Вячеслав Навроцький Основи кримінально-правової кваліфікації
| Вид материала | Документы |
- Програма спецкурсу "Теоретичні основи кваліфікації злочинів" для студентів юридичного, 282.62kb.
- Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової, 386.5kb.
- Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
- 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
- Навчально-тематичний план курсів підвищення кваліфікації вчителів основ здоров’я 5-9-х, 143.36kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 534.5kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 538.22kb.
- Курс лекцій. Вступ тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче, 2340.05kb.
- Розділ І. Теоретичні основи конституційно-правової природи інституту омбудсмана, 1031.62kb.
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
7.3. Кваліфікація злочинів при конкуренції кількох спеціальних норм.
Поняття конкуренції кількох спеціальних норм
Конкуренцію кількох спеціальних норм між собою можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинене одне діяння підпадає під ознаки двох (виділених з однієї загальної норми) спеціальних норм, які не знаходяться у підпорядкуванні ні за об’ємом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, які можуть одночасно міститися у вчиненому.
Для конкуренції кількох спеціальних норм характерним є:
- це пробіл (прогалина) в законодавстві, тобто відсутність норм, які б передбачали вчинення діяння, що одночасно підпадає під ознаки двох норм.
- конкуренція спеціальних норм, як вид конкуренції кримінально-правових норм, володіє всіма родовими ознаками цього правового явища;
- вчинене діяння охоплене щонайменше трьома кримінально-правовими нормами - загальною та двома спеціальними;
- основною специфічною (видовою) ознакою цього виду конкуренції є те, що спеціальні норми, виділені з однієї загальної, не знаходяться у відношенні підпорядкування ні за об’ємом, ні за змістом;
- вказані кримінально- правові норми мають спільні ознаки, які становлять їх зміст, які відповідають ознакам, що наявні (містяться) у вчиненому суспільно небезпечному посяганні. Це в свою чергу зумовлює спільність (співпадіння) об’єму регулювання і, в кінцевому рахунку, можливість їх конкуренції.
Види конкуренції спеціальних норм та правила їх вирішення
В теорії кримінального права виділяють в основному три види конкуренції спеціальних норм між собою та правила їх вирішення:
1) про кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину (за умови відсутності між ними підпорядкування). Пропонується таке правило її вирішення: більш тяжка кваліфікуюча ознака поглинає менш тяжку; при конкуренції декількох частин статті, які передбачають кваліфікуючі обставини, повинна застосовуватися та частина, яка передбачає найбільш небезпечні ознаки з числа наявних в даному конкретному випадку ;
2) про привілейований та особливо привілейований склади злочинів (за цієї ж умови). При цьому має застосовуватись повинна норма про більш привілейований склад злочину. Обргунтовується таке вирішення питання тим, зокрема, що наявність декількох пом’якшуючих обставин не повинно погіршувати становище винного порівняно з тим, якщо була б тільки одна з них;
3) про привілейований та кваліфікований склади злочинів (за цієї ж умови). Для цієї ситуації пропонується правило, згідно якого застосовуватись повинна норма, що передбачає привілейований склад злочину. Це правило грунтується на тому, що всі сумніви при застосуванні кримінально-правових норм, зокрема про пріоритет однієї з конкуруючих норм, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного, засудженого).
Ці положення сприйняті судовою практикою. Так, п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань”, зазначає, що судам слід мати на увазі, що дії осіб, які вчинили вбивство або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, і одночасно перебували в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікувати відповідно за статтями 97, 104 КК України, тобто за більш м’яким законом, а не за статтями 95, 103 КК України.
7.4. Кваліфікація злочинів при конкуренції частини і цілого.
Поняття конкуренції частини і цілого
Конкуренцію частини та цілого можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинений злочин підпадає під дію двох (або більше) кримінально-правових норм, одна з яких - ціле, охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) - норми - частини, визнають як самостійні злочини лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання.
Конкуренція частини і цілого виступає у кримінальному праві у таких основних формах:
- конкуренція норм про простий та складений склади злочинів;
- конкуренція норм про незакінчену злочинну діяльність та закінчений злочин;
- конкуренція норм про співучасть у злочині та “самостійний” злочин.
Правила кваліфікації при конкуренції частини і цілого
Загальне правило для кваліфікації злочину при конкуренції частини і цілого, полягає в тому, що завжди повинна застосовуватись та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.
Принципова підстава саме такого вирішення конкуренції кримінально-правових норм цього виду очевидна. Норми про частину і ціле знаходяться у підпорядкуванні за змістом, перевага при якому віддається поняттю (нормі), що з найбільшою повнотою охоплює явище (вчинене). Крім того, таке вирішення проблеми відповідає принципу повноти кримінально правової кваліфікації.
Разом з тим, в літературі та на практиці можна зустріти винятки з цього загального правила. Так, у випадках, коли “частина” становить собою більш небезпечне посягання, практично завжди пропонується кваліфікувати вчинене за сукупністю норм про ціле та частину (Тарарухін С.А.) Таким шляхом йде і практика правозастосування. Так, вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 08.02.1994 року Г. засуджений по ч.2 ст.206 та ч.1 ст.101 КК України за те, що 19.06.1989 року в с.Купиволя Жовківського району Львівської області в групі з П. безпричинно із хуліганських спонукань причіпилися до С., ображали його та наносили побої. При цьому П. один раз вдарив потерпілого і побіг, а Г., продовжуючи хуліганські дії, наносив удари руками і ногами в різні частини тіла, збивши потерпілого з ніг, чим умисно заподіяв С. тяжкі тілесні ушкодження [].156
При конкуренції частини і цілого, кримінально-правові норми, які є підставами кримінальної відповідальності особи, перебувають у підпорядкуванні за змістом, а саме: одна з них - ціле - охоплює все вчинене в цілому. При цьому слід мати на увазі той факт, що провідну роль тут відіграє об’єкт кримінально-правової охорони. У нормі про ціле він завжди ширший, повніший за об’єкт, який охороняється нормою про частину.
З точки зору об’єкту охорони кримінально-правової норми, конкуренція частини і цілого наявна, коли шкода основному об’єкту спричиняється шляхом посягання на додатковий об’єкт, або, іншими словами, тут посягання на додатковий об’єкт є необхідним способом спричинення шкоди основному безпосередньому об’єкту (Тацій В.Я.).
Об’єкт ширший і у випадку конкуренції норми про незакінчену злочинну діяльність та закінчений злочин. Так, наприклад, об’єктом тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, є здоров’я особи і таке діяння може бути кваліфіковане як умисне тяжке тілесне ушкодження за ст.121 КК України 2001р. Разом з тим, коли буде доведено, що певними діяннями було вчинене посягання на більш “повний” об’єкт - життя особи (посягання на життя завжди і обов’язково містить посягання на здоров’я), такі діяння з врахуванням конкретних обставин кваліфікуються як замах на умисне вбивство. Тобто, при доведенності прямого умислу на вбивство, питання про конкуренцію норм про заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та про замах на вбиство повинно вирішуватись на користь цілого - замаху на вбивство.
Це саме має місце і у випадках, коли має місце конкуренція самостійної норми та норми про співучасть.
Проблему конкуренції частини і цілого часто порівнюють з поглинанням злочинів. Ці поняття, видається, співвідносяться як явище (конкуренція частини і цілого) та процес, який відбувається у цьому явищі (поглинання злочинів). З точки зору проблеми вирішення конкуренції частини і цілого проблема поглинання має бути висвітлена в такому аспекті.
Висуваємо тезу: у нормі про ціле обов’язково повинна бути зазначена (міститися) чітка вказівка на наявність (врахованість) іншого складу злочину - частини, або така наявність, врахованість, повинна прямо випливати із змісту закону. Тільки в такому випадку може мати місце поглинання нормою про ціле норми про частину. Так вказівка в диспозиції ст.187 КК України 2001р. на насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи або погрозу застосування такого насильства означає, що норма про розбій здатна поглинути злочини, передбачені ст.ст. 121, 122, 125, 126, 127, 129, 146 КК України 2001р.