Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів кримінально-виконавчої системи

Вид материала

Содержание

Список використаних джерел
ВСТУПАктуальність теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета і завдання дослідження.
Об’єктом дослідження
Предметом дослідження
Теоретичною основою дослідження
Нормативну базу дослідження
Емпіричну базу дослідження
Наукова новизна одержаних результатів.
Практичне значення одержаних результатів
Апробація результатів дисертації.
Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії
Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання
Список використаних джерел

Подобный материал:

1 2 3

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ...............................................................		3
ВСТУП .......................................................................................................................		4
РОЗДІЛ 1. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів кримінально-виконавчої системи..........................................................................		12
	1.1. Історія розвитку кримінального законодавства з питань відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.......................................................................................	12
	1.2. Соціальна обумовленість, підстави і принципи криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи................	28
	Висновки до розділу 1 ...............................................................................	59
РОЗДІЛ 2. Об’єктивні ознаки злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи .................................................................................................		61
	2.1. Об’єкт злочину.......................................................................................	61
	2.2. Об’єктивна сторона злочину ...............................................................	79
	Висновки до розділу 2 ...............................................................................	131
РОЗДІЛ 3. Суб’єктивні ознаки злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи..................................................................................................		135
	3.1 Суб’єкт злочину......................................................................................	135
	3.2 Суб’єктивна сторона злочину...............................................................	148
	Висновки до розділу 3 ...............................................................................	161
ВИСНОВКИ ...........................................................................................................		163
ДОДАТКИ ...............................................................................................................		168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................		187

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ВСТУП

Актуальність теми. У період розбудови правової держави одним із напрямів забезпечення суворого дотримання закону, гарантій прав і свобод людини, правопорядку в цілому є відповідне до закону виконання і відбування покарань у кримінально-виконавчих установах, що досягається різноманітними засобами, у тому числі і кримінально-правовими. Діяльність цих установ повинна бути спрямована на забезпечення режиму виконання і відбування покарання, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів.

Сучасна кримінальна політика України спрямована на посилення боротьби з тяжкими і особливо тяжкими злочинами, їх рецидивом, у тому числі й у місцях позбавлення волі. Перебуваючи в спеціально створених умовах, засуджені зобов’язані дотримуватися встановленого законодавством порядку та умов відбування покарання. У разі порушення нормальної діяльності кримінально-виконавчих установ, що виконують покарання у виді позбавлення волі, законодавець використовує засоби її захисту. Одним із них є ст. 391 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.

Судова практика свідчить, що за останні роки засуджені досить часто притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, незважаючи на велику різноманітність заходів впливу, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, спрямованих на виправлення і профілактику їх асоціальної поведінки (серед усіх злочинів, вчинених у місцях позбавлення волі, склад злочину, передбачений ст. 391 КК України (ст. 183³ КК України в редакції 1960 р.), становив у 1994 р. 23 %, 1998 р. – 52,6 %, 2002 р. – 72,7 %, 2003 р. – 69,2 %, 2004 р. – 73,1 %, 2005 р. – 55,2 %, 2006 р. – 53,5 %, першому півріччі 2007 р. – 54,2 %).

Вчинення засудженими під час відбування покарання у виправних колоніях нових злочинів свідчить, що в них ще не створені необхідні передумови для належної організації виправного впливу, а режим і засоби його забезпечення не сприяють підвищенню відповідальності засуджених за їх поведінку, що призводе до неефективності призначеного покарання.

В юридичній літературі проблеми кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи досліджувалися у працях таких відомих вчених, як М.І. Бажанов, І.С. Власов, В.І. Горобцов, Т.М. Добровольська, В.І. Єгоров, М.І. Загородников, О.І. Зубков, В.Д. Іванов, О.І. Лукашов, К.В. Мазняк, О.С. Міхлін, М.О. Огурцов, О.М. Павлухін, Ш.С. Рашковська, О.Л. Ременсон, В.М. Трубников, І.М. Тяжкова та ін.

Разом з тим проблема кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи в науці кримінального права є ще недостатньо теоретично розробленою. У вітчизняному кримінальному праві до сьогодні немає самостійної наукової роботи, спеціально присвяченої характеристиці цього злочину. Теоретичному аналізу даний склад злочину всебічно не піддавався. Після прийняття у 2001 р. КК України склад злочину, передбачений ст. 391 КК України, досліджувався в основному в науково-практичних коментарях та підручниках. Тому низка основних питань кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи залишається невирішеною. Недостатньо розкритими є зокрема об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього складу злочину, тим більше, що ст. 391 КК України має нову редакцію. Більше того, після прийняття у 2003 р. КВК України виявилися розбіжності між конструктивними ознаками складу злочину і нормами кримінально-виконавчого законодавства, які перешкоджають, а в деяких випадках і унеможливлюють застосування ст. 391 КК України.

Отже, необхідність даного дослідження обумовлена існуванням достатньої кількості проблемних питань, що виникають при кримінально-правовому аналізі вказаної норми, з метою вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо її удосконалення та застосування.

Усе вищевикладене й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., а також Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р. Дисертація базується на п. 7 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.

Тема дисертації затверджена вченою радою Національного університету внутрішніх справ 28 жовтня 2005 р. (протокол № 11).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розв’язанні комплексного наукового завдання щодо з’ясування проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, розробки науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі завдання:

провести історико-правовий аналіз розвитку національного законодавства з проблем відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи;
розглянути вітчизняне і зарубіжне законодавство про кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи;
з’ясувати соціальну обумовленість, підстави і принципи криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи;
проаналізувати та розкрити зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України, виявити найбільш складні й суперечливі питання застосування цієї кримінально-правової норми;
сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюють діяльність кримінально-виконавчих установ у сфері виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта й предмета дослідження. У ході роботи з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалася кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, практика призначення і відбування покарання за її вчинення у кримінальному і кримінально-виконавчому праві; використання історико-правового методу дозволило виявити генезис кримінального законодавства України стосовно встановлення відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому; порівняльно-правовий метод був застосований при порівнянні кримінального законодавства України з законодавством інших країн, що передбачає відповідальність за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи, а також при порівнянні різних точок зору вчених з цього питання та підходів до вдосконалення вказаної норми; формально-логічний (догматичний) метод використовувався при аналізі положень ст. 391 КК України з погляду на дотримання правил законодавчої техніки, конструювання диспозиції і санкції цієї норми, сприяння виявленню недоліків у побудові останніх та формулюванню пропозицій щодо їх усунення; статистичний метод був застосований при опрацюванні статистичних даних та вивченні кримінальних справ за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи; конкретно-соціологічні методи використовувалися при проведенні анкетування 117 осіб, засуджених за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, та опитування 130 співробітників кримінально-виконавчих установ, розташованих на території України.

Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і кримінальній відповідальності за злочини проти правосуддя, за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Досліджено кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, КК України, КВК України, нормативно-правові акти ДДУПВП, міжнародно-правові акти. Складовою частиною дослідження є також постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження склали вивчені автором статистичні звіти про роботу Державної судової адміністрації України та ДДУПВП, дані, отримані внаслідок вивчення 316 вироків та 74 архівних кримінальних справ, розглянутих судами України, результати анкетування засуджених та опитування співробітників кримінально-виконавчих установ.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Конкретним внеском дисертанта в розробку наукових результатів є те, що в роботі визначено низку нових положень і висновків, що мають вагоме значення для науки і практики, а саме:

вперше:

визначено, що „злісність”, як ознака непокори законним вимогам адміністрації виправної установи, характеризується необхідною систематичністю діянь засудженого, тобто передбачає наявність обов’язкового вчинення засудженим трьох непокор (порушень вимог режиму) законним вимогам адміністрації виправної установи за умови, що за перші дві непокори до засудженого були застосовані найбільш суворі заходи дисциплінарного впливу, тобто були накладені стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або засуджений переводився на більш суворий режим відбування покарання, які не зняті і не погашені у встановленому законом порядку;
запропоновано механізм відмежовування випадків притягнення засуджених до кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи від випадків дисциплінарної відповідальності за порушення вимог режиму відбування покарання;
запропоновано виключити із диспозиції ст. 391 КК України другу форму злочинної поведінки засуджених (інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій), у зв’язку з тим, що вона включає в себе діяння, які можна віднести або до дисциплінарних порушень, або до певних самостійних злочинів;

удосконалено:

підхід щодо з’ясування соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, в результаті якого проведено аналіз принципів криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи та встановлено, що для ефективної протидії порушення нормальної діяльності кримінально-виконавчих установ була необхідна криміналізація зазначеного діяння, яку, однак, проведено з порушенням деяких принципів її здійснення;
поняття переведення на більш суворий режим відбування покарання у змісті ст. 391 КК України, під яким необхідно розуміти переведення засудженого за злісне порушення вимог режиму як з однієї дільниці до іншої з більш суворими умовами утримання в межах однієї виправної колонії, так і з однієї виправної колонії до іншої з більш високим рівнем безпеки;

дістало подальшого розвитку:

аргументи щодо наявності у складі злочину, передбаченого ст. 391 КК України, дисциплінарної преюдиції та обґрунтована необхідність введення в його конструкцію дворазової дисциплінарної преюдиції;
обґрунтування, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є спеціальним. Ним необхідно визнавати засудженого, який досяг повноліття і відбуває покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії мінімального, середнього або максимального рівня безпеки;
твердження щодо необхідності перегляду ст. 391 КК України. Запропонована нова редакція зазначеної кримінально-правової норми, а також сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КВК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, мають прикладне значення і можуть бути використані:

у правотворчості – для подальшого вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України;
у правозастосовчій діяльності – при підготовці нової постанови Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі, у слідчій та судовій практиці, у діяльності органів і установ ДДУПВП (Акт впровадження в діяльність Управління ДДУПВП у Миколаївській області вих. № 22/5 – 1737 від 21.02.2008 р.);
у науково-дослідній роботі – для подальших теоретичних розробок і досліджень проблем кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи;
у навчальному процесі – положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальне право України” та “Кримінально-виконавче право України”, при підготовці навчальних і методичних посібників (Акт впровадження у навчальний процес Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ від 15.10.2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, на четвертій та п’ятій звітних науково-практичних конференціях „Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 25-26 травня 2006 р. та 17-18 травня 2007 р.), на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести працях, в тому числі трьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових юридичних видань України, та трьох тезах доповідей на зазначених вище конференціях.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, в результаті чого сформульовано ряд висновків:

Історія розвитку кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи свідчить про те, що вона була встановлена в результаті багаторічних дискусій, які виникали серед вчених та практичних працівників про вироблення дійових засобів боротьби зі злісними порушниками встановленого режиму відбування покарання;
Кримінальне законодавство деяких інших країн, подібно до нашого, також передбачає кримінальну відповідальність засуджених за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи та містить відносно схожі санкції за вчинення цього злочину;
Криміналізація діянь, що утворюють об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 391 КК України, була проведена, на погляд автора, з порушенням деяких принципів, а саме принципу безпробільності закону та ненадмірності заборони, визначеності і єдності термінології та принципу повноти складу;
Безпосереднім об’єктом злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи, на думку дисертанта, є суспільні відносини, що виникають з приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;
Аналізуючи об’єктивну сторону цього складу, автор вказує, що ст. 391 КК України містить бланкетну диспозицію, оскільки конкретні ознаки суспільно небезпечного діяння в законі повністю не розкриваються, а закон відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативно-правових актів – КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань;
Злочин, передбачений ст. 391 КК України, відноситься до злочинів з формальним складом, оскільки його об’єктивна сторона повністю вичерпується вчиненням суспільно небезпечного діяння. За своїми об’єктивними властивостями непокора законним вимогам адміністрації виправної установи може бути вчинена як шляхом дії, так і бездіяльності;
Розкриті основні ознаки та запропоноване визначення поняття „непокора законним вимогам адміністрації виправної установи” – це суспільно шкідливе, умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, що виражається у невиконанні (порушенні) встановленого нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядку відбування покарання;
„Злісність” непокори законним вимогам адміністрації виправної установи передбачає наявність обов’язкового вчинення засудженим трьох непокор законним вимогам адміністрації виправної установи за умови, що за перші дві непокори на засудженого були накладені стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або на більш суворий режим відбування покарання, які не зняті і не погашені у встановленому законом порядку;
Диспозицію ст. 391 КК України необхідно розглядати як норму із дворазовою дисциплінарною преюдицією, оскільки настання кримінальної відповідальності обумовлюється дворазовим попереднім застосуванням до засудженого відповідних заходів дисциплінарного впливу;
Під переведенням засудженого на більш суворий режим відбування покарання, як однієї з умов притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, необхідно розуміти переведення засудженого за злісне порушення вимог режиму як з однієї дільниці до іншої з більш суворими умовами утримання в межах однієї виправної колонії, так і з однієї виправної колонії до іншої з більш високим рівнем безпеки, при якому умови відбування ним покарання погіршуються у порівнянні з попередніми умовами та місцем тримання;
Переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) обов’язково повинне узгоджуватися із спостережною комісією. При цьому засуджений під час відбування зазначеного стягнення не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 391 КК України, тому що до закінчення строку його відбування не можна з упевненістю відповісти, чи вплинуло воно на засудженого;
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 391 КК України, окрім суспільно небезпечного діяння, є місце вчинення злочину, а саме виправна колонія;
Обґрунтована необхідність виключення із диспозиції ст. 391 КК України другої форми злочинної поведінки засуджених (інша протидія адміністрації виправної установи), оскільки, на думку дисертанта, вона включає в себе діяння, які можна віднести або до дисциплінарних порушень, або до певних самостійних злочинів;
Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є спеціальним. Ним необхідно визнавати засудженого, який досяг повноліття і відбуває покарання у виді позбавлення волі у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки;
Суб’єктами зазначеного злочину не можуть бути засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у виховних колоніях; засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі у виправних центрах; засуджені, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування;
Злочин, передбачений ст. 391 КК, може бути вчиненим лише з прямим умислом. Враховуючи те, що склад цього злочину є формальним, виключається можливість його вчинення з непрямим умислом або з необережності. Мотив та мета не є обов’язковими ознаками його складу;
З урахуванням зроблених висновків, дисертант пропонує викласти ст. 391 КК України в такій редакції:

“ Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної колонії, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо до цієї особи за вчинення злісних порушень встановленого законом порядку відбування покарання двічі застосовувалися дисциплінарні стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переведення на більш суворий режим відбування покарання, між якими не сплинув строк погашення правових наслідків накладених дисциплінарних стягнень або вказані стягнення не було знято у встановленому законом порядку, – карається позбавленням волі на строк до трьох років”.

Частину третю ст. 101 КВК України автор пропонує викласти в такій редакції:

“Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені:

з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації;
з дільниці соціальної реабілітації до дільниці посиленого контролю;
з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю;
з виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання;
з виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання до виправної колонії середнього рівня безпеки;
з виправної колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення виправної колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки на строк до трьох років, або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання”.

19. Доповнити ст. 132 КВК України частиною третьою, яку викласти в такій редакції:

“Стосовно особи, яка вчинила злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, адміністрація виправної колонії надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до статті 391 КК України”.

20. Викласти ст. 133 КВК України в такій редакції:

“ Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання

Злісним порушенням встановленого порядку відбування покарання є порушення засудженим встановленого нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядку відбування покарання, вчинене втретє протягом шести місяців за умови, якщо за два попередні порушення вимог режиму відбування покарання за постановою начальника виправної установи, особи, яка виконує його обов’язки або їх прямих начальників, на нього були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені в установленому законом порядку”.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Blog

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів кримінально-виконавчої системи

Содержание