Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
Лантух І.В. к.е.н, доц. (НФаУ) г. Харьков, Україна
Кожна країна світу, де підприємництво отримало розвиток, має свою історію його формування. Сучасне українське суспільство знаходиться на такій стадії свого розвитку, коли значно посилились процеси відновлення підприємництва як явища і, відповідно, формування особистості підприємця в суспільстві. Саме відновлення, оскільки Україна, значна частина якої була у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу, має певний досвід формування і розвитку підприємництва.
Реформи 60-х-70-х років ХІХ ст.., часів І російської революції, а потім і реформування суспільства і економіки у 20-х роках ХХ ст.. під час здійснення нової економічної політики надали можливість завзятим і активним людям докорінно змінити своє соціальне і майнове становище. Поступово відбувається відчуження праці від власності і власності від процесу виробництва. Особистністні характеристики підприємця відчужені від господарської діяльності.
Ще з другої половини ХІХ ст. в Україні разом із індустріалізацією і розвитком ринкової економіки формується «працююче суспільство» і сучасне поняття роботи як праці, орієнтованої на ринок, що надає прибуток. Саме робота зайняла центральне місце як в житті окремих людей, так і усього українського суспільства.
Суспільство все більше уваги приділяє напрацюванню системи цінностних орієнтацій в господарській діяльності. Серед основних цінностей притаманних капіталістичному індустріальному суспільству, вчені наголошують на таких, як успіх, досягнення, володіння приватною власністю, індивідуалізм, право, активність і праця, споживання, універсалізм, віра в прогрес, повага до науки і нових технологій [1, с. 390].
У багатьох країнах для підтримки престижу підприємницької діяльності усіляко підкреслюється національна орієнтованість, налаштованість ділової діяльності, що спрямована на підтримку могутності і міцності країни.
Зрозуміло, що сучасні процеси глобалізації, конвергенції культур, безумовно, здійснили потужний вплив на характер і соціокультурні особливості підприємницької діяльності.
Ринковим стало не тільки господарство, але і соціальний характер. Е.Фромм вважав, що його мета – «бути потрібним, зберегти попит на себе». Люди з ринковим характером працюють з «максимальною ефективністю» [2, с. 170-173].
У сучасному постіндустріальному суспільстві головна цінність – це людина з її знаннями, кваліфікацією, творчістю, умінням. Подальший розвиток можливий за умови поєднання двох чинників: мотивації індивідуальної участі у виробництві, і використання високих технологій.
Нещодавно, підприємницька діяльність розглядалась як основна форма існування, спосіб заробітку грошей, розширення фінансових можливостей [1, с. 540]. А впровадження нових технологій і пов`язана з цим процесом реконструкція галузі зайнятості призвели до зростання вільного часу людини.
У цілому, процес розвитку підприємницької культури в Україні відрізняється від світового [1, с. 260]. На це у нас є своя, «українська» історія. Специфіка українського суспільства полягає в тому, що особливості і характеристики кожного типу соціальності (доіндустріально-традиційної, індустріально-капіталістичної, постіндустріальної) в умовах сучасного українського суспільства змішалися. Для сучасного українського підприємця важливим є два чинника: і економічний успіх (матеріальна винагорода, отримання прибутку), і можливість самореалізації.
Сьогодні, коли значна частина найбільш розвинених суспільств вступила у постіндустріальне стадію розвитку, системи вільного підприємництва та командно-адміністративної економіки у «чистому» вигляді не існують. Натомість, виникають нові моделі узгодженого вільного підприємництва з переважанням цінностей соціального характеру. В цьому контексті Україну можна віднести до списку індустріальних суспільств, які не так давно позбулися статусу країни з «перехідною економікою».
Сучасні соціологічні дослідження в Україні доводять, що розвиток приватного підприємництва в країні схвалюють загалом 83 % респондентів, а ось бажання зайнятися приватним підприємництвом лише 46,7 % опитаних [4, с. 263].
Хоч значна частина респондентів висловлюються за ідею обмеження ролі держави в управлінні економікою, все ж захист від економічних негараздів, більшість опитаних (71,5 %) вважає обов`язком держави.
Респонденти називають бажаним узгодження інтересів держави та підприємців, однак питання відповідальності за економічні проблеми вважають за доцільне перекласти на державу. Такий патерналізм, закріплений у соціальних цінностях та нормах є не стільки відповідною спадщиною радянських часів, скільки особливістю та характерною рисою національної ментальності українців.
Література:
- Ерасов Б.С. Социальная культурология. Пос. для студ. 2-е изд. – М.: Аспект-пресс, 1996. – 591 с.;
- Фромм Э. Иметь или быть? – М.: Прогресс, 1990. – 331 с.
- Комых Н.Г. Культура предпринимательства: специфические черты и особенности формирования // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків, 2007. – С.257-260.
- Бурак Т.О. Пердставленість цінностей економічної культури у переконаннях населення Львівщини (за результатами соціологічного дослідження 2005 р.)// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків, 2007. – С.261-267.
ІНВЕСТУВАННЯ У НЕРУХОМІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ РЕПАТРІАЦІЇ ДОХОДІВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТОРІВ (НА ПРИКЛАДІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ)
Листопад А., здобувач кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка Україна
м. Київ, Україна
Україна на світовому ринку нерухомості – новий гравець. Від того, наскільки прозорі та передбачувані будуть процеси регулювання, захисту та стимулювання руху капіталів на вітчизняному ринку нерухомості, значною мірою залежать перспективи подолання депресивних процесів 2008 – 2009 – го р.р. Дійсно, інвестування в комерційну нерухомість України ще не так давно вважалося досить прибутковим як для іноземних, так і для національних інвесторів. З початком світової економічної кризи найбільше постраждав саме ринок нерухомості через швидке знецінення об’єктів та низьку ліквідність. При цьому, більшість учасників цього ринку не були в змозі швидко зреагувати на зміни кон’юнктури та відповісти відповідною практикою прийняття рішень на нові виклики фінансового ринку та ринку нерухомості. У той же час, незважаючи на певні економічні труднощі ринок нерухомості і надалі залишається одним з найперспективніших.
Наразі існує два механізми інвестування, кожний з яких має свої переваги та недоліки - це придбання активів і придбання акцій.
Найбільшими перевагами механізму придбання активів є те, що покупець при придбанні підприємства як цілісного майнового комплексу не набуває всіх фінансових, майнових і податкових ризиків, які виникли внаслідок роботи підприємства до укладання угоди. При цьому, інвестор отримує можливість податкової амортизації балансової вартості нерухомості, що базується на ціні придбання, а не залишковій вартості для покупця. Купівля активів також дозволяє компанії взяти кредит під покупку нерухомості, відсотки по кредиту зменшать оподатковуваний дохід від оренди, а ризики підприємства, що купується, не переходять до компанії-покупця. З іншого боку, такий спосіб придбання активів є дорожчим як для покупця (через сплату додаткових податків і платежів, таких як державне мито, тощо), так і для продавця. Адже у випадку продажу активів, продавець повинен буде визнати дохід і заплатити податок на прибуток та ПДВ, при цьому, обов’язковим буде закриття підприємства як юридичної особи і проходження перевірок податковими, статистичними та іншими органами. І, нарешті, основним недоліком з точки зору покупця є те, що продаж будівель є об'єктом оподаткування ПДВ за ставкою 20%. Потенційні складнощі при отриманні відшкодування ПДВ вважаються однією з основних проблем для компаній, що інвестують в об'єкти нерухомості в Україні. Багато інвесторів при розробці бізнес-планів виходять із припущення, що відшкодування вхідного ПДВ буде здійснено за рахунок зменшення зобов'язань по ПДВ від здачі об'єкта в оренду протягом періоду від 3 до 5 років. Угода шляхом продажу активів є невигідною для продавця, оскільки він повинен заплатити суттєвий податок на прибуток від продажу нерухомості. Також продаж активів є більш складною процедурою, оскільки містить у собі передачу прав і процес реєстрації. На практиці дуже мало продавців погоджується на такий варіант угоди.
Другий механізм - купівля акцій (корпоративних прав) української компанії, що володіє об'єктом нерухомості - дозволяє покупцеві уникнути сплати ПДВ та інших податків (збір до Пенсійного фонду, держмито). Тобто, купівля акцій пов'язана з меншими витратами і відволіканням грошових коштів. Основним недоліком такого типу угод для покупця є висока ставка податку на доходи від оренди через низьку балансову вартість активів у податковому обліку компанії та обмежених можливостей віднесення відсотків на валові витрати. Крім того, покупка акцій компанії означає, що її можливі ризики та зобов'язання автоматично переходять до покупця. Це може бути неприйнятним для покупця, якщо в процесі перевірки підприємства були виявлені істотні ризики. Продавці звичайно надають переваги продажу акцій (корпоративних прав) як більш простому виходу з бізнесу. Продавець звільняється від необхідності проводити процедуру ліквідації. При вірному структуруванні продавець також може уникнути податку на репатріацію та оподаткування доходів від продажу акцій в юрисдикції холдингової компанії. Проте, якщо продавець пропонує до продажу офшорну холдингову структуру, існують додаткові ризики, які необхідно проаналізувати під час покупки.
Остаточне рішення інвестора - це завжди компроміс між перевагами одного типу угоди і недоліками іншого.
Структура інвестування в українську нерухомість часто включає взаємовідносини з цілим рядом компаній, розташованих в різних юрисдикціях. У таких структурах питання розподілу дивідендів з України з мінімальними податковими витратами набуває особливої важливості. Згідно з українським законодавством компанія, що сплачує дивіденди на користь українських або іноземних акціонерів, зобов'язана сплатити авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 25% від суми виплачуваних дивідендів. Хоча авансовий внесок і зараховується в рахунок сплати зобов'язань з податку на прибуток в майбутніх звітних періодах, момент розподілу дивідендів вимагає ретельного планування. В умовах фінансово-економічної кризи (яка негативно впливає на прибутковість української нерухомості і робить непередбачуваним будь-яке економічне прогнозування) у компанії, що сплатила авансовий внесок з податку на прибуток, може бути недостатньо зобов'язань, щоб зарахувати сплачений авансовий внесок.
Згідно законодавства, з 1 січня 2007 р. авансовий платіж з податку на прибуток не сплачується у разі виплати дивідендів компанією, яка має статус холдингової (тобто, отримує більше 90% доходів у вигляді дивідендів від українських компаній). До сьогоднішнього дня податкові органи не видавали офіційних роз'яснень щодо умов застосування цього статусу. Зокрема, не зовсім зрозуміло, дохід якого саме періоду має братися до уваги (останній податковий період або повний податковий рік, що передує року, коли виплачуються дивіденди) для отримання статусу холдингової компанії. Крім авансового внеску з податку на прибуток, при виплаті дивідендів українською компанією на користь іноземних компаній утримується податок на репатріацію за ставкою 15%. Ставка даного податку може бути знижена на підставі положень відповідного Договору Уникнення Подвійного Оподаткування (ДУПО). На сьогоднішній день Нідерланди є однією з найбільш популярних юрисдикцій для інвестування в нерухомість в Україні. Відповідно до ДУПО між Україною та Нідерландами дивіденди, що сплачуються з України, можуть бути звільнені від українського податку на репатріацію, за умови, що материнська компанія - резидент Нідерландів: (а) володіє не менш 50% капіталу української дочірньої компанії, і (б) здійснила інвестиції в капітал української дочірньої компанії в сумі не менш 300 тис. дол. США.
Структура інвестування в українську нерухомість повинна бути гнучкою, щоб забезпечити ефективний з податкової точки зору вихід з бізнесу. Як правило, компанії з іноземним капіталом у своїх бізнес-планах виходять з передбачуваного терміну володіння нерухомістю протягом 3-4 років. У зв'язку з цим, плануванню ефективного виходу з бізнесу необхідно приділяти пильну увагу ще на етапі планування інвестицій. Також слід враховувати, що українське законодавство не передбачає окремого податку на приріст капіталу. Дохід від відчуження майна або землі є оподатковуваним доходом української компанії або компанії-нерезидента, що здійснює діяльність в Україні через постійне представництво. Дохід, отриманий нерезидентом (за відсутності постійного представництва) від продажу нерухомості в Україні розглядається як дохід з джерелом походження в Україні для цілей оподаткування. Якщо покупець є резидентом України або постійним представництвом нерезидента, він повинен утримати 15% податку на репатріацію з доходу, що виплачується нерезиденту. Існуючі ДУПО не звільняють від оподаткування доходи від продажу нерухомого майна. Однак, чинне податкове законодавство України не передбачає механізму для утримання податку на репатріацію, якщо покупець є нерезидентом без зареєстрованого представництва в Україні.
Описані вище правила також застосовуються до доходів, отриманих нерезидентом від продажу акцій (корпоративних прав) української компанії. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені внутрішнім українським законодавством, то застосовуються норми міжнародного договору. Більшість ДУПО дозволяють Україні обкладати податком дохід від продажу акцій української компанії, якщо основним активом такої компанії є нерухомість, розташована в Україні. Однак ДУПО зі Словаччиною, Кіпром (слід зазначити, цей ДУПО може бути змінений в найближчому майбутньому) і деякими іншими державами не містять спеціальних правил для оподаткування доходів від відчуження акцій в компаніях, що володіють нерухомістю. Тому 15% податку на репатріацію можна уникнути, якщо акції української компанії знаходяться у власності резидентів цих країн. Альтернативним варіантом для усунення оподаткування доходів від продажу акцій може бути використання дворівневої офшорної холдингової структури. У такому випадку доходи від продажу акцій іноземної компанії не будуть підлягати оподаткуванню в Україні.
ЭКОНОМИЧЕСКИЙ РОСТ И ИНВЕСТИЦИИ В ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ РАЗВИТИЕ В УСЛОВИЯХ МЕЖДУНАРОДНОЙ КОНКУРЕНЦИИ.
Лучко Т.И., к.э.н., доцент