Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 38

похмуро

4(22) лютого хмарно

5(23) лютого

похмуро дощ бризкав

5(24) лютого хмарно

туман

7(25) лютого

похмуро туман

8(26) лютого

похмуро туман

9(27) лютого

похмуро після п'ятої

туман

10(26) лютого зранку

похмуро після

дванадцятої години

сонце показалось

недовго було

11(29) лютого

похмуро і мжичило

а вночі сніжок

притрусив морозець

12(30) лютого

похмуро

13(31) лютого мороз

сонце вітер

14(1) лютого

похмуро мороз вітер

і вночі вітер

15(2) лютого

Стрітення умерла

Поля Кручина вітер

вночі і з другої

години сонце до

вечора

16(3) лютого мороз

зранку сонце

245

вам про стид і про гріх баєчок нарозказує. - Ото де світ упевняється, що замало байок та пришт, а-що найбільшої правди про все і всешнє, - та й так, що знання про світ стає більш, як самого світу а жадної дрібнички світової не те що не вгадано, але у тяму не вкладено; то починай знанова на пальцях показувати, а ще ж мови такої де взяти, то приноровлюйся наопаш глузду, та й -

всепробачність гріха при твоєму зорі з запобіганням твоєї ласки на вчинення гріха з виповиванням найжіночішої сутності що тебе обійдено аби потім знову з тобою суворою і жорстокою і чомусь у сні і чомусь жінка

збісіла покара сном за інші гріхи за гріх жити гріх бути гріх наважання творити гріх відсутності вскрізь і присутності поза-вскрізь

ці войни оце похіття незбулість щонайдрібнішої будезнизни невиправд плачу невзосталість сміховини у виповіданні сну у наготові до всевішності сніння

де тебе є де ж може бути приврочено де і коли до яких без-чиння без-часності без-орудності

та страхами намареними стаєш навпопереддя страхів очизних на послух тобі жінки-кентаври пригребано майбуття з неохочості лютості з пів-страху з пів-злочинності з усе-хочості

примовляння без-часся де які вигреби заманущість одвірків страхи невросту спізналість булої очевизни решта в конанні навпосліддя

перехвореність кривдизною усілякої решти що вимову набуває у сотворінні потвор

впомин душі і впомин позасвіття впохітливість старизною світовою нажах неприступу новизни у віддарунок заблуд найостат-нішої невинуватості

поквап вмирання майбутності мухи Півдня три українські грації сморід плоті на Спаса

вищизна зору наосліп сновиддя навпохляп звіріння навкарб споміжжя навзвич спотьмари навгреб заблуку

зусешня каліч навсторч помиральності невздерж притьмі невзворотності спізнавість осклизу упохап видредушості

невпорядність страхів обминальність здогаду начиння усезна-лістю нурт крові на збуття щонайменшого жалю визір жорстокості на майбутність зчужілість світові і вподобальність світом зменш

УСЬОГО збІЛЬШ усеШНЬОГО, -

246

скіки ж то світів уміщується в цім їднім, аж яловий він, і що не догукнешся котрого, то все пиндиться, і я світ, моє все світове, а вже кого не вчепи з цеї живизни, то й воно мудрує не йнакше, а свій світ і своє свіття несе у собі. Та хіба ж то так уже заквітували злаки, що тра мертвих боятися, і такечки цим зіллям устелені всі долівки, аж бійся ступити, бо й там духи мертвих поприхи-щалися, - і згонить страх на ці кладовища, аби ще з вік перестояти на задобренню небіжчиків та й далі перетривати хоч день, хоч пів-ока. Вистежуй а-жадного, - реєстри бухнатіють не людьми, а світами; десь-то переповняється що тим, що тим, а міри пов-няви не дошукатися, як і не дознатися міри винуватості; розокремлений світ! Якому і в чім перевага, - в'яви-но те все дотеперішнє як жах, як гибіння, то захланює і в-типірички кождий порух і помисел; але ще й не так, - понаучувалися утіху мати з давнезних жахів; ти їм осьо порозказуй а й за ту панію, як це ще з-поперед волі було, то пан Іван Іванович Фонвикин славний був чоловік, поки не женився, а як женився, тоді вже не такий став; жінка у його була недобра, певна змія; у-у; вона була дочка князя Баратова та така була, що ні за що ото причепиться та зразу й на конюшню; ото й порять; у неї був такий секутор, чи секундар, чи чорт його знає, як його; так у його завжди були напоготові різки, на його руках були парені різки і він їх держав у воді; як треба, ось вони й є; і то, було, як пані розсердиться на кого, то зразу залигають чоловік п'ятнадцять та в конюшню та там їх і б'ють; кладуть кожного по черзі, два чоловіка сідає верхи, один на голову, другий на ноги, а тоді й порять, а пані дивиться та лічить; сама пані лічить, а два чоловіки у дві руки б'ють; а як який ока-

17(4) лютого похмуро мороз хоронили Кручину Полю

18(5) лютого зранку похмуро після десятої години сонце Масляна

19(6) лютого мороз ясно розтавало 20(7) лютого мороз сонячно

21(8) лютого мороз ясно сніжок рідко йшов похмуро 22(9) лютого похмуро зранку сніжок пролітав 23(10) лютого зранку похмуро вдень ясно 24(11) лютого зранку мороз сніжок трошки притрусив похмуро цілий день 25(12) лютого похмуро мороз холодно починається піст

26(13) лютого зранку сонце і хмарно вдень і сонце показувалось разів три пролітав сніжок розтавав 27(14) лютого хмарно і ясно сніжок лапатий пролітав цілий день розтавав 28(15) лютого похмуро сніг йшов цілий день 29(16) лютого сонячно холодно 1(17) березня ясно 2(18) березня хмарно ясно

3(19) березня зранку сонячно а після обіду хмарно вітер 4(20) березня зранку хмарно і сонце а вдень сонце до вечора

247

жеться слабий, того укотять у рядно, однесуть до кухні та там лічать; обіллють холодною водою тощо; а як на другий чи третій день він поправиться, то його знов ведуть до конюшні та й січуть, добивають, бач, останні удари, скільки уперш не добили; були такі, щ0 їх по три, по чотири рази лікували та носили, клали та добивали; ну ж, кажуть, таке панське право було, що хтіли, те й робили, - щ0 ти кому втлумачиш, до чого покличеш; то вже не те, що в кожного своя правда, свій світ у собі несе, а до іншого хижо тако призир-кується, - бо все то всім знане, хоч і не заучене з реєстрів, уся правда вибавлялася поверх вод темнющих, поверх незнання глибокезного таким жабуринням, і стало видко на всі боченьки невидких віків; ото де свободу здобули. Та то така свобода, що хто-зна ким виборена, то порожнеча вседозволу, що гірш неволі, і як ти порятуєш їх усіх у цім пеклі вседозволу, бо не тямлять не того, що коять, а того, що з ними коять. Туто що не хоч вповідай, а з усього якийсь-то гандж для себе здобудуть; та й гадай, чи то лихість, чи лиховина, бо ж перебувши і цей час свободи безтямної, впиняться на найстрашнішій руїні, бо так знать, як не перейдено справденного рабства, а лиш пекельної наруги, то й у свободі дарованій незнарошне забачать їдно спокусу й собі погарцювати в нетямі та дзюськати навперепад - що пам'ть, що долю, перешкабра-чити якийсь тамо зосталий закуток, де хоч небіжці дитинці знайшовся утишок. Згаровують втіху на все це причмелене, - аж стегна пошкрабують пазураками, така їм ця свобода зненацька; ото здобулися на знання, що всякого до суду потягнуть уже й не за вкоєне, не мовлене, а лиш-но подумане, - та й воля пересиджувати і на могилках цих забутих; подай їм хоч і бандуриста, та не якого, а все сліпого, - і так їм ця пісня у втіху, в утробу, і всяка політика, і збіговиська, де вже чоловік не чоловік, а лепетя безтямна, де їм нема докору а й загрози од якого-там чоловічини. Насурмлюються на який вгодно спогад із віків пекельних, - бо ж там неволя, а людина все тямила себе, свій спадок, жебрацтво, імення, погорду; аж но-н згадати, як тато пуска сміхи у пазуху, - от де Пріська, це Петро Сліпий був собі таку урвав, що го-но; як вбереться, було, у білу свитку, білу намітку, і плахту, та там така гарна, така гордлива була, а десь у північному краї на тих концертах котрий малорос обізветься до неї по-російськи, то й не відповідала навіть. Але що ж, як воно так усе, - регочіть, як ваше настало».

«Я вже втомився ці делегації приймати, то ще й ти, Юрку, півсвіту заталагунь цюди, - такий поводар, що куди твоє діло.

248

Позабували, хто в якім світі живе, і вже не кладовисько, а театр, кожне розкаже хоч якусь побрехеньку, а дочікується страшнішого чогось; як самашечі верхами та долинами оббігають, чи їм так церкву видко з усякого боку, - де цих археологів набралося. Та ж будьте такі як є, - бо раз полякалися, що рід на рід, сусід на сусіда, такий їм ляк дало; а народ на народ, а людина на Бога, а живе на мертвого, - от і діждали, чого і в писаннях не вичитаєш. Жорстокість їм даровано, - не захтіли дійти краю в жорстокості, то і діждали чужої сваволі; понавигадували милосердя, - з халєри. Сльозу над сирітством віками проливали, - а понадхо-дили такі, що й сиріт і не-сиріт їдною лопатою загребли. Не вміли тако зарихтувати з ким там не хоч, а як допече, то й гайда на вбій; а теперички що, - з переляку тако клянуться до всенького світу - та ми, та боже-хрань, геть і в думці нема, - пождіть-но, ще не так виправдовуватися прийдеться, і слів таких не найдете для клятов. А повада-рів тих кого не візьми, - то наїжачиться, та збурить народ, а тоді перший в кущі. Та й дождалися таких повадарів, що тіки-но при-чинуватих водити; і куди ж їхній шлях, - а до мерців. А й вони ж не келепи. Ви собі годувалися страхом, та страхом смерті, та задобрювали, та встерігалися; а вони вже як дозналися, що то й до чого, та як позмов-лялися, та як поуставали, і будете знати тепер. Мерцям легш, як вони знають, що їх пом'януть, та й дякувати; а як це такі безперестанку поминки, ходіння, заглядування, то начорта воно їм здалося. Тепер побачите ввіч, - вони як вийдуть, то з цього світу мерво встанеться. Придумали собі професії з поминок, начальство таке, зарплати, - от поминають, згадують, пам'ять одновлюють.

5(21) березня зранку

мороз сонце і хмарно

вдень

6(22) березня зранку

мороз ясно і хмари

набігали

7(23) березня мороз

8(24) березня зранку

мороз холодно а

вдень похмуро сонце

показувалось мало

і потепліло

9(25) березня зранку

сніг а вдень розтавати

стало

10(26) березня вночі

дощ і цілий день дощ

11(27) вночі сніг

вкрив землю а після

одинадцятої години

дня дощ після п'ятої

години сніг ішов

пухнастий

13(28) березня

похмуро зранку а

після першої сонце

вночі вітер

14(1) березня

похмуро сонце

показувалось вітер

15(2) березня цілий

день ясно

16(3) березня зранку

мороз тепло сонце

цілий день

17(4) березня вранці

мороз вдень хмарно

і ясно

16(5) березня сонце

і хмарно

19(6) березня вночі

сніжок сонце похмуро

20(7) березня сонце

і хмарно вночі сніг

вітер сильний

23(9) березня хмарно

прохолодно розтав

сніг

23(10) березня

холодно похмуро

і сонце трохи було

249

Кіля мертвих заробітки хтять мати. А ти хоч-ч мені з цими бабамц і на стерні стежки повибивати; а тоді в ґвалт, що то вовчі ями, щ0 то Лагута лишніх ямів накопав, - ями заростають з низів глини, а мені цей план тра виконувать, а тих планових мерців чось не чувати й не видати; та цю ніч іще поночую на станції діждати «груз-два», а тамечки хай як хтять. То в тебе бухгалтерія своя, але що ти дурний на ввесь світ, - бо люди і в цім горю досвід здобувають, і хай там дочка не викаже за вбивство батька рідного найбликшою ріднею, але де якої гиншої мудрості достати, щоб перебути якийсь час власне безпам'ятство. То ці безтямні мудрішають або гинуть, а ти хоч усю мудрість сперш зобрати, а тоді з нею до всіх. Уже ж ти й на ті горби поспів, де ці невмирущі осілися, де їм ніяка влада не страшна, бо який голова не підступить, лишивши машину в долині, не стане попріч трьох воріт, таке право вчиняти, кому що належить, то мусить тікати в долину до тої машини, бо такий рев настане на пів села, аж забуде, що тут кому належне і чиє право прадавнє на ґрунт і на будівлі, - жінки на жінок з сокирами кидаються, за криницю бійка, десь чиясь курка пропала, а на тих кобців багато не спишеш, а чоловіки збоку монькаються; бабський світ настав, - вони вже всяку мудрість зазнали. Всяка добрість лукава, а лютість їдна і праведна, - не стало хазяїв над землею, а тіки катівство над немічним, а та неміч од чого - що воював, якійсь державі за м'ясо гарматне був, а вернувся, то стань ніким і нічим; залий грамину на тракторній десь, пусти сльозу, що так дурно вік перебув; щось на пилорамі смикнеш на розпал та прибатуй до багажника; та селом гойда-гойда, - о, вже чиєсь щастя хилитає додоми, та чи ця лісапета п'яна, чи тобі невдерж, а на порозі монаські очі з глибини черепа досікуються твого хазяйського риґування в подвір'ї, - та нічим не задобриш свою віруючу. Мелашко та Меланю, та ти ж така жінка була, на все село, хоч постав, хоч посадь, а типір на ці секти звела встачу віку, та постуєш цілий рік, та тебе не тронь; а діти як сироти, а вечеря все пісна, - дорогушечко ти моя; а не журись, бо на тім світі всеїднак будем бачитись, - а як же ми побачимося, як ти будеш в пеклі, а я в раю, - а я ж якийсь майстер, а ще ж якийсь тесля, то я й там зроблю місточка та й буду навідуватись до тебе. Ото де невмирущі, - ні тілом, ні плоттю, ні духом, а чим, - та ти в тої Любки що взнаїш; не перепало кап'я за хату бабину на горі, як була в больниці, трактори ізгребли горба, де був город, та й де ж ти хапнешся ще; а ну-ну, - то ж колись сестрі поступилася клаптем; віддавай; і що ти думав - вороги. А раз так, то всі знатимуть, що

250

де коли вкрадено, бо сестрин чоловік, той Гусак, при тракторці, при причепику, - що хоч у подвір'ї знайдеш, там цілого трактора збери, то й ще зостанеться. Лютує люд, помщається за своє вікове приниження, - а ці-г0 всі, що твеї хати не минають, герої якісь, та мученики, та тюремники, диви-н як убралися в пір'я; їм за муки положено. Не те що рід на рід, а лихо на лихо, напасть на напасть; йди до Альошки та спитай, та чарку в кущах хильни, заким Гандзі з бураків нема, - та й ти йому про героїв оцих-о-во розкажеш; чавнеться слізьми, та - не обіжайся; ще пацаном услід війні кинули бандерів по лісах талагунити; але ж вояки, - до дєвок у якусь хату внадилися, а ті зайшли скраю та зрешетили всі стіни; як хитріший, то впав на підлогу та й жив зостався; ще й медаль за відвагу одстібнув. У якому ж то він світі живе і якій владі покоряється; одну мудрість собі знав, але чорта признається. Виспівуй, пританцьовуй, а всяка наймудріша пришта немічна одпроти цього вішнього люду. Чи ти хоч сльозу якусь вичавити з людського ока, як розкажеш їм те, що вони знали, а це забули, - та я ж тобі про сльози вже оповів, які вони. Одно правда, - що було страшне, те у веселість вкидає; побіжи-н-но за тими дівками, що їх і слід здимів, та розкажи, як ти раз засидівся у господарів до одинадцятої години, та йдеш од них, а недалеко цвинтар, й там ще одна господа, доходжаєш і до цього обійстя, отворяєш ворота, а там наче з двадцять котів верещать різними голосами, й ти обминув цю хату й доходиш до цвинтаря, а там угорі чути усякі голоси котячі, там саме, де ховають таких, котрі нехрещені, і йдеш стежкою, те все чуєш і не боїшся, але зі стежки звернув праворуч на ті голоси, аби ближче почути, та лиш зробив зо три кроки,

вночі вітер

а ввечері сніг

24(11) березня

зранку сніг а після

дванадцятої дощ

Вербна вночі сильний

вітер Зіни день

народження

25(12) березня вночі

вітер дощ вдень

мороз вітер холодно

дощ і замерзало

26(13) березня

похмуро дощ бризкав.

сніг розтав

27(14) березня вночі

вітер вітер похмуро

сонце трошки

показалось

28(15) березня

похмуро дощ цілий

день прохолодно

29(16) березня

Володька Бондар

помер похмуро

і сонце трошки

показувалось

30(17) березня мороз

а зранку туман до

одинадцятої сонце

і хмарно теплого

Олекси

31(18) березня

хмарило з пів на п'яту почав дощик

бризкати сонце

о восьмій показалось

недовго було

1(19) квітня сонце

зранку цілий день

і хмари набігали

2(20) квітня зранку

похмуро після десятої

години сонце

вияснилось

3(21) квітня сонце

цілий день і хмари

набігали Чистий

четвер

4(22) квітня сонце

і хмарилось страшне

потепліло

251

як тобі дало такий ляк, що вже й не доходиш до перелаза свеї хати, лиш перескочив через пліт справа від церкви, прибіг до церкви з п'ятдесят кроків, зі страху переліз мур і скочив на цвинтар, а коло церкви на цвинтарі два вартівники, ти їм усе оповів, а вони кажуть, що чують те що-нового місяця, і попросив ти одного, щоб тебе відвів додоми, подякував йому, і більш нічого, - кожному всяке повірить, але правда кожного й всякого при них лишається, а те, що мало б бути, то ти його не заповниш нічим, ані й мудрістю аніякою, бо правда кожного всім відома, а шляхи у тумані. Бо й Любка як заріклася, то не одступить, - як їй не перепало од тих племінниць ні копійки, а племінниці на других селах, а вона кіля цеї хати хазяйкою була, хоч і обібрала до нитки, то тепер вона на могилу бабину й раз не ступить, щоб опорядити, яєчко з цукерком покласти. Знав ти чи не знав, - а цеї пори нема чого швендяти по кладовиську; зара машина осьо з молоком на Житомир; а поки браму зачинятиму, слухай, як воно раньш було й з чого починалося і якою мовою тоді казалося, - сидів я в хаті своєй. А жунка брата моєго двою-родного Петра Злиденного звістила мні, їж товар робочий мой вперся в город. А я, вставши, пошов оного товару вигонити. А вигнавши товар, зишовся на полі, за городом, з покойним Матвієм. Где Матвій мні говорил «для чого ви товар звичуєте в город? Да товар твой великую нам чинит шкоду». Теди я єму отвітствовал «хто єго тепер звичаєт, поневеж тепер через огород нілзя за огородиною товару гонити?» А тоє между собою говорячи, увійшли в город. Когда ж я, оставшис, ворота зачинял, а он, покойний Матвій, пошед-ши передом, не відаю, з якої причини, стал мою жунку палицею бити, а моя жунка з єго, Матвієвою, братанною дівчиною, не відал я за що, в ту пору сварилися, однак мені жаль стало, же он, покойний, б'єт мою жунку. Теди і я єго, Матвія, ударил палицею ж. А когда ж он ухватил мене за груди, в ту пору і я, покинувши палицю, і єго вхватил за груди. І в той борбі посилів я Матвія. А он, будучи подо мною, а ноги свої мні в груди уперши, за груди мене держал, хотячи вивернутис з-под мене. І хотя і я мовил «пусти мене», але он, Матвій, не пускал. Теди, вивернувши я ноги єго з-под себе, перве раз ударив коліном под бок, мовячи «пусти». Але он не пустив. Потом, як другий раз ударив єго, Матвія, под бок коліном, в ту пору он, пустивши з себе, стал на коліна. А бранячи мене матерно, мовил «як ти мене ошиб». А я от него побіг, мнимаючи, что он за мною буде гнатис. Потом, увошедши я в хату свою, вечерал. А по вечері пошов до коней на поле. Где до мене пришедши, Петро, брат

252

локойного Матвія, а мой брат двоюродний, ізвістил мні, что уже Матвій помер. Каже Зінка, дівчина, дочка Петра Злиденного, братанна убитого Матвія, з котрої дівчини завод до убийства стался. А она, дівчина, говорила так «вигонячи я воли дядка своєго Трохима, лаяла на товар той. Почувши теє дядина моя Трохимиха, що лаю на воли, і на мене матерно лаяла. А я єї, дядину, также матерно лаяла. За що она, дядина, взявши мене за волоси, ударила по виску. Од якого удару дядининого я плакала. Учувши тоє дядко мой Матвій і побачивши, что дядина мене б'єт, ударив і єї палицею, не відаю скол-ко раз. Потом, нагодившися, Трохим і єго, Матвія, ударив раз палицею ж. А потом, ухватившис за груди, повалилис на землю. Когда ж я увиділа Трохима наверх дядка, а Трохимиха єще палицею по ногах бієт, зараз побігла по матер да по тютку. А біжучи, стрі-тила тютку. Которой тютці говорила «іди, тютко, Трохим дядка б'єт». Да с тюткою знов назад вернулася. А пришедши до дядка з тюткою, побачила, що Трохим з жуйкою пошов од дядка за клуню. А дядка застали, что, ползучи, стогне і говорит, же «не буду жив». Потом оттол пошла я по отца своєго, покинувши подля дядка тютку. А когда уже пришла з отцем своим, не застали дядка живого». А понеже оная дівчина в сказці своєй об'явила, что і тютка єї Гайка Васили-ха там пригодилася, того ради допрошували і оную Гапку Василиху Поповичеву. Кото-рая отвітствовала так «пришла я в хату, а невістка моя Петриха послала мене вигонити воли з огорода, мовячи «пойди, Гапко, на го-род, бо уже воли много шкоди починили в городі». Теди я, пошедши на огород, а переступивши через перелаз, увиділа отдалеки, через коноплі, что Трохим з Матвієм бору-

5(25) квітня зранку

похмуро

6(24) квітня вночі

дощ Пасха

7(25) квітня

з четвертої години

йшов дощ і вночі

Благовіщення

празник

8(26) квітня похмуро

9(27) квітня

сонце і хмарно

10(28) квітня сонце

і хмарно тепло

11(29) квітня

ясно і хмарно

12(30) квітня хмарно

і ясно холодно

13(31) квітня

похмуро до обід

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка