Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 38

19(6) листопада вітер прохолодно о другій годині сонце трошки показалось 20(7) листопада вночі дощ і цілий день 21(8) листопада похмуро і тихо тепло 22(9) листопада вночі дощ і цілий день дощ 23(10) листопада похмуро вночі дощ 24(11) листопада дощ бризкав цілий день 25(12) листопада похмуро трошки прояснилось 26(13) листопада вітер прохолодно похмуро

27(14) листопада Заговки вночі дощ 28(15) листопада зранку сонячно вдень похмуро ввечері дощ бризкав

29(16) листопада хмарно і прохолодно Бондаря старого хоронили

30(17) листопада а з дванадцятої дощ вдень уночі сніжок трошки пролітав 1(18) грудня сонце показувалось і хмарно тепло 2(19) грудня зранку похмуро і хмарно з обід вияснилось 4(21) грудня празник Пресвятої Бгородиці ясно до вечора 5(22) грудня вітер сонячно

6(23) грудня зранку мороз похмуро після десятої години дощ бризкав маленький а після другої вияснилось сонце

237

Вассь в томь зь шинкаркою ее жь Щатилихи, Михайлихою Тес-личкою й дочерю ея Теслички, дівкою Мотрею, учинивши, по отпускі ихь, шинкарки и дочери ея зь двора веліла господару своєму Конону Глуховскому взять в світлицю й тамо вь світлиці, розтягти ея Вассу на помості, веліла она Шатилиха в-три пласть бить и я нижайшій и со мною Алексій и Кириісь винники дворовіе ея Шатилихи, вь ганкахь под дверми світличними многій чась стоя, тяжкій бой й крикь оное Васси чули й виділи; что посля того бою з оной світлиць виведши ея Вассу упомянутій господарь Кононь за-руки убиту, аки мертвую, но толко малое диханіе имію-щую, отпровадиль у коморку, что вь той же дворовой винниці єсть, й вь оной коморки тоть господарь Кононь знать, а не иній хто, на ея битую женщину Вассу кь шіи поясь прицепя, что будто она Васса повісилась, затянуль... А мало погодя, какь оную коморку оній господарь Кононь отмкнуль й двери отвориль, то я жі нижайшій й вишеозначенніе Алексій й Кирикь да Николай, винники Шати-лини, тую женщину Вассу поясомь изь жертки зацепленную й на томь поясь вісящую, уже неживую увиділи... Да оній Шатило кь таковому вишшеписанному смертному убійству приличился подсусідка его Лукяна Дущенка, а именно: вь прошломь 1746 году, а якого місяца й числа, того не знаю, токмо примічаю, что филипового поста в суботу, предь обіднею порою, сискавь онь Шатило упомятого Лукяна Дущенка в жилій дворь свой, веліл ему сь работниками Лавреномь Швидкимь, теслею сосницкимь жителемь и Кириломь Вовкомь жителемь волинскимь, подваживать у винокурні его домовой трубницу, и какь его Дущенка, тую трубницу сь оними работниками подважуючого, усмотрель онь Шатило мало подпившого, то розярась за то, вхвативь Дущенка за волоса, биль головою обь стіну винничную, такь что оть того бою паль онь Дущенко на землю, гді на землі лежаль безпамятень згодину; когда же мало онь Дущенко очутясь, изь земли на ноги поднялся, то сказавши ему Шатилі тіє слова: теперь де пане, я вічними часи у тебе отработался й оть тебе де на той світь отхожу! подибаль оть него Шатили, зь оной винокурні вь другій дворь его Шатили, где онь Дущенко жиль, и тамо три днь от того бою онимь Шатилою приключенномь, болізнуя лежаль, а четвертого дне умре...», -та-ко-ж-же й сни віків ущерть навиповнюються; що щілкіші гласи горою, то тугавіші гули низом тако, аж глибиною, - не поділить людина з віками ащонайменшого права, де чиє, що у

238

чім. То вікам байдужісінько, вони собі мають реєстри чистісінькі найдальш навперід, а ти бійсь випростатись, бланки розпрямити на плечах, - усе випоказуєш, як ти нижче од кожного одвірка вхиляєшся, та який ти калічка, та смикнешся свойого маленства, що й був людина, що й ти вікам уперекір а хоч якусь гадку мав; же ж і мама живі, і сестричка однюсінька, та й ми з татом вика-рзяли, а вже чорна воронь у двір налітає; і дивися з вікон своєї хати, і май виправд на задобрення, що он як ці коники з глини сухої видовбані червоняться на схід і на захід сонців; і заким ще тим чотирьом од воріт добуватися хати, вступати у сіні, торигати й цими дверми, то татові стане з пів-віку на цілу промову; а ще ж передержати й хатні двері, й сінешні з допитуванням а хто-хто там, щоб це татові вигадати й ще якусь хвилю на виказ його. Міг би він на горище дернутися, де в його майстерня, та й вйо, але, каже, так було б нерозсудливо; може ж, це ці агенти фінвідділу, та дозналися, як тато таємно із Києва привозить і струни, для деки дощечки, відбірні, фуговані; та не ті то агенти, а то такий наряд, що перетрусив і в хаті, і на горищі; вилучили листи, забрали фотографії і татову бронзову медаль ще з тринаддятого року, яку він одержав за бандуру на виставці. Хочете далі слухати, - а далі то така мова, як сама мова, що й самій мові краєм прихиститися і їдно слухати, як нею виповідається; то ж чуйте-но ще й так: а хіба не кожне з нас ховалося навсидьки снігами, бур'янами та назирало, як ведуть якихсь йнакших, а-ж з-межи нас повилу-чуваних, не бігло за підводами, за товарняками, не сповняло пущі й гаї гласом німотним, не чекало появи хоч миршавого іуди, аби діждатися і побачити і сказати, - поз-

7(24) грудня

Катерини сонячно

і хмарно і вітер

холодний

8(25) грудня зранку

похмуро мжичка

трошки а вдень

прояснилось і хмарно

9(26) грудня зранку

похмуро до десятої

години і трохи сонце

показалось а потім

хмарно вітер

холодний

10(27) грудня туман

зранку похмуро після

другої години сонце

показалось перед

заходом вияснилось

ясно

11(28) грудня тепло

і ясно

12(29) грудня

похмуро маленький

дощик бризкав

13(30) грудня вночі

дощ а перед ранком

мороз і крупа

притрусила вдень

вітер холодно Андрея

Вови день

народження

14(1) грудня мороз

міцний вікна замерзли

вночі а вдень розтали

і сонце було цілий

день оббив Коля

двері

15(2) грудня

похмуро вітер мороз

зранку а вдень крупа

перетворилася

у дощик

16(3) грудня Сави

зранку ясно до обід

а з обід туман

похмуро вогко

17(4) грудня Варвари

празник похмуро

вогко

18(5) грудня Сави

239

бавлено було навіть іуди; а далі приходять знов мудрі і навчають як то воно було по-писаному, і научають, що то ми письма збулися та вигадали інакші вхідчини і виводини, і типір мусимо гадати за писаним, а не за тим, як було насправдеш; ума нам вкладають понад-віковішнього, і які не є віки, то під те писане доштовхують, і скіки всього ще не буде, так кажуть ті мудрі, то писане й писане, а більш не смій і здумати. Бо і їхня правда, скажіть-ви, бо як за кождий вік подописувати, а воно ж таке-е, що куди тому раньш написаному, то все те ранішішнє здрібніє, і потьмяніє розум ажнаймудріших, - а так тра, щоб це все, що його більш, і страшніше воно, було дрібніше, не заслонювало мудрощів геть щезлих віків. То чи то ж така воля а й право чиєсь догледжувати усякого, котре наважиться хоч у якім закутку свого віку переховати свій сумнів чи здогад, ушепотіти у німоту й порожнечу без наважання писати, - самісінькі шляхи, їдні риски у помку віку. То ж чий вік, а чиє право, - товарняки зготовлені, а тато ховає оселедці у чайник од блатняків, а дозналися, який-то він майстер, то їм тра печатку якогось обласного торгу, та аби вже в таборі не прознали за якусь їхню крадіжку та не одпровадили далі, був би татові капець. А кому з начальства гітару, там меблю якусь, - хоч так перебув би у жахові, але око недремне глядить, бо це тобі не так, що одбув, та й; чогось же то визнали татову пісню антисемітською, - коли б не той чекіст, татів учень колишній, зактував тата як безнадійно хворого, і це тра в'явити, як він з бандуркою, що для себе тихенько виготовив у таборі, пішки йшов десять кілометрів до першої станції. А там заграв, заспівав, то добрі залізничники відправили далі на дрезині, - та то вже, гадай, і описано, як не в нас, то по інших світах десь, а настають часи на з'єднання світів; і що ж би то мало бути, - як мови світів різняться, хочай мова їдна, і молитва одна, а вимова не однакова; аж глядь, а тіво-го монашки, жінва усякішня затушкована з таким аж начебто правом доладнішим на віру а й право дознавання віри у кожного нечвидного та впослідженого приступаються до незайманих вікових осель, виталагунюють затишок і щонайдрібніший здогад на своє йнакше пробування попри віків, і ґвалту, і гріха не свойого; що мова, що вимова, що стосталкові мудрування уперекір роздобрілого віку, - а їм доглядається все невіра, гріх за писаним чином; їм каліцтво не те, щоб сказати: от-такечки було, от-ті-го винуваті, а лиш провину звістують за прописанням гріхів од-древнійших тими-го посиланими пилом мудрецями, що довмілися прозирати в найдальші щілини і дюри, загледжувати в утробах

240

змерхлих і плід калічкуватий, та й на них право мати, - і це наші, і їхні гріхи будуть ті, як і спервовіку. А цим то не вкажеш на їх запилюжане віковіччя, - вони у щокожнім приступі молодецтвом таким упоказуються: їм ще більш ці баби вішні з мудростею свею на заваді, - та й готуйсь, бабо, в монашки, щоб уже іншої мудрості заживати та й не таких співів і голосінь затербічувати на яку хоч пустку. Але сперш усякого зізнання в гріховності буде на кожного спит мона-шеський; дознаються, які то вдежі по скринях ховано, чи не в тій хатині, де піч о схід сонця челюстями, бандурку закопано для прийдешніх сиріт, - бо викажуть і цей малий гріх, а чи то він справді гріх, і чи в ґандж котрій-будь вірі, бо ж якесь-то знання ви-морочують і на цей бік жебрацтва всесвітнього: вписуйся знанова чи в кобзарі, чи у лірники, то кождому мати своє, тому бути зрячим і співати для козаків, а іншому впосліп псальми церковні та при церквах притримуватися; аж не-в-якім віці, не-в-яким побитом поєдналося їдне й інше - що в думах, що в псальмах страждають та гинуть у муках; ой же ж думав той третій по втечі з Азову, на які муки його братове полишили, покинули його у спразі і голоді, а самі здобич забрали; а в тих псальмах про святу Варвару та про Олексія, чоловіка божого, а ще ж таких героїченьків, що мало їм страждань та злиднів, а не їдного й живцем поховано. Аж-но не поганьбте й мене на цім моїм поквап-ленню, - а де не йдеш, на якім віці не спіткнешся, то все трапиться цар, що своїх жеб-раків-поминальників пнеться одпродати іншому владиці; а-ж як не стане жадного жебрака та й жадної поминальної молитви, і нападе на ту країну голод всиленний і неврожай, - то ж як довмілися, ви-дивіться,

19(6) грудня Нпколая празник 21(8) грудня похмуро і грязюка велика

22(9) грудня зранку туман цілий день туман грязюка сильна свайби дві у Петрової Наташі і у Бреусової у Степанової у внучки

23(10) грудня мороз вранці зранку сонце до обіду а потім до вечора похмуро 25(12) грудня мороз холодно вітер хмарно 26(13) грудня мороз холодно ясно цілий день

27(14) грудня мороз вітер ясно Санька переїжджала до своєї матері Лисинчихи 28(15) грудня мороз міцний вітер ясний 29(16) грудня похмуро мороз холодно

1980

3(21) січня сніжок вночі вдень розтав 5(23) січня похмуро, морозець

6(24) січня Святий Вечір Полі Татаренковій один рік як померла в Снігурівці 7(25) січня Різдво мороз похмуро з пів на десяту туман 9(27) січня Володі день народження мороз хмарно і трошки сонце показалось 10(28) січня мороз після дванадцятої сонце

241

бо як мене хлібиною перехрестити догадалися, а не щукою, то ким би це ще перехрещеним бути, аби не настав мор на жебраків співацьких; не здогадається ані оден; бо як я мав поводарем стати а мені в очі лишай в'ївся і батюшка хтів йодом залити, щоб позбавити мук, та позбавив би, але стало б на їдного бандуриста більш, а ви мене в батюшки одпросили і своїми молитвами-співами залікували, то тепер я видючий, а очі вглиб черепа подалися, ховаючися од попапруженої шкіри, і стало звідтоді видко мені углиб і передніх віків, і позадніх; і як ця воронь здалекішня обступає цей райський прикуток, і реєстри вам, і ордери, і пісьма церковні на віднаходження остатньої в цьому віці бандурки, до ж признайтеся мені, остатньому вприкінці родів, за ту стежину репату, бо вам це літо значиться найбільшою мукою: поливати з таємних джерел мучану пилюку, щоб вона храпою робилася на сонці і слалася босим ногам до найвикшого притулку для віків, жебраків. Та перш згадаймо про цю долину смутку, про шлях у темінні віку, де мама тата скликала з усіх боченьків світу, де не впіткнулася перед мудреців зором, і не мавши голосу не співецького, а простого через татове німотиння, лишила свій слід при стовпах оселі цеї», -

а кому ж ті оселі за домівку, а вік за пристановисько для роду; бо що вже про цих бабів казати, як оно їхні сини проскородили континент уздовж та впоперек чи з власної волі, а чи з примусу гемонського, - та й що ж, ані свого права не поширили, ні волі на встаткування, а як той Лагута оповідає, що вийдеш з бараку, обіпнешся куфайкою та хижо наслухаєш української пісні з поблизького сільця у тайзі; радій, що все твоє, а тобі не належить, то де ж своє право утвердити, - а оно-го, на кладовиську; тепер то ти володар на всенький світ, і то ж тобі не коні, не вівці, що хто здумає, то й конфіскує, - тепер у тебе допрошуються і володарі світу цього, а чи нема де місцинки, щоб ближченько, і гарніше, і на видноті; то вступаєш таким господарем і над мертвими, й над живими - де котре скільки років пролежало, що вже ні хреста, ні знаку, лиш купинка з чубчиком обкошеної трави, - те ще не зотліло, тому ще рік лежати. Прошений світ! - та не прощено прошакові найменшому, бо тіль в такім праві збулися, що як би й назвав, то все право слабшого, а все радісно-збожеволіло приступаються - я ще й осьо як зроблю, то що ти мені вдієш. Віками догрібувався хижий бісень, аж доки його настало, - що не вкоєно, що не буде скоєне, а їдна здогадка навмання віри і права: а що ж то зі мною далі скоїться. Та хоч і гуртуйся на а-би-який порятунок, не вибіль-шиться право на більший розмисел, - кладовищами товпляться не

242

поминальники, дітвора зо страху з канавів назирає за купками цукерок, яєчок; гурти якісь екскурсіями, санітари наїжджі заміряють, скіки то ще повітря стане на ті й на ті покоління померлих. Звійнеться тінню спідниця котроїсь вішньої баби у плетиві вакації та бузку, бо то страх не ззаду, а впоперед забігає, та грається, а не лякає, бо що йому та людина, як їй і страх не смерть, і смерть не страх тож. Та ж не в тім, що право, не тим, що слабший, а відшуковується такий час і така година, й застукують тебе біля найменшої могилки кіля залізяного надгробка, на твоїй сльозі над невидким манюнім тілом, і спиватимуть зі скроні твій біль собі на утіху, - майнуть ці поли білі халатяні у ярок кладовищенський, і ти вже знов нишпорка, такий слідчий у світі дослухаючих впокій-ників. Ковзнеш вогким листатим грунтом попід малиновим віттям, вгребешся з-поза шипшинового куща, і в'явиться щось, чому і в снах не бувати, - збіговисько гониць у халатах на галявині з дубами і соснами; як то передтипір тебе вловлено на жалобності до безіменних сиріт у сховку землі, то й далі аж зі спричинілою вирячкуватістю мовч-кома дознаються, чи й ще чого словом не доладнаєш ік своєму смутку віковому. Ти мовчазний їм цікавий зоддалеки, а вже в-приступ ока а мусиш хоч якою примовкою вибавлювати довжезну порожнечу впозад своїх пліч, - ну-м вповідати і за цим ступі-нем, яка-то лихість уїджується у-що-кожен шелест і посув одвіку належного тобі царювання. Ти хочеш їм їхнє нечвидство доказувати, а за те все позаднішнє ще й віковішнє то не те що слова не зладнаєш, а й думки ні жадної не повстає, - ото де віки у нетяму впадають перед пустощами й твердею цеї-го от миті. їм тут увесь світ, і утіха на безвік, -

11(29) січня похмуро

сніжок пролітав

і сонце після

четвертої вияснилось

12(30) січня хмарно

вітер і ясно

13(31) січня Маланки

ясно сніжок пролітав

мороз

14(1) січня Новий рік

по старому стилю

і хмарно і ясно саме

сніжок пролітав до

обід

15(2) січня зранку

похмуро і іній на

деревах був а вдень

сонце

16(2) січня хмарно

і сонце показувалось

17(4) січня зранку

хмарно вдень сонце

показувалось і вдень

хмарно і сонце перед

ранком вітер і цілий

день

18(5) січня Голодна

Кутя сонце цілий день

і мороз

19(6) січня Хрещення

20(7) січня Івана

Хрестителя празник

ясний і хмарний

21(8) січня різдвяний

день з години десятої

сніжок ріденький

пролітав вдень ясно

і хмарно було Саші

день народження два

рочки

23(10) січня ясно

мороз вітер

24(11) січня вітер

був похмуро після

другої сніг пролітав

26(13) січня ввечері

хмарно і сонце

27(14) січня сніжок

пролітав зранку а

після другої

вияснилось

243

приставай до нас, або далі тни шляхи вікові самотою, бо ж твій сум лиш тобі щось проказує, а заїкнися хоч на півслові, випрохай співчуття до вселенського болю, то й матимеш на вповідок: нам того не треба, ми йнакший світ зачинаємо; тут їм тра сміхотою упоюватися та презирливо, аж мов із нестями скаженої дознаватися Лагутиних сороміцтв, - йду я, дєвкі, із такіх вечорніц, ну, опшим, парень, як це Юрко осьо, тіки я був смишльоний в цих ділах; та дєло не в том, що йду, це я тепер кажу, опшим, главне, помню, як на складку було у станиці Незамаївській, - от на складку дівчата поприносять, що в кого, сала, муки, масла, а хлопці, звєсно, шо, скидаються грішми на водку, а дівчатам на вино, ще й музик наймають. Що б ви знали, на складках вареного нічого не буває, а все печене, більше блинці. То як дівчата заходжуються коло печі, то стараються хлопців не підпускати, бо нераз трапляється, що хлопці нишком у смалець або в масло намішають дрислі, і тоді дівчатам припадає знов складатися. За вечерою хлопці з дівчатами не цілуються, а цілуються як уже погасять світло і полягають спати. Складки справляють в обраній хаті, за котру дівчата платять частиною сала, масла, муки, взагалі принесеного всього на складку. Господиня хати порядкує на складці, сидячи на печі або на полу. Після вечері починаються танки. Грають або самі парубки на пищики, або наймають гармоню з бубном чи там дві скрипки з басом. Перед тим як лягають спати, хлопці просять господиню вийти з хати, що вона й справляє. Тоді хлопці й дівчата, наносивши в хату соломи, лягають на долівці всі покотом, хлопці самі собі, а дівчата самі собі, а тілько опісля хлопець, заздалегідь умовившись з свею дівчиною, відшукує ЇЇ в темноті, і відокремлюється від гурту, і также роблять всі інші хлопці. На початку дівчина не дозволяє хлопцеві торкатися до свого голого тіла, але лиш крізь сорочку. Як трохи обтерпиться дівчина, дозволяє поскубати себе й просто за чубчик, а ще далі доходе діло до самого краю. Часто трапляється так, що парубок нічого не доб'ється од дівчини, і як вона мокра, то викаляє собі всі руки і руками своє лице, але це не спиняє хлопця і вдруге лізти до дівчини. Парубок обнімає дівчину і начинає з нею знов граться, лапає її за цицьки, потім добирається і до прізвишша, - ото як полежать трохи Бремені, всі встають і розходяться по домах. І таким побитом кінчається складка. Но буває, що так понад-жуглюються, що хто куди повалиться, там і засне. Та так же і дівчата понализуються, що і язиком не верне. При тому случаїця і гріх з коякими дівчатами. У мене щось не дуже получалося, як у других

244

хлопців, але кояк уклав між ноги, та впросив не кричати, бо дуже мені наравилася. Така була, допустім, як осьо Свєтка, вроді потайна. Та як вже зайшло на другі діла, а тесть трапився хоч куди, бачить, шо щось не пслу-чаїця, та раз як ускочить в комору, та до мене, Федю; а я, чого, тату; у тебе тут ниш-частя; а я кажу, нишчастя, та як зареву; а тесть каже, клади ЇЇ бісову на поріг сракою, бо вона бісова ничесна, тай шось поробила тобі; так я як положив її бісову на поріг сракою та як затирибив, так аж бісова стогне; а тесть стоїть біля угла та каже, гони ії, Федю, без виїмучки двічі бісову, так вона знатиме; так я їй поводки не давав, я її у баранячий ріг кручу; а теща тестеві кой-коли й скаже, чого вони, старий, наші молоді сердяться, чи наш Федя її не удовольствує? А тесть каже своїй Павлівні, ти подивись на Федю, він як стане Богу молиться, так у його між ногами як порося лежить, у його струмент добрий; то така дочка наша, у тебе піттичка більша, як в неї сорочка, ти як ісхочеш сцять, так підігнеш одну ногу та циш-циш, а вона стане серед двора та роскаряче обидві та гур-ри, а вони бризки так і литять по ногах та по піттичці. Але ж ви бісові не вірите, у вас всьо якось не так; а ще ж така парубота пішла, що тіки-но з-за кущів підглядає та яйця мне, а приступиться боїцця. Впірвав би їдну з другою та на стерню сракою, - ого, не так забалакала б. Мені б це з годів десять скинути, то я б вас туто перетарабанив би між могилками. Але що гріх і казать, - допивайте свій кофій, бо тра косить; царствіє мертвих не терпить ледацюг. Бо так воно й виходить, сперш гуртуються на присудах та осудах, нікого слухать не хочуть, а тоді ввикають, та Ще й з ненавистю такою, а вам, дядя, не стидно. Я цеї мови не знаю, оно хай Юрко

28(15) січня сонце

і мороз

29(16) січня ясний

мороз

30(17) січня мороз

ясно

31(18) січня з першої

дня дощ бризкав

недовго похмуро

1(19) лютого ясно

вітер розтавало

2(20) лютого

похмуро

3(21) лютого зранку

ясно після четвертої

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка