Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка
| Вид материала | Документы |
- Історія України" на тему, 252.31kb.
- Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
- Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
- Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
- Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
- Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
- Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
- Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
- В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
- Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.
220
дежавці того села, так і він п.Полуницький відбиранню річної, в осені, від мешканців дачки, обходився зі своїми підданими лагідне, як належить державцеві»; та й що ж Полуницький, - а те, що, невдоволений таким присудом, зачав говорити на домиш-линців, що вони, бесчестячи його, нахвалюють давнішого державця того села, того зрадника Орлика, надіючися, що, може, він знов стане паном села; допитуються свідка, козака охотничого пішого полку, що типір стояв у Домишлині, і той посвідчує, що-би справді домишлинці не раз і не два ізга-дували з жалем про Орлика, що за нього вони не терпіли аніжадних тягарів і навіть не сповняли ніколи при нім громадських по-винностей, а теперички, мовляли домишлинці, ніхто нашого державця не боїться, через те й, окрім нього самого, нас кривдять; та суд не зважа на таку завину, і декретом постановляє, аби Полуницький вернув селянам усе заграблене, - та що ж присуд на папері, що декрет, декрет та й годі, а вже 1727-го домишлинець Кугученко подає жалобу цариці, де поясняє, що Полуницький нічого не сповнив по декрету і самий декрет відобрав від селян і далі давить їх і грабить: 1) 1720-го забрав у батька позивача пасіку 45 улиїв і всю землю, з лісом і ставом, привернув до себе; 2) 1724-го у брата мого, каже позивач, народилася дитина, на хрестини котрої, явно а не тайно, взяв батько мій з боку пів кади горілки; дізнавшися про се Полуницький заграбив у нас вола; а потім наказав достачити осьмачку вівса, обіцяючи, Що вола верне, - повіз я овес і прошу: накажіть, пане, вола мені віддати! - пан овес узяв, але вола не віддав, а ще й палицею мене побив; 3) 1726-го, ідучи в Гименський похід, Полуницький узяв у батька коня і челяд-
15(2) травня сонце сильний вітер Лесі два рочки сповнилось 16(3) травня вночі я відвідала могилу зранку прохолодно а вдень тепло сонячно 17(4) травня жаркий день
18(5) травня жарко 19(6) травня Володю Мазурика в Армію проводжали теплий день
22(9) травня Николая празник 23(10) травня зранку прохолодно вітер вдень тепло 24(11) травня вітер холодний сонце 25(12) травня теплий 26(13) травня жаркий день дощ ввечері 27(14) травня зранку жарко сонячно 28(15) травня жаркий день хмарилось дощ трошки побризкав 29(16) травня жаркий день народження Миколи
30(17) травня Іван Толмач зарізався теплий тихий зранку вдень трохи вітер був 31(18) травня сильний вітер сонячно Вознесіння 1(19) червня хоронили Івана Толмача
3(21) червня зранку прохолодно а вдень вітер тепло 4(22) червня вітер і прохолодно 5(23) червня вранці прохолодно 6(24) червня прохолодно вдень ввечері холодно вітер
221
ника, а як вернувся, взяв осьмачку вівса і наказав, аби батько са:\ прийшов до нього; батька не було вдома; тоді він узяв мою матір і забив її в колодку; коли батько почав питатися його, за що то, то Полуницький не відповідаючи наказав батька до полсмерті битц немилостиво і потім узяв у нього ще 6 р. грошей, а слуга його Іванець за працю, що бив батька, взяв дві гривни; 4) того ж 1727-го батько мій задумав було послати в Бахмут, по сіль; дізнавшись про те Полуницький переказав, що коли пішле, то він нажене підводу і заграбить її, а за намір узяв, не знать за що, грошей 10 р. Чекайте-ж-но й ви, - бо заблукуємо у віках, а тями не догребтися, чи то вже мертві так оповіщають історію й долю, чи пів-мертві, чи то смерть на мертвому їде, а мертвому ще збуватися на ожиття, а-бо то такі торги та дачки, хто кого обхитрує. А-ж ревізорові то де знати, - хіба з тої панщизни спопередьвікової, хіба з опіслявікових панщизн дібрати найсумліннішого реєстра; хіба й зпосередьвікового тлуму щось утішненьке награмузяти, та й задобриш і те, й друге, - от вам іще їдна пришта, ну й годі; пише Мазепа царям як-то 1692-го, що просили гетьмана прояснити ту справу, чому то нарід так
голосно жалувався на самоволю старшини « », -
писав же у жовтні 1692-го, а в червні того ж року підходив до південної України гетьман-самозванець Петрик з татарами, і розсилав свої «прелестні» універзали, де обіцяв народові увільнення від «драпіжних панів»; отож, хотя-не-хотя, по-орельські села прийняли Петрика і тим чимало заклопотали Мазепу, що стояв тоді під Гадячем; коли Петрика прогнано, гетьман із-під Гадяча перейшов у Полтаву і тоді-то відобрав він декотрі маєтності від полтавських державців», -
впиняйся хоч коло котрого хатниська, пустки якої, продирайся кропив'яними деревиськами, на каменю такім осклизнися (аж то край жорна з-під стовпа закатного стримить; от же лихість та бідовина тій померлій бабці - вкопувати їдне жорно під струхлявілий у землі стовп); далі аж у сон такий вступай, - їдні ребра хатяні з солом'яними віхтями де-де по грабових кроквинах, але й знати хоч і вві сні, осьдо сіні, а то діра така, такі буцім двері аж без варцаби в комору; та тобі тра десь ліворучіш, до світлиць таких з поваляною піччю, загнобленою лежанкою, де лиш слід од казана, а проте з накривкою потрухлявілою насторч діри; і як-то ширше і викше показує на всі боки, де ні вікон, ні півзин, одно глиняний закид наввальці з солом'яними їжаками, - упрешся аж в стелю у найкрайнішій кімнатчині - от де стеля і вбереглася, - такий поділ
222
за старовини на сім'ю молоду й стару: бо чо б то і скриня, і шкєльце умащене тако на захід світу, - ніяк віри не добереш, чи ти вже тут, що й хтів, чи ті погляди з вуличок повскрізь бур'яни вчахли, аж-но чи ти сам, і нікого більш. Підступайся-н до цеї скрині з іржавою клямкою, з таким глиняним павучаним плескуном на ляді, - хіба ж то не ця вікова суша вимережує які хоч узори на колись розкислих глинах, каменях, увігнутих земляних коржах на зарощаних погрібцях; не так хіба уступає в коліна, де хоч, у пальці, що слини бракує пирскати на візерунчаті пучки задля гортання аж-найпотрібнішої сторінки у віковому реєстрі, - та й кажіть, що суша, аж так горатить пашучим теплом і зір, і віддих, бавляє розбухлою квіткою нутрощами, росить чоло над скрипом підойманої ляди, заким не вгледиш: то-ж віковими сталками вбереглося. Здоймаєш свої засмальцьовані колгоспняні вдежі, шорхаєш голизною об сухі виструби стіняні, сучки шерехаті на одвірках сколупаних, десь-то й так сокирою дошуковувалися таємних сховків; уже й світ впокорено лагіднезно вчуває твого аж грайливого поруху, - а ну-но, що ще зробить, яке його подумання на що-новий крок. Зіллятися тілом з цею деревизною, глинизною, бути всим, що на їдну мить як призналося до тебе, ожило з свідомості, що оддаруєш з свого всього, - та не знанням, не плоттю, а вже й таким, що самому жах признавовуватися; це ж ти дериво й глина, вустюк солом'яний; ти на тій картці повзвиш скрині на вцілілому забіленому коржі, - дорахуйся, скіки то віків умащено підсинькованою глиною, скіки то возів розвезено селом і селами а-ще-ж звідколи - як там якась Варка на грошві прикопаній од якогось давнезного шинкаря з утаємниченням гріхів родових та на засту-
7(25) червня
прохолодно вдень
і ввечері
8(26) червня
з четвертої години
дощик побризкав
і грім
10(28) червня вітер
тепло сонячно Трійця
11(29) червня
жаркий день
13(31) червня жарко
17(4) червня жаркий
день ясний Заговки
на...
18(5) червня жарко
19(6) червня
тридцять три жари
земля дуже гаряча
20(7) червня звечора
грім блискавка
21(8) червня перед
ранком дощ і вдень
до обід
24(11) червня
Драгуновського
хоронили Колю
25(12) червня
льотчики чотири
місяці літають
29(16) червня
жаркий день
30(17) червня
похмурий тихий
теплий у Хрипкового
Володьчиної дочки
Олі свайба
4(21) липня звечора
дощ і всю ніч ішов
дощ
5(22) липня хмарно
цілий день до півдня
йшов дощ
6(23) липня Варка
Ткаченкова о п'ятій
ранку померла Ш...
Федора померла об
одинадцятій годині
ранку
7(24) липня
хоронили Варку
223
пання жебрацтва навпозірного приймакує іще їдного возовця глини здалекішньої на впотрєб громади неперебутньої, - якийсь-то Павло одкатувавши свій рід, а пристане до невидного багацтва; і в-оч не зазнаєш блиску срібляного у підпічному замурівку, та все ж гадка - а є, може бутті; правуй цим коником; глина, глина; а Варка така ж мов дурна, за і ноблена під лахманами спомином вікової пишноти одбере й ще їдну дачку, не звідуючися за виторг; а Павлові щодень свято, а є й собі, і всім. А над'їде з городів далекезних правнук корчмаря убієнного, пересидить без вилазу у мамуньки на мовчазнім віковім упослідженню, та з якоїсь немочі ненависної дорахується й тих Павлових дачок, вкладе у затушкані чорнотою вуха Варчині віковий здогад на ошуканство, не-пам'ять, - то ж тра якоїсь-то новішої революції, аби й правнукам очутитися на нових державців, та вписатися у компути, що перш то були козацькі реєстри, а намість уже з них пороблено ревізькі книги; бо до компутів потребується справжденних імен, а що вже ревізьке, то - аби мав гроші, впишешся і козаком, і хоч і чортом, ще й фамилію добереш з віків найсмаковитішу. А то й ні, - уже ж ти й мовби якийсь генеральний хорунжий Горленко, і прибув дослідити справу на місці, і от би ж то котрийсь Галаган так почав надуживати при тому свою власть, що Апостол не лиш післав тебе на розстеження, а й «із певних відомостей дізнався я, писав гетьман хорунжому, що п.полковник прилуцький, не вважаючи на тамошню старшину, природних мужиків, котрих батьки й діда посполиту відбували тяглість і самі вони в мужицькім перебували званню - кого схоче, вписує в козацький компут, маючи при тому собі за порадника писаря свого полкового, котрий у дворі його п.полковника край конюшні полковою канцелярією править; і хоть полкова старшина багато разів йому, писареві, завважувала, що коли хто шукає козацтва, то треба про тих збирати свідків, «а не такт>, що вь кого денги толко чують, то хочай весма не надлежить, по своєму пристрастію онь писарь производить, а п.полковникь поставляєте»; і богато вже з ріжних маєтностей поприймали, а мало кого по годности (як би треба, по справедливости), аби тілько були гроші... Бажаючи дістати про це достовірні відомости, пропонуємо вам зробити про тих нововписаних козаків докладне слідство, при помочи полкової старшини, окрім писаря, і старих людей із козаків, котрі би могли потвердити їх право на козацтво», - то ж чи не я, Горленко, приїхавши до Прилук, покликав до себе на поміч полкового обозного Огроновича, осаулів Мовчана і Панковича, та почав
224
слідство про кожного з новозаписаних Гала-ганом у компут. Між іншим записаний у козаки посполитий села Дільних Сорочи-нець Іван Манджола; по справкам у компутах і по свідоцтву старих людей, ніхто з предків Манджоли в козаках не бував, і коли я з товаришами присудив, що бути йому по старому, то Манджола оповів, що коштувало його невдале козацтво: поперед усього поклав п.полковнику 4 р.; коли прийняли «у значки», йомуж дав 3 р.; п.сотнику полковому, як уписувався в козаки, дав скількись рублів; іншим разом, як поїхав до Глухова, дав 1 р.; писареві сотницькому 2 зол.; п.писареві полковому, коли прийняли в козаки, дав З р.; а коли прийняли «під значок», - 1 р.; полковому підпискові дав пів таляра; за Манджолою почали говорити й інші ново-вписані, що кого коштувало попасти в компут. Показало відтак, що окрім Галагана та Галенковського (а той Галенковський, котрий користуючися неписьменністю свого полковника, що тридцять років правив полком, і через те підписуючись за нього на всіх офіціяльних паперах, робив що хотів у прилуцькому полку), і полковий сотник Носен-ко богато забрав грошей від тих, що бажали стати козаками. Наприклад, Іван Харченко посвідчив, що п.полковникові дав 3 р. 50 к.; писареві полковому три дерева великі і грошей рубля; сотникові полковому грошей три копи; писареві сотенному 50 к.; Грицько Лав-ренко п.полковому 2 р.; писарю полковому 1 р.; сотнику полковому золотий (20 к.), підпискові таляра; писареві сотенному піво-сьма шага (15 к.) і т.д.; взагалі зі-з мого слідства показалося, що всіх нововписаних козаків у полковій сотні прилуцького полку 105 люда, з котрих 53 вписані були в компут, на мою думку, генерального хорунжого
і Федору і дощ
бризкав
11(28) липня тепло а
з п'ятої години вітер
зірвавсь
12(29) липня зранку
похмуро а вдень ясно
тепло Петра Павла
Вадику день
народження
15(2) липня похмуро
з пів дня дощ
16(3) липня похмуро
після обід дощ
17(4) липня нанизу
пугач кричав поховав
вечоріло зранку
похмуро а після
дванадцятої години
ясно Тані день
народження
18(5) липня ввечері
годині о сьомій гроза
блискавка дощ град
22(9) липня жаркий
день
23(10) липня
похмурий а на вечір
вияснилось
24(11) липня жарко
і хмари набігали на
сонце
28(15) липня празник
Володимира
2(20) серпня празник
Іллі пророка
3(21) серпня жарко
зранку до заходу
сонця
4(22) серпня жарко
5(23) серпня жарко а
надвечір вітер
6(24) серпня холодно
зранку вітер
8(26) серпня сонячно
і хмарно
9(27) серпня жарко
12(30) серпня
теплий день
13(31) серпня ввечері
дощ і вночі
225
Горленка, добре, а 52 люда вернено було в поспільство. Дошукаєшся і щонайдрібнішого спомину, такого всього, аж всезного, що де тамечки у котрім реєстрі йому й заовиднитись, - віки доранішні й потомешні насповіджують гадку позасвітню: ти в оселі гріха. А такий той гріх, що як і назвати, - бо де таке що є, аж оклич його на імення, та й знаєш, що то воно й є, озоветься на поклик із най-дальшіших сховків свого побуття; вбізвись-но, гріху, - чи й не тобі, як і всьому, тягти своє наймення з віків, а нутра свого не вгадати, бо оклик на вікове ймення й тобі присмаковує, і окличникам, а зізнайся, буцім не те воно, і не в тім, не дошукано правдешнього називання, то ще й не такий жах, як-то який - як дізнаєшся в здогаді, аж виворушиш губами, та й впісля вжахнешся, - аж оно воно що. Та й май утіху на безвік - що ти, гріху неназиваний, що називальники заблукують хоч раз який на впізнання навзостріч у найкрайнішій оселі, і то вже вродитися хоч котрому слову, втіхою назови хочай, то то й буде найкращіше імення, на втримання світу од щомиттєвого щезання, - ще ж і не помишляєш новіше яке вдягання, ще так десь намарюється голизна незоглядна; та вустю-куваті доторки глини, сучків дарують здогад таємніших назвиськ живизни й речей світу, - але ти в озброї свеї голизни, ти вже сама назва; та й то вже ж не страх, а щось таке солодкіше, бо не визирне ані з-за якого рогу, якого одвірка, не вступити нікому у просвітлини та проломи, й думкою дописуєш що-який реєстр, - бути й отому Павлові упійманим на недодачі, вкаже Варка йому од воріт; та й набувся, - бо як твої прадіди пнулися до реєстрів, а не вписано їх, то й тобі не унишпитися в ні жодний реєстр, хай тако собі й неписаний, бо впісля щокожної революції усе таємніші реєстри складалися, - знав ти чи ні. Але йдім-но далі, - прихилено й ляду до зосталого вбереженого білого коржа на стіні, аж та картка на цьвахові великецькому якраз-но впосеред ляди надвишує; та й що ж, з якої то сталки тобі, слідчому віків, достежувати історію гріхів та замирень, покути і бунтів; достанеш із найнижчішої рядна ізлежані, та приміряй, як хоч, а не подумаєш, що такий цар у пустелі, бо ці рубчики тонюсінькі дарують йнакше тепло і спогадування, а йнакший здогад беззахистку й волі, - чогось же то в'їдається світова лють у не такі, як будь-де-будь, вдежі, бо це тобі не чорне монаське, бо ця голизна із пазухи і простоволосся нагадують гріхи аж тезних світів, як їдного простоволосого вели навпосміх віків і світів потомешніх. А чи зізнаєшся й так, - аж як і найвикших сталок долапаєшся на все новіше вдягання та назиркування як-то й
226
на самого себе з-поміж стовпів світляних, з-за замітин некороїджених, бо таке дерево клали, такі ясени на горбах зрізали, що ов та й гей; воєнні хати, - аж не дочекаються титр запропащості найдрібнішої пам'яті про хазяїв сперш званих нахожими, а вже й далі тож кріпаків, аби дериво те на розпал пустити; то де в котрім світі ще такого вдіжжя догледіти, що й знати, яке то воно твоє предковішнє, а не владуватися здогадом, чи твоє, як і вберешся і станеш у просвітки на звечорілий світ і наипотаємнішого реєстра впокажеш на усі боки. З якогось-то безуму, - і ці здовж колін сорочки, хоч жіноцькі, хоч чоловіцькі, а впережися задубовілим паском, то що викше, що никше, а чутно в собі драгливе жебоніння світу на втіху, на аж таку солодкість; то це йому довічна втіха, а йнакшої і не потребує; і скіки тамечки сталка за стал-кою не вбирайся, не випоказуй йому слави віків хоч яким рубчиком, ще й узором, то йому дай усе жаху з-потойбіч слави, усе втіхи з-оборот слави, аж заким не вдоволиться найтаємнішим, що й собі жах признатися, - посполитий с. Малих Будищ, Андрій Пугач, пише гадяцькому полковнику (1733-го) «маючи я малолітню доньку Єфросинію через крайню бідність, та каліцтво і вдовство своє, віддав було на вигодуванє й послугу давній гадяцькій полковниці Михайловій Милорадовичевій, пані Уляні, у котрої вона, донька моя, років 18, навчилася майстерства ткати килими. Увесь той час донька моя вірно служила пані Милорадовичевій, не дістаючи ніякої платні. Сього року, минулого 21 червня, коли не було Милорадови-чевої дома, донька моя була прийшла до мене в монастирське село Малі Будища, як До батька в гостину; але за нею зараз же прибігли панські слуги і взяли її в Гадяч; і
14(1) серпня
Маковея зранку
сонне а вдень хмарно
15(2) серпня з третьої
години дощ
16(3) серпня похмуро
бризкав дощ
17(4) серпня похмуро
трохи бризкав дощик
18(5) серпня зранку
похмуро
до одинадцятої
години тепло стало
вияснилось
і хмарилось
19(6) серпня Спаса
ясно тепло
20(7) серпня сонце
тепло і вітер Василеві
Кордонюку рік
21(8) серпня зранку
туман маленький
а вдень жарко
22(9) серпня ясно
тепло
23(10) серпня
сонячно жарко
24(11) серпня
сонячно жарко
25(12) серпня
хмарилось і сонце
і жарко
27(14) серпня сонце
і хмарилось ввечері
блискавка і гроза
вночі дощ
до одинадцятої
години
28(15) серпня тепло
сонячно перша
Пречиста Марусі день
народження
2(20) вересня ясний
жаркий в Кіровоград
їздила
4(22) вересня
з четвертої години
вечора дощ і вночі
9(27) вересня Іван
і Галка виїхали
Драгуновські
прохолодно хмарно
227
після повозу її туди, пані Милорадовичева зараз же «вельвщи слугамь розложити, такь тиранско канчуками по спині и по череву наче же нарочно ноги роставивши, по срамному уду бити казала же обидва исходьі не могли внутрности задержати... Одь якого безчеловьчного тиранства, кровію изшедши (ибо своими черевиками она, Милорадовичева, очи повидавлевала и зуба веь повибивала, о семь свидьтелка вдова Олена Щербиха, которая всьхь рань тайно, зь женою моєю оглядала) на третій день дочь моя умре, безь надлежащаго обрядку церковнаго». І хоч парафіяльному священникові петрівському Симеону Василевичу від намістника гадяцького і заборонено було хоронити тіло моєї доньки, без огляду цивільної власти, але він, піп, «знать скорумповавшися» (се-б то імовірно підкуплений) не послухав наказу і похоронив...» Та-й-ж, - якому це світові ще уповідження яких інакшіших жахів, аби йому вхлинутися та у-вік не зазнати аніжаднісінької насолоди; та не дочекатися такого жаху, бо ці солодощі вперід усього що не хоч пішли, і який жах не є, та й вгрібається підо розжирілу втіху, та й все буде мало, бо вже й здогаду не вправитися на всі боки світів, нема вдеж таких, не вигадати такої голизни, щоб аж став і невидким, і безважним, і щоб стати на рівновагу що жахові, що й насолоді. Смійтесь а ні, - як ти назвисько саме, то враз буде одшукано справдешненьку назву, й од того вжахнешся; бо жах і насолода і є історія, бо те, що було смерть, то воно таким привидом видким за невидкизною вганяється, а не наздожене, аби справити своє мудре змагання; чу-у-уйте ж і так, - ми наввипередили смерть у такому вмиранні й невидкості, а ще не вигадали такої назви, не опізнали такого, аби це його назвати, щоб уже воно було тим, як і названо його, і таким, як воно й має бути під тою назвою. От що не хтів, і сказав, а більш мовчу, - бо далі то то буде вже інший світ і гинакші ми в ньому, і ми не ми, а перш тра вгадати, чого й скіки іще потребуватиметься, аби те передніше, на що ні тями, ні ліку нема, хоч якоюсь приказкою чи там приштою нам ізгадувалося, і як-но вступати у це вже потомішнє, де нам, може, й гандж пробувати, то знати - чомусь йнакшому то ми дали спокій і прощення, і тако-ж прощені одходимо.