Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
Нескородєва І.І., к.е.н. доцент кафедри фінансів ХНЕУ. Харків. Україна
Чувакова А.А. студентка 5 курсу фінансового факультету ХНЕУ
м. Харків. Україна
Кредитування є основним напрямом вкладення ресурсів банку з метою отримання прибутку і займає в структурі активів вітчизняних банків від 58 % до 74 %. Питома вага відсотків за кредитними операціями найбільша серед відсотків за активними операціями, які складають основну частку усіх банківських доходів і становлять до 60 %. Водночас, кредитні ризики є основною причиною погіршення не лише фінансового стану вітчизняних банків, але й діяльності банків країн Європейського Союзу, США, Німеччини, Японії, Китаю, Росії та інших країн світу. Вони можуть призвести як до збільшення процентних доходів банків, так і до великого обсягу збитків від кредитної діяльності.
Традиційно банківський кредит надається позичальнику на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Разом з тим, зазначені вище визнані в економічній літературі традиційні принципи не враховують той факт, що банки не надають кредити ненадійним позичальникам, або тим позичальникам, які за результатами оцінки виявляються некредитоспроможними. У зв’язку з цим, запропоновано в систему традиційних принципів банківського кредитування включити принцип диференційного підходу, який передбачатиме, що кредити, в першу чергу, надаються банками надійним позичальникам з низьким рівнем ризику за кредитною операцією та з високим рівнем кредитоспроможності.
Поняття “форма кредиту” і “вид кредиту” не є синонімами. Форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури, адже форма - лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явищ, тому форм кредиту лише дві - товарна і грошова. Видова характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об'єкта дослідження в рамках однієї з його форм. Оскільки кредит, як економічна категорія, має значну кількість структурних проявів, тому може застосовуватися багато його видів, але всі вони виражають одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст. Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим і з позицій практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього взаємозв'язку між окремими проявами кредиту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин.
Наукова економічна література містить вузьку класифікацію кредитних операцій за різними ознаками. Досконале вивчення різних видів кредитних операцій дозволило представити їх багатокритеріальну класифікацію за такими критеріями, як: строк, методи надання, способи надання, методи погашення, забезпечення, галузі економіки, спосіб сплати відсотків, категорія кредитного ризику, характер встановлення відсоткової ставки, об’єкт кредитування, схема кредитування.
Такий підхід систематизує та поглиблює знання про кредитні операції, що слугуватиме корисним і зручним інструментом практичного їх застосування та задовольнить потреби банків. До того ж, надає можливість створення теоретичної основи для удосконалення методології формування і застосування кредитних операцій.
ПОВЫШЕНИЕ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ КРЫМА КАК ФАКТОР ИНТЕГРАЦИИ РЕГИОНА В МЕЖДУНАРОДНЫЕ ИНВЕСТИЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ
Нехаенко С.В., старший преподаватель
Соседка Е.А., преподаватель
«Институт стран Востока и Африки «МСУ г. Харьков»
г. Симферополь, Украина
На современном этапе развития экономических отношений в нашей стране предприятия и организации, независимо от форм собственности, имеют возможность принимать активное участие в международном экономическом сотрудничестве. В настоящее время международные экономические отношения Автономной Республики Крым не должны быть сведены исключительно к экспортно-импортным операциям, они должны предполагать комплексное сотрудничество, создание совместного капитала и инвестирование его в экономику. Эти процессы не могут быть успешными без привлечения и использования иностранных инвестиций. Географическое положение, исторические торговые связи, наличие и качество рабочей силы создают серьезные предпосылки для привлечения инвестиций в приоритетные направления народнохозяйственного комплекса Крыма и активизации предпринимательской деятельности в регионе.
Крым следует рассматривать как всеукраинский и международный центр рекреации и туризма, который может успешно конкурировать на мировом рынке курортно-рекреационных услуг, так как он по своим физико-географическим, климатическим, геологическим, тектоническим, гидрогеографическим признакам выделяется не только среди других регионов Украины, но и не имеет аналогов в мире.
Значительный объем природно-ресурсного потенциала, разнообразие природных условий, исторические традиции хозяйственного освоения и социокультурные приоритеты в течение многих лет определяли рекреационную специализацию Крыма как стратегическое направление его регионального развития. Занимая около 4,5% площади Украины, Крым концентрирует 29,6% объема всех рекреационных ресурсов, 10% емкости гостиничного фонда, 40% емкости здравниц, более 30% потока иностранных туристов. Однако развитие рекреационного комплекса в АРК требует привлечения инвестиционных ресурсов, обоснования инвестиционных проектов, разработки путей привлечения инвесторов, т.е. формирования инвестиционной привлекательности региона, что и обусловило актуальность настоящего исследования.
Следует отметить, что в экономике АРК наблюдается ежегодный прирост инвестиций. Так в 2004 г. в экономику АРК от зарубежных предпринимателей поступило прямых иностранных инвестиций 25,7 млн. долл. США, в 2005 – 70,54 млн. долл. США, в 2006 - более 120 млн. долл. США, в 2007 г. - 120,5 млн. дол. США, в 2008 – 712,9 млн. долл. США. При этом по объему полученных иностранных инвестиций Крым занимает только восьмое место среди регионов Украины после крупных промышленных центров, что связано с низкой инвестиционной привлекательностью, недостаточной обоснованностью инвестиционных проектов, неэффективной инвестиционной политикой и пр.
Формирование отраслевой структуры иностранных инвестиций связано с особенностями инвестиционного климата Крыма. Основная доля иностранного капитала сосредоточена в санаторно-курортной отрасли – 67,4% всего объема иностранных инвестиций. Значительная часть инвестиций вложенная в пищевую промышленность – 10,3%, внутреннюю торговлю – 6,5%, топливную промышленность – 5%.
Санаторно-курортные учреждения и туристские предприятия, имеющие базу размещения и расположенные на территории Автономной Республики Крым, образуют собой комплекс, который в 2008 году включал 655 объектов. В настоящее время материально-техническая база рекреационных учреждений, ассортимент и качество услуг отстают от мирового уровня, что снижает конкурентоспособность крымского региона на международном рынке отдыха, оздоровления, санаторно-курортного лечения и туристических услуг и требует инвестиционных вложений.
Особое внимание следует уделить такой проблеме, как сезонность работы рекреационного хозяйства. В настоящее время санаторно-курортный комплекс Крыма функционирует на протяжении трех месяцев, что влияет на окупаемость инвестиционных ресурсов. Поэтому необходимо разрабатывать инвестиционные проекты круглогодичного функционирования, увеличивая тем самым продолжительность и размер денежных потоков и снижая срок окупаемости инвестиций. Решение данной проблемы возможно путем создания сети комплексов для зимнего отдыха, крытых аквапарков, объектов для проведения различных международных мероприятий.
Необходимо разрешить и такую актуальную проблему, как нерациональное и неэффективное использование земель и естественных лечебных ресурсов в приморских регионах Крыма, так как береговая зона АРК является территорией интенсивной эксплуатации природных ресурсов в различных сферах деятельности человека, включая морской транспорт, жилые и культурно-оздоровительные комплексы, систему водопользования и т. д.
Инвестиционный потенциал Крыма использован в последние годы не в полной мере, хотя и отмечается некоторое увеличение притока иностранного капитала. Причины следует искать в отношении иностранных инвесторов к крымскому рынку, в отсутствии существенных гарантий стабильности ситуации в регионе, в недоработанности законодательной и налоговой базы для работы иностранного капитала, а также в невысокой отдаче от сделанных капиталовложений.
На сегодняшний день приоритетными для региона являются задачи достижения современных стандартов развития всех сфер экономики, а также преодоление негативного влияния мирового финансового кризиса. Приток зарубежных капиталовложений жизненно важен для достижения среднесрочных задач, таких, как выход из современного кризисного состояния, начальный подъем экономики.
Большое негативное влияние на привлечение иностранных инвестиций в Крым оказывают такие факторы как непоследовательность и бессистемность осуществления инвестиционной политики в регионе, несовершенство существующей рыночной инфраструктуры в регионе, негативные тенденции экономики и другие. Проработка и решение указанных проблем могут существенным образом стимулировать иностранных инвесторов к активности на крымском рынке, что, в свою очередь, станет благотворно воздействовать на развитие производительных сил региона, даст толчок к выходу экономики Крыма из кризиса.
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ ТА ІННОВАЦІЙНОГО ПОПИТУ, ЯК ЧИННИКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
Парамонова Є.Є., аспірант
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна
В сучасних умовах господарювання економічний прогрес і індустріалізація охопили практично всі країни світу. Значно прискорився темп економічного зростання. Інновації стають стратегічним фактором економічного зростання, змінюють економічну організацію суспільства, а рівень розвитку інноваційних процесів детермінує конкурентоспроможність національної економіки.
Значну роль в економічному розвитку відіграє чинник науково-технічного прогресу, що забезпечує до 80% зростання. Таким чином ми виходимо з гіпотези про взаємозалежність рівня доходів, структури витрат населення на заощадження і споживання, їх впливі на інноваційну активність в економіці і, зрештою, – на структурні зміни і економічне зростання.
В процесі трудової діяльності кожен індивід отримує дохід, який витрачається на задоволення його поточних потреб (традиційних), заощадження, інвестування і на придбання нових, інноваційних, товарів і послуг.
Слід розділити економічні блага на «традиційні» та «інноваційні». По мірі насичення ринку традиційними товарами і послугами, в суспільстві виникає попит на нові товари і послуги – «інноваційний попит». Базою для інноваційного попиту виступають доходи населення, не витрачені на традиційні блага. Поява на ринку принципово нових товарів дозволяє виявити структуру і обсяг попиту і поступово «капіталізувати» його. Прикладом подібного процесу є поява перших персональних комп'ютерів з подальшим розвитком комп'ютерної і програмно-інформаційної галузі, разом з супутніми товарами і послугами в традиційних галузях (комп'ютерна література, телепередачі, технічний сервіс та обслуговування і т.п.).
Слід зазначити, що з появою кластерів інноваційних товарів традиційна пропозиція залишається, хоча з часом воно втрачає позиції. Цей процес йде безперервно, забезпечуючи структурну перебудову економіки на фоні її перманентного зростання.
Попит на інноваційний продукт, як правило, пред'являють найбільш забезпечені групи населення, матеріальний достаток яких вище середнього, а потреба в традиційних благах в повній мірі задоволена. Попит з боку вищих прошарків суспільства забезпечує нововведенню високу рентабельність і, відповідно, – велику привабливість для інвестицій в розвиток, потенціал для зростання капіталізації і залучення засобів. Надалі інноваційний товар (за умови орієнтації його на масового споживача) послідовно еволюціонує у вищий – середній, середній і нижчий – середній сегменти ринку. При цьому дуже важливим є питання про соціальну структуру суспільства, розподіл доходів між різними соціальними групами. Чим краще розвинений в суспільстві середній клас, чим вище рівень його добробуту, тим більше буде попит на інноваційний продукт і тим вище опиниться потенціал «капіталізації» інноваційного продукту.
У маленьких країнах чисельність населення і, відповідно, середнього класу недостатні для необхідного обсягу попиту на новий продукт, що стає перешкодою для формування внутрішнього ринку інноваційного товару, який можна назвати «базою інновації». Тому, як правило, в цих країнах фундаментальні інноваційні розробки орієнтовані, перш за все, на зовнішній попит. У державах, що розвиваються, рівень доходів населення низький і структура витрат представлена в основному споживанням традиційних базових товарів (в першу чергу це харчові продукти, одяг), оскільки не повністю задоволений попит на них (в порівнянні з розвиненими країнами), велика диференціація населення. Ці взаємодоповнюючі один одного чинники також не сприяють формуванню «бази інновації» і, відповідно, появі інноваційних товарів і зміні структури економіки. Навіть наявний «інноваційний попит» з боку вищих прошарків суспільства незначний і задовольняється за рахунок імпорту – «капіталізує» інноваційний сектор інших країн, в першу чергу розвинених. У цьому полягає одна з причин збільшення розриву в рівні ВВП на душу населення і продуктивності праці між розвиненими країнами і країнами, які розвиваються. Для країн, які розвиваються, найбільш актуальним завданням є задоволення традиційних потреб, що дозволяє підтримувати достатньо високі темпи екстенсивного економічного зростання за тієї умови, що імпорт традиційних товарів не обмежує випуск вітчизняної продукції.
Високий ступінь насичення ринків традиційних товарів в розвинених країнах сприяє не просто появі «інноваційного попиту», але й якісному вдосконаленню потреб суспільства. Разом з насиченням ринку збільшується і вимогливість споживачів, що примушує компанії шукати і впроваджувати інновації. «Інноваційний попит» стає одним із зовнішніх чинників конкурентних переваг бізнесу.
Суперництво примушує компанії-конкуренти до впровадження інновацій і виходу на нову нішу ринку. Нарешті, синергетичний механізм забезпечує включення в процес дифузії інновації суміжних фірм, постачальників продукції, продавців роздрібних мереж та ін. Це призводить до появи додаткових послуг, нових товарів з використанням початкової інновації – тобто до формування «кластера інновацій».
З часом, у міру насичення ринку, інноваційний продукт поступово перетворюється на традиційний товар. Освоєння ринку (особливо масового середнього сегменту) призводить до широкого розповсюдження нового товару, в результаті попит прагне до насичення і колись «інноваційний» товар переходить в категорію «традиційних». Разом з тим цей новий сегмент ринку після переходу інновації в розряд «традиційних товарів» не зникає, він залишається вбудованим в економіку, забезпечуючи, таким чином, інтенсивне економічне зростання і структурні зміни.
Відповідно при зростанні доходів споживача гранична схильність до споживання інноваційних товарів збільшується, а гранична схильність до споживання традиційних товарів скорочується.
Відомо, що в короткостроковий період при зростанні доходу гранична схильність до споживання скорочується, а гранична схильність до заощадження збільшується, проте в довгостроковому періоді середні схильності до споживання і заощадження стійкі. Можна припустити, що частина споживання інноваційних продуктів здійснюється за рахунок фонду заощадження, таким чином, граничні схильності до заощадження і споживання в короткостроковий і довгостроковий періоди врівноважуються.
По мірі зростання доходів споживачі збільшують попит на інноваційні товари. В свою чергу, збільшення споживання в «інноваційному» сегменті веде до структурних змін в економіці і загальноекономічному зростанні, що пов'язано із збільшенням інвестицій у виробництво нових товарів і послуг. Надалі, у міру дифузії інновацій і посилення конкурентної боротьби виникає потреба в збільшенні масштабів виробництва і скороченні середніх витрат, що стимулює виробників на впровадження «ресурсозаощадних» інновацій.
Введення у функцію заощаджень категорії «балансуючі заощадження» дозволяє пояснити виникнення джерела «інноваційного попиту». Таким джерелом виступають заощадження, що направлені при появі на ринку значущого для споживача інноваційного продукту на «інноваційний попит». Одночасно можна припустити, що парадокс випереджаючого зростання заощаджень в короткостроковому періоді і стійкості співвідношення між споживанням і заощадженням в довгостроковому періоді пояснюється спрямуванням «балансуючих заощаджень» на придбання інноваційних товарів і послуг, які згодом переходять в категорію «традиційних», що дозволяє підтримувати баланс між заощадженням і споживанням.
Подібний процес характеризує розвинені країни, де «традиційний попит» значною мірою насичений. У країнах, що розвиваються, низький рівень доходів, соціальна нерівність і, відповідно, низький рівень задоволення потреб значної частини населення в традиційних товарах не сприяє появі «інноваційного попиту», що не дозволяє структурно змінювати економіку і обмежує економічне зростання в першу чергу екстенсивними чинниками.
ІНТЕГРАЦІЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ У СВІТОВУ СИСТЕМУ
Поколодний В.В., к.е.н., доцент
Українська академія залізничного транспорту, м. Харків, Україна
Розвиток системи ринкових відносин, соціальні перетворення та продовження трансформаційних економічних зрушень, що відбуваються в Україні, зумовлюють швидке зростання ринку страхових послуг. Це пов’язано з тим, що страхування за своєю сутністю спроможне не лише забезпечити відновлення порушених майнових прав та інтересів, перебрати на себе частку відповідальності за відновлення наслідків ризик-подій, заподіяних стихійними лихами, техногенними аваріями та іншими непередбачуваними обставинами, а й зміцнити фінансову систему держави за рахунок звільнення її від відшкодування найрізноманітніших збитків.
Ринок страхових послуг у сучасній світовій економіці виконує надзвичайно важливу роль перерозподілу ризиків і грошових потоків, що забезпечують фінансування страхових подій у глобальному середовищі, створюються умови для підвищення рівня соціального захисту населення, залучення страхового капіталу для інвестування як національних економік, так і в міжнародному масштабі. У результаті світовий ринок страхових послуг сприяє інтеграції національних економік у систему світового господарства й активізує процеси глобалізації.
Ринок страхування характеризується інтеграційними процесами, що є слідством лібералізації торгівлі страховими послугами, укрупнення і зростаючої капіталізації страхових компаній, усунення бар’єрів для іноземних страховиків і підвищення їх концентрації, темпів зростання окремих видів страхування, поліпшення якості традиційних послуг, запровадження нових страхових продуктів. Такі тенденції посилюють конкуренцію та супроводжуються експансією і поглинанням страхового бізнесу в країнах з перехідною економікою.
У торгівлі товарами та послугами, спільному підприємництві, співробітництві міжнародна економічна діяльність є процесом реалізації зовнішньоекономічних зв’язків. Ці види діяльності відбиваються на міжнародному бізнесі, а їх головною метою є отримання прибутку. Страхова послуга, як і інші послуги, є продуктом цілеспрямованої діяльності страхових компаній, що пропонується на страховому ринку на умовах еквівалентного обміну з метою отримання прибутку. Вона є формою реалізації страхового захисту в умовах функціонування міжнародного ринку послуг. Більшість послуг є нематеріальними. Між тим, у міжнародній практиці такими, що не мають матеріальної форми, є лише послуги страхування кредитів, а також інших фінансових ризиків.
Іноземні компанії, , які надають страхові послуги, на відміну від вітчизняних страховиків використовують поняття «страховий продукт, який визначається як набір основних та допоміжних послуг, що надаються страховиком страхувальникові під час виконання договору страхування.
Страховий ринок є складовою фінансового ринку, являє собою систему економічних відносин з надання страхових послуг, утворюючи сферу діяльності страхових компаній у певній країні, на ринках інтеграційних об’єднань країн або в міжнародному масштабі.
Страхування компенсує збитки в грошовій формі, але не повертає товарно-матеріальні цінності і, таким чином, не може повністю усунути порушений хід процесу відтворення. Разом з тим, страхування послаблює залежність суспільного відтворення та окремого підприємця від непередбачених небажаних випадків та представляє собою створений суспільством механізм боротьби з порушенням економічної рівноваги.
Лібералізація страхових відносин сприяла інтернаціоналізації торгівлі страховими послугами та інтеграції національних страхових ринків у світовий. Торгівля страховими послугами розвивається в рамках світового процесу, надання страхових послуг здійснюється страховиками через свою комерційну присутність на іноземних ринках чи пряме іноземне інвестування. Тому іноземні страхові компанії можуть реалізувати свої конкурентні переваги в основному разом з національними страховиками, тобто через інтернаціоналізацію сектора страхування за рахунок зростання торгівлі страховими послугами.
Світовий ринок страхових послуг визначається як обумовлене інтеграційними процесами інституціональне утворення в глобальній конкурентній середі, де здійснюється діяльність страховиків різного рівня та їх клієнтів з приводу процесів купівлі-продажу страхових послуг. Тенденції розвитку світового ринку страхових послуг полягають в його глобалізації, в утворенні ТНК страхового ринку, а також великих транснаціональних фінансових груп, що інтегрують страховий, банківський і промисловий капітал.
Особливості взаємодії страхових ринків різних країн впливають на страховий ринок України і сприяють його залученню у світовий страховий простір. Міжнародний страховий ринок настільки розвинутий, що можна аналізувати його як єдиний ринковий простір. Об'єм страхових премій по світовому ринку має щорічний прогресуючий темп зростання (рис.1). Якщо в 2005 році темп зростання об'єму страхових премій складав 4,9%, то в 2006 році даний показник склав 7,3%. В 2007 році даний показник виріс на 3,2 пункти і склав 10,5% (сумарний об'єм премій в світі склав в 2007 році більше $4,06 трлн.)
Рис. 1. Частка премій на світовому страховому ринку.
Більша частина страхових премій, отриманих світовим страховим ринком, припадає на країни, які є учасницями основних регіональних інтеграційних угод, що свідчить про посилення їх ролі в міжнародній торгівлі страховими послугами. Отже, рушійним фактором лібералізації страхової діяльності в країнах, що розвиваються, й у країнах з перехідною економікою є їх прагнення до розширення своєї участі в між народних інтеграційних угодах, що визначають умови торгівлі страховими послугами.
Особливостями страхового ринку України є його невелика частка у складі світового ринку, певний рівень монополізації окремих видів страхування. На відміну від ринків інших країн, він характеризується високими темпами зростання кількості страховиків, але більшість з них мають незначний обсяг активів, тому змушені значну питому вагу своїх зобов’язань передавати на перестрахування страховим організаціям інших країн. Для українського страхового ринку є характерним низький ступінь захищеності за основними ризиками, що пояснюється його низьким рівнем розвитку (рис. 2).
Ринок страхових послуг України перебуває в умовах поступового інтегрування у світовий. Найважливішою ознакою його функціонування є накопичення фінансового капіталу.
Незрілість українського страхового ринку підтверджується слабкістю інвестиційного клімату та загальних умов економічної діяльності. Іноземні страховики присутні на українському ринку, але не мають на ньому сильних позицій. Система впливу на страховий ринок з боку держави в Україні є недостатньо стійкою, що викликано не тільки внутрішніми факторами його розвитку, але є прямим наслідком макроекономічних процесів, які спостерігались в економіці країни, що реформується.
Рис. 2. Динаміка премій та виплат в Україні у 2000-2008рр.
На функціонування ринку страхування в Україні має вплив світова фінансова криза. На кінець 2008 року від ’ємне сальдо торгівельного балансу -$18,5 млрд. (проти "мінус" $11,3 млрд. у 2007р.)., валовий зовнішній борг - $103,2 млрд. з них борги: $39,4 млрд. банків; $14,6 млрд. державного управління; $44,5 млрд. інших секторів економіки; $4,7 млрд. транш кредиту МВФ. (у 2007 ВЗБ - $182,2 млрд.), курс гривні до долара США за 2008 р. знизився на 52,5%. Серед основних ризиків слід відзначити: “падіння” фондового ринку; збільшення ризиків, пов’язаних з інвестуванням активів фінансових установ, та неповернення наданих позик (кредитів); недовіра населення до фінансових установ, в тому числі з причин затягування або відмови виконання фінансовою установою своїх зобов‘язань за укладеними договорами; валютно-курсова нестабільність; ризик відсутності взаємодії між банками та небанківськими фінансовими установами щодо забезпечення доступу останніх до коштів розміщених на депозитних рахунках; збереження негативних інфляційних очікувань населення; небезпека подальшої тінізації економіки та інш.
В той же час слід враховувати, що ринок страхових послуг виступає в якості важливого стабілізуючого фактора економіки, у майбутньому на нього буде покладена суттєва роль у пенсійній реформі України. Тому розвиток ринку страхових послуг повинен ґрунтуватися на прийнятті рішень, що передбачають, насамперед, підвищення якості функціонування національної страхової системи при конкуренції зі страховиками, капітал яких сформований за участю іноземних інвесторів. Аналіз тенденцій і протиріч економічної глобалізації вимагає зважених підходів стосовно забезпечення інтеграції України у світовий ринок страхових послуг.
Для України є важливим вибір пріоритетних напрямків участі у міжнародній економічній інтеграції. За період реформування одержали розвиток такі напрямки активізації інтеграційного фактору у зовнішньоекономічній стратегії країни, як розвиток зовнішньоекономічної діяльності переважно на базі двосторонніх торговельних відносин, що передбачають створення зон вільної торгівлі; угода про поглиблення зони вільної торгівлі з ЄС; поглиблення інтеграційних відносин у межах регіональних угруповань із українською участю; включення у тій або іншій формі до діяльності найбільш успішно функціонуючих інтеграційних об’єднань.