Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
Литература:
Новые аспекты систематизации процесса интеграции науки и бизнеса в странах СНГ Зайцева Н.П., ассистент БелГУ, г. Белгород, Российская Федерация Актуальным направлением реформирования является переориентация традиционных способов производства на использование новейших технологий и выпуск радикально новых продуктов на потребительский рынок. Современная тенденция усиления внимания со стороны государств и общественности стран СНГ к увеличению доли наукоемкого производства приводит к необходимости подробного рассмотрения процесса инновационного сотрудничества университетов и промышленности – университетско-промышленных связей (УПС), как главного источника конкурентных преимуществ экономики страны. В сложных экономических условиях российской экономики участникам инновационного сотрудничества довольно сложно гармонично развиваться. В настоящее время на рынке знаний существует довольно большая ассиметрия в инновационном развитии промышленной и академической сфер. Целенаправленная работа Правительства РФ по сокращению перекоса в наукоемком развитии между субъектами университетско-промышленных связей (УПС) весьма актуальна в сложившейся ситуации. Однако те объемы финансирования, которые может предложить государство не достаточны для достижения поставленной цели. В рыночных условиях университеты должны и могут изыскивать средства для развития собственными силами. Коммерциализация научного знания в таких условиях рассматривается не только как альтернативный способ финансирования университетской исследовательской деятельности, но и в качестве ключевой движущей силы экономического развития стран СНГ. УПС определяются исходя из участников данного процесса и целей их взаимодействия. В соответствии с этим считаем, что университетско-промышленные связи – это взаимоотношения университетов и промышленных предприятий по поводу потребления продуктов и услуг интеллектуальной деятельности вузов [3, с.5], подверженные государственному контролю и регулированию посредством инновационной политики. Интеграция вузов и предприятий происходит по определенным каналам, которые формируются под воздействием процесса передачи знаний. Такие каналы определяются исходя из вида передаваемого ресурса и формы взаимодействия. Таким образом, можно утверждать, что канал университетско-промышленных связей – это совокупность однородных способов передачи результатов интеллектуального труда академического персонала промышленным предприятиям. Классификация каналов УПС сложное явление, во-первых, с точки зрения выбора критерия, во-вторых, по причине достаточно обширного перечня способов взаимодействия. В ходе исследования вопроса классификации УПС наиболее приемлемой, по нашему мнению, является распределение типов взаимосвязей науки и бизнеса на основе системы координат «интенсивность-формальность» [2, с.16], которое приводит к формированию четырех каналов: 1) неформальный, 2) консультационный, 3) патентный, 4) производственно-технологический. Полученная классификация является основанием для дальнейшего изучения процесса интеграции науки и промышленности. Выделенные каналы представляют собой четко сформулированные направления коммерциализации деятельности вузов, дальнейшее исследование которых позволит систематизировать и сделать более прозрачным механизм взаимодействия производителя и потребителя научного знания, т.е. сократить ассиметрию инновационного развития промышленной и академической сфер. Вышепредставленный подход к классификации каналов УПС может применяться также и к исследованиям элементов национальной инновационной системы, частью которой они являются. На основе предлагаемых исследований возможно также построение универсальной модели взаимодействия субъектов рынка знаний. Следующим шагом после формирования каналов УПС необходимо определить учреждения, способствующие их зарождению, поддержанию и развитию. Таковыми являются организации инновационной инфраструктуры. При добавлении групп инфраструктурных организаций в систему координат «интенсивность-формальность» также определяется степень официальности и продолжительность воздействия инфраструктурных организаций на участников УПС. Таким образом, в результате применения аналогичного метода получаем распределение каналов УПС и инфраструктурных организаций на основе единого критерия. При совмещении каналов УПС и организаций инновационной инфраструктуры в единой системе координат, становятся очевидными схемы коммерциализации результатов университетской деятельности. При этом кадровая инфраструктура участвует в качестве субъекта УПС:
Исходя из проведенного исследования, можем отметить, что классификация каналов УПС на основе системы координат «интенсивность-формальность» и ее взаимодействие с учреждениями инновационной инфраструктуры иллюстрирует процесс эволюции кооперации производителей и научных учреждений. Таким образом, сами каналы расположены в порядке усложнения процесса сотрудничества и увеличения результата коммерциализации университетской деятельности. Представленные схемы можно назвать линейной иллюстрацией модели тройной спирали в экономике страны. Известно, что эволюция модели тройной спирали зависит от типов взаимоотношений государства, науки и промышленности: чем плотнее сотрудничество, тем совершеннее инновационная экономика государства. По существу можно утверждать, что от развитости вузовской инновационной инфраструктуры зависит результат сотрудничества академической и промышленной сфер. Следовательно, государственная поддержка должна быть направлена в первую очередь на создание, развитие и поддержание инновационной инфраструктуры на современном уровне. Наличие такого элемента национальной инновационной системы в должном виде обеспечит главное конкурентное преимущество российской экономики и экономик стран СНГ в современных условиях, поскольку в этом случае разработки будут внедряться в производство с гораздо меньшими временными потерями, соответственно и жизненный цикл новых продуктов будет продлеваться, обеспечивая тем самым больший объем прибыли для его производителей. Эволюция отношений и развитие университетских комплексов напрямую влияют на финансовый результат процесса коммерциализации научного знания. Отсюда ясно следует, что программа комплексного развития УПС обусловит рост производства наукоемкой продукции, что в свою очередь приведет к развитию национальных инновационных систем стран и повысит конкурентоспособность их товаров и государств в целом на международной арене. Литература:
Світовий досвід регулювання інноваційної діяльності в контексті формування інноваційно орієнтованої економіки України Кобилянська Л.М., м.н.с. відділу зовнішньоекономічних досліджень ІСЕМВ НАН України Київ, Україна Створення конкурентоздатної економіки України спонукає до державної регуляції через пошук та взаємодію дієвих механізмів та інструментів реалізації інноваційної політики. На державному рівні інноваційна діяльність регулюється понад 200 документами, зокрема, прийнятою ще 13 липня 1999 р. Концепцією науково-технічного та інноваційного розвитку України, законами України «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», указом Президента «про заходи щодо поліпшення інвестиційної та інноваційної діяльності України» та багатьма іншими нормативно-правовими документами. Однак, не зважаючи на значну кількість законодавчих актів, державне регулювання носить формальний, декларативний характер, адже й досі для українських науковців та дослідників найбільш актуальним є питання пошуків джерел фінансування, тоді як в питанні виходу на міжнародний рівень співпраці проблемою залишається пошук зарубіжних партнерів для впровадження власних розробок, надання інформації про напрямки, проекти та досягнення українських винахідників, пошуки зарубіжних партнерів з метою спільних досліджень, надходження інформації про надані пропозиції щодо співробітництва з боку іноземних партнерів, відомості про нові гранти та програми навчання, фінансування та обмін досвідом. Значною мірою досягнення цілей інноваційного розвитку залежить від можливостей фінансування в Україні науково-дослідницької діяльності та залучення бюджетних і позабюджетних коштів. Показовим є досвід роботи в цій сфері окремих розвинених країн, і, зокрема, ФРН. Німеччина залишається лідером серед країн Європи з інноваційної діяльності, проте, частка інноваційних технологій є нижчою порівняно з США та Японією. Значна частка НДДКР в Німеччині здійснюється на так званих кооперативних засадах, при цьому 40 % фінансування цих робіт покладається на федеральний уряд, а високотехнологічні виробництва виносяться за кордон, тоді як науково-дослідні структури залишаються в Німеччині. Ще в середині 90-х років на замовлення уряду ФРН було проведено визначення найбільш перспективних технологій, серед яких: нанотехнології та мікроелектроніка, фотоніка, мікросистемна механіка, програмне забезпечення, молекулярна електроніка, клітинна біологія, системи управління персоналом та багато інших. Після цього федеральне міністерство науки та технологій очолило інноваційні проекти у декількох найбільш пріоритетних галузях, основними з яких були молекулярна медицина, нові матеріали, інформаційні технології в освіті та комунікації у великих містах. Починаючи з 90-х років, розвиток інноваційної діяльності у Великобританії спрямовувався в напрямку до диверсифікації інноваційної інфраструктури, створення системи державних замовлень наукомісткої продукції, державного субсидіювання високовартісних ризикових проектів в таких перспективних галузях як літакобудування, електроніка, створення альтернативних джерел енергії та багатьох інших. З метою вдосконалення державою механізму управління інноваційними перетвореннями у Британському Королівстві було оптимізовано координаційні зусилля у сфері науково-технічної діяльності, а також розроблено спеціальну програму із забезпечення дослідницьких осередків необхідним сучасним устаткуванням та обладнанням, створено державний фонд фінансування пріоритетних досліджень міжгалузевого характеру. Значна увага в цій країні приділяється наданню кредитно-фінансових пільг. Зокрема, розвиток венчурних фірм в Англії підтримується кредитами комерційних банків. В цілому підтримка розвитку інноваційного підприємництва за кордоном реалізується прямими (адміністративно-відомча та програмно-цільова форми), а також непрямими (податкові та кредитні пільги, страхування інноваційних ризиків) методами. Прямі методи державної підтримки реалізуються, наприклад, завдяки розширенню дотацій на дослідницькі проекти для малого бізнесу або виконанню цільових програм розвитку технопарків, венчурного підприємництва, субпідрядних чи контрактних систем. Дуже ефективним та дієвим є надання податкових пільг, зокрема, прогресивного чи ступінчатого оподаткування прибутку; звільнення від сплати податку на прибуток; оподаткування прибутку за зниженими ставками. У Великобританії загальна ставка податку з корпорацій становить 35 %, однак, якщо прибуток фірми не перевищує 200 тис. ф.ст., фірма сплачує податок в розмірі 25 %. В США загальна ставка на прибуток встановлена в розмірі 34 %, проте, за перші 50 тис. дол. корпорація сплачує 15 %, за наступні 25 тис.дол. – 25 %, а за решту залишку суми – зазначені 34 %. У Франції прибуток акціонерних товариств за перші два роки діяльності повністю звільняється від оподаткування, за третій рік оподаткуванню підлягає 25 % щорічного доходу, за четвертий – 50 %, за п’ятий – 75 %, і тільки починаючи з шостого року, стягується податок зі всієї задекларованої суми доходу товариства. Важливим чинником для розвитку бізнесу залишається скасування сплати або часткове звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, у Франції підприємства, обіг котрих становив менше 70 тис. франків на рік, звільняються від сплати цього різновиду податку, а підприємці Німеччини сплачували вдвічі менший ПДВ, якщо річний прибуток не перевищував 3 млн. марок. Надзвичайно сприятливими для впровадження інновацій в країні є системи податкового стимулювання інновацій, котрі передбачають амортизаційні пільги, пільги щодо стимулювання НДДКР, податкові кредити, пільги щодо формування резервних фондів. В Німеччині на частку амортизаційних списань припадає 66 % всіх капіталовкладень, на реінвестицію доходів – 27, а на зовнішні джерела – лише 7 %. До того ж, діє особлива амортизаційна ставка, котра становить 20 % витрат на придбання рухомого майна. Інвестиції в основний капітал амортизуються таким чином: за перший рік амортизується 50 % основного капіталу, за другий – 30, за третій – 20 %. Дієвим залишається застосування різноманітних податкових пільг щодо стимулювання НДДКР. Зокрема, в Японії запроваджено зменшення податку на прибуток у розмірі 7 % інвестицій в новітні технології та обладнання, в Канаді аналогічна знижка можне коливатися від 7 до 20 %. Пільги стосовно податку на прибуток в США сягають до 20 % витрат підприємств на фінансування фундаментальних наукових досліджень. Ще однією ефективною формою фінансової допомоги є гарантування державою позик. Так, в США 90 % всієї фінансової допомоги для малих підприємств надається у формі гарантованих позик, при цьому гарантія складає до 90 % суми позики, проте, не більше 500 тис. дол. Створення резервних фондів – це також один з важливих стимуляторів впровадження інноваційних технологій. Німецькі, швейцарські, японські корпорації та фірми завдячують високими інноваційними показниками саме звільненим від оподаткування резервним фондам. Аналіз впровадження та перебігу інноваційних процесів в Україні переконливо свідчить, що основним чинником неефективності інноваційної політики в нашій країні залишається відсутність належного фінансування наукової та дослідницької діяльності або нераціональне їх застосування. Очевидно, що фінансово-кредитні та податкові інструменти впливу на реалізацію інноваційної стратегії в нашій країні ще не використано або задіяно незначною мірою. В Україні не визначено пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, котрі забезпечуватимуть конкурентоспроможність української національної економічної системи, відповідатимуть головним тенденціям світового технологічного розвитку та специфіці українського науково-технічного потенціалу. Таким чином, відсутні концептуальні передумови для розробки загальнонаціональної стратегії інноваційного розвитку. Брак цілісної та всеосяжної системи законодавства в інноваційній сфері обумовлює відокремленість наукової та дослідницької діяльності від виробництва. Нині вітчизняне виробництво, наука й освіта регулюються окремими нормативно-правовими актами. З цієї причини унеможливлюється запровадження дієвих інструментів інноваційної політики, ускладнюючи здійснення переходу на інноваційний шлях розвитку економіки. Для стимулювання інноваційного розвитку української економіки необхідні: - фінансова підтримка інноваційного бізнесу державою в прямій та непрямій формах; - фінансове забезпечення діяльності інноваційних підприємств у вигляді системи податкових пільг; - надання амортизаційних пільг; - державне гарантування інвестиційних кредитів, а також надання пільгових позик та звільнення від оподаткування коштів, котрі залучаються до фондів кредитування інноваційної діяльності; - створення інноваційних фондів та залучення до цього різновиду діяльності комерційних банків; - заохочення системи пільгового страхування ризиків інноваційного підприємництва. В усьому світі провідна роль відводиться створенню державою сприятливих умов для здійснення інститутами та підприємствами фундаментальних та прикладних розробок. В Україні інноваційні проекти залишаються нереалізованими через брак коштів, нераціональне використання фінансових та виробничих ресурсів, відокремленість фінансового ринку та інвестиційних потоків від реального сектору економіки. Головною та визначальною причиною слабкого інноваційного поступу української економіки є незначна роль держави у його забезпеченні. В Україні все ще робиться ставка на застарілі виробництва; в розробках економічних стратегій, передусім, враховується експортний потенціал виробництв, а не їх технологічна перспективність. За таких умов тимчасове економічне зростання не забезпечує перехід до стадії постіндустріального розвитку суспільства, таким чином, національна економіка позбавляється майбутнього. СУВЕРЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ – НОВІ СУБ’ЄКТИ ГЛОБАЛЬНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ Коверда В.М., здобувач кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Науковий керівник проф. Ступницький О.І. Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, Україна За останнє десятиліття серед «гравців» світового фінансовго ринку з’явилися особливі суб’єкти – суверенні (державні) інвестиційні фонди, що створені за рахунок позитивного сальдо платіжних балансів і державних бюджетів, доходів від приватизації і товарного експорту. Вони являють собою фонди міжнародних інвестицій, які здійснюються під контролем держави і центральних банків і наразі управляють валютними резервами, бюджетними доходами та іншими трансфертними державними видатками. Існують два типи суверенних фондів: а) стабілізаційні (забезпечення економічної безпеки і ліквідності в умовах циклічних економічних коливань), які віддають первагу фінансуванню коштів у облігації Казначейства США (вони вельми ліквідні, хоча й приносять невеликий дохід) і б) фонди майбутніх поколінь, мета яких зберегти для майбутніх поколінь частину доходів від експорту природних ресурсів, що вичерпуються. Хоча перші суверенні фонди виникли ще у 50-і р.р. минулого століття (у 1953 р. вперше у Кувейті був створений фонд “KIA”, по моделі якого у подальшому були створені фонди в інших країнах-експортерах нафти), в останні роки чисельність і об’єми їх активів значно зросли, а самі вони почали здійснювати активну експансію у сфері іноземних інвестицій, що викликає неоднозначну реакцію на їх поведінку і зростаючу роль у міжнародних фінансових відносинах. Сьогодні сукупні активи суверенних фондів оцінюються на загальну суму у 5 трлн.дол. (1990 р. – 500 млрд.дол.) і складають: а) 1\6 частину сукупної біржової капіталізації компаній, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі і «Euronext», б) понад половину світових валютних резервів (7 трлн.дол.) і, за прогнозами, до 2015 р. перевищать сукупні активи центральних банків. Прямі іноземні інвестиції суверенних фондів складають наразі 39 млрд.дол. у рік, а у загальному їх обємі 75% припадає на промислово розвинені країни. Через 10 років їх активи складуть, за різними оцінками, від 12 трлн. до 18 трлн.дол. Більша частина найбільших суверенних фондів фінансується за рахунок доходів від експорту сировинних товарів, інша частина фондів належить до країн Азії, які швидко розвиваються і які спромоглися за останні роки збільшити свої доходи від експорту несировинних товарів. Їх поява і розвиток пов’язується з прагненням урядів і центральних банків країн з ринками, що формуються, більш ефективно використовувати зростаючі валютні резерви, тобто забезпечувати їх прибуткове вкладення. Так, з 1999 р. по 2007 р. валютні резерви 13 країн, що мають власні суверенні фонди, зросли з 775 млрд. до 3270 млрд.дол., тоді як валютні резерви всіх країн світу (за виключенням золота) зросли з 1882 млрд. до 5072 млрд.дол. Фактично, суверенні, пенсійні і хеджеві фонди сьогодні створюють «три опори міжнародних фінансів», від діяльності яких в усе більшій мірі залежить поведінка таких традиційних операторів фінансових ринків, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди. Наразі о’бєм світового фінансового ринку оцінюється у 100 трлн.дол., за виключенням ринку нерухомості, у який, між іншим, суверенні фонди також інвестують. Згідно прогнозів, через 10 років доля суверенних фондів на світовому фінансовому ринку зросте з 2 до 9%, а за деякими оцінками, і до 17%. Більша частина їх активів інвестовано у цінні папери, що котируються на найбільших світових біржах, а також у фонди прямих інвестицій і нерухомість. Наприклад, у норвежському фонді “GPFG” інвестиції розподіляються наступним чином: 40% активів вкладено у облігації і 60% у акції; у сінгапурському фонді “GIC” 30% активів вкладено у облігації, 50% - у акції і 20% - у альтернативні активи. В умовах розгортання фінансової кризи лише суверенні фонди проявили готовність допомогти «гігантам» західного бізнесу: у листопаді 2007 р. фонд із Абу-Дабі “ADIA” придбав за 7,5 млрд.дол. 4,9% капіталу найбільшого банку у світі “Citygroup”, сінгапурський фонд “GIC” вніс 10 млрд.дол. у капітал швейцарської банківської групи “UBS”, що займає друге місце у світі за рейтингом капіталізації, китайський фонд “CIC” за 10 млрд.дол. придбав 9,9% капіталу найвідомішого інвестиційного банку США “Morgan Stanlеy”. В цілому, за даними на початок 2008 р., суверенні фонди інвестували у фінансовий сектор Заходу понад 60 млрд.дол. Наразі 46% капіталізації Паризької біржі і понад 50% облігацій держпозик належить нерезидентам. Пидбання суверенними фондами долей у капіталі визнаних західних компаній, банків і бірж, які зазнали суттєвих труднощів в умовах сучасної кризи, викликало неоднозначну реакцію: від інтузіазму щодо вкладів до закликів про посилення протекціонізму по відношенню до іноземних інвестицій з боку суверенних фондів (Комітет по іноземним інвестиціям США (CFI) навіть рекомендував президенту «блокувати іноземні інвестиції, які можуть створити загрозу національній безпеці країни»). Однак, потреба у «фінансових ін’єкціях» примушує фінансовий сектор Заходу і міжнародні фінансові організації проявляти стриманість щодо суверенних фондів. Більш того, в сучасних умовах спостерігається наступна еволюція: якщо до фінансової кризи інвестиції суверенних фондів сприймалися з насторогою, то сьогодні вони заохочуються, правда, з нав’язуванням їм окремих умов (наприклад, відсутність представництва у правліннях, окремий відсоток участі у капіталі і т.п.), що дійсно протирічить принципам дерегулювання і є ознакою протекціонізму. Загалом, «стабілізуюча роль» фондів в умовах сучасної фінансової кризи та посилення їх ролі у відкритій світовій фінансовій системі надали привід започаткувати дискусію щодо «нової форми державного капіталізму». У свою чергу ОЕСР, МВФ та Всесвітній банк почали розробку кодексу «хорошої поведінки» для суверенних фондів, в основі якого повинні лежати два наступні принципи: а) принцип прозорості, в основі якого буде лежати регулярна публікація даних про структуру, зобов’язання, інвестиції і цілі фонду, б) принцип відповідальності фонду за свою діяльність. Кодекс спрямований на те, щоб зробити інвестиції суверенних фондів передбачуваними, оскільки їх керівництво може керуватися не тільки принципами економічної раціональності, а й різними неекономічними (політичними, соціальними, військовими і т.п.) міркуваннями урядів країн їх походження. РИНОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОСЛУГ Кондратенко Н.Д., здобувач Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. ХарківУкраїна В структурі економіки все важливішою стає інформаційна діяльність. Перехід до розширення інформаційного виробництва та реалізації інформаційної продукції та послуг впливає на місце і перспективи країни в світовій економіці, забеспечує її технологічну незалежність, що обумовлює акткальність формування та розвитку рнку інформаціних послуг. Інформаційна діяльність подібно до будь-якої іншої, характеризується використанням ресурсів, виробничим прцесом, випуском прдукції та наданням інформаційно-комунікаційних та інформаційно-анлітичних послуг різним споживачам: окремим громадянам, підприємствам і організаціям, державним установам. Інформаційні технології та продукти сприяють зростанню людського капіталу, полегшують та прискорюють процес пізнання (отримання інформації), перетворення інформації на знання, які трансформуються в ідеї, що є основою інновацій. Завдяки широкому використанню інформаційної продукції та послуг створюються нові умови для діяльності та розвитку суспільства не тільки в економічній площині, а й у соціальній сфері, політиці. В Україні, хоча й зростає роль інформаційно-комунікаційних технологій та мережі Інтернет, відставання в цьому напрямі від розвинутих країн світу є значним. За даними Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-Operation and Development - OECD), у 2005 p. загальний обсяг ІКТ ринку країн-членів даної організації склав майже 2483 млрд. дол. США, що складає 84 % від обсягу світового ІКТ ринку [7,6]. Найбільшим був сегмент комунікацій, який склав 50,7%. Майже чверть зайняв сегмент комп'ютерних послуг. Найменшою (10,3%) була частка програмного забезпечення, а питома вага комп'ютерних апаратних засобів на ІКТ ринку склала 14,3% Така структура закономірна та є наслідком широкого використання в усіх сферах суспільного життя локальних мереж та мережі Інтернет. Також збільшується потреба у засобах, які забезпечують їх функціонування (комунікаційно-апаратне обладнання). Найбільшим національним ринком був ринок США, він склав 1093625 млн. дол. США (44,1% загального обсягу) [7] .  Рис. 1. Структура ІКТ ринку країн OECD у 2007 р. [7] Це наслідок послідовної політики держави та бізнес-структур, які не тільки є засновниками галузі інформаційно-комунікаційних технологій, а й визначили за пріоритет їх розвиток як основу для інших наукомістких технологій, наукових розробок і досліджень. Відповідно до обраних пріоритетів здійснюється фінансування даних галузей. Крім США, до п'ятірки-лідерів країн на ІКТ ринку увійшли Японія, Німеччина, Велика Британія та Франція. Питома вага їхніх ринків склала 76,6% від загального обсягу ринку країн-членів OECD. В межах сектору ІКТ функціонують підприємства та фірми, зайняті виробництвом та обслуговуванням технічних засобів передачі, збереженням і прийняттям інформації. Поряд з ІКТ в сучасній структурі економіки виділяється така сфера діяльності, яку можна назвати суто інформаційною. Це виробництво інформаційних продуктів і надання інформаційних та інформаційно-аналітичних послуг різним споживачам (окремим громадянам, підприємствам і організаціям, державним установам). Як правило, метою діяльності суб'єктів інформаційно-аналітичної діяльності є надання не стільки первинної інформації (облікової), скільки інформації більш високого порядку — аналітичної чи прогнозної. Сьогодні з'являються нові форми бізнесу: інформаційні фірми, кредитні бюро, інформаційно-консалтингові центри, інформаційно-аналітичні організації тощо. Показові в цьому плані системи правової інформації, які надають не тільки можливість одержання правової інформації, а й коментарі фахівців юридичної служби, а також системи пошуку за різними реквізитами, що полегшує добір даних, необхідних для прийняття певного управлінського рішення та укладання угод на ринку товарів і послуг. Мета інформаційного бізнесу — охарактеризувати та проаналізувати загальний і фінансовий стан конкретної компанії, галузі, регіону тощо. На основі цієї інформації клієнт, який її замовляє, переконується в надійності партнера, дізнається про можливі вигоди чи проблеми. Завданням інформаційної фірми стає збір повної, достовірної та якісної інформації про діяльність компанії — перспективного партнера. Для організації такого бізнесу легально необхідні прості та чіткі процедури збору та використання інформації. В західних країнах ці процеси вже відпрацьовані, наприклад, у Великій Британії створено єдиний орган — Company House, який реєструє компанії і збирає їхню повну звітність. Основними цілями діяльності Company House є реєстрація, перереєстрація та зняття з реєстру компаній і документів згідно з законодавством Великої Британії; надання громадськості інформації про компанії та їхню діяльність. Законодавчо встановлено, що всі підприємства країни зобов'язані надавати цій агенції свої річні звіти і таким чином звітувати перед громадськістю. В Company House акумулюються дані про всі зареєстровані компанії, діючі або такі, що припинили своє існування. Будь-який клієнт може отримати річний звіт компанії, іншу документацію. Так компанія забезпечує рівноправний доступ до інформаційних ресурсів у суспільстві і реалізує державну політику створення прозорого інформаційного середовища для підприємництва. Надаючи на платній основі послуги з інформаційного забезпечення Company House, має досить потужну технічну базу, електронну систему збору, обробки та поширення інформації, об'ємні бази дйних про стан справ у різних сегментах ринку. Подібні органи діють і в інших країнах. Існують певні відмінності у веденні загального реєстру компаній та у тому, які саме підприємства зобов'язані надавати про себе всю звітність або іншу інформацію. Країни Європейського Союзу вже врегулювали механізми отримання інформації (звітності, установчих документів) від підприємств практично всіх форм власності, Тому компанії, які працюють на ринку інформаційного бізнесу ("credit reporting"), можуть отримати всю необхідну інформацію із загальнодоступних джерел і проаналізувати її. Для розвитку інформаційного ринку вирішальним є державний вплив на суб'єкти інформаційного бізнесу, створення законодавчих умов для їхньої діяльності, поширення та включення суб'єктів цього сегменту бізнесу у світові глобальні інформаційні системи. Необхідною умовою цього є прозорість внутрішнього інформаційного простору в країні, яка може бути забезпечена насамперед шляхом створення інституційних і технічних передумов поширення інформації. Це потребує відсутності монополії на прийняття рішень і високої дисципліни їх виконання, постійного інтелектуального пошуку, дискусій та обговорень важливих питань сьогодення. Формування цивілізованого інформаційного ринку передбачає наявність відповідних суб'єктів та об'єктів, а також захист їх прав, передусім прав інтелектуальної власності. Розвинені країни сьогодні багато зусиль докладають до гармонізації законодавства та правових норм функціонування ринків інформаційних ресурсів. У цих країнах законодавчо встановлені механізми висвітлення інформації про основні реєстраційні дані всіх господарюючих суб'єктів. Завдяки таким механізмам формується прозоре інформаційне середовище, що сприяє розвитку підприємницьких відносин, прискорює та зменшує витрати на трансакції. Крім того, потреба в доступній, достовірній і своєчасній інформації спонукає самі компанії надавати про себе таку інформацію. Проте в Україні ці процеси не відпрацьовані й потребують як законодавчого оформлення, так і організаційного розвитку. Зростання значення інформаційного бізнесу, зумовлене прогресом у телекомунікаційних технологіях, є важливим елементом процесу для інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світогосподарських зв'язків. Функціонування світового ринку в сучасних умовах неможливо уявити без всесвітніх мереж, які забезпечують зв'язки між підприємствами різних країн (фінансові, телекомунікаційні, торгові, консалтингові тощо). Посилення міжнародних зв'язків формує особливу потребу в інформації про господарські суб'єкти, стан економіки, рух товарів і послуг, капітал, робочу силу у світі. Література:
ИНТЕГРАЦИЯ УКРАИНЫ В МЕЖДУНАРОДНЫЕ ИННОВАЦИОННЫЕ И ИНВЕСТИЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ Крупка М.О., аспирант Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина, г. Харьков, Украина. Интеграция Украины в мировое экономическое пространство является неотъемлемой частью государства и его экономики. Выработка механизма внешнеэкономических связей на макроуровне общегосударственном, на макроуровне предприятий, на глобальном и региональном уровнях путем участия в экономических международных организациях являются необходимым условием для интеграции Украины в мировое хозяйство. [1] Украина является носителем огромного энергетического потенциала и может быть достаточным партнером в мировых экономических связях. Тенденция развития мировой экономики показывает, что формирование экономики инновационного типа является долгосрочной стратегией каждого государства. Определяющую роль в экономической динамике стран играют инновации. Так в развитых странах от 75% до 100% прироста ВНП происходит за счет использования нововведений, а для стран с развивающейся экономикой активизация инновационных процессов является единственной возможностью стать конкурентоспособными на мировом рынке, поднять до современных стандартов уровень жизни населения и обеспечить безопасность государства в целом. Актуальность данной темы обусловлена важностью инновационных и инвестиционных процессов в экономическом развитии. Концепция инновационных систем позволяет получить базовую информацию для корректировки государственной политики. Суть инновационной деятельности является получение социально-экономического эффекта за счет повышения эффективности использования интеллектуального потенциала. В ходе инновационного процесса на основе результатов исследований осуществляется создание высоких технологий, организация производства и реализация наукоемкой продукции. Цель национальных инновационных систем (НИС) – повышение качества жизни населения путем:
Основные направления формирования НИС:
Технологическую базу НИС составляют организации, осуществляющие фундаментальные и прикладные исследования и разработки и крупные корпорации, выпускающие наукоемкую продукцию и способствующие развитию малого бизнеса. Дальнейшее развитие НИС направлено на их объединение в гиперсистемы, а в перспективе на создание глобальной инновационной системы, основу которой составят США, страны ЕС и АТР. На развитие инновационной деятельности не влияют ни тип государства, ни политические режимы. Инновационная деятельность успешно развивается в федеративных государствах (США, Германия), в унитарных (Франция), в условиях конституционной монархии (Великобритания, Нидерланды, Испания), а также при коммунистическом режиме Китая. [3] Страны, внедряющие инновационные идеи, стали лидерами конкурентоспособности, подняв экономику и уровень жизни населения страны. К 2005 году сформировалось три инновационных региона – ЕС, США и Канада; Азиатский регион (Тайвань, Ирландия, Сингапур, Гонконг и Корея). На первое место эти страны выдвигали экономику, основанную на знаниях. Государства показали высокие темпы развития за счет инноваций. На фоне таких конкурентов трудно удержать лидерство. В рейтинге конкурентоспособности стран мира по внедрению новых технологий первые места занимают страны – Финляндия, США, Швеция, Дания, Тайвань. Украина занимает 84 место, ее рейтинг за последние пять лет снизился на 24 пункта. Объем государственных инвестиций в науку страны в пять раз меньше, чем нужно для того, чтобы наука страны начала работать для ее экономики. В Украине инновационная инфраструктура еще недостаточно развитая, не охватывает все звенья инновационного процесса и не имеет системного подхода к обеспечению соответствующими услугами в сфере инновационной деятельности. В Украине сформированы лишь элементы инновационной структуры: зарегистрированы и действуют восемь технопарков, несколько десятков региональных инновационных центров. Недостаточно реализуется образовательный и научный потенциал высших учебных заведений, в сфере информационно-комуникационных, высоких технологий и других. В 2007 году создано Национальное агентство инновационного развития. [4] Современное развитие международных отношений Украины проходит под воздействием процесса всеобъемлющей глобализации, которая превращает мировое сообщество в целостную интегрированную систему. На протяжении многих лет Украина, как независимое и суверенное государство, получает финансовую поддержку от многих международных финансовых организаций на социально-экономическое развитие и проведение структурных реформ. Исследование проблем инвестирования экономики всегда находилось в центре внимания экономической науки и в современных условиях выступают важнейшим средством обеспечения условий выхода из сложившейся экономической ситуации в Украине. Переход к рыночным отношениям в инвестиционной сфере касается, прежде всего, ее источников: за счет собственных финансовых ресурсов (амортизационные отчисления, прибыль, сбережения и т.д.) и за счет финансовых средств инвесторов (банковские и бюджетные кредиты, средства, полученные от выпуска ценных бумаг). Инвестиции преодолевают общий рост экономики, поэтому активизация инвестиционной деятельности является важным инструментом успешного проведения экономических реформ в Украине. [5] Закон Украины «Про инвестиционную деятельность» определяет инвестиции как все виды имущественных и интеллектуальных ценностей. Интеграция Украины в мировое экономическое пространство должна быть обеспечена соответствующими финансовыми механизмами и инструментами. В этом контексте для Украины важна поддержка авторитетных международных финансовых учреждений, например Европейский инвестиционный банк. Украина является страной с переходной экономикой и сотрудничество с Европейским инвестиционным банком может благоприятно оказать на развитии ее экономики. Это может расцениваться как сближение Украины и ЕС [6] и является важным для Украины в осуществлении вектора ее внешней политики. Европейский инвестиционный банк финансирует проекты стран-членов ЕС и ассоциированных стран (Центральной и Восточной Европы, Африки, бассейна Карибского моря и Тихого океана). Соглашение о сотрудничестве Украины с Европейским инвестиционным банком было подписано в Люксембурге в 2005г. и ратификовано Верховной Радой Украины. По положениям Соглашения Европейский инвестиционный банк имеет право осуществлять на территории Украины деятельность, предусмотренную ее уставом (заем средств), руководствуясь законами и нормативно-правовыми актами Украины. В соответствии со ст.2 Соглашения, банк решает вопросы предоставления кредита в поддержку инвестиционного проекта, и вопросы об условиях предоставления таких средств. Установлено конкретное сотрудничество по четырем проектам, связанным с энергосберегающими технологиями, повышением эффективности и прозрачности нефте – и газотранспортной системы. Европейский инвестиционный банк планирует инвестировать ежегодно в экономику Украины до 600 млн. евро с дальнейшим увеличением. [7] Обязательным условием сотрудничества с Европейским инвестиционным банком является подготовка страной-заемщиком пакета экономически обоснованных инвестиционных проектов. Кроме того, необходимо усилить контроль над расходом средств, предоставляемых в рамках финансирования. Выводы:
2. Процесс регионального расширения не может обойтись без централизации информации, для этого необходимо создать современный электронный информационный центр, где сосредоточивались бы все данные об инновациях. [8] 3. Сегодня в Украине существуют: недостаточный уровень финансирования наукотехнических работ, слабое развитие инфраструктуры трансфера технологий, недостаточный уровень инфраструктурного обеспечения инновационной сферы, несовершенство налоговой системы и медленное развитие эффективных форм инновационной деятельности. Необходимо преодолеть негативное влияние этих факторов. Литература:
ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ Курило О.В., канд. екон.наук, старший науковий співробітник Інститут Світової економіки і міжнардниї відносин НАН України, м. Київ, Україна Україна не знаходиться осторонь інтеграційних процесів, що відбуваються в сучасному світі. Роль і місце України в тих чи інших наддержавних та міждержавних об'єднаннях обумовлено передовсім внутрішнім становищем держави, її розвитком, прагненнями та можливостями. І навпаки, активна чи пасивна роль України у міжнародних інтеграційних процесах може гальмувати чи прискорювати розвиток національної економіки, становлення основ громадянського суспільства, демократії в Україні. Інтеграційна політика України є не чим іншим, як проекцією її державно-політичних прагнень на зовнішній світ. Сьогоднішні реалії у взаємовідносинах України з світогосподарською сферою характеризується непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Сучасній українській економіці притаманний ряд негативних характеристик, які виступають як фактори, що перешкоджають процесу інтеграції України. В економіці України велика питома вага фізично та морально застарілого обладнання в складі основних виробничих фондів (понад 60%), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки,і насамперед її базових галузей. В економіці існують диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни, майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних та кабельних виробах, продукції текстильної,целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину, відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо. Незбалансовано галузеву структуру промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%). Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації. За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України а також з урахуванням її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидно є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема. На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу економіки з кризового стану. На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної науково-технічної та інвестиційної діяльності. На третьому етапі в довгостроковій перспективі можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньозбалансованої та глибоко інтегрованої структури світового господарства. Отже необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку внутрішньоекономічних факторів. Проблемою інтеграції України до світового господарства є те, що дотепер не існує доктрини та зовнішньоекономічної політики нашої держави в цій галузі, фактично відсутня концепція та організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і становить стрижень зовнішньоекономічної політики з огляду на зміни, що не тільки сталися, й розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин. Орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їх прогнозування у довгостроковому режимі, а також відповідна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін у її становищі в світогосподарському просторі. Досягення успіху також неможливе без створення національної системи інновацій, яка формується на основі використання знань як виробничої сили, шляхом організації досліджень і забезпечення сприяння запровадженню інновацій. В період розгортання глобалізації багато країн об’єдналося на основі взаємовигідного обміну знаннями і технологіями з метою досягнення прогресу в світовій економіці. Науково-технічний потенціал і національна система інновацій в Україні, на думку спеціалістів, надають Українї значних переваг у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов’язані з ним переваги слід активно залучати для реалізації стратегічних інтересів України і забезпечення довгострокової стабілізації економіки. На сьогодні, незважаючи на зміни в господарській практиці, Україна загалом не має необхідних економічних та соціальних передумов для включення в принципово нову для неї систему економічних відносин. Для включення в світовий процес інтеграції та регіоналізації Україні належить створити нову економічну систему, подолавши кризу економіки, відкритися зовнішньому світові, налагодити і зробити активними взаємовигідні економічні зв’язки з іншими країнами. Україна потребує науково-технічного та технологічного оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації, зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів. Необхідно створити умови для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації. Ступінь інтегрованості нашої держави в світові структури та об'єднання стане об'єктивним критерієм трансформації українського суспільства, показником реального стану України. Стратегічним напрямком розвитку економіки України в ХХІ столітті стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яка є найбільш поширеною і привабливою в світі. УКРАЇНСЬКИЙ АСПЕКТ ПІДПРИЄМНИЦТВА Лантух В.В. д.і.н., проф. (ХНУ), |