1. Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства

Вид материала

Документы

Содержание Органи державної служби стандартизації Чинні стандарти Об'єктами державного нагляду є Контроль якості продукції і її відповідність вимогам стандартів |проводять у такому порядку До завдань центру належать Держспоживстандартом України організовано публікацію офі­ційних та інформаційних періодичних видань Держспожи встандарту України Впроваджено такі сучасні автоматизовані бази даних Передусім, роботи по стандартизації регламентуються такими декретами Законодавчу основу інформаційного забезпечення стандартизації в Україні складають Державна система стандартизації Основними засадами ціеї концепції є Право споживача на належну якість продукції Права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості В Україні в рамках системи забезпечення якості товарів і послуг доцільно було б Він виконує такі основні функції Основні етапи сертифікації якості продукції Згідно ДСТУ 2296-93 встановлено такі зображення знаку від­повідності Iso/ibc tr 17010 Орган з оцінки Таблиця 3.4 Перелік нормативних документів України в галузі сертифікації ... Полное содержание

Подобный материал:

• Реферат на тему: Гроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей, 85.78kb.
• Тема міжнародна економічна система предмет курсу "міжнародна економіка". Міжнародна, 468.03kb.
• Тема міжнародна економічна система предмет курсу "міжнародна економіка". Міжнародна, 485.55kb.
• Тенденції розвитку світового господарства, 119kb.
• Тема Місцеві фінанси, їх сутність, склад І роль у розвитку економічної та соціальної, 271.5kb.
• Курс лекцій з міжнародної економіки тема міжнародна економічна система, 12764.52kb.
• 1. Інтернац-ція та стандартизація обліку у міжнар масштабі: необх-ть, сутність та значення, 1007.91kb.
• Міжнародні розрахунки І валютні операції, 338.38kb.
• Розробити програми розвитку сільського господарства на 2012 рік та подати на розгляд, 18.46kb.
• Меморандум погодження між Міністерством сільського господарства, лісів та сільського, 69.71kb.

Тема 1. Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства.

1. Загальні відомості про стандартизацію та історичний огляд розвитку стандартизації.
   
2. Мета, завдання та функції стандартизації.
   
3. Органи стандартизації в Україні.
   
   1. Органи державної служби стандартизації.
      
   2. Органи галузевої служби стандартизації.
      
4. Основні положення державної служби стандартизації в Україні.
   
   1. Загальні відомості про державну службу стандартизації,її мету і основні принципи.
      
   2. Об єкти стандартизації.
      
   3. Категорії нормативних документів з стандартизації, види стандартів.
      

1. Загальні відомості про стандартизацію. Історичний огляд розвитку стандартизації.
   

Ще в стародавньому Єгипті при будівництві використовувались цеглини постійного, "стандартного" розміру. При цьому спеціальні урядовці займались контролем розмірів цегли. Чудові пам'ятники грецької архітектури - відомі храми, їх колони, портики зібрані з відносно невеликої кількості "стандартних" деталей. Стародавні римляни застосовували принципи стандартизації при будівництві водопроводів - труби цих водопроводів були постійного розміру.

У середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації почали застосовуватись частіше. Так, були встановлені розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, навіть єдині вимоги до сировини, що використовується в ткацькому виробництві.

У другій половині XIX ст. роботи із стандартизації проводились майже на всіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньо­заводській стандартизації виробів, що виготовляються, стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Головна мета, яку при цьому переслідували підприємці, — отримання більш високих прибутків.

Стандартизація розвивалась, передусім, у середині окремих фірм. Однак надалі, за часів розвитку суспільного поділу праці, все більшого значення почала набувати стандартизація національна і навіть міжнародна. 1891 року в Англії, а потім і в інших країнах була введена стандартна різьба Вітвер-а (з дюймовими розмірами), яку згодом у більшості країн замінили метричною різьбою. 1846 року в Німеччині були уніфіковані ширина залізничної колії та зчеплення для вагонів. 1869 року там вперше опублікували довідник, який містив розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 року в більшості країн Європи були встановлені стандартні розміри цегли. Результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил. Однак це були тільки перші кроки. В одній лише Німеччині через наявність на її території великої кількості дрібних держав налічувалось, як зазначав Енгельс, стільки типів мір і ваги, скільки днів у році.

Потреба людини у вимірюваннях виникла в давні часи. З глибини століть дійшли до нас одиниця ваги коштовного каміння — карат (у перекладі з стародавньосхідної означає "сім'я боба", "горошина"), одиниця аптекарської ваги - гран (у перекладі з латинської означає "зерно").

Одиниці виміру встановлювались випадково: наприклад, "лікоть" відповідав довжині скіпетра Генріха 1. Поширена в багатьох країнах одиниця довжини "фут" відповідала довжині ступні Карла Великого. Пошуки більш обгрунтованих одиниць виміру розпочато давно. Так, вже 1790 року у Франції створили одиницю довжини "метр", рівну десятимільйонній частині чверті довжини земного меридіану. Але минуло 85 років, перш ніж перші 17 держав, які брали участь у Міжнародній метричній конвенції 1875 року в Парижі, погодились прийняти як одиницю виміру довжини метр. Метрична конвенція і створення Міжнародного бюро мір та ваги стали важливими кроками на шляху науково-технічного прогресу (НТП).

Відомо, що деякі міри мають антропометричне походження і пов'язані з певною трудовою діяльністю людини. Так, у Київській Русі застосовувались у побуті:

- вершок - верх перста (довжина фаланги вказівного пальця);

- пядь - від слова "п'ять" (відстань між кінцями витягнутих великого і вказівного пальців);

- лікоть - відстань від ліктя до кінця середнього пальця;

- сажень - від слова "досягати", тобто можна дістати;

- скісна сажень - межа того, що можна дістати;

- верста - довжина борозни, тобто "повертай плуг назад".

Ні в стародавньому світі, ні в середні віки не існувало метро­логічної служби, але до нас дійшли відомості про застосування зразкових мір і зберігання їх у церквах та монастирях. Так, "золотий пасок" великого князя Святослава Ярославовича (1070-і роки) був зразковою мірою довжини, а в "Уставі новгородського князя Всеволода про церковні суди, народ і мірила торговельні" (XIII ст.) зазначено, що міри належить "в будь-який рік зважувати".

Найважливішим метрологічним документом є Двинська грамота Івана Грозного (1550 р.), в якій регламентовано правила зберігання і передачі розміру нової міри сипучих тіл - осьміни. її мідяні екземпляри поширювалися у містах на зберігання ста­ростам. З цих мір належало виготовити дерев'яні копії та використовувати їх у побуті. Зразкові міри, з яких знімались копії, зберігались централізовано в наказах Московської держави. Таким чином, можна стверджувати про початок створення за часів Івана Грозного державної системи забезпечення єдності вимірювань і державної метрологічної служби.

За навмисне псування контрольних мір загрожувало покарання -аж до смертної кари. Перевірку і нагляд за мірилами здійснювали два столичних заклади: "Вимірна хата" і "Велика митниця". Перші відомості про стандартизацію в Росії з'явились у 1555 році: за часів Івана Грозного спеціальним наказом були встановлені постійні розміри гарматних ядер і введені калібри для перевірки цих розмірів. Але ще раніше російські будівельники застосовували цеглу "стан­дартної" форми, створюючи з обмеженого числа цегляних профілів безліч різноманітних поєднань.

Метрологічною реформою Петра 1 в російському побуті були дозволені англійські міри, які отримали особливо широке поширення на флоті і в кораблебудуванні, - фути, дюйми. Заснована 1725 року Петербурзька академія наук розпочала відтворення кутових одиниць, одиниць часу і температури. Назрівала необхідність створення в країні єдиного керівного метрологічного центру.

У 1736 році була утворена Комісія ваги і мір на чолі з головним директором Монетного двору графом М.Г. Головкіним. Як вихідні міри довжини комісія виготовила мідний аршин, дерев'яну сажень; за міру рідких тіл вона прийняла відро московського кам'яно-мурованого питного двору. Роботи з виготовлення бронзової позолоченої гирі, яка використовувалась як первинний зразок російських мір ваги, тривали 11 років (1736 - 1747 pp.). Цей російський еталонний фунт майже 100 років залишався єдиним еталоном в країні.

У розвитку вітчизняної метрології за останні 200 років можна виділити кілька етапів. Перший етап охоплює майже все XIX ст. Для цього періоду характерні централізація метрологічної діяльності та початок широкої участі російських вчених у роботі міжнародних метрологічних організацій. Так, наказом "Про систему Російських мір і ваги" (1835 р.) були затверджені еталони довжини і маси -платиновий сажень, рівний 7 англійським футам, і платиновий фунт, який майже співпадає за вагою з бронзовим позолоченим фунтом 1747 року.

У 1842 року на території Петропавловського муру в спеціально побудованому, захищеному від вогню приміщенні відкривається перший централізований метрологічний заклад Росії - Депо зразкових мір і ваги, де зберігаються створені еталони, їх копії, а також зразки різноманітних зарубіжних мір (у теперішній час ці зразки зберігаються І музеї Д.І.Менделєєва у Санкт-Петербурзі). У Депо не лише знаходились еталони та їх копії, але й виготовлялись зразкові міри для місцевих органів, а також проводились перевірки і співставлення зразкових мір із закордонними. Ця діяльність регламентована "Положенням про міри і ваги" (1842 p.), яке започаткувало основи державного підходу до забезпечення єдності вимірювань.

Як і багато інших наук, метрологія в своєму розвитку не уникнула описового періоду. Він завершився в нашій державі капітальною працею Ф.І.Петрушевського "Загальна метрологія" (1849 p.), яку удостоїли Демідовською премією імператорської Академії наук. Для російських вчених того часу було властиве глибоке розуміння ролі і місця метрології в науці та житті.

У 1869 року петербурзькі академіки Б.С. Якобі, Г.І. Вільд та О.В. Струве направили в Паризьку академію наук доповідь, в якій запропонували з метою забезпечення єдності вимірювань у міжнародному масштабі виготовити нові міжнародні прототипи метра і кілограма та розподілити їх однотипні копії між за­цікавленими державами.

Цю пропозицію прийняли, і в результаті наступної роботи вчених різних країн була підготовлена та 20 травня 1875 року підписана Метрична конвенція. Вона стала основою міжнародного наукового співробітництва, сприяла уніфікації мір і розширенню метрологічної діяльності в національному і міжнародному масштабах. Згідно з конвенцією Росія отримала платино-іридієві еталони одиниці маси №12 і 26 та еталони одиниці довжини №11 і 28, які були доставлені у нову будівлю Депо зразкових мір і ваги (нині це будинок № 19 на Московському проспекті у Санкт-Петербурзі). * 1892 року управляючим Депо призначили Д.І.Менделєєва (1834 -1907 pp.). Він так багато зробив для вітчизняної метрології, що період з 1892 по 1917 pp. отримав назву "менделєєвський етап розвитку метрології". У 1893 році Менделєєв реорганізував Депо зразкових мір і ваги в Головну палату мір і ваги — один із перших у світі науково-дослідних закладів метрологічного напряму. Лише через 8 років у США організували Національне бюро еталонів, а 1900 року в Англії -метрологічне відділення Національної фізичної лабораторій-На чолі з Д.І.Менделєєвим була проведена велика робота із створення російської системи еталонів та їх співставлення з англійськими і метричними мірами; почала організовуватись державна метрологічна служба; реалізована широка програма наукових досліджень в галузі метрології? Власні наукові роботи Д.І. Менделєєва з метрології досі не втратили свого значення. Його наукове кредо - "Наука роз­починається ... з тих пір, як починають вимірювати; точна наука немислима без міри" - й тепер визначає роль і місце метрології у системі природничих наук.

У 1901 року з ініціативи Д. Менделеева в м. Харкові була заснована так звана "повєрочна палата". Зараз вона має назву "Українська Головна Палата мір і ваги" — головна еталонна база нашої держави. З наявних на території України 35 еталонів саме в Харкові налічується 32. У кінці XIX і на початку XX ст. було досягнуто значних успіхів у розвитку техніки, промисловості та концентрації виробництва. У зв'язку з цим у найбільш розвинених в економічному відношенні країнах з'явилось прагнення до організованої національної стан­дартизації, яке згодом у більшості випадків завершилось створенням національних організацій зі стандартизації. Так, 1901 року в Англії створено Комітет стандартів, головним завданням якого було сприяння посиленню економічної могутності Британської імперії шляхом розроблення і впровадження стандартів на сировину,
промислові вироби, військову техніку.

Посилена мілітаризація багатьох країн на початку XX ст. вимагала виробництва великого числа зброї при обов'язковому додержанні принципу взаємозамінності. А це завдання можна було вирішити лише з допомогою стандартизації. Тому не дивним є той факт, що під час Першої світової війни і одразу після неї заснували кілька національних організацій із стандартизації, наприклад, у Голландії (1916р.), Німеччині (1917 p.), Франції, Швейцарії та США (1918 p.). У Росії 1923 року створили "Комітет еталонів і стандартів".

Після Першої світової війни стандартизацію почали все більше сприймати як об'єктивну економічну необхідність. У цей час організації із стандартизації були створені у Бельгії і Канаді (1919 p.), Австрії (1920 p.), Італії, Японії Угорщині (1921 p.), Австралії, Швеції
та Чехословаччині (1922 p.), Норвегії (1923 p.), Фінляндії і Польщі (1924 p.), Данії (1926 п.), Румунії (1928 p.).

Постійне розширення товарообміну і необхідність більш тісного співробітництва в сфері науки і техніки призвели до заснування в 1926 році Міжнародної асоціації із стандартизації (ISA). У 1939 році робота ISA була перервана Другою світовою війною. 1943 року в рамках ООН створили Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні і Нью-Йорку. У жовтні 1946 року засновано Міжнародну організацію із стандартизації (ISO), до складу якої увійшли 33 країни. Нині ISO є найбільшою із значної кількості міжнародних організацій із стандартизації. Членами ISO є понад 130 країн світу.

2. Мета, завдання та функції стандартизації.
   

Насамперед, важливо чітко визначитися, що таке стандартизація. За сучасними уявленнями під стандартизацією розуміють діяльність, яка включає в себе вирішення питань для завдань, що повторюються в галузях науки, техніки і економіки. Це - вибір оптимальних рішень, які розраховані не тільки на теперішній рівень науки і техніки, а й на перспективу їх розвитку. Залежно від масштабів роботи із стандарти­зації вона може бути національною і міжнародною.

Національна стандартизація - це стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної держави, а міжнародна - це робота із стандартизації, в якій беруть участь кілька країн (ДСТУ 1.0 - 93).

Національна система стандартизації та сертифікації фактично започаткована з моменту проголошення незалежності України розробкою та затвердженням Концепції державних систем стан­дартизації, метрології та сертифікації, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1992 р. №269. У Концепції - 92 визначені завдання та напрями розвитку стандартизації в Україні. Цією ж постановою затверджено програму основних робіт, пов'язаних з її реалізацією. Створені правові засади стандартизації, основою яких став прийнятий урядом України в 1993 році декрет "Про стандарти­зацію і сертифікацію". Розроблені та затверджені основоположні стандарти та настановчі документи Державної системи стандартизації (НД ДСС), які встановлюють основні принципи управління, форми та загальні організаційно-методичні правила виконання робіт із стандартизації.

Слід зауважити, що Україна успадкувала від колишнього СРСР систему обов'язкової стандартизації, яка обслуговувала планову економіку і нараховувала близько 20000 стандартів СРСР (ГОСТ).— ' Мета стандартизації, зазначена як у чинних декреті "Про стан­дартизацію і сертифікацію" та основоположних НД ДСС, так і в проектах документів, розроблюваних на їх заміну, загалом та за змістом окремих цілей повністю відповідає меті міжнародної (регіональних) системи та систем стандартизації інших країн.

З огляду на стан суспільства та економіки для реалізації провідних цілей стандартизації актуальними стають такі завдання:

• для забезпечення безпеки продукції, процесів та послуг для життя, здоров 'я та майна громадян, захисту навколишнього природного середовища - використання разом зі стандартами законодавчих форм регулювання питань безпечності продукції, процесів та послуг;
  
• для забезпечення якості продукції, процесів та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб населення —активний перехід на добровільний статус застосування стандартів, широке використання стандартів системи управління якістю, розроблення в кожній науково-технічній програмі
  розділів щодо створення відповідних стандартів;
  
• для забезпечення технічної та інформаційної сумісності,уніфікації та взаємозамінності продукції - перехід на між­народні стандарти в частині умовних позначень, правил виконання креслень, вимог до конструкції та методів приймання механічних систем і складальних одиниць загального призначення (кріпильні деталі, підшипник, вали, муфти передачі тощо) - уніфікація на міжнародному рівні;
  
• для забезпечення однаковості вимірів - перехід на міжнародно визнані методи та методики вимірів при одночасному ба­зуванні на досягненнях національної метрології, шо дозволить створювати та використовувати вітчизняний парк зсобів вимірів;
  
• для захисту продукції під час її виробництва, експлуатації, транспортування чи зберігання;
  
• для забезпечення економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва - перехід від нормування в абсолютних одиницях до питомих та по­рівняльних категорій (груп) характеристик енерго- та
  матеріалоефективності;
  
• для забезпечення безпечності господарських об 'єктів, складних технічних систем з урахуванням допустимого ризику ви­никнення природних і техногенних катастроф та надзвичайних ситуацій - першочергове розроблення стандартів на
  моніторинг та прогнозування надзвичайних ситуацій, а також розроблення НД з метрології діагностики та прогно­зування можливих наслідків;
  
• для забезпечення обороноздатності і мобілізаційної готовності країни - врахування розроблення та експлуатації оборонної продукції в рамках єдиних організаційних та методичних підходів для оборонної та цивільної продукції,скасування надмірної закритості шляхом використання єдиного стандарту на продукцію (та інші об'єкти стандартизації) подвійного
  призначення.
  

Реалізація встановленої мети стандартизації визначає такі загальні завдання:

• забезпечення комплексності стандартизації на основі вста­новлення взаємопов'язаних вимог на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу продукції від розроблення до утилізації та для всіх видів продукції, починаючи від сировини і матеріалів до закінчених складних виробів;
  
• вдосконалення на базі національного фонду стандартів систем інформаційного забезпечення в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, які повинні включати інформацію та документи, визначені Угодою про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ);
  

> створення та ведення національного фонду державних стандартів і класифікаторів техніко-економічної інформації, а також міжнародних та регіональних стандартів, правил, норм і рекомендацій із стандартизації, національних стандартів зарубіжних країн.


Враховуючи це, до основних передумов розвитку та вдосконалення стандартизації, сертифікації та акредитації можна віднести:

• необхідність державного регулювання економіки, яка інтенсивно роздержавлюється та набуває високого рівня самостійності і, передусім, щодо безпеки діяльності чи її результатів для людини та суспільства загалом;
  
• перехід від загальної ідеї інтеграції економіки України з міжнародною та європейською економікою до конкретних заходів щодо вступу України до Світової організації торгівлі (COT) і виконання зобов'язань Угоди між Європейським Союзом та Україною;
  
• необхідність поетапного зниження імпортозалежності віт­чизняного ринку товарів та послуг;
  
• необхідність заміни застарілого обладнання та технології при запровадженні міжнародних та європейських стандартів, іншими словами, інтеграція в сфері науки і техніки має передувати торгово-економічній інтеграції.
  

Прискорений розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації розпочався з 1993 року, коли Україна стала повноправним членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML), першою з країн колишнього СРСР -членом-кореспондентом Європейського комітету із стандартизації (CEN), набула членства в Міжнародній інформаційній мережі І SONET.

Виконання умов вступу України до СОТ та зобов'язань України згідно з Угодою про партнерство та співробітництво, підписаною між Європейським Союзом та Україною, вимагають особливої уваги щодо реалізації загальноприйнятих у міжнародній практиці функцій стандартизації та споріднених видів діяльності.

Ефективність стандартизації, як форми регулювання діяльності чи її результатів у всіх сферах виробничо-технічних, техніко-еконо­мічних, соціальних та інших відносин знаходить своє підтвердження в розширенні та активізації робіт із стандартизації. Світовий та вітчизняний досвід виявив широкий спектр проблем і завдань, які можуть бути вирішені із залученням, а іноді виключно засобами стандартизації. Він дав велике різномаїття форм та методів проведення цих робіт, що, як правило, визначаються конкретним станом і розвитком економіки, умовами та чинниками її функці­онування.

Ефективність стандартизації в умовах розвинутих ринкових відносин проявляється через такі функції: економічну, соціальну та інформаційну.


Економічна функція охоплює такі аспекти:

• надання інформації щодо продукції та якості, що дозволяє правильно оцінити та вибрати той чи інший товар, оптимізувати капіталовкладення;
  
• поширення в промисловості інформації щодо нової техніки, матеріалів і методів вимірювань та випробувань;
  
• підвищення ефективності продуктивності праці та зниження собівартості продукції;
  
• сприяння конкуренції на основі стандартизації методів випробувань та уніфікації основних параметрів продукції, що зумовлює її об'єктивне порівняння;
  
• вдосконалення управління виробництвом та забезпечення певного рівня якості продукції;
  
• забезпечення сумісності та взаємозамінності.
  

Соціальна функція стандартизації визначає такий рівень по­казників та параметрів продукції, який відповідає вимогам охорони здоров'я, санітарії та гігієни, забезпечує охорону довкілля та безпеку людей під час виробництва, використання та утилізації продукції.


Інформаційна функція стандартизації передбачає створення бази для об'єктивізації людського сприйняття інформації, а також встановлення термінів та визначень, класифікаторів, методів вимірювань та випробувань, креслень, умовних знаків тощо, забезпечуючи взаєморозуміння з урахуванням міжнародних регла­ментів, зокрема, системи обліку, статистики та фінансово-бухгал­терської діяльності, системи управління процесами та інше.


Для найбільш повної реалізації комунікативної функції стан­дартизації регулювання термінології стає одним з найважливіших завдань. При цьому безпосередньо в національну систему стан­дартизації має бути введена вся сукупність загальних понять стандартизації, встановлена в спільних основоположних документах Міжнародної організації з стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) з урахуванням особливостей, зазна­чених в Угоді про ТБТ COT.

3. Органи стандартизації в Україні.
   
   1.