята йдуть за будь-яким предметом, який рухається, але за умови, що вперше побачили його між 13-ою і 17-ою годинами після появи на світ. Якщо посадити і тих, і інших разом і дати їм можливість побачити гуску і цей предмет, перші побіжать до гуски, а другі — до предмета.
Як це явище характеризує природу пам’яті? Чи притаманне щось подібне людині?
- К. Д. Ушинський (1824—1871) у праці "Людина як предмет виховання" писав: "Педагог, який хоче щось закарбувати в дитячій пам'яті, повинен подбати, щоб якомога більше органів чуття — око, вухо, голос, відчуття м’язових рухів тощо (навіть нюх і смак) — взяли участь в акті запам'ятовування. За такого дружнього сприяння всіх органів чуття актові засвоєння ви переможете найлінивішу пам'ять".
Чи це справді так? Чи мають ці рекомендації наукові підстави?
12.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я читав про цікаві досліди з маленькими черв'ячками — планаріями. Одну групу планарій навчали проходити певний шлях лабіринтом. Після того як вони запам'ятовували його (внаслідок багаторазових повторень; неправильні спроби карались електричним подразненням), їх віддавали на поїдання іншій групі. Виявилося, що ця група вже в кілька разів швидше, ніж перша, навчалася проходити той самий лабіринт. Якщо це насправді так, то, напевно, вже недалеко той час, коли люди отримуватимуть знання за допомогою таблеток".
Що Ви відповісте цьому учневі?
- В історії філософії існує проблема чуттєвого і раціонального — проблема співвідношення опосередкованого мисленням і безпосереднього, такого, що ґрунтується на даних органів чуття, пізнання дійсності. Одні філософи {Декарт, Спіноза, Гегель) стверджували, що джерелом і критерієм пізнання є теоретичне мислення, яке дає змогу вийти за межі емпіричних узагальнень, інші {Бекон, Гоббс, Локк) вважали таким джерелом чуттєвий досвід, мислення для них було суб'єктивним засобом систематизації уявлень.
Як ця проблема розв'язується у сучасній психології? Як пов'язані між собою чуттєве й раціональне?
- Тривалий час, вивчаючи закони мислення, дослідник сам розв'язував якусь задачу і займався самоспостереженням. Спочатку цей шлях здавався плідним (зокрема, було виявлено, що мислення може здійснюватись і без участі наочних образів), але в подальшому психологія перейшла до експериментальних методів дослідження мислення.
Чому довелося відмовитись від самоспостереження?Що тут може дати експеримент?
- У малайській мові слово "тама" означає "брати батька", "подібний", "схожий". Дитина, оволодіваючи мовленням, нерідко однаково називає предмети, що рухаються, тварин з довгою шиєю тощо. Цікаво, що людина також прагне охопити поняттям певне коло пов'язаних між собою об'єктів.
Про що свідчить це явище? Як воно характеризує мислення?
- Під час гри в шахи одні рухи очей шахіста простежують конкретний хід фігури, другі співвідносять поле, куди можна її поставити, з самою фігурою, треті об'єднують попередні рухи, "укрупнюють" їх. Вони начебто програють попередні пересування фігури на дошці, визначають співвідношення між елементами наявної і можливої в майбутньому ситуації.
Про що свідчать результати цього дослідження? Що вони дають для розуміння процесу мислення?
- Дитина може дістати іграшку, лише відштовхнувши від себе рукоятку лівого плеча важеля (якщо вона потягне до себе, іграшка, прив'язана до правого плеча, відсунеться), тобто їй необхідно здійснити рух, протилежний тому, який виконується при притягуванні речей до себе.