Курс лекцій з соціології київ- 2007

Вид материала

Курс лекцій

Содержание 4. Взаємодія науки, техніки і виробництва 2. Етапи розвитку науки Наукова революція Промислова революція Науково-технічна революція Зелена революція 3. Основні проблеми соціології науки 4. Взаємодія науки, техніки і виробництва 5. Наука і наукова діяльність

Подобный материал:

• Курс лекцій з історії соціології київ 2005 Рекомендовано до друку Вченою радою, 3147.4kb.
• Курс лекцій Київ 2007 зміст, 2399.09kb.
• Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160, 2169kb.
• Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
• Кільк прим.: 3 (чз 2, чз1, 180.27kb.
• Курс лекцій спеціальністю 0600101 „Правознавство, 1295.63kb.
• План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
• І.І. Мечникова І. В. Іванова, О.І. Бурденюк, С. П. Гвоздій Курс лекцій, 2533.82kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Курс лекцій з дисципліни «Релігієзнавство», 1281.68kb.

Література

1. Астахова В.И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. X., 1999.
   
2. Герасина Л. М. Современна» школа в условиях реформации образования. X., 1993.
   
3. Глоссарий современного образования: Слов.-справ./ под общ. ред. В.И. Астаховой, А.Л. Сидоренко. X., 1998.
   
4. Лукашевич Н.П., Солодков В. Т. Социология образования К.. 1997.
   
5. Кумбс Ф. Г. Кризис образования в современном мире: Системный анализ. М., 1970.
   
6. Нечаев В. А. Социология образования. М., 1992.
   
7. Нечаев В.Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования, 1999. №11
   
8. Филиппов Ф. Р. Социология образования. М.. 1980.
   
9. Философия образования для XXI века. М., 1992.
   
10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант: Монография / Под ред. В.Н. Астаховой. X., 2000.
    
11. Шеремет И. И. Образование как социальный институт. Лекция. Харьков, 1996.
    
12. Шереги Ф.Е., Харчева В. Г. Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. М., 1997.
    
13. Астахова В. І. Вища школа України. X., 1991.
    
14. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти. Запоріжжя, 1998.
    
15. Герасина Л. М. Современная школа в условиях реформации образования. X., 1993.
    
16. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. X., 1994.
    
17. Лігоцький А.О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. К..1997.
    
18. Соціологія освіти // Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довідник. За заг. ред. В.М. Пічі, К., Львів, 2002
    
19. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка, К., 1997.
    
20. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. X., 1996.
    

Лекція 13.Соціологія сучасної науки


1. Стан сучасної науки.

2. Етапи розвитку науки.

3. Основні проблеми соціології науки

4. Взаємодія науки, техніки і виробництва


1. Стан сучасної науки.

Соціологія науки вивчає соціальні структури і процеси наукової діяльності, взає­модію наукових структур, статус науки і вчених у суспільстві. У центрі уваги соціо­логів знаходяться наукові колективи, наукові комунікації, умови праці вчених, до­слідження процесів впливу суспільних умов на розвиток науки, а науки — на суспіль­ство.

Предмет теорії науки двоякий: з одного боку, вивчення внутрішньої природи на­уки, загальної теорії наукового пізнання; з іншого боку—дослідження суспільного при­значення науки, її відношення до інших видів суспільної творчості.

Для того щоб виник світ науки (а відбулося це біля двох з половиною тисячоріч назад), знадобилося досить багато найрізноманітніших умов —економічних, соціаль­них, духовних. Серед них слід відзначити прогресуючий поділ праці, процес класоутворення, високий рівень абстрактності мислення, поява писемності, рахунку, на­громадження практичних знань про природу тощо.

За даними Дж. Бернала, до початку XX ст. науковий прогрес у світі забезпечува­ли не більш 15 тис. учених. Більшість наукових лабораторій можна було розмістити в одній кімнаті, підвалі. До середини 50-х рр. XX ст. науковців було вже 400 тис., до середини 60-х рр. XX ст. — 2 млн.

За даними ЮНЕСКО, у 1990 р. науковими дослідженнями займалися 5,2 млн чоловік, що в середньому складає 1 тис. на мільйон жителів планети. Із загального числа науковців у 1990р. на частку Північної Америки припадало 17,8 відсотка, Ла­тинської Америки — 3,1, Азії й Океанії - 23,6, Африки — 0,7, Європи - 20,9, СРСР -32,4 відсотки. Третина всіх науковців планети працювала в СРСР. Однак якщо поди­витися розподіл світових витрат на наукові дослідження з груп країн, то на частку Північної Америки припадало 42,8; Азії й Океанії - 19,6; Європи — 23,2; СРСР -12,3 відсотки. З цих даних добре видно, де створені найбільш сприятливі умови для наукової діяльності і де об'єктивно знаходиться центр науково-технічного прогресу. У 1994р. США продали 444 тис. патентів і ліцензій, Німеччина - 160 тис., Японія – 129тис., Англія — 97 тис., Україна — тільки 0,5 тис.

Наразі в Україні зайняті науковою діяльністю 0,8 млн. чоловік, включаючи ви­кладацький корпус вищої школи.

Що таке наука? У чому полягає своєрідна природа науки, позитивного знан­ня? Великий англійський теоретик науки Томас Гекслі відповідає на це запитан­ня так: „Наука є не що інше, як вимуштруваний і організований здоровий глузд”. На думку сподвижників Дарвіна, – „від повсякденного життєвого досвіду науковий досвід відрізняється лише тією мірою, якою старий ветеран - від молодого рекру­та: їх методи різні настільки ж, наскільки прийоми сучасного воїна і первісного дикуна».

Наука — найдинамічніше утворення людини, яке наклало свій відбиток на всю історію нашого часу. На основі наукових досягнень створений технологічний базис сучасної цивілізації. Але здобута людиною міць досягла такого рівня, коли вона по­винна подумати про себе, про свій порятунок. Науку сприймають не тільки як благо, але і як зло. її не тільки приймають, але й відкидають. Премії за наукові відкриття співіснують з могутньою критикою науки.

Оцінюючи ріст числа науковців у XX ст., можна зробити таке припущення, що якщо він продовжиться по такій експоненті, то через піввіку все доросле населення планети буде займатися наукою.

Наукові прилади — інструменти наукового пізнання: радіотелескопи, прискорю­вачі, космодроми — стали циклопічними за своїми розмірами, порівнянними з вели­кими промисловими підприємствами, для їхнього обслуговування будуються цілі міста.

XX ст. правомірно називають століттям науково-технічної революції, технологіч­ної революції, «зеленої» революції, інформаційній революції тощо. Науковий потенці­ал визначає практично усе — обороноспроможність, національне багатство, рівень, якість і тривалість життя. Подальше нарощування наукового потенціалу вимагає дедалі більших витрат матеріальних і інтелектуальних ресурсів.

Із розвитком кожен новий крок у пізнанні стає дорожчим на кілька порядків. До речі, слід нагадати, що тільки однією електричною лампочкою наука розрахува­лася із суспільством за усі витрати, що були на неї зроблені за всю історію цивілі­зації. Американці підрахували, що економічно вигідно мати 100 науковців, 10 з яких продуктивно працюють, а 90 при цьому присутні, створюють наукове середовище, опонують.

2. Етапи розвитку науки

Розвиток науки, науково-технічної революції, взаємодія з виробництвом, їхні соціальні наслідки, кадри науки розглядаються соціологією науки.

Для початку слід уточнити поняття «наукова революція», «науково-технічна ре­волюція», «промислова революція», «технологічна революція», «зелена революція».

Наукова революція — якісний стрибок у пізнанні навколишнього світу, розвитку виробництва. Наукових переворотів, зрушень в історії людства було чимало: відкриття вогню, колеса, парової машини, електрики, атомного ядра. Відомо, що древні циві­лізації Америки при усіх вражаючих досягненнях інків, ацтеків не додумалися до ко­леса і усі вантажі переміщали волоком.

Промислова революція — заміна фізичної праці в процесі виробництва маши­нами. Вони, власне кажучи, узяли на себе транспортні, технологічні, енергетичні функції працюючої людини. Але дуже швидко виявилося, що промислова револю­ція має свої межі. Швидкості технологічних процесів стали стримуватися розумо­вими, фізіологічними можливостями людини, яка керує машинами. Не кажучи вже проте, що присутність людини поруч з багатьма апаратами фізично неможливо че­рез високу небезпеку, температуру, тиск, швидкість. Можна навести такий факт: приблизно 70 відсотків аварій на авіаційному транспорті трапляється з вини люди­ни, а не техніки.

Науково-технічна революція. Треба було автоматизувати виробництво, вивести людину з системи машин. Така можливість з'явилася зі створенням перших ЕОМ, кібернетичних пристроїв, перших цілком автоматизованих виробництв. Коли ма­шини стали виконувати деякі розумові функції людини, відбулася науково-техніч­на революція. Далі настав перехід її на етап технологічної революції: атомна енерге­тика, матеріали з заздалегідь заданими властивостями, біотехнології, ЕОМ з елемен­тами штучного інтелекту, лазерні технології, оптико-волоконний зв'язок і багато чого іншого.

Зелена революція — наукові розробки, що дозволили програмувати врожай, впро­ваджувати інтенсивні технології, нові методи в селекції.

Поняття інформаційної революції пов'язане з масовим використанням інформацій­них технологій у різних сферах виробництва і громадського життя: нагромадження, обробка і швидка передача інформаційних ресурсів. Наочний приклад: пластикові гроші, що дозволяють розраховуватися карткою за різноманітні послуги в будь-якій країні світу.

Досягнення науки і наслідки технологічної революції настільки вражаючі, що в душі навіть розумних людей закрадається марновірний страх: а що ж далі? У сучасній науці позначився такий напрям соціальних прогнозів, як технологічний песимізм, зміст я кого поля гає в тому, що людину витисне і поневолить машина. Батько кібернетики Норберт Вінер писав проте, що в майбутньому суспільстві пересічна людина не зможе запропонувати нічого такого, за що варто було б платити гроші.

У цьому плані цікаво звернутися до історії. В часи культури прото-чимо в Перу ІУ-УП ст. на глечиках передавався зміст ще більш древнього міфу, відповідно до якого настане день, коли собаки, кури, горщики, жорна, сковороди повстануть проти своїх гнобителів і перекладуть на них тягар своєї праці. Тоді жорна перемелють своїх вина­хідників, кури їх заріжуть, сковороди засмажать, собаки з'їдять.

Осліплені блиском машин люди забувають, що це усього-на-всього відбите світло людського розуму. Коли чемпіон світу Гаррі Каспаров програє чергову шахову партію комп'ютеру, то слід пам'ятати, що грає не сам комп'ютер, а програма, створена гру­пою талановитих програмістів.

3. Основні проблеми соціології науки

Соціальні наслідки НТР

Найважливішою проблемою соціології науки є соціальні наслідки науково-тех­нічної, технологічної, інформаційний революцій. Основний напрям можна позна­чити таким чином: на наших очах відбувається поступовий перехід від індустріаль­ного ступеня в розвитку суспільства до постіндустріального. Масове використання інформаційних технологій, нових джерел енергії, матеріалів, біотехнологій змінює суспільне виробництво, всю сферу обслуговування. Досягнення інформаційної ре­волюції: телефон, комп'ютер, факс, ксерокс — дозволяють ученим виконувати свою роботу в домашньому кабінеті.

Тут найголовніше — зміна всього способу життя людини, - роботи, відпочинку, спілкування. Треба мати на увазі, що сьогодні досягнення науки так чи інакше впли­вають на життя кожної людини, де би вона не жила і чим би не займалася. Наприк­лад, неписьменний житель якої-небудь афро-азіатської країни — із транзистором, навчання грамоти в Індії — через супутникове телебачення. Сучасний менеджер — з автомобілем, комп'ютером, стільниковим зв'язком - здатний виконувати свої функ­ціональні обов'язки, опинившись в автомобільній пробці.

Для соціолога, що вивчає соціальні наслідки технологічної й інформаційної ре­волюцій, дуже цікаво простежити їх вплив на різні соціальні групи і, за можливістю, ви мірити їх.

Від темпів і глибини розгортання НТР залежать обсяг знань, способи його ос­воєння, тривалість навчання і багато чого іншого. Для молоді з кожним новим поко­лінням відсувається термін початку самостійної трудової діяльності, впроваджується загальна середня освіта, у розвинутих країнах —до 12 років. Молода людина в 16-18 років отримує усі права і — жодних обов'язків.

Змінюється й основна парадигма навчання. Девізом сучасної освіти можна зро­бити афоризм: «Багатознання — розуму не навчає». Головне - не засвоєння визначе­ного обсягу інформації, а уміння знаходити її, працювати з цією інформацією. Об­разно кажучи, цінується не той фахівець, що багато знає - час енциклопедичних знань відійшов у минуле, — а той, котрий знає, де можна оперативно знайти потрібну інформа­цію.

Могутнє технічне оснащення навчального процесу дає можливість використо­вувати комп'ютерні підручники, диференційоване, індивідуальне і дистанційне навчан­ня.

Одна з основних цілей освіти — формування в людини потреби в самоосвіті, у постійному поповненні своїх знань. Як супутник, виведений на орбіту при визна­ченій швидкості, обертається далі самостійно, так і людина повинна досягати такої орбіти знань, щоб крутитися на ній самостійно. Саме тому в розвинутих ВНЗ скоро­чується кількість обов'язкових академічних занять і збільшується час для самостійної роботи. Натомість день, виділений у розкладі для самостійної роботи, може перетво­ритися в черговий вихідний, а це вже психологічні складнощі.

У сучасних умовах для багатьох людей інтелектуальної праці обов'язковим стає безупинна освіта. Знання, отримані у ВНЗ, старіють за 8-10 років, а то і швидше, і тому потрібно обов'язково систематично підвищувати кваліфікацію, проводити сер­тифікацію, ліцензування фахівців. Таким чином, у людей інтелектуальної праці на­вчальний час стає робочим часом.

Для людей переважно фізичної праці виникають свої проблеми. Під впливом сучасних технологічних і інформаційних переворотів час докорінного відновлення технологій у провідних галузях промисловості скорочується в середньому до 5 років, а середня тривалість трудового життя — 37 років. Отже, працівник, залишаючись у рамках колишньої професії, змушений змінювати її, постійно переучуватися. Наприк­лад, зміст роботи токаря на простому верстаті, на універсальному верстаті, обробля­ючому центрі і сучасному верстаті з програмним управлінням. Робота машиніста па­ровоза, тепловоза й електровоза. Робота механізатора в сільському господарстві – причіпний комбайн, самохідка і сучасний комбайн, «напханий» електронікою. Фахівці пророкують, що в результаті морального зносу професій термін їх життя буде не більше десяти років. Усе це потребує від людини професійної гнучкості, рухли­вості, високої адаптивності і, звичайно, постійного підвищення своїх професійних знань.

Очевидно, що тим, хто займається фізичною працею, потрібна гарна загально­освітня підготовка. Приблизно половина професій у промисловості і трохи менше — у сільському господарстві вимагають обов'язкової середньої освіти. Вкладення в на­родну освіту характеризуються високою ефективністю. Людина цілком скуповує вит­рати на загальну освіту в перші півтора-два роки своєї роботи.

В умовах сучасного виробництва змінюються міра соціальної відповідальності людини, міра її професійної компетентності. Людина за своєю недбалістю, некомпе­тентністю в секунди може знищити такі матеріальні цінності, які не створює за усе своє трудове життя. Втрачають зміст традиційні методи покарання, відшкодування збитку. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС через недбалість операторів спри­чинила за собою катастрофічні наслідки.

Для фахівців розумової праці розвиток сучасної науки ставить більше проблем, ніж дозволяє вирішити. Робота людей кваліфікованої розумової праці пов'язана го­ловним чином з інформаційними потоками: пошук, обробка, використання інфор­мації у своїй професійній діяльності. Підраховано, що подвоєння обсягу інформації відбувається за 7-10 років. Ось чому термін роботи над докторською дисертацією, оригінальною монографією —близько десяти років. Стільки потрібно часу для пе­реробки накопиченої інформації, для виходу на рубіж сучасної науки в окремій га­лузі наукового знання. Зрозуміло, що, чим молодша галузь наукового знання, тим швидше це можна зробити. Не випадково зараз основні наукові відкриття робляться на стиках наук, нових галузей знання, які швидко розростаються, де немає старого багажу.

Наукову статтю в науковому журналі читають у середньому 1,3 чоловік, не вва­жаючи тих, хто працював над нею. І, водночас, п'ята частина всіх НДР дублює одна одну. Фахівці вважають, що роботу вартістю до 50 тис. доларів простіше, рентабель-ніше провести заново, ніж шукати необхідну інформацію.

У світі випускається порядку 100 тис. наукових журналів. До речі, у СРСР у 1988р. випускалося таких журналів 760, у США- 12 тисяч. Якби, наприклад, хімік, що володіє основними мовами, поставив мету прочитувати всі журнали зі своєї спе­ціальності і читав їх 24 години на добу, то встигав би освоїти тільки 5 відсотків науко­вої інформації.

Можна заперечити: автоматизована обробка наукової інформації багаторазово прискорює її аналіз. Але продуктивність людського мозку обмежена, тому технічні нововведення нічого принципово не змінюють.

Таким чином, дослідникам необхідно враховувати як позитивні, так і негативні сторони впливу науково-технічної, технологічної й інформаційної революцій.

4. Взаємодія науки, техніки і виробництва

Для соціології науки конче важлива проблема —зіткнення науки, технології, ви­робництва. Чому тут гальмується науково-технічний прогрес? Це була найбільша про­блема радянської науки, та й в українській поки зміни невеликі. Справа власне втому, що виробництво повинне бути зацікавлене у швидкому використанні наукових роз­робок, для чого необхідно налагодити відповідний економічний механізм. Який же виробничник буде зацікавлений у зниженні ваги верстатів, якщо йому встановлю­вався план випуску верстатів у тоннах? У СРСР було винайдене безупинне розливан­ня сталі. Але в нас цим прогресивним методом розливали десяту частину сталі, що випускається, а в японців 90 відсотків. Простіше машинобудівникам випустити один важкий трактор, ніж кілька десятків міні-тракторів. Ось чому в нас немає дотепер гарних міні-тракторів, мотоблоків.

Аналіз технічного рівня проектів засвідчує, що третина з них має техніко-економічні показники нижче за діючі, щорічно третина повертається на доробку. Ха­рактерні низька відповідальність і незацікавленість проектувальників. Проектна організація не продавала проект, а здавала, замовник не купував, а приймав. У ре­зультаті такого соціально-економічного механізму в багатьох наукових і проектних інститутах процвітала бездіяльність під виглядом кипучої діяльності. І ось коли по­дібна картина вимальовується, соціологи повинні назвати причини такого станови­ща. Соціологи це зробили.

По-перше, було втрачене суперництво, змагальність, конкуренція в сфері наукової і проектної діяльності. По-друге, матеріальне заохочення за наукові відкриття, розроб­ки носило сміховинний характер. Головний герой фільму «Геній» обклеює авторськи­ми посвідченнями туалетну кімнату. По-третє, кар'єра вченого, його матеріальне стано­вище залежать не від його наукових досягнень, а від просування службовими сходами. Якщо директор інституту, то його висувають в академіки. Така практика губить розум­них учених.

Дуже високі вимоги для атестації науковців призводять до того, що кращі роки життя доводиться витрачати на кандидатські і докторські дисертації. Процвітаючий професорський снобізм, корпоративність перекривають дорогу молодим ученим. Вва­жається просто непристойним пропускати в доктори наук людей молодше 45-50 років. Винятки складають математики, фізики. Ще одне лихо науки полягає втому, що но­вовведення низького технічного рівня, прості, ординарні, непридатні до патентуван­ня за рубежем, можна швидше впровадити й отримати винагороду, ніж пробивати ро­ками великий винахід.

Соціологія науки не обходить своєю увагою й організаційні форми науки, їх взає­модію, результативність.

Наукові знання можна класифікувати за їх характером як фундаментальні і при­кладні науково-дослідні розробки. Фундаментальні наукові відкриття, наприклад, явище радіоактивності, виявлене подружжям П'єром і Марією Кюрі, спочатку не мали практичного значення, так само, як і розподіл ядра, відкритий Нільсом Бором. Але поступово, в результаті прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розро­бок, фундаментальні знання перетворюють виробництво, всю нашу цивілізацію. Лише деякі країни, зокрема Україна, мають розвинуту фундаментальну науку.

За основними напрямами наукових досліджень можна виділ йти науки природні, технічні, гуманітарні і соціально-політичні. Така класифікація науки і лежить в ос­нові її організації.

У нашій країні фундаментальними знаннями займаються в основному академічні інститути.

Прикладна наука організована переважно у вигляді галузевих дослідницьких, конструкторських, проектувальних інститутів, дослідних виробництв, лабораторій. Вданий час такі прикладні інститути, як правило, з'єднуються в науково-виробничі об'єднання, де в одній організаційній структурі функціонують наука, експеримен­тальне і серійне виробництво. У сільському господарстві така організаційна форма типова: селекційні станції, дослідні станції, елітні господарства тощо. Зрозуміло, фун­даментальні наукові розробки можуть виконуватися в галузевих науково-дослідних інститутах, а прикладні, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки - в академічних.

В останні роки створюються нові організаційні форми — міжгалузеві науково-технічні комплекси з найважливіших науково-технічних проблем: персональні ком­п'ютери, світловоди, порошкова металургія тощо. Відомі також і такі форми органі­зації науки, як наукові, технічні й інноваційні парки, що утворюють своєрідний пояс упровадження навколо академічних і великих вищих навчальних закладів.

Окремо стоїть наука ВНЗ. Тут поєднуються і різні напрями, і різні організаційні форми. І державне фінансування, і госпдоговірні наукові розробки за замовленнями зацікавлених організацій. І постійні наукові співробітники в проблемних лаборато­ріях, і науково-дослідних інститутах, і наукова праця співробітників кафедр у різноманітних організаційних формах — лабораторії, сумісництво, тимчасові науково-дослідні колективи. Слід також зазначити, що в еяких країнах основна частина наукових осліджень зосереджується саме в університетах.

У науково-дослідних структурах ВНЗ працюють разом відомі вчені, аспіранти і студенти. Тут розвиваються фундаментальна наука, прикладні розробки і наукомістке виробництво. Це забезпечує високу ефективність і незвичайну гнучкість.

В українських ВНЗ працює третина, а якщо взяти дипломованих науковців (док­торів і кандидатів наук), то половина усіх учених. Але вони отримують тільки 6 відсотків коштів, що виділяє держава на наукові дослідження, хоча тут створюється 20 відсотків наукової продукції країни. Отже, ефективність науки ВНЗ приблизно в три рази вища.

5. Наука і наукова діяльність

Головним для соціологів залишається особистість науковця: професіоналізм, мотиви, соціальна зрілість, моральні позиції.

Трагедія Чорнобиля, лиха Чорного і Азовського морів, ерозія грунтів — усе це сполучені речі.

Справа тут не тільки в технічних рішеннях, наукових ідеях, але, насамперед, у соціальній відповідальності, моральних позиціях учених, проектувальників. Можна нагадати про позицію Ейнштейна, який переконав Президента США Рузвельта по­чати розробку ядерної зброї, але після вибухів у Хіросімі і Нагасакі закликав заборо­нити її, поділитися інформацією з СРСР.

Саме моральні перекоси значною мірою сформували негативне ставлення до ге­нетики, кібернетики, педології.

В останні роки соціологи відзначають зниження престижу науки, наукової діяль­ності. З'явилися труднощі з поповненням науки молодими кадрами, посилився пе­рехід частини кваліфікованих науковців у комерційні структури, збільшилася мігра­ція в закордонні країни.

Соціологічні дослідження свідчать, що еміграційні устремління серед учених-фізиків поширені досить широко. Лише 15,4 відсотки твердо сказали, що не збира­ються нікуди їхати. Майже стільки ж— ІЗ відсотків —готові виїхати негайно, як тільки трапиться нагода, і ще близько 40 відсотків респондентів не виключають можливості виїзду. Щоправда, як основний канал виїзду вчені розглядають роботу за контрак­том, значно рідше вчені думають про від'їзд на постійне місце проживання. Типовий потенційний мігрант — це молода людина, що володіє високою комп'ютерною гра­мотністю, знанням іноземних мов, досить високим професійним рівнем. В основно­му це співробітники академічних інститутів.

Відтак можна дійти висновку, що прагнуть залишити країну найбільш активні, ініціативні, більш освічені молоді вчені.

Основними факторами, що могли б перешкодити «витоку мозків», названі:

• створення в країні гідних кваліфікації учених умов праці і життя — 67 відсотків;

• кардинальне поліпшення загалом соціально-економічного життя в країні, підвищення рівня життя, політична й економічна стабілізація — 26 відсотків;

• поліпшення умов праці і матеріально-технічного забезпечення вчених, розши­рення можливості міжнародних контактів - 12 відсотків відповідей.

В елітних університетах розпочате дослідження еміграційних настроїв і серед сту­дентства. Тут виявилося 37 відсотків потенційних мігрантів, 10 відсотків уже робили для цього конкретні кроки. Вимальовується типовий портрет студента — потенційного емігранта: юнак (майже в два рази частіше, ніж дівчина); здебільшого неодружений; швидше програміст, математик, фізик, інженер, ніж гуманітарій.

Потенційні емігранти — це студентська еліта. Вони вчаться краще за інших, ма­ють більш високу комп'ютерну грамотність, краще знають іноземні мови, вихідці в основному з інтелігентних сімей. Націлені на еміграцію студенти переважно лояльні до реформ, краще орієнтуються в політичному житті, підтримують демократичні перетво­рення, перехід до ринкової економіки.

Соціологи вивчають канали і мотиви приходу молоді в науку. Провідним моти­вом для більшості наукових співробітників-початківців є самоцінність науково-дос­лідної роботи, можливість реалізувати свій творчий потенціал. Для початкового ета­пу наукової кар'єри характерне інтенсивне наукове спілкування пізнавального типу, акумуляція знань, інформації, досвіду, новизна наукової творчості.

У науковому колективі в кожного співробітника є своя визначена ніша, своя роль. Наприклад, генератор ідей, мислитель, виконавець, організатор, ідеолог, популяри­затор, адміністратор, технік, компілятор, комунікатор, піонер, коректор. Зрозуміло, одна людина здатна успішно реалізовувати кілька ролей. Тут можна виділити три ти­пологічних варіанти рольових функцій ученого: інтенсивна творча діяльність, вико­навські функції, організаторський профіль.

Якщо за даними опитування виділити рольові профілі молодих учених, то най­частіше названими ролями виявилися «генератор ідей», «мислитель», що свідчить про прихильність молодих учених до індивідуальної наукової творчості.

Для дослідження молодих наукових кадрів можна використовувати різні соціо­логічні і психологічні тести. Вони свідчать, що зі здатністю до наукової творчості ко­релюють такі особистісні якості, як гнучкість, вразливість і пізнавальна відкритість, ініціативність, енергійність, прагнення до лідерства, наполегливість, естетичне чут­тя, перевага складності, контроль над власним «Я» тощо. Відзначаються також і такі якості, як висока сприйнятливість до людей і проблем, гнучкість в обходженні з кон­цепціями, почуття гумору, наполегливість і завзятість, нетерплячість при виконанні рутинних і монотонних робіт, схильність до ризику, жива уява, фантазія. Наприклад, така не зовсім очевидна для успіху в науці якість, як почуття гумору, виявляється од­нією з найстабільніших характеристик творчої особистості. Ось чому цікаво спілку­ватися з такими людьми.

Одна з найголовніших характеристик творчої особистості - незвичайно висока мотивація, що часом змушує вченого жертвувати багатьма радощами життя заради науки.

Існує два основних види мотивації вченого: зовнішня, заснована на прагненні до матеріального благополуччя, ступенів, популярності; внутрішня —інтерес до дос­ліджуваного предмета. У діяльності більшості вчених обидва види мотивації перепле­тені і доповнюють один одного, хоча історія знає чимало випадків «чистого» служін­ня науці.

Американський психолог Альберт Кац виділив чотири типи вчених.

Ініціатори — мають швидкий розум, у них виникає безліч вдалих ідей, але вони не люблять обмірковувати деталі і надавати своїм думкам строгу закінчену форму. Вони серйозні і вдумливі, але, маючи великі амбіції, бувають часто марнолюбні і зарозумілі.

Методологи — найбільшою мірою наділені творчими здібностями. Вони емоційні, невимушені, скромні в спілкуванні з іншими.

Виконавці — навпаки, спокійні й обов'язкові, можливо, вони мають більш скром­ний інтелектуальний потенціал, ніж вчені інших груп, їх талант полягає в умінні вирі­шувати вже поставлені проблеми.

Естети — справляють найбільш неприємне враження на навколишніх. Вони недисципліновані, гордовиті і замкнуті, їх, як правило, не цікавлять події, що відбува­ються навколо них. Проте вони володіють даром витягати зміст із того, що, на перший погляд, здається нісенітницею. Вони люблять простоту і воліють працювати над про­блемами, що можуть мати елегантне і строге рішення.

Нині відбувається не просте падіння престижу науки. Дедалі більшу недовіру вик­ликають моральна заможність учених, розуміння ними відповідальності за результа­ти своїх дій.

Наука, як і будь-яка сфера діяльності, припускає певні людські відносини, мо­ральні аспекти, має свій «кодекс» - звід принципів, правил і норм.

Основні серед них, мабуть, такі:

• норма колективізму, яка диктує вченим негайно передавати свої досягнення в загальне користування, щоб швидше поповнювати суму знань;

• норма скептицизму, що зобов'язує вчених більш вимогливо ставитися до праць своїх колег;

• норма безкорисливості, соціальної відповідальності за результати своєї наукової діяльності.

Нові умови функціонування науки ставлять деякі з них під сумнів. Про яку «безко­рисливість» може йти мова, якщо для вчених, зайнятих прикладними дослідженнями, вони стають своєрідним бізнесом? Великі масштаби «закритих» досліджень із засекрече­ними результатами, звичайно ж, призводять до руйнування норм колективізму.

Вважається, що для науки немає заборонних тем - вона може досліджувати все, будь-які обмеження порушують волю наукової творчості. Однак маються і межі, які не можна переходити. Мова йде про генну інженерію, про автономне вирощування людських зародків, про створення і використання психотропних препаратів, ство­рення зброї масового знищення. Тут розвитком науки ставиться запитання: наука для людини чи проти людини чи вона взагалі байдужна до її долі. Створення зброї масового знищення, катастрофічні екологічні наслідки ставлять під сумнів моральні ідеали вчених, їх соціальну відповідальність. Це дуже серйозний симптом нерозумін­ня між вченими і суспільством. Звичайно, тільки методи соціологічного аналізу до­зволяють виявляти ці соціальні і соціально-психологічні проблеми, пропонувати шля­хи їх вирішення.

Зниження престижу науки, відома недовіра до «яйцеголових», як нерідко нази­вають учених, формуються здебільшого під впливом преси, що досить часто вино­сить на загальний огляд взаємини в наукових колективах, і в основному негатив. Од­ним словом, сучасне наукове співтовариство різке упало в очах суспільної думки, і навіть його корифеї не є зразками високої моральності, добропорядності, громадянсь­кості. Цьому «допомогли» і останні реформи, безвідповідальні пропозиції вчених з реформування економіки, їх боротьба за владу.

Специфіка наукової діяльності, що породжує багато моральних проблем, зви­чайно, існує. Наукові досягнення в сучасній науці переважно — це результат колек­тивної творчості.

Колективна наукова діяльність має свою специфіку і не зводиться до простої суми індивідуальних зусиль, її ефективність багато в чому залежить від того, як вона організована. Соціологія може виявити ті фактори, що визначають ефективність колективної наукової діяльності. Найпростіший з них — кількість членів наукової групи. Оптимальною вважається група в 5-6 чоловік, якщо менша — то недостатньо використовуються можливості взаємного стимулювання наукової діяльності (опо­нування), якщо більша — ускладнюється керування. Клод Бернар любив повторю­вати: «Якщо в тебе є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінюємося, то в кожного з нас залишиться по одному яблуку. Якщо в тебе є ідея й у мене є ідея і ми ними обмінює­мося, то в кожного з нас буде по дві ідеї». Головний результат наукового обміну— взаємозбагачення його учасників. Правильна організація наукового обміну припус­кає постійні комунікації учасників творчого процесу, постійний обмін інформацією. Ось чому так ефективні в науці тимчасові наукові колективи, створювані для рішен­ня визначених проблем.

У практиці організації колективної наукової діяльності позитивно зарекомендував себе розподіл функцій, ролей усередині творчого колективу.

Відповідно до накопиченого досвіду «ідеальний» дослідницький колектив повин­ний включати:

• «генератора», який формулює проблему і намічувані шляхи її вирішення;

• «організатора», який здійснює розробку дослідницької програми;

• «критика», який виявляє слабкі місця запропонованих варіантів;

• «експерта», який оцінює пройдені етапи та їх результати;

• «комунікатора», який забезпечує ефективний інформаційний обмін усередині колективу і зв'язок з іншими дослідницькими групами;

• «менеджера», який доводить отримані результати до стадії практичної реалі­зації.

Одна з найцікавіших форм об'єднання вчених — наукова школа, на чолі якої зав­жди стоїть великий і авторитетний учений. Не кожному, навіть видатному ученому вдається створити свою наукову школу. Керівники наукових шкіл мають бути і силь­ними адміністраторами, менеджерами в науці, а це не усім вдається. Виникає непроста проблема: вибирати чи призначати керівників наукових колективів. І та, і інша форма має свої позитивні сторони.

Такі лише деякі проблеми науки, що знаходяться в центрі уваги сучасної соціо­логії.