Курс лекцій з соціології київ- 2007

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Питання для роздумів 2. Основні поняття соціології культури Соціокультурні процеси. 3. Системний аналіз сучасної культури 4. Ділова культура як культура нової соціальної спільності

Подобный материал:

• Курс лекцій з історії соціології київ 2005 Рекомендовано до друку Вченою радою, 3147.4kb.
• Курс лекцій Київ 2007 зміст, 2399.09kb.
• Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160, 2169kb.
• Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
• Кільк прим.: 3 (чз 2, чз1, 180.27kb.
• Курс лекцій спеціальністю 0600101 „Правознавство, 1295.63kb.
• План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
• І.І. Мечникова І. В. Іванова, О.І. Бурденюк, С. П. Гвоздій Курс лекцій, 2533.82kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Курс лекцій з дисципліни «Релігієзнавство», 1281.68kb.

Питання для роздумів

1. Що є предметом соціології науки?
   
2. Які взаємини науки й суспільства в сучасній Україні?
   
3. Чому впав престиж науки й учених?
   
4. Чому значима роль фундаментальної науки?
   
5. Сучасні форми й методи організації науки.
   
6. У чому полягає соціальний клімат науки?
   
7. Назвіть соціальні функції науки.
   
8. Прикладна наука: стан і шляхи вдосконалювання.
   

Література

1. Современная западная социология. Словарь. М., 1990.
   
2. Социальное положение ученых России. М., 1995.
   
3. Социология науки: Энциклопедический социологический словарь. М., 1995. С. 330—332.
   
4. Керимов Д.А., Кейзеров Н.М. Интеллектуальная собственность. М., 1993.
   
5. Волков Г.Н. Социология науки. М., 1968;
   
6. Кугелъ С.А. Профессиональная мобильность в науке. М., 1983;
   
7. Цен­ностные аспекты развития науки. М., 1990.
   
8. Соціологія: Підручник /За заг. ред. проф. В. П. Андрющенка, проф. М.І. Горлача. - Харків — Київ, 1998.
   
9. Соціологія: короткий енциклопедичний словник/Уклад. В. І. Волович та ін. —К.: Укр. центр духовн. культури, 1998.
   
10. Якуба О. О. Соціологія. Навч. посібник для студ. — Харків: Константа,
    

Лекція 14. Соціології культури

1. Поняття «культура».
   
2. Основні поняття соціології культури.
   
3. Системний аналіз сучасної культури.
   

4. Ділова культура як культура нової соціальної спільності.


1.Поняття «культура».

Слово «культура» у перекладі з латинської — «обробіток», «облагороджування», що в Стародавньому Римі означало обробіток землі, а також виховання, освіту. Ста­ють зрозумілими такі вирази, як «культурна рослина», «сільськогосподарська куль­тура», тобто створені, виведені людиною.

Нині відомо більше п'ятисот варіантів використання терміна «культура» у різно­манітних галузях науки і практики. Найбільш удале для соціологічної науки визна­чення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор «Культура — те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом су­спільства».

У широкому контексті синонімом слова «культура» є «цивілізація». Коли ми го­воримо про культуру, то, насамперед, маємо на увазі ті явища людського життя, які якісно відрізняють людину від природи чи навіть не зустрічаються в природі. На­приклад, виготовлення знарядь праці, політична організація суспільства тощо. Хоча, звичайно, у культурі завжди відзначається вплив природи.

У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна куль­тура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система цінностей і норм. Культура - це ті мури, що об'єднують людей у цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих народів Півночі — вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Усе, що пов'язано з обробленим, окультуреним у житті людини, визначається свідомістю. Чи ведемо ми мову про господарську діяльність чи політику, нові техно­логії, поведінку в побуті, сприйнятті художніх цінностей — усе це пов'язано з культу­рою суспільства, людини. Досить часто застосовується вираз: культурна людина чи, навпаки, малокультурна людина.

Поведінка тварин, комах при всій висоті їх організації значною мірою диктується програмою, закладеної в генах. Людині програма її поведінки не передається в спад­щину. Такою генетичною програмою є саме культура і її складові елементи. Освоєн­ня культури відбувається поступово в процесі навчання, виховання, соціалізації і три­ває практично все свідоме життя людини. Без культури люди були б цілком дезорієнтовані і не змогли б жити в суспільстві. Досить згадати Мауглі і подібних йому дітей джунглів. Вони після визначеного віку вже не можуть освоїти мову, навчитися добувати засоби до існування. Справа втому, що в таких дітей не було спілкування з людьми, вони не могли засвоїти елементарну культуру.

Саме культура регулює поведінку людей у суспільстві, і тому не випадково Зиґмунд Фрейд називав її репресивною. Культура придушує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства, навколишніх людей схильності і спонукання людини - агресивні, сексуальні. Але саме норми культури не виключають їх цілком, а тільки регламенту­ють умови їхнього задоволення: агресивні, наприклад, у спорті, сексуальні - обо­в'язково при певному соціальному і моральному аранжуванні.

Звичайно, можливості таких елементів культури, як звичаї, моральні норми в регулюванні поведінки людини, теж досить обмежені, змінюються залежно від об'єктивних обставин, наприклад, кризового стану суспільства, рівня матеріального стану соціальної групи чи окремої людини тощо. У Цих випадках вимагаються більш сильні регулятори з боку суспільства, держави. Феномен культури полягає й у доборі певних видів поведінки і досвіду людей. Поетичний вираз «Звичай - Деспот серед людей» показує, що люди самі створюють такі культурні зразки, яким згодом підко­ряються, приймають їх за такі, що самі собою розуміються. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити чи не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає нам зразки необхідної поведінки.

Якщо в суспільстві чи окремій соціальній групі з'являються культурні норми, що перестають відповідати новим умовам, стають незручними чи марними, то люди праг­нуть змінити їх, щоб привести у відповідність з умовами життя, що змінилися. Саме перетворення культурних норм відбувається по-різному. Одні норми, наприклад, норми етикету, повсякденної поведінки можуть бути перетворені відносно легко, інші — державні закони, релігійні традиції економічної і політичної поведінки — змінити досить важко і прийняття їх відбувається дуже болісно. Переконливий тому приклад: економічні і політичні реформи в Україні.

Деякі культурні норми, що торкаються життєвих інтересів соціальної групи, су­спільства, стають моральними нормами. Весь соціальний досвід людства переконує, що моральні норми не винаходяться, не встановлюються. Вони виникають поступово з повсякденного життя і соціальної практики людей.

Те ж саме відбувається і із соціальними інститутами. В одному суспільстві вста­новлюється така норма культури, як багатоженство, в іншому воно засуджується. В одному галюцинації вважають захворюванням, в іншому розглядають як вищу форму свідомості, «містичні бачення», пророцтва.

Навіть поверхове знайомство з різними культурами виявляє численні відмінності. В одних країнах правобічний рух, в інших—лівосторонній, в одних ставлення до корови як священної тварини, в інших — зовсім навпаки. Однак практично у всіх культурах є речі, які можна було б назвати культурними універсаліями. Джордж Мердок виділив їх поря­док. Серед них спорт, прикраси тіла, спільна праця, танці, свята, весільні і похоронні ритуали, подарунки, гостинність, заборона на кровозмішення. Цілком ймовірно, куль­турні універсали формуються на основі найважливіших біологічних потреб: продовження роду, збереження життя, здорове потомство тощо.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вима­гає визначеної позиції. Треба рахуватися з інтересами інших людей і інших співтова­риств, без цього немає свідомої соціальної дії. Це визначена позиція людини, співто­вариства, що відслідковується щодо світу, в оцінці реальних явищ, виражається в куль­турному менталітеті.

Культура як спосіб ціннісного освоєння дійсності виражається в практичній діяльності людей — і зовнішній, і внутрішній. Зрозуміло, що в процесі внутрішньої діяльності формуються мотиви, ціннісні орієнтації, відбираються завдання, техно­логії майбутніх дій. Саме менталітет людини, співтовариства складає суть і зміст внут­рішньої діяльності. Культура — винуватець змісту, стилю всього практичного життя людей. Зрозуміло, вона здійснює активний вплив зовнішнього середовища, соціаль­но-економічних обставин, модифікується.

Як свідчить аналіз даних соціологічних досліджень, у сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

• радянсько-соціалістичний менталітет як результат колишнього суспільного ладу, збереження радянських соціалістичних традицій;

• прозахідно-капіталістичний менталітет як результат зміни суспільно-політич­ного ладу, проведення ринкових реформ, впливу культурних норм, характерних для Північної Америки і Західної Європи;

• релігійно-конфесійний менталітет, що має глибокі корені в релігійній традиції;

• кримінальний-мафіозний менталітет, що розквітає пишним кольором у нових соціально-економічних умовах;

• мозаїчно-прагматичний псевдоменталітет, породження масової культури, кон­гломерат осколків кількох менталітетів.

Саме в сформованому культурному менталітеті соціальної групи, нації, індивіда ховається розгадка того, чому в однаковій ситуації представники різних народів реагують по-різному, ведуть різний спосіб життя. Японський і європейський художник той самий пейзаж зобразять по-різному. Це закономірно. Менталітет, культура —жива душа кожного народу.

Довгі роки у вітчизняній науці про суспільство було прийнято поділяти культуру на матеріальну і духовну. Але візьміть автомобіль, літак, меблі. Погодитеся, що це не тільки предмет матеріальної культури, але й духовної, показник моральної, естетич­ної культури виконавців.

2. Основні поняття соціології культури

Першоосновою культури є мова. Люди, освоюючи навколишній світ, фіксують його у визначених поняттях. І приходять до згоди, що визначеному сполученню звуків надається певне значення.

Лише людина здатна використовувати символи, за допомогою яких вона спілкується, обмінюється не тільки простими почуттями, але і складними ідеями, думками. Використовуючи символічну комунікацію, людина обмінюється цінними думками, способами спільних дій, указівками. Без настільки розробленого, багатого і різноманітного спілкування люди не злізли б з дерев і не вийшли б із печер.

Як мова відокремлює людей від тварин, так і писемність (письмова мова) прово­дить межу між примітивними культурами і цивілізацією. Людина дописемної куль­тури повинна завжди тримати в пам'яті найбільш цінні зразки культури. Але людська пам'ять обмежена. Тому і культура, що залежить від людської пам'яті й усної пере­дачі її зразків, приречена залишатися примітивною, гранично простою. Використання писемності дозволило практично безмежно ускладнювати і розвивати культуру, збе­рігати і передавати необмеженому числу людей деталі технологій, традицій, ціннос­тей, культурних норм, відтворювати загублені і зруйновані культурні цінності.

Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну культурну спадщину обов'язково пов'язане зі змінами в мові. В результаті професійні, вікові й інші групи людей можуть мати свою специфічну мову, свою мовну субкультуру.

Не тільки культура змінює мову, але і мова може активно допомагати чи, навпа­ки, стримувати поширення культури. У ході спілкування зрозумілі і засвоєні слова є засобом для передачі традицій, норм, цінностей. Але якщо люди спілкуються на різних мовах, то передача культурних зразків стає неможливою. Іноді ідею чи концепцію буває важко перевести на іншу мову в силу того, що в ній немає адекватних слів для їх вираження. Ось, наприклад, чому такий специфічний елемент культури, як приказ­ка, жарт, анекдот, засновані часто на грі слів, утрачають свій зміст при перекладі.

В міру розвитку мови в ній з'являються слова-символи з єдиним рівнем абст­ракції. Наприклад, в українській мові є слово «сніг», а у багатьох народів немає та­кого абстрактного поняття, у них слово застосовується обов'язково з визначеним дієсловом «сніг йде», «сніг тане». В одних народів тільки людина «хто», а все інше «що». Якщо людина не знає чисел, то вона, очевидно, інакше сприймає навколишній світ. По-різному оцінюють світ грамотні і неписьменні люди, письмові і безписемні народи.

Виявляється, у кожної соціальної групи, стверджує соціолінгвістика, своя мова. У кожної людини є не тільки соціальний, але і культурно-мовний статус. Він позна­чає приналежність до конкретного типу мовної культури — високої літературної мови, просторіччя, діалекта. Дві-три фрази, що містять елементи просторіччя, злодійського жаргону чи високого літературного стилю, безпомилково свідчать не тільки про куль­турно-мовний статус розмовляючого, але й про його спосіб життя, умови виховання, соціальне походження.

Зрозуміло, культура може поширюватися і передаватися жестом, мімікою, обра­зом, танцем, обрядом, але за ємністю, точністю, доступністю вони не можуть конку­рувати з мовою. Не випадково існує вираз «мова танцю». Мова виконує функції ре­транслятора культури. Тут виникають серйозні проблеми. Чи можна зберегти культу­ру невеликого народу, не зберігаючи і не розвиваючи його мову? Наскільки припустиме запозичення з інших мов? У науці і техніці, будь-якій професійній мові це цілком припустимі речі.

Культура накопичується у певних знаннях, джерелах. Формації про навко­лишній світ: природничонаукові, технічні, політичні, соціальні тощо. Переконан­ня — це знання, освоєні людиною, ніби пропущені через її світогляд, світовідчуття. Знання існує поза окремою людиною, переконання — чуттєво-емоційна вольова сторона знання.

Між знанням і переконаннями встановлюються складні неоднозначні зв'язки. Мати визначену інформацію ще не означає діяти відповідно до цієї інформації. Усі знають про шкідливі властивості наркотиків, нікотину, алкоголю, але багато хто вживає їх з великим задоволенням. Усі розуміють важливість, більш того, необхідність фізичних вправ для збереження здоров'я, але не усі поспішають на стадіони.

Ще більш складно і драматично складається зв'язок між знаннями і переконан­нями з приводу моральних норм, соціальних процесів. Знання законів не завжди утри­мує від їх порушення. Майже завжди суперечливо складається взаємодія між паную­чими ідеями правлячої в суспільстві еліти, які нав'язуються засобами масової інфор­мації і реальною поведінкою людей.

Існує також і інший тип взаємин між знаннями і переконаннями. Знання може випереджати реальну дійсність, і якщо це прогресивне знання відповідає інтересам суспільного розвитку, то воно здатне виконувати роль свого роду прискорювача в розвитку культури, наприклад ідеї Ганді, Мартіна Лютера Кінг ат ощо.

Цінності. Переконання як єдність знань, емоцій, волі виявляються в різних фор­мах: ціннісні орієнтації, соціальні установки, норми, принципи поведінки, мотиви дій, учинків. Але в основі всіх цих проявів — орієнтація на цінності.

Цінності - визначальний елемент культури, її ядро. Для того щоб оцінити, що значуще і корисне, а що — ні, що є добро, а що є зло, і людина, і суспільство постійно застосовують певні мірки, критерії. Культура в ціннісному аспекті — це своєрідний соціальний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, зберігає, передає цінності в суспільстві. Іншими словами, цінності орієнтують людину, співтовариство в навколишньому світі, спонукають до конкретних дій чи бездіяльності.

Соціологію цікавлять, насамперед, соціальні цінності. Вони існують завжди у вигляді певної системи і виражаються в менталітеті людини, співтовариства. Фунда­ментом системи цінностей є моральні цінності. Наприклад, заповіді Христа.

У рамках одного співтовариства провідні цінності в основному єдині, якщо, зви­чайно, воно не знаходиться в якомусь екстремальному стані — міжнаціональний чи міжрелігійний розкол, громадянська війна, перехідний стан тощо. Однак навіть при стабільному стані суспільства можливий конфлікт із приводу сформованої системи цінностей. Політичні цінності можуть не стикатися з економічними, економічні — з соціальними, економічні —з екологічними, колективістські —з індивідуальними.

Чималі відмінності можуть мати системи цінностей соціальних груп і класів. У на­роді говорять: «У багатих свої примхи». Особливо помітна така відмінність у поведінці так званих «нових українців»: криміналізація бізнесу, фінансові махінації, престижне споживання тощо. Соціокультурні відмінності можуть бути і між окремими покоління­ми в одному суспільстві, чи явища субкультури і навіть контркультури.

Молодіжна демографічна група, наприклад, має свій специфічний стиль поведін­ки, що виражається в одязі, певній мові спілкування, яку дорослі не завжди можуть зрозуміти. У такий спосіб формується молодіжна субкультура.

В силу специфіки соціальних, політичних чи економічних умов субкультура може породжувати зразки поведінки, протилежні пануючій у суспільстві культурі. Термін «контркультура» застосуємо до субкультури тих соціальних чи демографічних груп, що кидають виклик домінуючій в суспільстві культурі. Мафіозна група, група злодіїв у законі, не позбавлена моральних принципів, навпроти, вона має свої стандарти поведінки, норм, найчастіше, протилежні загальноприйнятим у даному суспільстві. Субкультура таких груп вступає в конфлікт із культурою суспільства, в якому вона паразитує.

Особливо показовим було протиставлення культурним цінностям суспільства субкультури руху хіппі, дуже популярного на Заході в 1960-70 рр. Молоді люди, часто з цілком благополучних респектабельних сімей, проповідували культуру, в якій пра­ця представлялася небажаною, статева помірність — непотрібною, патріотизм — не­нормальним, прагнення до матеріального благополуччя — недостойним. Таким чи­ном, рух хіппі сформував свою контркультуру, цілком протилежну основним мораль­ним нормам, прийнятим у західних країнах.

Цілісність культури завжди припускає відомий синтез між загальнолюдськими цінностями і національною культурою. Для України вже протягом кількох століть характерний конфлікт між колективістською, общинною орієнтацією, моральними принципами і ставкою на індивідуалізм західного, протестантського типу.

Ідеологія. Світ цінностей у суспільстві також організований певним чином. Якщо основні цінності вибудовані у визначену доктрину, теоретично аргументовані, то ми маємо справу з ідеологією. Крім того, цінності виражаються й у стихійно сформова­них уявленнях, думках людей, що знаходять висвітлення в звичаях, традиціях, обря­дах. Будь-яке досить розвинуте суспільство має визначену ідеологію. Інша справа, що цю ідеологію частина суспільства може не сприймати і навіть боротися проти неї. Це особливо характерно для суспільств перехідного типу.

Будь-яка ідеологія має кілька ярусів: загальнолюдський зміст, національний зміст, наприклад, конституція, групові соціально-класові цінності.

Соціокультурні процеси. Одна з найдивніших властивостей культури полягає в тому, що при будь-якому прогресі, при будь-якому залученні до загальнолюдських цінностей вона здатна, розвиваючись, зберігати свою національну самобутність. В умовах сучасних інтеграційних процесів зберігаються західна культура, в основі якої лежить християнська релігія, а також ісламська, східна культура тощо.

Функціонування культури як соціального явища має дві основні тенденції: роз­виток, модернізація і збереження, стійкість, наступність.

Слід звернути увагу на те, що будь-яка нація вимірює іншу культуру своєю мірою, дивується іншій манері поведінки, стилю життя. Наприклад, звичай кровної помсти в деяких народів. При певному темпераменті, емоційній збудливості принцип: «Чим менше народ, тим довший ніж», мав вести до численних убивств з дрібниць. Але в умо­вах відсутності сильної правової держави звичай кровної помсти саме і стримує гарячих джигітів, тому що усі знають про можливі наслідки.

3. Системний аналіз сучасної культури

Цілісність культури забезпечується соціальним добором, соціальною селекцією. Будь-яка культура зберігає у своєму ядрі лише те, що відповідає її логіці, менталітету. Нові культурні надбання — і свої, і чужі — національна культура завжди прагне пере­варити у власному казані, додати їм національний колорит. Культура активно пручається чужим їй елементам. Наприклад, опір проникненню католицизму й інших релігій в Україну.

Відносно безболісно оновлюючи периферійні, другорядні елементи, культура виявляє сильну реакцію відторгнення, коли справа стосується її ядра. Уданому ви­падку мова йде про православ'я як основу української культури. Тут можливі со­ціальні санкції аж до остракізму, моральної ізоляції. Будь-яка культура здатна до са­морозвитку. Саме цим пояснюється різноманіття національних культур, національ­на самобутність.

Саморозвиток культури можливий через стихійні, випадкові, спорадичні форми шляхом проб і помилок, коли йде пошук варіантів, але провідне значення має свідо­ма діяльність зі зміни культури. Особлива роль тут належить геніальним людям у будь-якій сфері діяльності: будь-то наука, художня культура, політика, духовне життя (Г. Галілей, І. Ньютон, К. Е. Ціолковський, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка). В сфері моралі, політики, соціальних взаємин особливе місце в культурі займають про­роки, що володіють унікальною особливістю передбачення, соціального фантазуван­ня: Ісус Христос, Мойсей, Будда, Конфуцій, Магомет. Швидше за все, це реальні люди з особливим даром передбачення, які висувають свої ідеї частіше в релігійній формі.

Зміна культури можлива у формі запозичення. Важко собі уявити культуру будь-якого народу без подібних прогинів. Наприклад, європейська культура як базова для сучасної цивілізації робить дуже сильний вплив практично на всі культури. В японсь­ких магазинах можна побачити манекени тільки європейського типу. Система куль­турних взаємодій може будуватися добровільно, вимушено, нав'язуватися примусо­во. Наприклад, країни, відійшовши від тоталітарної системи організації суспільства і не маючи необхідного досвіду демократичної організації, можуть добровільно його запозичати в інших, це ж можна сказати і про наукомісткі технології. Усередині од­ного суспільства ще більше елементів добровільного культурного запозичення. На­приклад, молоді люди з усіх соціальних груп багато чого переймають у студентської молоді, її субкультура — зразок для наслідування. Специфіка добровільного запози­чення елементів культури полягає у вибірковості.

Практично всі країни світу запозичили в Заходу сучасні індустріальні технології. Але японці, наприклад, зберегли традиційну систему моральних цінностей на вироб­ництві, свої зразки поведінки, ставлення до роботи. Велика кількість досліджень японського дива, досвіду, швидше за все, підштовхне і Захід до використання японсь­кого досвіду організації виробництва.

Змушене запозичення культури сполучає елементи зовнішньої добровільності і внутрішнього примусу. Наприклад, біженці, мігранти. Найчастіше в результаті такої взаємодії відбувається культурна асиміляція, виникають деякі прикордонні субкультури.

Для сучасного світу властива відкритість культурних систем, їх різноманітність. Жити в такому світі цікавіше, та й відповіді на виклик часу простіше знаходити. Сьо­годні можна говорити про культурні суперсистеми, їх різноманітність. Тут дві основні культурні тенденції, які йдуть із глибини історії і збагачують одна одну, зберігаючи свою цілісність і самобутність: Захід і Схід.

На думку К. Ясперса, західна культура засвоїла релігійність іудейства, філософську широту греків, організаційну мудрість римлян. Ця культура не замикалася у своїх рам­ках — багато чого сприйняла від арабів. Східна культура Китаю, Індії, Японії, навпаки, замикалася в собі, «продовжуючи у своєму житті своє минуле».

Зараз дві основні культури, суперсистеми, відрізняються: у ставленні до людсь­кої особистості західна традиція концентрується на індивідуальності, особистість - початок і кінець усього; східна, навпаки, культивує відмову від особистості на користь безликого абсолюту. Стосовно реальності західна культура підкреслює ак­тивне ставлення людини до світу, що сприймає як арену його діяльності. Східна традиція, навпаки, віддає перевагу втечі в себе, пошук нірвани як щирого змісту буття, відсутність спраги життя. Стосовно можливостей розуму для західної куль­тури характерні раціональність і прагматизм, які ні перед чим не зупиняються. Східна культура віддає перевагу інтуїтивному пізнанню, увазі до медитації, само­навіянню.

Специфіка західної і східної культури, їх взаємодія і взаємовплив — значний об'єкт для дослідження соціологів: А. Тойнбі, О. Шпенглера, І. Франка, М. Грушевського. Тільки в цьому контексті можна зрозуміти Україну, її культуру і українську націю.

Культура сучасного суспільства - сукупність усіляких прошарків культури, тоб­то вона складається з домінуючої культури, субкультур і навіть контркультур. У будь-якому суспільстві можна виділити високу культуру (елітарну) і народну культуру (фольклор). Розвиток засобів масової інформації призвів до формування так званої масової культури, спрощеної в змістовному і художньому відношенні, технологічно доступної для усіх. Масова культура, особливо при її сильній комерціалізації, здатна витісняти і високу, і народну культури.

Наявність субкультур — показник різноманітності культури суспільства, її здатності до адаптації, розвитку. Існують військова, лікарська, студентська, селянська, малих народів, козача субкультури. Можна говорити про наявність міської субкультури, її національної специфіки зі своєю системою цінностей.

На думку Робіна Уільямса, для американської і української культур характерні:

• особистий успіх, активність і завзята праця, ефективність і корисність на ро­боті, володіння речами як ознака благополуччя в житті, міцна сім'я тощо (американсь­ка культура);

• дружні стосунки, повага сусідів і товаришів, відхід від реального життя, терпи­ме ставлення до людей іншої національності, особистість лідера, керівника (украї­нська культура).

Сучасній українській культурі притаманне і таке явище, яке соціологи назвали вестернізацією культурних потреб і інтересів, у першу чергу, молодіжних груп насе­лення. Цінності національної культури витісняються чи підмінюються зразками ма­сової культури, орієнтованої на досягнення стандартів американського способу життя в його найбільш примітивному і полегшеному сприйнятті.

Для багатьох українців, і знову ж, у першу чергу, молодих, характерна відсутність етнокультурної чи національної самоідентифікації, вони перестають сприймати себе як українців. Соціалізація молоді відбувається або на традиційно-радянській, або на західній моделі виховання, у будь-якому випадку, позанаціональній. Українська на­родна культура (традиції, звичаї, обряди, фольклор) більшістю молодих людей сприй­мається як анахронізм. Відсутність в української молоді національної самоідентифі­кації саме і призводить до більш легкого проникнення в молодіжне середовище вестернізованих цінностей.

У багатьох рисах молодіжна субкультура просто повторює, дублює телевізійну субкультуру. Тут слід зазначити, що з початку 1990-х рр. масова культура в її екранних, телевізійних видах здобуває усе більш негативний характер.

Не менш негативні наслідки можна відзначити й у розвитку музичної культури. Такий різновид масової культури, як рок-музика, спочатку в нашій країні була забо­ронена на офіційному рівні, а потім так само непомірковано звеличена й ідеалізова­на. Навіщо ж виступати проти тієї рок-музики, що пов'язана з народними традиція­ми, традиціями політичної й авторської пісні? Є і такі напрями, як панк-рок, важкий метал тощо, що, безсумнівно, несуть контркультурний, вандалістський характер. Багато музичних напрямів відрізняються синдромами песимізму, мотивами смерті, самогубства, страху і відчуженості. Утрата гуманістичного змісту відбувається в рок-музиці за рахунок перекручування природного людського голосу всілякими хрипами і вересками, підміни чоловічих голосів жінкоподібними і навпаки.

З приводу сучасної масової культури висловлювалися багато корифеїв сучасної культури, але нам важливіша думка такого авторитетного соціолога, як Питирим Сорокін: «Сучасне мистецтво — переважно музей соціальної і культурної патології».

І ще на одній проблемі хотілося б зупинитися. Повсюдне впровадження комп'ю­терної техніки в нашій країні вимагає аналізу соціокультурних наслідків цього про­цесу. Наслідки комп'ютеризації для розвитку культури людства досить суперечливі. Вони мають як позитивний, так і негативний характер. З одного боку, комп'ютер звільняє людину від монотонної праці, відкриває можливості для реалізації і розвит­ку творчого потенціалу індивіда, з іншого боку - призводить до появи безлічі проблем, пов'язаних із зайвою раціоналізацією і дегуманізацією. У результаті комп'ютеризації відбувається формування елітарної-масової структури суспільства, формується но­вий тип особистості з техногенним мисленням, збіднюється емоційно-почуттєве сере­довище, виникають труднощі у міжособистісних стосунках, спілкування з людьми заміняється спілкуванням з комп'ютером, з'являються професійні «комп'ютерні» за­хворювання.

4. Ділова культура як культура нової соціальної спільності

Ділова культура головним чином пов'язана з формуванням нової соціальної спільності підприємців, хоча про ділову культуру можна говорити й у більш мирному соціальному контексті. Під діловою культурою ми розуміємо культуру підприємців і керівників, маючи на увазі при цьому цінності і норми, що регулюють поведінку і діяльність у процесі ділової активності при переговорах і укладанні угод, виконанні договірних зобов'язань, при організації діяльності людей, у діловому спілкуванні, у ставленні до працівника і споживача.

У діловій культурі можна виділити два шари: ціннісний і ментальний.

Ціннісний шар з'являється як культурний феномен, що може передаватися як традиція й обумовлює етичну сторону ділових відносин, зовні виявляється як стереотип, як звична посадова поведінка, актуальні цінності і норми практичної діяльності.

Ментальний шар ділової культури пов'язаний з ситуаціями, коли звичні норми і цінності неефективні і люди починають конструювати нові.

У сучасних умовах успішним може бути тільки підприємець з високим рівнем за­гальної і ділової культури. За результатами соціологічних досліджень, найбільший пріоритету ділових відносинах респонденти віддають гуманності, надійності, високій за­гальній культурі, умінню красиво вдягатися, правильно говорити.

На які ж цінності орієнтуються на сьогодні українські підприємці, що визначає їх ділову культуру?

За дослідженнями, проведеними вітчизняними соціологами, це такі цінності:

• бути незалежним — 58,6%;

• мати близьких за духом співробітників — 39,7%;

• заробити гарні гроші, мати високий рівень життя — 34,8%;

• реалізовувати свої особисті якості - 34,2%;

• працювати з висококваліфікованими колегами — 31,2%;

• створювати собі високу ділову репутацію — 27,6%;

• реалізовувати свої професійні якості — 25,5%;

• працювати над складними, цікавими проблемами і реалізовувати організа­торські здібності — 20%;

• зайняти престижну посаду — 6,1%.

Наведені дані показують орієнтацію українських підприємців в основному на західні цінності, серед яких головна —незалежність.

Соціологи виділяють такі особливості ділової культури сучасних українських підприємців:

• схильність до маніпулювання, до завуалювання цілей і приховання своїх інте­ресів;

• рішення ділових проблем на рівні міжособистісних відносин, які заміняють контрактні;

• установка на тимчасову вигоду;

• управлінська некомпетентність, яка виявляється в нереалізованості рішень і службовому блефі;

• психологічні установки на тиск, натиск, твердість позиції і прагнення нав'яза­ти партнеру власні умови.

В Європі ділова культура вже сформувалася і має стійкі цінності, що орієнтують підприємців на творчість, незалежність і взаємокорисність. На етапі формування ук­раїнської ділової культури виникає проблема її взаємодії з європейською і східною діловою культурою, проблема збереження специфічних рис власне української діло­вої культури.

На закінчення відзначимо, що соціологія культури являє собою важливу галузь соціологічного знання. Дослідження культури в соціології дозволяє визначити загаль­не і специфічне в соціокультурних процесах різних суспільств.