Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
СУЧАСНИЙ СТАН ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Ханова О.В., к.г.н., завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Міжнародний Слов’янський університет. Харків, м. Харків, Україна Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика — це відносно нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Для здійснення ефективної інноваційної діяльності важливу роль відіграє законодавче та нормативно-правове забезпечення, яке в Україні започатковано Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [1]. На сучасному етапі в Україні нараховується понад 200 документів, що регулюють науково-технічну та інноваційну діяльність. На визначення пріоритетів у розвитку інноваційної діяльності спрямований Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», в якому на строк 2003–2013 рр. визначені середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня. Основними з них є: 1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології. 2. Машинобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії. 3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації. 4. Удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій. 5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості. 6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція. 7. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища. 8. Розвиток інноваційної культури суспільства. Також слід відмітити, що необхідною складовою інноваційної діяльності є розвиток науки, але в Україні в умовах недофінансування українські дослідницькі установи отримують лише кошти, необхідні для виплати зарплати і оплати комунальних послуг, а власне наукова діяльність практично не фінансується. Вагоме місце в інноваційній діяльності та її впровадженні у реальні сектори економіки займає підприємство, яке саме і формує попит на інноваційну продукцію, перетворює будь-які наукові знання в інноваційний капітал. В цій галузі малі форми підприємництва є одним з ефективних напрямів активізації інноваційної діяльності, вони створюють у 2,5 разу більше винаходів на одиницю витрат порівняно з великими підприємствами [1]. Перевагу малих підприємств перед великими полягає у наступному:
Проведений нами аналіз на основі статистичних даних Державного комітету статистики України за 2006-2008 роки дали змоги зробити декілька висновків. У 2008 р. «інноваційними» можна вважати 7639 підприємств. Розподіл підприємств за регіонами повністю відображає загальну структуру виробничої сфери України: найбільша кількість їх припадає на Львівську, Харківську та Дніпропетровську області, найменша — на м. Севастополь. Щодо видів економічної діяльності, найбільша кількість працювала у виробництві коксу, продуктів нафто-перероблення, транспортних засобів та устаткування, у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів, виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції. Тому ці галузі можна вважати найбільш наукоємними саме в Україні. Аналіз техніко-технологічного рівня виробництва показав, що майже 45 % підприємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37 % — від 11 до 30 років, майже 6 % підприємств не визначили вік технологій свого виробництва. Більшість підприємств, які застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує 5 років (23,9 %), працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв. При цьому, найвища частка таких підприємств в загальній кількості підприємств (46,2 % підприємств виду діяльності) — серед виробників офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, біля 30 % — у виробництві меблів, гумових та пластмасових виробів, медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устаткування, годинників, виробництві іншої продукції, 27,8 % — у виробництві автомобілів, причепів та напівпричепів, 25,6 % — паперової маси, паперу, картону та виробів з них, біля 24 % — у виробництві готових металевих виробів та металургійному виробництві. В період, що аналізується, 46, 9 % від загальної кількості підприємств впроваджували машини та обладнання для власних технологічних процесів. Серед найпоширеніших технологій, що застосовуються вітчизняними виробниками, є: автоматизовані проектування та конструювання, локальна мережа для проектування та виробництва, технології виробництва продукції кінцевої форми, гнучкі виробничі системи. Комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху, комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху та програмовані логічні контролери. Більшість підприємств використовують лише одну технологію з вказаного переліку. Частка підприємств, які одночасно використовують три і більше нових технологій, становлять лише 3,5 % (або 270 підприємств), з яких лише десять — понад 10 технологій. Найчастіше (31,5 %, або 2407 обстежених підприємств) купували новітні технології або обладнання. Найменша кількість підприємств орієнтувалась на придбання ліцензій. Серед тих, хто віддає перевагу купівлі готового обладнання, 25,5 % припадає на виробників харчових продуктів і 11,2 % — на підприємства з виробництва машин та устаткування. Із загальної кількості обстежених підприємств лише 21,1 % виробників промислової продукції повідомили про те, що планують протягом 2009–2011рр. заміну існуючих технологій на передові. Переважна більшість з них (від 80 % до 100 % підприємств виду діяльності) готові лише до незначних змін (до 25 %). Разом з тим, понад 30 % підприємств з виробництва офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, а також половина підприємств з виробництва тютюнових виробів планують замінити існуючі технології на передові на 26–75 %. Основний фактор, що перешкоджав провадженню передових технологій, — обмеженість фінансування, про що зазначили 44 % підприємств. Майже в однаковій мірі заважали впроваджувати передові промислові технології такі фактори як недостатня кваліфікація персоналу (3,4 %), неспроможність керівників різного рівня оцінити нові технології (4,9 %), організаційні та правові проблеми (5,2 %) та відсутність науково-технічної підтримки з боку інших організацій (4,2 %). Експорт високотехнологічних товарів здійснювали лише 2,2 % обстежених підприємств переробної промисловості, загальний обсяг яких становив 55 % реалізованої українськими виробниками високотехнологічної продукції. Із загальної кількості обстежених підприємств лише 10 % мають системи управління якістю, яка відповідає вимогам стандарту ISO 9000, серед яких 21,6 % здійснюють виробництво харчових продуктів, 14,7 % — випускають машини та устаткування; 2,2 % — сертифікат серії ISO 14000, більша частина яких — підприємства хімічної промисловості, з виробництва машин та устаткування, харчових продуктів та напоїв. Як видно з аналізу, впровадження інноваційної діяльності у реальні галузі економіки України йде дуже повільно і однією з причин цього є досить слабка наукова складова, діяльність якої є рушійною силою інноваційної діяльності. Основні показники наукової та науково-технічної діяльності в Україні наведені у таблиці 1. Таблиця 1 Основні показники наукової діяльності в Україні
Джерело: складено за матеріалами [2] В таблицю були скомпоновані дані за три роки і дають змогу відстежити загальну тенденцію розвитку наукової діяльності. Як видно з таблиці 1 – за період, що аналізується кількість організацій які виконують наукові дослідження й розробки скоротилася з 1453 у 1995 р. до 1378 у 2008 р. або на 6 %; більш ніж на 48 % скоротилася чисельність науковців (з 179799 осіб до 94138 осіб). Відповідно до цього скоротилася и питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП – з 1,36 % до 0,9 %. Цікавим моментом є те, що при зменшенні загальної чисельності науковців, чисельність докторів та кандидатів наук в Україні стрімко зростає (приблизно на 35 %). В якості висновків відмітимо: 1. Незважаючи на велику кількість нормативних документів інноваційна діяльність впроваджується повільно – після 2000 року характерно повільне зниження основних показників інноваційної діяльності. 2. Кількість проведення наукових досліджень також постійно знижується, не зважаючи на те, що кількість науковців, які мають науковий ступінь, в Україні зросло у порівнянні з серединою 90-х рр. на 35 %. Література: 1. Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності [Текст]: Закон України від 20 грудня 2001 року № 1977-XII // Закони України. — Т. 2. — К., 1996. — С. 441–453.
ПЕРСПЕКТИВЫ ПАРЕТО-ИНДИВИДУАЛЬНОГО ПЕРЕРАСПРЕДЕЛЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ В УКРАИНУ Чичина О. А., студентка 2 курса ХНУ им. В. Н. Каразина, г. Харьков, Украина Иностранные банки занимают доминирующее место в восточноевропейской банковской системе. Общий объем финансирования из иностранных источников в страны Восточной Европы увеличился с 96 млрд. долларов США в декабре 2003 года до пикового уровня в 550 млрд. долларов США в сентябре 2008 года. Все четыре субрегиона – государства Балтии, Центральная и Восточная Европа, Содружество Независимых Государств и Юго-Восточная Европа – демонстрировали существенное повышение зависимости от иностранных банков, в первую очередь выразившееся в девятикратном (за пять лет) приросте иностранных обязательств банковского сектора СНГ, достигших 280 млрд. долларов США. С углублением глобального финансового кризиса в сентябре 2008 года эта тенденция радикально изменилась для всех групп стран. Анализируя 4 субрегиона, можно увидеть, что страны СНГ наиболее инвестируемые, к их числу относится и Украина. Мы также видим, что эти страны зависимы от инвестиций из-за границы.1  В период с 2003 по 2006 года инвестиционный климат Украины был на удовлетворительном уровне, финансовые потоки шли на Украину, но инвесторы не были заинтересованы во вложении денег в сферы хозяйствования на Украине. Это было вызвано в основном взаимосвязью экономики и политики в государстве, а также медленными темпами ведения бизнеса и крупными вложениями в предпринимательскую деятельность. Все это снижало конкурентоспособность и инвестиционную привлекательность предпринимательской деятельности на Украине. По мнению руководителя проекта IFC «Инвестиционный климат в Украине» Санжара Ибрагимова, регуляторная реформа 2006 года привела к улучшению инвестиционного климата в стране. Инвесторы позитивно восприняли изменения в стране и видели тенденцию к росту в ближайшие годы. Привлечению инвестиций также способствовало то, что в Украине сложилась своя собственная модель экономики. И многие ее отрасли и компании являются перспективными для иностранных инвесторов.2 Основными инвесторами в Украину являются такие страны:
При всем этом, российские инвесторы существенно отличаются от всех остальных, чему способствует множество причин, от культурно-исторических до текущих, касающихся пути развития собственно российской экономики. Н  а начало 2008 года, отраслевые доли официально определенных инвестиций (учтены Госкомстатом, без учета оффшоров, реинвестиций и т.д.) из России в Украину аккумулированным итогом были таковы:Очевидно, что, за исключением финансового (прежде всего, банковского) сектора, такая структура оказалась достаточно диверсифицированной, чтобы достойно встретить экономический кризис 2008-09 годов. О выводе своих инвестиций из Украины заявили лишь отдельные российские инвесторы-застройщики («Миракс», «Интеко» и др.). В то же время, ряд других инвесторов заявил – даже в разгар кризиса – о наращивании своих инвестиционных проектов. Так что стоит ожидать, что одним из результатов кризиса для Украины станет усиление российской инвестиционной составляющей. Ведь «газовые войны» приходят и уходят, а частные (и не только) капиталы остаются.4 На сегодняшний день массового интереса к Украине нет. Сегодня необходимость дополнительного привлечения капитала стала как никогда актуальной. Вероятным мнением, к которому склоняется большинство финансовых аналитиков, считается то, что вторая половина 2010-ого года станет периодом иностранных перспективных финансовых вложений в экономику Украины, в частности в аграрный и промышленные секторы. Несколько месяцев может понадобиться инвесторам, чтобы присмотреться к новому главе государства и понять его политику. При любом раскладе, в ближайший год инвестиции не будут масштабными, а те инвесторы, которые придут в Украину, будут более скрупулезно, чем в докризисное время, выбирать компании для финансовых вливаний. Один из главных факторов, на который будут обращать внимание инвесторы при выборе компании, – это прозрачная и понятная корпоративная структура. По наблюдениям экспертов, у многих украинских компаний структура разрознена, существует несколько формальных собственников, которые отвечают за отдельные направления и не имеют вертикального контроля над компанией в целом. Структуры украинских компаний очень запутаны – они часто напоминают средневековый город, в котором улицы развивались сами по себе, - и это пугает инвесторов. Своеобразный контроль за прозрачностью бизнеса компаний будут осуществлять банки. «Если в докризисное время банки зачастую мало интересовались структурой компаний, которые они кредитовали, то с возобновлением кредитования в украинской экономике они, приняв во внимание свои просчеты в докризисное время, будут вынуждены кардинально изменить свои подходы. Т.е. банки будут, в первую очередь, требовать от корпоративных заемщиков консолидированной структуры, в которой можно четко увидеть собственника и бенефициара и в которой не будет каналов для бесконтрольного вывода капитала», – утверждает Николай Стеценко – управляющий партнер Авеллум Партнерс.5 По мнению многих украинских ученых, Украина имеет ряд факторов, которые негативно влияют на создание привлекательного инвестиционного климата:
Согласно исследованиям деловой среды, проведенных Международной исследовательской корпорацией (IFC), украинская система администрирования налогов является одной из главных препятствий для развития бизнеса, особенно для малых предприятий и частных предпринимателей. По рейтингу ВБ и IFC "Ведение бизнеса 2010" система администрирования налогов в Украине одна из самых сложных в мире. ссылка скрыта занимает 181 место среди 183 стран мира по показателям условий уплаты налогов.6 Эксперты IFC призывают как можно скорее осуществить реальную реформу системы налогообложения и, прежде всего, упростить налогообложение малого бизнеса;
Несмотря на все эти факторы, экономика Украины финансируется и сегодня. Чистый прирост прямых иностранных инвестиций (ПИИ) в Украину за первое полугодие 2009 года составил $6,918 млрд., что почти в 2,7 раза больше, чем за аналогичный период прошлого года. В разрезе секторов по-прежнему отмечается значительное опережение притока капитала в финансовый сектор, операции с недвижимостью, аренду и услуги предпринимателям, а также в торговлю, ремонт автомобилей и бытовых приборов. В реальные сектора экономики денег поступает меньше — в частности, в строительство, а также промышленность, где основные вложения сконцентрированы в пищевую промышленность и производство табачных изделий.7 Можно сделать вывод, что Украина имеет довольно благоприятный инвестиционный климат. И анализ определенного периода показал, что иностранные инвесторы заинтересованы в инвестировании экономики Украины. Конечно, распределение инвестиций идет в основном на третичный сектор экономики, а для дальнейшего развития Украины необходимо развивать и привлекать инвесторов в первичный и вторичный секторы. ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ ИНВЕСТИЦИЙ В КАДРОВЫЙ ПОТЕНЦИАЛ Швец О.Н., соискатель, заместитель начальника отдела Главное управление Пенсионного фонда Украины в Харьковской области, г. Харьков, Украина В современной быстроменяющейся рыночной среде организации могут добиться успеха только в том случае, если им удастся поднять методы своей работы на качественно новый уровень. Организации вынуждены работать гибко, создавая новые системы отношений как с партнерами по бизнесу, так и со своими сотрудниками, вырабатывать адекватные происходящим изменениям стратегии инновационного развития кадрового потенциала, пересматривая приоритеты в инновационном развитии организации в целом. Стратегия инновационного развития кадрового потенциала организации не только строится на подготовке кадрового потенциала, но и зависит от имеющихся кадровых ресурсов и резервов, а также от состояния инвестиционной активности сотрудников. Кроме того, приходится вносить существенные поправки в связи с жёсткими финансовыми ограничениями. Стратегия инновационного развития кадрового потенциала организации конкретизируется в планах по формированию и повышению эффективности использования кадрового потенциала. Стратегия инновационного развития кадрового потенциала организации включает в себя следующие составляющие: стратегию использования персонала; развитие персонала, его обучение и переподготовку; единые принципы и технику кадрового регулирования, особенно отбора и высвобождения персонала; прогноз спроса на персонал, его качество, количество, квалификацию, специальность, структуру; прогноз предложений персонала, его маркетинг, возможность лизинга; оценку ожиданий от инвестиций в процессы инновационного развития кадрового потенциала; выбор методик совершенствования мотивационной составляющей для кадров с точки зрения обеспечения условий возвратности инвестиций в инновационное развитие кадрового потенциала. В современной экономике, с нашей точки зрения, в основе формирования и реализации стратегии инновационного развития кадрового потенциала организации лежат две последние обозначенные составляющие: понимание ожиданий результата от инвестиций в кадровый потенциал; построение мотивационной составляющей процесса инновационного развития работников организации, так как именно она обеспечивает возвратность средств, инвестированных в работников. Именно эти две последние составляющие стратегии инновационного развития кадрового потенциала формируют успешность современной организации. С позиций ожиданий результата от инвестиций в инновационное развитие кадрового потенциала на первый план выходит оценка результата (прибыли, валового дохода и т.п.), соотнесенная с произведенными затратами. С позиций службы управления персоналом наиболее важны количественные и качественные показатели, характеризующие масштабы проведенной кадровой работы и их влияние на результаты работы организации. С точки зрения работника, в основе оценки уровня инновационного развития кадрового потенциала будет лежать степень достижения личностно значимых целей, задач и потребностей. Потребностная оценка тесно связана с целевой. Она в большей степени отражает достижение ожиданий в определенных функциональных областях: повышение производительности труда; повышение качества труда; сокращение длительности, времени производственно-коммерческого цикла; снижение текучести кадров и т.п. Результатная оценка в рамках формирования стратегии инновационного развития кадрового потенциала организации – это характеристика степени фактической реализации объективных возможностей достижения максимально полезного результата при заданных или минимальных затратах. Она может оцениваться с помощью традиционного сопоставления всех полученных эффектов с произведенными затратами на формирование и инновационное развитие кадрового потенциала. Препятствием для определения уровня кадрового потенциала в рамках формирования стратегии инновационного развития кадрового потенциала организации является сложность измерения показателей эффекта, обеспечение их репрезентативности и количественной определенности. Несмотря на относительную легкость субъективных суждений об эффективности, более предпочтительны объективные оценки, опирающиеся на количественные данные. Отождествление эффективности с той ее частью, которая поддается прямому измерению, может бездоказательно привести к выявлению высокой или низкой эффективности. Описательные же показатели позволят отразить качественную сторону результатов. ИННОВАЦИОННЫЙ ТИП РАЗВИТИЯ УКРАИНЫ И ЕЕ ИНТЕГРАЦИЯ В МЕЖДУНАРОДНУЮ ЭКОНОМИКУ Шедякова Т. Е., доцент кафедры экономической теории факультета международных экономических отношений и туристического бизнеса Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина, г. Харьков, Украина В современном мире «выживаемость» государства во многом зависит от обеспечения его конкурентоспособности. В свою очередь, конкурентоспособность невозможна без поддержания мирового уровня научно-технического прогресса. Это означает необходимость поддерживать постоянный и увеличивающийся поток нововведений, называемых сегодня термином «инновации», а так же структурных постепенных самопроизвольных изменений системы. Инновационный тип развития государства невозможен без международной экономической интеграции, в которой нуждается каждая развивающаяся страна. Инновации – нововведения в области техники, технологии, организации труда и управления, основанные на использовании достижений науки и передового опыта, а также использование этих новшеств в самых разных областях и сферах деятельности. На международных рынках инновации, которые приносят конкурентное преимущество, предугадывают как внутренние, так и внешние потребности. В то же время инновации, которые являются своевременными для внутреннего рынка, могут даже мешать достижению конкурентного успеха в международных масштабах [1]. На сегодняшний день залогом экономического развития и достижения уровня высокоразвитых стран мира становится ориентация на экономику знаний, что требует повышенного внимания к интеллектуальной и особенно инновационной деятельности. Для Украины это довольно актуально, поскольку она имеет все возможности для освоения новых инновационных подходов с учетом высокого образовательного потенциала, который еще пока сохраняется в стране. Вопрос интеграции Украины в международную экономическую систему актуален, потому что: Украина до сих пор ищет свой путь перехода к рыночной экономике и ускорения структурных преобразований с целью укрепления своей роли в мировой экономике; Украина не тяготеет только к Европе, а предполагает создание системы взаимоотношений в пространстве Россия – Европа – Северная Америка – Черноморье – СНГ; приобщение Украины к европейским и мировым интеграционным процессам невозможно без учета геополитического фактора, в значительной степени определяющегося сегодняшним состоянием экономики Украины и ее дальнейшим развитием. Украина расположена почти в центре Европы. Поэтому стратегической целью для нашей страны является ее вхождение в международные научно-технические потоки, которые позволят модернизировать отечественное производство, а также обеспечить конкурентоспособность основных отраслей промышленности. Имеющийся научно-технологический потенциал еще способен обеспечить экономический прогресс Украины. Приоритетами при разработке стратегии и политики развития наукоемких технологий в Украине сегодня являются: концентрация ресурсов на проведении фундаментальных и прикладных исследований в тех направлениях, где Украина имеет значительный научный, технологический и производственный потенциал; внедрение программно-целевого подхода к финансированию всех секторов научной сферы; внедрение рыночных механизмов поддержки новых технологий, расширение участия малого и среднего бизнеса в научно-технологическом развитии; приведение системы правовой защиты интеллектуальной собственности в соответствие с международными нормами и введение интеллектуальной собственности в хозяйственный оборот; развитие и внедрение современных информационных технологий. На современном этапе развития отечественной экономики международный научно-технический обмен должен выполнять важные задачи: предотвращать поступление в Украину устаревших и малоэффективных технологий; помогать применению современных высокоэффективных технологий; повышать уровень интеллектуализации отечественного экспорта [2]. Опыт европейской экономической интеграции дает нам возможность выявить те необходимые предпосылки, из-за чего становится возможным использовать преимущества мирового разделения труда, что очень важно и для Украины, которая намерена интегрироваться с ЕС. Первой такой предпосылкой является близость стран, которые интегрируются по уровню экономического и технологического развития. Вторая предпосылка – завершенность формирования внутреннего рынка. «Завершенность» состоит в понимании существования круга основных видов товаров для осуществления выгодных для Украины экспортно-импортных операций. Третья предпосылка – это однотипность государственного строя, а именно господство в политической и экономической жизни стран-участниц демократического строя, что по своей сути определяет их позицию – партнерство равных сторон на основе взаимной выгоды. Четвертая предпосылка – это присутствие в регионе интеграции тенденции к выравниванию уровней экономического развития [3]. Международное взаимодействие должно способствовать вхождению Украины как равноправного партнера в международное экономическое сообщество, а также ускорить реализацию предпосылок улучшения качества украинской высокотехнологической продукции и налаживание регионального сотрудничества с соседними государствами в решении общих проблем, обусловленных их геополитическим положением. Сегодня Украину, прежде всего, беспокоят следующие проблемы. Во-первых, ликвидация последствий чернобыльской катастрофы. Она предполагает комплекс научно-технологических мер по утилизации «саркофага», улучшению экологической ситуации на значительной территории восточноевропейского региона (Украина, Беларусь, Россия, Польша и прочие государства), а также утилизации ядерного топлива. Решение этой проблемы имеет глобальное значение и требует усилий всего международного сообщества, привлечения передовых научных технологий всего человечества. Во-вторых, проблема загрязнения Черного моря и Днепровского бассейна, беспокоящая не только страны Черноморского региона, но и государства Европы и Азии. Она требует резкого уменьшения выбросов загрязнений в такие большие реки, как Дунай, Днепр, Дон, Южный Буг, Днестр и пр. Сюда необходимо добавить добычу нефти и газа в Черноморском шельфе, иные факторы, влияющие на отравление Черного моря. Наличие каскада гидроэлектростанций на Днепре уже привело к изменению климата в Украине, а нарушение установившегося равновесия хотя бы на одном из каскадов может вызвать региональную катастрофу. Эту глобальную проблему необходимо решать всему международному сообществу с привлечением новейших технологий. В-третьих, решение проблемы наводнений и сдвигов грунта в Закарпатской Украине, Словакии, Венгрии, Румынии. Потепление климата, необоснованная вырубка лесов, нарушение технологии при строительстве дамб приводят к трагическим последствиям для этого региона. В одиночку эту проблему не решить ни одному из государств этого региона. В свою очередь Украина, владея значительным научно-технологическим потенциалом, предлагает международному сообществу сотрудничество в области авиакосмических технологий, ресурсо- и энергосбережения (экономические тепло- энергогенерирующие технологии), разработки новых веществ и материалов (материалы, запоминающие форму, биосовместимые материалы, материалы с управляемыми функциональными свойствами), защиты природных экосистем и улучшения условий жизни населения (технологии очистки питьевой воды, технологии переработки сельскохозяйственных отходов) и прочих областях науки и техники. К недостаткам современного состояния международного сотрудничества Украины следует отнести: бессистемный характер участия украинских ученых в мероприятиях международных организаций, что обусловлено отсутствием финансового обеспечения международного научно-технического сотрудничества со стороны Украины; отсутствие налаженной системы информирования о профильных международных организациях, сроках проведения международных научно-технических мероприятий и т.п.; систематическое невыполнение Украиной обязательств по международным программам научно-технического сотрудничества из-за прекращения финансирования проектов со своей стороны. Таким образом, приоритетными направлениями развития внешнеэкономической деятельности Украины должны стать: повышение активности региональных предприятий и организаций на внешнем рынке, последовательная перестройка товарной структуры экспорта и импорта; переориентация политики предприятий на производство высоколиквидной диверсифицированной продукции, обеспечение глубоких маркетинговых исследований вместо практики сбыта товара любыми средствами и любой ценой; изменение структуры экспортной продукции, сокращения части сырьевых товаров в пользу товаров высокотехнологичных, повышение конкурентоспособности продукции традиционных экспортных областей; восстановления традиционных и освоения новых рынков сбыта, в том числе стран-соседей; расширение сферы внешнеэкономических связей с нетрадиционными партнерами. Литература: 1. Азгальдов Г. Г., Костин А. В. Интеллектуальная собственность, инновации и квалиметрия/ Г. Г., Азгальдов, А. В. Костин // Экономические стратегии, – 2008. – № 2(60). – С. 162-164. 2. Згуровский М. Научно-технологическое развитие Украины в условиях мировой глобализации / М. Згуровский // Зеркало недели, – 2001. – № 12(336). /3000/3300/30465/ 3. Ликтян Д. Т. Экономическая интеграция и глобализация. Проблемы современности / Д. Т. Ликтян. – К.: КНЕУ, 2005. – 420 с. 4. Шишков Ю. В. Интеграционные процессы на пороге XXI века. Почему не интегрируются страны СНГ / Ю. В. Шишков. – М.: III тысячелетие, 2001. – 478 с. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИЕРАРХИЧЕСКИХ МОДЕЛЕЙ ДЛЯ ВЫБОРА ИННОВАЦИОННЫХ ПРОЕКТОВ В ТУРИСТИЧЕСКОМ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВЕ С УЧЁТОМ РИСКА Щелкунова М.С., студентка 4 курсу, Подлепина П.А., преподаватель Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, г. Харьков, Украина. В условиях экономического кризиса и жёсткой конкуренции на туристском рынке особое значение приобретает инновационное предпринимательство в этой сфере. Инновация – это конечный результат новаторской деятельности, воплощённый в виде нового или усовершенствованного туристского продукта и внедрённый в обращение. Необходимо отметить, что к основным направлениям инновационной деятельности туристских предприятий относят:
Главным признаком предпринимательской деятельности является риск – мера неудачи, убытков, отклонения от ожидаемых результатов. Принимая во внимание тот факт, что туризм, будучи открытой системой, находится в тесной связи с внешней (окружающей) средой, анализ совокупности рисков, оценка факторов влияния на развитие туризма, обеспечение прогнозирования вероятности наступления рисков и размеров их последствий выступает особо актуальным. В наиболее общем виде под риском в туристической сфере понимают вероятность возникновения убытков или недополучения доходов туристическим предприятием [2]. К предпринимательским рискам в туризме относятся риски, связанные с разработкой туристских маршрутов, комплектацией туров, их продвижением, ценообразованием, поиском потребителей, заключением с ним договоров, обеспечением условий функционирования туров, маркетинговыми и научно-исследовательскими исследованиями и др. Риск всегда связан с неопределённостью, непредсказуемостью и конфликтностью. Поэтому вторым признаком предпринимательства является ответственность за принимаемые решения. Ведущими принципами научного обоснования эффективности принятия решений в сфере управления туристической деятельностью целесообразно определить:
Положениями Государственной программы развития туризма в Украине на 2002-2010 годы предусматривается подготовка решений о приоритетности развития и финансирования проектов в туристической отрасли, разработка методики отбора лучших инновационных проектов с целью предоставления им государственной поддержки [5]. Среди перспективных направлений развития выделяют экстремальный, религиозный, культурно-познавательный, спортивно-оздоровительный, подводный, круизный, охотничий и другие виды туризма. Следует отметить, что конкретные инструкции, методики, математические модели, которые используются крупными предприятиями при учёте и оценивании экономического риска, как правило, являются коммерческой тайной. Поэтому задача построения подобных методик и соответствующих им программных продуктов имеет особую актуальность. В данной работе предпринята попытка применения экономико-математических моделей при исследовании задачи выбора инновационного проекта в туризме. Для выбора эффективных инновационных проектов целесообразно применять модели теории принятия решения: теоретико-игровые, иерархические и др.[3]. Предметом теории принятия решения в условиях риска является исследование законов преобразования априорной и апостериорной информации о состоянии объекта (проекта) и его среды в количественные составляющие информации управления, которые свойственны разным субъектам управления и разным управляемым экономическим объектам. К основным понятиям теории принятия решения относят следующие: система управления; управляемый объект; субъект управления и принятия решения; экономическая среда; состояние объекта и среды; принимаемые решения; неопределённость и обусловленный ею риск; функционал оценивания; ситуация принятия решения; информационная ситуация; источники информации; критерии принятия решения и др. Любая практическая задача принятия решения (например, выбор инновационного проекта) является задачей принятия решения в условиях риска при наличии многих целей и с использованием разных критериев. Один из подходов к решению этих задач состоит в рассмотрении данной экономической проблемы как иерархической структуры. Поскольку показатели эффективности этих задач содержат противоречия (одни следует максимизировать, а другие – минимизировать), то есть их невозможно удовлетворить одновременно, то решение может быть получено только на основании компромиссов (приоритетов). Процесс построения модели многоцелевых задач принятия решения включает следующие этапы:
Выбор конкретного оптимального решения  зависит от количества и типов информационных ситуаций на множестве состояний экономической среды и числа выбранных целей (целевых функционалов).Рассмотрим типовую многокритериальную задачу. Туристское предприятие, планируя свою работу, должно принять решение относительно выбора представленных проектов: А – улучшения качества обслуживания клиента в рамках существующего тура; В – продвижения нового туристского маршрута внутреннего и въездного лечебного туризма; С – продвижение нового туристского маршрута религиозного туризма. Проекты А, В, С представляют множество решений  .По оценкам аналитического отдела предприятия и исследованиям привлечённой консалтинговой кампании выбираются, например, следующие варианты продвижения проектов (состояния среды): Θ1 – поток туристов не превышает 50% от максимально запланированного; Θ2 – поток туристов не меньше 50% и не больше 75% от максимально запланированного; Θ3 –поток туристов не меньше 75% от максимально запланированного. Оценка эффективности вариантов выбора проектов проводится на основании прогнозных вариантов получения прибыли (по данным аналогичных проектов предыдущих периодов с использованием, например, эконометрических методов). Таким образом, решение должно приниматься на основании анализа двух функционалов. Алгоритм принятия решения должен опираться на критерии двух информационных ситуаций: J1 – по известному распределению вероятностей состояний среды (на основании анализа статистической отчётности); J2 – по наличию антагонистических интересов среды (необходимо максимизировать прибыль и минимизировать риск). Приоритетность функционалов оценивания, информационных ситуаций и критериев определяют специалисты туристического предприятия и консалтинговой компании. Результирующая информация представляет числовые характеристики (рейтинги) каждого проекта, на основании которых осуществляется выбор, то есть принимается решение. Этапы формирования множества инновационных проектов и состояний экономической среды, определения показателей эффективности, информационной ситуации, приоритетов и критериев принятия решения являются творческими составляющими решения подобных задач в условиях риска. Подходы решения управленческих задач с применением экономико-математических моделей способствуют более глубокому и детальному обоснованию выбора эффективного решения. Известно, что чем сложнее и неопределённее окружающая среда, тем сложнее методы управления и тем более актуальной становится задача учёта, анализа и управления риском. Литература:
ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІТЕНТІВ У МІЖНАРОДНІ РИНКИ КАПІТАЛУ (НА ПРИКЛАДІ ІРО) Щербина О.В., к.е.н., доцент кафедри „Фінанси і кредит” Міжнародний університет фінансів, м. Київ, Україна У сучасних умовах, Україна постала перед об’єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Серед основних проблем, які гальмують інвестиційні процеси в економіці України – дефіцит фінансових ресурсів. Потреба підприємств у довгостроковому інвестуванні в останні часи, як ніколи висока. Великі довгострокові кредити в сучасних умовах кризи стали не доступними, внутрішні ресурси компаній не достатні для ефективного росту бізнесу, а випуск корпоративних облігацій, ускладнений через високий ризик неспроможності позичальника, а також загальнодержавних складнощів у вигляді значного дефіциту бюджету (який позначається на курсі гривні і призводить до погіршення показників підприємства по міжнародних стандартах). Проблеми з доступністю позикових коштів на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках, усе сильніше впливають на можливості та плани вітчизняних компаній. За таких умов проведення ІРО (Initial Public Offering – первинне розміщення цінних паперів, які до того не були доступні інвесторам) може виявитись ледь не єдиним доступним засобом отримання вкрай необхідних фінансових ресурсів. Підприємство, виходячи на ринок ІPO, ставить завдання не тільки залучення нового акціонерного капіталу в компанії, але і захист від можливого поглинання; вихід або частковий вихід одного (декількох) акціонерів; захист від "націоналізації" бізнесу; отримання ринкової оцінки бізнесу, підвищення ділової репутації; перехід на нові стандарти управління і вихід на нові фінансові ринки; бажання власника "максимально капіталізувати" компанію. Використання таких сучасних фінансових інструментів, як ІРО, сприятиме не лише розвитку окремих підприємств, а і загальному поліпшенню макроекономічного становища, розвитку та інтернаціонаціоналізації українського бізнесу. Компанію, що здійснила ІРО, сприймають на ринку як серйозного партнера. Цей процес передбачає зміну стратегії розвитку бізнесу. Основним критерієм ефективності менеджменту, стає не прибуток власників, а зростання капіталізації підприємства. На інший рівень виходять також відносини менеджменту з інвесторами та акціонерами. Українські емітенти використовують механізм ІРО з 2005 р. Протягом 2005-2007 рр. 43 українські компанії здійснили ІРО на загальну суму $2,9 млрд. Фактично, шосту частину ринку розміщень, у 2007 році зайняла металургія, біля третини ринку зайняли низка компаній з ринку нерухомості – ТММ, Київ-Донбас Девелопмент, ТКС, Клаб-Хауз, Старспейс. Третину ринку зовнішніх розміщень, у 2007 році зайняв сектор сільського господарства і харчової промисловості, представлений такими компаніями, як "Кернел", "Дакор", "Укррос", "Вінніфрут" та ін. Запозичення також здійснювали компанії таких галузей, як фармацевтика, банківський сектор, машинобудування. У першому півріччі 2008 р. дві компанії з України провели первинне розміщення акцій на суму 594 млн. дол. 80 компаній заявляли про намір здійснити публічне розміщення цінних паперів у 2009-2012 роках. Ринок IPO стрімко реагує на всі фінансові події, які відбуваються в світі. Чергова світова фінансова криза, яка розпочалася наприкінці 2007 р., знизила активність на світовому ринку ІРО: більше 240 компаній відклали, або скасували розміщення цінних паперів на первинному ринку. В цілому, ситуація на міжнародному ринку ІРО неоднозначно відобразилася на українських емітентах. Так, найбільш суттєво (у 40 разів) знизилися курси акції будівельних та девелоперських компаній. Після того, як криза позбавила економіку кредитів, виявилося, що попиту на нерухомість немає. Як наслідок, акції девелоперів знецінились за декілька місяців. У сім разів впали також котирування Cadogan – компанії з видобутку газу. Головна причина – проблеми з ліцензіями та сумніви з приводу відповідності реальних резервів прогнозним цифрам. Щоправда, причиною відповідного падіння курсу була не тільки світова криза, але й завищенні очікування щодо українській цінних паперів, з боку як українських емітентів, так і зарубіжних інвесторів. Водночас, акції харчових компаній падали не так стрімко, що пояснюється стабільним попитом на продукти харчування на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Найкраще пережили кризу акції: Ferrexpo, Полтавський ГЗК, "Миронівський хлібопродукт", ТМ "Наша Ряба" та "Астарти", підприємства АПК, які розмістили свої акції у Лондоні. У січні 2009 року темпи падіння курсів стали зменшуватися, а у лютому-березні стабілізувалися і навіть почали рости. Приміром, акції Ferrexpo виросли з 35 британських фунтів до 146,6, "XXI сторіччя" – з 4 до 8,63, ТММ – з 0,3 до 1,3 євро. Щоправда, обсяги торгів залишилися незначними, через спад інтересу до них на тлі тяжкої економічної ситуації в країні та постійних політичних конфліктів. В цілому, котирування українських паперів на західних біржах за 2009 рік виросли завдяки покращенню ситуації у глобальній економіці, і відновленню провідних фондових індексів. Крім того, результати роботи багатьох компаній у першому півріччі виявилися кращими, ніж очікувалося: девелоперам вдалося вирішити проблему з виплатами довгострокових боргів, а підприємства сільського господарства та харчової галузі зберегли достатньо високу прибутковість. На цьому тлі деякі емітенти почали потроху викуповувати свої акції, намагаючись штучно підвищити котирування, але після невеликого ажіотажу та скандалів із звинуваченнями у порушенні прав міноритарних акціонерів, як було з Ferrexpo, ці спроби припинилися. У 2009 році нових розміщень на зовнішніх ринках ІРО вітчизняними емітентами не відбувалося, всі процеси з підготовки до виходу на біржі призупинені. Аналітики вважають, що попит на акції українських компаній на зарубіжних майданчиках збільшиться у другому півріччі 2010 р. Тому, зацікавленим в проведенні IPO компаніям, слід вже зараз починати переговори з інвестбанками про організацію розміщень. При цьому, найвищі шанси на залучення капіталу – в компаніях, що не зіпсували свою кредитну історію під час кризи. В них сьогодні з'являється можливість навести внутрішній порядок, підвищивши свою інвестиційну привабливість, що змусить переконати обережних інвесторів. Після виходу ринку із рецесії, інвестори будуть набагато більш вимогливі до активів із країн СНД. В першу чергу, інвесторам будуть цікаві ті компанії, які не лише пережили кризу, але і зуміли зберегти операційні результати (обсяги реалізації, прибутковість). Також, з точки зору оцінки таких компаній, важливим є розмір заборгованості та кредитна історія. За прогнозами, найбільшу зацікавленість у інвесторів викликатимуть акції компаній аграрного сектора, харчової і легкої промисловості. Звичайно ж, оцінки українських компаній в 2010 р. не досягнуть до кризового рівня – вони будуть в півтора-два рази нижче, ніж в 2007-2008 рр. Проте, для багатьох українських компаній, розміщення будуть привабливі як можливість здобуття коштів для подальшого розвитку бізнесу. Важливим компонентом успішного публічного розміщення акцій компанії є вибір фондового майданчика. Компанії України, які планують здійснити ІРО в майбутньому, представляють різні інвестиційні можливості і привертають різні типи інвесторів з відповідних регіонів. Так, крупні компанії, що мають сприятливу кредитну історію, високі продажі і рівень прибутковості, можуть розраховувати продовжувати розміщення на основних фондових біржах світу. Компанії, що швидко зростають та демонструють достатні показники прибутковості, є найбільш вірогідними кандидатами для проведення IPO на європейських регіональних майданчиках серед широкого кола інвесторів. Цим компаніям необхідно акцентувати увагу на необхідності формування кредитної історії та переробці звітності на міжнародні стандарти. В Україні існують також потенційні невеликі інноваційні компанії, які з самого початку повинні бути орієнтовані на IPO. Вони викликають значний інтерес регіональних інвесторів, не дивлячись на відсутність вражаючих фінансових результатів. Період проведення ІPО, в цьому випадку, буде коротким та передбачуваним. Останнім часом, серед українських емітентів зросла популярність Варшавської фондової біржі, яка найбільш придатна для малих і середніх компаній. Окрім географічної близькості, помірної кількості вимог до емітентів та нижчої вартості розміщення, у порівнянні з Лондонською чи Нью-йоркською фондовими біржами, майданчики Варшави та Відня набувають привабливості ще й через посилення співпраці з учасниками вітчизняного ринку безпосередньо. Особливо в цьому прогресує Варшавська фондова біржа, з якою ПФТС уклала Меморандум про взаєморозуміння та Договір про співробітництво. Цей договір, зокрема, передбачає можливість подвійного котирування акцій українських та польських підприємств на обох біржах. Щоправда, сьогодні для цього процесу існують і певні перешкоди. Так, про емісію і трансакцію потрібно повідомляти НБУ. Але в подальшому ці незручності будуть усунені, і український фондовий ринок перейде на загальноєвропейські стандарти Зацікавленість поляків у зближенні з не менш динамічним, але все ще малорозвиненим фондовим ринком України посилюється потребою обох держав готуватись до спільного заходу – Євро-2012. Варшавська фондова біржа може стати тим містком, через який в Україну йтиме капітал із розвинених ринків. Адже у разі рецесії в США та Західній Європі інвестори звернуться на ринки, що розвиваються. У той час, коли боргові цінні папери їх не зацікавлять, придбання акцій українських компаній видається досить привабливим. Біржа-посередник у цьому разі лише виграє. Водночас, вихід українських підприємств з ІРО на зарубіжні ринки капіталу, не повинен позбавляти внутрішній ринок привабливих фінансових інструментів. Для забезпечення своєї конкурентоспроможності серед інших держав, Україні необхідно стимулювати ІPO на національному активному біржовому ринку, що одержить статус національної біржі й буде відповідати вимогам, передбаченим директивою ЄС 39/2004 для регульованих ринків. Запобігання масштабного переміщення торгівлі акціями, у тому числі на первинному ринку, за кордон – є питанням національної безпеки. Оскільки ІPO, із правової точки зору, часто здійснюють не українські компанії, а їх структури в інших країнах. Тобто, кошти від цих операцій надходять у реальний сектор економіки України не в повному обсязі. З іншої сторони, обов'язковий продаж значного пакету акцій в Україні неминуче призведе до нових проблем. На вітчизняному ринку на сьогоднішній день украй мало інвесторів для того, щоб кожне підприємство, що готовить IPO, могло продавати тут по 25-30% своїх емісій. Крім того, розвиток національного ринку ІРО стримує законодавча база, що досі не відповідає західним стандартам, низька корпоративна культура на підприємствах та нерозвиненість системи інститутів спільного інвестування. Так, наприклад, у Польщі близько 70% капіталу, що обертається на місцевому ринку, становлять гроші внутрішніх польських інвесторів – це пенсійні фонди й інші інститути спільного інвестування. У нас ці структури не розвинені, ринок не сформований. Оскільки інтеграція ринку цінних паперів України до світового є неминучою, необхідне зміцнення позицій національного фондового ринку і налагодження надійного контролю за його функціонуванням, зокрема за формуванням капіталу, через здійснення ІРО як всередині держави, так і за кордоном. Очевидним є той факт, що зацікавленість держави у розвитку фондового ринку збігається з інтересами його учасників. Тому державна політика щодо розвитку фондового ринку, повинна бути спрямована на постійне підвищення капіталізації економіки, запровадження ефективної системи захисту прав інвесторів, забезпечення прозорих правил і процедури д учасників фондового ринку, використання надійних та ліквідних інструментів ринку цінних паперів. Сьогодні Україна має бути конкурентоспроможною серед інших країн. Для цього, насамперед, необхідно вдосконалити вітчизняний біржовий ринок відповідно до європейських стандартів, а також податкове законодавство. Важливим кроком має стати переміщення українських ІРО на національний ринок, внаслідок чого Україна зможе позиціонувати себе як фінансовий центр Східної Європи. Це підвищить її вплив у міжнародних відносинах, а також піднесе її загальний престиж у світі. СЕКЦІЯ 2 КОРЕКЦІЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СОТ ТА ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ |
– матрицы функционалов оценивания;