Вячеслав Навроцький Основи кримінально-правової кваліфікації

Вид материала

Документы

Содержание 8. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ за НАЯВНОСТІ КВАЛІФІКУЮЧИХ ТА ПРИВІЛЕЮЮЧИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 8. 1. Диференціація кримінальної відповідальності, кримінально-правова кваліфікація, індивідуалізації покарання Для диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ознаки Необхідність диференціації кримінальної відповідальності Взаємовз’язок між диференціацією кримінальної кримінальної відповідальності, її індивуалізацією та кримінально-правовою кваліфік Диференціація відповідальності – Кримінально-правова кваліфікація – Індивідуалізація відповідальності.

Подобный материал:

• Програма спецкурсу "Теоретичні основи кваліфікації злочинів" для студентів юридичного, 282.62kb.
• Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової, 386.5kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• Навчально-тематичний план курсів підвищення кваліфікації вчителів основ здоров’я 5-9-х, 143.36kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 534.5kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 538.22kb.
• Курс лекцій. Вступ   тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче, 2340.05kb.
• Розділ І. Теоретичні основи конституційно-правової природи інституту омбудсмана, 1031.62kb.
• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.

8. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ за НАЯВНОСТІ КВАЛІФІКУЮЧИХ ТА ПРИВІЛЕЮЮЧИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Аналіз Особливої частини КК України показує, що в ньому є немало норм, які передбачають відповідальність за, по суті, однакові злочини – вбивство, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна тощо. Ці норми, маючи єдину основу, разом із тим включають і ряд ознак, з врахуванням яких посилюється, або, навпаки, пом’якшується відповідальність за певне посягання. Такі норми передбачені або окремими, самостійними статтями Особливої частини КК, або ж викладені в різних частинах однієї і тієї ж статті.

В теорії кримінального права склади злочинів, які передбачають різні за суспільною небезпекою види одного і того ж посягання прийнято називати простими (основними), кваліфікованими, особливо кваліфікованими та привілейованими¹⁵⁷ складами. Існує певна специфіка в законодавчих конструкціях, які використовуються при формулюваннях статей, які містять такі склади злочинів. При застосуванні відповідних норм постає ряд питань, які не виникають щодо інших злочинів – тих, відповідальність за які не диференціююється з врахуванням суспільної небезпеки. Серед них:

- в чому полягає відмінність між різними видами одного і того ж злочину і різними злочинами;

- яке місце ознаки простого (основного) складу злочину займають в інших видах складів цього ж злочину;

- чи однакове суб’єктивне ставлення має бути щодо ознак простого (основного) складу злочину і кваліфікуючих або привілеюючих ознак;

- як співвідносяться загальні норми, що містять кваліфікуючі ознаки, і спеціальні норми, що таких ознак не передбачають, зокрема, як повинні вирішуватися питання конкуренції в таких випадках;

- як вирішувати питання конкуренції між нормами, які передбачають різні види одного і того ж злочину;

- як кваліфікувати вчинений у співчасті злочин, де в скоєному одними співучасниками наявні кваліфікуючі чи привілеюючі ознаки складу, а в діяннях інших співучасників такі ознаки відсутні;

- що лежить в основі визначення моменту закінчення злочину з кваліфікуючими чи привілеюючими ознаками;

- як кваліфікувати посягання, в якому є одночасно ознаки, передбачені різними пунктами чи частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК, чи можлива сукупність відповідних норм;

- яким чином при кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК.

Чинний КК не містить відповіді на ці та інші подібні запитання. В правозастосовній практиці вони вирішуються не завжди однозначно. А в теорії кримінального права застосуванню норм, які містять різні види одного і того ж злочину, належна увага не приділяється. Внаслідок цього чітких рекомендацій щодо вирішення вказаних вище та інших питань не сформульовано.

Вказані обставини й обумовлюють актуальність вивчення даної теми. Слід зауважити, що проблеми кваліфікації злочинів, вчинених при наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак, не становлять собою самостійної, окремої групи. Вони вирішуються на основі положень, які сформульовані в теорії та апробовані практикою щодо кваліфікації злочину, з врахуванням стадії його вчинення, кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, кваліфікації множинності злочинів та конкуренції кримінально-правових норм. Мова йде лише про інтерпретацію відомих рішень, їх поширення щодо даних злочинів. Таким чином, вивчення цієї теми ще й послужить повторенню, кращому засвоєнню матеріалу, освоєного раніше.

8. 1. Диференціація кримінальної відповідальності, кримінально-правова кваліфікація, індивідуалізації покарання

Поняття диференціації кримінальної відповідальності
Диференціація – від латинського differentia означає відмінність: розділення, розчленування, розслоєння на різноманітні й різні форми і ступені. У праві, коли говорять про диференціацію відповідальності, мають на увазі встановлення різних форм і видів відповідальності за правопорушення у залежності від його родових і видових ознак.

Встановлення різних форм відповідальності – це закріплення її у нормативних актах різних галузей права. Встановлення ж різних видів відповідальності означає її розділення в нормах однієї і тієї самої галузі права, закріплення необхідності застосування санкцій, які відрізняються за видами та розмірами покарання, або ж навіть визначення підстав, при яких за діяння не настає кримінальна відповідальність чи особа звільняється від неї. Наприклад, у чинному законодавстві глибоко диференційована відповідальність за крадіжку. Така диференціація проведена за такими ознаками:

1) форма власності майна, яке виступає предметом крадіжки (за дрібну крадіжку державного і колективного майна встановлена адміністративна відповідальність яка не передбачена щодо крадіжки приватного майна; при вчиненні крадіжки приватного майна передбачена специфічна особливо кваліфікуюча ознака – “значна шкода потерпілому”);

2) вартість викраденого майна – за цією ознакою виділяється крадіжка в істотному розмірі, така, що завдала значну шкоду потерпілому, у великому розмірі, в особливо великому розмірі;

3) властивості майна – залежно від того, виступає воно як майно взагалі чи майно, особливого роду (зброя, наркотичні засоби, військове майно);

4) ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону і суб’єкта крадіжки майна – вчинення повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, організованою групою.

Виявом того, що відповідальність за певне діяння диференційована, є наявність в кримінальному та інших галузях права багатьох норм про відповідальність за таке діяння.

Диференціація відповідальності, як правило, свідчить про розвиненість правової системи, про увагу законодавця до питань відповідальності за певні посягання. Звичайно, глибоко диференціюється відповідальність за небезпечні і поширені злочини – вбивство, злочини проти власності. Водночас відповідальність за злочини, які рідко зустрічаються в житті або ж становлять винятково високу небезпеку, не піддається диференціації. Зокрема, не диференційована відповідальність за такі небезпечні злочини, як державна зрада, диверсія.

Разом із тим, надмірна диференціація відповідальності може свідчити про недоліки законодавчої техніки, про те, що законодавство відстало від реальних суспільних умов, або ж що має місце вияв фантазії, примха законодавця. Так важко пояснити, чим керувався законодавець, передбачаючи в ст.213 КК “Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом” посилення відповідальності при вчиненні відповідних діянь особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Адже жодних даних про те, що рецидив цього злочину буде зустрічатися в житті ніколи і ніде не наводилося, реально й за простий вид цього злочину притягають до кримінальної відповідальності винятково рідко.

Для диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ознаки:

- вона здійснюється лише законодавцем і тільки в кримінальному законі;

- проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину – посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;

- полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;

- виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;

- її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину;

- передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння – встановлення кримінальної відповідальності.

- є обов’язковою для органів, які здійснюють правозастосування.



Необхідність диференціації кримінальної відповідальності
Відомо, що існують два головних напрямки розвитку кримінального права. Перший полягає в посиленні відповідальності за злочини тяжкі, корисливі та насильницькі, вчинені при організованих формах співучасті. Він знаходить свій вияв у встановленні більш суворих санкцій за відповідні посягання, забороні або обмеженнях застосування звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Другий же виявляється в лібералізації кримінального права. Диференціація ж кримінальної відповідальності дозволяє досягнути вдалого балансу між “м’ягкістю” і “жорстокістю” КК¹⁵⁸. Закріплення в кримінальному законі можливості застосування норм, які враховують більш високу, чи, навпаки, зменшену суспільну небезпеку посягань, передбачають різні санкції дозволяє точніше врахувати особливості злочинної поведінки, які зустрічаються в житті.

Диференціація відповідальності здійснюється за типовими ознаками, які завжди змінюють суспільну небезпеку посягання. Вона поширюється на всі злочини, які вчинені при наявності тих чи інших ознак. Так, щодо розкрадань такими ознаками є вартість викраденого майна. Викрадення майна на суму, яка дозволяє визнати таке посягання, вчиненим у великих чи особливо великих розмірах означає, що цей злочин є більш небезпечним, ніж той, що має місце при меншій вартості викраденого.

Диференціюючи відповідальність, законодавець враховує реальну криміногенну ситуацію, типову для певних посягань суспільну небезпеку.

Диференціювати чи не диференціювати кримінальну відповідальність – це, врешті-решт, право законодавця. При вирішенні цього питання певну роль відіграють не лише об’єктивні чинники – різна ступінь суспільної небезпеки тих чи інших проявів злочинного посягання, а й їх усвідомлення, суб’єктивне бажання законодавця виділяти в законі окремі норми про відповідальність за однорідні діяння, можливості законодавчої техніки тощо. Однак якісний кримінальний закон повинен відображати криміногенну дійсність, враховувати принципи кримінально-правової політики (одним із яких і визнається диференціація кримінальної відповідальності), надавати правоохоронним органам і судам можливості для врахування типових ознак, які визначають ступінь і характер суспільної небезпеки посягання. Тому диференціація відповідальності на рівні правотворчості в такому сенсі виступає як необхідність правового регулювання.

Для правозастосовних органів врахування диференціації відповідальності однозначно є вже не правом а обов’язком. Оскільки ознаки, за якими проводиться диференціація відповідальності, вказані в диспозиції статті кримінального закону, вони стають обов’язковими для даного складу злочину і при встановленні їх у скоєному неодмінно повинна інкримінуватися саме норма, в якій встановлена “диференційована відповідальність”.

Індивідуалізація кримінальної відповідальності
Життя завжди багатше закону. У ньому зустрічаються випадки, які є нетиповими, або ж які виражені більш чи менш інтенсивно, ніж це передбачено типовою нормою. Наприклад, вчиненою в особливо великому розмірі буде визнаватися крадіжка і на суму в 10200 грн., і на кілька мільйонів гривень. Однак всі вони передбачені однією і тією ж нормою – ч.5 ст.185 КК, яка виділена з врахуванням необхідності диференціації кримінальної відповідальності за розміром викраденого. Очевидно, що було б несправедливо за вказані види злочинів застосовувати однакові міри відповідальності.

Тому закон передбачає не лише диференціацію кримінальної відповідальності за типовими ознаками посягання, але і її індивідуалізацію з врахуванням ознак, притаманних для конкретного злочину. При цьому відбувається врахування індивідуальних ознак конкретного діяння й особи, яка його вчинила, а не типові властивості.

Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбувається способами і в межах, встановлених в КК. Спосіб індивідуалізації відповідальності – це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких враховуються особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила. Такими способами виступають:

- індивідуалізація покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК;

- вибір між застосуванням кримінальної відповідальності і звільненням від кримінальної відповідальності;

- вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільненням від покарання.

Межі індивідуалізації відповідальності визначаються з врахуванням обраного способу такої індивідуалізації (відповідно, межами, визначеними законом для такого виду відповідальності). Так, при індивідуалізації відповідальності способом індивідуалізації покарання вона здійснюється:

- шляхом вибору виду покарання з кількох альтернативних покарань, передбачених за даний злочин законом;

- призначенням або не призначенням додаткових покарань;

- визначенням конкретного розміру покарання в межах максимуму і мінімуму кожного із видів відносно визначених покарань;

- застосуванням можливості призначити покарання більш м’яке, ніж передбачене законом.



Взаємовз’язок між диференціацією кримінальної кримінальної відповідальності, її індивуалізацією та кримінально-правовою кваліфікацією
В літературі звичайно підкреслюється взаємозв’язок між диференціацією кримінальної відповідальності та її індивідуалізацією. Так, відзначається, що вони взаємопов’язані і становлять собою “дві сторони” кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу. При диференціації законодавець окреслює загальний контур, рамки караності, ураховує таку, що піддається типізації ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий угляд обмежується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках обирає міру покарання, керуючись уже врахованими законодавцем в санкції характером і типовим ступенем небезпеки і самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного¹⁵⁹.

Викладені міркування потребують, принаймні, уточнення. Одне з них полягає в тому, що індивідуалізацію відповідальності не можна обмежувати лише обранням міри покарання. Це – лише один із можливих способів індивідуалізації, яка здійснюється шляхом використання і ряду інших інститутів Загальної частини КК. Інше ж зауваження - більш суттєве для розгляду зв’язку аналізованих явищ – стосується визнання неточним вказівки на те, що диференціація і індивідуалізація логічно “йдуть одна за одною”. Вони пов’язані не прямо, між ними є опосередковуючи ланка, якою виступає кримінально-правова кваліфікація. Взаємозв’язок між цими явищами можна показати так:

Диференціація відповідальності – Кримінально-правова кваліфікація – Індивідуалізація відповідальності.

Тобто, послідовно відбуваються три етапи:

1) спочатку законодавець диференціює відповідальність – встановлює кілька норм, які передбачають відповідальність за однорідне посягання;

2) на підставі диференційованих норм відбувається кваліфікація скоєного. Без проведення кримінально-правової кваліфікації:

- диференціація відповідальності не може бути реалізованою, вона існує лише потенційно, яка правова можливість;

- не може відбутися індивідуалізація відповідальності, оскільки яка саме з багатьох норм підлягає застосуванню встановлюється через проведення кваліфікації.

3) на основі кваліфікації скоєного за певною нормою Особливої частини КК відбувається диференціація кримінальної відповідальності в межах санкції цієї статті чи через використання інших інститутів Загальної частини КК.

Таким чином, можна стверджувати, що кримінально-правова кваліфікація є центральним елементом в цій системі, з’єднувальною ланкою між диференціацією відповідальності та її індивідуалізацією.

Зв’язок вказаних правових явищ має свій вираз ще в одному аспекті – межах угляду, які допускає законодавець для осіб, що здійснюють правозастосування. Детальна диференціація відповідальності, як правило, має своїм наслідком обмеження свободи угляду при індивідуалізації відповідальності – відмову від альтернативних покарань чи обмеження їх кількості в диспозиції статті Особливої частини КК, скорочення розриву між мінімумом і максимумом покарання, більш вузькі можливості для застосування звільнення від кримінальної відповідальності. І, навпаки, відсутність різнобічної диференціації відповідальності передбачає наявність “широких” санкцій.

В літературі часом спрощено трактують такий взаємозв’язок, не враховують в ньому роль кримінально-правової кваліфікації. Прийнято вважати, що чим більша довіра законодавця до суддівського корпусу, тим більші межі угляду він допускає при індивідуалізації відповідальності – рідко використовує кваліфікуючі та привілеюючі ознаки складу злочину, допускає велику “вилку” між мінімумом і максимумом покарання, вводить абстрактно сформульовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності. В той же час, законодавець може переключити вирішення питань врахування ступеня суспільної небезпеки посягання на себе через детальну диференціацію відповідальності і звуження суддівського угляду. Останнє, на перший погляд, характерне для сучасного етапу розвитку кримінального законодавства України. В КК 2001 р. не знайдеш санкцій типу “до п’ятнадцяти років позбавлення волі”, переважно розрив між мінімумом і максимумом покарання істотно зменшено. Зате значно більша кількість статей передбачає не лише прості, а й кваліфіковані, особливо кваліфіковані види злочинів, істотно збільшилося застосування в статтях КК ознак, з врахуванням яких диференціюється відповідальність (особливо таких, як вчинення злочину організованою групою, велика чи особливо велика шкода).

Така побудова кримінально-правових норм веде до підвищення ролі правильної кримінально-правової кваліфікації у взаємозв’язку: диференціація відповідальності – кримінально-правова кваліфікація – індивідуалізація відповідальності. Якщо при “широких” санкціях головна небезпека зловживань була в неправильному призначенні покарання, то розвинута диференціація підвищує загрозу від неправильної кваліфікації скоєного. Вплинути на кримінально-правове становище особи, яка притягається до відповідальності можна шляхом кваліфікації за нормами про більш тяжкий, чи м’якший злочин. Внаслідок цього змінюються засоби забезпечення законності при цій сфері:

- при розширенні індивідуалізації відповідальності її можна забезпечити шляхом контролю за судом. Враховуючи порівнянь невеликий чисельний склад суддів, їх високий фаховий рівень – в усі часи судді становлять еліту професійних юристів – це завдання, яке більш-менш піддається вирішенню;

- курс на диференціацію відповідальності вимагає більш пильної уваги до правильної кваліфікації і її досягнення в діяльності органів дізнання, досудового слідства і прокуратури. Приймаючи до уваги велику кількість працівників, які уповноважені на проведення кримінально-правової кваліфікації, те, що досі значна частина з них не має належної професійної підготовки, інші аналогічні фактори можна припустити, що збільшення кількості можливих варіантів кваліфікації та підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, наявність в КК “гумових” диспозицій (що, зокрема, пов’язане з часто невиправданим використанням оціночних понять, відсутністю критеріїв встановлення їх змісту), запровадження більш жорстких умови для зміни кваліфікації тягне за собою зростання випадків неправильної кримінально-правової кваліфікації внаслідок як помилок, так і прямих зловживань.

Тому в сучасних умовах має бути звернута першочергова увага саме на питання забезпечення правильної кримінально-правової кваліфікації. Вони є пріоритетними порівняно з іншими питаннями матеріального кримінального права в досягненні цілей індивідуалізації відповідальності.